Свято на тему "Батьківська оселя - оберіг"

Свято: «Батьківська оселя – оберіг»

(Слайд 1)

Мета:

• ознайомити з традиційною українською оселею її оздобленням та інтер’єром , хатніми оберегами української родини;
• розвивати аналогічне мислення, словниковий запас, творчi здібностi, уяву;
• виховувати бережливе і шанобливе ставлення до традицій українського народу, зібраних попередніми поколіннями, історії та культури України.

   Обладнання: презентація, інтер’єр української хати, українські костюми, фонограми пісень.

  Дійові особи:

Учні – читці (сім осіб)

Ведуча

Ведучий

1-й господар

1-ша господиня

2-й господар

2-га господиня

Танцювальний гурт учнів

Виконавиця пісні.

  (Святково прикрашений зал відтворює  інтер’єр  української світлиці. У центрі оселі стоїть вкритий вишитою скатертиною стіл, на ньому паляниця. Біля стіни знаходиться мисник з посудом. У правому кутку розмістилася піч, по діагоналі від неї, в лівому кутку, влаштовано покуть з іконою. вкритою рушником. Покуть прикрашена сухими квітами та зіллям.)

Вихователь.    Дорого дня , шановні гості!

                         Щиро вітаємо вас на нашому святі. А присвячено воно найріднішому кожній людині місцю – батьківській хаті. Рідна домівка – колиска нашого життя, наша мала батьківщина. З нею пов’язані  найсвітліші спогади і почуття кожної людини. Тому й оспівана хата в піснях, легендах, змальована в творах письменників і художників.

Пропонуємо вам здійснити подорож у давню українську хату. Побачимо, чим вона багата, які речі домашнього вжитку вона зберігала, адже вони характеризують побут нашого народу, ознайомитися з традиціями українців

(Слайд 2)  Епіграфом до нашого свята ми обрали слова відомого українського поета Василя Симоненка.

Епіграф: « За тобою завжди будуть мандрувати,

Очі материнські і білява хата»

(Василь Симоненко)

 Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, домівках, але в давнину всі люди будували самі собі хати.

(Слайд 3)

Звучить лагідна музика . До залу входять учні – читці та ведучі.

                           Українська хата

1-й учень

                  Українська славна біла хата…

                  Тиха пристань для стількох доріг…

                  Тут духмяний запах рути-мяти

                   І спориш, що пнеться на поріг.

                  За вікном – гаптовані фіранки,

                  В хаті – білена до свят велика піч.

                  Спів дзвінкоголосих півнів зранку

                  Й тепла солов’їна літня ніч.

 

                  На стіні – намолена ікона

                  Кутається бережно в рушник…

                  Наче скарб і захист, охорона,

                  Перший у нещасті рятівник.

                  А під нею – пожовтіле фото

                  Рідних, справжніх, дорогих облич –

                 Тих, що пронесли ознаку роду.

                  В літопис життя їх свій поклич.

                 В свято пахне хата пирогами,

                Теплим хлібом, медом, молоком.

                Й теплі, зашкарублі руки мами

                Стомлено вмостились за столом.

2-й учень

                 Мамина, бабусина присутність…

                 Хтось, можливо, з них уже не тут.

                Але саме тут – духовна сутність,

                Головне в житті – молитва й труд.

                Українська славна біла хата…

                Скатерка, ослінчик, рушники…

                Не забудь додому завітати,

                Де живуть або жили батьки.

                Де пройшло дитинство безтурботне

                Росами босоніж по траві.

                Де все справжнє, хоч тепер не модне,

                Бо з’явились цінності нові.

               Ти ж не забувай про рідну хату.

               Час знайди, відвідай, погостюй,

               Обніми рідненьких маму й тата,

                І тепло в душі своїй відчуй.

               Розбуди в ній щирість і довіру,

               Справжність ту, що нам дали батьки…

               І надію, і любов, і віру…

               Не знімай з ікони рушники…

Вихователь.

(Слайд 4)

                                 Звучить пісня «Рушник вишиваний»

(Слайд 5)

Ведуча. «…біла, з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитом мохом, архітектурна праматір пристанища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів». Ось такою побачив українську народну хату Олександр Довженко.

Ведучий.   Михайло Панасович Стельмах свою повість «Гуси – лебеді летять…» розпочинає красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..».

 

Ведуча. Дійсно, українці завжди з великою повагою ставилися до хати, адже вважали її не лише «дахом над головою», а осередком свого роду, що зберігає давні й прекрасні традиції. Усе, що наповнювало українську домівку – стіл, піч, мисник, колиска, сволок – все було пов’язане з певними народними віруваннями та звичаями.

Ведучий. Наші пращури вірили, що для того, щоб в оселі завжди панували злагода та добробут, вікна хати мають бути прикрашені рушниками, стіл обов’язково вкритий скатертиною, а покуть оздоблений свяченою писанкою. Проте, щоб дізнатися, яку обрядову роль відіграли ті чи інші хатні речі, ми запрошуємо вас до нашої світлиці.

До залу входять 1-й господар та 1-ша господиня.

1-й господар. Доброго здоров’ячка, друзі!

1-ша господиня. Ласкаво просимо до нашої оселі! (Вклоняються глядачам.) Дорогих гостей радо зустрінемо, цікавою розповіддю розважимо.

(Слайд 6)

1-й господар. Здавна в нашому народі існує звичай: гостя садовити у найпочеснішому місці. А таким місцем в українській хаті  - є покуть, або красний кут. (Покузує глядачам.) Розміщувався він , як правило, по діагоналі від печі й обов’язково «обличчям» до сонця, себто на схід. За первісних часів покуть вважався місцем пращурів. Найдавніші згадки засвідчують: коли помирав старійшина роду, то родина ховала його на покуті, а сама переходила жити в нову хату.

1-ша господиня. Пізніше цей ритуал перетворився на обрядовий: у визначні свята, наприклад, Різдво,  на покуті урочисто встановлювали дідуха, тобто Духа дідів, предків. Поруч із дідухом ставили кутю. Саме звідси, очевидно, і виникла назва «покуть». Отже, красний кут був своєрідним домашнім вівтарем. З прийняттям християнства головною прикрасою покутя стала ікона. Її завішували спеціальним вишитим рушником, який в народі називався божником.

 (Слайд 7)

1-й господар. З покутем пов’язані  найурочистіші і найвизначніші події у житті людини. За нашими народними звичаями першу купіль для новонародженої дитини влаштовували саме на покуті.

1-ша господиня. З покутем пов’язані і визначні обрядові дійства. За образами зберігали зажинковий вінок чи обжинковий пучок жита (обжинкові «квіти»), тримали галузки свяченої верби, стрітенські свічки, шкарлупу від свячених писанок та крашанок.

1-й господар. Тут садовили на весіллі молодят, частували найдорожчих гостей. Це було й традиційне місце господаря оселі.

Ведуча. Якщо покуть визначав почесну роль голови родини, то родинним вогнищем – піччю – опікувалася господиня оселі.

(Слайд 8)

Вихователь. Ставлення до печі, як до своєрідної святині, засвідчують численні побутові звичаї. До обов’язків господині входило щодня підмазувати припічок, а по суботах білити його. У багатьох регіонах України жінки розмальовували піч візерунками, що виконували роль хатніх оберегів. У побуті , печі , хатній годувальниці і опікунці дому,  належала й обрядова функція. Дівчина, до батьків якої приходили свати, стояла у кутку і колупала піч – це вважалося ознакою сором’язливості і вміння триматися. Посланці ж молодого, щоб сватання вдалося, приносили із собою в кишенях шматочки пічної глини. А після весілля, коли дружина мала переходити в хату чоловіка, вона брала із собою пічний вогонь батьківської оселі.

   (Слайд  9) А зараз вашій увазі пропаную переглянути  уривок із фільму «Сватання на Гончарівці»

       Як до живої істоти, зверталися жінки до печі, коли печуть хліб. Ось, наприклад, таке звертання:

А в нашої печі

Золотії плечі,

А срібнії крила,

Щоб коровай гнітила.

(Слайд 10)

3-й учень

Піч – центр житла, його душа. Де тепло, там і добро, і достаток, і злагода.

(Слайд 11)

Тож не дивно, що саме піч обрав для себе домовик – одвічний хатній охоронець. І господарі хати обов’язково піклувалися про нього: щовечора ставили у піч горщик з водою – пиття для домовика. Існує повір’я, що ця істота дуже любить смачно попоїсти. Тож перед випічкою весільного короваю домовику кидали у піч невеличкі хлібці. Іноді господиня залишала в печі для невидимого члена родини горщик каші, обкладений вуглинами. Необхідно  було лише слідкувати, щоб страва не була пересоленою. Якщо домовику не сподобається їжа, то він може побити посуду. Ситий та задоволений смаком борщу або каші домовик керує пічним вогнем, слідкує за його спалахами і оберігає хату від пожежі.

Вихователь. Ось як шанували в українській хаті головні обереги – покуть та піч.

Чується стук у двері. До хати входять 2-га господиня та 2-й господар. 2-га господиня тримає в руках паляницю та нову скатертину.

2-й господар. Світло та щастя вашій новій хаті!

2-га господиня. Із новосіллям, кумонько. (Підносить 1-й господині паляницю та скатертину), щоб усього було доволі і на столі і в коморі.

1-ша господиня. Дякую.

Прошу, гості, та до світлиці,

Посаджу я вас за тисовий стіл,

За тисовий стіл, за лляний обрус.

(Слайд12)

2-й господар. Бачу, «господар хати» - новий стіл – вже на своєму місці.

2-га господиня. Аякже, без нього яке новосілля.

1-ша господиня. Як у нову оселю переходили – його першим занесли, ще й новою скатертиною покрили. Адже ще старі люди казали, що так добробут та статок можна закликати.

2-й господар.  І то вірно. Та й взагалі про стіл багато повір’їв у народі сказано.

      Не годиться сідати на стіл – весільний коровай навпіл трісне, а з ним і молоде подружнє  життя розпадеться. 

      Не годиться стукати по столу ложкою або ножем – сварку накличеш.

      Не можна, щоб стіл стояв непокритим скатертиною – у родині статків не буде.

      Обов’язково на столі має лежати паляниця та дрібка солі – це виявлення шани до столу – престолу.

(Слайд 13)

1-ша господар.  Правду кажеш, куме. Проте час і вечеряти.

2-га господиня.  Яке вечеряти, треба станцювати!

Звучить весела музика. До залу вибігає танцювальний гурт,

виконує український народний танець.

1-ша господиня. Проходьте гості дорогі  до нашого столу.

До залу входять ведучий

 (Слайд 14)

Ведучий. Споконвіку українці ставились до своєї оселі як до священного осередку свого роду. І не випадково образ хати і образ матері сприймаються як одне ціле, рідне і святе.

До залу входять учні-читці.

(Слайд 15) Читають  вірші на фоні  музики

4-й учень

Хата 
                Старенька хата, наче добра мати, 
                Короткозоро мружиться на схід. 
                Здається – їй вже кілька сотень літ, 
                А хата і не втомиться чекати. 
               Стоїть собі, пригожа, край села. 
                Вже посивіла русокоса стріха – 
                Мабуть таки пережила і лихо, 
                Тоді, коли молодшою була. 
5-й учень
                Але мовчить. Не скаржиться – ні – ні! 
                Ще й усміхнутись може перехожим, 
                Коли у день ясний, погожий 
                Промінчик сонця блисне у вікні… 

                Стоїть цибатий журавель на чатах, 
                Піднявши дзьоба в небо голубе, 
                І колиса старенька добра хата – 
                Вже стільки літ! – онуків і себе. 
6-й учень

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна

Хата моя, біла хата,

Казка тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

В’ється в далекі світи.

В хаті спокійно і затишно,

Вечір десь бродить в саду

Мати задумливо й ніжно

Гладить голівку мою.

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепла ваших рук

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук.

7-й учень

Хата біла моя…

У дворі – матіола і м’ята,

І хоч скільки часу не мине,

Хата біла моя, біла хата,

Завжди кличеш до себе мене!

І які б не були лихоліття,

У якій би не був стороні,

Мальв дитинства розквітлих суцвіття

Не забути ніколи мені…

Лад у хаті розмірений, звичний,

Скриня, покуть і рідний поріг,

Хліба свіжого запах закличний –

Хата біла – то мій оберіг!

Заключне слово вихователя: (Слайд 16)

    Ми низько вклоняємося святій українській берегині - українській хаті. Так, берегині, бо саме хата заклала в нас чесноти правди і гідності, зберегла українську мову, вишиванку, тепло печі, вранішній запах свіжоспеченого хліба і віру в Бога.

Хата передала нам утаємничені чари зимових вечорниць і літніх « досвіток»,

терпкий присмак материнки, деревію і калини. Благословила нас ласкою і мудрістю

маминої пісні. Не забуваймо рідну хату, все те, що нагадує нам про дитинство, та про те, що ми - українці.

Сьогодні наше свято закінчується, але не закінчуються наші розмови про українські звичаї і традиції, про обереги і символи нашого народу.

Хай біда і горе обходять ваш дім, доброго здоров'я бажаємо всім!

У виконанні учнів класу пролунає пісня «Щиро бажаю»,

(Слайд 17)

Дякуємо Вам за увагу!