стаття "ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УЧНІВ МОЛОДШОГО ВІКУ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ІНТЕЛЕКТУ: ТЕОРІЯ ПИТАННЯ"

УДК

   Вікторія Волкова

(м. Каховка, Україна)

ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УЧНІВ МОЛОДШОГО ВІКУ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ІНТЕЛЕКТУ:

ТЕОРІЯ ПИТАННЯ

 У статті розкривається сутність поняття “розумова відсталість”. Зроблена психолого-педагогічна характеристика  молодших учнів із порушеннями інтелекту.Розглядаються особливості пам’яті, мовлення, мислення, уяви учнів молодшого віку з порушенням  інтелекту.

Ключові слова : розумова відсталість; порушення інтелекту; учні молодшого віку.

В статье раскрывается сущность понятия "умственная отсталость". Сделана психолого - педагогическая характеристика младших школьников с нарушениями интеллекта. Рассматриваются особенности памяти, речи, мышления, воображения детей младшего возраста с нарушением интеллекта.

Ключевые слова: умственная отсталость; нарушенмяинтелекта; ученики младшего возвраста.

The article expanded with the concept of mental retardation. A psychologicalandpedagogicaldescriptionofyounger pupilswithintellectualdisabilitiesismade. Features of memory, speech, thinking, imagination of younger  pupils with intellectual disabilities are considered.

Keywords : mental retardation; porushennyaintelektu; youngerstudents

Постановка проблеми. Психологія розумово відсталих дітей – один з напрямків спеціальної психології, що розглядає динаміку пізнавальної діяльності й особистості розумово відсталих дітей дошкільного та шкільного віку.

Увага до проблем розумовоївідсталостівикликанатим, щокількість людей з цим видом аномалій не зменшується. Про це свідчать статистичні дані по всіх країнах світу. Ця обставина робить первинним питання про створення умов для максимальної корекції порушень інтелектуального розвитку дітей.

Психологія розумово відсталих дітей знаходиться на стику багатьох наук і в значній мірі залежить від ступеня розробленості теоретичних проблем філософії, дитячої неврології та психіатрії, фізіології, вищої нервової діяльності, дитячої, вікової та спеціальної психології, загальної та спеціальної педагогіки, соціології.

Завдання психології розумової відсталості – визначення своєрідності загальних, особливих та індивідуальних рис, притаманних психіці розумово відсталих дітей, виявлення характерних для них недоліків та наявних позитивних можливостей, що обумовлюють розвиток дитини та її здатність соціально адаптуватися. Психологія розумової відсталості безпосередньо пов'язана з вирішенням проблеми диференціальної діагностики, а також з питаннями корекційно-спрямованого виховання і навчання, що передбачають послідовну підготовку розумово відсталого учня до інтеграції в навколишнє середовище.

Метою статті є висвітлити  особливості  психічного стану та пізнавальної діяльності  молодших школярів із порушенням інтелекту.

Аналіз актуальних досліджень. Перша у світі  експериментально- психологічна лабораторія з вивчення психології аномальних дітей була створена в 1935р., її очолив Л.Занков [1,с.13]. Радянські психіатри  (Г.Сухарєва, П.Певзнер) зробили значний внесок в клінічне вивчення дітей з вадами інтелекту. Зокрема, детально вивчені  питання етіології і патогенезу захворювань у цих дітей, запропоновані  принципи класифікації , що дозволяють групувати їх  не лише за глибиною дефекту, а й за сукупністю ознак, що полегшують підхід до їх лікування  і виховання. Здійснено  клінічний опис  дітей, що відносяться до різних груп, простежена динаміка їхнього розвитку  в процесі навчання (П.Певзнер., В.Лубовський) Ретельно вивчаються питання відмежування дітей з розумовими вадами  від інших аномалій, що мають подібні з ними риси, уточнюються принципи відбору дітей у спеціальні школи [1,с.40].

Наприкінці 1950-х років в Інституті дефектології АН РРФСР під керівництвом  О.Лурія проводилось вивчення деяких особливостей вищої нервової діяльності дітей з розумовими вадами. Найдетальніше вивчена  пізнавальна сфера  здатних до навчання розумово-відсталих дітей – особливого контингенту учнів спеціальних шкіл.

У  роботах радянських психологів показано, що цим дітям властива  недостатність розвитку , яка  охоплює їхню психіку загалом.

Дослідженнями І. Соловьйова виявлені значні недоліки в чуттєвому пізнанні розумово відсталих дітей.  У учнів , що навчаються  в молодших класах спеціальної школи, сповільнені процеси  сприймання; проявляється слабкість аналізу і синтезу в процесі впізнавання предметів і встановлення просторових відношень, що свідчить  про неповноцінну участь минулого досвіду в процесах сприймання; відмічені  труднощі  перебудови сприймання в змінених умовах;  виявлені вузькість, неповнота і  недостатня осмисленість сприймання реального  оточення і сюжетних картин, а також сповільнений розвиток  спостережливості.

Порушення у сфері мислення дітей з розумовими вадами  більш значні, ніж в інших елементарніших видах пізнавальної діяльності. У ряді робіт описані недоліки мислення , що знижують  ефективність практичної діяльності дітей з вадами інтелекту ( Б.Пінський, Г.Дульнєв). Відмічено , що  ці діти відчувають труднощі, коли вони повинні образно  уявити собі щось розказане їм або самостійно прочитане. В цьому проявляється  недостатній вплив мовлення на розвиток наочного мислення цих дітей (А.Ліпкіна, Е.Безор)[4, с.123].

Виклад основного матеріалу. У нашій країні навчально – виховна робота з розумово відсталими дітьми здійснюється в спеціальних дошкільних і шкільних установах системи освіти і охорони здоров’я. Діти з глибоким ураженням центральної нервової системи перебувають у дитячих будинках соціального захисту, де з ними теж ведеться навчально – виховна робота за спеціальною програмою.

Для того, щоб весь педагогічний процесс був більш ефективним, необхідне правильнее комплектування спеціальних установ. Тому постає завдання максимально точної диференціальної діагностики, але перш ніж вирішувати це завдання, важливо знати, яких дітей можна вважати розумово відсталими, в чому своєрідність їх пізнавальної діяльності, емоційно – вольової сфери та поведінки. Діагностичне обстеження – це не просто визначення клінічного діагнозу, з яким дитина приходить до консультації. Це процедура психолого-педагогічного вивчення особистості  на основі різнобічного обстеження (медичного, психологічного, логопедичного, педагогічного) та встановлення особливого психолого-педагогічного діагнозу для визначення можливостей навчання і розвитку дитини й оптимальних умов їх реалізації [4, с.52].

Розумова відсталість – це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку .Розумова відсталість як патологія може бути констатована лише у тому випадку, якщо в одного суб’єкта будуть зразу три основні ознаки: органічне ураження головного мозку  дифузного характеру (набуте або спадкове); порушення пізнавальної діяльності, зокрема, усіх розумових операцій (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо), пам’яті, мовлення; стійкість порушення або його регресивність.

Через наявні ознаки дитина не може оволодіти програмою загальноосвітньої школи у повному обсязі в установлені терміни [3, с. 37].

Молодший шкільний вік – вік 6–10-річних дітей, які навчаються в I–IV класах сучасної вітчизняної початкової школи є визначальним етапом у розвитку дитини:

•     кардинально змінюється її соціальний статус — вона стає школярем, що веде до зміни всієї системи її життєвих відносин;
•     якщо у дошкільному дитинстві основною діяльністю ди­тини була гра, то тепер нею стає діяльність пізнавальна, у процесі якої дитина отримує й опрацьовує певні обсяги інформації;
•     має здійснитися перехід від наочно-дійового мислення (яке давало можливість дитині маніпулювати предметами та вчитися визначати зв'язки між ними) до абстрактно-логіч­ного (сформованість якого дасть можливість дитині вста­новлювати якісні характеристики предметів та об'єктів дійсності, визначати між ними зв'язки на рівні мисленнєвих дій та операцій);
•     під впливом навчальної діяльності у молодшого школяра змінюється характер функціонування його пам'яті, форму­ється основна її форма — довільна пам'ять [4].

Пізнавальна діяльність— діяльність молодшого школяра, яка передбачає набуття ним інформації про дійсність та сформовані знання про неї.

Наочно-дійове мислення—вид мислення, який забезпечує реалізацію дитиною практичних дій з реальними предметами.

Абстрактно-логічне мислення— вид мислення, сутність якого визначається засвоєнням і використанням дитиною понять.

Довільна пам'ять— якісна характеристика пам'яті, сут­ність якої полягає у засвоєнні та запам'ятовуванні інформації дитиною за допомогою вольових зусиль.

Особливості інтелекту у дітей з порушеннями розумового розвитку визначаються через розлади таких операцій як аналіз та синтез. Сутність аналізу полягає у розвиненій здібності дитини до виділення змістов­них та структурних характеристик зв'язків між предметами оточуючої дійсності. Синтез дає змогу дитині виділені нею зв'язки об'єднати у групи за певними ознаками (наприклад: добрі вчинки — значить добра людина).

Учням молодшого шкільного віку буває досить складно встановити зв'язки між навчанням (урок) та дотриманням дисципліни на уроці, у школі, що нерозривно поєднано. Внаслідок недороз­виненої здатності мислення молодшого школяра визначати спільне між навчанням і дисципліною на уроці, можна спосте­рігати труднощі, особливо на перших етапах входження у нав­чальну діяльність.

Дитині з порушенням розумового роз­витку досить складно сприйняти навчальну діяльність, оскіль­ки це вимагає від неї не тільки сидіти за партою, слухати вчи­теля, виконувати завдання, а й сприйняття та виконання зав­дань учителя за допомогою мисленнєвих операцій [2].

У такого школяра також недостатньо стійка мотивація й низький пізнавальний інтерес. У більшості випадків потреби дітей з порушеннями розумового розвитку стосуються задово­лення безпосередніх потреб, які базуються на виконанні мимо­вільних бажань та дій (наприклад на уроці дитині хочеться гра­тися, а не читати). У дитини з порушенням розумового розвитку недостатньо сформовані пізнавальні інтереси. До навчаль­но-пізнавальних мотивів належать мотиви, пов'язані з потре­бами дитини (мотивація змістом) та з інтересом до навчання, тобто її бажанням навчатися (мотивація процесом).

Мотивація змістом визначає прагнення дитини до отри­мання нової інформації.

Мотивація процесом визначає прагнення дитини до оволо­діння новими діями (читати, писати, рахувати) й отримати оцінку виконання нею таких дій

Інтелектуальна сфера—розумові здібності дитини, які сприяють формуванню її активної життєвої позиції та забез­печують життєдіяльність у соціумі.

Дітиз легкою розумовою відсталістю  (F-70) та діти з помірною розумовою відсталістю (F-71) є основним контингентом спеціальної  школи-інтернат  для дітей з порушеннями розумового розвитку, оскільки рівень їхнього розвитку, за умови проведення корекційної роботи, дозволяє їм оволодіти певнім освітнім рівнем і нескладними професійними навичками.

Найбільш  несформованими (у порівнянні з нормальними однолітками) у дітей з легким ступенем розумової відсталості виявляються вищі психічні процеси (мислення, мовлення, пам’ять), хоча й інші (увага, сприймання, відчуття) - можуть бути недорозвиненими.

У цієї категорії дітей мислення є конкретним, стереотипним, некритичним, обмежується безпосереднім досвідом і необхідністю забезпечення нагальних потреб; операції мислення, вміння встановлювати причинено-наслідкові зв’язки є несформованими[3, с.39].

Ці діти оволодівають мовленням з деякою затримкою, протее здатні використовувати його у своєму щоденному  спілкуванні, підтримувати розмови на побутову тематику, брати участь у бесіді. Мовлення цих дітей характеризується загальним недорозвитком, що виражається у порушенні всіх його сторін, зокрема, фонетико-фонематичних та граматичних порушеннях, обмеженні словникового запасу, недостатності розуміння слів та неадекватному їх вживанні, несформованості зв’язного мовлення. Доволі часто системні порушення усного мовлення відображаються в оволодінні письмом та читанням [3, с.39-40].

Обсяг запам’ятовування  таких дітей є звуженим, мнемічні процеси -уповільненими, нестійкими, через що страждає і якість   запам’ятовування: воно є неточним, фрагментарним, поверховим, не опосередковується мисленням.

Довільна увага дітей є недорозвиненою; порушеними є і такі її властивості, як: цілеспрямованість, концентрація, стійкість. Ці діти характеризуються підвищеною розсіяністю, невмінням утримувати увагу на будь-якій діяльності тривалий час. Це створює їм підвищені труднощі під час оволодіння шкільною програмою, елементами самообслуговування, трудовими операціями.

Недостатній розвиток сприймання цих дітей не дозволяє їм оволодіти правильними уявленнями про навколишній світ, адже їхнє сприймання є фрагментарним, нецілеспрямованим, звуженим, уповільненим, результати сприймання не осмислюються.

Емоції дітей з легким ступенем розумової відсталості є недостатньо диференційованими, часто нестійкими, хоча й адекватними у доступних їхньому розумінню ситуаціях. Через недорозвиток мислення дуже важко і повільно у цієї категорії дітей формуються вищі почуття: гностичні, моральні, естетичні тощо.

Помірнийступінь розумової відсталості (легка імбецильність)-F71.

Помірна      розумова відсталість характеризується несформованими пізнавальними процесами. Мислення у таких дітей є конкретним, непослідовним, інертним; діти є практично не здатними до утворення абстрактних понять. Вони не вміють своєчасно користуватись вже засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. Ці діти повільно утворюють логічнізв’язки і зазвичай кращезапам’ятовують те, що безпосередньо пов’язується з задоволенням їхніх фізіологічних потреб.

Особи з таким ступенем розумової відсталості мають значний недорозвиток мовлення. Словниковий запас досить бідний, наявні аграматизми. Активний словник є значно меншим, ніж пасивний, але використання з пасивного словника слів дітьми даної групи спостерігається досить рідко. Ці діти краще розуміють звернене мовлення. Самостійно побудувати складну мовленнєву конструкцію не можуть; хоча й здатні повторити мовленнєві висловлювання інших [3, с.40-42].

Пам’ять у дітей цієї категорії формується досить повільно, матеріал запам’ятовується лише після багаторазових повторень, швидко забувається. Знання погано використовуються на практиці. Поряд з цим у деяких імбецилів відмічають випадки надзвичайно розвиненої пам’яті на цифри, дати, події, імена тощо (так звана гіпертрофія пам’яті).

Спостерігаються й значні порушення уваги. Вона швидко розсіюється, діти  повільно концентруються, часто відволікаються на другорядні ознаки, не вміють довго її утримувати на одній діяльності. Слабка активна увага перешкоджає досягненню будь-якої поставленої мети, навіть елементарної.

Розвиток навичок самообслуговування та функцій рухового аппарату також відстає, таким людям впродовж всього життя потрібна допомога і контроль. Рухи є уповільненими, вайлуватими; моторна недостатність спостерігається практично у всіх дітей даної групи. Вони мають значні труднощі при переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій. Найчастіше виникають труднощі при виконанні дій, які вимагають диференційованих рухів пальців.

Досить яскраво недоліки пізнавальних процесів проявляються у цієї категорії дітей при формуванні у них навичок читання, письма, рахунку. Вихованці не здатні зрозуміти прочитане (хоча інколи навчаються технічно правильно відтворювати текст), допущен помилки ними не помічаються, і отже, не виправляються. Вони можуть навчитись рахувати у межах 10, інколи в межах 100 на наочномуматеріалі, але абстрактний рахунок, навіть у межах першого десятка, є для них переважно недоступним [3, с.41].

У процесі спеціальної корекційно-виховної роботи діти можуть оволодіти деякими базовими навичками самообслуговування. Спеціально розроблені навчальні програми відповідають сповільненому характеру навчання з невеликим обсягом матеріалу, який потрібно засвоїти.

Водночас, недорозвиненість інтелекту — не вирок у тому випадку, коли дитина як на етапі раннього дитинства, так і в дошкільному дитинстві отримувала не тільки мінімальну для життєдіяльності турботу батьків, а й постійно, саме за активної участі батьків, опановувала знання про дійсність, постійно спілкувалася з однолітками. Не дивлячись на те, що у дитини констатуються особливості інтелектуального розвитку її мис­лення, пам'ять, увага та сприйняття активно розвиваються. Постійний вплив корекційно спрямованого навчання, яке розраховано на існуючі ресурси дитини, та своєчасна психоло­гічна корекція сприяють розширенню можливостей учня до її активної соціалізації у дорослому житті.

Висновки з дослідження: Всі зазначені особливості психічної діяльності розумово відсталих дітей носять стійкий характер, оскільки вони є результатом органічних уражень на різних етапах розвитку (генетичні, внутрішньоутробні, під час пологів, постнатальні). Хоча розумова відсталість розглядається як явище необоротне, це не означає, що воно не піддається корекції. Науковці відзначають позитивну динаміку в розвитку розумово відсталих дітей при правильно організованому педагогічному впливі в умовах спеціальних закладів.

Знання психологічних особливостей дітей з розумовою відсталістю дозволяє успішніше вирішувати питання корекційно-виховної роботи. Максимальний корекційний ефект може бути досягнутий в тих випадках, коли медико-педагогічний вплив здійснюється з урахуванням клінічних і психологічних особливостей дітей і починається в ранньому  віці.

У кожній країні є діти з важкою розумовою відсталістю, які потребують особливих формах виховання та навчання. Питання надання спеціальної допомоги таким дітям дуже актуальні.

ЛІТЕРАТУРА

1.               Введение в историюолигофренопедагогики. Донецк, 1996.- с.40-45.
2.               Выготский Л.С. Мышление и речь: Психологическиеисследования. – М.: Лабиринт, 1996.-461с.
3.               Миронова С.П. Корекційна психопедагогіка. Олігофренопедагогіка: підручник / С.П.Миронова - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний  університет  імені Івана  Огієнка, 2015. – 312с.
4.               Синьов В.М., Матвєєва М.П. Психологія розумово відсталої дитини:  Підручник. – К.: Знання, 2008. – 359с.