Стаття "Реалізація комунікативно-діяльнісного підходу на уроках української мови"

Широка Наталія Василівна

учитель української мови та літератури

комунального закладу загальної

середньої освіти «Гімназія №25

імені Вадима Ангела

Хмельницької міської ради»

учитель вищої категорії, вчитель-методист

 

 

Реалізація комунікативно-діяльнісного підходу

на уроках української мови

 

Анотація

У статті актуалізовано проблему комунікативно-діяльнісного підходу  в освітньому процесі, акцентовано увагу на важливості навчання української мови на засадах діяльнісного підходу в умовах сьогодення, наведено зразки вправ у навчанні школярів української мови на засадах діяльнісного підходу.

Ключові слова: діяльність, підхід, комунікативні навички.

 

Модернізаційні процеси в системі освіти, які зумовлені реформою «Нової української школи», Державним стандартом початкової освіти  регламентовані Законом України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», Концепцією розвитку педагогічної освіти, актуалізували проблему якісної підготовки здобувачів освіти, формування компетентностей, життєвих та соціальних навичок, з поміж яких домінуюча роль відводиться мовно-комунікативній компетентності. Саме від здатності взаємодіяти з іншими особами, висловлюватися усно та письмово, виявляти себе в різних видах мовленнєво-творчої діяльності, сприймати і використовувати інформацію для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях, тобто від загальномовної та мовленнєвої компетентності залежить успіх особистості в опануванні знань з усіх шкільних предметів, зростання загального культурного рівня, кругозору, утвердження її у мінливому суспільстві.

Метою шкільної освіти є формування комунікативно-мовної особистості, готової до активної, творчої діяльності в житті демократичного суспільства, для якої мова є засобом спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань українського та інших народів світу.

Особливу роль у розв’язанні цих завдань відведено вивченню рідної мови з огляду на її значущість як засобу спілкування, пізнання, вираження думок.

Саме комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення рідної мови забезпечує інтенсивний мовленнєвий та інтелектуальний розвиток школярів, розвиток мислення учнів, створює умови для реалізації надпредметної функції, яку рідна мова використовує в системі шкільної освіти.

В процесі вивчення рідної мови за комунікативно-діяльнісного підходу школярі мають можливість удосконалювати надпредметні компетенції, предметні компетенції (комунікативну й мовну зокрема), формувати способи діяльності, що ґрунтуються на видах мовленнєвої діяльності та передбачають розвиток мислення.

Комунікативна компетенція передбачає оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності й основами культури усного та писемного мовлення, базовими уміннями та навичками використання мови в життєво важливих  сферах та ситуаціях спілкування.

Мовна компетенція – оволодіння необхідними знаннями про мову як знакову систему й суспільне явище, її будову, розвиток та функціонування; оволодіння основними нормами української мови; збагачення словникового запасу, удосконалення граматичного ладу мовлення учнями; формування здібності до аналізу  й оцінки мовних явищ та фактів.

Реалізація діяльнісного підходу передбачає домінування інтенсивного мовленнєвого й інтелектуального розвитку школярів, засвоєння лінгвістичних понять, що називають мовні і мовленнєві явища, із зазначенням особливостей функціонування цих явищ та основних видів навчальної діяльності, які відпрацьовуються в процесі вивчення цих понять.

Комунікативно-діяльнісний підхід має забезпечувати співпрацю- колективну навчально-пошукову діяльність, яка сприяє формуванню пізнавальних мотивів учнів.

Діяльнісний підхід у навчанні передбачає:

•          переорієнтацію навчання з традиційного засвоєння і запам'ятовування готових форм знань на процес їх отримання і функціонування;
•          формування основних видів діяльності;
•          спілкування, пізнавальної і навчальної діяльності;
•          співвідношення і пріоритет яких змінюватимуться впродовж навчання;
•          цілеспрямоване формування основних умінь і навичок як розумових дій на основі поетапного їх відпрацювання.

Можна виділити декілька характеристик діяльнісної позиції здобувача освіти в освітньому процесі:

•          стійка навчальна мотивація (пізнання, спілкування у формі співробітництва): «Мені це цікаво, потрібно»; здатність формулювати мету та визначати умови її досягнення (цілепокладання та цілеутримання): «Я розумію, що і чому виконую»;
•          володіння діями (предметними та мисленнєвими), які дозволяють вирішувати навчальні завдання (тобто досягти мети): «Я знаю, як досягти результату»;
•          здатність до самоконтролю та самооцінки результатів навчальної діяльності: «Я можу оцінити отриманий результат і свою роботу; я бачу, що потрібно ще зробити, щоб покращити результат».

Переконливим є той факт, що якість знань сучасних школярів залежить від їхньої мотивації до навчання та усвідомлення практичної цінності отриманої інформації, від уміння навчатися самостійно. Аби знання учнів стали результатом їхніх пошуків, варто будувати освітній процес із чітко визначеною метою, критеріями оцінювання та очікуваними результатами.

У контексті зазначеного пріоритетного значення у навчанні української мови набуває діяльнісний підхід, завдяки якому школярі вчаться застосовувати набуті знання на практиці, приймати обґрунтовані рішення, а відтак, успішно реалізувати себе у житті.

Проблема навчання української мови та розвитку діяльнісного підходу в освіті стала предметом дослідження не лише лінгвістів, й педагогів, практиків. Окремі аспекти реалізації діяльнісного підходу висвітлено в працях І. Бех, Р. Дружненко, А. Зимульдінової, Ю. Караулова, О. Колеснікова Л. Мацько, М. Пентилюк, Г. Пустовіт, О. Савченко та інших.

Однак аналіз практичного досвіду засвідчує, що найкраще та найґрунтовніше формуються мовно мовленнєві компетентності у школярів під час практичної діяльності, а це, в свою чергу означає, що здобувачі освіти мають не тільки опанувати зміст навчальної дисципліни, а передусім набути необхідні для життя в суспільстві уміння й навички комунікативно доцільно користуватися виражальними засобами мови, її типами, стилями, жанрами, формами в усіх видах мовленнєвої діяльності. Робота учнів на засадах діяльнісного підходу спрямована на самостійний пошук нової для них інформації, творчий підхід до її використання для вирішення навчальної проблеми на основі аналізу, синтезу, спостереження, експериментування.

Діяльнісний підхід у навчанні української мови передбачає: переорієнтацію навчання з традиційного засвоєння і запам’ятовування готових форм знань на процес їх отримання та функціонування, формування основних видів діяльності – спілкування, пізнавальної і навчальної діяльності. Саме через діяльнісний підхід забезпечуються умови кращого засвоєння нового матеріалу та активізації пізнавальної діяльності учнів, де, власне, учень сам відкриває, здобуває і конструює знання та особистісну компетентність у різних галузях життя. Адже через діяльність учні навчаються працювати самостійно, вони краще пізнають предмет, занурюються у дослідження. Тому дуже важливо, щоб діяльність учня на уроці була ним усвідомлена, особистісно значуща, тобто потрібна, щоб учень для себе з’ясував: «Що я хочу зробити, навіщо я це роблю, як я це роблю, як я це зробив».

Глобалізація сучасного світу вимагає від педагога навчити учнів не просто виживати, а повноцінно жити і працювати, ставати успішними людьми. Цього зможуть досягти лише яскраві особистості, з нестандартним мисленням, з неординарним підходом до  вирішення проблем, наділені креативними  якостями нової системи взаємних стосунків і успішної співпраці сучасної ділової людини.

Тому одним із важливих напрямів роботи вчителя-словесника вважаю формування в учнів  комунікативної  компетенції, яка передбачає оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності й основами культури усного та писемного мовлення, базовими уміннями та навичками використання мови в життєво важливих  сферах та ситуаціях спілкування.

Необхідною умовою формування комунікативних  умінь і навичок є, на мою думку, планування на уроках ситуацій активної участі школярів у процесі навчання.

Так на першому етапі – опрацювання нового матеріалу – реалізуються такі завдання:

•          Актуалізація наявних знань з теми.
•          Активізація пізнавальної діяльності – створення «інформаційної порожнечі», яку хочеться заповнити.

Самостійне визначення учнями напрямів чи аспектів вивчення нової теми.

Найдоцільнішими прийомами, що сприяють розвитку креативного мислення, на цьому етапі вважаю такі :

•          Структурований огляд.
•          Аналіз мовних явищ.
•          Семантична карта (гронування).
•          Припущення на основі запропонованих слів.
•          «Мозковий штурм».

Якщо на попередній фазі учень ставив запитання «Що це для мене означає?», «Де я це зможу застосувати?», «Навіщо це мені потрібно?», то на другому етапі – фазі опрацювання нового матеріалу – він має знайти відповіді, більш глибоко осмислити здобуті знання, виробити особисті неповторні шляхи опрацювання матеріалу у процесі самостійної навчальної діяльності.

На цьому етапі надаю перевагу таким прийомам:

•          Спрямоване читання з обдумуванням.
•          Читання з маркуванням тексту.
•          «Ажурна пилка».
•          Почергові запитання.
•          Діаграма (кола) Вена.
•          Асоціативні схеми.
•          Асоціативні пари.
•          «Я досліджую».

Застосування вищенаведених прийомів викликає інтерес до навчання, творчості, дає поштовх до вільного мислення, можливість спокійно, впевнено почувати себе у колективі.

Мета третього етапу – практичного – «вбудовування» нового досвіду, здобутих знань у систему особистісних компетенцій.

З метою формування комунікативних вмінь і навичок на третьому етапі використовую такі прийоми:

•          Сенкан.
•          Кубування
•          «Вільне письмо»
•          Твір-п’ятихвилинка (есе).
•          Дошка запитань і роздумів.
•          Незавершені речення.
•          Опитування в парі.
•          «Запитаю й відповім».

Завершальним етапом роботи є фаза – контроль знань, на якому кожен учень може перевірити та оцінити свою роботу та знання, вміння та навички, виявити прогалини та ліквідувати їх.

Щоб дати учням змогу порівняти результати роботи протягом вивчення теми, проводжу вхідний та проміжний контроль з  однаковими завданнями на картках. Перед підсумковим оцінюванням результати порівнюються, типові помилки аналізуються, знання коригуються.

На цьому етапі мають місце такі види контролю:

•          Тест.
•          Самостійна робота з вибором рівня складності.
•          Складання схем, картосхем.
•          Мозкова атака.
•          Асоціативні малюнки.
•          Асоціативний кущ.
•          Комп’ютерний контроль знань.
•          Творчі роботи

Ефективними, на мій погляд, є кооперативні форми роботи, які сприяють зацікавленості кожного учня в результатах навчальної діяльності всього класу. За таких умов школярі розуміють, що від їхніх вмінь, знань, залежить результат роботи групи, вони відчувають власну відповідальність.

Завершальним етапом у системі розвитку комунікативної компетенції є творчі роботи. Працюючи над твором, учень активно використовує набутий досвід, всі свої знання з мови, літератури та інших предметів, виявляє вміння будувати несподівані сюжети, цікаві історії, непередбачуваний зв’язок між фактами та подіями.

Прагнення достукатися до душі кожної дитини, спонукати учнів до активності, до оригінального виявлення свого творчого потенціалу стало тією рушійною силою, яка підштовхнула  мене обрати нові методи навчання, неповторні шляхи проведення уроків зв’язного мовлення нетрадиційно, відійшовши від роками складених алгоритмів.

Так виникла серія креативних уроків зв’язного мовлення, де опис приміщення перетворився на «Дім на заздрість усім» (усім відома передача); складання малих літературних жанрів - на «Літературне кафе», відгук на прочитану книгу замінили «Презентацією улюбленої книги», опис людини за картиною перетворився на «Виставку-продаж картин», опис зовнішності людини вилився у створення описової моделі сучасного учня тощо.

Експериментування засвідчило, що такі форми проведення уроків розвитку зв’язного мовлення сприяють інтенсивному залученню школярів як співавторів занять, спонукають до формування мовленнєвих вмінь і навичок учнів, велику насолоду приносить співпраця вчителя і дітей, досягається більший ступінь самостійності, і, відповідно, стає ефективнішим навчання.

Реформування освіти вимагає впровадження в практику навчання активних методів. На мою думку, ефективним засобом формування комунікативної  компетентності є метод проектів.

Буквальне значення слова проект – „кинутий наперед”, тобто проект є прототипом будь-якої діяльності. Проект як навчальний метод є чудовим  дидактичним засобом активізації пізнавальної діяльності, розвитку мовлення й одночасно формування певних рис особистості.

Як відомо, проектна технологія передбачає виконання учнем або групою учнів якої-небудь навчальної теми, що включає використання різноманітних методів, засобів, прийомів навчання, а також інтегрує знання, уміння з різних галузей науки, техніки, творчості. Таким чином, суть проектної технології – стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння певною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв’язання однієї або цілої низки проблем, показати творче практичне застосування надбаних знань.

Використання методу проектів є можливим та ефективним, на мою думку, не тільки на уроках мови та літератури, а також і  в позакласній роботі.

Для стимулювання пізнавальної діяльності школярів, підвищення рівня їх мовної та мовленнєвої компетентності варто використовувати на уроках неординарні прийоми та техніки, які зацікавлять їх із перших хвилин уроку та утримуватимуть увагу учнів протягом всього заняття.

 

 

Прикладом таких вправ є:

Структурований огляд – коротка лекція, яку дають на початку уроку з метою вступу до теми та пояснення ключових понять чи термінів.

Наприклад, під час вивчення теми «Прислівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль» 7 клас:

Прислівник

самостійна частина мови;

за значенням ділиться на 7 розрядів;

може одночасно відповідати на декілька запитань;

є незмінною;

утворює ступені порівняння;

у реченні виступає обставиною, означенням, присудком.

Семантична карта (гронування) – графічний організатор, за допомогою якого поняття (ідеї) вибудовуються у вигляді ієрархічних взаємин-супутників основного поняття.

Це нелінійна форма мислення, яка подібна до функціонування нашого мозку.

Роботу виконуємо в такій послідовності:

Записуємо ключове поняття.

Навколо розташовуємо інші, пов’язані з головним словом.

Установлюємо зв’язки між записаними поняттями.

Гронування може бути використане для стимулювання мислення учнів, коли тема недостатньо вивчена, для підбиття підсумків вивченого, як спосіб побудови нових зв’язків чи графічного зображення уявлень.

 Цей прийом допомагає систематизувати знання, дозволяє учням вільно й відкрито висловлювати власні думки, здійснювати зв'язок між окремими поняттями, а отже, сприяє розвитку комунікативної, соціальної, інформаційної, креативної компетентностей; спонукає учнів до саморозвитку, самоосвіти, продуктивної діяльності.

Наприклад, опрацьовуючи на уроці розвитку зв’язного мовлення текст «Гопак під шибеницею», у якому герой рятується від страти завдяки танцю, складаємо карту до слова «гопак».

Гопак

Високі стрибки.

Козацький танець.

 Швидкий темп.

Бойове мистецтво.

Різкі рухи.

Припущення на основі запропонованих слів – прийом кооперативного навчання, використовуючи який учні складають певну історію на основі слів, узятих з тексту, який пізніше будуть опрацьовувати.

Готуючись до роботи над вищезгаданим текстом, учні вводять слова козак, гопак, вирок, воля у власну розповідь, пропонують свої версії порятунку. Пізніше роботи порівнюємо з оригіналом.

Цей метод розвиває фантазію дітей, допомагає поєднати абсолютно несумісні, на перший погляд, речі.

«Мозковий штурм» – прийом швидкого висловлення думок, за допомогою яких можна швидко генерувати численні ідеї з певної проблеми або теми для подальшого обговорення.

Зазвичай використовую його на вступних та узагальнюючих уроках, особливо якщо діти мають певні знання з попередніх занять або життєвий досвід.

Розглядаючи тему «Мова – найважливіший засіб спілкування, пізнання та впливу» (8 клас), за допомогою «Мозкового штурму» пригадуємо різні способи спілкування. Потім намагаємося передати інформацію невербальними засобами та робимо висновок про важливість мови.

У результаті цієї діяльності учні починають продукувати значну кількість ідей, мислити менш шаблонно.

Спрямоване читання – метод конструювання знань, що передбачає читання, спрямоване за допомогою певних питань або графічного організатора, у якому учням подані ключові терміни чи напрями роботи.

Наприклад, опрацьовуючи матеріал «Словосполучення. Будова словосполучень, види словосполучень з способами вираження головного слова», учні мають скористатися графічним організатором, у якому містяться ключові слова.

Читання з маркуванням допомагає усвідомити зміст тексту, виділяти в ньому відоме, невідоме, цікаве, «сортувати» матеріал. У процесі читання учні роблять на полях позначки «+» - відома інформація, «-« - нова інформація, «?» - незрозуміла інформація, «!» - здивувало, збентежило. Після цього усі  заповнюють таблицю в зошиті, у яку заносять записи з опрацьованого тексту.

Цю роботу, що привчає до ефективного самостійного опрацювання тексту, можна використовувати як випереджальне диференційоване домашнє завдання, на уроках розвитку зв’язного  мовлення, під час вивчення матеріалу, значна частина якого зрозуміла.

Метод «Я досліджую» дозволяє учням генерувати нові ідеї за допомогою різного роду досліджень.

Почувши запитання, на які необхідно дати відповідь, діти мають проаналізувати матеріал, який вже опанували.

Наприклад, повторюючи «Речення двоскладні й односкладні» (8 клас), учні пригадують види речень за складом граматичної основи та з допомогою вчителя формулюють запитання:

Яким головним членом може бути виражена граматична основа?

Якими особовими формами дієслова може виражатися присудок?

У якому стилі мовлення найчастіше вживають односкладні речення?

Потім школярам надається лінгвістичний матеріал, називають терміни дослідження. Результати роботи використовують під час вивчення теми «Односкладні прості речення з головним членом у формі присудка і підмета».

Діаграма (кола) Вена – прийом для зіставлення, порівняння, виявлення спільних ознак у поняттях. Має вигляд перетинних кіл. Середину заповнюють спільними ознаками, бічні – відмінними.

Почергові запитання – завдання, у ході якого пари учнів читають текст і по черзі ставлять одне одному запитання.

Таким чином, можна опрацювати значний за обсягом теоретичний матеріал, зміст якого школярі можуть усвідомити без допомоги вчителя.

Наприклад, вивчаючи матеріал «Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль», діти здатні самостійно сформулювати запитання такого типу:

Яку частину мови називаємо дієсловом?

Яку синтаксичну роль найчастіше виконують дієслова?

Скільки основних форм має дієслово? Тощо.

Завдання такого типу вчать школярів усвідомлено читати, аналізувати, осмислювати матеріал, дають змогу відчути себе у ролі вчителя.

Дошка запитань та роздумів. Зворотний бік дошки використовують як місце спілкування, на якому розміщуються  учнівські запитання щодо теми уроку, роздуми, пропозиції та інші «позитивні» думки, оформлені на липких стікерах.

Заплутався в особливих формах дієслова. Допоможіть!

Підготували веселий діалог. Дозвольте розповісти для відпочинку для пояснення теми.

Викличте до дошки. Я нарешті вивчив правила.

Хочу виправити оцінку. Дайте додаткове завдання.

Твір-п’ятихвилинка (есе) – це неформальний твір, мета якого полягає в тому, щоб зібрати та систематизувати думки учнів. Головне – писати не зупиняючись.

Опитування в парі – взаємоопитування за вивченим матеріалом, під час якого обидва учні почергово формулюють запитання та дають відповіді.

Запитаю й відповім – самоопитування за планом уроку чи графічним організатором.

Асоціативний кущ (тезаурус)

Добір якнайбільшої кількості слів, асоціативно пов’язаних із запропонованим учителем. Перемагає той, чий асоціативний ряд буде найдовшим, окремо можна відзначити тих, чиє завдання якісніше, тобто слова є художнішими, образнішими, асоціативний зв'язок є оригінальнішим.

Наприклад:

Небо – політ, синява, хмари, птахи, літаки, далечінь, висота, метелики, грім, блискавка, дощ, сніг, сонце, місяць, зорі, ніч, недосяжність.

Гра може мати зворотний характер: учитель подає перелік слів-асоціацій, а учні встановлюють вихідне слово.

Наприклад:

Уроки, учні, вчителі, директор, розклад, дзвінок, перерва, завдання, класи, їдальня, біологія, математика, щоденник, оцінка. (Школа).

Асоціативні схеми

Традиційно вважається, що новий матеріал краще запам’ятовується, коли він занотований. Але сучасні дослідження вчених доводять, що звичайне нотування – слово за словом, тобто інформація, яка розташована лінійно або стовпчиком, не зберігається у мозку.

Учень запам’ятовує інформацію тоді, коли вона має вигляд певних моделей, асоціативних схем. Тому важливо не просто записувати, а малювати різні асоціативні схеми.

Основні принципи створення асоціативних схем такі:

Починайте схему в центрі аркуша з головного елемента, найкраще – символу, від якого розгалужуються інші елементи.

Записуйте тільки одне слово чи символ на позначення одного пункту, який хочете запам’ятати.

На ту саму гілку помістіть споріднені пункти, наче промені сонця.

Для подібних тем оберіть олівці чи маркери одного кольору.

Малюйте стільки символів, скільки зможете.

Коли закінчите малювати одну розгалужену гілку, обмалюйте її різнокольоровою лінією.

Асоціативний малюнок

Речення,  малюнок-розшифровка  має до певної міри сюжетний характер, тому запам’ятовується досить легко. Яскрава зорова опора є гарантом того, що важлива інформація буде закладена в довготривалу пам'ять. Адже «витягти» необхідні слова з таких речень значно простіше, ніж заучувати їх напам’ять.

Наприклад, потрібно запам’ятати слова, у яких апостроф не вживається:

«На свято мавпа (мавпячий) пила духмяний, медвяний, тьмяний, морквяний сік, дзвякаючи цвяхом об склянку».

Асоціативні пари

Еврестичний метод вивчення орфографії – це асоціативні пари.

Він ефективний для запам’ятовування складних випадків написання під час вивчення таких тем, як «Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом», «Уподібнення приголосних звуків».

В основу сприймання й запам’ятовування покладено принцип асоціативних пар (це словосполучення і навіть речення). При цьому сумнівний голосний у слові-відповіднику повинен бути під наголосом, а з приголосного, що уподібнюється, починається асоціативний відповідник.

Наприклад:

Левада – лев на леваді.

Лимон – кислий лимон.

Директор – дивний директор.

Апетит – у Петрика апетит.

Криниця – крикнути в криницю.

Екзамен – Коля на екзамені.

Футбол – турнір з футболу.

Асоціативний диктант

Записати у колонки слова, що асоціюються з певними предметами, явищами, особами.

Сенкан

Це неримований вірш з п’яти рядків, мета якого – спонукати до розмірковування над темою. Він складається за схемою:

1-й рядок – одне слово – тема (іменник),

2-й рядок – два слова – означення (прикметники),

3-й рядок – три слова – активність, дія (дієслово),

4-й рядок – фраза з чотирьох слів, яка виражає ставлення до теми,

5-й рядок – одне слово – асоціація до теми (іменник)

«Вільне письмо»

Невеликий твір-асоціація за висловом, фразою, епіграфом, цитатою.

Кубування

Розгляньте предмет, явище різнобічно (із позицій шести граней куба) за такими вказівками:

Опишіть це.

Порівняйте це.

Встановіть асоціації.

Проаналізуйте це.

Знайдіть застосування цьому.

Запропонуйте аргументи «за» і «проти».

Успішне формування комунікативної компетентності можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої роботи, постійної уваги до цього аспекту навчання.

Отже, уроки української мови слід проводити так, щоб учні залучалися до командної, дослідницько-пошукової діяльності, виконували творчі індивідуальні завдання, розвивали комунікативні навички, що, в свою чергу, слугуватиме розвитку успішного мовця-школяра, формуватиме його мовленнєві компетентності.

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

1. Державний стандарт початкової освіти. Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/688-2019-%D0%BF#Text

2. Організаційні форми навчання : посібник / О.Я. Савченко, Н.М. Бібік, В.О. Мартиненко, А.Д. Цимбалару та ін. Київ: Педагогічна думка, 2017, 423 c.

 3. Павленко Ю.І. Щоб учитися було цікаво / Ю.І. Павленко. – Київ. – Наукова думка. – 1989. – 136 с.

4. Пєхота О. Освітні технології: навчально-методичний посібник / О.М. Пєхота. – Київ. – АСК. – 2004. – 256 с.

5. Романюк С. Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови. Міжнародна науково-практична конференція «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка», Суми, 3 грудня 2014р.: у 4 ч. - Суми, 2014.- Ч.2. – С.115-118.

6. Шелехова Г. Урахування сучасних підходів до навчання української мови учнів 8-9 класів ЗНЗ. Режим доступу: http://surl.li/aqrus