Стаття "Розвиток навичок особистісної рефлексії як важливого компоненту самоефективності учня"

Розвиток навичок особистісної рефлексії

як важливого компоненту самоефективності учня

Проблема розвитку рефлексії

Проблема розвитку рефлексії є однією з ключових в психології. Вона широко обговорюється в рамках вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень. Вивчення структури рефлексії, динаміки її розвитку представляє великий інтерес, як в теоретичному, так і в практичному плані, оскільки дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості.

У цілому аналіз вітчизняних конкретно-експериментальних робіт, присвячених вивченню рефлексії, показує, що вона досліджується в чотирьох основних аспектах:

• кооперативному,
• комунікативному, 
• особистісному,
• інтелектуальному.

Виходячи з цього, розглянемо найбільш поширені визначення рефлексії, що формулюються в контексті проблематики тій чи іншій галузі психології, як:

1) здатність розуму звертати свій «погляд на себе»;

2) мислення про мислення,

3) аналіз знання з метою отримання нового знання або перетворення знання неявного в явне:

4) самоспостереження за станом розуму або душі;

5) вихід з поглиненості життєдіяльністю;

6) дослідницький акт, що направляється людиною на себе, і т. п.

Оберіть з цих визначень те, що вам здається зараз найвірнішим. (Опитування: для кого 1 визначення здається найближчим до поняття рефлексії?...)

У науковій літературі існує безліч точок зору на проблему рефлексії. В Аристотеля, Платона і далі, у середньовічних схоластів, можна знайти багато глибоких міркувань, що стосуються різних сторін того, що ми зараз відносимо до рефлексії. Однак специфічне коло проблем, пов'язаних сьогодні з цим поняттям, зароджується лише в новий час. Саме у Локка і Лейбніца рефлексія починає трактуватися як самопізнання, як "поворот духу до «я» і завдяки цьому набуває чітко психологічного  забарвлення.

Проблемі рефлексії присвячені дослідження як вітчизняних авторів – В.Століна, С.Степанова, Г.Щедровицького, І.Семенова, так і зарубіжних – Дж.Локка, Буземана, та ін. У зазначених  роботах  розглядаються такі питання як структура рефлексії, динаміка її розвитку в онтогенезі, соціально-перцептивні аспекти рефлексії, пов'язані з особливостями самооцінок, з самосвідомістю і  пізнанням  інших людей, та ін.

У сучасних енциклопедіях рефлексія визначається як "форма теоретичної діяльності суспільно-розвиненої людини, спрямована на осмислення всіх своїх власних дій і їхніх законів, діяльність самопізнання, яка розкриває специфіку духовного світу людини".

У педагогічному енциклопедичному  словнику рефлексія трактується трохи по-іншому.  Рефлексія - (від пізньолат. Reflexio - звернення назад), роздум, самоспостереження.

У філософії - форма теоретичної діяльності людини, спрямована на осмислення власних дій і їхніх законів. Тим не менш, дуже багато людей спочатку здійснюють вчинки, а потім намагаються їх виправдати. З огляду на це, н рефлексії надзвичайно важливо для вирішення завдань розумового виховання.

Рефлексія "повертає" свідомість людини на свій внутрішній світ. Це допомагає не тільки усвідомити свої вчинки, відносини, конструкти, цінності, але при необхідності, їх перебудувати, знайти нові для цього підстави.

Рефлексія - це не тільки саморозуміння, самопізнання. Вона включає такі процеси як розуміння і оцінка іншого. За допомогою рефлексії досягається співвіднесення своєї свідомості, цінностей, думок з цінностями, думками, стосунками інших людей, групи, суспільства, нарешті, із загальнолюдськими. Відрефлексувати щось - значить це "пережити", "пропустити через свій внутрішній світ", "оцінити". Світ рефлексії різноманітний, багатий і індивідуальний в кожної людини. Саме здатність до рефлексії дає можливість людині формувати образи і смисли життя, дій, блокувати неефективні. Найважливішою особливістю рефлексії є їх здатність керувати власною активністю відповідно  до  особистісних цінностями і смислами, формувати і переключатися на нові механізми у зв'язку зі зміненими умовами, цілями, завданнями діяльності. Рефлексія забезпечує осмислення минулого і передбачення майбутнього.

Спільним у всіх визначеннях є те, що рефлексія - це здатність людини поглянути на себе з боку, проаналізувати свої дії і вчинки, а при необхідності перебудувати їх на новий лад.

Рефлексія як системний фактор неперервної освіти

Рефлексія є одним із важливих компонентів сучасного навчально-педагогічного процесу, а також системним фактором безперервної освіти. Весь навчальний процес спрямованим на формування наукового світогляду учнів, виховання активної життєвої позиції. Учні повинні вміти орієнтуватися в потоці інформації, самостійно поповнювати свої знання, виявляти творчий підхід до розв’язання навчально-пізнавальних завдань.

Для того, щоб успішно навчатися, необхідно вміти самостійно організовувати свою навчальну діяльність і, отже, не тільки практично володіти навчальними діями, але й рефлективно:

• усвідомлювати сутність виконуваних дій,
• оцінювати їх відповідність цілям та умовам діяльності,
• найбільш ефективні способи засвоєння знань.

Рефлексії є одним з найважливіших механізмів саморозвитку особистості в особистісно-орієнтовному навчанні. Рефлексія – це переосмислення й перебудова особистого досвіду. Постійна активізація рефлексії у процесі заняття дозволяє учням переосмислювати свій суб’єктивний досвід: особистісні зміни, ціннісні відносини, дії, знання.

Зрозуміло, що сформувати рефлексію в режимі суб`єктно-об`єктної парадигми освіти неможливо. Виникає потреба організовувати суб`єкт-суб`єктну взаємодію учасників процесу навчання., Виникає потреба розробки необхідних технологій і форм освітньої практики.

Педагогічна рефлексія – “навичка, яка дозволяє не тільки контролювати спрямованість уваги, а й усвідомлювати власні думки, відчуття і загальний стан. Завдяки рефлексії людина має можливість спостерігати за собою збоку і бачити себе очима людей, які її оточують. Рефлексія – це будь-які наміри особистості, спрямовані на самоаналіз. Вони можуть проявлятися в оцінці своїх вчинків, думок і подій. Від того, наскільки людина освічена і вміє себе контролювати, залежатиме глибина рефлексії”.

М.Г. Савельєва представляє структуру розвитку рефлексивних здібностей в наступному вигляді:

1. Навчання розумному “незнанню”. Уміння зупинятися й оцінювати сформовану ситуацію: “я знаю, що цього не знаю”.
2. “Запуск алгоритму”: “Я знаю, що я не вирішу це завдання відомими мені способами, тоді я повинен… (запитати того, хто знає, знайти необхідну літературу тощо)”.
3. Інсайт: “я знаю як треба, або не знаю, але думаю, що…” і реалізація ухваленого рішення.
4. Аналіз ланцюжка розумових і практичних операцій: “не знав як – довідався – зробив”.
5. Усвідомити завдання як нове і повернутися в навчальну діяльність [4].
6. За даним алгоритмом можна пропонувати учням вчитися оцінювати та коригувати власну навчальну діяльність.

Рефлексивні процеси під час діяльності виявляються наступним чином:

•                   у процесі практичної взаємодії тих, хто навчається, коли вони прагнуть адекватно розуміти і цілеспрямовано регулювати думки, почуття та вчинки один одного;
•                   у процесі проектування своєї діяльності, коли суб’єкт навчання розробляє цілі навчання та конструктивні схеми їх досягнення з урахуванням особливостей та можливостей їх просунення та розвитку;
•                   у процесі самоаналізу та самооцінки власної діяльності та самого себе як її суб’єкта.

Послідовність формування рефлексивних умінь має такий вигляд: аналіз і оцінка  → взаємоаналіз і взаємооцінка → самоаналіз і самооцінка.

Саме тому так важливо на уроках не просто виставити оцінку, а й обґрунтувати, важливо застосовувати взаємооцінювання. Це шлях до вміння самоаналізу та самооцінки.

Формування рефлексивних умінь включає три етапи:

1)      мотиваційно-цільовий;

2)      змістовно-процесуальний;

3)      контрольний етап.

Під час першого етапу формуються позитивні емоції.

Під час змістовно-процесуального етапу даються знання та формуються уміння.

Під час контрольного етапу відбувається контроль знань та навичок студентів. При контролі аналізуються:

–       рівень сформованості знань: запам’ятовування та відтворення вивченого матеріалу від конкретних фактів до цілісних теорій (чи знає студент терміни, що вживаються; конкретні факти; методи і процедури; основні поняття; правила і принципи; чи розуміє факти, привила);

–       розуміння: його показником може бути перетворення (трансляція) матеріалу із однієї форми вираження в іншу (наприклад із словесної в математичну), інтерпретація матеріалу (пояснення, коротке викладення) або ж прогнозування подальшого ходу явищ, подій (прогнозування наслідків, результатів);

–       застосування: вміння використовувати вивчений матеріал в конкретних умовах і нових ситуаціях, сюди належать: застосування правил, методів, понять, законів, принципів, теорій;

–       аналіз: уміння розбивати матеріал на складові, так, щоб ясно виступила структура. Сюди належать виділення частин цілого, виявлення взаємозв’язків між ними, усвідомлення принципів організації цілого (чи бачить студент приховані припущення, чи помічає помилки і недоліки в логіці роздуму, різницю між фактами і наслідками, чи оцінює значення даних);

–       синтез: уміння комбінувати елементи, щоб отримати нове ціле. Таким новим продуктом може бути: повідомлення (виступ, доповідь), план дій чи сукупність узагальнених зв’язків (схеми). Відповідні навчальні результати передбачають діяльність творчого характеру з акцентом на створення нових схем і структур (написання творчої роботи, пропонування плану проведення експерименту, використання знань в різних галузях, щоб скласти план вирішення певної проблеми);

–       оцінка: уміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу (твердження, художнього твору, дослідницьких даних) для конкретної цілі (оцінювання логіки побудови матеріалу в формі письмового тексту, оцінювання відповідних висновків наявними даними, оцінювання значимості тих чи інших продуктів діяльності). Оцінювальні судження повинні ґрунтуватися на чітких критеріях (які визначають самі студенти чи задає викладач).

Не завжди об’єктивно вдається оцінити свої дії та успіхи у навчальній ситуації.

Дослідники виділяють наступні рівні сформованості рефлексивних умінь особи:

• номінативний (інтерпретація поведінки замінюється описом, переказом, номінацією дій і вражень);
• «фатальний» («екстернальна» інтерпретація);
• спотворений (спотворене сприйняття і інтерпретація суб’єктом власних вчинків і поведінки інших людей, заперечення можливості іншої інтерпретації);
• «зациклений» (інтерпретація одноманітна по типах і темах рефлексії, підвищений рівень міжособової рефлексії);
• пасивно-адекватний (власна психологічна інтерпретація, її адекватність, що не приводить до формування адекватного вчинку, знання власних слабких сторін не спонукає до їх подолання);
• конструктивний (гармонійне поєднання рефлексії, направленої на себе і інших, що породжує творчу самореалізацію особи).

Конструктивний рівень сформованості рефлексивних умінь – вищий рівень розвитку умінь рефлексії, він є показником оптимального розвитку особово-професійних якостей людини та показником сформованої культури рефлексії особи. Це означає, що людина має наступні вміння:

• готовність і здатність вирішувати різні ситуації,
• набувати нових сенсів і цінностей
• адаптуватись в різних комунікативних структурах,
• вміння творчо вирішувати нестандартні практичні завдання,
• мотивація до самопізнання.

Технологія поетапного розвитку рефлексії передбачає наступні характеристики технологічного процесу:

• педагогічні дії і операції будуються у суворій відповідності до цільових установок, що мають форму очікуваного результату (вчитель має розуміти, навіщо він застосовує на уроці цю обране завдання і яких результатів очікує);
• на кожному етапі заняття сформульовані конкретні завдання з урахуванням ускладнення діяльності студентів: від відтворення знань до їх творчого застосування, а саме: 

I  етап – відбір теоретичної бази знань, розвиток мотиваційно-цільового компоненту рефлексії;

II етап – відтворення знань на репродуктивному рівні, розвиток процесуально-змістового компоненту рефлексії (вихід в позицію рефлексії);

III етап –  відтворення знань за зразком в новій педагогічній ситуації, розвиток процесуально-змістового компоненту рефлексії виявляється в активності рефлексії студентів;

IVетап – творче застосування знань, розвиток емоційно-вольового компоненту рефлексії.

V этап – рефлексивно-оцінювальний етап, розвиток контрольно-оцінного компоненту рефлексії) 

На кожному етапі технології передбачений зворотний зв’язок, який здійснюється у формі поточної оцінки за типом «засвоїв – не засвоїв»та оцінювання. Це є циклічна модель, порядок етапів порушувати не можна.

Рефлексивні вміння розвиваються особливо ефективно при наявності наступних умов:

• установка учнів на творче виконання завдань, а не на відтворення готових знань;
• впровадження в навчальну практику комунікативних завдань, які стимулюють вживання в діалозі мовних засобів, що дозволяють продемонструвати активне слухання; володіння техніками формулювання питань;
• наявність пізнавальних потреб, мотивів, професійних інтересів в учнів;
• забезпечення самоконтролю, що успішно здійснюється при наявності адекватної самооцінки суб’єкта навчання і його критичного відношення до себе.

На рефлексію методисти радять відводити від 5 до 15 хвилин, упродовж яких учні обговорюють хід роботи, аналізують здобуті результати, труднощі й шляхи їх подолання, досягнення намічених цілей, участь кожного в спільній діяльності, осмислюють свої відчуття, порівнюють їх з відчуттями й міркуваннями однокласників.

Прийоми розвитку рефлексивних здібностей різноманітні: усне обговорення, письмове анкетування, художнє або графічне зображення змін. Потрібно поступово привчати учнів до усвідомлення важливості рефлексивної діяльності.

Рефлексія відбувається як під час цілевизначення, так і в процесі оцінювання роботи над темою, за семестр. Є рефлексія колективна і рефлексія власних досягнень.

Взагалі рефлексія – це навчання. І є кілька фаз навчання на основі рефлексійного досвіду:

1. Звернення до досвіду як фіксація того, що вдібувалося, без аналізу або інтерпретації.

2. Звернення до почуттів, переживань, які супроводжують досвід, і їх образна констатація.

3. Повторне звернення до досвіду, його переосмислення для формування теоретичних принципів, які виступають як гіпотези.

4. Подання конкретного досвіду “виріс” у результаті рефлексії пережитого набуття нового досвіду.

Форми рефлексії:

•                   ретроспективна (виявлення і відтворення схем, засобів, процесів, що мали місце в минулому) – тобто осмислення;
•                   проспективна (виявлення і коректування схем і засобів можливої майбутньої діяльності) – тобто проектування;
•                   інтроспективна (контроль, коригування або ускладнення розумових процесів у ході реалізації діяльності) – тобто регулювання діяльності “тут і зараз”.

Я впевнена, що всі ці чинники є в педагогічній діяльності кожного вчителя - вони просто на них не звертають увагу.

Є 9 сфер застосування рефлексії (фіксування стану розвитку). Вони присутні в кожному колективі.

1. Емоційно-чуттєва (позитивні або негативні емоції: радість, смуток, почуття розчарування, успіх тощо).

2. Потребно-пасивна або активний стан з прагненням, бажанням до діяльності, саморозвитку тощо.

3. Мотиваційна (наскільки діяльність виявилася особистісно значущою, зовнішні й внутрішні мотиви).

4. Сфера інтересів (які інтереси з’явилися, на що вони спрямовані, рівень інтересу).

5. Сфера ціннісних орієнтацій (що стало особистісною цінністю, як збагатився спектр цінностей, у чому виявилася цінність).

6. Діяльнісна сфера (яку діяльність ця взаємодія провокує, яку коригує, від якої змушує відмовитися, наскільки збагачує досвід діяльності).

7. Гностична сфера (що сталося зі знаннями (чи відбулося їх нарощування, поглиблення, систематизація), що нового дізналася людина).

8. Сфера свідомості (чи відбулося усвідомлення своєї діяльності, чи усвідомлює себе суб’єктом діяльності / взаємодії, як змінилася “Я-концепція” (система уявлень про себе), самооцінка своєї діяльності).

9. Сфера вмінь (яких вмінь набула/не набула людина, як змінився рівень умінь).

Таким чином, слід підкреслити, що рефлексія – це складний, багатоплановий процес, що поєднує в собі декілька видів діяльності. Це джерело новацій та розвитку. Рефлексія – це не просто усвідомлення того, що є в людині, але і перебудова самої людини, її індивідуальної свідомості, особистості, здібностей до пізнання і діяльності. Головне завдання педагога – зробити так, щоб учень свідомо й постійно аналізував і коригував свою діяльність. Засвоєння знань відбувається тільки тоді, коли в справу включається рефлексія, яку направляють і за рахунок якої виділяється сама схема діяльності – способи рішення завдань або міркування.

Лише суб`єкт освітньої діяльності може повною мірою використати її розвивальні можливості, зокрема – засвоїти загальні установки і способи пошукової поведінки, яка у будь-яких невизначених ситуаціях є оптимальним засобом подолання стресу або фрустрації, оптимального реагування на запити мінливого соціального середовища.

Таким чином, рефлексія виступає інструментом і, в той же час, продуктом неперервної освіти, вона є системним фактором її розвитку. Рефлексія має велике значення як для розвитку окремої особистості, так і соціальної спільноти залежно від змісту завдань життєдіяльності: вона приводить до цілісного уявлення, знання про зміст, способи і засоби своєї діяльності; дозволяє критично поставитися до себе і своєї діяльності в минулому, сьогоденні і майбутньому; робить людину суб’єктом своєї діяльності.

Отже, рефлексія - вершина свідомості.

Вона є констатуючим ознакою особистості й формується разом з нею. Рефлексія дозволяє людині оцінити свої дії, думки, їхні результати, знайти своє місце в житті.

Рефлексія істотно відрізняється від свідомості так як свідомість є знання про інше, а рефлексія - знання себе.

Рефлексія дійсно має практичну значимість, важливість. Робота над собою – це внутрішня організація всього життя, це стиль і зміст життя.

Література

1.                Бизяева А.А. Психология думающего учителя: педагогическая рефлексия / А.А. Бизяева. – Псков: ПГПИ им. С.М. Кирова, 2004. – 216 с.
2.                Бургин М.С. Системная организация рефлексии / М.С.Бургин // Научный вестник Измаильского государственного педагогического университета. – Вып.3. – Измаил. – 1999. – С. 220 – 224.
3.                Василенко О.М., Професійна рефлексія в структурі інноваційної діяльності педагога [Електронний ресурс] / Василенко О.М. // Анали Бердянського державного педагогічного університету. – Режим доступу: http://bdpu.org/scientific_published/conf_2008/ articles/Section_4/Vasilenko.doc/view. – Назва з титул. екрану.
4.                Кларин М.В. Личностная ориентация в непрерывном образовании / М.В.Кларин // Педагогика. – 1996. – №12. – С.14-21.
5.                Савельева М.Г. Развитие рефлексивных способностей учащихся в обучении и воспитании: науч.-метод. пособ. / М.Г.Савельева, Е.В.Маслова– Ижевск, 2005. – 89 с.
6.                Советский энциклопедический словарь/ Научно-редакционный совет: А.М.Прохоров (пред.). – М.: «Советская энциклопедия», 1981. – 1600 с.
7.                Хуторской А.В. Развитие одаренности школьников: Методика продуктивного обучения / А.В.Хуторской. – М.: «Владос», 2000. – 320 с.