«Сучасні практики і технології надання соціально-психологічної допомоги родині та дітям в ситуації розлучення батьків».
Автор досвіду – Нестеренко Олена Миколаївна, практичний психолог, спеціаліст І категорії, дошкільний навчальний заклад «ясла-садок» комбінованого типу № 280 «Родзинка» Запорізької міської ради Запорізької області.
Тема досвіду: «Сучасні практики і технології надання соціально-психологічної допомоги родині та дітям в ситуації розлучення батьків».
Посилання на матеріал
https://drive.google.com/file/d/14wGkHYEM8GZkezc4rgIhOswWOHJu6GpN/view?usp=sharing
Додаток І
https://drive.google.com/file/d/1FT2YTPzk3rVWXjeGLiN6fSKe1W_IX3dI/view?usp=sharing
Додаток ІІ
https://drive.google.com/file/d/1I8FbsEvXCu7VBLOIylBvIUmbEDVvOnKS/view?usp=sharing
Додаток ІІІ
https://drive.google.com/file/d/1jQ7f3anfNIZ53rUQEObdWEoqVatBetqq/view?usp=sharing
Додаток IV
https://drive.google.com/file/d/1SLLJCx4FKpjBinAgwGQM5pB_IH0rLzdp/view?usp=sharing
Додаток V
https://drive.google.com/file/d/1iNAAQqeDJDs-SJWNWnb0jwwqW3FrnXtE/view?usp=sharing
ЗМІСТ
1. Постановка проблеми. 3
2. Аналіз останніх досліджень. 4
3. Мета та завдання роботи. 10
4. Виклад основного матеріалу роботи. 11
5. Висновки. 16
6. Список використаних джерел. 18
7. Додатки. 20
Додаток І Альбом психотерапевтичних казок, які допоможуть дитині адаптуватися в ситуації розлучення дорослих.
Додаток ІІ Практичні поради для батьків що розлучаються.
Додаток ІІІ Тренінгові вправи щодо комплексної психолого-педагогічній підтримки родини в ситуації розлучення
Додаток ІV Матеріали тематичних консультацій для педагогів, практичних психологів та соціальних педагогів щодо взаємодії з дитиною, родиною в ситуації розлучення батьків.
Додаток V Конспект тренінгу для практичних психологів та соціальних педагогів «Сучасні практики і технології надання соціально-психологічної допомоги родині та дітям в ситуації розлучення»
Постановка проблеми.
Сім'я для маленької дитини — це цілий світ, в якому вона живе, діє, робить відкриття, вчиться любити, радіти, співчувати. Саме досвід перших стосунків дитини з татом і мамою є фундаментом для подальшого розвитку особистості, який визначає особливості самосвідомості людини, її ставлення до світу, поведінку та самопочуття. Умови життя, виховання дитини відбиваються на особливостях її особистісного розвитку, емоційному самопочутті, самооцінці, відношенні до інших людей, вмінні протистояти життєвим труднощам. Навіть зовсім маленькі діти прекрасно відчувають, наскільки емоційно сприятлива навколишня атмосфера. У стародавніх греків є термін – «теменос», який означає священне місце, що оберігається, тобто місце, в межах якого можна відчувати та переживати присутність божественного. Для дитини теменосом є місце, де вона живе з батьками і відчуває захищеність, комфорт і спокій, тобто – родина. Сучасна сім’я переживає непрості часи. Демографічні, соціальні та економічні зміни у суспільстві істотно вплинули на сучасну родину. Згідно даних Держкомстату, Україна посідає перше місце в Європі за кількістю розлучень. За статистикою у 2016 році в Українi до 62% шлюбiв розпалося в умовах погiршення економiчного та матеріального становища. Пік розлучень, згідно даних Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАНУ, припадає на перші роки подружнього життя, а саме від 3-х місяців до півтора року. Основною причиною розлучення в Україні називають алкоголізм, вимушену розлуку та нестатки. Ось який вигляд має п'ятірка причин, які штовхають на розрив стосунків. На першому місці стоїть алкоголізм. Із цієї причини розпадається кожна п'ята родина. На ґрунті матеріальних труднощів розлучаються у 15% випадків. Через зраду та ревнощі - у 12%. З причини незадоволення сексуальними стосунками розпадаються 5% сімей і стільки ж- через несприятливі житлові умови. А близько 4% розлучень стається з причини неможливості мати дітей. Невизначеність майбутнього, перебування чоловіка в зоні АТО, заробітки за кордоном одного з подружжя, вимушене переселення – також суттєво ускладнюють взаємини в родині. Однi шлюбнi пари можуть разом пережити такi перiоди, iншi — нi. І тоді рідний дім перестає бути для дитини «теменосом», який мав би давати відчуття захищеності, надійності, любові. Розлучення батьків, незалежно від віку дитини та усвідомлення нею того, що насправді відбувається, завжди психотравмуюча подія, що зумовлює динаміку негативних явищ: напружену психологічну атмосферу в сім’ї, внаслідок дестабілізації емоційних стосунків між подружжям, та дисгармонійні батьківсько-дитячі взаємини після розлучення. У розлучених родинах порушуються головні умови повноцінного розвитку дитини: захист, любов, турбота про близьких, доброзичливість. Ці чинники, найчастіше ускладнюють особистісний та емоційний розвиток дитини. Психологи стверджують, що для людей, які пережили розлучення батьків у дошкільному віці, характерні такі прояви, як залежність, низький рівень самоповаги, нав’язливі страхи, тривожність, агресія, глобальне нехтування собою і соціальними відносинами. Помічено також, що поведінка дітей розлученого подружжя значно відрізняється від поведінки їхніх однолітків, які виросли з обома батьками. Так, перші рано дорослішають, прагнуть якомога швидше піти з батьківського дому, частіше впадають у депресію, вдаються до паління. Стосунки з батьками в них, як правило, холодні, далекі. На кінець 2017 року в Україні, за офіційними даними, більш як 130 тисяч дітей – «діти вулиці». І в тому, що дітям на вулиці краще, ніж поруч з батьками, провина дорослих. Адже діти йдуть від батьків у пошуках кращого життя, якого дорослі не спроможні їм створити. Саме серед цієї групи дітей найбільш часто встановлюється діагноз хворих алкоголізмом, наркоманією, велика кількість тих, хто намагається покінчити життя самогубством. Проблеми дітей в ситуації розлучення не можуть бути ефективно вирішені лише зусиллями батьків. Сьогодні існує потреба в комплексній психолого-педагогічній підтримці дітей дошкільного віку, батьки яких розлучилися або перебувають у стані стійкого конфлікту. Вона сприятиме повноцінному та гармонійному розвитку дитини, вирішенню проблем соціально - морального виховання дітей, формуванню навичок взаємодії, організації спільної діяльності батьків і дітей. Своєчасна консультативна робота, враховуючи актуальні потреби сім'ї, допоможе розлученим батькам налагодити діалог у родинах, побудувати відносини між собою так, аби не нашкодити дітям.
Аналіз останніх досліджень.
Розлучаються батьки – страждають діти. У них, як наслідок розлучення, виникають різні симптоми. Це сьогодні зрозуміло всім. Гельмут Фігдор
Сім’я – найважливіший інститут соціалізації підростаючих поколінь. Яку б сторону розвитку дитини ми не узяли, завжди виявиться, що вирішальну роль в її ефективності на тому або іншому віковому етапі грає сім’я. Сучасні сім’ї розвиваються в умовах якісно нової та суперечливої суспільної ситуації. Можливо, саме тому сьогодні розлучення – це явище не нове, воно стало мовби буденністю, його вже не сприймають як щось катастрофічне.
Слово розлучення в останні роки набуло нового значення. Ми чуємо: «Нас розвели», «розводять», — і розуміємо: «Нас обдурили». Розлучення — це обман. Обман, бо не збулися очікування, надії, мрії, не збулося щасливе сімейне життя. Адже будь-яка людина прагнучи до кращого, бажає втілити свої уявлення про сімейне благополуччя. Що ж таке розлучення і як саме воно впливає на дитину? Розірванням шлюбу (розлученням) вважається припинення шлюбу при житті чоловіка та дружини [1, с.144]. Визначення «Розлучення — це результат розвитку стосунків подружньої пари, ненормативна криза сім'ї, яка призводить до її реорганізації як системи.» наводять Ф. Сафуанов та Н. Харитонова. З психологічної точки зору, розлучення є зміною балансу сил, які підтримують чи руйнують шлюб. До підтримуючих факторів можна віднести морально-психологічну і частково економічну зацікавленість один в одному, задоволеність шлюбно-сімейними відносинами, а також соціальні норми, цінності, санкції. До факторів, які руйнують шлюб, – прояви взаємного невдоволення і неприязні, антипатію, роздратування, ненависть. Зовнішні чинники також стимулюють розвиток і загострення внутрішньосімейних конфліктів (неприємності на роботі, суперечності з родичами та сусідами, зв’язки адюльтерного характеру) [1, с.52]. На думку психологів О. І. Артамонова, О. В. Єкжанова, О. В. Зирянова, основними умовами, які спричиняють розлучення, є урбанізація способу життя, міграція населення, індустріалізація країни, емансипація жінок [2, с.49]. Ці чинники знижують рівень соціального контролю, роблять життя людей значною мірою анонімним, у них атрофуються почуття відповідальності, стійкої прихильності, взаємної турботи. Але це лише фон: кожне розлучення має власні основні та супутні причини і мотиви.
Найчастіше окреслюють такі мотиви розлучень: відсутність спільних поглядів та інтересів (у тому числі й релігійні розбіжності), невідповідність (несумісність) характерів, порушення подружньої вірності, відсутність або втрата почуття любові, любов до іншого, легковажне ставлення до подружніх обов’язків, погані відносини з батьками (втручання батьків та інших родичів), пияцтво (алкоголізм) дружини, відсутність нормальних житлових умов, статева незадоволеність [3, с.146]. Матеріальні проблеми, звичайно, створюють напруження в родині. Але хочеться згадати банальну фразу «багаті теж плачуть»: успішний заможний чоловік або дружина, які швидко роблять блискучу кар'єру, — часто стають причиною напруження в сім'ї. Навіть з'явився вираз «бідні діти багатих батьків».
Ще однією причиною розлучення є те, що молоді батьки самі в дитинстві пережили крах батьківської сім’ї. І ця психічна травма безперечно впливає на подальше життя людини. Психічна травма – це життєва емоційно важлива подія, пов’язана з негативними переживаннями, що стосується значущих аспектів існування людини і завдає глибоких психологічних переживань. На очах дітей «вмирала» любов їхніх батьків, і вони навчилися жити без любові, без того, кого дуже любиш, навчилися виживати, але не жити! Іноді біль втрати заважає людині відкритися новій любові: вона не вміє йти на компроміс, не навчилася розв’язувати конфлікти, як зріла особистість, і найстрашніше – вона не навчилася любити, давати любов іншим і тепер не може навчити свою дитину любити цей світ. Як бачимо, «Любити, даючи, не може людина незріла, залежна, невільна, спрощена: адже «давати» може лише духовно багата особистість зі складним внутрішнім світом» (С.Д.Максименко). Через свій колишній, ще дитячий досвід молоді батьки переконані, що стосунки чоловіка та жінки здебільшого приречені на крах. Іноді люди зважуються на розлучення, тому що в них просто відсутні навички спілкування: не вміють одне одного розуміти і чути, зате звинувачувати у всіх гріхах — будь ласка. В яких випадках можна розглядати розлучення як порятунок? Визначимо ті ситуації, коли розлучення — як хірургічна операція за життєвими показниками: боляче, але необхідно. Таких «життєвих показників» не багато:
1) якщо чоловік (або жінка) хронічний алкоголік (наркоман) і не хоче лікуватися;
2) якщо один з подружжя є джерелом насильства (фізичного, сексуального, психологічного) і жорстокого поводження стосовно своєї пари і дітей.
Процес розлучення має кілька стадій:
1. Процес тривалої суб'єктивної неможливості чоловіка й жінки разом виокремити питання, в яких є певні розбіжності, і знайти шляхи їх подолання. При цьому подружжя не завжди може виявити справжні проблемні зони, у більшості випадків зауважує лише симптоматику і не готове шукати причини подібних проявів. На цьому етапі зростає емоційне напруження.
2. Стадія переживання піку подружніх «непорозумінь».
3. Відсутність наявності декількох альтернативних варіантів вирішення наявної проблемної подружньої ситуації.
4. Стадія визначення суб'єктивного, єдино можливого шляху вирішення напруженої ситуації, а саме розлучення.
5. Стадія відкритої конфронтації і з'ясування стосунків (у ситуації усвідомлення наближення до формального розлучення).
6. Стадія переживання безпосереднього формального розлучення.
7. Переживання періоду після розлучення (стрес, можливо депресії, адаптація до нового статусу, способу життя).
8. Стадія побудови подальшого життя окремо кожним із подружжя.
У роботах соціологів, психологів, педагогів підтверджується, що життя дорослої людини в ситуації розлучення ускладнена появою нервово-психічних розладів і погіршенням стану здоров'я в цілому, різкою реорганізацією повсякденного життя і соціальних зв'язків, необхідністю одночасно адаптуватися до розпаду шлюбу і формувати новий стиль життя, погіршенням матеріально-побутового становища, зниженням соціальної, громадської, виробничої активності, появою психологічних проблем. У подібних умовах відзначається підвищена невротизація батьків, зокрема, матерів, що є одним з чинників подальшої невротизації їхніх дітей. Останнє особливо важливо при розробці профілактичної та психотерапевтичної допомоги жінкам після розлучення.[4]. Розлучення – це завжди криза, яка зачіпає всю сімейну систему і важко переживається не тільки подружжям, але і дітьми. Дослідження проблеми впливу розлучення батьків на особистість дитини беруть свій початок у працях Н. Башкірової, Ю. Валлерштейн, Д. Келлі, О. Максимовича, Н. Малярової, С. Нартової-Бочавер, М. Несмеянової, Г. Фомюка та інших
На думку більшості зарубіжних і вітчизняних психологів, формування емоційно здорової дитини залежить від взаємного спілкування дитини з обома батьками. За даними американських дослідників Д. Добсон та А. Ніколі, 50% батьків припиняють відвідувати своїх дітей через три роки після розлучення. Можливо тому на питання, коли вони себе відчували більш нещасними – 5 років після розлучення або через 1,5 року – 37% дітей відповідали: через 5 років [1, с.151].
Травматичність розлучення батьків зростає у зв’язку із тим, що руйнування сім’ї не є наслідком вибору самої дитини. Вона змушена просто змиритися з батьківським рішенням, хоча досить часто руйнування сім’ї може бути для неї тотожним краху всього її світу. 90% дітей батьків, які розлучаються, дізнавшись про розірвання шлюбу, відчували короткочасний шок з почуттям болю і підсвідомим страхом. Близько половини дітей почувають себе покинутими і занедбаними.
У своїх дослідженнях науковці П. Блонський, Н. Онищенко, Н. Подлеснова, І. Сіданіч, В. Шебанова вивчали різні аспекти впливу негативної сімейної атмосфери, яка передує розлученню, на особистість дітей. У наукових доробках Т. Алексєєнко, М. Буянова, Е. Ейдеміллера, В. Сатір, В. Юстіцкіса широко висвітлені особливості впливу дестабілізованих стосунків між батьками на особистість дитини Відомо, що позбавлені в дитинстві достатнього спілкування з батьком, хлопчики або засвоюють «жіночий» тип поведінки, або засвоюють спотворене уявлення про чоловічу поведінку як антагоністично протилежну жіночій і не сприймають всього того, що намагається їм прищепити мати [1, с.152]. Виховані без батьків хлопчики виявляються менш зрілі й цілеспрямовані, не відчувають себе в достатній безпеці, менш ініціативні й урівноважені, у них важче розвивається здатність співчувати, керувати своєю поведінкою. Їм у майбутньому набагато важче виконувати свої батьківські обов’язки.
Дівчатка, виховані без батьків, менш успішно формують уявлення про мужність, надалі у них менше шансів правильно розуміти своїх чоловіків і синів, виконувати роль дружини і матері. Любов батька до доньки дуже важлива для розвитку її самосвідомості, впевненості в собі, формування свого образу жіночності.
У книзі «Діти розлучених батьків» Г. Фігдор аналізує низку реакцій, що можуть проявлятися в дитини на ситуацію розлучення [5]. Наприклад, дитина може почувати лють щодо обох батьків, якщо їй здається, що вони думають лише про себе, але зовсім не враховують її інтересів (переїзд, зміна школи тощо). Лють тільки до одного з батьків виникає, коли дитина вважає маму або тата персонально винуватим. Хоча такі ситуації не є взаємовиключними.
Крім того, Г. Фігдор наводить дані Валлерштейн і Келлі (1980), котрі вважають, що в 30-50% випадків є швидше правилом, аніж виключенням, розвиток у дитини почуття вини за розлучення батьків. Якщо в дитині достатньо сильне це переконання, то вона розуміє розлучення як провал своїх власних відносин із одним із батьків – тим, який покинув сім’ю, – і сприймає себе любовним партнером, який потерпів невдачу. У неї виникають питання: «Можливо, я дуже мало йому (їй) дала (дав)?», «Що я зробила (зробив) не так?», «Може бути я недостатньо приваблива (привабливий)?», «Я його (її) розчарувала (розчарував)?» І так далі. Подібне почуття вини пояснює також втрату почуття власної повноцінності, яке супроводжується почуттям покинутості, що можна спостерігати майже у всіх дітей після розлучення батьків. Ці фантазії вини у багатьох випадках посилюються спогадом про те, що значна частина сварок між батьками піднімала питання виховання, а значить, оберталася навколо дитини. Так дитина починає сприймати себе як реальну причину конфлікту. Почуття вини породжує страх.
Г. Фігдор також наголошує, що навіть ті діти, які не вважають себе винними у розлученні, переживають значну тривогу. Адже дитина відчуває, що вона не має анінайменшого впливу на обставини, що насуваються. До того ж з’являються питання: «Чи буду я тата (маму) ще бачити?», «Де ми житимемо і де він?», «Як я зможу знайти тата (маму), якщо я ще не можу один їздити на трамваї?», «Хто зароблятиме гроші, щоб ми могли купити їжу?», «Що буде з моїми друзями, якщо ми повинні буде переїхати в інший район або в інше місто?», «Хто поклопочеться про мого хом’яка, чи можна мені бути узяти його з собою?», «Що я скажу в дитячому саду, якщо тато (мама) не буде мене більше забирати?» Це ті важкі проблеми, які можуть забрати у дитини спокій і сон.
До таких глибоких страхів відноситься і страх переважної більшості всіх дітей після розлучення втратити також і маму (або навпаки). Іноді діти бувають настільки безпосередньо травмовані цим, що відчувають себе беззахисними і безпорадними, демонструючи регресивну поведінку – постійний плач, страх відійти від батьків хоча б на крок, іти в садок чи самим залишатися вдома тощо.
Г. Фігдор також указує, що, якщо не враховувати важких патологічних випадків, то існує дві групи дітей, котрі пережили розлучення батьків: одні виявляють зовні свою збентеженість, розгубленість і страждання; інші теж страждають, але не показують цього [6]. Для цього є різні причини. По-перше, нам взагалі важко визнати в собі біль розлуки, любовні переживання і розчарування. Тому й дитині набагато легше сказати собі: «Це нічого!» І, по-друге, багато дітей володіють небачено чутливими «антенами», вловлюють невисловлене, і вони щадять своїх батьків, коли ті так бояться їх реакцій на повідомлення про розлучення.
Г. Фігдор зауважує, що раптове зникнення реакцій на розлучення, в більшості випадків (звичайно, не у всіх), ще нічого не говорить про відновлення душевної рівноваги дитини [6]. Набагато частіше припинення або зникнення безпосередніх реакцій на розлучення пов’язано з відомим у психоаналізі процесом витіснення неспокійних почуттів, афектів і фантазій. І навіть більше того, поява зовнішнього спокою в сімейній ситуації, у тому числі й у поведінці дітей, дуже часто говорить саме про те, що зараз і починається невротичний розвиток дитини (у вузькому сенсі). Це означає виникнення небезпеки для всього майбутнього її розвитку.
Фахівцям слід пам’ятати і говорити про це батькам, що у ситуації розлучення початок неврозу у дітей характерний не до, а після розлучення, у хлопчиків – в середньому через 2 роки, у дівчаток – приблизно через рік [7]. Виникнення неврозу у хлопчиків, таким чином, більш, ніж у дівчаток, відсунуто за часом від моменту розриву відносин між батьками. Відповідно, невроз у хлопчиків більшою мірою обумовлений конфліктною ситуацією у взаємостосунках з матір’ю, що з’явилася вже після розлучення. Якщо не враховувати означений факт, дитині не буде надана належна підтримка саме у період, який для неї найбільш складний, коли, по-суті, відбувається остаточне усвідомлення незворотності розлучення батьків та його наслідків. При цьому віддалені наслідки розлучення можуть бути пов’язані з прогресуючим розвитком почуття неповноцінності, невротичними та фобічними синдромами; небажанням (нездатністю, невірою у можливість) створити повноцінну сім’ю, а тому нестійкими взаєминами з особами протилежної статі; нетривалими стосунками з улюбленими людьми, щоб не виникла глибша прихильність, а отже сильніші переживання при можливому розриві; конфліктними стосунками на роботі як тільки виявляється ситуація близька до ситуації емоційного відкидання при переживанні розлучення та ін.
Отже, аналіз соціологічної, психологічної, педагогічної, юридичної, медичної літератури дозволяє виділити два великі блоки негативних наслідків розлучення батьків для соціалізації дітей - короткочасні і довгострокові. Перший, пов'язаний з особливостями їх реакції на конфлікт між батьками, максимально загострюється перед розлученням, саму шлюборозлучну процедуру і построзлучну адаптацію. Довгострокова дія розлучення обумовлена в основному накопиченням протягом багатьох років ефекту відсутності чоловічого начала в процесі виховання та соціалізації [8]. Особливості батьківсько-дитячих взаємин, зміни в життєдіяльності дитини після розлучення розглядалися психологами К. Аронс, Н. Башкіровою, С. Вальпер, Д. Видрою, Г. Фігдором та іншими. Особливу увагу вчені приділяють аналізу механізмів формування деструктивних наслідків розлучення батьків для дітей і, зокрема, факторів, здатним погіршити її негативний вплив. Доведено, що на психологічні травми неповнолітнього впливає не стільки факт розпаду сім'ї, скільки конфліктні відносини між батьками як до, так і після розірвання шлюбу, ті соціальні та психологічні умови, в які він потрапляє внаслідок цього розлучення. Підкреслюється, що «адаптивність дитини знижується пропорційно тривалості періоду, протягом якого вона живе в такому руйнівному середовищі». Особливо складне життя дітей в так званій «сім'ї, що розпадається» - надзвичайно загостреній конфліктній ситуації, коли шлюб фактично вже розпався, але подружжя продовжує жити разом, що «вважається найбільш психотравмуючим джерелом для дитини з-за тривалості стресової ситуації і призводить до порушень у розвитку особистості». Діти в такій родині безперервно перебувають у стані так званого «конфлікту лояльності», тобто необхідності в разі сварки батьків приймати чию-небудь сторону. Існують цілком достовірні дослідження, які підтверджують, що затяжний міжподружній конфлікт у сім'ї руйнує особистість дитини, яка приречена бути свідком сварок між батьками протягом ряду років.
У дослідженнях зарубіжних фахівців особливу увагу приділялося почуттям, яких зазнає дитина після розлучення батьків (лють, відчуття провини, сум, страх), його наслідків в психічному розвитку дитини, переживань події розлучення (Ю. Валлерштейн, В. Сатир, Г.Т. Хоментаускас). Відзначається, що розлучення викликає у дітей сильні переживання і психічний зрив. М. І. Буянов вказує на такі наслідки розлучення для неповнолітніх, як заїкання і мутизм (мовчання), що викликаються психічними травмами шокового характеру і часто спостерігаються у дітей з конфліктних сімей. А. І. Захаров стверджує, що кожна друга дитина, хвора неврозом, протягом свого життя перенесла розлуку з батьком внаслідок розлучення. На жаль, ще мало відомо, за яких обставин страждання, викликані розлученням батьків, приводять до наступних психічних відхилень. Зазначеними раніше поведінковими ознаками негативного впливу розлучення на дітей можуть виявлятися також соматичні симптоми: біль у шлунку, головні болі та ін. Медики стверджують, що діти з сімей після розлучення мають підвищену (в 2 - 2,5 рази) захворюваність в перші роки життя і нерідко відставання у фізичному розвитку. Неблагополучні показники здоров'я дітей, які виховуються в розлучених сім'ях, відзначаються і в наступні роки. Так, рівень загальної захворюваності дітей розлучених в два рази вище, ніж у повних сім'ях, хронічна патологія у дітей цієї групи - у три-чотири рази частіше.
Що ж стосується довгострокових психолого-педагогічних наслідків розлучень для дітей, то останні дослідження свідчать, що обмеження (відсутність) контактів з батьком ускладнює отримання дитиною значної частини соціального досвіду не тільки через відсутність прямого впливу на нього ще одного вихователя (з відмінними від матері психологічними особливостями), але й з причини неможливості залучення до практики батьківського, подружньої взаємодії. Автори відзначають, що діти, які виросли у неповних сім'ях, позбавлені можливості спостерігати близькі і гармонійні відносини між двома близькими людьми, часто повторюють помилки своїх батьків; в результаті розлучення стає як би спадковим.
Що ж переживає дитина? Насамперед брак уваги батьків, зайнятих взаємним з'ясуванням стосунків і пошуком внутрішніх ресурсів, аби пережити актуально складний період. Найчастіше дитина залишається на самоті зі своїми тривогами, страхами й емоційною нестабільністю в родині. У цьому випадку при браку уваги, розуміння й підтримки дитина відчуває емоційну, а іноді й фізичну відгородженість від дорослих, котрі раніше забезпечували стабільність, психологічний комфорт і захищеність. Ураховуючи те, що звичні життєві, сімейні умови руйнуються, а нові ще не сформовані, дитина гостро відчуває тривогу (через нестабільність і нерозуміння того, що, чому відбувається саме так).
Навколишній світ (навіть при наявності позитивного ставлення з боку дорослих до дитини) здається ворожим, часто формується один із таких стилів поведінки: по-перше, дитина може замкнутися в собі, слабко реагувати або взагалі не реагувати на прохання, вимоги батьків чи інших дорослих, які раніше виконувала. При цьому спостерігається емоційна відгородженість, слабкі, не яскраві емоційні реакції на ті стимули, які колись викликали позитивні або негативні емоції. Почуття самотності й затишності можуть стати сильними стимулами для певної зміни у ставленні дитини до членів сім'ї і світу загалом. По-друге, реакція дитини може стати яскравішою, дитина протистоїть сформованій сімейній ситуації, що може виявитися в агресії у спілкуванні з однолітками й дорослими. Те, що відбувається, загалом сприймається як негативні явища (навіть якщо хтось намагається допомогти, зробити що-небудь приємне для дитини). Дитина може ставати примхливою, нестабільною, тривожною, конфліктною, плаксивою, вразливою, агресивною, гіперактивною [9]. У працях педагогів і психологів висвітлюються деякі інші сторони життєдіяльності цих сімей: специфіка спілкування дорослих із дітьми (Ю. Літвінене, Т. Лютова), вплив батьківської любові та ласки (М. Буянов, Ю. Вавілов, А. Співаковська), взаємини членів сім’ї з батьками й родичами, котрі проживають окремо (А. Єгідес, В. Сисенко).
У вітчизняній психології основна увага приділялася особливостям впливу розлучення подружжя, їх поведінці у кризовій ситуації розлучення, і навіть причинам розлучень (А.Я. Варга, А.С. Спиваковская). Більшість практикуючих психологів розглядають розлучення батьків як джерело невпевненості, розгубленості, хворобливих переживань дитини. Розуміння цього аспекту ускладнюється тим, що в багатьох дослідженнях всі діти з сімей з одним з батьків розглядаються як єдина група, а їх проблеми не диференціюються, ототожнюються. На жаль, сьогодні в науці відсутня типологія сімей розлучених, в силу чого говорити про адресність наданої їм на практиці допомоги досить складно [4]. При всій важливості проблем, пов'язаних зі станом дітей, переважна увага до них фахівців, без врахування морального стану батьків, загрожує серйозними наслідками і може посилити важкі емоційні та інші порушення. У вітчизняній науці проблеми дітей і батьків в ситуації розлучення розглядаються, як правило, окремо. Отже, багато аспектів проблеми впливу батьківського розлучення на дітей в сучасній науці добре вивчені. Проте відсутні поки відповіді на такі питання: коли починається і закінчується вплив розлучення на дітей; чому багато людей байдужі до сім'ї, до себе, до дітей і не сприймають себе всерйоз як дружина і чоловік; сучасна наука до кінця так і не знає, які втрати і придбання мають діти в результаті розлучення. Відсутні типології розлучених сімей, хоча і зазначається, що в кожному сімейному типі створюються різні умови і передумови для виховання, а одні і ті ж, здавалося б, труднощі по-різному ускладнюють їхнє життя. У працях дослідників всі діти, що знаходяться під опікою сім'ї з одним батьком, розглядаються як єдина група, в зв'язку з цим немає чіткого уявлення про особливості проблем дітей саме розведених. Мало вивчені проблеми взаємовідносин дітей від різних шлюбів, а також особливості їх виховання, відносин з дорослими в ситуації, коли є і тато, і вітчим.
Мета та завдання роботи.
Однією з основних стратегій розвитку сучасної освіти є інтеграція суспільної та родинної інституцій. Важливою задачею, визначеною Законом України «Про освіту», Базовим компонентом дошкільної освіти є виховання у дітей свідомого ставлення до себе, шанобливого ставлення до родини, любові до України. [10]. Освітній заклад, на сьогоднішній день, один із суспільних інститутів, який регулярно і неформально взаємодіє з батьками вихованців і має можливість впливати на сім'ю. Проте, педагоги розуміють взаємодію як допомогу батькам, що сприятиме підвищенню виховного потенціалу родин, формуванню у батьків навичок ефективної взаємодії з власною дитиною. Практичні психологи, соціальні педагоги відчувають певні труднощі в соціально-педагогічному супроводі неповних, розлучених сімей, підтримці зв’язків із родичами. Батьки ж часто сприймають діяльність педагогів, практичних психологів як один із напрямів комунікації, який є допоміжним у сумісному рішенні комплексних проблем розвитку дітей, часто оцінюючи подібні ініціативи педагогів як втручання повчального характеру. Все це потребує оновлення стратегії і тактики взаємодії педагогів з батьками, зміни векторів і акцентів, осучаснення предмета розмов, надання більшої щирості і відвертості зустрічам, спрямування роботи на залучення дітей до загальнолюдських цінностей, любові до самих близьких та рідних людей. Зважаючи на сучасні тенденції в суспільстві, освіті, пов’язані з питанням підвищенням престижу сім'ї та ролі сімейного виховання, увага педколективу ДНЗ «№ 280 «Родзинка» спрямовується на формування єдиного освітнього середовища “Дошкільний заклад – дім (сім’я) дитини”. Річним планом визначені зміст і форми роботи з батьківською громадськістю. Значна увага приділяєтьсятакій складовій психолого-педагогічного супроводу як консультативна допомога учасникам освітньо-виховного процесу в роботі з сім’ями, враховуючи соціальний запит, потреби батьків. Однак відзначається низький рівень компетентності батьків у створенні педагогічно доцільних взаємин в умовах зміненої сім’ї, зниження виховної можливості в ситуаціях коли, батьки розлучаються. Психологічна служба намагається найбільш повно використовувати весь потенціал традиційних форм взаємодії з сім'єю і шукає нові, більш ефективні форми співпраці з батьками у відповідності із зміною соціальних та економічних умов родини. У зв`язку з соціальною значущістю і недостатньою розробленістю цієї проблеми, складністю життєдіяльності значної частини розлучених, неповних, і повних змінених сімей, враховуючи потреби практики у вдосконаленні психолого-педагогічних засобів, що забезпечили б ефективний розвиток дитини в ситуації розлучення батьків, для узагальнення досвіду роботи була обрана тема: «Особливості психолого-педагогічного супроводу та психологічної підтримки дитини в ситуації розлучення батьків» Мета - визначення особливостей діяльності практичного психолога щодо результативності психологічного супроводу та засобів психологічної допомоги дітям в сім’ях розлучених батьків, ефективних шляхів вдосконалення консультативної роботи з батьками. Завдання: 1. Визначити принципи діяльності практичного психолога, ефективні практики і технології надання соціально-психологічної допомоги родині в ситуації розлучення. 2. Розробити методичні рекомендації щодо надання психологічної допомоги дітям для використання практичними психологами та соціальними педагогами у закладах освіти. 3. Розробити практичні рекомендації для педагогів та батьків, спрямовані на підвищення компетентності найближчого соціального оточення (батьків) з метою зменшення негативного впливу розлучення на особистість дітей
Виклад основного матеріалу.
Роботу над темою досвіду розпочато в 2013 році. Його реалізація в умовах ДНЗ має декілька етапів.
І Організаційно – аналітичний етап.
Безпосередньому запровадженню досвіду роботи в дошкільному навчальному закладі передувала наступна підготовча робота. Здійснено вивчення та ґрунтовний аналіз організаційних аспектів психолого-педагогічного супроводу дитини в психолого - педагогічній теорії та практиці. Досліджено проблему впливу розлучення батьків на особистість дитини. Визначено нормативно - правовий аспект організації роботи практичного психолога з дитиною в умовах ДНЗ, зміст та форми роботи з батьками, що розлучаються; з’ясовано основні суперечності у процесі організації та здійснення безпосередньої взаємодії практичного психолога та батьків.
Аби зрозуміти суть подружніх конфліктів та причину напруженості в сім'ї, практичним психологом вивчається стиль міжособистісного спілкування батьків і дітей. Діагностичний етап у роботі з родиною передбачає збір та аналіз відомостей про батьків і дітей, вивчення сімей, їх проблем, запитів щодо психолого - педагогічної інформації з метою з'ясування освітніх потреб батьків, встановлення контакту, для узгодження виховних впливів на дитину, визначення форм і методів подальшої роботи психолога і педагогів. Для цього використані наступні методи: анкетування, спостереження, бесіди, психодіагностичні методики, проективні методики.
Встановлено, що стосунки між батьками після розлучення є переважно емоційно-напруженими, формальними, конфліктними або взагалі відсутніми, в окремих випадках – дружніми. Змінені сімейні умови життя формують нову систему контактів дітей із батьками після розлучення. Спілкування у діаді «батько-дитина» відбувається в атмосфері емоційно-позитивної взаємодії при зацікавленому ставленні дорослих до справ дитини. Розлучення обмежує стосунки, породжуючи недосяжність батька у важливі для дитини моменти.
Цікаву інформацію про внутрішньосімейні взаємини отримано з проективних малюнків дітей. Наприклад, "Моя сім’я ". Більшість малюнків схожі: мама на кухні, тато біля компютера, а дитина десь в стороні, одна з іграшками. Це є одним з показників того, що дошкільникам не вистачає спілкування, вони почуваються самотньо. Малюнки дітей змусили батьків подивитися на свою дитину по-іншому.
У «Листах Святому Миколаю» діти ділилися своїми мріями. З точки зору дорослих, мрії дітей у сім'ї матеріальні: нова лялька, машинка, робот, планшет. Яке ж було здивування батьків, коли вони дізналися про такі бажання своїх дітей: «Мрію про братика і сестричку», «Мрію, щоб всі жили разом», «Мрію, щоб батьки не сварилися». Це змусило дорослих поглянути на свої відносини в сім'ї з іншого боку, сприяло їх зміцненню та бажанню більше уваги приділяти дітям.
Дуже часто запит батьків до дитячого психолога звучить так: «Щось не гаразд із дитиною. Занадто агресивна (тривожна, пасивна, надто активна і т. д.). Зробіть що-небудь». А дитина найчастіше «віддзеркалює» складнощі у взаєминах батьків: авторитарність, інфантильність, несамостійність, ревнощі.
Дослідження виявило психолого-педагогічну некомпетентність групи батьків у питаннях виховання та розвитку дітей. Також були відзначені порушення особистісної та емоційної сфери як дошкільнят, так і їх батьків, складності побудови взаємовідносин з мікро і макрооточенням. Проведена робота дозволяє врахувати індивідуальні особливості кожної сім’ї, визначити «включеність» (активність, обізнаність) батьків, здійснити прогноз щодо доцільності методів і прийомів.
Процес розлучення — не миттєвий психологічний факт. Відбувається емоційна напружена робота, яка в певних випадках потребує спеціалізованої професійної допомоги. При цьому дітям необхідно приділяти увагу на всіх стадіях розлучення.
ІІ Інформаційно-практичний (основний) етап.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім ї, посадовими особами з питань, які стосуються її особисто, а також питань сім'ї»
Сімейний кодекс, ст. 171 [11].
В розлучених, осиротілих, а також в сім'ях одиноких матерів або батьків виникають неоднакові проблеми, незалежно від того, що основа по суті загальна - вихованням дитини займається тільки одна людина. Складні умови до, під час і після розлучення, які супроводжуються дестабілізацією емоційних відносин між подружжям, призводять до різноманітних симптоматичних реакцій у дітей, спричиняють появу невротичних хвороб. Тому перед фахівцями постає проблема не тільки дослідження життєдіяльності дітей, які пережили розлучення батьків, а, відповідно, розробка шляхів, які сприятимуть зменшенню негативних наслідків розлучення на становлення їх особистості.
Основними завданнями практичного психолога у роботі з дітьми є:
• виявити актуальний психологічний стан дитини (діагностика);
• пояснювати реальну ситуацію на доступній для дитини мові (зокрема пояснення того, що батьки будуть її любити, поважати тощо);
• працювати з емоційним станом, реалізувати можливість показати дитині, що вона не одна, що поруч є люди, готові зрозуміти її й допомогти;
• дати дитині зрозуміти, що вона може навчитися долати життєві труднощі й реагувати на проблеми по-різному.
Форми та методи роботи з дитиною:
• індивідуальні консультації (можливо, разом із батьками);
• залучення дитини до суспільної діяльності (можна бути успішною, почуватися частиною спільноти);
• проведення тренінгових занять, в яких дитина отримає можливість виявити свій актуальний стан.
За результатами діагностики планується і реалізовується відповідна корекційно-розвивальна робота з дітьми індивідуального чи групового характеру. Максимально доступні й комфортні для дитини дошкільного та молодшого шкільного віку є арт-терапевтичні технології (ігротерапії, казкотерапії), елементи психодрами, рольові ігри. При цьому можуть бути застосовані загальноприйняті психокорекційні методи та методики, з урахуванням, безперечно, специфіки постррозлучного синдрому. Зокрема, І. Руденко підкреслює важливість процесу малювання при корекційній роботі з психотравматичними переживаннями молодших школярів, які пережили розлучення [12]. Вона виходить із того, що усвідомлення оточуючої дійсності відбувається у дітей швидше, ніж накопичення слів та асоціацій, тому малювання надає можливість найбільш легко в образній формі виражати те, що вони бачать, знають та переживають, не дивлячись на нестачу слів.
Важливе місце в роботі з дітьми, які пережили розлучення, займають тренінгові заняття та вправи з метою зменшення негативних переживань та мобілізації психічних ресурсів дитини. Індивідуальні заняття спрямовані на роботу з переживаннями дитини, а групові – на забезпечення умов для навчання в оволодінні новими формами поведінки у соціумі.
Таким чином, робота практичного психолога з дітьми має:
• показати зв'язок симптому із травмою розлучення;
• підвищити здатність говорити й думати про травму: всі переживання несвідомого переводити в мову; проговорювати почуття дитини, батькам більше говорити з дитиною;
• вираження почуттів і їхнього розкриття через гру, малювання, пісок, розмови, казки («Вовк і семеро козенят», «Сестриця Оленка і братик Іванко», «Морозко», «Гуси-лебеді» тощо), історію, ліплення. Головне — дозволити дитині вибирати сюжети для ігор, повністю приймати їхні переживання.
І. Руденко радить реалізовувати у психокорекційній програмі когнітивно-поведінковий підхід, що сприяє корекції особистості дітей на рівні свідомості та поведінки [13]. Зокрема, це можна зробити за допомогою:
– методик розвитку усвідомленості («Камінці у сердечку», «Портрет мами», «Моє щасливе майбутнє», «Я пишаюся тим, що…», «Я досягну, я зможу» тощо) [14];
– методик поведінкової корекції («Впевнена і невпевнена поведінка», «Агресія», «Способи звільнення від роздратування, злості, гніву», «Злюка»), [15];
– методик прихованого підкріплення («Розлучення», «Самодопомога», «Маленьке кошеня», «Я щасливий кожного дня», «Мій дім під назвою «Щастя»);
– методик самовираження («Квіточки досягнень», «Я – Сонечко»,) [16];
– методик роботи з проекцією («Неіснуюча тварина», «Дитячий апперцептивний тест», «Листочок-звільнення», «Черв’ячок», «Пробачення тата»);
– релаксаційних методик («Сонечко» тощо).
– елементів арттерапії за допомогою методик «Розлучення», «Люди, яких я люблю», «Портрет мами», «Моя злість» тощо [17];
– елементів казкотерапії – «Вигадай казку», «Розлучення», «Пластилінова казкотерапія», «Моя сім’я у вигляді тварин» тощо [18];
– елементів психогімнастики – «Сонечко і квіти», «Етюд на вираз радості», «Друзям посміхаємося», «Повітряна кулька», «Штанга», «Подарунок») [19];
– елементів ігротерапії – «12 кімнат», «Листочок-звільнення», «Розплющ злість», «Дзеркало» [20];
– елементів психодрами – «Камінці у сердечку», «Пробачення тата».
Як ми вже зазначали, діти по-різному переживають ситуацію розлучення. Однак, якщо батьки не надають «першої допомоги», вони залишаються один на один зі своїми страхами. Такі дослідники, як С. К. Нартова-Бочавер, М. І. Несмєянова, Н. В. Малярова та О. О. Мухортова, до «першої допомоги», особливо якщо дитина ще дошкільник, рекомендують використовувати психологічні вправи-казки, наприклад, «Пташенята», «Поїздка», «Новина», «Сон» , які дозволять, з одного боку, виявити емоційний стан дитини, а з іншого – визначити, якої допомоги вона потребує, через що переживає. Корисними для дітей можуть стати також є поради Ліббі Різд – маленької жительки міста Рінгвуд у графстві Гемпшир, яка після розлучення батьків склала список речей, що допомогли їй осмислити цю подію [21].
Прекрасно, якщо в дитини є свійська тварина. Вона може «попрацювати» домашнім психотерапевтом і допомогти впоратися зі страхами й почуттям непотрібності й самотності, які часто переживають діти такого віку в подібній ситуації. Якщо дитина ходить у садочок і їй пощастило з уважними й розумними вихователями, то можливо, саме вихователь стане гарною підтримкою для дитини. Є чудова книжка, перекладена з німецької мови, — «Тато тепер живе на Генріхштрасе». Історія про хлопчика Бертне, батьки якого розлучилися. Можна прочитати її разом із дитиною, поговорити про її почуття. Розділена з кимось проблема — уже половина проблеми.
Поради Ліббі Різд, історія про Бертне, інші казки увійшли до альбому психотерапевтичних казок, які допоможуть дитині адаптуватися в ситуації розлучення дорослих. (Додаток І). Очевидно, що без залучення батьків робота психолога є менш ефективною.
Важливе місце для забезпечення нормального психоемоційного стану дитини в період розлучення займає просвітницька робота зі значущими рідними з метою підвищення психологічної компетентності дорослих у питанні розуміння емоційного стану дітей [22]. У цьому контексті конструктивними стали індивідуальні та групові консультації стосовно проблем переживання родиною ситуації розлучення [23]. Використовуються різні види консультацій:
- консультація – діалог проводиться по одній темі з різним підходом до проблеми. Батьки обирають ту точку зору, яка їм ближча («Як любити дітей?») - консультація – інструктаж.
- консультація – тренінг – подання інформації з виконанням певних вправ, направлених на розвиток. Наприклад, «Звільнення від негативу». Тренінгові вправи направлені на розвиток у батьків ефективних навичок міжособистісної взаємодії, підвищення загального рівня їх компетентності в цій галузі. З великим інтересом батьки виконують такі тренінгові завдання, як «Почуття», «Спасибі».
- консультація – практикум пропонує усне викладення матеріалу для батьків по засвоєнню методики або технології, після того, як прослухають інформацію, батькам пропонується виконати певні завдання самостійно. Тематика консультацій–практикумів планується на основі анкет, співбесід з батьками. Це інтервенція (втручання) психолога в ситуацію «тут і тепер», яка пробуджує готовність до ризику, створює ситуацію випробування і дарує радість відкриття. Таким чином, можна більш ефективно і з відносно малим ризиком навчитися новим способам поведінки. Цінується реальність, а питання про доцільність певного способу поведінки кожен вирішує сам, прислухаючись до власних внутрішніх відчуттів або до зворотного зв'язку від психолога. Перелічені методи дають батькам можливість моделювати варіанти своєї поведінки в ігровій обстановці. Навчання за допомогою таких вправ супроводжується «присвоєнням знань». Це означає, що батьки можуть почати вести себе так, щоб стати для дітей чуйними і конструктивними (техніки активного слухання). Коли дорослий в грі моделює власну поведінку, його погляд на виховну проблему розширюється. Він може навіть поставити під сумнів своє колишнє уявлення про проблему.
Результати такої роботи:
- зменшення негативних переживань, мобілізація психічних ресурсів, оволодіння адаптивними формами поведінки;
- гармонізація батьківсько-дитячих взаємин після розлучення;
- підвищення психологічної компетентності дорослих у питанні розуміння емоційного стану дітей, що пережили розлучення батьків.
Психологічна просвіта може здійснюватися шляхом надання практичних рекомендацій значущим рідним, проведення лекцій, під час яких можна запропонувати теми психолого-педагогічної, юридичної, медичної спрямованості. (Додаток ІІ) Психологічні ігри, вправи, заняття з елементами тренінгу можуть проводитися і окремо, і на батьківських зборах, групових сімейних консультаціях. (Додаток ІІІ) Вони спрямовані на виявлення стилю сімейного виховання, сприяють оптимізації сімейного спілкування, конструктивного вирішення конфліктів, допомагають формуванню у батьків практичних навичок виховання дітей.
В таких формах роботи з батьками передбачено результативний засіб посилення виховного впливу на дитину, шлях до встановлення єдності зусиль освітнього закладу і сім’ї у формуванні особистості дитини. Дорослому ніяково в ситуації розлучення, але він більш стійкий і досвідчений. Та не дивлячись на це, дехто все-таки потребує допомоги. Головна увага в процесі індивідуальної роботи з батьками спрямована на розуміння дорослими переживань дитини після розлучення, розширення їх обізнаності у побудові оптимального спілкування між членами неповної родини, у подоланні негативних явищ у життєдіяльності дитини.
Психологічну підтримку батьків ми розглядаємо як систему заходів, спрямованих на: зниження емоційного дискомфорту у зв'язку із конфліктною ситуацією в родині; зміцнення упевненості батьків в своїх виховних можливостях; формування у батьків адекватного відношення до розлучення; встановлення адекватних батьківсько-дитячих стосунків і стилів сімейного виховання. Процес реалізації психологічної підтримки батьків є тривалим і вимагає обов'язкового комплексного підходу, що передбачає участь не тільки практичного психолога, але і вихователя, вчителя, соціального педагога і ін. Проте головна роль в цьому процесі належить психологу, який розробляє конкретні заходи, спрямовані на психологічну підтримку батьків, залежно від наявних проблем сімейного виховання. Ефективність підтримки визначається активним включенням батьків, особливо батьків (чоловіків). З досвіду, саме батьки здатні більш конструктивно, ніж матері, вирішувати проблеми дитини. Їх активне залучення до проблем дитини сприятливо впливає не тільки на процес виховання, але і на психологічний клімат в сім'ї в цілому. Психологічна підтримка батьків здійснюється у формі індивідуальних бесід з психологом про проблеми сім'ї, дитини. Для розвитку у батьків рефлексії власних виховних прийомів було використано: обговорення різних точок зору на питання; вирішення проблемних завдань сімейного виховання, яке спонукає батьків до пошуку найбільш придатної форми поведінки, вправляє в логічності та доказовості міркувань, розвиває почуття педагогічного такту; рольове програвання сімейних ситуацій збагачує арсенал способів батьківської поведінки і взаємодії з дитиною; ігрові вправи та завдання, в яких батьки дають оцінку різним способам впливу на дитину і формами звернення до неї, вибирають більш вдалі, замінюють небажані конструктивними. Аналіз батьками поведінки дитини допомагає їм зрозуміти мотиви її вчинків, психічні та вікові потреби. Найбільш важливими чинниками створення сім`єю педагогічно доцільних взаємин є: дотримання батьками основних вимог до нормалізації життєдіяльності зміненої сім`ї, усунення негативних наслідків порушених сімейних взаємин; зростання значущості особистого прикладу батьків, формування у дітей позитивного ідеалу дорослого; створення атмосфери життєрадісності й оптимізму в сім`ї; розумне співвідношення батьківської любові й вимогливості; створення у дітей уявлення про батька, котрий проживає окремо, як про людину зі своїми перевагами й недоліками; раціональне використання дитячого прагнення до позитивного ідеалу сімейних взаємин. Важко навчити батьків чуйного та дбайливого ставлення до психіки дитини в період розлучення, але необхідно розповідати їм про те, що в житті завжди можна все почати, і стосунки між чоловіком та жінкою ще можуть бути щасливими. А у щасливих батьків, як відомо, ростуть щасливі та здорові діти. За словами Карла Вітакера [24] — сім'я сильніша, ніж психотерапія, досвід — важливіший за навчання, і так воно й має бути. Сім'я — це група з величезним досвідом спільного життя, з культурними традиціями, які передавалися їй через безліч поколінь, система, вкрай чутлива до стресу.
ІІІ Контрольно – оцінний (заключний) етап.
Найчастіше робота з сім'єю оцінюється за кількістю заходів, при цьому зовсім не аналізуються їх якість, затребуваність батьками і те, наскільки зусилля педагогічного колективу допомогли батькам і дітям. З метою ефективного вирішення цієї проблеми введено третій етап - контрольно-оцінний.
Для визначення ефективності зусиль, результативності психологічного супроводу використані опитування, книги відгуків, оцінні листи щодо рівня психолого-педагогічної культури батьків. Ефективність психологічної підтримки родини в період розлучення в значній мірі залежить від рівня професійної кваліфікації психолога, особистісних якостей. Підвищення професійної майстерності практичних психологів щодо результативності взаємодії з батьками вихованців, використання інноваційних методів комунікації, передбачало реалізацію заходів, спрямованих на подолання емоційних, інтелектуальних та особистісних бар’єрів у спілкуванні. Проведення семінару, розробка тематичних консультацій, практикумів показало свою ефективність оскільки сприяло в актуалізації наявних знань, умінь, дало результат у вигляді самостійно прийнятих рішень, висновків, розроблених планів (Додаток ІV). Одним із напрямків підвищення професійної майстерності практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти є участь в тренінгах.З метою актуалізації і розширення знань та соціального досвіду щодо надання професійної допомоги учасникам освітньо-виховного процесу в роботі з сім’ями, що перебувають у ситуації розлучення нами розроблено тренінг для практичних психологів та соціальних педагогів «Сучасні практики і технології надання соціально-психологічної допомоги родині та дітям в ситуації розлучення», який проведено в березні 2014 р. в рамках РМЦ Шевченківського ТВО та отримано позитивні відгуки (Додаток V). В програмі тренінгу використовувалися інтерактивні ігри, рольові, моделюючі, структуруючі вправи. Спрощений світ інтерактивних ігор дозволяє учасникам краще, ніж в складному реальному світі, пізнати і зрозуміти структуру і причинно - наслідкові взаємозв'язки. Тренінг будується на принципах:
- самостійності – учасники шукають, формулюють і самі приймають рішення; - фокусування – увага на майбутніх можливостях, а не на минулих помилках; - творчої позиції – створюються такі ситуації, в яких учасники можуть щось знайти, відкрити, усвідомити; - підтримки – ведучий сприймається як підтримка для розробки і прийняття власних рішень.
В програмі тренінгу передбачено моніторинг проблеми розлучення як соціально-психологічного явища, розгляд батьківських помилок в контексті розлучень та визначення шляхів профілактики, ознайомлення учасників з технологіями корекційно-розвивальної роботи з дітьми, що постраждали від розлучення батьків.
Результатами проведеного тренінгу є:
- Підвищилась професійна компетентність практичних психологів щодо надання консультативної допомоги учасникам освітньо-виховного процесу в роботі з неповними сім’ями. Учасники вдосконалили навички вирішення індивідуальних консультативних запитів, аналізу емоційного стану дитини, прогностичності в роботі з родиною.
- Розширилась психологічна майстерність практичних психологів та соціальних педагогів з питань попередження емоційного неблагополуччя у дітей під дією чинників сімейних криз. Учасники оволоділи методом пояснення та підготовки до розлучення при роботі з дитиною.
Досвід роботи дозволяє зробити наступні висновки.
1. Психологічна допомога дітям після розлучення батьків спрямована на зменшення негативних переживань, мобілізацію психічних ресурсів, допомогу в оволодінні адаптивними формами поведінки. Вона є дієвою за умов використання когнітивно-поведінкового підходу із застосуванням елементів арттерапії, казкотерапії, ігротерапії, психодрами, психогімнастики, що сприяє корекції особистості дітей на рівні свідомості та поведінки.
2. Підвищилась ефективність надання консультативної допомоги учасникам освітньо-виховного процесу в роботі з неповними сім’ями враховуючи соціальний запит, потреби батьків. .
3. Визначено основні умови ефективного психологічного консультування в построзлучний період:
1) формування морально-ціннісних відносин між батьками, демократизації стилю взаємин, підвищення суспільно-педагогічної спрямованості життя сім’ї;
2) створення оптимального ставлення до дітей (“теплота-вимогливість”);
3) розширення й поглиблення змістовності спілкування дітей із дорослими на основі спільної діяльності в різнобічних сферах життєдіяльності сім’ї (дозвілля, господарсько-побутова діяльність); 4) організація виховної взаємодії батьків і дітей у цих сферах життєдіяльності сім’ї як рівноправних учасників; 5) партнерська взаємодія сім’ї і закладів освіти, максимально наближена до взаємин “рідний – рідному”.
4. Ефективність просвітницької роботи з найближчим соціальним оточенням дітей підтверджена впровадженням практичних рекомендацій для батьків, педагогів; проведенні консультативних бесід та лекцій.
5. Підвищилась психолого-педагогічна компетентність батьків з питань попередження емоційного неблагополуччя у дітей під дією чинників сімейних криз.
Перспективи подальшої діяльності у даному напрямку,
можливості її розширення.
1. Надалі необхідно активно взаємодіяти із засобами масової інформації для створення позитивного образу сучасної сім'ї, актуалізації уваги до цінностей сім'ї.
2. Вдосконалювати роботу щодо використання інформаційно-комунікаційних засобів для розширення інформаційного поля проблеми (наповнення сайту ДНЗ, консультування батьків onlain).
Результативність досвіду. Досвід роботи презентовано на педраді ДНЗ (протокол № 4 від 14.12.2017). Визначено актуальність та перспективність досвіду як складової психолого-педагогічного супроводу.
Список використаних джерел.
1. Андреева Т. В. Семейная психология: учеб. пособие /Г. В. Андреева. – СПб. : Речь, 2004. – 244 с.
2. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Е. В. Зырянова и [др.] ; под ред. Е.Г. Силяевой. – М. : Академия, 2002. –192 с.
3. Тимощук О. Приречені жертви розлучення (стаття) / Олександра Тимощук//Дзеркало тижня. – № 16. – 26 квітня, 2008.
4. Савінов Л.І., Кузнєцова О.В. Соціальна робота з дітьми в сім'ях розлучених батьків .- М., 2
5. Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой (психоаналитическое исследование) / Гельмут Фигдор ; перев. Диана Видра. – М. : Наука, 1995. – 376 с. 6. Фигдор Г. Между иллюзией «развода» и ответственностью за вину (психоаналитически педагогическая консультация для родителей) / Г. Фигдор // Психол. журнал. – 1998. – № 5. – С. 91. 7. Морозова И. М. Развод как кризис в жизни ребёнка [Электронный ресурс] / Ирина Михайловна Морозова // Детский психологический центр. Сайт. – Режим доступа : http://psychologist.dp.ua/5_9.html 8. Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості в дитинстві: Норма і відхилення. - М.: Педагогіка, 1990. 9. Олена Ратинська 10. Закон України «Про освіту» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/page3 11. Сімейний Кодекс України http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 12. Руденко І. Теоретичне обґрунтування та процесуальні аспекти психокорекційної програми надання психологічної допомоги дітям, які пережили розлучення батьків / Ілона Руденко // Вісник Інституту розвитку дитини. – 2010. – № 12. – С. 22-25. 13. Руденко І.М. Психологічна допомога дітям молодшого шкільного віку, які пережили розлучення батьків /І.М.Руденко//Становлення особистості фахівця: соціально-психологічні проблеми. Коломінські читання: матеріали ІІ-го Міжнар. наук. форуму (19 лютого 2008 р.) / М-во освіти і науки України, МАУП. – К. : ДП «Вид. дім «Персонал»», 2009. – С. 335-342. 14. Эллис А. Психотренинг по методу А. Эллиса / Альберт Эллис. – СПб. : Питер, 1999. – 222 с. 15. Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції: активне соціально-психологічне навчання / Тамара Семенівна Яценко. – К. : Вища школа, 2004. – 679 с. 16. Лютова Е. К. Шпаргалка для взрослых: психокорекционная работа с гиперактивными, агрессивними, тревожными и аутичными детьми / Е. К. Лютова, Г. Б. Монина. – М. : Генезис, 2000. – 191 с. 17. Остер Дж. Рисунок в психотерапии / Дж. Остер, П. Гоулд. – М. : Маркетинг, 2004. – 184 с. – (Техники психотерапии). 18. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Практикум по креативной терапии / Т. Д. Зинкевич-Евстигнеева, Т. М. Грабенко. – СПб.: Речь, 2003. – 400 с. – (Психологический практикум). 19. Чистякова М. И. Психогимнастика / Маргарита Ивановна Чистякова. – М. : Просвещение, 1990. – 128 с. 20. Захаров А. И. Как преодолеть страхи у детей / Александр Иванович Захаров. – М. : Педагогика, 1986. – 11 с. – (Педагогика – родителям). 21. Маман С. Як пережити розлучення батьків / Соломія Маман // Українське слово. – № 19 (391). – 5 травня, 2011
22. Фромм А. Азбука для родителей / Алан Фромм. – Л.: Лениздат, 1984. – 320 с.
23. Велиева С В. Психическое состояния детей дошкольного возраста. — Казань, 2001. — 231 с.
24. Витакер К. Полуночные размышления семейного терапевта / Пер. с англ. М. И. Завалова. — М.: Класе, 1998. — 208 с.
25. Видра Диана. Помощь разведенным родителям и их детям: от трагедии к надежде. По страницам научных трудов Гельмута Фигдора. — М., 2000. — 224 с.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку