Стаття "Тарас Шевченко — духовний батько нації"

Виступ Королевської С.М..,    вчителя історіі Судилківської ЗОШ І-ІІІ ст..

ТЕМА:  «Тарас Шевченко — духовний батько нації»

Ким для нас, українців, є Тарас Шевченко? Сказати, що Поетом — не сказати нічого. Здається, що якби навіть у нашій літературі не було більше нікого величного, то лише він міг би заповнити та й навіть переповнити нішу національних філософії та літератури. Перечитуючи знову і знову Шевченкові твори, розумієш, що мало не кожен вірш — наукова дисертація, над якою люди працюють роками.

Творячи свої шедеври, поет, напевно, й не підозрював, що його вірші не втратять своєї актуальності навіть більше, ніж через півтора століття. І, мабуть, саме це повинно б стати для нас, сьогоднішніх, сигналом тривоги. Адже, як не прикро, але Кобзареве „Люде, люде.

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То віддасте" ніби писане вчора.

Від того стає до певної міри дивно, а ще більше — страшно, особливо коли починаєш усвідомлювати всю глибину Поетового душевного болю. І навіть іноді підловлюєш себе на тому, що ти, людина XXI століття, насправді є частиною суспільства, яке вперто і впевнено деградує, але гадає собі, що воно є епіцентром Всесвіту.

Сумно, що ми, вишукуючи щось нове, насправді понад півтора століття витоптували пройдені стежки, перетворюючи їх на провалля для власної гідности? Та найгірше те, що ми того зовсім не усвідомлюємо. Страшно зізнатися самим собі, що в нашому вже майже європейському світі і надалі переважають шкурні інтереси, надалі ми продовжуємо перед кимсь падати на коліна, тим самим підтверджуючи Шевченкове „Раби, подножки, грязь Москви, /Варшавське сміття..." Ми вишукуємо якісь нові ідеї, нові істини, забуваючи, що заповіді для нашої істинної свободи давно написані людиною, яка, мабуть, волею Провидіння одразу після народження була в неволі, чиєюсь власністю (кріпаком Енґельгардта). Життя Тараса Шевченка певною мірою може бути навіть символом, котрий якраз і відображає проблеми України. Адже значну частину життя Поет був невільником — спочатку кріпаком, а пізніше на засланні. І, мабуть, саме через призму свого прагнення до волі він зумів настільки глибоко відчути потребу незалежности для свого народу.

Кожен рядок — це ніби докір за бездіяльність, за нашу сліпоту (чи, найімовірніше, небажання бачити): „Кричите, Що Бог создав вас не наче, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, і хилились!" Чи навіть читаючи: „...Атой, щедрий та розкошний,

Все храми мурує,

Та отечество так любить,

Так за ним бідує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..",

 розумієш, що перед тобою вимальовуються образи сьогоднішніх псевдопатріотів, які, прикриваючись прагненням досягнути благополуччя для своєї держави, насправді дбають лише про власне збагачення, сповідують лише власні інтереси.

Бог обдарував Тараса Шевченка не тільки поетичним талантом, а й талантом художника. Ця сторона його творчости відома значно менше. Можна собі лишень уявити, наскільки сильним є Шевченко-художник, якщо взяти до уваги, що навіть за життя його іноді називали „українським Рембрандтом". Кобзар був новатором у царині не лише літератури, а й малярства. Власне він став першим символістом. У творах Тараса Шевченка є яскраво виражена европейськість. Дуже влучно сказав про Шевченка-маляра після його смерти Л. Жемчужников: „Він був одним із перших, хто навернувся до рідного". Адже саме він, один із перших художників у світі XVI11—XIX ст., почав зображати народ, простих селян своєї країни, і вносив у твори глибоко народні риси. На жаль, за життя Шевченкові вдалося випустити у світ лише один альбом своїх малярських творів — „Мальовнича Україна". Сьогодні нам, аби справді досягти тієї сподіваної волі, мабуть, усе ж таки варто без скептицизму і самовпевненості взяти в руки „Кобзар", який, без перебільшення, є своєрідною Біблією, написаною спеціяльно для нашого народу, і знову ж таки перечитати. Але найголовніше — врешті зрозуміти, що це не збірник віршів, який перечитав для власного задоволення і забув, а до певної міри путівник, котрий, якщо його правильно зрозуміти, допоможе перейти нам ту Мойсееву пустелю від Єгипту поневірянь і рабства до краю обітованої волі.