Стаття. "Торуй свій шлях ..." (Роздуми над життям і творчістю В.Стуса)

Стаття

«Торуй свій шлях, - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік»

Що є доля, коли ми вільні обирати?

Мною було проведено глибокий аналіз літератури українського поета Василя Семеновича Стуса, коментарів його діяльності, розмов з ним, спогадів про нього, характеристик поета, на основі чого я зробила висновки, систематизувавши в монолітну думку, нерозривно пов’язану з порушеним мною питанням, яке є фундаментом людського буття, в якому першу скрипку грає життєва путь. Дякуючи глибокому ідейно-тематичному змісту творчості Стуса, який також порушив це фундаментальне питання, кожен може отримати відповіді на важливі питання життя. Хоча тема за своїм змістом й масштабом є дуже великою й всеохоплюючою, в сьогоднішньому світі вона є дуже актуальною. Як казав Чаплін в образі диктатора в однойменній кінострічці: «Жадібність отруїла людські душі, забарикадувала світ ненавистю, втягнула нас у злидні і кровопролиття. Ми розвинули швидкість, але закрилися в собі. Техніка, що дає достаток, залишила нас в нужді. Наше знання зробило нас цинічними. Наш розум жорсткий і недобрий. Ми занадто багато думаємо і занадто мало відчуваємо. Більше, ніж машини, нам потрібно людство. Більше, ніж розум, нам потрібні доброта і м'якість. Без цих якостей життя буде насильницьким, і все буде втрачено». Але більше, ніж слова Чапліна, на мене вплинула література, саме нашого українського «атланта думки» Василя Семеновича Стуса, який більш глибоко занурився в розуміння природи людини та безсилість кожного перед ідеєю, яка є результатом долі та має вічну цінність.

Нижче наведений аналіз буття Стуса та моїх поглядів стосовно свого, як писав Стус, «смертеіснування й життєсмерті».

 «Долю не обирають… Її приймають – якою б вона не була». В цих словах Василь Стус передав глибоку ідею сенсу життя, яка криється в самопожертві долі, ці слова були пророцькими не лише для багатьох його сучасників, попередників, але й для нього самого. Яка потрібна бути людина вольною, аби піти на таке самовіддання вірі у долю? Це історія не лише про Стуса, але про багатьох людей, про кожного з нас, про унікальність кожного, та чи все це насправді так?

Життєвий шлях – дорога пошуків, відкриттів. Кожен є унікальним, джерелом енергії, натхнення. «У кожного своя доля і свій шлях широкий», - писав батько нації Тарас Шевченко. Проте саме у поезії Стуса вбачається акцент на винятковості й особливості кожної людини; неповторний стиль и глибина думки й слова. Його поезія – не образи, а точність. Що є вибір, коли доля – відповідь? Ілюзія чи істина?

 «Ми не боролися, ми пручалися неправді» - так описав співкамерник Василя Семеновича Стуса, політв’язень Семен Глузман. Ця людина провела декілька років коло «речника змордованого покоління, поетів і молоді, похованої під кригою часу», - як охарактеризував Стуса політв’язень з тюрми, в якій перебував у роки ув’язнення поет, Євген Сверестюк. Хоча Стус не вважав себе поетом, а лише тим, хто пише вірші. Багато може бути сказано про замучену часом вольову людину, але краще про нього розкаже його поезія, а також почуття, чуттєва аура людей, які роками були поруч з Василем й дихали одним з ним повітрям, життєві моменти, передані у слові, в коментарях.

Шлях кожної людини тернистий, як і путь Стуса. «То шлях правдивий, ти – його предтеча», - писав поет про окриленість й невідоме. Подібно підйому на Голгофу, буття людини не є легким, якщо не важким. Для того, щоб піднятись – потрібна бути воля, навіть якщо це піднятись – пізнати страх невідомості, увійти у темряву вічного сну; не менш того потрібен духовний стержень, стоїчний фундамент. Поезія Василя Стуса – не про себе, не про систему, а про кожну людину й високе. Творчість письменника непроста для розуміння: складність ідейно-тематичного задуму, його філософські роздуми та пов’язана із цих складна синтаксична будова його творів. Навіть у цих великих словах Стус конкретизує увагу не на чомусь «зі свого», незначного, а глобальному, вселюдському: «Чим більше знущань і тортур, тим більший мій опір системі». Ця думка про войовничість, про, якщо хочете, волюнтаризм, нескореність; проте у них вбачається глибока християнська думка: «коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу». Ці слова є істиною, бо не апелюють до смиренності й покірності, але й не підтверджують необхідність боротьби. Стус – це вічний духовно-моральний супротив кожного, й мене у тому числі.

У статті «Феномен доби» Стус пише про Тичину: «Переставши бути собою, Тичина втратив і самого себе». Тичина обрав шлях смиренності, покірності й вірності катам народу, України, за яку мучились й боліли Василь Стус, його товариші-шістдесятники й тисячі патріотів України в радянських таборах. «Болить мені путь», - казав про своє життя поет. Саме тому коментує співкамерник Стуса Семен Глузман: «Стус би не зміг стати Тичиною. З одного боку – талант, з іншого – особистість». Можливо, не будучи такою вольовою людиною, яка вірила, що слово не згорає, Стус би прогнувся під силою «всевидючого ока, від всечуючих вух», - як охарактеризував російську карну всеохоплюючу систему Михайло Лермонтов ще у середині XIX сторіччя. Але, зірки стали так, як було начертано Стусові: «Дороги серця – як дороги долі, що заступили всі земні путі». Для нього не було нічого, окрім його високого життєвого «я», він не піддавався сумнівам, чинив жорсткий супротив, але, не пролив жодної крові. Так йому сказало серце.

Семен Глузман казав про щирість поета й слідування правді: «Він не міг йти проти самого себе: чорне він називав чорним, рожеве – рожевим», ніяка система двозначності й двійних стандартів не могла заставити його сказати по-іншому. «Він не міг вижити в країні, в якій карають за слово» - писав той же політв’язень Глузман.

Невідомо, де закінчуються наші вади й починаються чесноти. Так і не можна зрозуміти одразу: де межа між долею й вибором путі свого життя. Як й вади людини, доля є чимось надлюдським, тим, що дано зверху, що не є нашим набуттям, чеснотами, напроти, є надбанням власного «я», як і  вибір. Чи не є він тінню долі, лише алгоритмом дій, який вже був начертаний нам? «Як може людина керувати своїм життям, якщо він не може ручатися за свій власний завтрашній день?», - питав Берліоза Воланд.

Усе вище назване є предтечею моєї основної думки стосовно порушеного питання щодо головної теми. В творчості поета «одухотвореного космосу», як описала Стуса Аріадна Шум, відчуваються екзистенціальні ідеї та стоїцизм людини, а також неможливість чинити опір долі, навіть якщо це смерть, про яку він писав і відучував. «З першого погляду Василь вразив мене своєю виснаженістю. Обличчя різке, ніби ножем з дерева різьблене, щоки ніби стесані гемблем до підборіддя, наголо обстрижений череп посилює гостроту рис. Загальним обрисом постави Стус нагадував Дон-Кіхота з ілюстрації Доре, хіба що безвусого й безбородого», – згадує зустріч зі Стусом в Мордовії письменник Михайло Хейфец. Та життя поступово убило поета, а доля його забрала для вищої цілі.

В поезії Василя Семеновича превалює думка, що доля, все ж таки, сильніше людини, його вибору, свободи, думки: «Торуй свій шлях, - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік». Шлях життєвий, тобто доля, в цьому розумінні, вже обрала тебе, а також мене, але саме я повинен викласти бруківку на болотистій землі під дощем, що ні на хвилину не спиняється.

Табірна доля не пригнітила його таланту, любові до України, до людини, високого художнього ідеалу. Цей ідеал, внутрішня свобода, безкомпромісна вимогливість до себе й інших давали йому право критично оцінювати навіть великих творців слова, зокрема П. Тичину.

«Наряду з трагічним сприйняттям навколишньої дійсності, в якій немає місця творчому духу, індивідуальному обличчю, національному самоусвідомленню, Стус гостро відчуває метафізичну тягу до одвічних цінностей, правдивого слова, людської гідності. Це зумовлює унікальність соціальної філософії українського мислителя – взаємозв’язок трагічного світоглядного неприйняття навколишньої морально спотвореної соціальної дійсності та гуманістичну орієнтацію на особистість, природу, суспільство, націю у їх загальнолюдських вимірах», - пише про екзистенціальні мотиви й погляди творчості Стуса та його особисто, Д.О. Квятковський. На жаль, як писав Євген Сверстюк: «В українській літературі є традиція – оплачувати слово життям».

 «Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест», - такими би словами Стуса описала би я своє буття, своє життя. Я впевнена у тому, бо я це відчуваю, я цим дихаю, я знаю, що пишу. Філософія Стуса як людини, а не як письменника, чи борця, мені не лише зрозуміла, вона – про мене. Вивчаючи його поезію, глибоку за своїм змістом, не зрозумілу у деяких моментах, я відчував почуття, передані у слові, а також ситуації, які я асоціюю, власне, зі своїм «смертеіснуванням». Чи то так склалося мені, що я не боюся того, що попереду, чогось невідомого, чи вихована я так, але я не розумію страху смерті, не жаліюся на своє життя, бо розумію, що сьогоднішнє положення – не кінець. Я впевнена у тому, що мою стоїчну натуру тягне як магніт до віршів Василя Семеновича.

Як стає зрозумілим мені, доля – це надлюдське поняття, до якого мало хто зміг доторкнутися, але багато хто відчував на собі. Доля є взаємозв’язком наших дій, вибору та вищого наміру. Багато чого в нашому житті не піддається раціональному розумінню, як і в моєму. Я є реалістом, але екзистенціальні ідеї Стуса мені ближчі, мені імпонують його ідеологічні погляди та чуттєвий відтінок, який складно передати у слові. Щодо людини, за Стусом, світ може бути:

1) ворожою гнітючою волюнтаристичною чинністю;

2) далекою об’єктивною реальністю, в якій людина змушена самовідчужуватися;

3) абсурдним, безглуздим сущим, непідвласним ніяким раціональним законам;

4) милостивим, що очищає, що приносить щастя й задоволення логосом.

В цій системі «координат» я можу легко зорієнтуватись, представлення світу Стусом, тобто його відношення до людини, є дуже коректним й актуальним. Якщо говорити філософською термінологією, він вбачає у цьому сукупність «об’єктивних факторів», які вкупі з особистісними вадами, безпосередньо не лише впливають, а є частиною нашого життя, мого життя. Світ для всіх один

(об’єктивна реальність ), все залежить від того, під яким кутом людина дивиться на реальність, яку він представляє, на своє буття. Однією з домінуючих проблем у В. Стуса є проблема людської волі й вибору. Екзистенційність волі в поезії Стуса полягає в тому, що проблема вибору спричиняє переживання людиною граничної ситуації, в якій відбувається «зняття» відчуження від соціуму. У цій ситуації навіть природа стає носієм образу суб’єктивного характеру, сповнюючись ліричними переживаннями автора, а сюжет твору набуває динамічного характеру “внутрішнього руху”.

Так само і я намагаюсь вилити свої думки та надмірні відчуття, які є моїм дзеркалом, на письмі, у ліриці. Хоча мої малочисельні вірші відображають декаданс, в них порушуються питання, які турбували не лише, як з’ясувалося, мене. Ці почуття й мислі також були частиною світогляду Стуса, його внутрішнього світу «самовідчуження».

 «Присмеркові сутінки опали, / сонну землю й душу оплели. / Самоти згорьовані хорали / геть мені дорогу замели. / І куди не йду, куди не прагну – / смерк сосновий мерзне угорі. / Виглядаю долю довгождану, / а не діжду – вибуду із гри»

В цих рядках поет відображає глибоке нерозуміння прийдешнього майбуття, якого він навіть і не бачить, та все одно не жаліється на те, що так зірки стали: «Що тебе клясти, моя недоле? Не клену. Не кляв. Не проклену».

 Впевнено можу заявити: долю не обирають, вона сама обирає людину, як й обрала Стуса. Можливо, якби не його смерть, його Батьківщини, яку боронив духовно Василь Стус, не було би. Хто знає? Врешті решт, ефект метелика, тобто незначні події, що призводять до грандіозних наслідків, доволі розповсюджена наукова теорія. Тож, можливо, життя Стуса було одним з найбільш грандіозних за масштабом моментом в українській історії. Так розпорядилася доля, від якої не зміг відвернутись Василь Стус. Я зрозуміла, що якою б вона не була, вона завжди є предтечею чогось більшого, до чого нам дуже далеко. А вибір – невід’ємна частина цієї невідомої, але великої цілі.

Майя Варьєва

Список джерел та літератури:

1. Т. Беценко - «Лінгвостилістичний аналіз поезій Василя Стуса»
2. «Слова шугають над Дніпром…» - газета «Юний Ленінець», редакція 28 листопада 1990 року
3. «Стус Василь. Кремінь крику» [2] – газета «Вітчизна», редакція березня 1990 р., колонка – «Поезія»