Згодом люди з’ясували, що твердого неба не існує, а небесна сфера – явище позірне, тобто видиме лише людською уявою. Насправді, розглядаючи зоряне небо, ми вдивляємось у космічну безодню, що не має просторових меж. Але уявлення про сферу, яка оточує Землю і на якій містяться зорі, виявилось дуже зручним для вивчення зоряного світу.
Усі зорі описують на небесній сфері дуги, наче кожна з них рухається вздовж кола. Причому всі кола на світлині мають спільний центр, поблизу якого бачимо не дуже яскраву зорю. Її називають Полярною зорею, бо вона лежить на небесній сфері дуже близько до Північного полюса світу. Оскільки проміжок часу, за який Земля один раз обертається навколо себе, називають добою, то й рух небесних світил, спричинений таким обертанням, називають добовим.
Коли ми дивимося на зоряне небо, то здається, що воно всипане незліченною кількістю зір. Але це не так, людське око бачить на ньому не більше 6000 зір. Нашу увагу насамперед привертають яскраві. Згодом ми помічаємо, що зорі розподілені на небі нерівномірно. Спостереження протягом кілька вечорів чи тижнів поспіль дають змогу встановити ще одну особливість – ми не помічаємо рух зір одна відносно одної, неначе вони справді прикріплені до небесної сфери. Зміщення на ній переважної більшості зір не можна побачити навіть на проміжку часу в 100 років!
ПРОСТА ГЕОМЕТРИЧНА ФІГУРА, ТРИКУТНИК, НАМАЛЬОВАНА НА ЗОРЯНОМУ НЕБІ ЗА ДОПОМОГОЮ ЯСКРАВИХ ЗІРЯскраві зорі та незмінність положення зір на небесній сфері дають змогу об’єднувати їх у прості геометричні фігури. Наприклад, трикутники чи прямокутники. Звісно, таке «малювання по зорях» ми виконуємо уявно, тобто подумки.
Поділ зоряного неба на сузір’я тривав довго. Було навіть так, що одні й ті самі зорі відносили до різних сузір’їв. Зрештою це стало заважати, бо створювало плутанину в кількості сузір’їв та їхніх назвах. Саме тому 1922 р. астрономи ухвалили рішення залишити на небесній сфері лише 88 найвідоміших сузір’їв та змінили суть цього поняття. Якщо до цього під сузір’ям розуміли умовну фігуру на зоряному небі, то після – певну ділянку небесної сфери, що має чіткі межі.
Якщо спочатку фігури сузір’їв людина тримала у своїй пам’яті, то із часом стала переносити такі зображення на камінь, глиняні таблички, папірус і, зрештою, на папір. Так з’явилися перші карти зоряного неба. На них зображали міфічних героїв, різних тварин і предмети, на честь яких було названо сузір’я. На сучасних картах зазначають тільки зорі та інші небесні світила, іноді не вказуючи навіть межі сузір’їв. Зображення сузір’я Оріона в атласі XVII ст.
УЗАГАЛЬНИМОНебесна сфера – це уявна сфера дуже великого розміру, в центрі якої перебуває спостерігач і на яку спроектовано всі світила так, як він бачить їх у певний момент часу з певної точки простору. Вісь світу – пряма, що проходить через центр небесної сфери вздовж осі добового обертання Землі. Сузір’я – це ділянка небесної сфери із чітко окресленими межами й усіма зорями та іншими небесними світилами, що лежать у цих межах.