Сутність комунікації в системі публічного управління

Сутність комунікації в системі публічного управління

Комунікація є багатоманітним явищем, а відповідно це поняття має різноманітні трактування, де акцентується на тих чи інших його аспектах. Зокрема, поняття «комунікація» може трактуватися як:

Види комунікацій

Одним із ключових явищ у комунікації є власне комунікативний процес. Комунікативний процес – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю суб’єктів. Під час комунікативного процесу реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов’язана з установленням контактів) функції комунікації.

Моделі комунікацій

Комунікативна діяльність у публічному управлінні полягає у здійсненні інформаційних обмінів, спрямованих на виконання функцій публічного управління і забезпечується комунікативною підсистемою публічного управління. Комунікативна підсистема публічного управління охоплює суб’єктів взаємодії, інформаційні зв’язки й управлінські відносини, процеси взаємодії суб’єктів управління між собою та з іншими суспільними інститутами.

соціальна складова – це окремі особи та соціальні групи, які є учасниками комунікативної діяльності, джерелами й одержувачами контенту – саме ця складова визначає сутнісні характеристики комунікативної діяльності загалом; технологічна складова – способи та прийоми створення, трансляції, отримання й розуміння, зберігання повідомлень; технічна складова – системи та засоби створення, трансляції, отримання й декодування, зберігання повідомлень; семіотична складова – окремі знаки та знакові системи, які є формою для контенту, його носіями. З позицій структурно-функціонального розгляду комунікативної підсистеми публічного управління та комунікативної діяльності в публічному управлінні можна виділити чотири притаманні їм основні складові:

Комунікативна діяльність у публічному управлінні відбувається в межах відповідного комунікативного простору. Комунікативний простір публічного управління – це соціокультурне середовище, де за участі суб’єктів, що належать до системи публічного управління та її середовища, з використанням відповідних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, відбуваються процеси, спрямовані на здійснення функцій публічного управління та обумовлені суб’єкт-об’єктними відносинами в системі публічного управління, і пов’язані з творенням, поширенням та споживанням повідомлень, змістом яких є функціонування системи публічного управління.

Часто паралельно з терміном «комунікативний простір публічного управління» вживається і поняття «інформаційний простір публічного управління». Проте вони мають не лише спільні риси, але й певні відмінності.

Місцем перетину інформаційного та комунікативного просторів публічного управління є безпосередньо система публічного управління з притаманними їй суб’єкт-об’єктними відносинами, управлінськими процесами та процедурами, даними, значеннями та смислами, семіотичними формами.

Інформація, яка використовується під час підготовки, прийняття, реалізації та оцінювання управлінських рішень має відповідати таким вимогам: Точність – точні дані повинні адекватно відображати стан явища, процесу, істоти, які ними описуються, мати однозначний зміст і не припускати різних тлумачень. Своєчасність – свідчить про надходження інформації до організації, відповідного структурного підрозділу чи конкретної посадової особи чітко у встановлені терміни, або ж не пізніше терміну, достатнього для підготовки, прийняття та реалізації рішення щодо певної проблемної ситуації. При цьому інформація повинна надходити раніше, ніж зміниться ситуація, яку вона описує, інакше вона втрачає своє значення. Повнота – означає, що кількість інформації повинна бути достатньою для адекватної оцінки ситуації і прийняття рішення на певному рівні управління. Корисність – вимагає, щоб інформація за змістом відповідала потребам суб’єкта управління і не містила даних, що непотрібні для вирішення певної проблеми. Доступність – передбачає, що інформація подається у вигляді, який не потребує додаткової обробки та не ускладнює її сприйняття і використання під час прийняття управлінського рішення, а її отримання є безперешкодним.

Характерною особливістю управління комунікаціями в умовах кризи стає не лише розробка нових моделей творення інформації і повідомлень, але й моделей блокування непотрібної і навіть шкідливої для аудиторії інформації, трансляція якої може бути загрозливою. Саме з другого випливає необхідність запровадження, передусім у воєнний час, механізму цензури. При цьому важливим є блокування не лише дезорганізуючих комунікацій, а й такої ж поведінки. Комунікація в умовах кризи також має бути спрямована на відновлення управління за нових обставин, коли об’єкт управління перестає довіряти суб’єкту і схильний до хаотичних дій з огляду на ту інформацію, що розповсюджується неофіційними каналами.

Для забезпечення успішної комунікації в умовах кризи слід дотримуватися таких основних рекомендацій: оперативна й гнучка реакція на кризову ситуацію має поєднуватися з чіткими орієнтирами організації, чіткою її позицією з принципових питань, що пов’язані з кризою – непевність цих позицій лише знизить довіру аудиторії та посилить хаос; громадськість має побачити, що вище керівництво залучене до вирішення кризової ситуації, працює рішуче, ефективно та має бачення шляхів розв’язання кризи; активна підтримка третьої сторони, що є авторитетною для громадськості, сприяє розв’язанню кризової ситуації; комунікації в умовах кризи мають бути централізовані – слід визначити єдину відповідальну особу, що буде уповноважена надавати інформацію аж до розв’язання кризової ситуації; необхідно налагодити конструктивну роботу із ЗМІ– незважаючи на те, що кризова ситуація спонукає журналістів шукати передусім «гарячі» факти і критикувати владу за встановлені тимчасові обмеження на доступ до інформації, пресу слід розглядати як «дружнього противника» і наполегливо пояснювати свою позицію щодо ситуації, що склалася; перетворення журналістів у ворогів лише посилить напруження; налагодити внутрішні комунікації – службовці мають отримувати чіткі й зрозумілі вказівки з подолання кризової ситуації та оперативно забезпечувати їх виконання; необхідно також враховувати, що службовці включені до багатьох неформальних комунікативних мереж, і цілеспрямовано використовувати цей комунікативний канал; налагодити зворотний зв’язок – активно проводити контентаналіз ЗМІ, опитування громадської думки, аналізувати чутки, постійно перевіряти ефективність впливу на аудиторію повідомлень, що надходять офіційними та неофіційними комунікативними каналами і залежно від результату коригувати зміст і форми комунікації.

Управління новинами як ключова складова комунікацій у кризових умовах передбачає проходження кількох важливих етапів: Ø аналіз ситуації, вибір і планування події; Ø підготовка очікування події; Ø організація та проведення самої події; Ø висвітлення події у ЗМІ;Ø поява коментарів до події; Ø згадування події у переліку(в контексті) інших подібних подій; Ø посилання на подію як підтвердженняпевної тенденції. Такий метод роботи із ЗМІ відбувається на інтелектуальному рівні, за рахунок внесення до певного комунікативного простору потрібних ідей і повідомлень, а не шляхом заборон.

З усіх видів руйнівної зброї, яку здатна придумати людина, найжахливіша і найсильніша - слово. Кинджали і списи залишають сліди крові, стріли видно на відстані. Отруту можна вчасно виявити і уникнути смерті. Слово ж руйнує непомітно. П. Коельо