Стаття "Від уроку літератури до успіху в житті: прості способи підвищення мотивації учнів до читання"

Від уроку літератури до успіху в житті: прості способи підвищення мотивації учнів до читання

Атмосфера любові до книжки, поваги до книжки, благоговіння перед книжкою – в цьому полягає суть школи і педагогічної праці.

Василь Сухомлинський

Духовним екстрактом культури є художня література – мистецтво слова. Читання її є глибоко особистим процесом. Частіше за все саме читання художніх творів школярі називають читанням для душі. Сьогодні, внаслідок змін у житті суспільства, статус читання, його роль і ставлення до нього значно змінилися. Поступово зникає стійка літературна традиція, на яку спиралися попередні покоління. Знизився раніше високий статус письменника як «володаря людських душ» і «людини, яка читає», а також процесу читання у багатьох соціальних групах. Останніми десятиліттями суспільство перебуває в безпрецедентній ситуації кардинальної зміни читання в Україні, особливо дитячого та юнацького.

Щоб усвідомити тяжіння до тих чи інших тенденцій читання, слід поглянути на цей процес в широкому соціальному контексті, глобально, побачити його цілісно, як особливий соціокультурний феномен. Навчити читати, дати дітям елементарні навички читання – це завдання не тільки вчителя, не тільки батьків, які мають зацікавити свого нащадка певними художніми творами, і не тільки бібліотекарів, котрі демонструватимуть кращі книжки. Справа в іншому, важливішому: дитяче читання – це ключ до життя в інформаційному просторі. За дослідженнями вчених, людина, яка читає, здатна мислити в рамках проблем, що виникають, бачити ціле і виявляти суперечності та зв'язок явищ, адекватніше оцінювати ситуацію, швидше знаходити оптимальні рішення. Ті, які мають більший обсяг пам’яті та активну творчу уяву, краще володіють мовленням. Вони точніше формулюють думку, вільніше пишуть, легше вступають в контакти і приємні у спілкуванні, більш критичні, самостійні у судженнях і поведінці. Читання формує  якості духовно зрілої, освіченої, культурної і соціально повноцінної людини[7; 118].

Одна з характерних рис сьогодення – падіння інтересу до читання різних груп населення та зростання інтересу до «екранної» культури, адже десятки каналів транслюють телевізійні передачі. Спеціальні канали є для дітей і молоді не лише на Заході, а й в Україні. Однак, саме в Західній Європі, починаючи з 1970-х років, відбувається багато дискусій щодо книжної культури. На них обговорюють проблеми відмінності процесів читання, перегляду телепередач та користування Інтернетом, їх взаємовплив, чого, на жаль, в Україні немає. Безперечно, у сприйнятті людиною друкованої інформації та телевізійного каналу чи Інтернету є своя специфіка. Перша важче запам’ятовується, потрібно докласти зусилля, щоб прочитати і засвоїти написане. Та саме друкована інформація у вигляді книжкового всесвіту привела людину у світ культури. Повідомлення у вигляді текстів – основа будь-якої освіти та самоосвіти. Не можна недооцінювати роль читання у створенні людиною своєї індивідуальної домашньої бібліотеки. Аудіовізуальна інформація значно легше засвоюється, бо легкодоступна. Проте вона, зазвичай, є «мозаїкою» розрізнених і несистематизованих свідчень, фрагментарною і стереотипною. Коли дитина не читає, то у неї не розвивається звичка до зосередженості, до вміння інтелектуально працювати, оскільки читання – це праця, яка і робить людину мислячою.

У ХХ столітті проблема формування читацьких інтересів і потреб як засобів пізнання світу та самопізнання особистості залишається в центрі уваги методичної науки та практики. Напевно, тому проблема виховання читача є головною на уроках літератури. Тож потрібно шукати шляхи її успішного розв’язання, на що традиційно звертали увагу відомі педагоги, методисти, літературні критики. У працях Т. Бугайко [1], С. Гуревича [5], Л. Мірошниченко [12], Є. Квятковського [8], Н. Волошиної [4], Н Збарської [6] та інших пропонуються ефективні шляхи вирішення поставленої проблеми. Ще у 40-50 роках ХІХ століття видатний філолог Ф. Буслаєв наголошував, що основу шкільного курсу літератури має складати «розвивальне читання»[2; 148]. У 50-60 роках того самого століття педагог В. Водовозов зазначав, що учитель літератури навчає читати, тобто виробляє в учнів звичку проникати до всіх подробиць твору [3; 215]. «Той, хто читає щось, вже набагато вищий від того, хто нічого не читає», – писав Ж. Клименко [9; 83]. Ці слова науковця є актуальними і сьогодні. Як допомогти дитині прокласти стежку до книжки, як навчити мислити, висловлювати власну думку, обстоювати її, оцінювати прочитані твори на основі власних почуттів? Це непросте завдання. Мотивація до читання книжки в суспільстві, яке дедалі більше орієнтується на матеріальні, а не духовні цінності, стає все меншою. А це додає клопотів учителю. Адже без мотивації  – успіху в навчанні не домогтися. Тож, якщо немає зовнішньої мотивації, треба створити внутрішню. Це завдання вчителя. Як його вирішувати? Кожний це робить по-своєму. Найефективніший спосіб заохотити  учня до навчання – звернутися до його інтелектуальної сфери, розбудити її, включити в роботу. Важливо розвивати пошукову діяльність на уроці шляхом застосування технологій проблемного навчання, розвитку критичного мислення, проектної методики та ін. Варто також дбати про розвиток асоціативного мислення, творчих здібностей учня – про все те, що стосується не тільки сфери інтелекту, а й емоції, уяви.

Кожен творчий вчитель має цілий «набір» тих методів, прийомів, технологій, щоб зацікавити дитину книжкою, домогтися того, щоб їй хотілося прочитати твір, дізнатися про його героїв, їхні вчинки, помисли душі. Крім того, читання художнього тексту, його осмислення, логіка художнього аналізу здатні звільнити сучасного школяра від надміру агресії, тиску комплексів; спілкування з вершинними творами, може, зрештою, відвернути учня від дешевих принад, маскультури, відкрити перед ним справжні естетичні горизонти.

Відомий теоретик педагогіки, письменник С. Соловейчик зазначав: «Байдуже перегортання сторінок, холодне спостереження за тим, що відбувається в книзі – це не читання. Милування мистецтвом письменника і поета, смакування слова і поєднань слів, захват з приводу вдалого виразу, подив перед майстерністю зображення і опису, хвилювання, викликане глибиною думки, – ось читання» [14; 203]. Для юнацтва показниками читацького інтересу є позитивне відношення до самої читацької діяльності («люблю читати»); заохочення саме процесом читання («не можу відірватися від книги»); прагнення поділитися з іншими радістю спілкування з книгою («хочу, щоб мій друг дізнався про цю книгу»). Тому вчителю треба підтримувати любування, смакування, захоплення, враження, хвилювання – весь цей спектр настрою, який називається читацьким інтересом за допомогою різних заходів. Цієї мети можна досягнути шляхом застосування тих форм наочної, масової, індивідуальної роботи, які сприятимуть вирішенню наступних завдань:

• розвитку потреби у самостійному, регулярному читанні;
• розвитку читацької компетентності різних категорій юнацтва;
• стимулюванню його творчості та інтелектуальних здібностей.

Очевидно, що пробудити інтерес юнацтва до творчого читання здатні тільки люди творчі, які самі переживають радість від спілкування з книгою, спроможні вести діалог із читачем. Тому пропоную розглянути деякі форми і методики, які можуть сприяти прищепленню юнацтву навичок смислового читання, і які я використовую в організації своєї роботи.

Ефективним прийомом залучення школярів до читання художніх творів є робота з епіграфом. Якщо в темі емоційно, чітко і лаконічно виражено стислий зміст уроку, то епіграф висловлює його головну думку, накреслює шляхи до її розкриття. Учитель може кілька разів звернутися до епіграфа впродовж уроку: на початку, коли визначається завдання; протягом уроку, коли воно вирішується, і наприкінці, коли підбиваються підсумки. Епіграф пишеться на дошці під темою праворуч (лапки не ставляться, праворуч внизу – ініціали та прізвище автора).

Епіграф впливає на створення емоційного настрою в учнів, визначення мети уроку, вибір шляхів розгляду і засвоєння теми. Можна використовувати епіграфи під час роздумів на загальні теми, – наприклад: у бесідах про сенс життя людини на землі, стануть у пригоді слова Сенеки:

Як байка, так і життя
цінується не за тривалістю, а за змістом.
Важливо не те, чи довго, –
а чи правильно прожив.
Довге життя, якщо воно наповнене...
Будемо вимірювати його вчинками, а не часом.

У міркуваннях про книги, доречним буде вислів А. Доде:

Книги – найкращі друзі.
До них можна звертатись
у тяжкі хвилини життя.
Вони ніколи не зрадять.

Правильно розуміючи суть і запам'ятовуючи стислі, але глибокі й емоційні епіграфи, учні збагатять свою мову, навчаться точно використовувати прислів'я, приказки, афоризми всесвітньовідомих громадських і політичних діячів, письменників, філософів, оволодіватимуть умінням лаконічно висловлювати власні думки. Згодом зможуть створювати власні збірки афоризмів, даючи їм назви на зразок: «Золоті розсипи», «Скарбничка народної мудрості», «Плоди з дерева життя». Робота з епіграфом на уроці підготує учнів до вивчення епіграфованих творів.

У сучасній методиці проблему вивчення епіграфованих творів досліджує О. Куцевол [10]. Результати проведеного нею експерименту дозволили зробити висновок, що учні здебільшого неуважно ставляться до епіграфа художнього твору, не помічають взагалі або лише констатують його наявність, сприймають цей композиційний компонент ізольовано від авторського твору, не
бачать смислових та структурних зв'язків з іншими художніми елементами, не вміють встановлювати асоціативні зв'язки джерела епіграфічної цитати й авторського тексту, не задумуються про причини вибору письменником саме цих слів для вираження власних думок.

Специфіка епіграфованого художнього тексту зумовлює особливості його сприймання й визначає необхідність формування у школярів уміння осмислювати авторську позицію, відображену в епіграфі. Успішніше оволодіння учнями знаннями про епіграф, уміннями та навичками його аналізу у творі, на думку О.Куцевол, проходить поетапне формування розумових дій та понять. Використовуючи теоретичні положення П.Гальперіна, вона пропонує такий розподіл
роботи учнів з епіграфом у ході аналізу літературного твору:

перший етап – підготовка читачів до сприймання нового – сприяє пробудженню в них інтересу до епіграфа, включає актуалізацію опорних знань про цей композиційний компонент і перевірку розуміння його ролі у вже вивчених творах;

другий етап – активізація уваги – передбачає створення психологічної установки читацького сприймання. Питання "З якою метою письменник починає свій твір словами вже існуючого джерела?" стимулює учнів до відтворення авторського задуму;

третій етап включає з'ясування семантики епіграфічної цитати в першоджерелі й осмислення інтертекстових зв'язків обох творів;

четвертий етап – з'ясування внутрішньотекстових смислових та композиційних зв'язків епіграфа й авторського твору, переосмислення семантик цитати в новому контексті;

п 'ятий етап включає висновок учнів про функції епіграфа в літературному творі (передача ідейно-тематичного змісту; розкриття почуттів автора, його ставлення до зображуваного; настрій читача на певну емоційну тональність; зв'язок двох творів та їх авторів у контексті вселюдської культури; пробудження інтересу читачів до першоджерела цитати і програмування сприйняття авторського тексту через призму епіграфа);

виділення шостого етапу – осмислення авторської позиції – дещо умовне, оскільки процес усвідомлення концепції письменника відбувається протягом усіх попередніх етапів.

У шкільній практиці використання й послідовність кожного з етапів залежить від особливостей твору, конкретного педагогічного завдання уроку, підготовленості учнівської аудиторії та інших чинників.

Ефективною мотивацією для прочитання твору є також прийом прогнозованого читання. Застосовую, щоб зацікавити дітей художнім текстом, активізувати їхню увагу, навчити висловлюватися з приводу прочитаного, здійснювати разом з однокласниками пошук, робити відкриття нових творів, імен. Це сприяє читацькій активності. А ще учнів потрібно здивувати перед знайомством з автором твору. Прогнозоване читання робить сприйняття тексту проблемним, Діти приміряють на себе роль співавторів твору, що сприяє кращому засвоєнню змісту прочитаного.

Проводити роботу з прогнозованого читання доцільно наступним чином:

• читати учням незнайомий текст;
• під час читання зробити зупинку і запропонувати дітям передбачити, що буде далі;
• вислухати учнівські відповіді, які можуть бути суперечливими;
• продовжити читання і ознайомити школярів із авторським варіантом розвитку подій.

Проілюструємо методику роботи з прогнозованого читання на прикладі оповідання Рюноске Акутагави «Павутинка».

1-й етап. Читання першого уривка з твору.

...Той Кандата, великий лиходій, за життя вбивав людей, підпалював їхні оселі й учинив чимало інших злочинів. А добро зробив лише один раз...

2-й етап. Пауза. Завдання: передбачити наступні події.

3-й етап. Бесіда. Передбачення подальшого розвитку подій.

• Діти, що доброго міг зробити Кандата та як це пов’язано з назвою притчі?
• Кандата розкаявся у своїх вчинках.
• Кандата попросив пробачення.
• Кандата допоміг другові.

Цікаво, чи справдяться ваші передбачення, діти? Продовжуємо слухати твір…

Інколи прогнози учнів не збігаються з авторським баченням, і це викликає різні почуття, але завжди робить урок цікавим та інтригуючим. Вступаючи в діалог з однокласниками та вчителем, діти вибудовують свій образ твору, зіставляють його з текстом, перевіряючи вірогідність власних інтерпретацій. Такий прийом є ефективнішим під час роботи зі змістом твору, ніж просто відповіді на запитання, адже ті емоції, які при цьому переживають діти, відчуваючи свою причетність до твору, істотно поліпшують і рівень запам’ятовування прочитаного, і спроможність аналізувати його.

Мотивувати учнів до читання художніх творів можна також, використовуючи різні прийоми, запозичені з рекламних технологій.

Літературна реклама – це процес донесення інформації про художній твір від учителя до учня з метою підвищення інтересу до його прочитання.

Є певні вимоги до створення такої реклами:

– зображення (картинку, малюнок, значок, схему тощо) слід розміщувати по центру екрана чи аркуша, воно повинне займати більшу половину площі, бути яскравим, без дрібних написів;

– картинка повинна ілюструвати основну думку, ідею;

– перший вислів потрібно ставити над зображенням, він повинен містити заклик , спонукання, привертати увагу;

– текст реклами лаконічний, розміщений під ілюстрацією.

Різновидом реклами є технологія ненав’язливого навіювання, завдання якого, не даючи прямої вказівки до дій, спонукати людей виконувати певні дії, цікавитися певною інформацією, вважати щось актуальним і потрібним. З цією метою використовую соціальні мережі.

Наприклад, я маю на меті привернути увагу школярів до творчості Омара Хайяма. Для цього продовж певного періоду розміщую на своїй сторінці його рубаї, спостерігаю за діями учнів. Спочатку вони тільки наслідують мої дії, копіюють і поширюють у мережі дописи, що є на моїй сторінці. Потім вступають у спільноту шанувальників творчості Омара Хайяма, розміщують на власних сторінках самостійно обрані твори. Результат – на уроках вивчення віршів поета школярі демонструють обізнаність із тематикою творчості, легко визначають проблематику, більшість учнів уже декламують аналізовані вірші. Згодом виникає ідея провести вечір поезії за творчістю поетів Сходу.

Інколи з метою мотивації до прочитання твору використовую прийом анонсу, створеного у програмі PowerPoint. Анонсую переважно тему наступного уроку.

Реквізити анонсу:

• дата проведення уроку;
• твір, що вивчатиметься;
• привабливий заголовок;
• фото обкладинки або ілюстрації до твору;
• інформаційний блок.

Заголовок має бути інтригуючим, а інформаційний блок легко сприйматись. Дуже зручно для швидкого створення анонсу мати кілька шаблонів, щоб підставити потрібні дані та світлини. Безперечно, прочитавши цікавий анонс, діти захочуть ознайомитись із самим твором.

Нині надзвичайно популярною стала сучасна форма книжкової реклами –буктрейлер. Це – короткий відеоролик за мотивами книжки. Основне його завдання – яскраво і образно розповісти про видання, заінтригувати читача, спонукати до читання.

Як же створити буктрейлер? Великих труднощів немає, потрібно тільки вміти працювати зі спеціальними програмами, додержуючись таких етапів:

1. Обрати книгу для реклами.
2. Створити сценарійт до буктрейлера (продумати сюжет і написати текст). Сюжет – це основа вашого відеоролика, те, з чого він буде складатися. Важливо внести інтригу і вибудувати сюжет таким чином, щоб читачеві неодмінно захотілося дізнатися, що ж буде далі. А для цього треба прочитати твір. Відеоролик має бути не довшим ніж на 3 хвилини, це оптимальний час, щоб утримати увагу глядача – потенційного читача.
3. Дібрати картинки, відсканувати ілюстрації, зняти власне відео або ж знайти відео за тематикою в Інтернеті.
4. Записати озвучений текст, якщо це передбачено за сценарієм. Для запису і редагування звуку можна використовувати програму Sound Forge.
5. Для роботи з відео потрібно вибрати програму. Початківцям можна використовувати програми Windows Movie Maker, CapCut, InShot. З їх допомогою можна обробляти відеофайли з цифрової відеокамери, створювати із зображень слайд-шоу, додавати до відео заготовки, титри, звук, вирізати необхідні фрагменти і склеювати їх, створюючи при цьому ефектні переходи між ними.

В ютубі можна ознайомитись з різними видами буктрейлерів: мальованим скрайбінгом, анімаційним скрайбінгом, аплікаційним скрайбінгом, онлайн-скрайбінгом та відеороликами-буктрейлерами. На сторінках мого блогу (https://elena-lyashenko-kr.blogspot.com/ ) представлені деякі з них.

Ефективним прийомом мотивації до прочитання книжки є створення сторінки героя твору у соціальній мережі. Школярі одержують таке завдання заздалегідь. У добу цифрових технологій цей прийом є доступним і зрозумілим для учнів. Цікавим і сучасним завданням є написання поста для соціальної мережі. Ця форма роботи обумовлена прагненням сучасних підлітків вести свій блог, сайт, тому школярі із задоволенням включаються в робочий процес. До виконання такого завдання потрібно підготувати учнів, навчити правильно оформлювати свої думки із врахуванням вимог до текстів, що діють в соціальних мережах. Пропоную Вашій увазі приклад організації моєї роботи в цьому напрямку – фрагмент уроку розвитку мовлення на тему «Як написати пост в Іnstagram?».

Важливими залишаються дещо традиційні, але також дієві прийоми обговорення книги і проведення дискусії за літературним твором.

Обговорення книги – це колективний аналіз і оцінка творів художньої і галузевої літератури групою читачів спільно з бібліотекарями, авторами, критиками, представниками редакцій журналів, видавництв. Обговорення сприяє стимулюванню читацької активності, виробленню умінь і навичок критичного мислення, самостійної роботи над книгою, формуванню естетичних поглядів і смаків.

Процес обговорення книг проходить у три етапи:

1. Підготовчий (передбачає вибір художнього твору і тему обговорення). Бажано звертатися до таких літературних творів, у яких моральний та естетичний вимір утворюють гармонію і цілісну єдність. Одночасно слід враховувати і читацькі запити, і інтереси та відгуки літературної критики. Не виключено, що в центрі обговорення опиниться «модний» літературний твір масової культури, але малохудожній за своєю суттю. У цьому випадку в процесі обговорення слід показати читачам на конкретному літературному матеріалі як завдяки своїм зовні ефектним сюжетним поворотам, особливим кон’юнктурним прийомам, особливостям викладу матеріалу книга стає бестселером.

2. Збирання та аналітико-синтетична обробка необхідної інформації ( думок літературознавців і критиків, читацьких оцінок тощо). Керівник обговорення обирає основну лінію аргументації та її тези, складає план проведення обговорення (як ввести читачів в літературну проблему; якими будуть перше поставлене питання та загальний перелік і послідовність питань), прогнозує вірогідні відповіді. Окрім цього, керівник обґрунтовує своє місце і обов’язки під час його проведення.

3. Безпосереднє обговорення. Керівник має уміло ввести учасників заходу в суть проблеми, формулювати і ставити питання перед аудиторією, аналізувати, уточнювати відповіді промовців, організовувати обмін думками, постійно активізувати хід розмови, спонукаючи до виступів усіх слухачів, дисциплінувати аудиторію, резюмувати сказане, оцінювати результат обговорення. Ефективність обговорення багато в чому залежить саме від дій керівника.  Ведучий створює оптимальні, комфортні умови для взаємодії читацьких думок. Дуже важливо, щоб кожен учасник обговорення, відчуваючи неформальність атмосфери, вільно висловлював власну думку. Відомо, що найбільш ефективним є демократичний стиль керівництва, коли забезпечується рівність усіх членів групи, які беруть участь в обговоренні. Експериментально доведено, що обговорення книг – це активний засіб розвитку усіх сфер особи юнацтва (інтелектуальної, емоційної, вольової). Незважаючи на уявну однорідність аудиторії, юні читачі в ході обговорення показують різні рівні читацької майстерності («слабкий»–«середній»–«сильний» читач). При цьому малопідготовлені «слабкі» читачі в процесі літературної дискусії нерідко отримують наочні уроки того, що і як читають інші, більш уважні і талановиті читачі. Тільки в цьому випадку обговорення стане свого роду захоплюючою розумовою вправою з елементами творчої гри, а читачі зможуть самостійно зробити висновки.

Дискусія – найбільш ефективний спосіб притягнути увагу читачів до читання, проблеми, творчості письменника тощо. У деяких країнах бібліотекарів спеціально учать методикам проведення дискусій. Використання різних дискусійних форм роботи у бібліотеці – справа непроста, але надзвичайно важлива і цікава. Саме неформальні стосунки юного читача з бібліотекою створюють найкращі умови для вільних дискусій, що розвивають критичне мислення і вміння формулювати та обстоювати свої погляди. Вибір конкретної форми дискусії залежить від ваших цілей, типу тексту, з яким ви працюватимете або до якого хочете притягнути увагу читачів. Один із найпростіших способів викликати дискусію на актуальну для цієї аудиторії тему – читати якийсь невеликий твір разом, вголос і прямо зараз, а не як домашнє завдання. По-перше, читання вголос – це вже перше переживання і спосіб початкового об’єднання аудиторії. По-друге, і зміст тексту, і тему дискусії краще не оголошувати заздалегідь, а читання не попереджувати поясненнями. Тоді і міра щирості і «балакучість» аудиторії зазвичай зростає. Отже, бесіда-дискусія після читання більше підходить для роботи в невеликій аудиторії (максимум 10-15 осіб) і з текстом, який носить яскраве емоційне забарвлення. Таку бесіду добре проводити в тому випадку, якщо треба обговорити певну моральну проблему. Краще всього робити це за допомогою невеличких літературних жанрів: розповідей, есе, повістей. Також ефективними є подібні бесіди навколо полемічних, публіцистичних текстів з періодики. Дискусії при цій формі роботи не вийде, якщо текст, з яким ви вирішили працювати, прямолінійний і не припускає різних точок зору на нього, а також якщо він не містить предмета суперечки, можливості перемоги добра чи зла. Друга форма – дискусія в ході читання. Це один із прийомів технології розвитку критичного мислення засобами читання і письма, що має на меті дискусію з питання без однозначної відповіді і порівняння зміни власних уявлень про героїв і вчинки в ході читання. Цю форму можна використовувати лише у тому випадку, якщо ви плануєте читати текст, що має чіткий сюжет. У цій роботі важливий не лише процес читання і обговорення в ході (дуже важливе також власне передбачення слухача), але й уся подальша робота. Третя форма – дискусія-бесіда без підготовки. Це форма роботи без тексту. Вона може застосовуватися в аудиторії будь-якого віку і складу.

Зупинимося на загальних правилах організації дискусій. Ведучий дає кожному можливість висловити свою точку зору і не ставить собі метою привести всіх учасників дискусії до однієї думки. Він і інші учасники дискусії не оцінюють висловлені думки як правильні або неправильні. За будь-які висловлювання або за сам факт участі / неучасті в дискусії не ставляться оцінки. Ефективність заходу відзначає ступінь відкритості його учасників і доброзичливості загального тону, а також те, чи викликає вона подальше зацікавлення читанням за темою. Кількість висловлювань та їх правильність не повинні слугувати оцінкою ефективності дискусії. У процесі попередньої роботи важливо навчити юних читачів навичкам культури спору. Не кожна юна людина може чітко сформулювати свою думку, підібрати аргументи, вислухати думку протилежної сторони тощо. Тому є сенс підготувати «Поради учасникам диспуту»:

• виступати лише тоді, коли маєш, що сказати;
•  говорити, що думаєш, думати, що говориш;
• чітко і лаконічно висловлювати власну думку;
• поважати опонента не перекручувати його думок і слів;
• мати мужність визнати свою поразку у словесному двобої, якщо доведена хибність твого твердження;
• аргументувати свою думку точними фактами і цитатами з твору;
• пам’ятати, що диспут літературний, а тому намагатися осягнути позицію автора.

Насамкінець зауважу, що найбільшим мотиватором читання художніх творів є особистість вчителя, який сам любить читати, захоплено ділиться враженням від прочитаного з учнями, який при нагоді наводить приклади ситуацій, описаних у творі, для аргументації свого твердження. У такого вчителя учні читають.

Література:

1. Бугайко Т. Ф. Майстерність учителя-словесника / Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайко. –  Київ: Рад. шк., 1963. – 187 с.

2. Буслаев Ф. И. Преподавание отечественного языка: учеб. пособ. для студ. пед. ин-в / Ф. И. Буслаев. – М.: Просвещение, 1992. – 512 с

3. Водовозов В. И. Словесность в образцах и разборах / В. И. Водовозов Избранные педагогические сочинения; сост. В. С. Аранский. – М.: Педагогика, 1986. – 480 с.

4. Волошина Н. Й. Перспективи підручникотворення / Н. Й. Волошина // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – № 4. – С. 2-4.

5. Гуревич Р. С. Інформаційно-телекомунікаційні технології в навчальному процесі та наукових дослідженнях: навч. посіб. для студ. пед. ВНЗ і слухачів ін-тів післядиплом. освіти / Р. С. Гуревич, М. Ю. Кадемія. – Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2004. – 365 с.

6. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство / Н. В. Зборовська. – Київ: Академвидав, 2003. – 392 с

7. Ісаєва О.О. Організація та розвиток читацької діяльності школярів при вивченні зарубіжної літератури: Посібник для вчителя. – К.:Ленвіт, 2000. – 184  с.

8. Квятковский Е. В. Изучение творчества писателя в старших классах / Е. В. Квятковский. – М.: Просвещение, 1981. – 156 с.

9. Клименко Ж. В. Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи: Монографія. – К.:НПУ імені М. Драгоманова. 2006. – 340 с.

10. Куцевол О. М. Особливості вивчення епіграфованих художніх творів у 8-9 класах шкіл гуманітарного профілю: автореф. дис…канд. пед. наук : 13.00.02 / Ольга Миколаївна Куцевол ; Київський держ. пед. ін-т ім. М.П.Драгоманова. – Київ, 1993. – 317 с.

11. Кушнір О. Що сказати батькам про домашнє навчання читанню?// Дитячий садок. – 1999, січень – №1.

12. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: підручник / Л. Ф. Мірошниченко. – Київ: Вид. Дім «Слово», 2010. – 432 с.

13.Ситченко А. Наближення до слова//Зарубіжна література. – 2008. – №3. – с.20-21.

14. Соловейчик С. – Педагогика для всех: - М.: АСТ, 2018. – 384 с.