Світоглядні мотиви поезій О.П.Гунька

Тема: Світоглядні  мотиви  поезій  О.П.Гунька

Мета: ознайомити учнів з творчістю херсонського поета Олександра Петровича Гунька;  розвивати у школярів інтерес до культури та літератури рідного краю, формувати світоглядні позиції, виразно й вдумливо читати тексти художньої літератури, висловлювати власні міркування щодо прочитаного; виховувати повагу до творчості талановитих земляків, інтерес до наслідків власної праці.

Обладнання: збірки поезій, аудіозапис до пісні на слова Б.Пастернака «Мело, мело по всій землі…», презентація до уроку.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Вступне слово вчителя

Скільки митців слова зростила рідна Херсонщина для нашої країни. Їх твори варті того, щоб ними пишалися, під час читання відчували насолоду, задоволення, радість.  Сьогодні ми вирушаємо у поетичний світ О.Гунька, письменника рідного краю.

ІІІ. Основний зміст уроку

1. Біографія і творчий шлях О. Гунька

Олександр Петрович Гунько народився 29 серпня 1952 року в Чаплинці на Херсонщині. Закінчив Херсонський педінститут і Міжрегіональну академію управління персоналом. Працював учителем української мови й літератури, кореспондентом, відповідальним секретарем, редактором у різних виданнях Херсона й Нової Каховки, оглядачем «Газети по-українськи» в Києві.

Член Національної Спілки письменників з 2002 року. Автор поетичних збірок «Змова мовчання» (2000), «Зоряний канон» (2006),  книги перекладів «Три лауреати. Бунін, Пастернак, Бродський» (2006), «На вулиці генія» (2012),  «Брама Всесвіту» (2014), «Сталкери по крові» (2017). Друкувався в журналах «Дніпро», «Київ», «ШО», «Стіна», «Країна», «Журналіст України», багатьох колективних збірках і альманахах.

2. Повторення відомостей про види ліричних творів.

Залежно від змісту ліричні твори умовно поділяються на такі види: громадянська, філософська, пейзажна та інтимна лірика:

а)громадянська лірика – поезія, в якій виражені думки й почуття, викликані суспільно-політичними тогочасними явищами;

б)інтимна, або особиста, лірика – твір, де настрої поета викликані його спогадами про рідний край;

в)пейзажна лірика – твір, в якому передані настрої ліричного героя, викликані спогляданнями природи;

г)філософська лірика – поезія, в якій виражаються думки і почуття, викликані складними роздумами над проблемами буття.

3. Кожна книга має свою – часом дивну – історію. Збірка «Три лауреати. Бунін, Пастернак, Бродський» - переклад українською мовою віршів трьох російських поетів, що в різні роки і за різних – досить драматичних – обставин стали лауреатами Нобелевської премії  в галузі літератури: І. Буніна (премію отримав в 1933-му, перебуваючи в еміграції, за роман «Життя Арсенєва»), Б. Пастернака (премію було присуджено в 1958-му році за роман «Доктор Живаго», опублікований в Італії) та Й. Бродського (премію отримав, мешкаючи у США, в 1987-му за поетичну творчість).

(Додаток 1)

3.1. Виразне читання поезій, що увійшли до збірки «Три лауреати. Бунін, Пастернак, Бродський».

3.2. Виконати творче завдання «Малюю музику словами».

Прослухавши фонограму до пісні на слова Б.Пастернака «Мело, мело по всій землі…», описати кількома реченнями мелодію за допомогою словесних засобів.

Село. Хати. Так тихо-тихо. По вікна білим замело. Сліди. Сніги і порожнеча. І вітру злого ворожнеча. Зима.

4. На вулиці генія можуть функціонувати крамниці, кав'ярні, бутіки; і той, хто їх відвідує, навіть не зверне увагу на те, що ходив такою вулицею.  Інша справа – поет. Для нього – це особлива територія. Може, щоб зважитися прийти сюди, поетові потрібно було причащатися, сповідатися, простити боржників своїх, замолити гріхи. А які ті гріхи в поета – «одні поеми та вірші». Олександрові Гуньку гріх пустого легковажного вірш описання, вірш описання для забави непритаманний. Для нього це напружене очікування «срібла у струнах». І це срібло не з'явиться в наслідувальних поезіях.

Олександр Гунько, звичайно ж, пам'ятає геніїв, він їм присвячує цикл «Постаті», до якого входять поетичні портрети Джордано Бруно, Євгена Плужника, Анни Ахматової, Миколи Хвильового, Олександра Довженка, Лесі Українки, Марка Шагала, Сальвадора Далі,Казимира Малевича, Пабло Пікассо. Автор пише, пам'ятаючи, що написаним неодмінно прийде на вулицю геніїв – для нього це своєрідний рентген-апарат, який не зважить ні на позолоту, ні на броню, ні на брехню.

(Додаток 2)

4.1.Виразне читання поезій, що увійшли до збірки «Постаті».

4.2. Виконати творче завдання «Логічні пари».

Поєднати ім'я митця з асоціаціями, викликаними його творчим доробком,  галуззю мистецтва, героєм  чи науково-філософськими поглядами.

5. З роками поезія Олександра Гунька стала економнішою, малослівнішою, вислови ж – суворішими. Твори, що увійшли до збірки «Брами Всесвіту» сповнюють слова, що пройшли через сито думки й почуття, й водночас  глибока філософська думка поєднується в них із розсипами омонімів і омофонів, демонструючи багатство поетичного таланту автора.

Долання буденності, в яких би проявах вона не була – це надзавдання поета. Як творчої особистості, так і людини. Не мудро ставити світу вимоги, не піднімаючись над своєю особистою буденністю в почуттях, думках та світогляді. Олександр Гунько здивований і одержимий можливістю вийти за межі буденного і даного та зробити кроки до Всесвітнього.

Чи відкриються брами Всесвіту?

Відповідь на це питання поет залишає читачеві… Та ще одне для себе і для читача автор ставить в останньому вірші (Magistral») цієї збірки – чи «лиш колись упавши ниць, в собі шукатимемо Бога?»

(Додаток 3)

5.1. Виразне читання поезій, що увійшли до збірки «Брами Всесвіту».

5.2. Виконати творче завдання «Подаруй мені слово».

Переглянути поезії зі збірки «Брами Всесвіту».  Дібрати  якнайбільшу кількість власних заголовків, що відображають тему чи основну думку кожного з творів.

6. Метафоричність і філософізм – характерні ознаки поезії Олександра Гунька. У збірці «Сталкери по крові» вони проявилися  й у низці віршів про Майдан та війну на Донбасі. Стислість вислову і оригінальність думки, вірність класичному віршу і схильність до авангарду – привабливість поетичного стилю митця.

У передслові до своєї збірки «Сталкери по крові» автор пише: «Вони – серед нас і з нами. Ті, хто вийшов на Євромайдан у 2013-му. Хто, кинувши все, пішов у добробати. Хто стояв на  смерть у Донецькому аеропорту. Хто став волонтером за покликом серця… Хто підкорює Гімалаї і освоює Антарктиду. Хто творить неперевершене і здійснює неймовірне. Хто розширює межі реальності, злітає думкою у незнані світи і проявляє нечувану стійкість духу. Це – наші предтечі і сучасники. Провідники нової енергії відродження нації і людства. Сталкери по духу, стакери по розуму, стакери по крові. Провісники майбутнього. Спецпризначенці  долі.

Усім їм присвячую цю книгу.»

(Додаток 4)

6.1. Виразне читання поезій, що увійшли до збірки «Сталкери по крові».

6.2. Виконати творче завдання «Археологи».

Виписати з опрацьованих віршових текстів авторські неологізми, замінюючи їх нейтральними відповідниками, синонімами чи асоціативними словами.

Увіч – у світ, у Всесвіт   шурхливим – шумливим, із шерхотом

осмучені – сумні    без означень – без зауважень

надзоряні, надсонячні – небувалі  відлунки – відлуння

гультяки – гультяї    гетьманат – когорта гетьманів

боронь – боротьба

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

1.Скласти і презентувати паспорт одного з прочитаних віршових творів

2.Робота в парах.

Скласти «Доміно» - «Життєтворчість О.П.Гунька»

О.Гунько – поет – перекладач – учитель – редактор – член Національної Спілки письменників України – лауреат літературних премій – авангардист – земляк.

V. Підсумок уроку

VІ. Домашнє завдання

Додаток 1.

Зі збірки «Три лауреати. Бунін, Пастернак, Бродський»

І. Бунін

Мати

І дні і ночі до пори

В степу бурани шумували,

І віхи снігом замітали,

І укривали хутори.

Вони вривались в мертвий дім –

Й шибки у рамах там дрижали,

І сніг у старовинній залі

Кружляв у сутінку нічнім.

Та був вогонь,що, блискотівши,

Ночами він світив увіч,

Ходила мати всеньку ніч

Очей до світу не стуливши.

Вона свічу у почуттях

Старою книгою закрила

Й, поклавши до плеча дитя,

Усе співала і ходила.

І ніч тягнулася повзком,

Дрімоту часом навівала.

І заметіль шуміла в'яло

Шурхливим снігом за вікном.

Коли ж буран в пориві дикім

Раптовим шквалом налітав,

Здавалось їй, що дім дрижав,

Що хтось слабим, далеким криком

В степу на поміч закликав.

Й до ранку слізьми за дверима

Її покірний зір блищав

І хлопчик з ляку позирав

На світ великими очима.

1893 рік

* * *

Ти чому так печальне, вечірнєє небо?

Чи тому, що мені жаль землі.

Що туманне синіє безкрайнє це море

І ховається сонце в імлі?

Ти чому так прекрасне, вечірнєє небо?

Чи тому, що далеко земля,

Що із сумом прощальним згасає заграва

У вітрилах косих корабля?

І шумлять тихим шумом увечері хвилі

І гойдають у пісні віків

Усамітнене серце й осмучені думи

У безмежнім просторі морів?

1897 рік

Б.Пастернак

* * *

Кохати інших - тяжкий хрест,

А ти прекрасна без означень.

І цей чарівності секрет

Життя розгадці рівнозначний.

Весною чути шерех снів

І таїну новин та істин.

Ти із сім'ї таких же див.

Твій смисл – повітря образ чистий.

Вернутись легко у життя,

Словесний чад із серця злити

І жити далі без сміття.

Усе це – невелика хитрість.

1931 рік

Зимова ніч

Мело, мело по всій землі

На все довкілля.

Свіча горіла на столі.

Свіча горіла.

Як влітку роєм комари

Летять на вогник,

Сніжинки линули згори

До рам віконних.

Ліпила віхола на склі

Кружки і стріли.

Свіча горіла на столі.

Свіча горіла.

На стелю, ніби на нічліг,

Лягали тіні.

Сплетіння рук, сплетіння ніг

І доль сплетіння.

Два черевичка з ніг самі

Упали раптом.

І віск застиглими слізьми

На плаття капав.

І все втрачалося в імлі,

У сиво-білій.

Свіча горіла на столі.

Свіча горіла.

1932 рік

Й.Бродський

* * *

Ні кохання, ні туги, ні печалі

Ні тривоги, ні болю в душі,

Мов життя за плечима все далі

І всього лиш мить до межі.

Обернись – і побачиш напевно:

У провулку таксі торохтять,

За церковним парканом дерева

Понад хворим дитям шелестять,

Із якоїсь незнаної далі

Засвистить постовий молодий,

І безглузде гриміння роялю

Попливе над тобою кудись.

Не збагнеш, та відчуєш відразу:

Добре б всім цим п'яти куполам

І порожньому вже діабазу

Заповідать життя пополам.

4 серпня 1962 року

Додаток 2

Зі збірки «На вулиці генія»

Казимир Малевич

І влади, і звади, й завади…

Що твориш для відстаней ти?

Не може довіку тривати

Епоха тривкої мети.

Хилилась-томилась покора,

Навіяні смутки плелись.

І треба зануритись в морок,

Щоб винайти променя смисл.

Забудьте надзоряні втрати!

Забудьте надсонячні дні!

В червоному – чорне.

Це – rрати.

А істина вже у вогні.

Лесь Курбас

Не залишайте режисерів

Віч-на-віч з пам'яттю вночі.

Вони зачинять в простір двері

І не залишать нам ключів.

І стануть вимовчані ролі

Єдиним видобутком зла.

Ми на підмостках свого болю –

Лише відлунки ремесла.

Але коли спаде полуда

З лаштунків нашої мети?

Нам час не виліпив погруддя,

Що наші долі зберегти.

І там, де нас вартують зорі,

Не загасити мрій свічу.

…На барикадах «Березоля»

Лунають оплески дощу.

Леся Українка

Коли зав'яли всі троянди

В саду, де сонця не було,

То тінь величної Касандри

Твоє осяяла чоло.

Спіткались обрії усюди,

Хитались хвилями очей.

І йшли вперед безжальні люди,

Щоб полягти у суть речей.

Якої треба їм відплати?

Якої випити ще мсти?

Невже, о Мавко, не змогла ти

До них, осуджених, дійти?

Тому-то й сонце не розквітло.

І вже не статись будь-чому.

…Вони спіткнулися об світло,

А ми все падаєм у тьму.

Додаток 3

Зі збірки «Брами Всесвіту»

Magistral

Невже у сяйві плащаниць

Ми не здобудемо нічого,

А лиш колись, упавши ниць,

В собі шукатимемо Бога?

І дотягнувшись до зірниць,

Свій осягатимемо здогад

Про неосяжність таємниць

В краплині сутінку земного.

Кого у пам'яті ікон

Ховає долі рубікон

Й земля обітована гріє?

У людства певний є прогрес:

Вважати, що Христос воскрес.

Співаючи: «Аве, Маріє!»

Україні

Ти не відводила ночами

Перестороги від гультяк.

Тебе фанфари не стрічали

Перед прикметами атак.

Крізь усесвітні заметілі

Брела, мов покритка , в туман.

У чорні дні у чорнім тілі

У чорнім плетиві оман.

О несподівана княгине

Всіх сподівань, скажи, чому

Твій гетьманат і досі гине,

А ти поклони б'єш йому?

* * *

Вивчи правила митного кодексу.

Він ясніший від кодексу честі:

Якщо права не маєш ти голосу,

То усі твої руки протестні.

Вартові невловимого обігу

Здобувають законні підстави

Для гризні до останнього подиху

За твої мовчазні п'єдестали.

І кордони усі не розмитнені,

І фортеці здаються без бою.

І святкують твої визволителі

Перемоги свої над тобою.

Додаток 4

Зі збірки «Сталкери по крові»

* * *

Ніч героїв Майдану.

День поетів життя.

Все, що душі нам ранить,

Стане сенсом звитяг.

Все, що краплями крові

Запеклось на вустах,

У бої вечорові

Наш триматиме стяг.

Нишкне ночі останок.

Крає небо набат.

…Знемагає світанок

На одній з барикад.

Безпілотник

По всіх не республіках болю,

 Відкривши печалі архів,

Заходить в піке над тобою

Чужий безпілотник страхів.

Він стигми карбує на душах

Скляними очима війни.

Скрегоче сталевим байдужжям,

Немов молоток відбійний.

І щоб не вхопила огребом

Світи наші вічна морква,

Твій ангел з позиції «Небо»

Його на підльоті збива.

Монолог кіборга

Кіборг Олекса в аеропорті

Тисячу двісті сімнадцять годин

Порох ковтає з клубками у горлі.

Каже, мовляв, ми укропи - не горді,

Гасимо «вату» вогнем без води.

Ви там чому не ламаєте звички,

Що розвели нас на фронт і на тил?

Тут же дорога від кулі до свічки,

Ніби димок від цигарки у вічі

А чи закладений в душу тротил…

Тут же покришене мінами небо.

Тут же посічена «градом» земля.

Братство, що скріплене пам'яті крепом.

Подзвін утрат і печалі над степом,

 Що від майбутнього нас віддаля.

Ось ми вам час посилаєм крізь простір.

Ви ж зачаїлись чомусь від борінь.

Вам не уникнути власних блокпостів,

Сепари всякі – минулого гості,

Наче господарі тут. З двох сторін.

Ми вже складаємо друзів у скрині

Із-під снарядів. А вам до сих пір

Ще невтямки, що од віку й донині

Всі ми потроху й однаково винні,

Що у війні здобуваємо мир.

Іловайськ

О мій воїне милий,

ти не спи дивним сном,

проривайсь!

Це не вічності схили,

це пекельний рубіж –

Іловайськ!

Крізь поразки і зради

сталлю серця свого

наливайсь.

Територія правди

і сумління твого –

Іловайськ.

Притулися щокою

до АК-47,

не здавайсь.

Над звитяги рікою

твій забутий блокпост –

Іловайськ.

В небі зірки немає,

від вогню воно впало

у транс.

В трьох котлах закипає

наша кров пломінка –

Іловайськ.

Стануть хлопці до бою,

скажуть: лиш до останку

тримайсь.

У тобі і з тобою

місце битви світів –

Іловайськ.