Стаття РОЛЬ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ У РОДИННОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

РОЛЬ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ У РОДИННОМУ ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У даній статті розглядається роль народних традицій у родинному вихованні молодших школярів, поради батькам щодо підвищиться за умови використання народних традицій у родинному вихованні.

Ключові слова: сім’я, традиції, народна педагогіка, родинне виховання, народні традиції.

Актуальність даної теми обумовлюється тим, що настала нагальна потреба підвищити роль української сім’ї у вихованні дітей, допомогти молодим людям зберегти сім’ю, зберегти значимість інституту сім’ї для усього суспільства в цілому. Саме зараз час звернутися до неоціненної скарбниці народного педагогічного досвіду, до історично складених тенденцій формування та розвитку української сім’ї. Варто згадати те, що традиційно виховання було першочерговою справою сім’ї, а не школи, чи оточуючого середовища. Глибоке дослідження історичного розвитку та устрою традиційної української родини неодмінно призводить до розуміння її значного педагогічного потенціалу.

Виховання учнів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів на родинних традиціях українського народу необхідно здійснювати комплексно, тобто при взаємодії школи, сім’ї, громадських організацій, виходячи із змісту, форм і методів виховання, з урахуванням вікових і психофізичних особливостей.

Мета даної статті – розкрити значення народних традицій у родинному вихованні молодших школярів.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера – це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Святково-звичаєва спадщина, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю. 

Традиція (від лат. tradicio – передача) – це досвід, звичай, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління [4, с.128]. Педагогічне значення народних традицій полягає в тому, що вони виступають водночас і як результат виховних зусиль народу протягом багатьох віків, і як незамінний виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію своїх дітей [7, с. 5]. Стійкість, стабільність традицій не означає їх закостенілості. Кожна епоха вносить у їх зміст свої корективи, розвиває і доповнює старі традиції, заперечує ті, які втратили свою актуальність і суспільну значущість. Тому об'єктивне розкриття сутності традицій, можливе лише з позицій історико-педагогічного підходу і тих суспільних явищ, які мають пряме відношення до народної педагогіки та родинного виховання.

Однією з першооснов усної народної творчості є обряд. Адже саме вона своїм походженням нерозривно пов'язана з обрядом і міфом. Певну частину її становить обрядовий фольклор, тобто примовляння, заклинання, які виконувались під час святково-обрядових дійств і органічно впліталися в структуру обряду.

Обряди – це символічні дійства, приурочені до відзначення найважливіших подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб [4, с.117].

Обрядами (або ритуалами) називають такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні:

-   стереотипність, повторюваність без змін;

- символічність (кожна обрядова пісня щось символізує), наприклад "Засівання" на Новий рік символізує майбутню сівбу і багатий врожай.

Обряди нерозривно пов'язувалися з діями, для яких так само характерні стереотипність, повторюваність без змін, але які не мають символічного змісту. Такі дії називаються звичаями.

Звичай – це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного народу, суспільної групи, колективу [4, с.128].

Звичаї невіддільні від обрядів. Наприклад, традиційні звичаї зустрічі Нового року включають в себе такі обряди, як колядування, щедрування, засівання, посипання та ін. Усі вони вливаються в єдиний новорічний обрядовий комплекс і розглядаються як його структурні елементи.

Обрядовість на початку її виникнення була нерозривно пов'язана з міфологією: кожному обряду відповідав міф, кожному елементу обряду – частина міфу. Лише згодом міф як оповідання про фантастичні події відокремився від обрядового інсценування події і набув самостійності.

Обряди виникли в ту прадавню епоху, коли наш предок ставав людиною. Людина як соціальна істота й обряд сформувалися одночасно. В міру того як людина набувала досвіду, вона помічала, що певні пори року повторюються. (Тому, щоб новий рік був не менш сприятливим, ніж попередній, люди прагнули повторити все так само, без змін.)

Частина таких регулярно повторюваних дій поступово втрачала практичне значення і ставала обрядом [4, с.129].

Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість є однією з найдавніших і найбагатших [3, с.42].

В обрядовості українців розрізняють два види – родинну (чи сімейну) і календарно-побутову.

Перший вид обрядів тісно пов'язаний з громадським осмисленням важливості події в житті окремої родини чи людини.

Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні стани життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерті когось із членів сім'ї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс сімейної обрядовості. Основні його елементи - родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля.

У циклі сімейної обрядовості переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких належить до різних історичних періодів з притаманними кожному з них нормами і поглядами. Біля витоків свого формування сімейні обряди та ритуали тісно смикалися з магічними заходами, котрі мали забезпечити сім'ї та окремій людині щастя, багатство та плодючість, захистити її від злих сил.

Із розвитком раціональних знань магічні обряди поступово втрачали свій первісний зміст, все більше набуваючи розважальною характеру. Так формувався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс. Таким в основному він залишається і тепер хоча й зазнав значних трансформацій та спрощень

Роль традицій в розвитку людства можна порівняти з роллю пам’яті в розвитку окремої людини. Основна функція пам’яті полягає в збереженні набутого досвіду. Отже, це функція консервативна. Проте, коли б  людина не володіла пам’яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки рухалась би вперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосуватись до умов життя й боротись за своє існування. Таке ж саме значення в розвитку людства й окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодшим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати і вдосконалювати те, що вже здобули предки. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національності. Тому поки нація дотримується своїх традицій, можна сказати, що вона справді існує. 

Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури,  своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Тому виховний потенціал традиційної української родини виводимо в першу чергу з приорітетних її основ, місця, функцій, покликання й призначення у житті кожної людини. Функції сім’ї надзвичайно благородні і різноманітні: відтворення і продовження роду людського, виховання дітей, організація домашнього господарства й побуту, забезпечення й передача новим поколінням духовних іматеріальних цінностей, життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя.[5, с.7] У сім’ї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструмент. Вона є тим могутнім соціальним феноменом, найтісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних зв’язків. Багатовіковим людським досвідом доведено, що, по-перше, рівень родинного виховання зумовлюється станом самої родини. По-друге, родинне виховання має національний характер. Недарма кажуть, що коли міцна родина, то й держава сильна. По-третє, оптимальне його здійснення відбувається у родині традиційній, за умов державної самостійності народу. Тому потенціально могутньою у виховному відношенні є українська традиційна родина з українським вихованням дітей та молоді [6, с.53].Звернувшись до глибин народної педагогіки, ми маємо почерпнути з них найголовніше – шанобливе ставлення до свого роду та предків, глибоку пошану та довіру до батьків, збереження статусу родини, як основного осередку виховання та розвитку людини, гармонійність стосунків у шлюбі, привчання дітей до праці, прищеплювання любові до рідного краю та домівки. Лише взявши за основу традиційне українське виховання, можна зміцнити та повернути домінуючий статус сім’ї у формуванні та розвитку духовності людини та держави загалом. Тому ще раз варто наголосити на необхідності використання народних традицій у навчальних закладах і безпосередньо у сімейному вихованні. Можна проводити різноманітні виховні заходи, присвячені українським традиціям або святам  [2, с.3]. Також доцільним є використання текстів на тему національної обрядовості чи традицій як дидактичного матеріалу на уроках української мови, літератури та народознавства [1, с.43]. З метою впровадження народних традицій у виховний процес варто використовувати у школі нестандартні форми проведення уроків із української мови, літератури, історії, географії, біології, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний урок-конференція, усний журнал, урок - узагальнення знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-концерт.)позаурочних заходів, що сприятимуть поглибленому вивченню української мови, усної народної творчості, літератури, етнографії: свято української мови, літературна гра, літератур-но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'яті, вечір-реквієм, фольклорне свято. Новий підхід у вивченні народознавства – актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації. 

Результати експериментального дослідження ролі народних традицій у вихованні молодших школярів

Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 м. Чернігова. У дослідженні брали участь 15 першокласників, 13 батьків та вчитель класовод 3-В класу. Було проведено опитування відкритого типу.

Анкета для учнів

1. Які традиції українського народу ти знаєш?

2. Які традиції тобі подобаються і чому?

3. Хто тобі розповів про українські народні традиції?

4. Назви народні традиції своєї родини.

5. Що ти знаєш про свій родовід?

6. Яку участь береш у підготовці та проведенні родинних свят?

7. Які почуття у тебе виникають під час святкування родинних свят?

Анкета для батьків

1. Назвіть родинні традиції вашої сім’ї.

2. Чи знає Ваш син (донька) родовід Вашої сім’ї?

3. Чи роз’яснюєте синові (доньці) важливість дотримання родинних традицій?

4. Чи достатньо у Вас знань і досвіду, щоб виховати своїх дітей на традиціях українського народу?

5. Чи вважаєте Ви, що у Вашого сина (доньки) сформований національний менталітет достатньою мірою?

6. Що, на Вашу думку, може сприяти поліпшенню роботи з виховання дітей на традиціях українського народу?

7. Яку участь беруть Ваші діти у здійсненні національних традицій?

8. Чи брали Ви коли-небудь участь в обрядових діяннях і яких?

9. Яким народним традиціям надаєте перевагу і чому?

10. Які з них Ви впроваджуєте останнім часом?

Анкета для вчителів

1. Назвіть родинні традиції українського народу, які Ви запроваджуєте у своїй роботі?

2. Які форми проведення позакласних заходів на національних традиціях використовуєте?

3. Які джерела використовуєте для підготовки і проведення виховних заходів національного характеру?

4. Що, на Вашу думку, може допомогти у вирішенні проблеми виховання учнів початкових класів на народних традиціях українського народу у показкласній роботі?

5. Які вбачаєте невикористані резерви у вирішенні цієї проблеми?

Загальні  поради батькам:

1. Розмовляйте з дитиною, цікавтеся, як у неї пройшов день, прислухайтеся до її думки. Малюк повинен відчувати себе членом сім’ї і важливою для Вас людиною. Обговорюємо з ним все прочитане або побачене, пояснюємо дитині незрозуміле і самі задаємо питання.

2. У Вашій сім’ї вже склалися свої певні традиції, дотримування яких дуже зближує родину.

3. У дитини є свої домашні обов’язки; прибрати свої іграшки, прибрати одяг і т.д. Ви, в свою чергу, старайтесь ніколи не відмовляти, якщо дитина захоче Вам допомогти. Спільна праця зближує людей, і таким чином Ви передаєте свій досвід.

4. Намагайтеся частіше проводити час разом. Виїжджаємо всією сім’єю на природу, ходимо в парк, зоопарк, в цирк або в театр на виставу. Ввечері грайтеся в настільні ігри, дивіться кіно чи мультфільм, адже головне — це радість і тепле спілкування близьких людей.
        5. Намагайтеся у Вашій сім’ї ставитися з повагою і бережністю один до одного. Дитина як губка вбирає інформацію, тому уникайте конфліктів і брехні. Чесне обговорення проблем і образ завжди краще недомовок і роздратування.
      6. Вчіться просити вибачення один у одного, бо всі можуть робити помилки. Визнати їх, попросивши пробачення — це вчинок сильної людини. Дитина повинна цьому навчитися і не збирати біль і агресію всередині себе.
      7. Хваліть дитину навіть за невеликі успіхи. Підтримуйте її в інтересах і прагненнях, радійте разом з нею удачам і заспокоюйте при поразках.
Дитина повинна бути впевнена, що сім’я — це те місце, де її завжди зрозуміють і допоможуть. Необхідно закріпити в ній розуміння, що сім’я — це її надійний тил, і дуже важливо любити і підтримувати рідних людей як в радості, так і важкі періоди життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004. – № 7-8, С.27-31. 

2. Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім’ї // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 31. 

3. Каюков В. Духовні ідеали сім’ї – першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 34-37. 

4. Словник української мови. К., 1970 .– т.1. – 560 с. 

5. Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель, 1998. – № 6, С.52-55. 

6. Стельмахович М. Г. Новітні перспективи сімейного виховання // Рідна школа, 1998 . – № 7-8, С. 23-25. 

7. Стельмахович М. Г. Школа і педагогіка в умовах становлення української держави // Рідна школа, 1996. – № 5-6, С. 12-18.