Сучасні проблеми художньо- естетичного виховання підлітків

 Сучасні проблеми художньо-естетичного виховання підлітків

  Постановка проблеми. Духовно-моральне становлення дітей та молоді, підготовка їх до самостійного життя в умовах демократичного суспільства є важливою складовою розвитку української держави. Майбутнє нашої нації залежатиме від змісту цінностей, світоглядної орієнтації молодого покоління, від того, якою мірою духовність стане основою його життя. Тому в умовах становлення молодої формації громадян незалежної Української держави особливого значення набуває художньо-естетичне виховання, у процесі якого формуються естетичні потреби й інтереси, виникають емоції, переживання, почуття та розвивається естетичний смак.

   На сучасному етапі розвитку освіти, вдосконаленні навчально-виховного процесу загальна мета діяльності педагогічного колективу Пнікутського ЗЗСО І-ІІ ст..конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, розвиваючі та виховні аспекти художньо-естетичної освіти:
– формування уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв:  образотворчого, музичного;
– виховувати культуру учнів на основі вивчення зразків світової, національної художніх культур та предметів гуманітарного циклу, особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва;
– розвивати естетичну свідомість і художню компетентність, розширювати емоційну сферу особистості;
– виховувати художні інтереси, смаки, морально-естетичні ідеали, потребу у художньо-творчій самореалізації;
– виховувати культуру сприйняття та оцінки художньо-естетичних явищ та предметів, а також потребу в духовному самовдосконаленні;
– формувати художньо-образне мислення, розширювати творчий потенціал учнів, забезпечувати вияви нахилів та здібностей учнів, прогнозування та виконання програм творчого розвитку для кожного учня;
– формування універсальних якостей діяльно-творчої особистості;
– формування утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України.
   Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти та виховання включає такі складові:
змістовно-цільова – цілі (у соціальному й особистісному вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання;
функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);
результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, інтегральні показники художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза педагогічної системи загалом).

  Система художньо-естетичної освіти та виховання включає структурні компоненти:
   1. Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів освітньої галузі “Мистецтво – Естетична культура” і складається з двох частин:
а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети “Музичне мистецтво”, “Образотворче мистецтво” або інтегрований курс “Мистецтво”, курс “Художня культура”)
б) варіативної частини
  2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає організацію колективних і групових форм діяльності учнів поза межами класу і школи, (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю, шкільних об’єднаннях за інтересами, художньо-творчих колективах, клубах; організація екскурсій до музеїв, фольклорних експедицій; відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень тощо);
   3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні типи позашкільних навчальних закладів усіх форм власності – державних і громадських (спеціальні музичні та художні школи, мистецькі заклади, студії, будинки й палаци дитячої та юнацької творчості тощо).
   4. Компонент художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання, початковий досвід яких набувається в школі завдяки створенню відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм індивідуальної роботи вчителя з учнями, методів педагогічного стимулювання художньо-естетичного саморозвитку учнів, а також за допомогою залучення батьків до естетико-виховного процесу, сприяння сімейно-родинному аматорству.
   5. Навчальна діяльність – фундамент естетико-виховної системи школи.
  Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

   Система художньо-естетичної освіти та виховання має відкритий характер, широкий простір для вдосконалення, відродження кращих національних культурних традицій і впровадження найсучасніших інноваційних ідей. Слід відзначити нагальну потребу у популяризації художньо – естетичної освіти, у кардинальних змінах у цій царині. Мета нашого закладу – пропагування художньо – естетичної освіти у широкому колі фахівців –  педагогів-практиків, усіх членів суспільства, причетних до виховання дітей і молоді – майбутнього України.

   Метою художньо-естетичного виховання учнів у позаурочній діяльності є засвоєння цінностей, формування ціннісного ставлення до світу, здатності сприймати й примножувати художні цінності у сфері дозвілля. Щоб формувати духовну культуру учнів, недостатньо забезпечити умови для опанування системою знань і вмінь, включення в художню діяльність, необхідно, на нашу думку, виховувати ціннісне ставлення до мистецтва через власний емоційно забарвлений досвід. Змістом цього досвіду виступає:
– сукупність потреб соціокультурного характеру, спрямованих на соціально значущі об’єкти та види діяльності;
– здатність до відчуття широкої палітри емоцій, до морально-естетичних переживань, до вияву емоцій різної інтенсивності у відповідності з суспільною системою цінностей та ідеалів.

   Художньо-естетичне виховання учнів у позаурочний час здійснюється за загальними принципами, які лежать в основі педагогіки дозвілля:
-особистісно-орієнтований підхід, що виходить із самоцінності особистості, її духовності та суверенності, передбачає, що його реалізація має ґрунтуватися на діалогічній основі, що визначає суб’єкт-суб’єктну взаємодію учасників виховного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію;
– принцип дієвості, активності і самостійності школярів передбачає розвиток самостійності мислення, критичності щодо потоку художньої інформації, творчості у позаурочній діяльності;
– принцип соціокультурної адекватності, багатоманітності і варіативності спрямовує на створення варіативних програм художньо-естетичного виховання у позаурочний час для різних типів шкіл з урахуванням локальної специфіки та можливостей;
– принцип безперервності і послідовності передбачає, що процес прилучення до мистецтва і розвитку естетичної свідомості, естетичного ставлення до нього здійснюватиметься (з орієнтацією на вікові особливості, рівень розвитку, потреби та інтереси учнів) поступово, поетапно збагачуючи здатність художньо-естетичного сприйняття явищ різних мистецтв, потребу творчого самовираження й особистої участі в естетичному перетворенні навколишнього життя.

    Школа має забезпечити умови вибору різноманітних видів художньо-естетичної діяльності учнів, перетворення дозвілля у фактор особистісного творчого розвитку за допомогою духовного потенціалу різних видів мистецтв, використання активних форм різного характеру, спрямованих на самовираження та самоствердження засобами музики, образотворчого мистецтва, театру, хореографії, кіно тощо.

   У позаурочний час створюються сприятливі умови для реалізації творчого потенціалу школярів у різноманітних формах: художніх гуртках і студіях, виконавських колективах (хори; музичні, танцювальні, фольклорні ансамблі), самодіяльних театрах, тимчасових об’єднаннях школярів, у процесі підготовки та відвідування концертів, театрів, музеїв, виставок, вернісажів, зустрічей із митцями, під час переглядів телепередач, підготовки та проведення різноманітних мистецьких заходів, шкільних свят з використання музики, театралізації, кіно та відео, декоративного оформлення тощо.

    Сучасні проблеми художньо-естетичного виховання підлітків

   Педагогічна та психологічна наукова думка дає неоднозначну характеристику підліткового віку. З одного боку, для цього періоду ортогенезу характерні негативні прояви: дисгармонічність у перебудові організму, складність періоду статевого дозрівання, нестабільність, рухливість особистісного зростання, поява нових протестуючих форм поведінки стосовно дорослих тощо. Але з іншого боку, цей період характеризується появою позитивних рис: більш різноманітними та змістовними стають відносини з оточуючим світом, чітко виявляється пластичність і сенситивність до соціального розвитку, зростає самостійність, схильність до самоаналізу, самокритичність. Формується потреба в особистісному самовизначенні, що має важливе значення для переходу в юнацький вік. 

   Означені вище відмінності підліткового віку вимагають від педагогів специфічних підходів до художньо-естетичного виховання. Спробуємо визначити його особливості на цьому етапі ортогенезу. Вони пов'язані, по-перше, зі зростанням активності емоційної сфери психіки на тім вищім рівні, на якому знаходяться моральні, художні, тобто духовні почуття людини. Естетичне ставлення людини до дійсності є формою прояву духовності, тому воно представляє емоційну активність у тому виді, що додають їй інтелект, розум, розумова активність. По-друге, саме на цьому етапі ортогенезу, завдяки появі розвиненої самосвідомості, остаточно формується людська особистість, що додає визначену завершеність і стійкість її смакам. По-третє, загальний рівень розвитку свідомості та самосвідомості дозволяє естетичному ставленню до дійсності скластися в цілісну систему потреб, настанов, смаків, принципів, що усвідомлюється краще, аніж у молодшому шкільному віці, і є основою суджень у дуже характерних для цього віку міркуваннях і суперечках на естетичні теми. Складається вже не тільки система естетичних установок і смаків, але більш-менш розвинена система естетичних поглядів, тому що, "на відміну від конфетного дитячого мислення, у 15-16-літньому віці людина вже оперує узагальненими логічними формулами. У підлітків з'являється потяг до абстракції, до оперування поняттями, формулами, гіпотезами. Це накладає відбиток і на сам стиль мислення.   Для успішного формування естетичної свідомості підлітка надзвичайно важливо мати на увазі, що вона впадає в цей час у залежність від нового провідного виду діяльності - ціннісно-орієнтаційної активності свідомості та може стимулювати поведінку в тій мірі, в якій його естетичні установки пов'язані з етичними, моральними інтересами. Це підтверджує В. Сухомлинський, який на підставі власної педагогічної практики зробив теоретично узагальнюючий висновок. Виходячи з того, що "практика виховної роботи з дітьми старшого шкільного і молодшого шкільного віку показала, наскільки важливо враховувати своєрідність їхнього емоційного відношення до дійсності й джерело цього відношення - їхнє відчуття і сприйняття", В. Сухомлинський розглянув окремо естетичні почуття молодших школярів (7-11 років), підлітків ("роки отроцтва" -12-15 років), роки ранньої юності (16-18 років) і висловив цілий ряд цікавих спостережень про особливості сприйняття в ці періоди мистецтва й інших проявів дитячого життя. Перші роки шкільного життя В. Сухомлинський вважає основним етапом здобуття дітьми знань ("... учні усвідомлюють у доступній для них формі найбільш важливі закономірності природи, матеріального світу, незалежність природи від розуму і волі людини, деякі причинно-наслідкові зв'язки між явищами"), а наступний період характеризується "появою інтересу до світоглядних питань, прагненням оцінювати власними розумовими зусиллями ті чи інші події, бажанням мати власне судження, думку щодо того чи іншого питання...". Звідси він робить вкрай важливий теоретичний висновок -"виховання інтелектуальної й емоційної активності підлітка найбільш плідно протікає на фоні світоглядних питань".

    Особливе значення для розуміння специфіки естетичного виховання підлітків у цей час має настання статевої зрілості і її вплив на взаємини хлопців і дівчат. І. Кон пише: "Усвідомлення й оцінка дитиною свого тіла і зовнішності починається уже в перші роки його життя. Але особлива увага оцінці зовнішності і її відповідностей половому стереотипу приділяється в підлітковому віці". Звідси — природне прагнення молодої людини до естетичного "оформлення" своєї зовнішності, турбота про зачіску й одяг, свідоме формування певних манер, стилю мови, вибір речей, що супроводжують її в повсякденному житті. Зважаючи на зазначене вище, великого значення для учнів театру моделей набувають такі дисципліни, як візаж, стилістика зачіски, іміджелогія, дефіле, на яких діти отримують певні знання, що в подальшому можуть втілюватися в такому прояві художньо-естетичної діяльності, як Преображення власної зовнішності.

   У цей період надзвичайно важливими для естетичного виховання є, по-перше, здатність викладачів так інтерпретувати твори мистецтва або так будувати заняття, щоб учні відчули прямий зв'язок із власними потаємними інтересами. Наприклад, на заняттях з візажу в театрі моделей дівчата мають можливість дізнатися, як, враховуючи особливості своєї зовнішності, вдало подати себе, або, як за допомогою косметичних засобів створити той чи інший образ, щоб нарешті, мати успіх у представників протилежної статі. І, по-друге, необхідно обачливо підходити до вибору творів мистецтва, які повинні збагатити художній досвід дітей. Наприклад, обираючи музичний супровід для занять з хореографії, варто віддавати перевагу класичним творам всесвітньо відомих композиторів, звертати на них увагу учнів театру моделей.

    Ще одна особливість естетичного розвитку дітей підліткового віку, яку повинні враховувати педагоги, полягає в тому, що саме в ці роки загальний процес дорослішання приводить до появи такого нового фактора духовного розвитку молодої людини, як самовиховання. У силу цього завершення формування усієї її свідомості і, зокрема свідомості естетичної, протікає як взаємодія трьох сил: 1) цілеспрямованої виховної діяльності вчителів, батьків і всіх інших дорослих, які так чи інакше свідомо беруть участь у вихованні підлітків; 2) стихійної і неусвідомлюваної виховної діяльності однолітків, у спілкуванні з якими формується свідомість і поведінка кожної молодої людини; 3) її самовиховання як свідомої орієнтації власних дій на освоєння визначених шарів культурної спадщини, на наслідування поведінки певних людей тощо. Співвідношення цих трьох сил залежить від багатьох умов і насамперед від індивідуальних особливостей кожного вихованця, але в тих чи інших пропорціях усі вони беруть участь у формуванні його свідомості, і завдання педагога - сприяти їх оптимальному співвідношенню у кожному конкретному випадку. Звичайно, механізми розвитку і самовиховання особистості підлітка є найбільш істотними факторами в художньо-естетичному розвитку на етапі ортогенезу, який може бути визначений межами підліткового віку. Високий рівень художньо-естетичного розвитку відрізняє підлітка в тому випадку, якщо він виявляє різноманітні естетичні емоції, естетичні оцінки, що відповідають загальноприйнятим нормам, а загальна художньо-естетична спрямованість його діяльності поєднується з потребою в отриманні естетичних знань, вражень, контактів.

Ще однією проблемою, яка має визначати особливості сучасного художньо-естетичного виховання є криза духовності. Педагоги всього світу констатують сьогодні наявність однієї спільної проблеми - втрати духовності. Криза гуманістичних цінностей протікає як на фоні традицій народної, так і "високої" професіоналізованої культури. Сутність цієї кризи полягає у втраті авторитету традиційного образу людини, у послабленні значущості сенсу та цілей життєвого шляху, і втраті ясності усвідомлення тих духовних цінностей, які надають життю виправданості та завершеності. А головна проблема криється не стільки в небезпеці перекручення сприйняття цінностей, скільки в об'єктивній необхідності їх збереження, відтворення в культурі та втілення в різноманітних ситуаціях, у всіх сферах життєдіяльності людини. Тому виникає необхідність спрямування системи освіти та виховання на задоволення потреб вищого рівня. Вона повинна не тільки підтримувати авторитет гуманістичних цінностей, а й забезпечувати їх культивування, хоча б на рівні особистісних переконань та переваг. Педагоги країн Західної Європи у відповідь на констатацію гуманістичної кризи пропонують не наступну "переоцінку цінностей", а соціально-педагогічні засоби, які допоможуть самовизначенню людини в культурі та житті.Педагогічна думка крок за кроком неухильно йде вперед - кожне десятиріччя приносить нові концепції, більш глибоке розуміння цілей і завдань, нові проекти і програми навчального та виховного процесів. Накопичується практичний досвід, вдосконалюється наукове, організаційне та методичне забезпечення робіт з художньо-естетичного виховання. А разом з тим уточнюється його соціальне та загальнокультурне значення, виявляються соціально-культурні потреби суспільства в художньо-естетичному вихованні. У XXI столітті спостерігається процес інтернаціоналізації та міжнародної інтеграції педагогічних систем. Це відбувається усфері спільних підходів до розвитку особистості, системи, методів, засобів і форм навчання, пріоритетних домінуючих цінностей і напрямків виховання та навчання, у тенденціях реформування освіти, створення спільних проектів.                 Проблеми, що постають сьогодні перед навчально-виховною системою мають глобальний характер, проте перспективи їх розв'язання в педагогіці різних країн не можуть бути однаковими. Необхідно враховувати спадщину історичного розвитку кожної країни, рівень її розвитку менталітет нації тощо. Важливо при цьому у виховних і освітніх процесах XXI століття, домогтися збереження дієвості високих критеріїв смаку й естетичних оцінок і суджень. А в підростаючих поколіннях виробити високі естетичні почуття й смаки, які на найширшому плюралістичному полі доповнюють і взаємозбагачують культури різних країн і народів XXI століття навчають людей цінувати "масове мистецтво", "високе або елітарне мистецтво", "масову культуру" і "високу культуру".

         Художньо-естетичне виховання школярів

    У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.
  Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.
  Складною є проблема формування сприймання мистецтва.
Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.
   Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.
   Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам’ятками культури, а й берегти і захищати їх.
  Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушене, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов’язані з моральністю особистості учня.
   В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела:

твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку;

художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів;

театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю);

поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;

природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;

факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями;

оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

   Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У школі створено музей  народознавства, товариство народних умільців з різьби по дереву; учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.
    Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу :музичне мистецтво, образотворче мистецтво, художня культура. На уроках із цих предметів учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та зарубіжної  літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури.
   На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи, формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.
   На розв’язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об’єднаннях, музичних ансамблях, шкільних театрах.

   Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.
  Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім’я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.