Стилі сімейного виховання як фактор соціалізації дітей молодшого шкільного віку

Срібна Оксана (м. Полтава)

Стилі сімейного виховання як фактор соціалізації дітей молодшого шкільного віку

У статті охарактеризовано виховання у сім’ї. Визначено вплив сімейного виховання на процес соціалізації молодшого школяра. Розглядається роль кожного з членів сім’ї в процесі становлення особистості. Розкрито особливості процесу соціалізації та умови безконфліктного формування особистості в сучасному суспільстві.

 Ключові слова: соціалізація, особистість, сім’я, суспільство, стилі виховання.

The style of family education is described in the article. The influence of family education on the process of socialization of the juniour pupils is given. The role of each member of the family in the process of identity formation and the features of the socialization process and the conditions of conflictless identity formation are analyzed.

 Key words: socialization, persona, family, society, parenting styles.

Людина стає особистістю в процесі соціалізації, тобто в наслідок залучення до соціальних відносин, засвоєння соціального досвіду і відтворення його у своїй діяльності. Процес соціалізації розпочинається у сім’ї.

Відоме визначення, згідно з яким соціалізація є процесом становлення соціального «Я» людини завдяки прилученню індивіда до культури, навчання і виховання, що сприяє набуттю ним соціальної природи.[4] Це шлях від істоти біологічної до суспільної, який реалізується як в наслідок виховання, так і в результаті самостійного осмислення дійсності.

На даний час процес соціалізації є предметом вивчення декількох галузей знань: педагогічної та вікової психології, соціальної психології, психології особистості, загальної педагогіки, соціології. Дане питання розглядає багато науковців, які дають різні визначення поняття «соціалізація». Так, Н. Корпач [3] зазначає, що соціалізація – це процес двосторонній. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності. А з іншого боку, у процесі соціалізації він активно відтворює систему соціальних зв’язків і соціального досвіду.

Середовищем первинної соціалізації будь-якої дитини є сім’я. Сім’я – це спільність людей, які пов’язані подружнім життям, здійснює відтворення населення та наступність сімейних поколінь. Т. Гурков  [4] розглядає сім’ю як сукупність осіб, які проживають спільно, пов’язані родинними зв’язками і спільним бюджетом. Сім’я для дитини – фортеця, яка забезпечує захищеність, створює психологічний комфорт, збагачує першим життєвим досвідом.

Виходячи з цих визначень можна зробити висновок, що сім’я має значний вплив на соціалізацію дитини. Стилі впливу батьків на дитину можуть бути різними: інтелектуально-емоційним, дидактичним, кооперативним, директивним і афективним. Обираючи методи впливу на дітей молодшого шкільного віку, як відзначав Б.Ф. Ломов  [6], важливо враховувати не лише ефект, на отримання якого розраховуєте, а і інші ефекти, побічні по відношенню до першого.

На думку  Г.С. Абрамової [6], існує три типи співпраці дитини і дорослого.  Перший тип – ситуативний. Дорослий при такій співпраці створює штучну перешкоду для можливого розвитку дитини, обмежуючи сферу взаємодії з ним.  Другий тип – операційний. Цей тип співпраці орієнтується не лише на актуальні, але і на потенційні можливості дитини, але в той же час дорослий всю ініціативу бере в свої руки.  Третій тип співпраці автор назвала ціннісним. Він характеризується тим, що при взаємодії дитини і дорослого: кожен з них являється найвищою цінністю один для одного.

Сучасне українське суспільство характеризується серйозними змінами у сфері формування особистості. Саме в сім’ї відбувається первинна соціалізація індивіда, закладаються основи його формування як особистості. Основним засобом сімейної соціалізації є копіювання дітьми моделей поведінки дорослих членів сім’ї.

Соціалізацію в сім’ї можна розглянути в дворівневому вимірі: як результат цілеспрямованого процесу виховання і результат соціального научіння. У свою чергу, Т. Кравченко [4] зазначає, що соціальне научіння також здійснюється за двома основними напрямами. З одного боку, соціальний досвід набувається в процесі безпосередньої взаємодії дитини з батьками, братами і сестрами, а з іншого – за рахунок спостереження за особливостями соціальної взаємодії інших членів сім’ї. Будь-яка деформація сім’ї призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини. Такою деформацією може бути, наприклад, розлучення батьків. Все це негативно позначається на психіці дитини та подальшій її соціалізації.

Т. Кравченко  [4] уважає, що процес формування особистості відбувається безконфліктно в тому випадку, коли сімейні зразки поведінки і суспільні нормативи не суперечать одне одному.

У сучасному суспільстві спостерігається процес послаблення впливу  сім’ї як соціального інституту, зміна її соціальних функцій, поява нерольових сімейних відносин. Сім’я втрачає провідні позиції в соціалізації індивіда, в організації дозвілля та інших важливих функцій. У такому становищі сім’я має «встигати» за суспільним розвитком, підтримувати свою дитину у всіх її починаннях.

Аналіз аспекту життєдіяльності сім’ї як системи вимагає визнання сімейної структури.  Говорячи про сім’ю, слід пам’ятати, що традиційні або формальні ролі, як правило, визначені та пов’язані зі стилем поведінки, спрямованим на задоволення основних потреб.

Як зазначає О.О. Біла  [7], особливо збагачує виховний потенціал сім’ї участь у вихованні дітей представників різних поколінь  (бабуся, дідусь), які мають більший життєвий досвід, більше вільного часу, ніж батьки. За правильної поведінки батьків стосунки їхніх дітей з бабусями і дідусями є емоційно близькими. Адже часто вони ласкавіші в спілкуванні з онуками, ніж батьки, а ті їм відповідають за це довірою, виявляють непідробну турботу, піклуються про них, розвиваючи в собі при цьому такі важливі для особистості людські якості, як доброта, чуйність.

Щирість стосунків між членами сім’ї, безпосередність почуттів одне до одного є джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.

Отже, підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновки, що у процесі соціалізації дитина засвоює певні норми поведінки, отримує життєвий досвід. Основним джерелом цього досвіду і стилю поведінки для дитини є сім’я. Саме тому батькам виділяється така важлива роль у процесі соціалізації індивіда. Залежно від того, який відбиток залишать вони на свідомості дитини, відбуватиметься її подальша соціалізація та формування майбутньої особистості. Правильно обраний стиль відносин у сім’ї є запорукою успішного перебігу соціалізації дитини.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева.  – М.: Аспект-пресс, 1997. -  215с.

2. Біла О.О. Вплив сімейного виховання на становлення особистості дитини /  Біла О.О., Юрчик О.С. // Класному керівнику. Усе для роботи. - 2010 - №10. – С. 14-19.

3. Корпач Н. І. Особливості соціалізації в дитячих організаціях / Н.І. Корпач // Проблеми педагогічних технологій. –  Луцьк: Ред.-вид. відділ „Вежа” Волинського держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2004. – Випуск 2 (27). – С. 17-21.

4. Кравченко Т. Вплив сім’ї на соціалізацію підлітків / Т. Кравченко // Соціальна  психологія. – 2007. – Спец. випуск. – С.181-188.

5. Литвиненко І. Якщо батьки розлучилися / І. Литвиненко // Дошкільне виховання. – 2007. - №6. - С.13-15.

6.  Рубченко А.К.  Подходы к проблемам детско-родительских отношений в отечественой психологии / А.К.  Рубченко // Психолог в детском саду. – 2005. - №4. - С.98-141.

7. Снігульська В. Методи оцінки сім’ї / В. Снігульська // Психолог. – 2010. - № 5. -  С.8-13.