"Структурна побудова уроків"

Типологія уроків

Урок – культурологічний феномен, оброблений людськими зусиллями, він створений педагогічною думкою, він – продукт підняття людини до безкінечного процесу пізнання і осмислення світу.

                  Н. Є. Щуркова

Урок – більш або менш закінчений відрізок, або «клітинка», педагогічного процесу. В ньому, як сонце у краплині води, відображаються всі його боки.

             М. Н. Скаткін

Урок – це така організаційна форма навчальної роботи в школі, при якій вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. На уроці досягається логіко-психологічна завершеність пізнавальної діяльності щодо визначення конкретного навчального завдання.

Уроки, що є складними педагогічними утвореннями, як і всі складні явища, можуть бути поділені на типи за різними ознаками (за дидактичною метою, ланками процесу навчання, методами навчання тощо). Урок здавна був об’єктом класифікації, але до цього часу ця складова проблема не вирішена і в педагогіці єдина типологія (класифікація) уроків відсутня (наприклад: Черг І. М. виділяє дев’ять, Онищук В.А. – шість, Висоцька С.І. – п’ять, Махмутов М.І. – чотири типи уроку).

За дидактичною метою і ланками процесу навчання можна виділити такі типи уроків:

1 тип. Урок засвоєння знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру.

2 тип. Урок закріплення, удосконалення , узагальнення, систематизації наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру.

3 тип. Урок засвоєння інтелектуальних і практичних способів діяльності (інтелектуальних і практичних способів діяльності).

4 тип. Урок закріплення, удосконалення і узагальнення інтелектуальних і практичних способів діяльності.

5 тип. Урок контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти.

6 тип. Урок з декількома рівнозначними дидактичними завданнями (комбінований урок).

Аналізуючи зазначені класифікації уроків, можна визначити, що їх побудовано на основі логіки засвоєння знань.

Однак необхідно зазначити, що крім класифікації за цілями, існують інші підходи щодо класифікації:

• за способом проведення
  •     урок-лекція,
  •     урок-бесіда,
  •     урок-практичне заняття
• за характером пізнавальної діяльності

•     урок первинного закріплення,
•     урок утворення нових понять тощо
  • за ступенем самостійності учнів
    •     урок самостійної роботи,
    •     урок роботи педагога з групою учнів тощо

Прагнення вчителя досягти найкращих результатів у розв’язанні освітніх завдань спонукає до створення нестандартних уроків, структура яких не може бути підведена під алгоритм класичного уроку, а тому їх важко класифікувати. Вони складають окрему групу:

• інтегровані уроки
• уроки-конференції
• уроки-диспути
• уроки-дослідження
• уроки-конкурси учнівських проектів
• уроки-подорожі
• рольові та ділові ігри тощо.

Кожний нестандартний урок має свою композицію та свій сценарій. Побудова нестандартного уроку – справа непроста, це під силу вчителю, який досконало володіє традиційними дидактичними методами та прийомами навчання, відзначається творчим підходом до організації навчальної діяльності.

Структура уроку

Шкільний урок – це частина життя дитини і одночасно це урок життя для нього. Це саме життя, повне проблем і радості відкриття.

                                    Н. Є. Щуркова

Оскільки урок є певною педагогічною системою, під структурою уроку слід розуміти функціональні зв’язки і логічні відношення між його елементами: організаційний елемент, постановка мети уроку, мотивація мети, актуалізація опорних знань, підготовка школярів до сприйняття навчальної інформації, організація сприйняття, закріплення вивченого, домашнє завдання, перевірка і оцінка знань.

Дидактичний елемент являє собою  логічно завершений процесуальний відрізок уроку, що характеризується власним конкретним дидактичним завданням, конкретним фрагментом змісту освіти, певними методами навчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним фрагментом змісту освіти, певними методами навчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним реальним результатом.

Організаційний елемент уроку. Будь-який урок починається з попередньої організації, яка виконує функції забезпечення нормальної зовнішньої обстановки для роботи та психологічного настрою учнів на заняття (привітання вчителя з учнями, перевірка відсутніх робочих місць).

Наприклад:

1. Задзвенів для всіх дзвінок, час почати наш урок.
2. Посміхнемось сонечку: «Здрастуй, золоте!»

Посміхнемось квітоньці – хай собі росте!

Посміхнемось дощику: «Лийся, мов з відра!»

Друзям усміхнемося, зичимо добра!

3. Гра «Миттєво перевір»: учитель перевертає пісочний годинник. Школярі перевіряють чи все вони підготували до уроку природознавства.

Привітання:

- Діти! На уроці природознавства вас вітаю.

Гарного настрою всім бажаю.

Повідомлення учнів про тему, мету і завдання уроку. Способи повідомлення можуть бути різними. Тут немає стандарту. Це може бути проблемна ситуація, пізнавальне завдання, попередній запис плану на дошці тощо.

         Наприклад:

Гра «Добавляночка»

Вродлива дівчина – Весна світом мандрувала

І розмаїттям кольорів природу…(фарбувала).

Лиш вітер стрічку колихне –

Поглянь: зелений колір… (є).

Яскравий і несмілий.

Ось синій колір, … (білий).

Жовті, червоні кольори –

На радість матінки … (Землі).

• Тема уроку: Весна. Рослини навесні. Охорона здоров’я навесні.

Ми дізнаємося, що сталося навесні в неживій, в житті рослин, у праці людей, з’ясуємо причини що зумовлюють ці зміни, розкриємо значення перебування на свіжому повітрі для зміцнення та охорони здоров’я, ознайомимося з ранньоквітучими рослинами.

Мотивація мети. Вчитель не лише повідомляє про тему, мету, завдання, але і стимулює пізнавальні інтереси школярів, розкриває значення матеріалу, що вивчається.

Вивчення нового матеріалу. Це найголовніший елемент будь-якої форми навчання. Вчитель продумує питання підготовки учня до засвоєння нового.

Закріплення вивченого, засвоєного. Щоб забезпечити усвідомленість, міцність засвоєння, розвиток самостійності, необхідне постійне закріплення матеріалу, що вивчається.

Перевірка засвоєного, контроль і оцінювання навчальних досягнень учнів.

Тестова перевірка:

1. Весняні місяці – це:
   • грудень, січень, лютий
   • вересень, жовтень, листопад
   • березень, квітень, травень
2. З кожним весняним днем стає тепліше, тому що:
   • сонце піднімається все вище над горизонтом
   • сонце знаходиться опівдні над горизонтом
   • сонце знаходиться низько над горизонтом
3. До появи листя зацвітають такі дерева:
   • липа, клен
   • вільха, верба
   • осика, тополя
     • До ранньоквітучих рослин належить:

• мак, любисток, волошки
• сон-трава, підсніжник, ряст
• чорнобривці, барвінок, незабудки

  5. На яких деревах, спочатку з’являються квіти, а потім – листя?

• дуб, тополя
• верба, осика
• липа, береза

Підведення підсумків уроку.

Наприклад:

Кросворд:

1. Дерево – символ України (5 букв)
2. Біла королівна, золота серединка. (7 букв)
3. Взимку і літом – зеленим цвітом. (5 букв)
4. Я – перша квіточка весни. (8 букв)
5. У вінку зеленолистім, у червоному намисті, видивляється у воду на свою хорошу вроду. (6 букв)
6. У святковому залі стоїть, як картина, весела, зелена, красуня… (5 букв)
7. Маю синій мундир, золоту підкладку, а в середині – кісточку гладку. (5 букв)

  Інтерактивна гра «Мікрофон»

На уроці я навчився…

Я дізнався, що…

Я повторив…

Мене вразило…

Я запам’ятав…

•    Ось добігла кінця наша подорож. Чи всі завдання уроку ми виконали?
•    На якій зупинці було найцікавіше?

Домашнє завдання.

Виконати завдання в зошитах.

Виконати малюнок «Рослини навесні»

Розробити правила «Охорона здоров’я навесні»

•    Я і моя помічниця дівчинка Весна дуже задоволені вашою роботою на уроці, і з нетерпінням будемо чекати наступної зустрічі з вами в академії цариці Природи.

Варіанти сполучень елементів уроку здійснюються в певній залежності від його мети, завдань, змісту, методів прийомів навчання, рівня підготовки школярів.

В. А. Онищук називає і такий елемент, як актуалізація опорних знань учнів, тобто відновлення попередніх знань, які необхідні для засвоєння нових.

Академік І. Звєрєв конкретизує такі структурні елементи (етапи) уроку: постановка пізнавальної задачі (що буде вивчатися);мотивація (чому треба вивчати, знати й уміти);відбір змісту, визначення послідовності вивчення;застосування способів та засобів (як за допомогою чого досягати результату, включаючи контроль, самоперевірку, розуміння, усвідомлення та застосування знань і вмінь, а також відпрацювання навичок).

Структурна побудова

уроків різних типів

Урок вивчення нового матеріалу (урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності) :

1.          Організація початку роботи.
2.          Повідомлення про тему, мету, завдання уроку.
3.          Мотивація мети.
4.          Актуалізація опорних знань (при необхідності).
5.          Організація сприйняття й осмислення нової інформації.
6.          Закріплення (при необхідності).
7.          Перевірка розуміння.
8.          Підведення підсумків.
9.          Домашнє завдання.

Предметний урок (урок засвоєння інтелектуальних і практичних засобів діяльності):

1.          Організація початку роботи.
2.          Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
3.          Мотивація мети.
4.          Актуалізація опорних знань.
5.          Виконання різноманітних вправ за допомогою вчителя.
6.          Самостійне виконання школярами вправ як центральна ланка уроку.
7.          Перевірка виконаного, підведення підсумків.
8.          Завдання додому.

Узагальнюючий урок (уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти) :

1.          Організація початку роботи.
2.          Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
3.          Мотивація діяльності.
4.          Перевірка знань, умінь, навичок різними методами.
5.          Підведення підсумків.
6.          Завдання додому.

Комбінований урок:

1.          Організація початку роботи.
2.          Повідомлення мети, завдань уроку. Мотивація (на різних етапах).
3.          Перевірка виконання домашніх завдань.
4.          Підготовка до засвоєння нового матеріалу.
5.          Актуалізація опорних знань (при необхідності).
6.          Організація сприйняття та осмислення нової інформації.
7.          Закріплення, виконання вправ за зразком.
8.          Застосування знань і способів діяльності шляхом розв’язання пізнавальних завдань, проблем.
9.          Узагальнення вивченого на уроці і введення  його в систему раніше засвоєного.
10.          Контроль та самоконтроль за результатами навчальної діяльності.

Додаток 1

Структура уроку за Ю.А. Конаржевським

Додаток 2

Структура комбінованого уроку за Ю. А. Конаржевським та

Г. В. Єльниковою

Додаток 3

Структура інтерактивного уроку за О.І. Пометун

Використана література:

1. Зотов Ю. Б. Организация современного урока: Кн. для учителя / Под ред. Пидкасистого. – М.: Просвещение, 1984 – 144 с.
2. Конаржевский Ю.А. Аналіз урока. – М.: Центр «Педагогический поиск», 2000 – 336 с.
3. Критерії оцінки сучасного уроку (за С.І. Висоцькою) // Аналіз уроку / упорядник Н. Мурашко. – К.: Шк.. світ, 2008. – С.31 – 49.
4. Лернер И. Я. Процесс обучения и его закономерность. – М.: Знание, 1980. – 96 с.
5. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. Навчальний посібник / Харк.держ.пед.ун.-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид. випр. і доп. – Харків: «ОВС», 2002. – С.337 – 341.
6. Махмутов М. И. Современный урок. – М.: Педагогика, 1985. – 184 с.
7. Покроєва Л., Рябова Л., Байназарова О., Капустін І., Ставицький С. Сучасний урок: традиційні та інноваційні підходи. // Аналіз уроку / упорядник Н. Мурашко. – К.: Шк.. світ, 2008. – С.4 – 24.
8. Пономарьова Г. Ф., Васьков Ю. В. Основи дидактичних знань (історико-теоритичний аспект). Монографія. – Харків: ХГПІ, 2007. – С.155 – 159.
9. Пономаренко Л. В. Екологічне виховання молодших школярів процесі навчання. – Х.: вид. група «Основа», 2009. – 144с.
10. Пономарьова Г. Ф., Тетьоркіна В. А., Погорєлова С. М. Я і Україна. Навколишній світ. Тести з розважальними завданнями.2 клас. – Х.: Вид. група «Основа».2008. – С. 71 – 84.
11. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.