СВЯТО «Ми мови рідної скарби»

СВЯТО «Ми мови рідної скарби»

За столом, на якому багато книг, настільна лампа, сидить Професор. Він щось пише. Бігає онука Професора Тетянка – учениця 2-3 класу.

Тетянка:
Дідусю, можна тут побуду?
Я довго заважати не буду.

Професор:
Заходь, заодно, й допоможи:
Зроби роботу половину.
Перерву можна влаштувати
З онукою пожартувати.
Ну, скажи, Тетянко мила,
Чим займалась, що робила?

Тетянка:
Почала берет плести-
Не зуміла... «Розпусти»,-
Каже мама: Розпустила.
Та пів дня і пролетіло...

Професор:
То з берета вийшов пшик?

Тетянка:
Ви, дідусю, жартівник!
Ви говорите до діла,
Але так не зрозуміло.

Професор:

Зараз,зараз розкажу

Або краще покажу!
(Професор показує «Фразеологічний словник»)
Ось це, Тетянко, словник фразеологізмів.

Професор:
Фразеологізми – це стійкі влучні вирази. Вони збагачують прикрашають нашу мову. Ось наприклад: байдики бити – означає лінуватися.
(Дівчинка гортає сторінки книжки).

Тетянка:
Дідусю, а ще приклади наведіть.

Професор:
Тобі так хочеться все знати?!
Ось словник – його прочитати
Ти можеш зараз і сама.
Мені ж, пробач, часу нема (сідає працювати).

Тетянка:
Спасибі, Вам дідуню
(Йде і говорить) Фразеологізми варто знати.

(Сідає в крісло, відкриє сл.) Про це цікаво почитати.
(Тетянка читає словник. Засинає. Лунає музика, відкрив. штори. Козак Мамай сидить
на пеньку курить люльку. Ельфи танцюють навколо дівчинки і
виводять її на сцену.
Тетянка ходить, розглядається).

Тетянка:
Цікаво. Де це я?

К. Мамай:
В країні Фразеології.

Тетянка:
Пробачте, а Ви хто такий?

К. Мамай:
Я – Козак Мамай!

(Дівчинка уважно роздивляється К. Мамая).

Тетянка:
А й справді ви Козак Мамай!
Ви мені пробачте, що відразу не впізнала.
Я про вас в книжках читала.
Як же я сюди потрапила?

К. Мамай:
Словник читала вдумливо,
Й думки твоїполинули
В країну мови рідної –
В країну Фразеології!

КУКУРУКУ! Кукурікає півень. Виходять хлопчики.

Тетянка:
Ви хто такі?

Хлопці разом:
Ми влучні вирази стійкі!

1 хлопчик:
У мові живемо віддавна.
Тож рідна мова нами славна!

2 хлопчик:
Ми мови рідної скарби.
Прийшли з прислів’їв ми й байок,
Народних дум, пісень, казок.

3 хлопчик:
Учень наш дім – оці книжки,
Довідники і словники.

1 хлопчик:
Опівночі ж, як місяць сходить,
На волю кожен з нас виходить.

2 хлопчик:
Тут починаються дива,
Бо кожен душу відкрива.

3 хлопчик:
Як народились, ми й чому,
Розповімо усякому (ховаються).

К. Мамай і Тетянка сідають на лавку. З’являється у ролі коваля. Він кує, щось кує. Входить Селянин.

Селянин:
Ой, Ковалю, мудрий Федоре,
Скуй леміш мені до вечора.

Коваль:
Як леміш, то й леміш!
Викую, що ти звелиш. (Кує. Повільно й задумливо.)
А заліза малувато...

Селянин:
Викуй хоч сокиру, брате!

Коваль:
Ну, сокиру, то й сокиру,
Аби в майстра була віра! (Кує.)
Бачу я: матеріалу
Й на сокиру буде мало...

Селянин:
Може, хоч серпа склепаєш?

Коваль:
Буде все, як ти бажаєш! (Клепає.)
Серп виходить тонкуватий...
Може, швайку викувати?

Селянин:
Та клепай уже хоч швайку!
Ти якийсь коваль невдайко!

Коваль:
(Кує.) Як не швайка, вийде пшик.

Селянин:
(Зітхає.) Я уже до всього звик...

(Коваль удавано кидає шматочок заліза у воду; чутно звук «пш-ш...»).

Селянин:
(Сердито.) Ось тепер і вийшов пшик!

Коваль:
(Ображено.) Ну й невдячний! Зразу в крик!

(Селянин і Коваль розходяться в різні сторони.)

К. Мамай:
Що, Тетянко, зрозуміла?

Тетянка:
Так, Мамаю, я вже знаю.
Якщо робить хтось невміло,
Дай хоч купу матер’ялу
А йому все буде мало,
Вийде пшик, не буде діла.
Ось тепер слова дідусі я зрозуміла!

Звучить музика. Група дівчат в українських костюмах співають і танцюють:

Од Києва до Лубен
Насіяла конопель.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам!
Од Києва до Прилуки
Погубила закаблуки.
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам!

(Діти парами розходяться по сцені. К. Мамай пританцьовуючи співає «Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам»).

К. Мамай:
Це, Тетянко, означає
Танцювати з запалом.

Тетянка:
Ось тепер я буду знати,
Звідки вислів цей узято.

(До К. Мамая підходить дівчина).

Дівчина:
Ой Козаченко Мамая,
Щось тобі сказати маю (Засоромилась).

К. Мамай:
Ну, кажи! Чого ж мовчиш?

Дівчина:
Вже й розгнівався, кричиш…
Гарна в тебе гаківниця!

К. Мамай:
Де той гак? Та це ж рушниця!

Дівчина:
Ні, кажу я, гаківниця!

К. Мамай:
Гаківниця теж рушниця,
Та така, що має гак.
Так кажу я чи не так?!

Дівчина:
Ні, не так. Це не рушниця!

Гаківниця, гаківниця!
Ні до чого суперечка!

К. Мамай:
(Безнадійно змахує рукою.) Нехай уже буде гречка!

Дівчина:
Ну, а гречка тут до чого?

К. Мамай:
Допекла вже до живого!
Зараз все тобі скажу,
Може, навіть покажу… (Сідають на лавку)

(Виходять Мужик і Жінка. Лунає пісня «Як посіяв мужик та й у полі ячмінь…»)

К. Мамай:
– Як посіяв мужик та й у полі ячмінь.
Мужик каже:

Мужик:
– Ячмінь!

К. Мамай:
– Жінка каже:

Жінка:
– Гречка!
Не мов мені ні словечка.
Нехай буде гречка!

Мужик:
– Нехай.

К. Мамай:
– А вже ж той ячмінь та й у полі поспів.
Мужик каже:

Мужик:
– Ячмінь!

К. Мамай:
– Жінка каже:

Жінка:
– Гречка!
Не мов мені ні словечка.
Нехай буде гречка!

Мужик:
– Нехай.

К. Мамай:
– А вже ж той ячмінь та й із поля звозять.
Мужик каже:

Мужик:
– Ячмінь!

К. Мамай:
– Жінка каже:

Жінка:
– Гречка!

Не мов мені ні словечка.
Нехай буде гречка!

Мужик:
(Чухаючи потилицю.) – Нехай…

К. Мамай:
– А вже ж з того ячменю й пива наварили.
Мужик каже:

Мужик:
– Ячмінь!

К. Мамай:
– Жінка каже:

Жінка:
– Гречка!

Мужик:
(Безнадійно махнувши рукою.) Нехай уже буде гречка!

К. Мамай до Дівчини:
Ну, тепер ти зрозуміла, що я все сказав до діла?

Дівчина:
Щоб відстала я від тебе,
Згодивсь ти, мов так і треба!

К. Мамай:
То ж, Тетянко, пам’ятай!
Як набридне суперечка
Кажуть:

Тетянка:
«Нехай все буде гречка!»

К. Мамай:
Ой дівчата чорноброві
Знаєте пісень доволі
То ж навчіть мене з пісень
Вирази стійкі.

Дівчата називають:
«Кого люблю, мій буде!»
«Чужа хата не своя, як свекруха лихая.»
«Я панського роду, не ходила боса зроду.»

К. Мамай:
Поряд з фразеологічними зворотами в українських народних піснях багато
порівнянь. Давай послухаємо.

(Виконується пісня «Ой під вишнею, під черешнею».)

Тетянка:
Порівняння я знайшла:
Дівчинонька молода – наче ягода,
Дід такий старий, зігнутий – що нагадує дугу.

К. Мамай:
Молодець, Тетянко мила,
Порівняння зрозуміла.

(Всі виходять. Залишились К. Мамай і Тетянка. К. Мамай сідає на пеньок, виймає люльку, набиває її тютюном. З’являється Язиката Хвиська. Вона придивляється до К. Мамая, ще й не раз проходить повз нього.)

Яз. Хв.:
Щось дивлюсь і не вгадаю…
Часом це не ти, Мамаю?

К. Мамай:
Правда, Хвесю, я Мамай!

(Язиката Хвиська кидається бігти. Ой людоньки!)

К. Мамай:
Та куди ж ти? Постривай!

Яз. Хв.:
Побіжу в село мерщій,
Розкажу, що ти живий.

К. Мамай:
Почекай! Не поспішай!

Яз. Хв.:
Ти ж такий старий, Мамаю!
Як же й досі можеш жити?

К. Мамай:
Добре жити — не тужити!
Танцювати і співати,
Ворогів Вітчизни бити,
Приспівки говорити.
Доленька така моя —
Жити вічно буду я,
Бо козацького роду нема переводу!

Яз. Хв.:
Ні, не стримаюсь. Біжу,
Всім про тебе розкажу.
(Біжить і кричить.) Ой людоньки! Боже мій!
Всі сюди біжіть мерщій!

(Дівчата, хлопці, жінки, діди, чоловіки … збігаються докупи. К. Мамай ховається.)

1 дівчина:
Що тут, Хвесю, що з тобою?

Яз. Хв.:
Козак Мамай під копою…

1 хлопець:
Та Мамаю ж триста літ!

2 дівчина:
Що тобі? Хіба пристріт?

2 хлопець:
Де ж Мамай? Його нема!

Яз. Хв.:
Бачила його сама!
Їй-же Богу, тут сидів
І зі мною говорив…

Жінка:
Ти ще скажеш, що кислиці
Виростають на осиці,
Ростуть груші на вербі…

Всі:
Ні, не віримо тобі!

Дід:
У кого ж язик довгий, як у Хвеськи?

Баба:
Дурний той млин, що без вітру меле!

1 дівчина:
Ляпає язиком, як по воді батогом!

Дід:
Наговорила сім міхів горіхів, гречаної вовни, та всі неповні. Ходімо звідси.

(Виходять.)

Яз. Хв.:
(Виходить.)
Правду люди кажуть: «Усяка сорока від свого язика страждає.»

К. Мамай:
Тетянко, чи серед розмов
Ти вирази стійкі знайшла?

Тетянка:
Слухала уважно я,
Вирази такі знайшла.
Ростуть груші на вербі,
А кислиці на осиці.

К. Мамай:
Молодець! А пояснити можеш.

Тетянка:
Груші на вербі не ростуть, отже цей вираз говорить про безглузду , нісенітницю.

К. Мамай:
А вираз «Ляпає язиком, як по воді батогом.» Означає: мовити щось недоречне, пусте; коли по воді ляпнеш, сліду не залишається – так і від пустої балаканини.

Тетянка:
А я ще такий вираз запам’ятала «Наговорила сім міхів горіхів, гречаної вовни, та всі неповні». Думаю, що означає він дурницю, нісенітницю, адже гречаної вовни не буває.

К. Мамай:
Так ось, фразеологізми, як ви бачили, можуть створюватись і на основі народних прислів’їв.

К. Мамай:
(Стиха, таємничо) Іди сюди, щось покажу!
Хочеш ще, Тетянко, в казку?
Тільки не чекай підказку,
Пильно, пильно придивись,
Та дивись не помились!

(Йде дід, поганяє козу. Коза співає.)

Дід:
Кізонько моя люба.
Кізонько моя мила,
Чи ти їла, чи ти пила?

Коза-Дереза:
Ні дідусю, не пила й не їла,
Бігла через місточок,
Вхопила кленовий листочок.
Бігла через гребельку,
Вхопила води крапельку.
Тільки пила, тільки й їла.

Дід:
О-о! тепер я зрозумів,
Хто не раз мене дурив,
Жінку у синів прогнав,
Пасти сам тебе погнав.
Весь день їла ти травичку,
З джерела пила водичку.
Тільки-но дійшла до хати –
І давай мені брехати!
Ні! Урвавсь мені терпець!
Коли так – Козі кінець!

(Дід хапає Козу обіруч, та виривається й утікає. Коза-Дереза співає свою пісеньку. Дід намагається її впіймати. Виходять Козак Мамай і Тетянка.)

К. Мамай:
А серед людей, бувало,
Ти цих кіз не зустрічала?

Тетянка:
Я думаю в народі козою-дерезою
Називають хитру, брехливу людину.

К. Мамай:
Дуже добре. А ну спробуй пояснити такі вислови із казок:
«За тридев’ять земель» –

Тетянка:
Дуже далеко.

К. Мамай:
«Медові ріки, чисельні береги» – щось неймовірне, нереальне, дивовижне.

(Співає півень: КУКУРУКУ)

К. Мамай:
Сонце сходить, ніч минає… (Таємниче)
Час сховатися Мамаю.

(Лунає музика. Дівчинка просинається.)

Тетянка:
Який чудовий сон-мандрівка…
Побіжу і дідусеві все я розкажу.

Доброї ранку, дідуню!
Я тепер все добре знаю…
Книжку старанно читала
І вісні помандрувала.

Професор:
Добре, дівко Семилітко!

Тетянка:
Так зве мене, дідусю, зірідка!
Забули, мабуть, ненароком:
Мені не сім, а дев’ять років!

Професор:
(Сміється) Невже ти думаєш, що дід
Забув, онучці скільки літ?
Тебе ж навмисне так назвав –
Відому казку пригадав!

Тетянка:
Чекай, чекай, і я згадала:
Так Мудру дівчину назвали,
Розумницю, що все, все знала
Й усі загадки відгадала.

Професор:
Ану, згадай, дитинко ще!

Тетянка:
Згадала, дідусю! От хоч би й Баба-Яга.

Професор:
Правильно. А кого так називають?

Тетянка:
Так називають злу і підступну огидну жінку.

Професор:
Ну, онучко, моя мила,
Поясни ще Лис Микита.

Тетянка:
Так дідусю у житті
Завжди кличуть хитрунів.

Професор:
Ну Тетянка, ну Жар-птиця.

Тетянка:
Все я, діду, зрозуміла:
Гарна дівчина Жар-птиця
Або модниця-дівиця,
А у кого, може, мрія…
Це вже хто як розуміє…
А жар-птицю упіймати
Означає щасливим стати.

Професор:
Оце поговорив з тобою –
Й мов молодильною водою,
Водою чистою, живою,
На мене бризнули, і знову
Я працювати весь день готовий.

Тетянка:
Жива вода із казки теж?
Тепер мене не проведеш.
Мені так хочеться все знати!

Професор:
Пораду мудру можу дати.
Читати книжечок багато.
Про словники не забувати.

(Всі виходять на сцену. Лунає пісня «Гей, шуми великий луже».)