Стосунки співпраці найбільш ефективно сприяють самоствердженню особистості в навчально-виховному процесі і становленню активної життєвої позиції в цілому, оскільки категорія "співпраця" являє собою складну єдність: форми перспективного взаємозв'язку, основаного на взаєморозумінні і взаємо-переживанні; засоби організації спільної діяльності, тобто "на рівних", що передбачає прояв самостійності, активності й організованості; форми взаємодії учасників навчально-виховного процесу, коли праця ґрунтується на взаємопідтримці і взаємодопомозі, тобто умінні дітей працювати разом як між собою, так і з керівником при об'єднанні зусиль і погодженості дій.
Виступ на засіданні творчої групи
Тема: Сутність та особливості сучасного освітнього простору спрямовані на успішну соціалізацію гуртківців.
У сучасних умовах, як ніколи раніше, створюються більш широкі можливості для розвитку сучасних теоретичних і практичних підходів з проблем виховання культури особистісного самоствердження в учнівської молоді до здійснення їх відповідно до потреб розвитку держави і світового співтовариства.
Сучасний рівень усвідомлення проблем дітей постійно вимагає нових підходів до розуміння сутності виховної системи саморозвитку й самореалізації особистості, організаційно-педагогічних умов її становлення. Слід розвивати в дитини прагнення й потребу усвідомити свою особистісну сутність, своє місце і призначення у виховному середовищі . Дитина сьогодні повинна мати право і бути здатним на власну думку і творчу діяльність.
Основні цілі для керівника:
Створення умов для самоствердження особистості дитини. Для того, щоб процеси самоствердження стали переважаючими в психічному розвитку, необхідна організація таких груп умов: усвідомлення дитиною цілей, завдань і можливостей свого розвитку і саморозвитку; участь дитини в самостійній і творчій діяльності, певний досвід успіху і тренінг досягнень.
Успішна реалізація процесу виховання культури особистісного самоствердження вимагає врахування вікових особливостей. Принцип реальності і послідовності передбачає щільну координацію цілей і напрямків виховання й навчання з об'єктивними тенденціями розвитку життя суспільства, розвиток в учнів якостей, які дозволяють їм успішно адаптуватися до труднощів і суперечностей сучасного життя. Плануючи виховну роботу, керівник повинен чітко уявляти собі, що він буде давати протягом року, що давав раніше і яка інформація буде подана на майбутнє... Але далеко не все, що доступно учням, що вони можуть засвоїти, слід їм давати.
Принцип особистісного підходу. Згідно із сучасним уявленням, його основними особливостями є: цінність особистості, яка полягає в самоцінності дитини; унікальності особистості, у визнанні індивідуальності кожної дитини; пріоритет особистісного розвитку, коли навчання й виховання виступають не як самоціль, а як засіб розвитку особистості кожного індивідууму; суб'єктність навчально–виховного процесу, орієнтація на внутрішню мотивацію навчання і виховання, свобода вибору дитиною. Принцип педагогічної доцільності. При здійсненні продуманих і настійних педагогічних впливів можна навіяти дітям складні поняття, витренувати шляхом багаторазових і наполегливих повторень . У цих випадках може бути досягнутий успішний приватний результат, можуть виникнути окремі позитивні погляди, позитивні звички. Але цей позитивний результат далеко не завжди буде позитивним, якщо його оцінювати з точки зору загальної лінії саморозвитку, всього комплексу самовдосконалення.
Принцип гуманності, котрий передбачає: створення в школі атмосфери турботи щодо здоров'я і благополуччя, поваги, честі і достоїнства особистості дитини, педагога; формування людських взаємин на основі толерантності, доброзичливості, співпраці, взаємної допомоги, турботи і відповідальності. Принцип демократичності, котрий передбачає: створення стосунків у колективі на основі взаємної поваги і свобод керівника, дітей, батьків;; розвиток громадянської ініціатив.
Принцип науковості, котрий передбачає: розвиток в учнів сучасного світогляду, розуміння місця й ролі людини в світі і в суспільстві
Саме стосунки співпраці найбільш ефективно сприяють самоствердженню особистості в навчальновиховному процесі і становленню активної життєвої позиції в цілому, оскільки категорія "співпраця" являє собою складну єдність: форми перспективного взаємозв'язку, основаного на взаєморозумінні і взаємопереживанні; засоби організації спільної діяльності, тобто "на рівних", що передбачає прояв самостійності, активності й організованості; форми взаємодії учасників навчально-виховного процесу, коли праця ґрунтується на взаємопідтримці і взаємодопомозі, тобто умінні дітей працювати разом як між собою, так і з керівником при об'єднанні зусиль і погодженості дій.