Стаття "Впровадження та розвиток інклюзивної освіти в Україні"

Про матеріал
У статті теоретично узагальнено впровадження та розвиток системи інклюзивної освіти в Україні. У дитиноцентристській системі освіти домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Виокремлено умови й забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини, здійснення стимулювання дітей у різних сферах діяльності, забезпечення їх соціального педагогічного захисту. Зі збільшенням кількості дітей з особливими потребами в Україні, виникає проблема, яку треба вирішувати. Намічено два шляхи вирішення проблеми навчання дітей із порушеннями розвитку: один припускає створення окремих груп, інший передбачає навчання за індивідуальним планом загальної маси однолітків. Але є право на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах загальноосвітнього закладу – це право всіх дітей. У сформованій ситуації реальна практика навчання дітей із вадами визначає активність рішення теоретичних і практичних проблем, які стосуються не тільки організації навчального процесу, але й вимагають іншої кваліфікаційної підготовки педагогів.
Перегляд файлу

1

 

Лисенко О.Ю.

студентка 53 групи

Психолого-педагогічного факультету

Національний університет

«Чернігівський колегіум»

імені Т. Г. Шевченка

 

Наукова стаття

На тему:  «Впровадження та розвиток інклюзивної освіти в Україні»

Від віри вчителя в можливості кожного учня,
від його наполегливості, терпіння,
уміння прийти на допомогу
залежать успіхи його учнів на шляху пізнання
В. Ф. Шаталов

Анотація. У статті теоретично узагальнено впровадження та розвиток системи інклюзивної освіти в Україні. У дитиноцентристській системі освіти домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Виокремлено умови й забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини, здійснення стимулювання дітей у різних сферах діяльності, забезпечення їх соціального педагогічного захисту. Зі збільшенням кількості дітей з особливими потребами в Україні, виникає проблема, яку треба вирішувати. Намічено два шляхи вирішення проблеми навчання дітей із порушеннями розвитку: один припускає створення окремих груп, інший передбачає навчання за індивідуальним планом загальної маси однолітків. Але є право на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах загальноосвітнього закладу – це право всіх дітей. У сформованій ситуації реальна практика навчання дітей із вадами визначає активність рішення теоретичних і практичних проблем, які стосуються не тільки організації навчального процесу, але й вимагають іншої кваліфікаційної підготовки педагогів.

Постановка проблеми. Входження України в міжнародний освітній простір сприяло тому, що чинними для нашої держави стали міжнародні нормативно-правові документи щодо осіб з особливостями психофізичного розвитку. Найбільш значущі з них розроблені та представлені світовій спільноті Міжнародною Організацією Об'єднаних Націй (ООН), яка понад півстоліття відстоює права осіб з обмеженою життєдіяльністю. Так, Організація Об’єднаних Націй визначила, що питання інвалідності стосуються сфери прав людини, а не лише питання реабілітації та соціального забезпечення, що й стало вирішальним фактором у міжнародному регулюванні проблем осіб з обмеженими можливостями здоров’я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останнього десятиліття вітчизняні науковці, зокрема, Боднар В., Колупаєва А., Софій Н., Шевцов А., Ярмощук І. та ін., присвячують свої праці дослідженням проблеми залучення осіб з особливими потребами до навчання в освітніх закладах, їх реабілітації та соціалізації до суспільних норм.

Мета статті: теоретично обґрунтувати необхідність впровадження та розвитку інклюзивної освіти в навчальних закладах України.

Виклад основного матеріалу. Одним із перших документів ООН про рівність прав «усіх людей без винятку» стала Загальна Декларація про Права людини, прийнята в 1948 р. У преамбулі даного документу зазначається, що основою свободи, справедливості та миру у світі «є визнання вродженої гідності та рівних і невід’ємних прав усіх членів людської спільноти» [1].

Наступним кроком у визначенні прав осіб з обмеженою життєдіяльністю стало прийняття 20 грудня 1971 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про права розумово відсталих осіб [1]. Відповідно до основних положень Декларації, розумово відсталі мають так самі права, що й усі інші члени суспільства. Вони мають право на медичне обслуговування, матеріальну забезпеченість, освіту та професійну підготовку (з урахуванням можливостей), на проживання в колі сім’ї чи перебування у спеціальних закладах, де умови оптимально наближені до звичайних умов проживання, що підтверджує їх право на повну інтеграцію в суспільство. З метою захисту розумово відсталих осіб від будь-яких імовірних порушень або зловживань Асамблеєю було відзначено необхідність розробки нормативної бази, що забезпечувала б відповідні правові гарантії.

9 грудня 1975 р. Генеральна Асамблея 00Н ухвалила Декларацію про права інвалідів, у якій зазначено, що інваліди, незважаючи на причину, характер і складність їхніх каліцтв чи порушень, мають ті самі основні права, що і їхні співгромадяни того ж віку, а тому повинні отримувати необхідну підтримку, яка б дала змогу максимально виявити свої можливості та здібності [1].

1981 рік Організацією Об’єднаних Націй було проголошено роком інвалідів, а період із 1983 р. по 1992 р. – десятиріччям інвалідів. Саме в цей час міжнародне співтовариство визначило основні принципи щодо формування політики стосовно осіб з обмеженими можливостями здоров’я, які зобов’язували уряди країн бути відповідальними за впровадження системи усунення умов, що спричиняють інвалідність і забезпечення особам із функціональними обмеженнями можливості досягнути однакового з іншими співгромадянами рівня життя, зокрема, й можливості одержати освіту.

У 1989 році ухвалено Конвенцію ООН про права дитини, якою вперше в історії міжнародного правового законодавства визначалися пріоритети інтересів дитини в суспільстві та наголошувалося на необхідності особливої турботи про дітей-інвалідів. Ключовим положенням Конвенції є визнання права всіх без винятку дітей на одержання освіти: «Держави визнають право дитини на освіту. З метою поступової реалізації цього права на основі надання рівних можливостей вони повинні: забезпечити обов’язковою, доступною, безоплатною освітою всіх дітей; сприяти здобуттю середньої освіти в різних формах, у тому числі загальноосвітнє та професійне навчання; зробити їх можливими й доступними для кожної дитини, а також розробити відповідні заходи, як-то упровадження безкоштовної освіти та надання, за потреби, фінансової допомоги; зробити здобуття вищої освіти доступним для всіх на основі врахування інтелектуальних здібностей у будь

який доречний спосіб» тощо [2].

У даному документі наголошується, що наявність інвалідності в дитини є підставою для її захисту від дискримінації, що дитина-інвалід не повинна бути ізольованою від свого оточення, від домівки й батьків, повинна мати повноцінне та гідне життя в нормальних умовах, що сприяють зростанню її упевненості в собі та забезпечують участь у житті суспільства [2].

Шляхи реалізації права рівних можливостей на здобуття освіти неповносправними особами та визнання інтегрованого навчального середовища, тобто звичайних масових шкіл як пріоритетного, окреслено в «Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів», затверджених Генеральною Асамблею ООН 20 грудня 1993 року. У правилах визначено умови, за яких має здійснюватися навчання в інтегрованому середовищі:

  • навчання у звичайних школах передбачає забезпечення послуг перекладачів та інших відповідних допоміжних послуг. Потрібно гарантувати відповідний доступ і допоміжні послуги, що необхідні для задоволення потреб осіб із різними формами інвалідності;
  • відповідальність за освіту інвалідів у інтегрованих структурах мають бути покладені на органи загальної освіти;
  • до процесу навчання на всіх рівнях необхідно залучати батьківські громади та організації інвалідів;
  • навчанням забезпечити всіх дітей із різними формами та ступенями інвалідності, зокрема й найтяжчими.

У «Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів» також зазначено, що для забезпечення інвалідам можливостей навчання у звичайних школах державам необхідно: мати чітко визначену політику, яка усвідомлюється та приймається як школами, так і громадськістю в цілому; забезпечити гнучкість навчальних програм, можливості вносити до них доповнення та зміни; забезпечити високоякісними навчальними матеріалами, налагодити постійну підготовку викладачів і надання їм підтримки. При цьому, освітні правила «Стандартів» визначають, що державам варто прагнути до постійного інтегрування спеціальних навчальних закладів у систему загальної освіти, що зумовлюється структурною та змістовою специфікою навчально-виховних програм.

У цілому, даний документ став правовим підґрунтям для розробки подальших шляхів удосконалення системи здобуття освіти особами з психофізичними вадами.

Сучасна освітня концепція щодо навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я була заявлена на «Всесвітній Конференції з освіти осіб з особливими потребами: доступ та якість», що проводилася за підтримки ЮНЕСКО в Іспанії 7–10 червня 1994 року. Результатом конференції стали розробка й ухвалення «Саламанкської декларації» та «Рамок дій щодо освіти осіб з особливими потребами», у яких висвітлено концептуальні засади щодо здобуття освіти неповносправними особами.

Так, у Передмові «Саламанкської декларації» зазначається, що ці документи базуються на принципі включення дітей-інвалідів у загальноосвітній навчальний процес шляхом визнання необхідності діяти в напрямі створення «Школи для всіх» – закладів, які об’єднують усіх, ураховують відмінності, сприяють процесу навчання й відповідають індивідуальним потребам дітей. Така політика повинна бути складовою педагогічної стратегії та нової соціально-економічної політики, що вимагає кардинальної реформи загальноосвітніх навчальних закладів.

Саме на основних положеннях даної Декларації базується сучасна концепція інклюзивної школи – «школи для всіх». Цей документ засвідчив, що впродовж тривалого часу проблеми людей із розумовими й фізичними вадами ускладнювались обмеженими можливостями суспільства, яке концентрувало основну увагу на недоліках, а не на потенційних можливостях цих осіб. Інклюзивні школи мають не лише забезпечити високоякісною освітою всіх дітей, а й сприяти усуненню дискримінаційних установок і настроїв, створювати сприятливу атмосферу у громадах та розвитку інклюзивного суспільства, змінюючи перспективи соціального устрою.

Дані міжнародні документи диктують іншим країнам про зміни в усіх сферах життя, які б надавали можливість людям з інвалідністю, у тому числі й дітям з особливими потребами, брати активну участь у суспільній діяльності та отримувати послуги на рівні з іншими. Звичайно, що це також стосується системи освіти. Україна не є винятком.

Україна ще до 1991 року, перебуваючи у складі СРСР, декларативно визнала основні міжнародно-правові документи стосовно осіб з обмеженою життєдіяльністю. Однак, у цей період, як зазначає Н. Лавриченко, державна політика України мала переважно компенсаційний характер, заходи цієї політики концентрувалися на незначній фінансовій допомозі та наданні певних послуг. Завдання пристосування життєвого середовища до особливостей та потреб осіб із порушеннями, як умови їхньої успішної інтеграції в суспільство, навіть не формулювалося.

З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людейінвалідів, зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби. Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія, зокрема інклюзивна освіта. Відповідно до Концепції розвитку інклюзивної освіти інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісноорієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей. Інклюзивна освіта – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання.

Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Основними принципами розвитку інклюзивної освіти є:

  • цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;
  • кожна людина здатна відчувати і думати;
  • кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути  почутою;
  • адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки;
  • справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків;
  • всі люди потребують підтримки і дружби ровесників;
  • задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини;
  • визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов;
  • залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей;
  • командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів;
  • складність завдань повинна відповідати здібностям дитини;
  • рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною;
  • подолання потенційних бар'єрів в навчанні [5].

Нормативно-правове регулювання відносин у сфері інтегрованого та

інклюзивного навчання забезпечується низкою нормативних актів як

загального, так і спеціального спрямування. Основними серед загальних є

норми Конституції України, а саме – статті 21, 22 та 24 Конституції України,

які передбачають рівність людей у правах, право кожного на вільний

розвиток своєї особистості та недопустимість будь-яких привілеїв чи

обмежень залежно від яких би то не було ознак, а також ст. 53 Конституції

України, згідно з якою кожен має право на освіту.

6 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до

деяких законодавчих актів України з питань освіти (щодо створення

належних умов для навчання дітей)», який, зокрема, спрямований на

вирішення проблем щодо забезпечення рівного доступу до якісної освіти

дітям з особливими потребами, а саме:

1) визначено передумови для вдосконалення освітньої політики для цієї категорії дітей;

2) надано правовий статус інклюзивному навчанню; передбачено таку форму

інтегрованого навчання, як спеціальний клас для дітей, які потребують

корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

3) визначено новий тип навчального закладу – навчально-реабілітаційний центр. Проте, необхідно зазначити, що даний закон усе ж таки залишив багато невирішених питань, зокрема й тих, що пов’язані з можливістю здобуття вищої освіти категорією осіб з обмеженими можливостями. 1 жовтня 2010 року наказом Міністра освіти і науки України затверджено Концепцію розвитку інклюзивної освіти, якою передбачено визначення пріоритетів державної політики у сфері освіти в частині забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами; створення умов для вдосконалення системи освіти та соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі з інвалідністю, шляхом упровадження інноваційних технологій, зокрема, інклюзивного навчання; формування нової філософії суспільства щодо позитивного ставлення до дітей та осіб із порушенням психофізичного розвитку й інвалідністю.

Програма «Інклюзивна освіта» Всеукраїнського фонду «Крок за

кроком» передбачає такі програмні цілі та стратегію, спрямовану на розробку

ефективної моделі інклюзивної освіти, яка б забезпечувала успішне навчання

дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітньої школи

за належної підтримки інших спеціалістів і батьків.

Всеукраїнський фонд «Крок за кроком», використовує підхід партнерства з державними та громадськими організаціями в реалізації програми «Інклюзивна освіта» [3].

Для досягнення мети використовуються такі стратегії: тренінги для

вихователів дошкільних навчальних закладів і вчителів початкових класів

загальноосвітніх закладів, які працюють з дітьми з особливими потребами;

консультації, спрямовані на вирішення конкретних проблем чи питань,

пов’язаних із реалізацією моделі інклюзивної освіти; тренінги для викладачів

вищих педагогічних закладів освіти за спецкурсом «Залучення дітей з

особливими потребами»; тренінги для керівників освітніх закладів з питань

створення інклюзивного освітнього середовища в умовах загальноосвітнього

закладу; розробка, видання методичних та інформаційних матеріалів, які

базуються на потребах та інтересах дітей з особливими освітніми потребами

та їхніх сімей; розробка та проведення досліджень; розвиток партнерства з

іншими організаціями, які працюють у соціальній і медичній галузях щодо

задоволення потреб дітей з особливими потребами.

Минулого року був прийнятий Закон України «Про освіту», він є новаторським та відкриває широке поле впровадження інклюзії у системі освіти. У жовтні 2017 року Міжнародний фонд «Відродження» та «Благодійний фонд Порошенка» підписали Меморандум про співпрацю в межах Ініціативи з впровадження інклюзивної освіти в Україні. Ця співпраця з Благодійним фондом Порошенка є черговим важливим етапом роботи Фонду задля сприяння освітнім реформам. Така співпраця об'єднує зусилля благодійних організацій з освітніми та матеріальними ресурсами державних інституцій,  створює якісно нові можливості створення реально працюючої системи інклюзивної освіти на засадах поваги до прав людини й створення умов для рівних можливостей [3]. 

Одним з ключових напрямків спільної ініціативи є експертна підтримка розробки та впровадження ефективної державної політики в сфері інклюзивної освіти в Україні. Чи не вперше в Україні виділено значне державне фінансування на створення рівних умов для дітей з особливими освітніми потребами – 509 мільйонів гривень на 2018 рік. Саме у такому розмірі у держбюджеті передбачили субвенцію на інклюзивну освіту. Простими словами це означає, що з державного бюджету місцевим бюджетам передаються кошти на оплату додаткових освітніх послуг, корекційних розвивальних занять і придбання корекційного устаткування, що визначаються індивідуальною програмою розвитку дитини. 

Основою концепції інклюзивної освіти є принципи, що всі діти, незважаючи на різне культурне й соціальне походження та різні рівні навчальних можливостей, повинні мати однакові можливості у навчанні в усіх типах закладів освіти. Отже, ідеологія інклюзивної освіти спрямована на надання кожній дитині, всім відособленим і вразливим групам можливостей для результативного навчання. Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями [4].

У 2017 році Міністерство освіти розробило й затвердило концепцію «Нової української школи» - стратегією реформування середньої освіти до 2029 р. Концепція передбачає високу мету - вчителі набудуть нових компетентностей, які зроблять школу такою, до якої приємно ходити учням, де прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами.  За основу концепції взята педагогіка партнерства: співпраця між учителем, учнем і батьками, які мають стати рівноправними учасниками освітнього процесу [3].

На сьогоднішній день у новій українській школі кожен вчитель вмітиме працювати з дітьми з особливими освітніми потребами. Завдання «розроблення та запровадження обов’язкового курсу для всіх педагогічних працівників щодо особливостей роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в рамках інклюзивного навчання» включено до Плану заходів на 2017-2029 роки із запровадження «Нової української школи» і вже затверджено розпорядженням Кабміну [3].

Діти з особливими потребами мають право навчатися разом зі здоровими ровесниками.

Висновки. Впровадження інклюзивного навчання дітей з особливими потребами вимагає формування на державному рівні нової філософії освіти, а в навчальних закладах передусім, вивчити потребу та бажання батьків дітей з особливими освітніми потребами щодо здобуття освіти за інклюзивною формою, проводити роботу в педагогічних і учнівських колективах стосовно виховання толерантного ставлення до даної категорії учнів, активно залучати до участі в житті навчального закладу учнів.

З’ясовано, що в основі інклюзивної освіти лежить принцип дотримання прав дітей з особливостями психофізичного розвитку та здобуття якісної освіти в загальноосвітньому навчальному закладі за умови відповідного організаційно-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу.

Розвиток інклюзивної освіти – закономірний етап розвитку системи, спеціальної освіти, пов’язаний із переосмисленням суспільством і державою ставлення до неповноправних, із визначенням їх права на одержання рівних, із іншими особами можливостей у різних галузях життя, зокрема освіти.

Отже, інклюзивне навчання — це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей [4].

Список використаних джерел

  1. Концепція ранньої реабілітації дітей-інвалідів. Зб. нормативно-правових актів України щодо діяльності центрів реабілітації з функціональними обмеженнями. Укладачі В. Кражановський, М. Сварник, Н. Скрипка та ін. Київ : Соцінформ, 2004. С. 29-30.
  2. Коррекционная педагогика под. ред. В.С. Кукушина. Ростов-на-Дону: Издательский центр Март, 2002. 158 с.
  3. http://www.irf.ua/allevents/news/inklyuzivna_osvita_v_ukraini_razom_krok_za_krokom/
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Інклюзивне_навчання
  5. https://studfiles.net/preview/3766505/page:5/

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Методичні рекомендації
Інкл
Додано
9 січня
Переглядів
73
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку