Свято «Наша мова-калинова, солов’їна, барвінкова»

Свято «Наша мова-калинова, солов’їна, барвінкова»

Тема: «Наша мова-калинова, солов’їна, барвінкова»

Мета: Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: Плакат з написаною темою, плакат з епіграфом «Лиш той пошани гідний, хто мову шанує свою. В. Сосюра», плакати: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Кажуть, дитино, що мова наша ­– солов’їна». Книжкова виставка: казки, прислів’я, загадки, твори про мову, вишивані рушники, хліб.

Хід свята

Дівчинка: Добрий день вам, добрі Люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Хлопчик: Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Вчитель: Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

Батьківщина  починається з батька і матері, з оселі, де ви  вперше побачили світ, з мови, якою народилися. А Україна – це наша Батьківщина.

У нашій світлиці сьогодні світло і тепло, то ж давайте поговоримо про Україну і нашу рідну мову.

Україна – золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися й живуть.

1 учень:  Люблю тебе, моя Вітчизна мила.

Твої поля і небо голубе.

Бо ти дала мені малому крила,

Так як же не любить мені тебе!

2 учень:   Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти цвіла.

Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

Щоб мною ти пишатися могла!

3 учень:   Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все-усе що є в моїм краю!

Тепло долонь, і розум і серця

Я Україні милій віддаю!

4 учень:    Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, даль солов’їна,

Не кінчається Україна.

5 учень:    Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

6 учень:      На землі великій

Є одна країна.

Гарна, неповторна,

Красна, як калина.

7 учень:     І живуть тут люди

Добрі, працьовиті,

І скажу, до речі,

Ще й талановиті.

8 учень:      Землю засівають

І пісні співають,

На бандурі грають

І вірші складають

Про ліси і гори,

І про синє море,

Про людей і квіти,

То скажіть же, діти,

Що це за країна? 

Усі разом: Наша велика славна Україна!

(Учні виконують пісню «Це моя Україна»)

Зацвітає калина,

Зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна.

Приспів:

Це моя Україна,

Це моя Батьківщина,

Що, як тато і мама, одна (двічі)

Пролягають дороги

У зелені діброви,

Що ростуть на початку села.

1  учень:     Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

2 учень:     Мій друже, брате,

Звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою землі твоєї,

Мовою матері твоєї,

Народу твого мовою.

3 учень:     Вся історія народу – в мові,

Мова — душа народу.

Позбавити народ рідної мови –

Це означає вбити народ.

4 учень:      Зневажати мову –

зрадити себе,

А зрадників

хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мова.

5 учень:     О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово,

рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

(Звучить пісня «Мова у серці народу» сл. Н. Красоткіної)

Наче юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш,

Українська чарівная мово,

Ти у серці народу живеш! (Двічі)

Мелодійна моя, промениста,

Як Земля, твій багатий словник.

Українська мово пречиста,

Ти ж у серці народу навік! (Двічі)

Вчитель:   Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі?

Учні (разом): Це наша рідна мова!

Вчитель: Мова – найкращий дар, що має людина від бога. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мати, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба це хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визнає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.

Любов до рідної мови, свого краю розпочинається ще з колиски, маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. У них материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, щира віра в магічну силу слова.

• А скажіть діти, чи ваші мама співали вам колискових пісень?
• Хто з вас запам’ятав хоча б одну колискову і може її заспівати?

Ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

• Де ж ми будем ночувати?
• Де хатинка теплесенька,

Де дитина малесенька,

Там ми будем ночувати

І дитинку колихати.

(Діти, їхні мами виконують колискові пісні)

Вчитель: Кожна мати хоче бачити свою дитину здоровою, доброю, щасливою. Тому з дитиною вона грає, добру навчає.

• Діти, які ви знаєте лічилки, мирилки, дражнилки, закалички?

Лічилки

1. Їхала карета,

Дзвоном дзвонить,

Вийшла пані,

Лічить коні:

Раз, два, три,

Вийдеш ти.

2. Сів метелик на травичку

І думає про дурничку.

Раз, два, три,

Ти метелику, лети!

3. А між нами, хлопчаками,

Хтось не слухається мами.

Раз, два, три,

Це напевно будеш ти.

Дражнилка

Заплач – дам калач,

Зареви – дам трави.

Мирилка

Помиримось ми з тобою, -

Не розлити нас водою.

Вчитель: Від материнської колискової, від щедрівки, рушникової веселки, від таїнства традицій та звичаїв бере свій витік любов до рідної мови. Сім’я – саме тут плекаються перші паростки любові і поваги до рідного слова.

Учень: Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

Вчитель: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» закликає нас Т. Шевченко, великий Кобзар. Любов до нашої Батьківщини починається з любові до маленької батьківщини, до пам’яті про рідний поріг, стежки дитинства, до мудрості народної казки, прислів’я, пісні. Немає в світі людини, яка б не любила казок або не чула їх. Особливо діти.

• А чи зможете відгадати назви казок, уривки з яких я вам зачитаю?
• Отже, розпочинаємо вікторину «З якої це казки?»

Підібрав він голосок,

Став малим співати.

догадалися вони: Вовк — не наша мати.

(Вовк і семеро козенят)

На городі виросла,

Восени велика стала.

Дід почав усіх гукати:

«Час красуню нашу рвати»

(Ріпка)

Хто утік від баби з дідом,

Не міг сидіти на вікні,

Зустрів у лісі різних звірів

І кожному співав пісні?

(Колобок)

• Няв!..Няв!..Няв!..

А ті думають:

• От  вражого батька син, ще йому мало!

Це він і нас поїсть!

(Пан Коцький)

Вона тоді плиг з вовка та:

• Битий небиту повіз! Битий небиту повіз!

(Лисичка сестричка і Вовк-панібрат)

Що за хатка на узліссі?

Вся ворушиться, дрижить.

Де не взявся – кабан біжить.

Тут і вовк іде, й ведмідь,

Й кожен в хатці хоче жить.

Так вже тісно їм усім –

Ось-ось-ось порветься дім.

Що за дім такий лежить,

І ворушиться й дрижить?

(Рукавичка)

Я за три копи куплена, упівока луплена,

Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу, хвостиком замету,

Тут тобі й смерть!

(Коза-дереза)

Вчитель: Молодці, ви добре знаєте казки, вони належать до перлин української мови. Прислів’я та приказки теж належать до перлин української мови. Народ віками складав прислів’я і приказки, які навчали людей мудрості. Прислів’я – це короткий образний вислів з повчальним змістом. Наприклад: «Наука в ліс не веде а з лісу виводить». А приказки не містять у собі повчання, а вживаються у мові, щоб влучніше підкреслити сказане.

• Діти, і ви, шановні батьки пригадайте, які ви знаєте прислів’я та приказки.

1. Гостре словечко коле сердечко

2. Не кидай слова на вітер

3. Один скаже, другий прикаже

4. Коня керують уздами, а чоловіка –  словами

5. Слово до слова зложиться мова

Вчитель: Наш народ дуже любить жарти. Тож давайте і ми пожартуємо. Послухайте жарти у виконанні наших учнів.

1. Давно це було.

Питає учитель панського сина:

- Скільки буде два і два?

- Три, пане вчителю.

- Як – то три?

- Ну, три з половиною.

- Як я бачу, то ти цілком дурень.

- Ну чотири.

- То чому ти відразу не сказав?

- А хіба можна відразу дати чотири, не поторгувавшись.

2. Швидко відповів.

Коли прийшов зі школи внук,

Дідусь щоденник взяв до рук:

• За віщо двійку ти схопив?
• За те, що швидко відповів...
• За те, що швидко? — гримнув дід.

За це ж п’ятірки ставить слід!

• Та що ви, діду, кричите?

Сказав я швидко, та не те...

1 учень: Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не слід!

2 учень: В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

3 учень: То ж мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить.

4 учень: Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати,

І найрідніша нам вона.

Вчитель: Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народна!

Мово наша! Дзвонкова кринице, твої джерела б’ють десь від магми, тому і вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому і така ласкава.

1 учень: Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті

А хто свою мову забуде,

той серце забуде своє.

2 учень: Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

Вчитель: Я була б дуже рада і щаслива, якби від сьогоднішнього свята наші діти залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови. Бо, коли розкрилиться наша мова, наша культура, наші звичаї і традиції, ще більше збагатимося не лише ми, а й цілий світ. Без любові до рідного, до кровного немає справжнього патріота, бо «не можна любити народів других, якщо ти не любиш Вкраїну!»

Багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

1 учень: Друзі шановні

Матусі і тата,

Вдячні ми всім,

Хто прийшов на це свято.

2 учень: Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для нас всіх Україна.

3 учень: Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!

У барвінки зодягайся, українське слово!

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб зростали наші діти мудрі та веселі,

Щоб на все життя з тобою ми запам’ятали,

Як з дитячої колиски мову покохали!

4 учень: Вже скінчилось свято

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо Вітчизні

Разом: Щастя, миру і добра.