Свято рідної мови
(21 лютого)
Мета: - прищеплювати любов і повагу до рідного слова;
-поповнювати знання новими історичними відомостями про Батьківщину;
-виховувати національну гордість.
Оформлення: - національний прапор;
-державний герб;
-портрет Шевченка Т.Г.;
-великий вінок з квітів;
-вишиті рушники;
-жовто-сині стрічки.
На дошці – епіграф:
Свою Україну любіть.
Любіть її во время люте.
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т.Шевченко
Зміст свята
Розмовляючи щодня вдома, на вулиці, в школі, ми іноді й не замислюємося над особливостями, відтінками слів, доцільністю їх вживання.
Ми сприймаємо слово як щось звичне, саме собою зрозуміле. А тим часом, мова – одне із багатьох див, створених людьми. Вона – дзеркало душі народної, його історії. Не можна бути байдужим до того, як ми користуємося мовою, виражаємо свої думки, почуття, як цінуємо рідне слово.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіше від сльози
Вона хай буде.
Воробкевич
Так сказав поет, щоб ми оберігали, вчили і любили свою рідну українську мову. Тож свято для вас, шановні гості і любі діти.
Як вітер, як трави і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Вишневу свою Україну.
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов'їну.
І. Саме слово Україна означає країну, край, де живуть українці, український народ.
Ця назва вперше згадується 1187 року в давньоруському літопису.
ІІ. Україна… Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена.
Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасні на весь світ народні пісні.
(Пісня «Червона калина»)
І. Гетьман Богдан Хмельницький очолив визвольну війну українського народу проти Польщі. Він створив вільну державу на Україні, що була цілих 300 літ перед Хмельницьким під пануванням Литви та Польщі.
ІІ. Гетьман Хмельницький має в українській історії владу, бо він першим рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю рідної землі.
1.1. Пам'ятаймо, чиї ми сини,
Коли будні на серці чи свято,
Знову бачиться з давнини
Україна, зажурена мати.
І зруйнована бачиться Січ,
Де мій пращур лежить серед поля,
А йому нахились до віч
Україна, немов би тополя.
1.2. Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно.
Моя Україно, білява хатино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
1.3. Як гул століть, як шум віків,
Як подих, рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
1.4. Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
І. Царизм не визнавав український народ, прагнув, щоб українці забули свою мову, свої звичаї. Однак, не було суджено українському народові загинути.
ІІ. Серед мільйонів його синів залишилися й такі, що в той найтяжчий час не соромилися свого народу і його мови.
І. З перших людей, що в найчорнішу пітьму неволі кидали світло, були: Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Іван Франко, Леся Українка.
ІІ. Кожен народ має свого генія. Україна теж має – Тараса Шевченка.
1.2. Ну, що б, здавалося, слова?
Слова та голос, більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує.
2.3. Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине, -
Он де, люде, наша слава,
Слава України.
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А головна та правдива,
Як Господа слово.
І. Українська мова – співуча й натхненна. Як тебе переслідували? А в 1876 році вийшов новий декрет царського уряду про заборону усякого українського слова.
ІІ. Цим нелюдським «указом» строго заборонено друкувати, що б там не було, українською мовою, українські вистави, прилюдні розмови, навіть співи і концерти.
І. От тепер, здавалося, що вже прийшов усьому кінець.
ІІ. Помилився ворог у своїх затіях, бо тут пророчий клич нашого генія прийшов на допомогу й загримів на всій Україні могутнім акордом живого слова.
Вірш Т.Г.Шевченка «Заповіт»
1.3. Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля,
І неситий не виоре
На дні моря поле –
Не скує душі живої,
Ні слова живого.
2.3. В тобі шелест очеретів,
Цвіт садків вишневих,
Тихий скрип лісів соснових,
Мальовничі села.
В тобі, моя рідна мово,
Жива міцність духу,
Зачарованість Десни,
Тиха хвиля Бугу.
В тобі, мово, Черемоша
Бурхливе струміння.
І народу в тобі, мово,
Цілюще коріння.
3.3. Україно! Мій духмяний диво цвіт.
Голубінь над чистим золотом колосся.
Через терни йшли до волі стільки літ,
І настав той світлий день, коли збулося.
І. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт про оголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою.
ІІ. Рідне слово – в нім озвуться віки.
Рідне слово – і крізь хмари сія.
Словом вишию день – простелю рушники,
А на тих рушниках – Україна моя.
1.4. Уся земля колише вічним житом,
Береже співучі ручаї.
В цій землі, веселкою сповитій,
Сплять суворі прадіди мої.
2.4. Б'ють живі джерела під землею,
І Дніпро гримучий не змілів.
Так, я рідний син землі цієї,
Так, я син великої землі.
З.4. Велична, щедра і прекрасна мово!
Прозора, чиста, як гірська вода.
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода.
4.4. О, мово, ти, як дивная сопілка,
То звеселяєш, то хвилюєш нас.
Тобі вклонялись Леся Українка
Й благословенний наш Тарас.
5.4. Від інших мов вона не гірша,
Для українців наймиліша
Пісенні, ніжна і дзвінка
Мова Шевченка і Франка.
6.4. Купана-цілована хвилями Дніпровими,
Люблена-голублена сивими дібровами.
З колоска пахучого, з кореня цілющого,
З усмішки і сльози, сонця, вітру і роси.
Разом: наша мова.
7.4. Всі ми любим нашу мову,
Наче пісню вечорову,
І служити будем їй,
Нашій мові дорогій.
8.4. Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
9.4. Буду я навчатись мови золотої
В клекоті гарячім кованої криці,
Щоб людському щастю збанок свій надбати,
Щоб раділа з мене Україна-мати.
10.4. Дай нам, Боже, сили й наснаги,
Щоб цвіли дніпровські береги,
Щоб жили гуртом, не поодинці,
На землі щасливі українці.
11.4. Нам би вічно милуватись нею.
Хай лихі дороги обминуть, -
Дай напитись серцем і душею
І піти з тобою в дальній путь.
Розквітай, прекрасна Україно,
Рідна земле, матінко моя!
12.4. Я на рідній мові друзям щастя зичу,
Хай добро хлібину кожному несе.
У гостинну хату всіх-усіх покличу,
І вони, я певна, зрозуміють слово,
Де матусі ласка, батькове тепло,
Де вкраїнська пісня розправля крило.
(Пісня «Одна єдина»)
Свято рідної мови
(21 лютого)
Мета: - прищеплювати любов і повагу до рідного слова;
Оформлення: - національний прапор;
На дошці – епіграф:
Свою Україну любіть.
Любіть її во время люте.
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т.Шевченко
Зміст свята
Розмовляючи щодня вдома, на вулиці, в школі, ми іноді й не замислюємося над особливостями, відтінками слів, доцільністю їх вживання.
Ми сприймаємо слово як щось звичне, саме собою зрозуміле. А тим часом, мова – одне із багатьох див, створених людьми. Вона – дзеркало душі народної, його історії. Не можна бути байдужим до того, як ми користуємося мовою, виражаємо свої думки, почуття, як цінуємо рідне слово.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіше від сльози
Вона хай буде.
Воробкевич
- Так сказав поет, щоб ми оберігали, вчили і любили свою рідну українську мову. Тож свято для вас, шановні гості і любі діти.
Як вітер, як трави і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Вишневу свою Україну.
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
І. Саме слово Україна означає країну, край, де живуть українці, український народ.
Ця назва вперше згадується 1187 року в давньоруському літопису.
ІІ. Україна… Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена.
Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасні на весь світ народні пісні.
(Пісня «Червона калина»)
І. Гетьман Богдан Хмельницький очолив визвольну війну українського народу проти Польщі. Він створив вільну державу на Україні, що була цілих 300 літ перед Хмельницьким під пануванням Литви та Польщі.
ІІ. Гетьман Хмельницький має в українській історії владу, бо він першим рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю рідної землі.
Коли будні на серці чи свято,
Знову бачиться з давнини
Україна, зажурена мати.
І зруйнована бачиться Січ,
Де мій пращур лежить серед поля,
А йому нахились до віч
Україна, немов би тополя.
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно.
Моя Україно, білява хатино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
1.3. Як гул століть, як шум віків,
Як подих, рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
І. Царизм не визнавав український народ, прагнув, щоб українці забули свою мову, свої звичаї. Однак, не було суджено українському народові загинути.
ІІ. Серед мільйонів його синів залишилися й такі, що в той найтяжчий час не соромилися свого народу і його мови.
І. З перших людей, що в найчорнішу пітьму неволі кидали світло, були: Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Іван Франко, Леся Українка.
ІІ. Кожен народ має свого генія. Україна теж має – Тараса Шевченка.
1.2. Ну, що б, здавалося, слова?
Слова та голос, більш нічого.
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує.
2.3. Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине, -
Он де, люде, наша слава,
Слава України.
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А головна та правдива,
Як Господа слово.
І. Українська мова – співуча й натхненна. Як тебе переслідували? А в 1876 році вийшов новий декрет царського уряду про заборону усякого українського слова.
ІІ. Цим нелюдським «указом» строго заборонено друкувати, що б там не було, українською мовою, українські вистави, прилюдні розмови, навіть співи і концерти.
І. От тепер, здавалося, що вже прийшов усьому кінець.
ІІ. Помилився ворог у своїх затіях, бо тут пророчий клич нашого генія прийшов на допомогу й загримів на всій Україні могутнім акордом живого слова.
Вірш Т.Г.Шевченка «Заповіт»
1.3. Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля,
І неситий не виоре
На дні моря поле –
Не скує душі живої,
Ні слова живого.
2.3. В тобі шелест очеретів,
Цвіт садків вишневих,
Тихий скрип лісів соснових,
Мальовничі села.
В тобі, моя рідна мово,
Жива міцність духу,
Зачарованість Десни,
Тиха хвиля Бугу.
В тобі, мово, Черемоша
Бурхливе струміння.
І народу в тобі, мово,
Цілюще коріння.
3.3. Україно! Мій духмяний диво цвіт.
Голубінь над чистим золотом колосся.
Через терни йшли до волі стільки літ,
І настав той світлий день, коли збулося.
І. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт про оголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою.
ІІ. Рідне слово – в нім озвуться віки.
Рідне слово – і крізь хмари сія.
Словом вишию день – простелю рушники,
А на тих рушниках – Україна моя.
1.4. Уся земля колише вічним житом,
Береже співучі ручаї.
В цій землі, веселкою сповитій,
Сплять суворі прадіди мої.
2.4. Б’ють живі джерела під землею,
І Дніпро гримучий не змілів.
Так, я рідний син землі цієї,
Так, я син великої землі.
З.4. Велична, щедра і прекрасна мово!
Прозора, чиста, як гірська вода.
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода.
4.4. О, мово, ти, як дивная сопілка,
То звеселяєш, то хвилюєш нас.
Тобі вклонялись Леся Українка
Й благословенний наш Тарас.
5.4. Від інших мов вона не гірша,
Для українців наймиліша
Пісенні, ніжна і дзвінка
Мова Шевченка і Франка.
6.4. Купана-цілована хвилями Дніпровими,
Люблена-голублена сивими дібровами.
З колоска пахучого, з кореня цілющого,
З усмішки і сльози, сонця, вітру і роси.
Разом: наша мова.
7.4. Всі ми любим нашу мову,
Наче пісню вечорову,
І служити будем їй,
Нашій мові дорогій.
8.4. Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
9.4. Буду я навчатись мови золотої
В клекоті гарячім кованої криці,
Щоб людському щастю збанок свій надбати,
Щоб раділа з мене Україна-мати.
10.4. Дай нам, Боже, сили й наснаги,
Щоб цвіли дніпровські береги,
Щоб жили гуртом, не поодинці,
На землі щасливі українці.
11.4. Нам би вічно милуватись нею.
Хай лихі дороги обминуть, -
Дай напитись серцем і душею
І піти з тобою в дальній путь.
Розквітай, прекрасна Україно,
Рідна земле, матінко моя!
12.4. Я на рідній мові друзям щастя зичу,
Хай добро хлібину кожному несе.
У гостинну хату всіх-усіх покличу,
І вони, я певна, зрозуміють слово,
Де матусі ласка, батькове тепло,
Де вкраїнська пісня розправля крило.
(Пісня «Одна єдина»)