Суспільне життя людини Середньовіччя

Чи відбулись зміни в суспільному житті населення середньовічної людини?

У середні віки життя людини як і за античної доби продовжувало залишатися залежним від природно-кліматичних умов. Саме вони визначали спосіб життя, заняття і навіть характер людини.

У ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було розорено багато земель, лісів було більше ніж полів. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі поселення, до яких прилягали клаптики землі, що оброблялися для вирощування городини, бобових та зернових культур.

РОБОТА З ДОКУМЕНТОМ

Капітулярій Віліса (початок ІХ ст.)

Хай гарно слідкують за нашими лісами і гаями; і там, де є місце для розчистки, хай наші економи це зроблять, і хай вони дивляться за тим, щоб поля не захоплювали ліса; і повинні бути такі ліси, де не можна багато рубати дерев або завдавати їм іншої шкоди, і хай вони слідкують за дичиною у лісі; і хай також займуться яструбами і шуліками для нашого полювання; і хай збирають оплату, яка нам належить за це. І хай економи, якщо вони пасуть свиней у лісі, хай управителі чи їх люди, хай вони перші заплатять десятину так, щоб дати приклад іншим, щоб потім і інші також заплатили.

1. Які настанови дає сеньйор своїм управителям?

2. Яким було ставлення сеньйора до лісу?

3. Чим можна пояснити таке його ставлення?

ЇХ МОЖНА ПОРАХУВАТИ ??

Скільки ж жило людей у Європі у середні віки? Це питання є досить складним, бо ніхто  тоді не проводив перепису населення у сучасному розумінні. Проте правителі та окремі феодали ще у ті часи намагалися знати скільки у них підданих і що у них є у володіннях, щоб з`ясувати скільки вони зберуть податків і з чого матимуть доход. З цією метою проводився опис володінь з усіма мешканцями. Найгрунтовніший такий перепис був здійснений норманськими завойовниками в Англії в 1086 р. Всі списки відомостей в народі називали „Книги Страшного суду”. Для сучасних вченим ці та інші документи стали важливим джерелом для з`ясування кількості мешканців тогочасної Європи. У результаті досліджень з`ясували, що за період середньовіччя чисельність населення Європи зростала. Найактивніше це відбувалося у ХІ-ХІІІ ст. Також вчені з`ясували, що у V – VІ ст. мало місце досить значне скорочення населення в результаті епідемій різних хвороб, у порушенні налагодженого життя часів Римської імперії. У  ХІV – ХV ст. знову відбувається скорочення населення у результаті небаченої пандемії чуми.

 ЕПІДЕМІЇ??

Найбільшими лихами середніх віків були голод, хвороби, епідемії та війни. Постійна загроза голоду — характерна риса середньовічного суспільства. Недостатній рівень розвитку техніки призводив до низьких врожаїв. Становище залежних селян — більшості виробників сільськогосподарської продукції — не спонукало їх до збільшення врожаїв. Середньовічна Європа постійно перебувала на межі голоду. Достатньо було посухи, тривалих дощів чи нашестя сарани, і рівень населення різко падав у багатьох регіонах.

НЕ ТЕРПІЛИ ЛИХОЇ ДОЛІ І ТОДІ..

Обмежене лісом середовище, в якому жила людина середньовіччя, зумовлювало її обмежений кругозір. Але це не є свідченням того, що люди у середні віки були безвилазними домосідами, прив`язаними до своєї ділянки землі оточеної лісом. Навпаки, люди у цей період були досить мобільними і можна твердити, що суспільство весь час знаходилося у русі. Попервах це ще були відголоски Великого переселення народів. Згодом у дорогу людей штовхали вже інші причини. По шляхам Європи рухалися селяни, по одинці і групами, які шукали кращої долі; рицарі – у пошуках подвигів і прекрасних дам; монахи – переходячи від монастиря до монастиря; студенти, які йшли до знаменитих шкіл та університетів; прочани і всілякі жебраки і бродяги. Що штовхало цих людей на довгий і небезпечний шлях? Причин було багато, серед них можна виділити наступні:

 Лише з початком ХІV ст. тяга до своєї малої батьківщини бере гору. Селяни обзаводяться чималим майном, феодали могутніми замками, зростають міста. По дорогам Європи переважно зустрічаються лише жебраки та хворі, а також купці. Європейці стають домосідами.

А ЧИ ЇЛИ І ПИЛИ?

Переважна більшість європейців харчувалася досить скромно. Їли, зазвичай, двічі на день: вранці й увечері. Повсякденною їжею були житній хліб, каші, боби, ріпа, капуста, зернова юшка з часником або цибулею. М’яса споживали мало. Тим більше, що протягом року було 166 днів посту, коли м’ясні страви заборонялося їсти. Значно більше в раціоні було риби. Із солодощів знали лише мед. Цукор потрапив до Європи зі Сходу в ХІІІ ст. і був дуже дорогим. Фруктів та овочів споживали дуже мало.

Характер харчового раціону знаті й бідноти відрізнявся, головним чином, не якістю споживаного, а його кількістю. У замках їли більше м’яса, причому багато було дичини, оскільки полювання вважалося привілеєм знаті. Полюбляли заможні готувати й дивовижні страви на кшталт смажених пав чи лебедів або паштету з солов’їних язичків. До їжі додавалися східні прянощі — перець, імбир, гвоздика, мускат, кориця. Однак їхня вартість (продавали прянощі на вагу золота) не кожному була по кишені.

У середньовічній Європі багато пили: на півдні — вино, на півночі — пиво. Замість чаю заварювали трави.

Посуд більшості європейців — миски, кухлі — був дуже простим, виготовленим із глини чи олова. Виробами зі срібла чи золота користувалася лише знать. Виделок не було, за столом їли ложками. Шматки м’яса відрізали ножем і їли руками. Селяни споживали їжу з однієї миски всією сім’єю. На бенкетах знаті ставили на двох одну миску та кубок для вина. Кістки кидали під стіл, а руки витирали скатертиною.

В ЧОМ ХОДИЛИ? ДЕ ЖИЛИ?

Кліматичні умови більшості європейських країн вимагали одягатися тепліше, ніж убиралися римляни. На відміну від античного уславлення краси людського тіла, церква вважала тіло гріховним і наполягала на тому, що його треба прикривати одягом.

Тривалий час жіночий і чоловічий одяг був схожим: довга, до колін, сорочка, короткі штани, верхня сорочка, плащ. У ХІІ ст. він почав дедалі більше розрізнятися, з’явилися перші ознаки моди. Зміни стилів одягу відбивали тогочасні суспільні уподобання. Чоловіки почали носити товсті панчохи, що в ХІV ст. перетворилися на штани, жінки вбирали виключно спідниці. Одначе можливість наслідувати моду мали переважно представники заможних верств. Церква не схвалювала захоплення знаті модою.

 З одягу селянин звичайно носив лляну сорочку-камизу і штани до колін чи навіть до кісточок. Поверх камизи вдягали ще одну довгу сорочку з широкими і довгими рукавами (блузу). Верхнім одягом був плащ, стягнутий на плечах застібкою (фібулою). Взимку носили або грубо вичесаний овечий кожух, або теплу накидку з цупкої тканини чи хутра.

Вигляд житла залежав від природних умов місцевості, виду занять і рівня добробуту його власника. Селянські хати майже не змінилися від давніх часів до ХХ ст. А от міські будинки, палаци і замки за середніх віків зазнали змін. Споруджували будинки, залежно від матеріального становища і доступних матеріалів, із дерева, каменю або робили глинобитними. Камінь дорого коштував, тому використовувався переважно для будівництва церков, палаців і замків.

Спільним для житла представників різних суспільних верств у ранньому середньовіччі було внутрішнє планування. У більшості будівель не було окремих кімнат. Люди спали, їли й готували їжу в одній кімнаті. Лише з ХІ – ХІІІ ст. заможні городяни і селяни розпочали відокремлювати спальні від кухонь та їдалень. Багато кімнат з’явилось у палацах та замках представників знаті. Однак усі кімнати розташовувалися одна за одною, і для того, щоб потрапити з однієї частини палацу до іншої, потрібно було пройти усі приміщення.

 У більшій частині Європи селянські будинки споруджували з дерева; на півдні, де цього матеріалу не вистачало, перевагу надавали каменю. Дах покривали соломою чи очеретом. В одному приміщенні спали, готували їжу, їли. Опалення приміщення і приготування їжі здійснювалося за допомогою відкритого вогнища, яке поступово заступила піч. Коли розводили вогонь, дим виходив крізь отвір у стелі. Димарі з’явилися перегодом. Маленькі віконця не мали шибок, затуляли їх дерев’яними ставнями, шкірою або пузирем. Холодної пори селянська родина часто жила в одному приміщенні з худобою.

Уся обстановка оселі складалася з грубо збитого столу, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання святкового одягу, що його наживали роками і передавали у спадок. Спали на широкому ліжку або на лавах. Постіллю був сінник або матрац, напханий соломою. Людина середньовіччя у своєму житті майже не мала можливості залишитись на самоті. Підтвердженням цього були тогочасні меблі. Ліжко робилося дуже великим і на ньому, зазвичай, окрім господарів, відпочивали також гості. Це вважалось ознакою гостинності. Балдахін — своєрідний “дах” над ліжком — захищав відпочиваючих від комах, яких було вдосталь у будинках.

Прості люди спали переважно на лавах чи скринях. Більшість меблів була грубої та простої роботи. Однак заможні замовляли ремісникам меблі різьблені, інкрустовані коштовними металами і камінням. Звичних для нас шаф не існувало — речі зберігались у скринях. Шафи з висувними шухлядами поширилися з Італії, де їх почали виготовляти з ХІІ ст.

Опалювали будинки вогнищами або камінами. Печі з’явилися лише на початку ХІV ст., коли їх запозичили в північних народів і слов’ян. Освітлювали житло сальними свічками і масляними лампами. Дорогі воскові свічки могли придбати лише заможні люди.

Вигляд більшості середньовічних європейських осель відповідав вислову: “Мій дім — моя фортеця”. І для цього було багато серйозних підстав.