Стаття "Вивчення модерністських літературних течій у зв'язку з живописом"

Вивчення модерністських літературних течій у поєднанні з живописом на уроках української літератури в 11 класі.

План

1. Вступ.
2. Зародження та розвиток модернізму. Едуард Мане «Le déjeuner sur l'herbe».
3. Загальні риси модернізму.  Анрі Матісс “Танцівниця в синій сукні”
4. Імпресіонізм. К. Моне «Експресія. Схід сонця», “Гойдалки” П'єра-Огюста Ренуара.
5. Експресіонізм. Картина Е. Мунка «Крик» - візитівка стилю.                                                                           Ван Гог. «Портрет доктора Гаше».
6. Неоромантизм. О. Мурашко «Дівчина у червоному капелюсі».
7. Символізм.  “Небесний бій” М. Реріха.  
8. Неокласицизм. Ніколя Пуссен “Парнас”

     У програмі ЗНО з української літератури представлені твори, що належать до різних модерністських течій. Це й імпресіоністичні новели

 М. Коцюбинського «Інтермецо» та М. Хвильового «Я (Романтика)», й експресіоністична новела В. Стефаника «Камінний хрест», і поезії поетів – символістів П. Тичини, М. Вороного, О. Олеся. Крім того, неокласичний сонет М. Рильського «У теплі дні збирання винограду…», а також неоромантизм, представлений творчістю Лесі Українки, Ю. Яновського та О. Гончара. Отже, згідно програми,  учні повинні знати такі теоретико-літературні поняття, як «модернізм», «імпресіонізм», «експресіонізм», «неокласицизм» та інші, а  також впевнено орієнтуватися у літературних напрямах, стилях та течіях.

     В українській літературі з кінця XIX ст. у творчості Івана Франка та інших представників тогочасного письменства  зароджувалися ті риси, які провіщали художнє оновлення літератури XX ст. У мистецтвознавстві прийнято вважати, що модернізм зародився в 1863 році, коли відомий художник Едуард Мане виставив в «Салоні знедолених» скандальне полотно «Le déjeuner sur l'herbe». Картину не прийняли на офіційну виставку Паризького салону через її сюжет: на ній разом з одягненими чоловіками, що снідали на природі, була зображена оголена жінка. Саме ця подія ознаменувала розрив художників нового покоління з академічною традицією. З тих пір почався розвиток модернізму.

    Модернізм демонструє сукупність різних тенденцій культури, а також ряд об’єднаних напрямків мистецтва, які зародилися в XIX і XX ст. Художники називають модернізм «іншим мистецтвом», мета якого створити унікальні, ні на що не схожі картини, тобто вони показують особливе бачення художника. Відомі представники: Анрі Матісс і Пабло Пікассо.

                                                                                             Анрі Матісс “Танцівниця в синій сукні”

   ІМПРЕСІОНІЗМ

         Імпресіонізм як модерністська течія представлений у різних видах мистецтва, але зародився він у французькому живописі в другій половині XIX ст. (назва походить від картини К. Моне "Імпресія. Схід сонця", 1873). Його представники — художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега та ін. —головним завданням вважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої. "Я малюю те, що зараз відчуваю", — зізнавася К. Піссарро.
       Імпресіонізм – стиль живопису, який, як правило, спрямований на роботу на відкритому повітрі. Живопис даного напрямку покликаний передати світлове відчуття майстра. До ознак імпресіонізму належать: тонкі, відносно невеликі, ледве видимі мазки; точно передане зміна освітлення; відкрита композиція; присутність будь-якого руху; незвичайне бачення предметів.   

       Картина «Враження, схід сонця» Клода Моне була написана  вранці, під час перебування художника в Гаврі, місті свого дитинства.

    На думку деяких істориків мистецтва, на картині Моне «Схід сонця, враження» зображений порт, який можна бачити з вікон готелю «Адміралтейський» міста Гавр.

     На передньому плані картини зображено море в синьо-зелених тонах, виділені два силуети рибальських човнів. Жирні виділені темні мазки пензля і невиражені силуети  човнів дають явне відчуття глибини моря. Всі кольори, використані в картині «Враження, схід сонця» тьмяні, приглушені. Єдина яскрава пляма на всьому полотні - ясно-помаранчевий диск сонця над французьким містечком, який розпливається також у відображенні неспокійної морської води.

    На задньому плані, в сіро-блакитному тумані, ледве помітні силуети вітрильних суден, кранів біля причалу і димових труб. Дим з труб вказує на північно-східний вітер.

Блідо - помаранчеві промені сонця, змішані з брудним сірим димом, практично не надають картині ясності. У цій місцевості панує не сонячне світло, а пелена промислового диму -  натякає художник.

     Ще одна відома імпресіоністична робота – “Гойдалки” Ренуара. На ній звичайні міщани 19 століття відпочивають у парку. Жодного історичного сюжету, як у класицистів. При цьому все зображено з допомогою великих різнокольорових мазків, навіть тіні кольорові. 

     Поетика українського імпресіонізму відбилася у творчості Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, частково Ольги Кобилянської, а також Миколи Хвильового, Євгена Плужника та інших. У чому ж особливості художнього методу імпресіоністів? Митці прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від середовища, що їх оточувало, і передовсім від сучасного міста з його рухливим, імпульсивним, різноманітним життям: «...Знову на далекій міській башті за перевалом дзвенить мідь: то б'є годинник. Північна тьма. В шляхетний дім ледве доноситься глуха канонада. Передають у телефон: наші пішли в контратаку. За портьєрою в скляних дверях стоїть заграва: то за дальніми кучугурами горять села, горять степи й виють на пожар собаки по закутках міських підворіть. В городі тиша й мовчазний передзвін серць.» («Я «Романтика» М. Хвильового); від пейзажу з його швидкоплинністю, мінливістю, барвистістю: «Раптом все гасне, вмирає. Здригаюсь. Що таке? Звідки? Тінь? Невже хтось третій? Ні, тільки хмарка. Одна хвилинка темного горя — і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво — і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Наче хотіло злетіти. Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць. Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон. Молода сила тремтить і поривав з кожної жилки стебла; клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість.» («Інтермецо»  М. Коцюбинський)

     Як бачимо, навколишня дійсність відображена фрагментарно і мозаїчно. Автори передають власні звукові та зорові враження від побаченого, колористичні деталі.

     ЕКСПРЕСІОНІЗМ

      Одного разу художники відмовилися малювати реальність та переключилися на свій внутрішній світ. Вони вирішили за допомогою форм та кольору передавати свої емоції й тим самим викликати емоції у нас. Так виник експресіонізм.    

     Експресіонізм - літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.

     Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження). Як й імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.).

     Художники – експресіоністи  на своїх полотнах показали крайню напругу людських почуттів, що іноді переростає в стан афекту чи божевілля. Саме картина Мунка «Крик» вважається своєрідною візитівкою (іконою) експресіонізму, адже тут власні переживання митця трансформовані в універсальний образ.

“Крик” було написано у 1893 році норвезьким художником Едвардом Мунком. На ній зображено агонізуючу від жаху постать людини (в якої немає ознак статі, тобто це може бути як чоловік, так і жінка) на тлі криваво-червоного неба.

Пейзаж на тлі - вид Осло-Фіорду з пагорба Екеберг, в місті Осло, Норвегія.

Мунк створив чотири версії «Крику», кожна з яких виконана різними техніками. На сторінці свого щоденника під заголовком Ніцца, 22.01.1892,  Мунк так описав своє натхнення до створення образу і картини: «Я прогулювався  стежиною з двома товаришами, саме заходило сонце, і раптом небо налилося кров'ю, я спинився, відчувши страх, та обперся обогорожу, — повсюди була кров і язики полум'я над синьо-чорним фіордом і містом, мої друзі крокували далі, а я, тремтячи від жаху, стояв і відчував безкінечне голосіння природи».

        Через те, що даний напрямок сформувався в епоху руйнівних воєн, характерними мотивами картин є муки, людська жорстокість, біль та страждання.

   «Скільки я себе пам'ятаю, я страждав від глибокого почуття тривоги, яке я намагався виразити у своєму мистецтві. Без цієї тривоги та хвороби я був би як корабель без керма», — писав художник у щоденниках.

"Крик" Мунка разом із "Джокондою" Да Вінчі є найвідомішим твором мистецтва. Знамените зображення активно використовують у масовій культурі.

    Оскільки емоції виражалися сильні й частіше негативні,  головними рисами експресіонізму були дисгармонія та потворність. Першим свій внутрішній світ у живопис впустив Ван Гог. Він почав деформувати кольори та форми:

Ван Гог. Портрет доктора Гаше.

обличчя доктора Гаше зеленувате й неправильної форми. У реальності, зрозуміло, воно таким не було.                  

 Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Турянський повістю "Поза межами болю". У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша ("97"), частково — М. Бажана (збірка "17-й патруль"), а особливо проза М. Хвильового,

І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

    В. Стефаник, як і Е. Мунк, показує головного героя в новелі «Камінний хрест»  у винятковій екстремальній ситуації, максимально розкриваючи при цьому зболену душу селянина,  максимально передає його внутрішню  напругу. Танок Івана з дружиною вражає односельців. Всі засоби зображення підпорядковані прагненню автора посилити експресію епізоду, показати почуття героїв у крайньому прояві: « Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач. Жінки заломили руки і так сплетені держали над старою Іванихою, аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило. А Михайло ймив Івана за барки, і шалено термосив ним, і верещав як стеклий.» (В. Стефаник «Камінний хрест»)

        НЕОРОМАНТИЗМ

          Неоромантизм - одна з провідних течій модернізму, що виникла в українській літературі кінця XIX - початку  XX століття. Йому властиві неприйняття "прози життя" буржуазного суспільства, створення світу пригод та екзотики з "небуржуазним" романтичним героєм, що виступає носієм гуманістичних цінностей. На естетику неоромантизму справили вплив філософські концепції А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, наукові відкриття

З. Фрейда, взаємодія з реалістичними тенденціями. Теоретиком українського неоромантизму вважається Леся Українка, яка наголошувала, що старий романтизм прагнув визволити яскраву особистість від сірого натовпу, отже, людина протиставлялася суспільству.

Змінюються й традиційні погляди на роль жінки. Ідея фемінізму яскраво відбилася в творчості письменниць-жінок і внесла в літературу чимало відкриттів, продемонструвала нові погляди на роль жінки в суспільстві та родині. Неоромантизм яскраво виявився в ліриці та драматичних творах Лесі Українки, Миколи Хвильового, Олександра Довженка, Юрія Яновського, поезії Олександра Олеся, Євгена Плужника, Богдана-Ігоря Антонича, у  прозі Ольги  Кобилянської: « Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється й мужчин, бо без мужчин – монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка — то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні... Я не кажу, що йду саме до того ідеалу. Я живу штукою, і вона вдоволює цілковито мою душу; може бути, що й віддамся, не знаю, але коли не віддамся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цілий світ просить о прощення, що мужа не має..» (О. Кобилянська «Valse melancolique» (Меланхолійний вальс).

       Олександр Мурашко став першим з українських художників, який у своїй творчій манері блискуче поєднав традиції реалізму та кращі надбання французьких імпресіоністів, елементи модерну. В Парижі О. Мурашко створив один з найефектніших своїх творів «Дівчина у червоному капелюсі» (1902—1903), який є одним з кращих досягнень українського портрета ХХ століття. Широкий і густий мазок ліпить форму впевнено й соковито. Контраст яскраво-червоного й чорного кольорів створює дзвінкий живописний акцепт. У цих сміливих зіставленнях кольору, де інтенсивність чистих червоних тонів приглушують і врівноважують м'які глибокі чорні тони, — основа живописності полотна. Написана в Парижі, «Дівчина в червоному капелюшку» схожа на ніжну макову квітку  з українського поля.

        СИМВОЛІЗМ

      Однією з найпопулярніших течій образотворчого мистецтва XX століття був символізм, що виник у Франції  в 70-80-х роках XIX ст. як противага реалістичній літературно-художній практиці того часу та поширився іншими країнами світу. В ньому замість образу почав застосовуватись художній символ, що став мірою «життя душі» та пошуком «вічної істини». Саме він дозволяє прорватися крізь завісу повсякденності.  Сам термін «символізм» у мистецтві запропонував Жан Мореас. Символізм, за його словами, являє собою орієнтацію на невизначеність та багатогранність художнього слова. Він розкривається у встановленні глибинних зв’язків усього, що є в світі.

       Основні принципи символізму вперше виникли у творчості французьких поетів Поля Верлена, Стефана Малларме та ін. Нова поетична течія вела мистецтво в царство мрій і фантазій. Поетів, художників і композиторів нерідко приваблювали схожі міфи, сюжети й символи. Живописці й музиканти знаходили джерела натхнення в поезії, а письменники запозичували деякі свої образи в картинах.

      Як і поети-символісти, художники й композитори часто зверталися до міфологічних і біблійних сюжетів, шукали натхнення в темах любові й страждання, захоплювалися містикою, використовували символи, алегорії, натяки, що надавало творам загадковості. Звичайно ж, символізм брав натхнення й у самій природі. Символізм по-різному розквітнув у творчості Михайла Врубеля, Миколи Реріха та інших всесвітньо відомих художників.    Працюючи в подібній манері, майстри керувалися тільки власною уявою й мріями, насичували кожне полотно загадковими знаками та натяками. Крім того, вони широко використовували міфічні мотиви.

      Картина “Небесний бій” наповнена не просто художніми образами, але символами, в яких, в першу чергу, втілилися особливості і дух тієї епохи. Більшу частину роботи займає зображення хмар, які являють собою важкі образи, що несуть невідому загрозу. “Небесний бій” символізує своєрідну битву Світла і Темряви.

     Кожне мистецтво можна назвати символічним. Завдяки символам людина ділиться своїм баченням світу з іншими, може доторкнутися до потойбічного та надчуттєвого світу. Символ допомагає відшукати відповідність між явищами, між реальними та загадковими світами. Його значення може бути багатогранним і невичерпним та нескінченним.

       Художники використовували символічні кольори, жести та тематику – все це говорило саме за себе. Розташування постатей, план, обличчя та вбрання людей на картинах  було символічним. Кожна деталь несла певну ідею. Кожен, здавалось би, незрозумілий чи безглуздий символ – був направлений на роздум і пошук сенсу. Тобто кожний конкретний образ доповнений людською уявою перетворювався в символ, а він, в свою чергу, доносив ідею свого автора.

      Елементи і впливи символізму помітні у творчості Миколи Вороного, у драматичних творах Олександра Олеся, вершинним виявом українського символізму стала  збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» (1918). Образ "Сонячних кларнетів" — це не тільки символ краси вічно юної, сповненої барв і музики природи, а й втілення прагнень до всього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя:

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім — всі планети.

      НЕОКЛАСИЦИЗМ

    Неокласицизм (з грецької «новий» і «зразковий») — течія в літературі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

       Неокласицизм був головним напрямком в Північній Європі приблизно XVIII і XIX ст., завдяки своїм глибоким знанням церковних законів, майстри неокласицизму намагалися реконструювати, а також вводити канони у свої роботи. Яскравими представниками є Ніколя Пуссен, Франц Йозеф Гайдн, Рафаель. Яскрава й жива картина «Парнас» зображує богів, поетів, німф та інших героїв грецької міфології та історії.

Ніколя Пуссен “Парнас”

      Це характерна картина Ніколя Пуссена, що поєднує в собі особливості стилю неокласицизму. Сюжет полотна запозичений із фрески Рафаеля, що прикрашає Сикстинську капелу. Парнас – гірський масив у Греції. На одній з вершин був Дельфійський храм і неподалік Кастальське джерело. В античності Парнас був священним місцем Аполлона і Муз і тому традиційним місцем, де мешкали поезія і музика. Біля підніжжя Парнасу знаходився найвідоміший в античному світі Дельфійський оракул. Аполлон на картині увінчаний лавровим вінком поета Гомера, в образі якого Пуссен зобразив свого друга поета Марино, показавши тим самим, як високо він цінує його творчість.

     У центрі картини зображена Німфа Касталія, яка перетворилася на струмок, щоб уникнути переслідувань Аполлона. Біля струмка художник помістив двох амурів; вони простягали чаші з касталійською водою.

     Суворі вертикалі дерев на задньому плані міцно скріплюють простір картини. В колірному відношенні полотно побудоване на контрасті теплих і холодних кольорів. Барвиста насиченість твору говорить про вплив Тиціана на творчість митця цього періоду.

      Картина являє собою прекрасну оду давньогрецькій епосі, основою якої завжди було піднесення людини, її інтелекту, високої моралі й красоти.

      Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров,

М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох,  впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, надавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці. На думку М. Рильського, естетичною основою цих митців "була любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури", а орієнтована вона була на художню творчість Стародавньої Греції й Риму, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування:

СОНЕТ

З О.Пушкіна

Scorn not the sonnet, critic

Wordsworth

Суворий Дант не зневажав сонета;

Петрарка в нім кохання виливав;

Кохався в грі його творець Макбета;

Про сум гіркий Камоенс ним співав.

І в наші дні чарує він поета:

Вордсворт його за речника обрав,

Змінивши світу марного тенета

На хвилювання вільних вод і трав.

У горами лямованій Тавриді

В його рядки, суворіші від міді,

Співець Литви чуття свої вкладав.

У нас іще його не знали діви,

Коли для нього Дельвіг забував

Гекзаметра священного мотиви.

                         Список використаної літератури та джерел.

1. https://interteam.com.ua/uk/kartiny-v-stile-modernizm/
2. https://jyvopys.com/apollon-i-muzi-parnas-nikola-pussen/
3. https://opisanie-kartin.com/opisanie-kartiny-nikoly-pussena-parnas/
4. https://studfile.net/preview/7312736/page:16/
5. https://uk.uobjournal.com/2583-description-of-claude-monets-painting-impression-sun.html
6. https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/2685-neoklasitsizm-ta-neoklasiki-v-ukrajinskij-literaturi
7. https://ukrlit.net/lesson/10klas_4/2.html
8. https://www.arts-dnevnik.ru/stili-zhivopisi/
9. https://www.auroom.com/uk/news/the-most-popular-styles-of-painting-to-date/
10.  Зарубіжна література (рівень стандарту). Підручник. 10 клас. Н. М. Кадоб’янська - К.: Педагогічна преса, 2014. -228 с.
11. К. : Полікультурний світ, 2004. – 128 с.
12.  Ніколенко О.М., Мацапура В.І. Літературні епохи, напрями, течії.