Виховний захід "Без надії сподіваюсь"

 

 

 

 

Виховний захід "Без надії сподіваюсь! Леся Українка"

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов та повагу до українського поетичного слова, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного. Розвивати творчість дітей, закріпити вміння інсценувати твір, емоційно передаючи його зміст.  Виховувати силу духу, оптимізм, вміння долати розчарування і труднощі, вміння стійко витримувати удари долі, наполегливо добиваючись світлої мети та сподіваючись на краще.

 

Хід свята

Ведучий 1: Доброго дня шановні друзі! Щиро вітаємо вас на нашому святі, присвяченому творчості видатної української поетеси Лесі Українки.

Ведучий 2: Ця жінка залишила нам не тільки літературний спадок, але і приклад того, як треба жити.

Ведучий 1: Леся Українка, майже все життя, боролася зі страшною хворобою, ховала близьких людей, стикалася з несправедливістю і розчаруваннями. Але вона не опускала рук, не зневірялася, а «перемагала муку творчістю».

Ведучий 2: То що ж хотіла сказати нам велика поетеса? Що треба жити, радіти життю, незважаючи на все те лихо що може спіткати у житті. Жити, радіти і… сподіватися… Сподіватися на те, що все обов'язково зміниться  на краще…

Ведучий 1: Отже, дорогі друзі, ми запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. (Запалюють свічку.)

Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. Отже, наше музично-літературне свято починається!

Ведучий 2:                           Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

   Друзів голоси нехай лунають,

                                             Слово й музика нехай єднають нас. (Звучить музика.)

Виходить дівчинка 9 років.

Ведучий1: Хто ти, дівчинко?

-Я – Леся з України!

Ведучий1:  Леся Українка?

- Так!

Ведучий2: А куди ти йдеш?

Я – до людей!

Ведучий2: А навіщо?

-Я написала  вірш. Хочу подарувати його людям!

Ведучий1: А можна послухати?

Дівчинка:  Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

 Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

 Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Ведучий2:  Цей вірш «Надія» Леся написала у 9 років. З того часу  і назавжди поезія стала, сенсом її життя.Так починалася життєва стежина видатної української поетеси Лесі Українки…

Ведучий 1: Леся Українка… Коли вдуматися  в це ім’я, то постануть перед нами нечувана сила, незламна мужність, боротьба за щастя і волю …Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі…

Ведучий2: Свої вірші дівчинка підписувала так: «Леся з України». Так народився псевдонім – Леся Українка. Чому саме Українка? Псевдонім придумала мама – Олена Пчілка. Вона хотіла підкреслити, що вірші пише справжня українка. Всього Леся написала біля 270 віршів .

  Ведучий 1:   Ії життя – це легендарний подвиг жінки, яка втілює   в собі силу і мудрість, талант і щиру душу.

Учень 1

У нашім залі на столі

Портрет стоїть у рамі.

Він всім знайомий –

І мені, і татові, і мамі.

З портрета дивиться на нас

Землячка-поетеса.

Це гордість нашої землі,

Нескорена, незламна Леся.

Учень 2

Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла.

(Діти кладуть хліб на рушнику до портрета Лесі Українки, вазу з колосками і

калиною).

 Ведучий 2: 

    В  лютому1871 р. Новоград-Волинському у сім’ї Косачів народилась синьоока білява дівчинка із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим, волею незламною. Леся була привітною і допитливою дівчинкою, надзвичайно вродливою та чуттєвою до краси. Вона була милосердною до всього і до всіх.

Маленька Леся була така ж, як і ми. Любила бігати лісами і луками, плела

віночки, співала пісні, заслуховувалась казками і переказами.

 Ведучий 1:   Коли Леся була малою, вона допомагала батькам садити садочок: яблуні, груші, вишні. Мабуть, згадкою про той сад і став вірш «Вишеньки»,

написаний в дитячі роки.

Учень 3:  «Вишеньки»

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп’яточко

Під деревцем скачуть,

Простягають рученята

Та мало не плачуть:

Раді б вишню з’їсти,

Та високо лізти,

Ой раді б зірвати,

Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі,

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо

Виросли на гіллі, –

Якби зросли низесенько,

Чи то ж би доспіли?»

     Ведучий 2: 

   Ще з дитинства дівчинка навчилась переносити біль і страждання і нікому не жалітись. Через страшну хворобу Леся  не могла ні шити. ні грати на улюбленому інструменті, фортепіано, навіть писати. Леся, бувало, довго лежала сама. Але вона була надзвичайно терплячою і стриманою. Вміла витерпіти біль і горе. Про це вона пише у вірші «Як дитиною бувало»

Учениця 4:

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» - мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда –

Щоб не плакать, я сміялась.

Боротьба з тяжкою недугою потьмарила не тільки її дитинство, а все подальше

життя, та вона не здавалася. Оптимізмом віє від її поезії, жагою до життя.

Учениця 5:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?

Ведучий1: Коли Лесі було 13 років, з’явився ії перший друкований вірш – «Конвалія». Вперше надрукований був у журналі «Зоря».

Учениця 6: 

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

 Ой, понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой, на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

 То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

 Промовила конвалія:

Учениця 7

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

 Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

 Учень 8:

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

 Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись,

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

 Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже, –

Тебе, квіточку зав’ялу,

Залишить байдуже!..

(Перегляд фільму 10.30 хв.)

Ведучий 2:

У віршах поетеси найчастіше звучить тема весни, тому що через хворобу вона

більше не могла бути взимку на Україні.  Де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ України, яку вона називає «коханою». Поверталась тільки навесні.

Учениця 9:

Стояла я і слухала весну.

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Пісня «Стояла я і слухала весну»

  Ведучий 1: Навесні, коли все співало і цвіло, Леся не могла «ні шить, ні грати, ні держать нічого, навіть важко було писати». Вона довго лежала одна. Так народився вірш «Давня весна»

Учениця 10:

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

Ведучий2: Ця жінка всім своїм життям подавала приклад для наслідування. Вона, тендітна і ніжна, мужньо вела «тридцятилітню війну « з невиліковною хворобою. Для цього потрібна справжня  сила духу! Вона знайшла в собі сили не скаржитись на  свою нещасну долю, а навпаки, жартувати з цього приводу. Леся  підтримувала у скрутні хвилини родичів. А своїми віршами вона підтримувала весь український народ, вселяючи в душі надію. Слабка, здавалося б, жінка!

  Ведучий 1:

Оптимізм, воля, цілеспрямованість допомагають поетесі долати власну хворобу, життєві труднощі. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.  

  Ведучий 2: Вона перш за все внесла в поезію нову психологію – не психологію людини, що безпорадно проливає сльози, або постійно зітхає, а нову психологію віри і боротьби. Не дивитись назад, не сумувати, а боротись, і навіть, не сміти думати про те, щоб здатися -  це ідейний зміст лірики Лесі Українки.

Ведучий 1:  Лебединою піснею Лесі Українки називають драматичну поему «Лісова пісня». Драма ця – роздуми про красу людських почуттів, вічну боротьбу добра і зла,, красивого і потворного, мрії і буденності. Саме в цьому творі Леся Украінка устами Мавки пророчо сказала про себе: «Я жива! Я вічно буду жити!»

Учень  11

 Йти назустріч бурям і зливам,

Буть одні - як велика рать.

Жить в нещасті життям щасливим

Муку творчістю перемагать,

Хвора дівчинка, бідна Леся

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебесся,

Що його не сягнуть і орли!

Ти себе українкою звала

І чи краще знати ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя.

Учень 12

Не стерлась райдужна сторінка,

 не вмерла пісня лісова

Безсмертна Леся Українка

 була і є, повік жива.

Учень 13

Доленько недописана,

Ластівко золота!

Чую, дзвенять над світом

Твої невмирущі слова.

Їх не розвіє вітер,

Земля їх не поховає.

«Ні, я жива, я буду вічно жити.

Я в серці маю те, що не вмирає!»

 

Ведучий 2. Вона прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але ії творчість звучить оптимістично, в ній лунають життєрадісні мотиви. Сила духу дається Богом кожному, але треба відповідних обставин, щоб ця сила виявилася в усій красі і величі. Щоб вона навчила інших –у муках вміти бути щасливим. Ведучий 1:  Хотілося, щоб і ми сьогоднішні, уміли долати розчарування і невдачі, не сподоблялися до Лицаря із драми Л. Українки «Осіння казка», котрий втомився боротьбою, розчарувався у всьому, а слідували заклику наполегливо добиватися світлої мети.…

Ведучий 2: Так, полум’яного оптимізму  сповнений вірш  «Без надії сподіваюсь!»  в якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротись за  своє щастя, вміти відстоювати його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись із недугою, поетеса завжди була  мужньою, стійко  витримувала удари  долі, сміялась крізь сльози.

 (Дівчина або викладач в образі Лесі Українки виразно читають під музику вірш повністю або уривок).

… Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

 Ведучий 1: Щиро всім дякуємо і хочемо побажати:  натхнення, оптимізму, вміння долати розчарування і труднощі, стійко витримувати удари долі, наполегливо добиваючись світлої мети та сподіваючись на краще.