Стаття "Вміння вчитися» як одна із ключових компетентностей учнів на уроках української мови та літератури

«Вміння вчитися» як одна із ключових компетентностей учнів на уроках української мови та літератури

Залевська А.І., вчителька

Коростенського міського ліцею

Раніше люди впродовж всього життя користувалися знаннями,   набутими    у

середній та вищій школі. Сучасному світові цього замало, адже розвиток технологій відбувається швидкими темпами. Сьогодні, в умовах демократизації та європейської інтеграції освіти перед нашим суспільством стоїть завдання – створити таку систему освіти, яка буде розвивати в дітей вміння самостійно мислити і діяти , цінувати те , що їх оточує. Нині цінується не так існуючий багаж знань, як уміння обробляти значні обсяги інформації, знання іноземних мов і комп'ютерних технологій. Актуальним стає вміння критично мислити, а це допомагає орієнтуватись в океані інформації, відрізняти факти від міфів і рекламних повідомлень. Надзвичайної ваги набуває креативність – здатність мислити  творчо і   нестандартно, знаходити   оригінальні   рішення, цікаві ідеї. Та найважливішим є вміння вчитися самостійно, без зайвого напруження, отримуючи задоволення від навчання. Сучасна школа повинна не тільки давати знання, уміння, навички, а й підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих  професійних ситуаціях, готову обирати демократичні принципи співіснування.  Компетенція – це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід.

Умовою й результатом інноваційного типу навчання є сформованість в учнів бажання і здатності вчитися, шукати в різних джерелах інформацію та застосовувати нові знання, виробляти вміння діяти, прагнути творчості та саморозвитку. «Справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи. Вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв'язання будь-якої задачі, що виникає перед вами в будь-якому віці» [2, с.67].

Уміння вчитися – це уміння самостійно виконувати навчальну діяльність, свідомо приймати навчальну задачу, використовувати рефлексію успішності власних дій. Навчитися вчитися виступає важливим завданням для учня. Адже часто буває так, що учень хоче вчитися, але не вміє, тобто не знає як це зробити. Тому теоретичного і практичного опрацювання потребує проблема формування ключової компетентності «уміння учнів вчитися"».

Актуальність статті зумовлена змінами сучасної освіти, коли знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача «готових» знань від учителя до учня перестає бути основним завданням навчального процесу. Вчені-дослідники, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають стати питання розвитку особистості школяра, його творчих здібностей, інтересу до навчання, формування бажання і вміння вчитися.
             Мета статті полягає в аналізі особливості реалізації компетентності «вміння вчитися» на уроках української мови та літератури.

 Щоб у процесі навчання відбувалося постійне нарощування самоосвітньої компетентності, необхідно забезпечити активну позицію учня у навчанні. Наявність цього вміння програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу та засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуаціях, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв'язання, бо вміння вчитися змінює стиль мислення та життя особистості.

Проблема формування ключових компетенцій у школі висвітлена в низці публікацій українських та іноземних науковців (Байбара Т. М.,
Бібік Н. М., Бондар С. П., Єрмаков І. Г., Савченко О.Я., Локшина О. І.,), але особливості реалізації компетентності «вміння вчитися» на уроках української мови та літератури не знайшло свого відображення в наукових працях.

Актуальність статті визначається, по-перше, пріоритетними напрямами державної політики в галузі освіти в Україні, реалізацією нового Державного стандарту початкової та базової середньої освіти; по-друге, ключовим завданням сучасної вітчизняної освіти – формування інноваційної особистості; по-третє, розширенням та поглибленням у сучасній дидактиці розробки даної проблеми в теоретичному і практичному аспектах при вивченні української мови та літератури.

Основне завдання школи полягає в тому, щоб надати можливості розвитку, саморозвитку особистості, сприяти пошуку індивідуальності, самореалізації, навчити учнів самостійно вчитися.

Щоб цього досягти потрібні знання, уміння,  навички,  досвід, а навчальна діяльність учня повинна мати чітку мотивацію, щоби запобігти  байдужому  ставленню  до  навчання  та  виникненню протесту проти нав’язування навчальної діяльності. Академік О.Я. Савченко зазначає «учень уміє вчитися, якщо він визначає  сам  або  приймає  мету,  яку  ставить  учитель,  відповідно  до неї  планує  й  виконує  необхідні  дії,  контролює  та  оцінює  свої результати».[19,  с.151] Тому сформоване уміння вчитися передбачає, що учень сам визначає собі мету навчання, виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль для досягнення позитивного результату пізнавальної діяльності, раціонально організовує свою навчальну працю, знаходить джерела потрібної інформації, виконує практичні дії, усвідомлює те над чим працює.

Досліджуючи  проблему  формування  «вміння  вчитися»  як ключової  компетентності,  О.Я  Савченко  звертає увагу  педагогів  на те,  що  для  вирішення  зазначеної  проблеми  «необхідно  забезпечити комплекс  умов: стимулююче  навчальне середовище, висококваліфікований  учитель,  обов'язково  сприятливе  родинне виховання,  яке  не  дає  зів'янути  природній  допитливості  малюка  і, безумовно, цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися» [18, с.1].

Тільки розуміючи діяльність як цілісний і багатофункціональний процес, можна обґрунтувати склад компонентів для формування цієї компетентності з урахуванням специфіки навчальної діяльності . [8, с.24]. Мотиваційний – ставлення до навчання; змістовий – відомі й нові знання, вміння; процесуальний – способи виконання діяльності на різних рівнях складності.

 Отже, уміє вчитися той учень, який:

- сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем;

- проявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;

- організовує свою працю для досягнення результату;

- відбирає або знаходить відповідні знання та способи для розв'язання задачі;

- виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

- усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;

- має вміння й навички самоконтролю та самооцінки [4, с. 137].

Працюючи над формуванням компетентності «вміння вчитися» на уроках української мови та літератури, ми реалізуємо основні принципи креативної освіти:

• професійний: змінюється професійна позиція вчителя-гуманітарія; формується новий світогляд; підвищується професійний рівень і якість освіти; розширюється діапазон знань вчителя; формується новий тип вчителя-дослідника та новатора, здатного творчо вирішувати навчальні задачі;

• навчально-виховний: позитивна мотивація до навчання; підвищення рівня освіченості; вихід на активну пізнавально-дослідницьку позицію, що є пріоритетним напрямком у формуванні креативності дитини; виховання кращих особистісних якостей і рис менталітету;

• технологічний: нові способи і методи організації ефективності уроку;

•соціально-психологічний: нові відносини суб'єктів освітнього процесу; створення оптимального духовно-інтелектуального середовища;

• соціальний: взаємодія із суб'єктами зовнішнього світу; сучасна школа як відкрита система для взаємодії із соціальним середовищем; адекватна оцінка результатів роботи;

• статусний: стабілізація діяльності сучасної школи в режимі розвитку і становлення особистості [5, с.78].

Найефективніше  формування  «вміння  вчитися»  відбувається міжпредметним  шляхом,  адже  вміння  формуються  синхронно  у межах  усіх  навчальних  предметів,  встановлення  міжпредметних зв’язків розвиває уміння отримані знання застосовувати в різних ситуаціях. Тому ефективним є проведення інтегрованих уроків: українська література- історія, українська мова – математика, українська література- музика і.т.д.

Головна складність в оволодінні загальним способом дії полягає в тому, що ці дії неможливо імітувати. Пошук знань та способу дії може бути лише там, де вчитель не дає їх у готовому вигляді, а спонукає дітей до пошукової самостійної діяльності.  Щоб діти навчилися відрізняти дві основні ситуації взаємодії з учителем — ситуацію наслідування та ситуацію самостійної дії, вчилися міркувати самостійно, приймати рішення, можна використовувати завдання «пастки», «каталізатори», «ключі», «виручалочки».

Домінантою у формуванні компетенції «вміння вчитися» є проектна технологія навчання. Адже працюючи над створенням проектів, учні навчаються критично мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином можна застосувати набуті знання, генерувати нові ідеї, грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельними, постійно самовдосконалюватися, набувають досвіду вирішення реальних проблем з майбутнього самостійного життя, які проектуються у навчання. Необхідність вибору проблеми змушує учнів замислюватися над особистими та суспільними проблемами,  мати особисте ставлення до проблеми та шляхів її вирішення. Вивчення обраної в проекті проблеми потребує від учнів поглиблення набутих знань та вміння застосовувати їх у нових нестандартних ситуаціях, вміння працювати з великим обсягом інформації (пошук джерел,  накопичення, відбір, аналіз, синтез,  оцінка), інтеграції знань з різних дисциплін.

        Плануючи уроки, учителю слід пам’ятати, що формування самостійно вчитися в учнів можна здійснити завдяки використанню групової навчальної діяльності. Адже однією з вимог успішної адаптації випускника школи в суспільстві є вміння працювати з людьми та вміння працювати в команді.

   Бажано об’єднувати в групу учнів з різними рівнем навчальних досягнень. У таких групах стимулюється творче мислення й інтенсивний обмін думками, слабкі учні виконують за обсягом на 20% - 30% більше, ніж у однорідних групах.  

Сьогодні вже просто неможливо навчати традиційно, тому що постійно зростає обсяг інформації, розширюється зміст навчального матеріалу, який необхідно засвоїти дитині. Все це вимагає від учителя застосування різноманітних технологій: технології розвитку критичного мислення, розвивального навчання,  випереджаючого навчання,  навчання як дослідження, інтерактивні технології.

Останні  чи не найбільше відповідають  вимогам компетентнісного навчання і розвитку вміння вчитися, оскільки організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак підкреслював: тільки та гра є педагогічно доцільною і цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини [35].

        Інтерактивні методи сприяють розвитку здібностей кожної особистості, дають можливість кожній дитині продемонструвати свої навчальні досягнення в конкретних ситуаціях, порівнювати свій рівень розвитку з іншими учасниками навчального процесу, а це допоможе виховати громадян, які зможуть жити й продуктивно працювати в суспільстві. І, звичайно, на сучасному етапі розвитку суспільства невід’ємною складовою навчального процесу є розвиток інформаційно-комунікативних вмінь та навичок учнів. Тому варто активно впроваджувати в навчання комп’ютерні технології.              Уроки слід будувати таким чином, щоб учні не тільки отримували знання, а й уміли бачити головне, вміли робити висновки, самостійно здобувати знання за допомогою спостережень. Також на на уроках словесності потрібно навчити школярів не просто читати твір, а критично його оцінювати, інтерпретувати, робити самостійні  висновки із прочитаного. Щоб викликати в учнів бажання читати ту чи іншу книгу, існує багато різних видів робіт: створення реклами, буклетів, буктрейлерів. Важливо також залучати школярів до участі у різноманітних читацьких конкурсах: «Кращий читач року» (за читацьким формуляром шкільної або дитячої бібліотеки); «Кращий знавець сучасної дитячої літератури»; «Кращий роздум про прочитану книгу», «Краща ілюстрація до твору», «Кращий відгук на художній твір», «Кращий читацький щоденник», «Краща рекламна кампанія на підтримку книги»; «Краща комп’ютерна презентація книги” тощо.

 Суть навчальної діяльності для розвитку вміння вчитися на уроках української мови і літератури полягає в такій організації навчально-виховного процесу, за якої, в першу чергу, ми формуємо компетенцію «вміння вчитися» учнів шляхом залучення практично всіх школярів до процесу пізнання, внаслідок чого вони отримують можливість розуміти та рефлексувати з приводу того, що знають, думають і вміють, а це  виявляється у здатності учня організувати і контролювати свою навчальну діяльність. На уроках мови і літератури потрібно використовувати вправи і завдання багатофункціонального характеру: розвиток процесів сприймання, уяви, формування організаційних, логіко-мовленнєвих, загальнопізнавальних, оцінних, контрольних умінь і навичок, виконання учнями готових і самостійних складних конструктивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, практичної дії, включення у навчальний процес завдань комплексного характеру, у яких провідна навчальна дія збагачується за рахунок інших ( трудові дії – музичним і віршовим супроводом, словесні творчі роботи – одночасним сприйманням живопису, орфографічні вправи – музичним ритмом та ін.). Використання всіляких опор , алгоритмів , моделей (особливо тих, які створюються дітьми у співпраці з учителем і стимулюють їхні самостійні міркування, допомагають школярам переходити від конкретного до узагальненого способу дій. Діти повинні навчитись  організувати свою працю для досягнення результату,  виконувати розумові операції й практичні дії, володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

Щоб процес навчання був більш емоційним, результативним, обов’язково має існувати зворотній зв’язок. Співпраця між учителем і учнями, залучення батьків до організації та проведення різних форм роботи – запорука успішної роботи. Тому важлива роль відводиться нестандартним урокам із використанням інтерактивних вправ. Наприклад, це урок-подорож, урок-аукціон, урок-дослідження, урок-квест, урок-дискусія ,уроки фантазії та мислення.

          Спільна діяльність учнів у процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу передбачає індивідуальний внесок кожного, обмін знаннями, ідеями, способами діяльності, причому відбувається це в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дає можливість не тільки набувати вміння, отримувати нові знання, а й розвивати пізнавальну діяльність.

Отже, проблема формування компетентності «вміння вчитися»  в умовах сучасної школи є актуальною і буде успішною за умови комплексного забезпечення усіх складових навчального процесу, а саме: чіткого визначення цілей навчання, добору відповідного змісту навчання, оновлення навчально – методичного забезпечення, добору ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності, відповідної професійної підготовки вчителя.

Список використаних джерел:

1. Васьков Ю. В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). – X.: Скорпіон, 2000. – 120 с.
2. Дж.Вос, Ґ.Драйден Революція в навчанні. – Львів: Літопис, 2005. – 542с.
3. Єрмаков І.Г. Компетентнісний потенціал проектної діяльності. – Школа. -№5.- 2006. – ст. 5 – 11
4. Життєва компетентність особистості // Науково-методичний посібник / За ред. Л. В.Сохань, І. Г. Єрмакова та ін. – К.: Богдана, 2003. – 520 с.
5. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики/ під заг. ред. О. В. Овчарук. – К.: “К.І.С.”, 2004. – 112 с.
6. Пентилюк М. І., Горошкіна О. М., Нікітіна А. В. Концепція  когнітивної  методики  навчання української мови// Дивослово. –2004.– №8. – С. 5-9.
7. Пометун О. Компетентнісний підхід– найважливіший орієнтир розвитку сучасної  освіти / О. Пометун// Рідна школа. – 2005. – №1. – С. 64 – 69
8. Савченко  О.Я.  Виховання  розумної  особистості,  яка  вміє самостійно вчитися / О.Я.Савченко //Почат. шк. – 2007. – №8.– С.1-5.

9. Савченко  О.Я.  Дидактика  початкової  освіти:  підр. / О. Я. Савченко. – К. : Грамота, 2012. – 504 с.

9. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; За ред. О. І. Пометун. - К.: А.С.К.,2004.-192с.