Суспільно-географічні особливості виникнення та діяльності Українського національного об’єднання Канади

Суспільно-географічні особливості виникнення та діяльності

Українського національного об’єднання Канади 

(на прикладі Едмонтонського відділу провінції Альберта)

Проблеми взаємозв’язків України та її діаспори, українців у межах світової спільноти набули виразної актуальності в умовах розбудови української незалежної держави. Сьогодні зарубіжні українці є повноправними громадянами багатьох країн світу. Не дивлячись на те, що проживають у мультиетнічному оточенні, вони намагаються не забувати у своєму середовищі рідну мову, звичаї, культурні, мистецькі й побутові традиції, тобто власну національну самобутність.

В умовах існування квазідержав на сході країни та анексованої території Кримського півострова на півдні, що викликало, в свою чергу, появу переселених осіб і біженців, активізувало заробітчанство закордон, сприяло розшаруванню ментальності нації, дослідження української діаспори Канади як найдієвішої та найбільшої в західному світі набуло нині життєво важливого значення, оскільки є прикладом, не лише для світого українства, але й для громадян України, самоорганізованості й консолідації, в рамках діяльності Українського національного об’єднання Канади, з метою збереження власної історико-культурної спадщини та національної ідентичності.

 Матеріали дослідження доцільно використовувати в області суспільної географії та географії населення; під час вивчення курсів географії в закладах загальної середньої освіти: “Україна в світі: природа, населення” (8 клас), “Географія: регіони та країни” (10 клас); факультативів і курсів за вибором.

Виникнення Українського національного об’єднання Канади є невід’єм- ною частиною 125-літньої історії української діаспори Канади та 150-літньої історії самої Канади. Ці ювілеї відзначалися в 2016 і 2017 роках відповідно. Необхідно з’ясувати, що уявляла собою Канада та українська діаспора в ті часи, та, які обставини призвели до створення УНО.

Освоєння Північної Америки та території майбутньої Канади

У 1492 році іспанець Христофор Колумб відкрив Америку. Слідом за Колумбом у 1497 році Англія направляє Д. Кабота, який відкриває острови Н’юфаундланд і Нова Скотія. У 1534 році Франція присилає Д. Каршієра, який відкриває річку Св. Лаврентія в майбутній Канаді. У 1605 році С. Чамплейн, по слідах свого попередника, знаходить індіанські поселення на цій річці, куди в

1605 році привозить перших французських колоністів. Отже, в Північній Америці почали виникати перші поселення європейців, які переважно були у формі фортець і засновані вихідцями з Франції, Англії та Іспанії. Ці країни намагалися пересилити на цю територію якомога більше власних мешканців, загалом, чоловіків, які брали за дружин індіанок, що й створило умови виникнення метисів. Також почав приїздити кримінальний елемент, який втікав із тих місцин і, почувши про багатства Америки, підприємці, торговці та різні авантюристи. 

У 1607 році до Північної Америки прибули перші родини з Англії, які належали до Пуританської церкви, тобто вони були протестантами, які по- селились в штаті Вірджинія. Але це вже були зовсім інші люди. Вони їхали не за золотом і багатством, а за релігійною й особистою свободою. 

У XVII-XIX століттях уряди європейських країн, переселяючи в Північну Америку своїх громадян, намагалися захопити більше територій, що привело, в решті-решт, до війн між колоніями різних держав. 

До середини ХІХ століття на півночі Північної Америки вже юридично сформувались: Нова Скотія, НюБрансвік та інші провінції майбутньої держави, які вирішили об’єднатись. Таким чином, 01 липня 1867 року було засновано Канаду. Щоб не повторити помилку, як з США, та не втратити для себе новостворену країну, уряд Англії підготував “British North America Act”, яким дав Канаді право на самоуправліня, при цьому, не розриваючи зв’язків з метрополією. Формально до сьогоднішнього дня в Канаді та в кожній провінції присутній представник англійської королеви – генерал-губернатор. 

Із часом, серед поселенців Канади, виникли дві сили, які бачили своє майбутнє по-різному: 1) прихильники англійської монархії, які в майбутньому стали консерваторами; 2) прихильники реформ і в майбутньому вони стали лібералами. 

Але після заселення східних частин Канади людські ресурси Англії були вичерпані. Уряд Канади, розвиваючи схід країни, не мав ні людських, ні технічних, ні фінансових засобів освоювати свої західні землі, на які мала плани більш економічно розвинена країна – США. Після приєднання до Канади Британської Колумбії для величезних канадських територій консолідуючою ідеєю стала думка створення залізниці від “сходу” до “заходу”. Об’єднаними зусиллями Канади, Англії та бізнесу була побудована залізниця від Галіфаксу до Ванкувера, тобто від сходу до заходу Канади. Будівництво залізниці було розпочато в 1881 році, а закінчено в 1885 р. Із 1886 року відбулися перші перевезення нею. Щоб повернути вкладені в будівництво залізниці гроші, бізнес мусив розвивати прерії Центральної та Західної Канади. Тому наступними масовими переселенцями до Канади стали німці-меноніти з різних країн, шведи, датчани та ісландці. Але до 1886 року вони теж були вичерпані. 

У Західній Канаді, через відсутність робочої сили, призупинився економічний розвиток. Потрібний був притік нових виробничих сил. До 1894 року переселенці зі Східної Європи були не бажаними, так як слов’янські народи вважались малокультурними, лінивими, безініціативними і не придатними до життя в тяжких умовах. Але під тиском залізничної компанії та бізнесу консервативна частина канадського парламенту відкрила iмміграцію з даного вектору. Серед різних народів Cхідної Європи до Канади почали приїздити й українці, але вони мали паспорти різних європейських країн, так як України, як держави тоді не існувало. Як для європейців, так і американців традиційний вигляд українців у кoжухах, вишиванках, чоботях і високих шапках був дивокуватий. Але своєю настирливістю, наполегливістю, вмінням освоювати дикі землі та вести фермерські господарства українці завоювали до себе повагу, і перший скептицизм, по відношенню до них, зник. У XIX століттi було також важливим те, що українці були християнами та білими людьми. 

Хвилі імміграції українців у Канаду

Встановлено, що імміграція українців у Канаду охоплювала чотири хвилі:

1) перша хвиля припала на 1891-1914 рр. За цей час біля 180 000 українців приїхало до Канади. Більшість з них були малоосвітчені селяни з західних українських етнічних територій, які входили до різних країн Європи. Одними з перших і найбільш відомими вважаються Іван Пилипів та Василь Єлиняк. Причини імміграції – нестача або відсутність землі. У цей період, якщо поміщики мали 500 та більше гектарів  землі, то селянин в середньому до 1-5 га. Канада ж, у свою чергу, пропонувала 65 га диких, неосвоєних лісистих ділянок за 10 доларів, і родина мусила мати по приїзду 25 доларів. Це були для українців великі гроші, як на той час, але досить малі для Канади, оскільки в ній легко можна було заробити 1 долар за день. 

Отримавши свої 65 га, родина залишалась один-на-один з дикою природою. Спочатку будували собі “бурдей”, або курінь, де тимчасово жили й навіть взимку при -40^оC. Розчищали землю, вирубували ліси, сіяли пшеницю та городину, будували першу хату.

Варіації “бурдеїв”

Отримавши землю, і, побудувавши перше примітивне житло, поселенцям потрібні були гроші, щоб розвивати господарство. Тому чоловіки йшли по містах і лісах їх заробляти. Це була в основному тяжка фізична праця по 12 годин на день за 1-2 долари. Жінки залишались в бурдеї, корчували дерева та заготовлювали будівельні матеріали для хати. Сильні морози, фізична праця та комарі робили умови роботи як чоловіків, так і жінок, дуже тяжкими.  

Потім приходили духовні потреби: будували церкви, школи, самоорганізовувались у різні культурні, просвітницькі, професійні та інші гуртки.

Через початок І Світової Війни з 1914 по 1919 роки iмміграція до Канади практично була відсутня. Біля десяти тисяч українців із Канади воювали в Канадському війську. Один із них Филип Коновал отримав найвищу нагороду:

“Хрест Вікторії”.

Канадські кедри, які спилювали перші українські іммігранти

Переправлення деревини 

2) друга хвиля імміграції охоплює 1918-1939 рр. За цей час до Канади приїхало біля 70 000 українців. Більшість з них були вже освітченими та мали досвід організаційного життя в незалежній Україні з 1917 по 1922 роки. Причина імміграції – пацифікація та терор Польщі на етнічних українських землях.

Представники двох хвиль імміграції часто не знаходили між собою спільної мови, що, на нашу думку, було спричинено наступними факторами: 

-                      поділ на релігійній основі на православних і греко-католиків;

-                      антиукраїнська діяльність прокомуністичних сил; - відсутність організації та об’єднуючого центру.

Саме процес знаходження консенсусу між представниками перших двох хвиль імміграції створив умови до їх консолідації та створення українських організацій. Найвпливовішою з яких, у той час, стало Українське національне об’єднання.  

3)                 третя хвиля імміграції охоплює період з 1945 р. та до кінця 60-х років ХХ ст. Після ІІ Світової Війни один з організаторів УНО Антін Глинка, який був обраний членом Парламенту Канади, проводив величезну роботу для приїзду до Канади українців з різних таборів в Європі. Таким чином, до Канади приїхали десятки тисяч мігрантів, які не бажали повертатись до СРСР. Це були учасники різних українських військових формувань з родинами та остарбайтери з Німеччини.Через політичні причини знову виникли непорозуміння між представниками попередніх двох і ІІІ хвилею, що змусило останніх створювати власні організації. 

4)                 четверта хвиля імміграції розпочалася з 1991 р. та триває донині. Населення виїжджало вже з території незалежної України через економічну скруту перехідного періоду. Це, в переважній своїй більшості, були освітчені та професійно підготовлені люди, але вони не мали досвіду організаційної роботи. У значній мірі представники четвертої хвилі імміграції були носіями радянського історичного, освітнього, культурного та втраченого свого національного українського менталітету.

Таким чином, передумови виникнення Українського національного об’єднання (УНО) нерозривно пов’язане з освоєнням території північної частини Північної Америки, тобто майбутньої Канади. Першими поселенцями були французи, англійці, які в XVII ст. освоїли східну частину континенту. Саме  виснаженість їх трудових ресурсів спричинило ускладнення освоєння Західної частини материка, що викликало там економічний занепад. Ця причина й спровокувала залучення в ХІХ ст. до переселення мігрантів із Східної Європи, серед яких були й українці. Імміграція українців в Канаду включала чотири хвилі. Найчисельнішою була перша хвиля, представники якої разом із однодумцями з другої хвилі розпочали активно самоорганізовуватися та створювати різноманітні освітні й культурно-просвітницькі гуртки та організації, що й створило умови до виникнення УНО. 

Створення Українського національного об’єднання Канади

Основою для створення УНО стала організація військового типу “Українська січова громада” (УСГ), яка виникла в 1928 р. у Вінніпезі. Оскільки вона була заснована виключно як організація військового типу, то з метою задоволення освітньо-культурних потреб її членів було прийнято рішення створити Українське національне об’єднання. 

У газеті “Новий шлях”, яку видавала УСГ, було розміщено оголошення, що 17 липня 1932 року в приміщенні інституту ім. М. Грушевського відбудеться велике Віче, на якому буде обговорюватись можливість утворення нової української організації. Майже всі присутні в залі погодились на створення нової організації. Прийняло участь у Віче декілька сотень людей. Цього ж дня 54 людини записались до УНО. Вістка про це Віче миттєво поширилась по цілій провінції Альберта й по Канаді загалом. Тому перша управа УНО в Едмонтоні стала інформаційним дорадником, координатором і керівним центром для широкої маси їх прихильників і мусила підтримувати контакти з багатьма відділами, які відкривались у Канаді. Для кращої роботи, через декілька місяців, було створено окремі управи УНО для міста Едмонтон і провінції Альберта. Через декілька місяців також була створена управа УНО на цілу Канаду, що мала назву “Крайова Управа УНО”, яка в 1934 році переїхала в Саскатун, а пізніше у Вінніпег.

У різних місцевостях Канади існували як співпраця, так і протистояння між УНО та іншими представниками діаспори. Це залежало від конкретного священника чи проводу місцевої громади довкола яких вони гуртувалися. Діяльність Едмонтонського відділу УНО

З перших днів заснування відділу УНО в Едмонтоні, його члени разом із родинами розпочали велику рутинну організаційну роботу: загальні сходини, сходини управи, сходини членів, відзначення національних і релігійних свят, підтримка газети “Новий шлях”, заснування шкіл і бібліотек для дітей, створення танцювальних, оркестрових і хорових колективів, кооперативів, проведення різних забав та інше. Також Едмонтонський відділ та вся структура УНО по Канаді проводили велику політичну, інформаційну та виховну роботу, як серед української, так і серед загальної канадської громади.

Також було засновано декілька фондів, проводилась фінансова збірка на різні потреби діяльності, підтримку диференційованих структур УНО та побратимів на українських землях.

Члени УНО постійно долучались до загальних протестів української діаспори проти дискримінації, репресій та фізичного знищення українців на рідних землях. Велика інформаційна робота велась про організований Москвою голод в Україні в 1933 році. Із кожним роком активність членів УНО зростала. Для прикладу, в 1938 році філією УНО в Едмонтоні було проведено: 16 засідань управи; 16 членських сходин; 9 концертів; 14 театральних вистав; одне Віче; 32 забави; 6 радіопрограм; один пікнік. При УНО існував хор під керуванням Юрія Цукорника.

У 1947 році члени УНО спільними зусиллями та на пожертви побудували домівку УНО, яка тепер знаходиться майже в центрі міста Едмонтон. Це дало величезний поштовх для розширення їх діяльності. При домівці працювали танцювальні ансамблі, хор і декілька разів на місяць ставились спектаклі. Найбільше в цьому напрямку було зроблено Мирославом Куцем, який присвятив УНО більше 60 років свого життя. Багато тепер відомих українських хорових і танцювальних колективів у Канаді були започатковані при домівках УНО. У Едмонтоні, наприклад, хор “Дніпро”, організований в 1953 році Романом Солтикевичем, всесвітньо відомі танцювальні колективи “Шумка” (1959 р.) та “Черемош” (1969 р.), започатковані Мирославом і Любою Куць. Також М. Куць власноручно розписав більше 3000 писанок, які відповідали традиціям різних регіонів України.

             Домівка УНО                          М. Куць на фестивалі “Дні пам’яті”

Концерт хору “Дніпро”

У 1959 р. було створено суботню школу “Рідна школа”, яка займалася й продовжує нині навчанням і вихованням дітей української діаспори. Спочатку заклад працював при домівці УНО в Едмонтоні, а тепер функціонує при церкві Святого Юрія. Це початкова школа, де освітній процес триває 10 місяців по суботах з 09.00 до 12.00 години. Учні вивчають предмети українською мовою (мова, географія, історія, релігія, культурологія та інші), співають українські пісні, танцюють традиційні українські танці, ставлять вистави, інсценізують свята. 

Після початку четвертої хвилі імміграції члени УНО розпочали дуже велику та важливу справу: працювати з новоприбулими та їхніми дітьми, проводячи просвітницьку роботу про українську географію, історію, культуру, традиції та виховання молодого покоління. За останні майже 30 років до УНО приєдналися родини: Тамара та Микола Воротиленко з дітьми Іваном, Марією, Олександрою; Алла та Валерій Семенко з донькою Софією; Леся та Роман Петрів; Олександра Срібняк з донькою Христиною; Яніна Виговська; Юрій Єрмаков; Оксана Гурська; Ольга Космина; Слава Поріцька та інші. Нові члени разом з ветеранами УНО приймали активну участь в організації різних подій, які відбувались в громаді:

Ø    організація та      проведення          щорічних    Днів Спадщини, які

відбуваються в парку імені В. Гавриляка, який був мером міста Едмонтон у 50тих роках минулого століття;

Ø    щорічне святкування Дня незалежності України; 

Ø    щорічне вшанування жертв Голодомору в Україні; 

Ø    щорічне святкування роковин Т. Шевченка; 

Ø    проведення різних фестивалів, виставок та інших подій; 

Ø    для членів УНО та їхніх родин щороку влаштовуються Різдвяне та Великоднє прийняття.

Фестиваль “Дні Спадщини”

Варіації оголошень заходів УНО

Святкування 60-річчя УНО

Члени УНО покладають вінки до пам’ятника Голодомору

З початку нового тисячоліття в домівці Едмонтонського відділу УНО було організовано власними силами її членів багато виставок: “Чарівний світ писанки” (2000 р., 2003 р.), “Українські рушники” (2001 р.), “Виставка писанок” (2009 р.), “Великодній ярмарок” (2010 р.), “Чим українська хата багата” (2011 р.), “Великодні кошики” (2012 р.), “В пошані до Мирослава Куця” (2013 р.), “Петриківські візерунки” (2013 р.), “І оживе добра слава, слава України” – виставка присвячена 200-літтю з дня народження Т. Шевченка разом з музеями православної та греко-католицької громади (2014 р.), “Чарівний світ ікон” (2015 р.), “Скарби Українського різьбярства” (2017 р.). 

Виставка, присвячена творчості М. Куця

Оголошення про виставку «Петриківські візерунки»

Виставка до 200-річчя Т. Шевченка

У 2017 році вібувся ювілейний банкет з нагоди 85-ліття УНО, де були присутні представники від провінційного уряду та громади. Головним промовцем був Вахтанг Кіпіані, історик і журналіст з України. У 2017 році з нагоди ювілею була встановлена меморіальна дошка на домівці УНО.

Відкриття меморіальної дошки

У 2017 році, силами членкинь Організації українок Канади (ОУК), було організовано святкування 25-ліття дитячого гуртка “Джерело”, яке організували українці з Польщі: колишня голова організації О. Цибульська та С. Йопик.

Констатуємо, що станом на 2019 р. при домівці Едмонтонського відділу Українського національного об’єднання Канади функціонує:

ü    дитяча театр-студія “Джерело”, де художні керівники: Алла Семенко, Христина Піх та музичний керівник Дмитро Руснак. Займається більше 30 дітей;

Виступ дитячої театр-студії “Джерело”

ü    літературно-драматичний театр “Сузір’я”, який щороку готує виставу для традиційної “Маланки”. Керівниками були Л. Петрів, Н. Гриців, Я. Виговська, В. Сторожук. Колектив поставив наступні вистави: “Сватання на Гончарівці”, “Сорочинський ярмарок”, “На перші гулі”, “Маруся Чурай”,

“Вечір на Івана Купала”, “За двома зайцями”, “Наймичка”, “Веселий капелюх”, “За Україну, за її волю” та інші; літературний вечір присвяченний творчості поетів Я. Славутича та О. Кандиби; зустріч з письменником з України Ю.

Винничуком; 

Гумористична вистава «Маланка»

ü    український музичний ансамбль “Рута”, який організувала Алла Семенко і в якому приймають участь в основному колишні вихованці “Джерела”: Таня Стрілець, Христина Стрілець, Софія Семенко, Марічка Овчаренко, Kaтруся Лузанак, Жасмін Мулик, Арсен Запаранюк, Христина Бобиляк та Мікайлі Шапка. Музичний супровід виконує Дмитро Руснак. 

Виступ ансамблю “Рута”

ü    у західній частині міста Едмонтон, для самих маленьких від УНО почала працювати дитяча танцювальна школа “Проліски”, яку організувала Марія Воротиленко; 

ü    Тамарою Воротиленко було проведено каталогування бібліотеки при домівці УНО, яка налічує більш ніж три тисячі примірників. Також вона організувала архів УНО та ОУК.

Встановлено, що діти та молодь, які були активними в різних молодіжних організаціях, стають успішними в подальшому дорослому житті (Софія Семенко, Таня Стрілець та багато інших). На їх прикладах члени УНО разом з членкинями ОУК, намагаються створити всі умови для розвитку й виховання підростаючого покоління та заохочують, в першу чергу, батьків інвестувати свій час і кошти у власних дітей.

Варто відмітити, що останні 20-30 років УНО в значній мірі тримається на представниках четвертої хвилі імміграції. Дуже великий внесок в продовження традиційної роботи організації був зроблений довголітнім її головою – Юрієм Йопиком, на якого припав період зміни поколінь. За час його керівництва було проведено декілька великих ремонтів; у 2017 році  встановлений новий широкоформатний прожектор, який дав можливість ставити більш цікавіші вистави. 

Хоча теперішня імміграція вважається економічною, але серед багатьох тисяч нових іммігрантів знаходяться люди, які долучаються до добровільної праці в УНО, члени якої допомагають їм освоїтись у Канаді. 

За 85 років існування УНО, його члени розбудували свої відділи в багатьох містах Канади, де були поселення українців, які селилися поруч із робочими місцями. Але, коли підприємства закривались, то люди переїздили в інші міста, і, як результат, відділи зникали. З часом, багато з них призупинили своє існування через вікові причини членів і відсутність притоку нових сил. 

За 125 р. в Канаді українська діаспора на сьогодні практично не має жодних міжцерковних і міжорганізаційних конфліктів, проблем у спілкуванні та співпраці. Членами УНО є представники декількох поколінь українців у Канаді та останніх хвиль імміграції з різних країн, які активно співпрацюють з наймасштабнішими та найавторитетнішими організаціями світового українства: Конгрес українців Канади (створений в 1940 р.) та Світовий конгрес українців (створений в 1967 р.).

Але життя української громади Канади не замикається лише на діяльності

УНО. Паралельно існують ще десятки різних організацій, які утворені за  професійними інтересами, належності до релігійних громад або різними хвилями імміграції.

Отже, узагальнюючи все вищесказане, ми констатуємо, що Українське національне об’єднання Канади:

–                    це організація, яка виникла в 1932 р. на основі Української січової громади та зупинила розкол української діаспори за релігійними й політичними поглядами, і стала консолідуючим ядром;

–                    було однією з перших сил у Канаді, яка в 30-40 роках ХХ століття зуміла дати політичну, ідеологічну відсіч антиукраїнським організаціям;

–                    разом із УСГ стало організатором створення власного видавництва й газети “Новий шлях”, кредитових спілок, а пізніше Конгресу українців Канади та Світового конгресу українців; 

–                    за сприяння якого Канада була першою країною, яка визнала неза- лежність України в 1991 році;

–                    зберегло українську мову, культуру, традиції серед діаспори;

–                    побудовало та відпрацювало систему освіти дітей: через садочки, двомовні програми в католицьких школах, суботні школи, українознавчі курси, університетську освіту; 

–                    заснувало широку мережу різних українських танцювальних,

музичних і спортивних колективів;

–                    створило умови для виникнення різних українських організацій;  мережі українських греко-католицьких, православних і протестанських церков;

–                    доклало зусиль, щоб українці були присутні на всіх рівнях економічного, політичного, культурного та спортивного життя Канади;

–                    на протязі 85 років була однією з головних українських просвітницько-культурних організацій в Канаді з широкою мережею своїх відділів.

Співпраця УНО з Україною

Члени Едмонтонського відділу Українського національного об’єднання Канади, з часу його заснування, не поривають зв’язків з Вітчизною. Його співпрацю можна згрупувати умовно в чотири вектори: культурнопросвітницький, благодійницько-меценатський (фінансова допомога освітнім закладам, сиротинцям і будинкам для немовлят, видання книг українських авторів тощо), освітній (співпраця з суботньою школою та мовним радником) та гуманітарний (підтримка українців одягом, медикаментами, продуктами харчування під час Другої світової війни та воїнів АТО).

Після того, як Росія розпочала чергову агресію проти України у 2014 році, в домівці УНО було проведено декілька концертів, творчих вечорів і забав, весь прибуток з яких та пожертви небайдужих були відправлені в Україну. Також було закуплено медикаменти, медичне обладнання та зимовий одяг і надіслано в зону АТО. До цієї роботи при’єднались всі українські церкви та організації.

При Міністерстві освіти Альберти було відкрито посаду спеціального мовного радника, який координує вивчення та популяризацію української мови в закладах освіти провінції. Нині цю посаду займає Наталія Наявко. 

У 2018 р. за сприяння УНО в Едмонтоні – столиці канадської провінції Альберта – було відкрито генеральне консульство України. Новоутворене консульство обслуговуватиме близько 350 тисяч канадців українського походження Альберти та сусідні провінції Західної Канади: Саскатчеван, Британську Колумбію, Юкон, що створює оптимальні умови для активізації торговельних та інвестиційних контактів між країнами. Нині генеральним консулом є Олександр Данилейко. 

Члени УНО систематично є спостерігачами від ОБСЄ на президентських і парламентських виборах в Україні.

Творчі колективи Альберти постійно відвідують Україну з гастролями.  Українські письменники, журналісти, науковці проводять в домівці УНО різноманітні заходи. 

 У 2019 р. члени Едмонтонського відділу УНО стали співорганізаторами Міжнародного проєкту з обміну педагогічним досвідом завдяки якому 4 педагогів із України відвідали Канаду, де вивчали досвід роботи громадських і католицьких шкіл провінції Альберта. 

Українська делегація з організаторами Міжнародного проєкту

Список використаних джерел

                1.      Білецький Л. Українські піонери в Канаді. 1891–1951 / Л. Білецький.

– Вінніпег, 1951. – 128 с.

2.                  Бойчук В. Українці в Канаді / В. Бойчук. – Калгарі, 2017. – 100 с. 

3.                  Боровик М. Століття українського поселення в Канаді (1891–1991) / М. Боровик. – Оттава, 1991. – 470 с.

4.                  Воротиленко М. Заповіт Петра І / М. Воротиленко. – Київ: ФОП Стебеляк, 2015. – 512 с. 

5.                  Воротиленко М. Коротка історія створення та діяльності Українського національного об’єднання Канади / М. Воротиленко. – Едмонтон, 2018. – 112 с.

6.                  Горобець А. Канадський досвід сільського вчителя / А. Горобець // Трудова слава. – 2019. – № 20. – С. 13.

7.                  Горобець А. Українська діаспора Канади. На прикладі Едмонтонського відділу Українського національного об’єднання. Географія.

2019. № 19-20. Жовтень. С. 66-71. 

8.                  Інтерв’ю з Воротиленком Миколою, 1957 р. н. (м. Едмонтон, провінція Альберта, Канада, 29 серпня 2019 р.).

9.                  Корнєєв В. Видатні мандрівники, мореплавці та дослідники-

краєзнавці / В. Корнєєв, О. Корнєєв. – Харків: Вид. група “Основа”, 2005. – 224 с. 

10.             Марунчак М. В зустрічі з українськими піонерами Альберти. – 2-ге вид. / М. Марунчак. – Вінніпег, 1965. – 88 с.

11.             Офіційний сайт генерального консульства України в м. Едмонтон. – Режим доступу: https//edmonton.mfa.gov.ua.

12.             Офіційний сайт Українського національного об’єднання Канади. – Режим доступу: https//www.unfcanada.ca.

13.             Шарик М. З віддалі 50 літ. Книга 1 / М. Шарик. – Едмонтон, 1969 –

379 с.