Збірник «Чудо-чадо або дитини з особливими освітніми потребами. Роль ІРЦ у забезпеченні ефективності навчання та супроводу дітей з ООП».

Відділ освіти, сім'ї, молоді та спорту

Олександрівської селищної ради

Комунальна установа «Інклюзивно-ресурсний центр»

Збірник

«Чудо-чадо або дитини

з особливими освітніми потребами.

Роль ІРЦ у  забезпеченні ефективності навчання та супроводу дітей з ООП».

Виконавець:

Директор КУ «ІРЦ»

Ємченко Анастасія Сергіївна

смт. Олександрівка

2019 рік

У збірнику подані методичні рекомендації для батьків та педагогів щодо виховання та роботи з дітьми з особливими освітніми потребами з урахуванням психофізичних особливостей (з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом); з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором); з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку); з мовленнєвими порушеннями; з порушеннями опорно-рухового апарату; з емоційно-вольовими порушеннями) і особистісних потреб дітей, що мають вади розвитку.

 Матеріали будуть корисними для фахівців інклюзивно-ресурсних центрів, фахівців соціально-психологічної служби, педагогів шкіл та батьків.

Зміст

Актуальність…………………………………………………………........................4

Переваги та недоліки інклюзивної моделі   навчання………………...............................................................................................5

Нормативно-правова база з освіти дітей з особливими освітніми потребами…………………………………………………………………………….6

Роль інклюзивно-ресурсних центрів у забезпеченні ефективності навчання та супроводу дітей з особливими освітніми потребами…………………………….11

Путівник, як потрапити в заклад дошкільної освіти до інклюзивної групи………………………………………………………………………………...15

Путівник, як потрапити в заклад загальної середньої освіти на інклюзивне навчання…………………………………………………………………………….17

Рекомендації батькам щодо виховання дітей, які мають особливості психофізичного розвитку…………………………………………………………..19

Домашня допомога…………………………………………………………………20

Батьки повинні знати, що вивчає їхня дитина……………………………………21

Важливість визнання досягнень…………………………………………………...21

Рекомендації педагогам щодо роботи з учнями, які мають особливості психофізичного розвитку…………………………………………………………..22

Мовленнєві порушення……………………………………………...……………22

Діти із затримкою психічного розвитку……………………………......................25

Діти із порушенням зору…………………………………..……………………….28

Діти із порушенням слуху……………………………………………………........30

Діти із порушенням опорно-рухового апарату……………...……………………33

Діти із гіперактивністю та дефіцитом уваги……………………...........................37

Діти з порушеннями розладу аутистичного спектру ……………………………39

Висновок…………………………………………………………………………….42

Глосарій……………………………………………………………………………..43

Список літератури………………………………………………………………….44

Актуальність

Забезпечення потреб дитини, створення умов для її повноцінного розвитку – один з найважливіших пріоритетів політики кожної держави і моральний обов’язок кожного громадянина.

Сьогодні дедалі частіше наполегливо актуалізується  питання щодо спільного навчання дітей з особливими потребами з ровесниками, які не мають цих особливих потреб, – інклюзивне навчання.

Принципово важливо, що цей підхід жодною мірою не заперечує усталену чітку диференційовану систему спеціальних навчально-виховних закладів і забезпечує значні здобутки у підготовці цієї категорії дітей до повноцінного й активного самостійного життя.

Реформування спеціальної освіти потребує розв’язання двох основних завдань: по-перше, наблизити потрібну дитині школу (ДНЗ) до її домівки, щоб вона могла відвідувати її та продовжувати жити зі своєю сім’єю і, по-друге, не знизити при цьому якості навчання, його корекційної спрямованості для якнайповнішого використання дитиною потенційних можливостей розвитку, отримання освіти, подальшої соціалізації.

Таким дітям необхідно створити оптимальні умови, які б допомогли звести до мінімуму наслідки розладів їх психофізичного розвитку. Оточуючі повинні сприймати їх не як людей, яким необхідна особлива опіка та ізольованість, а як таких, що мають жити серед нас, бути потрібними суспільству.

Необхідно зазначити, що інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами як явище в освітньому просторі України не нове. Однак воно мало стихійний характер і здійснювалось здебільшого в індивідуальній формі без відповідного забезпечення.

Практика доводить, що своєчасне втручання у розвиток дітей з особливими освітніми потребами, створення умов для їхньої соціальної адаптації може докорінно змінити долю дитини, забезпечити розвиток життєтворчої особистості [1].

Інклюзія, інклюзивне навчання, заклад інклюзивного навчання *

*- Глосарій

Переваги інклюзивної моделі навчання

За даними експериментальних досліджень для дітей з особливими освітніми потребами найбільш вагомими перевагами були визначені:

• краща підготовленість до умов реального життя;
• більше можливостей участі у різних видах діяльності;
• сприйняття суспільством.

Інклюзивне навчальне середовище підвищує самооцінку та сприяє розвитку самостійності у дітей з особливими потребами.

Недоліки інклюзивної моделі навчання

• недостатня кількість педагогів, підготованих до роботи з дітьми з ООП;
• недостатня кількість реабілітаційних та інших спеціальних послуг для дітей з ООП;
• незабезпеченість безперешкодного доступу до будівель та приміщень навчального закладу;
• незабезпеченість необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;
• неприйняття дітей з ООП однолітками [3].

Нормативно-правова база з освіти дітей з особливими освітніми потребами

Реформування освіти в напрямі інклюзії підтверджується численними змінами в законодавстві України, практичною діяльністю закладів загальної середньої освіти, закладів дошкільної освіти та узгоджується з основними міжнародними документами у сфері забезпечення прав дітей, зокрема зі статтею 24 «Освіта» Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю» та ін.:

Закони України

Президент України 

Укази 

Кабінет Міністрів України

Постанови

Розпорядження

 Міністерство  освіти  і науки України

Накази

 Листи

Роль інклюзивно-ресурсних центрів у забезпеченні ефективності навчання та супроводу дітей з особливими освітніми потребами

Практика свідчить, що здебільшого саме заклад освіти виявляє труднощі, які стримують розвиток дитини й ускладнюють процес навчання. У разі виявлення такої дитини проводиться первинне оцінювання саме на рівні закладу (командою закладу). Під час первинного оцінювання узагальнюються дані про особливості фізичного розвитку, мовленнєві й комунікативні здібності, когнітивний розвиток. Ці дані є основою для формулювання наступних висновків:

• дитина не має труднощів у розвитку і навчанні та не потребує додаткових освітніх послуг, її розвиток відповідає віковим особливостям;
• дитина має труднощі в розвитку і навчанні (зазвичай, тимчасові), які можуть бути усунені педагогічними працівниками закладу;
• дитина має труднощі у розвитку і навчанні (не тимчасові), які не можуть бути усунені на рівні ресурсів закладу. Потребує проведення комплексної оцінки кваліфікованими фахівцями ІРЦ.

Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) – це установа, яка створена з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших навчальних закладах, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, шляхом проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, надання психолого-педагогічних, корекційно-розвиткові послуги та забезпечення їх системного кваліфікованого супроводу.

Первинний прийом батьків (одного з батьків) або законних представників дитини проводить директор інклюзивно-ресурсного центру або уповноважені ним працівники, які визначають час та дату проведення комплексної оцінки та встановлюють наявність таких документів:

• документів, що посвідчують особу батьків (одного з батьків) або законних представників;
• свідоцтва про народження дитини;
• індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю (у разі інвалідності);
• форми первинної облікової документації № 112/О «Історія розвитку дитини», затвердженої МОЗ, у разі потреби — довідки від психіатра.

Комплексна оцінка проводиться фахівцями інклюзивно-ресурсного центру індивідуально за такими напрямами:

• оцінка фізичного розвитку дитини;
• оцінка мовленнєвого розвитку дитини;
• оцінка когнітивної сфери дитини;
• оцінка емоційно-вольової сфери дитини;
• оцінка освітньої діяльності дитини.

Повторна комплексна оцінка фахівцями інклюзивно-ресурсного центру проводиться у разі:

• переходу дитини з особливими освітніми потребами з дошкільного закладу освіти в заклад загальної середньої освіти; переведення дитини із спеціального закладу дошкільної освіти, спеціального закладу загальної середньої освіти, закладу загальної середньої освіти до інклюзивної (спеціальної) групи закладу дошкільної освіти або інклюзивного (спеціального) класу закладу загальної середньої освіти;
• надання рекомендації команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами у закладах загальної середньої та дошкільної освіти, психолого-педагогічної комісії спеціального закладу загальної середньої освіти щодо наявності успіхів або труднощів у засвоєнні дитиною освітньої програми.

Комплексне оцінювання розвитку дитини може здійснюватися в межах ІРЦ, за місцем навчання та, за потреби, за місцем проживання дитини. Наприклад, можливий виїзд фахівців ІРЦ за місцем проживання або перебування дитини, якщо її пересування ускладнене.

У випадку, коли комплексне оцінювання здійснюється за місцем навчання та/або проживання (перебування) дитини, то графік проведення обов’язково погоджується з керівником закладу освіти, закладу охорони здоров’я та батьками (одним з батьків) або законними представниками дитини за два тижні до початку.

Участь батьків (одного з батьків) або законних представників дитини є обов’язковою. У випадках, коли батьки або законні представники дитини відмовляються пройти комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, керівництво ІРЦ невідкладно інформує службу у справах дітей за місцем проживання дитини, територіальний підрозділ Національної поліції для вжиття заходів щодо захисту прав дитини.

Основними завданнями інклюзивно-ресурсного центру є:

1) проведення комплексної оцінки з метою визначення особливих освітніх потреб дитини, в тому числі коефіцієнта її інтелекту (здійснюється практичними психологами інклюзивно-ресурсного центру), розроблення рекомендацій щодо освітньої програми, надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг відповідно до потенційних можливостей дитини;

2) надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами, які навчаються у закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти (не відвідують заклади освіти) та не отримують відповідної допомоги;

3) участь педагогічних працівників інклюзивно-ресурсного центру в командах психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами у закладах загальної середньої та дошкільної освіти, а також психолого-педагогічних комісіях спеціальних закладів загальної середньої освіти з метою моніторингу динаміки розвитку дитини не рідше, ніж двічі на рік;

4) надання консультацій та взаємодія з педагогічними працівниками закладів дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладів освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, з питань організації інклюзивного навчання;

5) надання методичної допомоги педагогічним працівникам закладів дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладів освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, батькам або законним представникам дітей з особливими освітніми потребами щодо особливостей організації надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг таким дітям;

6) консультування батьків або законних представників дітей з особливими освітніми потребами стосовно мережі закладів дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) освіти, інших закладів освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, та зарахування до цих закладів;

7) надання консультативної та психологічної допомоги, проведення бесід з батьками (законними представниками) дітей з особливими освітніми потребами у формуванні позитивної мотивації щодо розвитку таких дітей;

8) моніторинг динаміки розвитку дітей з особливими освітніми потребами шляхом взаємодії з їх батьками (законними представниками) та закладами освіти, в яких вони навчаються;

9) організація інформаційно-просвітницької діяльності шляхом проведення конференцій, семінарів, засідань за круглим столом, тренінгів, майстер-класів з питань надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами;

1.                   Ознайомтесь  з мережею  закладів дошкільної  освіти ОТГ/району.
2.                   Відвідайте адміністрацію закладу, який обрали, напишіть заяву щодо зарахування дитини. У випадку, якщо на момент подачі документів до закладу Ви вже ознайомлені з  особливостями розвитку дитини, то бажано на цей момент пройти комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини в інклюзивно-ресурсному центрі (ІРЦ) та отримати відповідний висновок та рекомендації.

При цьому обов’язково повідомте керівнику, що дитина потребує особлих освітніх послуг.

3. Якщо на момент подачі документів до дитсадка,  Ви не звертались до ІРЦ, тоді наступний крок – відвідання ІРЦ та отримання відповідного висновку та рекомендацій.

4.  Керівник ЗДО подає клопотання до відповідного територіального відділу освіти щодо створення відповідних умов для забезпечення повноцінної роботи інклюзивної групи.

5. Орган управління освітою, приймає рішення щодо створення необхідних умов перебування дитини з особливими освітніми потребами в даному ЗДО.

У разі неможливості створення таких умов, місцеві органи освіти можуть запропонувати батькам інший дошкільний заклад, в якому вже створені умови, або є можливість їх створити.

6. Адміністрація закладу призначає асистента вихователя для Вашої дитини.    

 Функцію асистента дитини також може виконувати один із батьків дитини (або особа, яка їх замінює) чи особа, визначена батьками згідно їхньої письмової заяви та відповідно до встановлених вимог (проходження медичного огляду та фізичний і психічний стан здоров’я  якої дозволяє виконувати зазначену функцію тощо).

1. На підставі висновку РЦ написати заяву до обраної школи (за 1 рік-6 міс. до початку навчання дитини).
2. Це необхідно для того, щоб адміністрація школи спільно з відповідним органом управління освітою мали час створити відповідні умови для перебування та навчання дитини з особливими освітніми потребами (архітектурна доступність, безбар’єрність та зонування простору, введення додаткових посад, створення інклюзивних класів).

Якщо Ви не згодні з висновком ІРЦ місцевого рівня, Ви маєте змогу звернутись до обласного центру підтримки інклюзивної освіти, рішення якої є остаточним.

3. Висновок ІРЦ є підставою для створення інклюзивних або спеціальних класів, надання додаткових корекційних послуг дитині в інклюзивному класі та додаткового фінансування школи, в якій навчається дитина з особливими освітніми потребами.
4. Фахівці закладу (педагог, практичний психолог, вчитель-дефектолог, медичний працівник) за Вашої участі складають індивідуальну програму розвитку.
5. Формується індивідуальний навчальний план програми.

Таким чином, вирішення питання про інклюзивне навчання в кожному конкретному випадку потребує попереднього урахування багатьох факторів, в тому числі:   

• різносторонню готовність дитини до навчання у школі і її бажання;
• надання спеціальної корекційної допомоги, реальні можливості сім’ї надавати постійну необхідну допомогу дитині у процесі навчання.

Діти повинні жити у світі краси,  гри,  казки, музики, малюнка, фантазії, творчості.

Сухомлинський В. А.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей, які мають особливості психофізичного розвитку

Родина з дітьми, що мають особливі освітні потреби, - це категорія, яка належить до «групи ризику». Відомо, що кількість психічних (невротично й психосоматичних) розладів у сім'ях з дітьми, що мають обмежені можливості, вище вдвічі, ніж у родинах, що не мають дітей з особливими потребами. Ці та інші фактори призводять до того, що самі батьки в багатьох випадках створюють перешкоди у реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Але й у тому випадку, коли батьки займають більш конструктивну позицію, вони відчувають емоційне перевантаження й мають потребу в особливих знаннях про проблеми здоров'я та розвитку своєї дитини.

Сім'я в процесі виховання, соціального інтегрування дитини з особливими потребами зіштовхується з величезною кількістю труднощів:

• недостатність психолого-педагогічного супроводу;
• необхідного медичного лікування, реабілітаційної допомоги дітям тощо.
• хронічний стрес членів родини, викликаного недугою дитини, обставинами лікування, виховання, навчання, професійного становлення своєї особливої дитини.

     Все це ускладнює соціальну інтеграцію дитини, що має обмежені можливості, в середовище її здорових однолітків.       

    Інклюзія має сприяти залученню батьків до вирішення цих проблем, а батьки, в свою чергу, мають навчатися співробітництву задля максимально комфортного процесу виховання та навчання дитини з особливими потребами.

Домашня допомога

Існує чимало способів домашньої допомоги дитині, яка навчається в інклюзивному середовищі: обговорення шкільних подій, допомога у виробленні та тренуванні нових навичок, обговорення навчальних дисциплін та шкільних досягнень.

При цьому батьки дають зрозуміти дитині, що їм важливо чути про її навчальні здобутки, радощі й труднощі. Батьки повинні запитувати свою дитину про друзів, що вона робить на перервах, про успіхи під час виконання спеціальних завдань, тощо. Необхідно цікавитися також планами на завтра та майбутніми подіями.

Коли батьки говорять з дитиною про здобутий навчальний досвід, то визнають її старання, витрачені зусилля, досягнення. Це дасть їм змогу визначити поточні потреби й розпочати створювати стратегії, щоб допомогти своїй дитині саме у цих сферах. Стратегії залежатимуть від її здібностей та потреб.

Для деяких сімей достатньою формою комунікації зі школою будуть записи у щоденнику. Батьки та вчителі можуть обговорити найкращий формат співпраці й щодня записувати до щоденника, що дитина робила, нагадування чи запитання, а також хороші новини. Таким чином і батьки, і шкільний персонал поінформовані про все, що відбувається щодня. Цю інформацію можна використати під час розмови з дитиною, попрацювати над уроками та з’ясувати інші труднощі. Ефективність щоденника залежить від постійного його використання педагогами і батьками.

Під час тренування відповідей, мовленнєвих навичок, читання або перевірки слів батьки можуть бути для дитини слухачами. За допомогою простих ігор або карток можна покращити базові навички - виконання математичних дій, запис слів по буквах, впізнавання нових зображень чи слів зі словника.

Знаючи, які завдання поставлено дитині, батьки зможуть допомогти їй підготуватися до їх виконання. Крім обговорення цього завдання з дитиною, батьки ще можуть проконсультуватися з учителем - часто у школі до щоденника записують майбутні події, дні контрольних робіт і наступні заплановані шкільні заходи.

Батьки повинні знати, що вивчає їхня дитина

Батьки мають дізнатися, над якими навичками та поняттями дитина працюватиме протягом навчального року. Є щорічні програми для кожного класу, в яких визначаються теми та навички для кожного предмета. Якщо батьки не володіють такою інформацією і не знають де її знайти та подивитися, то можна отримати її в школі, запитавши вчителів про корисні посилання та літературу [9,10].

Якщо учні навчаються за спеціальними програмами, то специфічні поняття та навички, над якими вони працюватимуть протягом навчального року, викладено в ІНП учня. Послідовність тем можна обговорити з учителем.

Знаючи, що вивчатиме дитина, батьки зможуть більше уваги приділяти цим темам вдома аби вдосконалювати нові навички, краще засвоювати інформацію. Наприклад, якщо дитина на одному з предметів вивчає таке специфічне поняття, як «відчуття», то вдома батьки зможуть більше уваги звертати саме на це й пояснювати, як людина за допомогою відчуттів отримує інформацію.

Важливість визнання досягнень

Батьки повинні знати: необхідно демонструвати дитині, що її досягнення у навчанні важливі для них. Мотиватором досягнень та прагнень для дитини буде похвала. Тому не пропустіть моменту, коли дитина досягла першого успіху, хваліть її за кожен вдалий  крок. Причому хваліть не взагалі, а конкретно! Не просто «Ти - молодець», а обов'язково «Ти - молодець, тому що ...».

Ні в якому разі батьки не повинні порівнювати свою дитину з іншими дітьми. Якщо вона зробила щось своїми руками, варто розмістити цю річ на видному місці. Так, малюнок можна вставити в красиву рамку й повісити на стіну, а виготовлену поштову листівку - вкласти у конверт і надіслати бабусі та дідусеві.

Рекомендації педагогам щодо роботи з учнями, які мають особливості психофізичного розвитку

Діти, які мають труднощі у навчанні

Серед причин навчальних труднощів переважають певні порушення психофізичного розвитку. Труднощі у навчанні пов'язані з функціональними обмеженнями слуху, мовлення, академічних здібностей, научуваності, уваги, координації, сприйняття та переробки інформації, гнучкості мислення та ін. Учні, які мають такі особливості, відчувають труднощі запам’ятовування та відтворення інформації з пам 'яті, концентрації уваги, застосування набутих знань, умінь та навичок тощо. Розглянемо окремі випадки, використовуючи класифікацію та термінологію, усталені в Україні.

Мовленнєві порушення

До таких порушень належать:

• дислалія (порушення звуковимови);
• порушення голосу (дистонія та афонія);
• ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов'язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);
• дизартрія   (порушення   звуковимови   та   мелодико-інтонаційної  сторони   мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м'язів артикуляційного апарату);
• заїкання;
• алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);
• афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);
• загальний недорозвиток мовлення;
• порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

Більшість цих порушень усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас, трапляються випадки, коли і в середніх та старших класах ці розлади не подолані.

Учні з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, недиференційованість рухів пальців рук та артикуляційних рухів. Вони швидко виснажуються, втомлюються. Вони дратівливі, збудливі, емоційно нестійкі. У них спостерігається нестійкість уваги і пам'яті, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку чи несхвальні висловлювання вчителя чи дітей.

Особливу групу серед дітей з порушеннями мовлення складають діти з розладами процесів читання і письма:

• труднощі сприйняття тексту - дислексія - нездатність сприймати друкований чи рукописний текст і трансформувати його у слова;

При дислексії під час читання спостерігаються такі типи помилок: заміни і змішування звуків, частіше близьких за акустико-артикуляційними ознаками; побуквене читання; спотворення звуко-складової структури слова, що проявляються у пропусках приголосних (при збігу) і голосних, додаваннях, перестановках, пропусках звуків і складів; вади розуміння прочитаного, які проявляються на рівні окремого слова, речення, тексту в цілому (без розладів технічної сторони читання); аграматизми, що проявляються на аналітико-синтетичному і синтетичному етапах опанування навички читання (проблеми у використанні відмінкових закінчень, закінчень дієслів, узгодження іменника й прийменника тощо).

Допомога має бути комплексною і здійснюватися групою спеціалістів: невропатологом, логопедам, психологом, педагогом. Ефективність роботи значною мірою визначається своєчасністю вжитих заходів та вибором оптимального методу й темпу навчання.

• порушення опанування письма - дисграфія - спотворення чи заміна букв, викривлення звуко-складової структури слова, порушення злитого написання слів і речень, аграматизми.

Заїкання - одне з найскладніших і тривалих мовленнєвих порушень. Медики характеризують його як невроз (дискоординацію скорочень м'язів мовленнєвого апарату). Педагогічне трактування: це розлад темпу, ритму, плавності мовлення судомного характеру. Психологічне визначення: це розлад мовлення переважним порушенням його комунікативної функції. Мовна судома перериває мовленнєвий потік зупинками різного характеру. Судоми виникають тільки при продукуванні мовлення. Заїкання буває невротичне та неврозоподібне.

При заїканні з дитиною працюють логопед, невропатолог, психотерапевт, психолог, педагог. Лише команда, до складу якої входять ці фахівці, може кваліфіковано розробити комплексні заходи щодо подолання заїкання.

Логопед може призначити охоронну терапію - режим мовчання, а лікар - проведення усього комплексу лікування, яке рекомендоване при невротичних станах у дітей. Незалежно від форми заїкань усім дітям паралельно з логопедичними необхідні заняття з логоритміки, медикаментозне і фізіотерапевтичне лікування.

Кілька порад вчителеві

• Коли ви помітили, що у вашому класі є учень, який має схожі труднощі, проконсультуйтеся учителями, котрі навчали дитину в попередні роки.
• Зверніться до психолога та логопеда, поговоріть з батьками. Виконуйте усі настанови рекомендації фахівців.
• Від складу команди, яку ви організуєте, залежатиме правильність визначення діагнозу, стратегії корекційної допомоги та вибір необхідних засобів для успішного навчання дитини у вашому класі.
• Запитуйте у учня про труднощі, які він/вона відчуває під час сприйняття, обробки, застосувань інформації (нового матеріалу). З'ясуйте, яку інформацію учень не сприймає.
• Запропонуйте інший спосіб (якщо учень не може читати, поясніть усно, якщо не сприймає на слух, подайте у письмовому вигляді).
• Виконуйте всі рекомендації логопеда, інших фахівців, батьків щодо спеціальних вправ та адаптації матеріалу для конкретного учня.
• Дізнайтеся про можливості використання спеціальних комп'ютерних програм (наприклад, перетворення друкованого тексту в аудіо відтворення), інших технічних засобів, залежно від особливостей навчання конкретного учня.

Діти із затримкою психічного розвитку

Затримка психічного розвитку може зумовлюватися багатьма чинниками.

Зокрема, це спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період внутрішньоутробного розвитку, пологові ускладнення, хронічні й тривалі захворювання в ранньому дитинстві, невідповідні умови виховання тощо.

Залежно від цих факторів виділяють різні форми затримки.

Конституціонального та соматогенного походження - дитина мініатюрна і зовні тендітна, структура її емоційно-вольової сфери відповідає більш ранньому вікові, часті хвороби знижують вимогливість батьків, загальна слабкість організму знижує продуктивність її пам'яті, уваги, працездатності, гальмує розвиток пізнавальної діяльності.

Психогенного походження - зумовлена невідповідними умовами виховання (надмірна опіка, недостатнє піклування про дитину). Розвиток затримується внаслідок обмеження комплексу подразнень, інформації, що надходить з оточуючого середовища.

Церебрально-органічного походження – найстійкіша і найскладніша, зумовлена ураженням головного мозку дитини внаслідок паталогічних впливів. Проявляється у труднощах засвоєння навчального матеріалу, відсутністю пізнавального  інтересу та мотивації навчання.

Значна частина дітей із затримкою психічного розвитку, отримавши своєчасну корекційну допомогу, засвоює програмовий матеріал і "вирівнюється" по закінченні початкової школи. Водночас, чимало учнів і в наступні роки шкільного навчання потребують особливих умов організації педагогічного процесу через значні труднощі у засвоєнні навчального матеріалу.

Учень, який має подібні труднощі, потребує ретельного психолого-педагогічного вивчення визначення оптимальних та ефективних методів навчання. Робота з батьками таких дітей має виключно  важливе значення, оскільки їхнє розуміння природи труднощів і відповідна допомога в колі родини сприятимуть подоланню труднощів у навчанні.

Кілька порад вчителеві

• Зосередьте увагу на сильних сторонах учня і спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас будьте готові, що доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях і навичках учня.
• Подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи мультисенсорний підхід (слуховий, візуальний, маніпуляційний). Якомога більше повторюйте та закріплюйте  вивчене.
• Заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання.
• Дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічної витривалість і розум працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі необхідно пояснити чи показати щось багаторазово. Віднайдіть оптимальний варіант взаємодії з ним (поясніть новий матеріал до уроку, на занятті дайте письмовий тезовий план, алгоритм дій тощо).
• Розчленовуйте завдання на окремі невеликі частини. Якщо необхідно - складайте письмовий алгоритм поетапного виконання завдання. Усні інструкції давайте по одній, доки учень навчиться утримувати у пам'яті одразу кілька.
• Практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань.
• Спільно з учнем покроково аналізуйте виконання завдання.
• Урізноманітнюйте навчальну діяльність, однак, забезпечуйте плавний перехід від одних видів діяльності до інших.
• Завдання мають відповідати можливостям учнів та виключати відчуття стійких невдач.
• Надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь навичок, водночас, надто тривале виконання однієї вправи може стомити його.
• Не перекладайте подолання проблем у навчанні виключно  на батьків. Допомагайте усвідомлювати найменші успіхи учня та закріплювати їх. Учні з труднощами у навчанні потребують не авторитарних підходів у сімейних стосунках, а виваженого, доброзичливого ставлення до дитини.
• Подолання труднощів у навчанні - це результат спільної тривалої та копіткої роботи педагогів, психологів, батьків і навіть терапевтів.

Діти із порушенням зору

На сьогодні в Україні порушення зору посідають перше місце серед інших розладів. До цієї групи належать сліпі (близько 10%) та слабкозорі (люди зі зниженим зором). Сліпими вважаються особи, у яких повністю відсутні зорові відчуття або ж ті, котрі мають лише незначну частку світловідчуттів (гострота зору до 0,004). Слабкозорими - ті, хто має значне зниження зору (в межах від 0,05 до 0,2 при використанні коригуючих окулярів).

Основною причиною зниження гостроти зору є вроджені захворювання або аномалії очей (70% випадків). Фактори, що спричинюють аномалії очей, надзвичайно різноманітні. Серед ендогенних (внутрішніх) - спадковість, гормональні порушення у матері та плоду, резус-несумісність, вік батьків, порушення обміну речовин тощо. До екзогенних (зовнішніх) факторів можна віднести різноманітні  інтоксикації, інфекційні та вірусні захворювання та ін.

Серед поширених розладів органів зору - мікрофтальм, анофтальм, катаракта, глаукома, атрофія зорового нерва, дегенерація сітківки, астигматизм, короткозорість, далекозорість і т. ін.

Захворювання очей призводить до складних порушень зорової функції - знижується гострота,  звужується поле зору, порушується просторовий зір.

Внаслідок неповного чи спотвореного сприйняття довкілля уявлення таких дітей певною мірою збіднені, фрагментарні, одержана інформація погано запам’ятовується. Діти відчувають труднощі під час читання, письма, практичних робіт, швидко стомлюються, що зумовлює зниження розумової та фізичної працездатності. Саме тому вони потребують дозованого зорового навантаження та охоронного режиму час організації навчального процесу.

З огляду на те, що упродовж навчання зір учнів може змінюватися (відповідно змінюватимуться офтальмологічні рекомендації), необхідна скоординована робота педагогів, шкільного лікаря, офтальмолога та батьків, які мають тримати під контролем допустимі фізичні та зорові навантаження учня.

Організовуючи навчальний процес для таких учнів, педагог має враховувати офтальмологічні дані щодо ступеня зниження зору, характеру захворювання, особливостей його перебігу та прогнозу майбутнє (можливість погіршення чи покращення). З огляду на це, вчитель має бути поінформованим з рекомендаціями офтальмолога стосовно використання звичайних і спеціальних засобів корекції (окуляри, контактні лінзи тощо) та додаткових засобів, що покращують зір (збільшувані лінзи, проектори тифлоприлади, аудіозаписи, спеціальні комп'ютерні програми, що трансформують письмовий текст у звуковий та ін.). Педагог має знати, кому з учнів окуляри призначені для постійного використання, а кому  для роботи лише на далекій чи близькій відстані та контролювати дотримання дітьми визначеного режиму.

Лікар має надати рекомендації щодо освітлення робочого місця учня (це не завжди перша парта чи місце біля вікна).

Кілька порад вчителеві

• Через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.
• Освітлення робочого місці учня має бути не менше 75- 100 кд/м².
• Приберіть усі перешкоди на шляху до робочого місця учня.
• В унаочненнях доцільно збільшити штифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.
• Пишучи на класній дошці, намагайтеся розташовувати матеріал так, щоб в учня він не зливався у суцільну лінію. З'ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще.
• Давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.
• Озвучуйте все, що пишете.
• Намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздатковим матеріалом.
• Зверніть увагу на якість роздаткового матеріалу: має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт – великим  і контрастним.
• Учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту, не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся, що він все зрозумів.
• 3 таких предметів як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи, аудіо бібліотеки літературних творів та ін., якими вчитель може скористатися для індивідуалізації занять з учнями з порушенням зору.
• Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабкозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.
• Частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці.
• Стежте за поставою учня, водночас, не обмежуйте його, коли він надто близько підносить текст до очей.
• Дитина може погано бачити вираз вашого обличчя і не розуміти, що ви звертаєтеся саме до неї. Краще підійти до учня, і торкаючись його, звернутися на ім'я.
• Не робіть зайвих рухів і не затуляйте учневі джерело світла, не використовуйте невербальні засоби спілкування (кивання головою, рухи рук тощо).

Діти із порушенням слуху

Поняття «порушення слуху» часто використовується для описання широкого діапазону розладів пов'язаних зі зниженням слуху, що включає і глухоту. 6 із 1000 новонароджених дітей мають порушення слуху, в 1 із 6 фіксують глухоту.

Серед поширених причин зниження слуху можна назвати: пологові травми, інфекційні захворювання, запалення, наслідки вживання певних медичних препаратів тощо.

Глухота визначається як цілковита відсутність слуху або його значне зниження, внаслідок якого сприймання та розпізнавання усного мовлення неможливе.

Порівняно з глухими, діти зі зниженим слухом (слабкочуючі) мають слух, який з допомогою аудіопідсилювальної апаратури, дає змогу сприймати мовлення оточуючих та самостійно опановувати мовлення (хоч і певною мірою спотворено). Загалом, діти, які мають втрату слуху від 15 до 75 дБ вважаються слабкочуючими, вище ніж 90 дБ - вважаються глухими (за педагогічною класифікацією). За статистичними даними близько 10-12% населення має той чи інший ступінь зниження слуху.

Частково зниження слуху компенсується слуховими апаратами та кохлеарними імплантантами. За належних умов навчання у дітей з порушеним слухом формується мовленнєве спілкування та розвивається мовленнєвий слух, що дає їм можливість достатньо успішно навчатися у звичайних школах, отримувати вищу та професійну освіту.

Водночас необхідно враховувати певні особливості учнів з порушеннями слуху. Деякі слабкочуючі можуть чути, однак сприймають окремі звуки спотворено, особливо початкові і кінцеві звуки у словах. В цьому випадку потрібно говорити дещо гучніше і чіткіше, добираючи прийнятну для учня гучність. В інших випадках потрібно знизити висоту голосу, оскільки учень не в змозі сприймати на слух високі частоти. В будь-якому випадку вчитель має ознайомитися з медичною карткою учня, проконсультуватися зі шкільним лікарем, отоларингологом, сурдопедагогом, логопедом, батьками, вчителями, у яких навчався учень у попередні роки щодо створення та дотримання особливих умов його навчання. Порадьтеся з фахівцями стосовно можливостей індивідуального слухового апарату учня, спеціальних вправ для розвитку мовного дихання, відпрацювання вимови.

Кілька порад вчителеві

• Навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини.
• Ознайомтеся зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу. Доцільно, аби навчальний заклад придбав необхідну апаратуру.
• Учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він має чітко бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку.
• Використовуйте якомога більше унаочнень.
• Стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі. Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям тексту, таблиць, опорних схем тощо.
• Починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім'я чи торкніться його руки.  Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього, щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла).
• Перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо виконання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає.
• Не затуляйте обличчя руками, не говоріть обернувшись до учня спиною. Якщо необхідно - зробіть запис на дошці, а потім, повернувшись обличчям до класу, повторіть написане та прокоментуйте.
• Говоріть достатньо гучно (але не надто - це спотворює слова), в нормальному темпі, не перебільшуючи артикуляцію, рухи губами.
• Час від часу переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним запитати й про це. Якщо учень просить щось повторити, спробуйте перефразувати повідомлення, вживаючи короткі прості речення.
• Якщо ви не зрозуміли відповідь учня, попросіть його повторити ще раз чи написати те, що він хотів повідомити.
• Якщо ви повідомляєте складний матеріал, що містить терміни, формули, дати, прізвища, географічні назви, доцільно надати його учневі в письмовій формі.
• Використовуйте роздатковий матеріал, що найповніше передає зміст уроку.
• Переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. За можливості спрощуйте текст.
• Ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку.

Діти із порушенням опорно-рухового апарату

Такі розлади спостерігаються у 5-7 % дітей і можуть бути вродженими чи набутими. Серед  порушень опорно-рухового апарату виділяють:

• захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч; поліомієліт;
• вроджені патології опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість та інші деформації стоп; аномалії розвитку хребта (сколіоз); недорозвиток і дефекти кінцівок: аномалії розвитку пальців кисті; артрогрипоз (природжене каліцтво);
• набуті захворювання та ураження опорно-рухового апарату: травматичні ушкодження спинного мозку і кінцівок; поліартрит; захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт), системні захворювання скелету (хондродитрофія, рахіт).

У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед цих розладів є дитячий церебральний параліч (близько 90%).

Діти із дитячим церебральним паралічем (ДЦП)

Церебральний параліч виникає внаслідок уражень мозку плоду у допологовий період та  пологів. Серед факторів, що призводять до церебрального паралічу - киснева недостатність, пологові черепно-мозкові травми, інтоксикація в період вагітності, інфекційні захворювання тощо. Частота  дитячого церебрального паралічу у популяції - 1,7 випадків на 1000 дітей.

Характерними для ДЦП є рухові розлади (паралічі, неповні паралічі), неспроможність контролювати та координувати рухи, мимовільність рухів, порушення загальної та дрібної моторики, рівноваги, просторової орієнтації, мовлення, слуху та зору, залежно від того, які відділи мозку зазнали ураження, підвищена виснажуваність, нестійкий емоційний тонус. Ці стани можуть посилюватися при хвилюванні, несподіваному зверненні до дитини, перевтомі, намаганнях виконати певні цілеспрямовані дії. Чим значніші ураження мозку, тим сильніші прояви церебрального паралічу. Проте церебральний параліч не  прогресує з часом.

Залежно від тяжкості ураження, такі діти можуть пересуватися самостійно, на милицях за  допомогою "ходунка", у візку. Водночас чимало з них можуть навчатися у звичайній школі за умови створення для них безбар'єрного середовища, забезпечення спеціальним устаткуванням (пристрої для письма; шини, які допомагають краще контролювати рухи рук; робоче місце, що дає змогу утримувати певне положення тіла тощо).

Зазвичай діти із церебральним паралічем можуть потребувати різних видів допомоги. Спеціальне навчання та послуги можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу.

 Фізична терапія допомагає розвивати м'язи, навчитися краще ходити, сидіти та утримувати рівновагу.

Окупаційна терапія допомагає розвивати моторні функції (одягатися, їсти, писати, виконувати  повсякденні дії).

Логопедичні послуги допомагають розвивати комунікаційні навички, коригувати порушену вимову (що пов'язано зі слабкими м'язами язика та гортані).

На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям із церебральним паралічем  може знадобитися допоміжна техніка. Зокрема:

Комунікаційні пристрої (від найпростіших до найскладніших). Комунікаційні дошки, наприклад, з малюнками, символами, буквами або словами. Учень може спілкуватися вказуючи пальцем або очима на малюнки, символи. Існують і більш складні комунікаційні пристрої, в яких використовуються голосові синтезатори, що допомагають „розмовляти" з іншими.

Комп 'ютерні технології (від простих електронних пристроїв до складних комп'ютерних програм,  які працюють від простих адаптованих клавіш).

Кілька порад вчителеві

• Дізнайтеся більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу та джерела, з  яких ви можете отримати корисну інформацію.
• Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як  інші. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і  здібності.
• Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які у попередні роки навчали дитину, стосовно організації навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають потреби своєї дитини. Вони можуть чимало розповісти про особливі потреби та можливості учня. Залучивши у свою команду фізіотерапевта, логопеда та інших спеціалістів, ви зможете використати найкращі підходи для конкретного учня, з огляду на його індивідуальні та фізичні можливості.
• Шлях учня до його робочого місця має бути безперешкодним (зручне відкривання дверей, достатньо широкі проходи між партами тощо). Продумайте, яким чином він діставатиметься класу, пересуватиметься у межах школи, користуватиметься туалетом тощо. Ймовірно  доведеться зробити певні архітектурні зміни (пандус, спеціальні поручні, пристосування у тyалеті тощо)
• Можливо знадобиться, щоб хтось з персоналу чи учнів завжди був готовий допомогти учневі з церебральним паралічем (потримати двері, доки заїде візок, під час подолання сходів чи порогів тощо). Такі помічники мають бути проінструктованими спеціалістом (ортопедом, фізіотерапевт інструктором з лікувальної фізкультури).
• Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити вашого учня незалежним (спеціальні  пристрої для письма, додаткове устаткування для комп'ютера тощо).
• 3 допомогою фахівців чи батьків облаштуйте робоче місце учня з урахуванням його фізичного стану та особливостей розвитку навчальних навичок (для утримання постави у зручному положенні, для обмеження мимовільних рухів, полегшення письма, читання).
• Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався.
• Іноді у дітей з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас, зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звуки т, к, с, п, е, ф, ш.
• Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп'ютер чи інші технічні засоби.
• Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були    у межах досяжності учня.
• Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.
• Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином розробіть завдання у вигляді тестів тощо.

Діти із гіперактивністю та дефіцитом уваги

Один з поширених розладів, притаманний за різними даними 3-5 - 8-15% дітей та 4-5% дорослих. Причини цього стану досі вивчаються. Серед факторів, що спричинюють його, можна виділити спадкові та соматичні порушення (соматичний - від грец. - тіло, тілесний - у медичній практиці використовується для визначення явищ, які пов'язані з тілом, на відміну від явищ психічного характеру. Хвороби за цією ознакою поділяють на соматичні та психічні). У таких дітей спостерігається комплекс клінічних, фізіологічних психологічних і біохімічних змін, іноді певні мінімальні мозкові дисфункції (збірна група різних патологічних станів, які проявляються у комбінованих порушеннях сприймання, моторики, уваги) тощо. Водночас такий стан може нагадувати низку інших порушень: неврози, затримку психічного розвитку, аутизм, деякі психічні розлади та ін. Іноді гіперактивність з дефіцитом уваги важко відмежувати від нормального розвитку з характерною для певного віку руховою активністю, від особливостей темпераменту окремих дітей. Зазвичай цей стан частіше спостерігається у хлопчиків.

Серед характерних ознак гіперактивності з дефіцитом уваги можна виділити надмірну активність, порушення уваги, імпульсивність у соціальній поведінці, проблеми у стосунках з оточуючими, порушення поведінки, труднощі у навчанні, низьку академічну успішність, низьку самооцінку тощо.

Якщо дитині вчасно не надається психолого-педагогічна допомога, у підлітковому віці цей стан може перерости в антисоціальну поведінку.

Педагог, помітивши ознаки гіперактивності із дефіцитом уваги, має залучити до команди фахівців психолога, невропатолога, терапевта, батьків. В окремих випадках може знадобитися медикаментозне лікування. У повсякденній роботі та спілкуванні з учнем всі члени команди мають дотримуватися виробленої спільної стратегії поведінки. Корисними будуть і сімейні психологічні тренінги, які знизять рівень стресу в родині, зменшать ймовірність конфліктів у соціальній взаємодії з дитиною, вироблять у  батьків навички позитивного спілкування з нею.

Кілька порад вчителеві

• Найдоцільніше посадити учня за першу парту, він менше відволікатиметься.
• Розклад уроків має враховувати обмежені можливості учня зосереджуватися та сприймати матеріал.
• Види діяльності на уроці мають бути структурованими для учня у вигляді картки чітко сформульованих дій, алгоритму виконання завдання.
• Вказівки мають бути короткими та чіткими, повторюватися кількаразово.
• Учневі важко зосередитися, тому його потрібно кількаразово спонукати до виконання; контролювати цей процес до його завершення, адаптувати завдання таким чином, щоб учень встигав працювати у темпі всього класу.
• Домагайтеся виконання завдання і перевіряйте його.
• Знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (наприклад, як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо).
• Навчальний матеріал потрібно за можливості унаочнити настільки, щоб він утримував увагу учня і  був максимально інформативним.
• Хваліть дитину, використовуйте зворотній зв’язок, емоційно реагуйте на найменші досягнення.
• Необхідно постійно заохочувати учня, рідше явно вказувати на хиби, віднаходити коректні способи вказати на помилки.
• Потрібно виробляти позитивну мотивацію у навчанні.
• Спирайтеся на сильні сторони учня, відзначайте його особливі успіхи, особливо у діяльності до якої він виявляє інтерес.
• У разі епатажних чи неадекватних проявів чи дій учня, дотримуйтеся тактики поведінки, обраної командою фахівців.
• Тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня.

Діти з порушеннями розладу аутистичного спектру

Розлади аутистичного спектру – це загальний розлад розвитку, що має неврологічну природу і характеризується такими групами порушень, як:

• стійкий дефіцит соціальної комунікації та соціальної взаємодії;

• обмежені повторювані дії, інтереси, діяльність (зокрема, стереотипні сенсорні дисфункції) тощо. Дітей з розладами аутистичного спектру вирізняють вроджена відсутність соціальних якостей, несвідоме вибудовування захисних реакцій (м’язове напруження (своєрідний «панцир», тілесний блок на рівні грудини та шиї), гіперфокус (виокремлення деталі предмета без взаємозв’язку з цілим та поза контекстом), стереотипні дії тощо.

У деяких дітей з розладами аутистичного спектру спостерігаються різні за ступенем прояву інтелектуальні порушення, однак інтелектуальна недостатність не є характерологічною ознакою. Такі діти можуть мати хороші інтелектуальні здібності та обдарованість у певній сфері (музика, математика, художня творчість тощо).

Особливості проявів, рівень здібностей дітей, а також інші характеристики при розладах аутистичного спектру можуть бути у різноманітних комбінаціях, а порушення можуть мати різні ступені тяжкості (від цілковитого занурення у власний світ та відсторонення від оточення до мінімальних аутистичних проявів, таких як: захоплення винятково власними інтересами та значні труднощі під час спілкування, взаємодії з людьми). Причини виникнення аутизму наразі залишаються недостатньо диференційованими. Головна особливість інтелектуального розвитку дітей з розладами аутистичного спектру – це здатність виконувати завдання абстрактного характеру і нездатність виконати завдання аналогічної складності з конкретним змістом.

Кілька порад вчителеві

• Рекомендуємо структурувати оточення у класі таким чином, щоб програма для дитини була послідовною та передбачуваною. Учні, які страждають на аутизм, краще навчаються, коли інформація презентується візуально та вербально. Взаємодія зі здоровими ровесниками дуже важлива, оскільки є моделлю відповідного мовленнєвого спілкування та соціальної поведінки. Щоб подолати труднощі засвоювання нових навичок, рекомендуємо розробити програми з батьками таким чином, щоб навчальна діяльність та досвід переносилися і практикувалися вдома.
• Для дитини I-II груп раннього дитячого аутизму пропонуємо підбирати завдання, які не потребують особливих зусиль, але дають швидкий емоційно яскравий ефект.
• Радимо застосовувати ігри, які допомагають встановити позитивний емоційний контакт з дітьми I-II груп раннього дитячого аутизму. Перетворювати механічні стереотипні дії в емоційну гру. Правильно організовувати гру, щоб зняти напругу у дитини, позитивно тонізувати його, розширювати емоційні зв’язки з навколишнім середовищем.
• Корекційну роботу з дітьми I-II груп раннього дитячого аутизму з формування поведінки спрямовувати на подолання та попередження небажаних поведінкових реакцій дитини.
• Коригуючи емоційну сферу, необхідно пам’ятати, що емоційний стан дитини з аутизмом непередбачуваний. Він може виражатися в полярності його почуттів: від любові і тісного симбіотичного зв’язку до раптових проявів агресії або самоагресії.
• Формувати поведінку дітей III-IV груп раннього дитячого аутизму необхідно через організацію комунікативної взаємодії дитини і дорослого.
• Використовувати завдання, в яких для досягнення результату дитині достатньо здійснити найпростішу дію, а основна робота проводиться дорослим. У разі виникнення труднощів вправу необхідно непомітно спростити. Нові способи дії вводити поступово, непомітно для дитини, щоб у неї збереглося відчуття самостійного виконання роботи.
• З метою подолання комунікативного бар’єру радимо послаблювати фіксацію уваги дитини на моменті спілкування.
• З метою розвитку творчих здібностей рекомендуємо розвивати ініціативу дитини.
• З метою адаптації дитини з розладами спектру аутизму у соціумі доцільно навчати її:

1) прийомам виділення зображеної зафіксованої емоції;

2) прийомам, спрямованим на розпізнавання інтонацій;

3) мовленнєвої та поведінкової етики;

4) прийомам і способам аналізу власних емоцій;

5) пантоміміці; розпізнаванню та відтворенню зображення і відгадування різних рухів.

• Необхідно хвалити дитину за участь і увагу незалежно від результатів, створюючи тим самим передумови до подальшої позитивної комунікації.
• За можливості роз’яснювати завдання не за допомогою словесної інструкції, а жестами; уникати різких рухів, підвищеного тону в розмові, безладу на робочому місці.
• Ураховувати на заняттях домінуючі для дитини інтереси, використовувати для контактів її стереотипні пристрасті.
• Стежити, щоб на робочому місці не було безладу й шуму (відстеження факторів, що заважають).
• Пам’ятати про те, що неадекватна реакція дитини може означати перевтому або нерозуміння завдання. У такому випадку досить скоротити або спростити завдання для упорядкування поведінки.

Таким чином, висловлені рекомендації допоможуть скоригувати навчальний процес відповідно до специфіки розвитку дітей з розладами спектра аутизму та виявити їх збережені можливості.

Висновок

Дитина  з особливими освітніми потребами – це  особлива людина із своїми поглядами, бажаннями, самопочуттям людської гідності. Діти з особливими освітніми потребами, які не маю відхилень у психічному розвитку, повинні отримувати повноцінну загальну освіту, а їхнє соціальне життя повинне оптимально наближатися до життя повноцінної людини. Саме такому гуманному напрямку надає перевагу державна політика України та Міністерство освіти і науки України останні роки.

Отже, дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища у класі, вона має почуватися природно, досягти самостійності наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивному класі створити таку атмосферу порозуміння та взаємодопомоги між учнями, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установи і стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.

Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної та лікувально-профі­лактичної роботи в інклюзивному класі (групі) значною мірою залежить від скоординованості впливів усіх членів команди (керівника закладу, педагогів, психолога, дефектолога, лікарів, реабілітолога, батьків).

Глосарій

Інклюзія - (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті [2].

Інклюзивне навчання — це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта — це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей [2].

Заклад інклюзивного навчання – загальноосвітній навчальний заклад (в тому числі дошкільний), в якому створені спеціальні умови для отримання освіти дітьми, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, спільно з дітьми, які не мають таких обмежень [2].  

Список літератури

1. Інклюзивна освіта від А до Я: порадник для педагогів і батьків / Укладачі Н. В. Заєркова, А. О. Трейтяк. – К., 2016. – 68 с.
2. Основи інклюзивної освіти. Навчально‐методичний посібник:/ за заг. ред.. Колупаєвої А.А. – К: «А. С. К.», 2012. – 308 с.
3. Колупаєва, А. А., Савчук Л.О.  Діти з особливими потребами та організація їх навчання.  Видання доповнене та перероблене. Науково-методичний посібник. Серія «Інклюзивна освіта». Київ 2011.
4. http://inklyuzivna-osvita.webnode.com.ua/batki-ta-inklyuzivna-osvitu/
5. http://www.mon.gov.ua/
6. http://www.defectology.ru/
7. http://www.education-inclusive.com/uk/project_rationale.php
8. http://ispukr.org.ua/institut_specialnoyi_pedagogiki_apn_ukrayini.html
9. http://dompmpc.klasna.com/uk/site/navchalni-programmi.html
10. http://ispukr.org.ua/інклюзивна-освіта/каталог-освітніх-послуг/