Стежками Шевченка на Рівненщині

Про матеріал

Мета:ознайомити учнів з місцями перебування Шевченка на Рівненщині; формувати засади ціннісного ставлення здобувачів освіти до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розвивати вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до його історичного минулого, любов і повагу до сина українського народу Т.Шевченка.

Перегляд файлу

ОЗ «Малошпаківський ліцей»

Підготувала

класний керівник 7 класу

Ступницька Галина Всеволодівна

Віртуальна екскурсія «Стежками Шевченка на Рівненщині»

Мета: ознайомити учнів з місцями перебування Шевченка на Рівненщині; формувати засади ціннісного ставлення здобувачів освіти до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розвивати вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до його історичного минулого, любов і повагу до сина українського народу Т.Шевченка.

Очікувані результати: сформованість ціннісного ставлення до історичних, культурних та духовних надбань рідного краю; розширення історичного та культурологічного світогляду особистості; почуття гордості за рідний край.

Методичне забезпечення: портрет Т.Г.Шевченка, лепбук Т.Г.Шевченко, вислови про Кобзаря, фотографії пам’ятників поету на Рівненщині, тексти творів Т.Шевченка і про Шевченка, підготовлені учнями віртуальні маршрути.

Сценарний хід віртуальної екскурсії:

Вступне слово класного керівника:

Одно питання мимоволі
Ввесь час в думках моїх встає:
Чом не вгледів він сонця волі,
Чому тепер він не жиє?

Якими дужими громами
Пророчий голос би гримів,
Якими буйними річками
Котивсь, шумів би його спів!?

Які б вінки він сплів героям,
І як уславив би їх чин?
Він грав би в сурму перед боєм.
Боровся б сам серед руїн.

А як оплакав би могили,
Яких би квітів насадив!
Калина б віти похилила
І в вітах вітер б гомонів.

Якими лютими бичами
Карав би нас, що кволі ми,
Що розійшлись ми манівцями
На крок єдиний до мети.

Як в душу б він заглянув кожну,
Як кожний біль би наш відчув.
Він влив би міць непереможну,
Серця б він вірою надхнув...

І де б він був ?!.. Чи на засланні,
Серед неораних степів,
Чи разом з нами на вигнанні
Ділив би сльози і терпів?

Він тут би був! Орел Крилатий
Не зміг би стерпіти ярма,
Бо як би там він міг співати,
Коли вітчизна вся німа!

Віршем Олександра Олеся «В роковини Шевченка» я запрошую вас здійснити віртуальну екскурсію рідним краєм .І як не дивно, але гідом у цій екскурсії буде Великий Кобзар. Не дивуйтеся . Саме так. Так,як колись у далекому 1846 році промандруємо з ним Рівненщиною. Під час свого другого приїзду в Україну Тарас Шевченко співпрацював із Київською археографічною комісією як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів. У цей час йому доручили відвідати різні місця Київської, Подільської, Волинської губерній, аби зібрати місцевий фольклор, дослідити та змалювати історичні кургани, урочища та архітектурні пам’ятки. Попри те, що ці подорожі Тараса Григоровича малодосліджені, є кілька документальних свідчень про те, що Кобзар побував і в кількох містах сучасної Рівненщини. Можна припустити, що про наш край Шевченко чув від своїх знайомих: Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Петра Чуйкевича, які свого часу вчителювали у Рівненській гімназії.

Запитання до учнів: «Ким є Тарас Шевченко для кожного з вас?» . Подумайте і скажіть одним реченням: «Шевченко для мене є…»

Класний керівник. Для нас, жителів Рівненщини, Шевченко є людиною, яка ступала дорогами нашого краю, і пам'ять історії зберегла його образ.

Орієнтований матеріал до віртуальної екскурсії:

І віртуальний маршрут «Шляхами древнього Корця»

Першим містечком, яке відвідав Тарас Шевченко на Рівненщині, став Корець. На той час ці руїни середньовічної твердині князів Корецьких XIV—XVI ст. були чи не найприкметнішою особливістю населеного пункту. В економічному відношенні містечко помітно занепало, оскільки було закрито фарфоро-фаянсовий завод, який славився своєю продукцією на пів світу. На грані остаточного занепаду була суконна мануфактура, де працювали кріпаки князя Чарторийського. Шевченко міг чути оповіді ремісників про важку, нестерпну працю на мануфактурах. Поряд із цим люди пам’ятали героїчне минуле Корця: часи визвольної війни; народне повстання, учасники якого влилися у військо Богдана Хмельницького. Тоді ж при штурмі це військо перетворило в руїну замок князів Корецьких. Можливо, саме тому в Тараса Шевченка склалось враження про Корець, як про місто минулого, від якого залишилися самі руїни. Це враження описане в одній з його повістей «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Вважають, що Шевченко зупинявся в Корці на дворі при корчмі, де було дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся донині. Він оглядав у містечку й інші пам’ятки старовини: ошатну дерев’яну церкву Кузьми й Дем’яна, колишній католицький костел, монастир базиліан, давній православний монастир. Можливо, у Корці Шевченко виконав і кілька малюнків. Так, зберігся малюнок замкових руїн 1846 року без підпису автора, який приписують Кобзарю.

В анали історії нашого краю вписаний переказ «Шевченко-мандрівник» старожила села Світанок, що в Корецькому районі, Н. Кучера, занотований ним у минулому столітті: « То був великий і статний чоловік. Родом він з селянської шевської семні. Як пастушив, то спостерігав і змальовував природу, коли чумакував, то славні шляхи чумацькі шукав. Як освіту Шевченко набував у містах великих, то все про Україну вивчав, чому терпить стільки лиха. Се й збудило його до того, щоб допомагати бідним. Він і в нас по Кореччині мандрував. Старі люде і мій дід споминали, що до кожної могили, хреста-фігури підходив, щось списував, змальовував, більше, чому вмирали наші предки. Корецькі шляхи йому також розкривали неправду люту, бо ой як багато, багато могил, насипів,фігур та замків при них. Тому й мандрував Шевченко, щоб швидше своїми очима все побачити й описати». (Додаток 1).

ІІ віртуальний маршрут «Острог»

Наступним містом у подорожі Тараса Шевченка став Острог. На під’їзді до міста він звернув увагу на величні руїни давніх укріплень та культових споруд. Поет та художник детально оглянув споруди Замкової гори, що були найціннішими з колишньої архітектури Острога. Пізніше, уже в час заслання, він назвав ці споруди «похмурими свідками минулого».

Також увагу Шевченка привернули старовинні вежі на Красній і Судовій горах, які частково збереглися й донині, католицький костел, руїни єзуїтської школи-кляштора, Воскресенська церква у передмісті Нове місто, Троїцький монастир. Острог цікавив Шевченка передусім як один з найважливіших культурно-освітніх центрів та антиуніатських осередків України. Тут існувала греко-слов’яно-латинська колегія - перша на Україні вища школа в якій викладали найосвіченіші люди ( нині – Національний університет «Острозька академія»). Він знав про це місто з багатьох історичних джерел. Безперечно, було відомо Тарасу Григоровичу і про подвижницьку діяльність тут першодрукаря Івана Федоровича (Федорова), про його «Острозьку Біблію» та «Буквар». В часи, коли тут існувала колегія і працював Федоров, місто не раз ставало центром визвольної боротьби, а острожани — її активними учасниками. (Додаток 2)

ІІІ віртуальний маршрут «Тарас Шевченко на Дубенщині»:

Від Острога, через поштові станції Ґульчу і Варковичі, битий шлях стелився до Дубна. Дубно тоді було повітовим центром, третім за величиною у Волинській губернії, з досить розвиненою промисловістю та крамарством. Шевченка у місті зацікавили архітектурний комплекс замку-палацу. Також Тарас Григорович оглянув у Дубно й інші історичні памятки: браму, костел, монастир кармеліток, монастир бернардинів…

Тараса Шевченка полонили мальовничі береги річки Ікви, що протікає біля міста Дубно. Про красуню Ікву поет кілька разів згадує у своїх творах, зокрема, у поемі «Варнак». А також ,приміром, є опис хутора поблизу міста, де одужував головний герой твору: “Сиджу, було, собі й любуюся невеличким прозорим ставком, заквітчаним зеленим очеретом і греблею, осадженою з обох боків старими вербами, що поопускали свої віття в прозору воду. На березі, коло греблі, маленький човник, перекинутий догори дном. А кругом хутора – дубовий ліс непрохідний, тільки в одному місці є наче просіка, ніби зумисне прорубана, щоб доповнити пейзаж. А в цій просіці далеко на обрії синіють, мов величезні бастіони одроги Карпатських гір”.

Його спогади пов’язані з тим, що, перебуваючи на засланні в Кос-Аралі, він зустрівся із старим каторжником, варнаком, учасником народних повстань на Волині. Дід був родом із-за Ікви, звідти, де перебував Шевченко, мандруючи Волинню перед засланням. Настільки зворушливою і хвилюючою була ця зустріч, настільки вона зворушила споріднені душі борців-вільнодуців, що поет пише поему, в якій з’явилися такі палкі рядки:

Старий згадав свою Волинь святую

І волю-долю молодую…

Над Іквою було село.

У тім селі на безталання

Та на погибель виріс я.

Лихая доленька моя!

Герой поеми помстився панам за тяжку кривду і був засланий на каторгу, далеко від рідної Волині, річки Ікви, своєї домівки…

Дубно було відоме Тарасу Шевченку з повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

У місті Дубно споруджено пам’ятник Т.Г.Шевченку. У місцевому краєзнавчому музеї зберігаються пам’ятки про Великого Кобзаря.

Поет відвідав і село Вербу, що на Дубенщині. Тут засновано народний музей Тараса Шевченка. У ньому зібрано численні експонати: вишиті портрети Кобзаря, малюнки на сюжети творів поета, альбоми з фотографіями і репродукціями картин, присвячені його діяльності.

Музей часто відвідують гості з інших областей України, з Білорусі та Литви. Побувала в ньому і онука Великого Кобзаря по брату Микиті Л. П. Шевченко і залишила запис у книзі відгуків. На будівлі музею встановлено меморіальну дошку з написом: «В жовті 19846 року в с. Верба перебував великий син українського народу поет, революціонер-демократ Т.Г.Шевченко. (Додаток 3)

ІV віртуальний маршрут «Тарасова криничка»: По дорозі з Верби на Дубно розкинулось село Підлужжя. На лузі за селом, біля асфальтованого шосе, тече з кринички струмочок. Тут часто зупиняються мандрівники, аби напитися чистої джерельної води. Кажуть, що це джерело цілюще. А ще називають його Тарасовою криничкою. Донині серед жителів сіл Підлужжя та Птича Дубенського району побутує легенда про Тарасову криницю. Сюди, розповідають, Кобзар приходив вгамувати спрагу. Напившись чистої студеної води, він довго сидів біля джерела, думав і щось записував до свого зошита.

Відомий рівненський краєзнавець Г. Дем’янчук, досліджуючи перекази, легенди інші місцеві джерела, зафіксував такого змісту текст: «їдучи в Дубно, дивився Шевченко на шлях, посипаний жовтим листом, на осокори, що солдатським строєм стояли обабіч, на лірників з поводарями. За селом Підлужжя візник зупинив коней – пристали в дорозі. Тарас Григорович зійшов з тарантаса, угледів неподалік гіллясту вербу.

Чиясь добра рука посадила ту вербу, - сказав ніби сам до себе.

А візник додав:

Там біля неї криниця є.

Поет підійшов до криниці, довгенько вдивлявся у дно, потім підкликав візника:

Гляньте он там, збоку, воно, джерельце. Живе!

Нагнувся, долонею відгорнув листя, набрав у пригоршню води, випив…».

Можливо, це й легенда. Та передається вона з покоління в покоління.

Свято шанують наші краяни пам’ять про Великого Кобзаря. Дбайливі руки упорядкували Тарасову криничку, обсадили тополями. З тих пір за місцевою криничкою закріпилась така назва. Зараз джерело облагороджене, поряд стоїть пам'ятник Шевченка, автором якого є Борис Ричко. Навпроти знаходиться придорожнє кафе. Також недалеко стоїть відомий Тараканівський форт. (Додаток 4)

V віртуальний маршрут «На политій козацькою кров’ю землі»

Перебуваючи в Дубнівському повіті, Т. Шевченко відвідав Козин, Радивилів, села Острів та Пляшеву.

Між цими селами, перед містечком Берестечком у червні 1651 року відбулася велика битва військ Богдана Хмельницького та польського короля Яна Казимира, відома в історії визвольної війни українського народу як битва під Берестечком.

Козацькі загони билися у нерівнім бою проти 150-тисячного польсько-шляхетського війська. Яскравою сторінкою битви вписаний подвиг трьохсот козаків на острові Журавлиха біля села Пляшева. 300 звитяжців, ціною власного життя, прийнявши на себе весь удар, затримали шляхту і дали змогу врятувати козацьке військо від розгрому. Подорожуючи рівненським краєм, Кобзар не міг оминути полити кров’ю козаків-лицарів поле Берестецької битви. Його відвідини спонукали поета до написання ліричного вірша «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле».

Ой чого ти почорніло,

Зеленее поле?

Почорніло я од крові

За вольную волю.

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили…

Копія автографа вірша донині зберігається в музеї історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви». (Додаток 5)

Класний керівник. Жителі Рівненщини свято вшановують пам'ять Шевченка. Його іменем названі вулиці, площі, кінотеатри, парки. У містах та селах області побудовані пам’ятники Кобзареві. (Додаток 6,7,8)

Хочу закінчити наш виховний захід віршем В. Климентовської «Пам’яті Шевченка»

Міг би жити спокійно і мирно,
Малювати, складати пісні.
Тільки ж геній – це завжди безмірність,
І для нього всі рамки тісні.

Україна – єдина святиня.
Лиш для неї потрібно творить.
Та вона, ніби та Катерина,
Дозволяє себе задурить.

Він про неї писав і молився,
Не боявся ніяких страждань,
Та вона, як кріпачка-актриса,
Все згубила: талант і талан.

Тільки й гордості, що ще не вмерла,
Та чи ж лицарів верне своїх?
Та ж вона, як кохана Ликера,
Вкоротила поетові вік.

Після нього зосталося Слово –
Хвиля пристрасті без берегів –
Невгамовно палке і влюбові,
І в зненависті до ворогів.

В тім вогні нам горіть – не згоряти,
Черпать сили в дні бід і невдач.
Україно, згорьована мати,
Над улюбленим сином поплач.