Свято"У дитинства край іде Святий Миколай"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід

 

 

У дитинства край іде Святий Миколай

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала: Лесик А.

 

 

 

 

 

 

 

 

Дійові особи:Святий Миколай ,Ангел,Іванко,Оленка,Заєц,Мисливець, Колобок,Сорока,Ведмідь,Баба Яга,Антипко,Лінь,Місяць. Хатинка на курячих ніжках

Ліс – дерева, кущі, повалені колоди, пні, кучугури снігу. Звучить таємнича казкова мелодія. Появляється св. Миколай із Ангелом.

      Миколай. Змучився я трохи. Відпочити б треба.

Ангел. Ось пеньочок, отче. Сідайте, будь ласка. (Миколай, зітхаючи, сідає.) А я піду, подивлюсь, чи далеко до села.

Миколай. Іди, та не барись. Маємо ще не в одному селі та місті подарунки роздати чемній дітворі.

Ангел виходить. Святий Миколай сидить, поправляє плащ, мішок. Ззаду надходить, крадучись, Лінь; махає руками за Миколаєм, той починає позівати, дрімає і засинає. Лінь киває рукою, кличучи когось; дріботить Антипко. Разом забирають мішок із подарунками. Антипко спіткнувся, наробив шуму, і Миколай проснувся. Він вражений побаченим, але Лінь та Антипко встигли утекти, забравши із собою мішок.

Миколай. Оце так відпочив. От так святий Миколай! І Ангел, як на зло, пішов до села… Що  я даруватиму дітям – вони ж так чекають не дочекаються сьогоднішньої ночі? Що робити? Я старий уже ганятися за Антипком, але мішок із подарунками треба якось відібрати.

Під час його слів з іншого боку сцени появляються Оленка та Іванко, вони збирають хмиз; побачили з-за дерева Миколая.

      Іванко. Добрий день, дідусю.

Миколай (зажурено). Доброго дня, дітки.

Оленка. Дідусю, ви такі засмучені… що сталося?

Миколай. Ох, діти-діти. Нещастя трапилось у мене. Але ви все одно не повірите.

Оленка. Чому ж, хіба ми такі, що не вміємо співчувати?

Іванко. Ми – сироти, знаємо, що таке нещастя. От і нині мачуха вигнала по хмиз, а нам так хотілося бути вдома, до церкви піти, помолитися і попросити у святого Миколая…

Миколай. Подарунків.

Оленка. Ні! Йванко і я завжди молимо Бога, щоб мама на небі не забувала про нас, щоб приснилася, і щоб мачуха не знущалася.

Миколай. Якщо так – то  відкриюсь перед вами: не дідусь я, а святий Миколай.

Оленка (вражено вигукує). Не може бути!

Іванко. Ви?

Миколай. Отож-то – я. Ніс подарунки чемним дітям, але змучився, сів відпочити, Ангела відіслав у село, задрімав трохи, а в той час Лінь та Антипко викрали у мене мішок.

Іванко. Ти диви! Не перевелась іще нечисть.

Миколай. Я старий, не міг за ними гнатися; та й побачив уже, як тікали.

Оленка. А може, ми вам допоможемо, дідусю?

Іванко. Оленко, це ж не дідусь, а святий Миколай.

Оленка. Вибачте мені, отче.

Миколай. Бачу, діти, ви співчутливі, добрі. Але чи сміливі?

Оленка. Сміливі, отче.

Іванко. Ми допоможемо вам!

Миколай. Не злякаєтесь?

Іванко. Ні!

Оленка. Ні, що ви?!

Миколай. Тоді слухайте. Я встиг почути, коли втікали Антипко й Лінь, як хтось із них промовив: – …до Баби Яги… Думаю, що вони потягнули мішок у найтемнішу глушину цього лісу, де живе Баба Яга.

Оленка. Ого! Баба Яга!

Іванко. А ти казала – нема ніякої Баби Яги, Антипка… Що все це казки…

Миколай. Ні, любі мої, не казки. Адже нині має бути святкова ніч, тож все може трапитися… Ви готові допомогти мені?

Іванко. Я готовий!

Оленка. Я теж!

Іванко. Йдем, Оленко, знайдемо мішок.

Миколай. Зачекайте, діти, не кваптеся. Я хочу вас застерігти: на шляху  зустрінете багато незвичайного, різні пастки є в лісі. Чи готові ви їх подолати?

Оленка. Так.

Миколай. Пам’ятайте: ви повинні підтримувати один одного, бути ввічливими, добрими,  тоді й попадете до Баби Яги і переможете нечисть.

Оленка. Добре, дідусю. Ой, вибачте! Отче.

Іванко. Ходімо.

Миколай (навздогін). Хай вам Бог допомагає і ангел хоронитель! Якщо буде темно, покличте Місяця – він обов’язково допоможе! (до себе). Які добрі діти. Хай щастить їм. (Виходить).

Деякий час на сцені немає нікого, звучить тривожна таємнича музика, у якій відчувається вітер, шум дерев, крик сови, завивання вовків…На мітлі „залітає” Баба Яга.

Яга (до мітли). Тпру-у-у! Стій-но, не брикайся! (підходить на авансцену). Спекла я колобок. Щойно ось прилетіла від Кощія – в гості його запросила на вечерю… Але де ж це моя хатка?

Пробує свистати у два пальці, виходить спочатку лише шипіння, а потім все-таки – свист. Яга киває рукою, і з того боку „виходить”, квокчучи, хатка.

 Яга. Де це ти вешталася? Знову нестися хочеш, сíдала шукала? (замахується мітлою на хатку і щось побачила у вікні). Ой лишенько! Куди колобок подівся?! (заглядає то з одного, то з іншого боку). Де він, смачне-е-е-нький, де він, кругле-е-е-нький? Чи не вкрав хто? (до хатки). Де колобок, куди ти його запропастила?!

Лінь та Антипко тягнуть мішок, Баба Яга в той час –  з іншого боку хатки.

     Антипко. Хатинко, хатинко! Повернись до нас передом, а до лісу задом!

Лінь. …до лісу задом!

Хатинка, крекчучи, повертається.

     Яга. Куди-и-и! До мене передом!

Лінь. До нас передом!

Яга. До мене! А це що за нечисть?! (побачила Лінь й Антипка). А-а-а! Це ви – Антипко і Лінь!

Лінь. Так, це ми. Може, досить кректати, в гості запрошуй.

Яга. Що ви волочитé, що це за мішок такий величезний?

Антипко. Я у Миколая… точніше – ми удвох його вкрали у Миколая.

Лінь. Там, напевно, подарунки.

Яга. О-о-о-о! Подарунки, подарунки, подаруночки. Як люблю я вас… Молодці, що прийшли. Нарешті і я матиму подаруночок! І не один. А ще Кощій увечері прилетить – от буде забава! Ля-ля-ля-ля-а-а (приспівує і пританцьовує). Ану – розв’язуйте.

Сорока. Влітає Сорока.Скре-ке-ке, скре-ке-ке! Хтось цим лісом зараз йде!

               Скре-ке-ке, скре-ке-ке! Хтось цим лісом зараз йде!

Антипко. Та невже?

Сорока. Так-так-так. Скре-ке-ке!

               Це Іванко сюди йде!

               Скре-ке-ке! І Оленка з ним іде!

Яга. Що за Оленка, Іванко? Звідки вони взялися тут?

Сорока. Скре-ке-ке! Це Миколай їх сюди направив!

Лінь (до Сороки). Киш, скрекотухо. (Сорока відлітає). А може, нам сховатись і ще й їх у полон забрати?

Яга. Непогана думка. Хай буде так.

Антипко (до Ліні). Берім мішок.

Яга сідає на мітлу і „вилітає”. Чути свист – вибігає геть і хатка, за нею – Антипко й Лінь, волочачи мішок… Приглушується освітлення, звучить таємнича музика; через усю сцену переходять Оленка та Іванко, а потім виходять з-за куліс під сцену.

    Оленка. Іванку, почекай, я змучилась. Та й темніє уже.

Іванко. Воно й не дивно – стільки пройшли густезним лісом.(Оленка сідає на пеньок чи повалену колоду). Давай, Оленко, покличемо Місяця, нехай нам освітить дорогу.

Оленка. А й справді, як це ми раніше не здогадалися.

Разом кличуть: Місяцю ясний, виглянь, будь ласка, трішки з-за хмар!

Іванко. Не чує. Спробуймо ще раз.

Знову разом: Місяцю ясний, виглянь, будь ласка, трішки з-за хмар!

Оленка. Треба голосніше. (до дітей в залі). Діти, друзі! Допоможіть нам покликати Місяця!

Іванко. Нумо, разом! – Місяцю ясний, виглянь, будь ласка, трішки з-за хмар!

Світлішає, звучить веселіша музика, на сцену виходить яскравий серпик Місяця.

    Місяць (починає з-за куліс). Чую! Чую!  Іду вже! Добрі люди прохають на допомогу. (до Іванка й Оленки). Що ви так пізно робите тут, у цьому густезному лісі?

Оленка. Шукаємо дорогу до Баби Яги.

Місяць. До Баби Яги?!

Іванко. Лінь приспала Миколая, а Антипко мішок із подарунками у нього вкрав.

Оленка. Пане Місяцю, будь ласка, покажіть нам дорогу.

Місяць. Покажу, чому ж не допомогти. Але маєте виконати моє завдання.

Іванко. Яке, Місяцю?

Оленка. Кажіть.

Місяць. Мені нудно тут. Заспівайте й затанцюйте – розвеселіть мене. Зумієте?

Оленка. А чом би й ні! Розважимо вас

Іванко (до дітей у залі). Діти, допоможіть нам розвеселити Місяця, а він нам дорогу до Баби Яги покаже.

   Оленка й Іванко виводять 1-й ряд дітей, стають в коло і під музику співають, кружляючи в хороводі,  до них приєднується Місяць.

Місяць. Дякую, дітки. Сідайте, будь ласка. І вам, теж дуже дякую, Іванку й Оленко. Розвеселили мене, гарну пісню заспівали. Навчу своїх зірочок такого хороводу і кружлятимем з ними  у  небі… А тепер до справи: он тією дорогою дійдете до старого кремезного дуба, звідти і до хатки Баби Яги рукою подати.

Оленка. Ходімо, Іванку, бо можемо спізнитися – розтягне нечисть подарунки.

Іванко. Спасибі вам, ясний Місяцю, за допомогу… Йдемо, Оленко (виходять).

Оленка та Іванко виходять. З іншого боку на сцену вибігає Заєць. Чути звіддалік постріли. Заєць злякано підскакує, тікає за ялинку, причаївся. Знову постріли. Заєць вибігає в зал, де сидять діти.

       Заєць. Ой, де ж мені заховатися (розводить руками, тоді до дітей). Діти, сховайте мене, будь ласка, за мною мисливець гониться (ховається між дітей).

На сцену виходить Іванко та Оленка, а з тої сторони, звідки вибігав Заєць, появляється Мисливець.

     Мисливець. Ху-у-у-у! Ой і побігав я… О! Здоров, малеча!

Іванко. Доброго здоров’я.

Оленка. Добрий вечір.

Мисливець. Ви зайця не бачили?

Іванко. Аякже, бачили.

Оленка. Він… он туди побіг (показують в інший бік, десь за ялинку).

Мисливець іде, заглядає за одне дерево, інше, за кущ, тоді виходить в зал.

    Мисливець. От дивина! А це ж куди я попав? (до дітей) Ви звідки взялися тут?.. Що? Дивитесь виставу? Вчитеся тут? А-а-а… А зайця не бачили?..  Ні!  Зараз перевіримо, але тоді начувайтеся мені  (заглядає  то за один ряд, то за другий). Я знаю, він десь тут, ви його ховаєте… Та вилізе шило із мішка – я того куцого все одно знайду!.. Ні! Тоді позмагаємось: якщо переможете ви, то я йду геть; якщо ж перемога за мною – шукатиму зайця і дальше. Згода?! Добре… Тоді запрошую сюди трьох сміливців, ледь не сказав – мисливців… Із зав’язаними очима ви повинні спіймати мене; я буду калатати дзвіночком, подаючи таким чином сигнал про себе. (гра із дітьми, які врешті-решт ловлять Мисливця)…

– Молодці! Здаюся, здаюся, ви перемогли! Не буду більше зайця шукати. Йду геть (бере рушницю, виходить через зал до останнього ряду і там  тихенько сідає).

Заєць (виходить із схованки). Дякую, діти, що врятували мене. Може, наздожену ще Іванка й Оленку і їм віддячусь. (хоче вже йти, але бачить, що сценою „котиться”, співаючи, Колобок.)

Колобок. Я по коробу метений,

Я на яйцях спечений.

Від Яги я нині втік

І до лісу вмить побіг.

Я по коробу метений… (виходить під сцену, до Зайця).

Заєць (до дітей). О, Колобок. Цікаво, звідки це він іде (перестріває Колобка). Здоров, Колобочку.

Колобок (злякано). Здо-до-ро-ров, Зайчику. Ти мене, мабуть, з’їсти хочеш?

Заєць. Ні, Колобочку, не хочу тебе їсти. Я сам щойно ледь врятувався від Мисливця. Знаю, почім кіш лиха.

Колобок. А я від Баби Яги втік. Вона мене спекла, поклала на вікно, щоб вистигнув, а сама пішла Кощія в гості просити – а я за той час і чкурнув…

Заєць. Так ти біжиш від Баби Яги?

Колобок (співає). Від Яги я нині втік

                               І до лісу вмить побіг…

Заєць. Почекай, почекай, Колобочку. Ти знаєш, мене врятували від Мисливця Іванко й Оленка, а вони, я чув, шукають навіщось дорогу саме до Баби Яги.

Колобок. Для чого? Це лиш у казках мужні лицарі шукають цю страшнющу бабу. Насправді ж від неї треба берегтися, як я.

Заєць. Ходи, Колобочку, допоможемо дітям.

Колобок. Гаразд. Заспівай мені пісеньку, і підемо.

Заєць. Лишенько, я не вмію співати, мама казала, що мені ведмідь на вухо наступив… Дітки, а може, ви ще раз виручите мене: хто заспіває пісеньку для колобка?.. Скоріше, бо не встигнемо Іванка та Оленку наздогнати!

Колобок. Будь-яку пісню – про ліс, звірів чи про дружбу… Вмієте?

Хтось із дітей (або кілька) виходять і співають пісню, Колобок та Заєць їм підспівують.

      Колобок. От молодці. Такої пісеньки я ще від ранку не чув! Тепер всюди, де лише котитимусь, буду її співати.

Заєць (до Колобка). Ну, що – побігли?!

Колобок. Побігли!

Заєць (до дітей, вибігаючи). Дякую, дітки, я вас не забуду ніколи! Прощавайте!

Колобок і Заєць вибігають на сцену, переходять її, тримаючись за руки. В той час на сцені під ялинкою вже спить Ведмідь. Появляється Сорока.

    Сорока. Скре-ке-ке, скре-ке-ке, лісом хтось чужий іде!

               Скре-ке-ке, скре-ке-ке, лісом хтось чужий іде!

Ведмідь (сонно). Чого це ти, білобока, репетуєш? Ану, цить! Розбудила мене.

Сорока. Лісом йдуть Іванко та Оленка, лісом йдуть Іванко та Оленка!

Ведмідь. Ага-а-а! Так ти через них мене розбудила?! Зараз я їм покажу, де раки зимують!

Сорока. Скре-ке-ке, скре-ке-ке! (відходить вбік).

Коли на сцену входять Іванко та Оленка, перед ними зненацька вискакує Ведмідь.

Ведмідь. У-у-у-у! У-у-у! Ви чого це по моєму лісі вештаєтеся, спати не даєте?!

Оленка. Ой! (злякана, ледь не зомліла).

Іванко (заступає сестру). Вибачте, пане Бурмиле, ми і не думали вас розбудити.

Ведмідь. Пане Бурмиле… пане Бурмиле. Так мені ще ніхто не казав.

Оленка. Вуйцю Ведмедю, ми, здається, заблукали.

Іванко. Може, буде така ваша ласка допомогти нам. Ми шукаємо хатинку Баби Яги.

Ведмідь. Навіщо та клята Яга вам?

Оленка. Антипко у Миколая вкрав мішок із подарунками і разом з Лінню заніс до Баби Яги. А нині ж свята ніч: якщо мішок не повернути отцеві Миколаєві, то багато чемних дітей, як-от у цьому залі, залишиться без очікуваного подарунка.

Ведмідь. Раз така справа, то чом не допомогти – покажу дорогу, я добре знаю те місце, бо вліті малиною там люблю ласувати… Але… Але я хочу, щоб за це ви мої завдання виконали.

Іванко. Які завдання, говоріть скоріше, бо вже пізно.

Ведмідь. Перше: розкажіть мені казку. І знаєте – найбільше мені подобається про рукавичку. Знаєте таку?

Оленка. Ви нас, пане Бурмиле, так перелякали, що я всі казки позабувала.

Іванко. Я, Оленко, починатиму, а ти продовжуй. І, може, діти ще нам допоможуть. (звертається до залу). Правда?

Розповідають казку, навмисне плутають слова, щоб спонукати дітей вийти і продовжити її.

Ведмідь. Гарна ваша казочка, нічого казати. Ось моє друге завдання.

Іванко. Яке ж? Загадуйте.

Ведмідь. От, от. Я буду загадувати, а ви – відгадувати. Загадки. Справитесь?

Оленка. На допомогу ми закличемо когось із цих чемних дітей. Ви не заперечуєте, вуйцю?

Іванко. Вони ж ходять до садочка, вчаться у школі, тож, мабуть, багато загадок знають. Правда, діти?

Ведмідь загадує дітям загадки – десь близько десяти, деякі можуть відгадувати Оленка та Іванко.

Ведмідь. Молодці. Бачу, ви даремно час у школі не тратите. Виручили Іванка й Оленку… Тому за їхню ввічливість, за знання і компанійську вдачу допоможу їм, проведу до Баби Яги. Ох, попадеться вона мені в лапи! (надходять Колобок і Заєць).

Заєць. Добрий вечір, вуйку Михайле.

Ведмідь. Здоров, вухатий. Хто це такий круглий із тобою?

Заєць. Це – Колобок.

Колобок (кланяється). Я від Баби Яги втік.

Заєць. Іванку, Оленко, я хочу віддячити вам: мій друг Колобок покаже дорогу до Яги.

Оленка. Правда?!

Колобок. Звичайно, покажу. Тільки не віддавайте мене тій страшнючій Язі, бо вона з’їсть мене.

Ведмідь. Хай і не мріє про це – а я навіщо! Ідем і покажемо тій нéчисті, хто в лісі господар!

Іванко. Ходімо швидше, бо вже день закінчується, треба встигнути.

Оленка. Антипко й Баба Яга можуть подарунки знищити (всі рушають).

Іванко. Чого це ми потемки йдемо, покличмо Місяця – нехай присвітить дорогу.

Всі. Місяцю ясний, виглянь, будь ласка, трішки з-за хмар!

        Місяцю ясний, виглянь, будь ласка, трішки з-за хмар!

Чути голос Місяця: – Чую, чую, іду до вас!.. Стає світліше.

 Ведмідь. Веди, Колобочку. (До всіх) За мною! (ідуть за куліси).

Деякий час на сцені нікого немає, звучить знову тривожна казкова музика із шумом вітру, завиванням вовків та криками сови… Влітає на мітлі Баба Яга.

Яга. Знову десь хатка запропастилася. Оце непосида. (Свище, махає рукою, тупає ногою, знову свище. Квокчучи, з’являється хатка, Яга замахується на неї мітлою, тоді припирає віник до дерева і відходить; рукою показує, щоб Антипко й Лінь ішли; ті тягнуть мішок..)

Антипко. Досить Тягати цей мішок. Давайте вже заглянемо до нього

Лінь. Візьмемо подарунки.

Антипко. Я вже проголодався.

Лінь. І я… Надоїло чекати тих малюків. Смішно: ми, дорóсла пóгань, маємо ховатися перед якимись дівчам і хлопчакóм. Прийдуть сюди – спіймаєм, як курчат, і буде гарнесенька вечеря.

Яга. Ану, цить!.. Хай і так. Але подарунки ділитимем порівну, та тоді аж, як прилетить Кощій. Чули, що наказував: без нього не починати!

Антипко. Кощій, Кощій! Надоїли вже – і ти, і він. Ми трудилися, крали це у Миколая, тягалися з мішком, а він буде користати.

Лінь. І я кажу: не будемо чекати! Розв’язуй, Антипку, мішок.

Яга. Бунт! Караул! Та я зараз як візьму мітлу, та як…

Під час сварки Яги з Антипком та Лінню під сцену виходять Ведмідь, Заєць, Колобок, Іванко та Оленка, збираються у гурт і про щось радяться. Іванко біжить до Мисливця, а Колобок іде на сцену. Виходять двома групами за куліси – з ними ж і Мисливець.

Колобок (спокійно бере мітлу). Хатинко, хатинко, повернись до мене передом, а до лісу задом. (Хатинка повертається).

Яга. Ага, то ти, шибенику! Вернувся! (До хатки). До мене передом!

Колобок. До мене!

Яга. Я кому кажу – до мене!

Колобок. Ні, до мене!

Яга. До мене!

Колобок. Таки до мене!

Хатинка крутиться безпорадно і врешті-решт падає на Антипка й Лінь, яка заціпеніло спостерігали за цією картиною. Входять Ведмідь і Мисливець, який навів на Ягу рушницю, а Колобок – мітлу. Ведмідь витягає з-під хатинки мішок і б’є ним Лінь та Антипка, які пробують утекти.

      Ведмідь. Куди, нечисть! Ану, тут стійте і ні руш!

Мисливець. Попалися, злодії. Аж тепер ми звільнимо наш ліс од цієї пóгані.

Сорока (влітає). Скре-ке-ке, скре-ке-ке, хтось по лісу знову йде!                           

                              Скре-ке-ке, скре-ке-ке, хтось по лісу знову йде!

Оленка. Ой, хто це ще?!

Колобок. Може, то Кощій – тоді ми пропали (задкує).

Виходять Миколай, Ангел, а трохи віддалік, у глибині сцени, – Місяць.

Миколай (киває палкою на сороку). Цить, скрекотухо, помовчи трохи (до всіх). Добрий вечір. Я радий бачити таке дружне товариство.

Ведмідь (подає мішок). Здається, це ваше?

Миколай. Так, дякую. Бачу, справилися із завданням, минули всі перешкоди, подолали їх. Молодці, Оленко й Іванку!

Іванко. Ми б нічого не зробили, якби не допомагав Заєць.

Оленка. І Колобок.

Іванко. І пан Бурмило.

Оленка. І Місяць.

Іванко. І Мисливець.

Оленка. Та найголовніше: нам дуже багато допомогли діти, оці дітки, присутні в залі!

Іванко. Вони і танцювали, і співали, і загадки відгадували. Вони ж і подружили нас із Зайцем, Колобком, Ведмедем.

Миколай. За таку роботу, діти, я вночі сьогодні обов’язково до вас навідаюся – адже ви чемні, правда? В моєму чарівному мішку вистачить подарунків на всіх… А ви, Оленко й Іванку відтепер не хвилюйтеся: зла мачуха вже не буде вами коверзувати, це обіцяю я – святий Миколай.

Оленка й Іванко. Дякуємо, отче Миколаю.

Місяць (виходить на авансцену). А ми, друзі, теж зробімо подарунок  Миколаєві. Заспіваймо пісню на його хвалу.

Всі беруться за руки, виходять в зал, тільки Мисливець залишається стерегти Ягу, Антипка й Лінь. Кожен бере по одній дитині із залу і стають до хороводу. Починає звучати мелодія „Ой, хто, хто Миколая любить”.

       Антипко. Ми теж хочемо співати!

Лінь. Я хочу до вас, до гурту!

Яга. Ми вже будемо че-е-емні!

Миколай (до дітей). Візьмемо їх, діти до хороводу.

Місяць. Отче, у вас незвичайна сила – тож зробіть, щоб оті бешкетники стали чемними.

Миколай. Ходіть-но сюди… Обіцяйте всій дітворі, мені, і цілому світові, що не будете лихих вчинків робити, капостити і шкодити – ні людям, ні звірятам, ні пташкам, ані деревам, кущам і квіткам!

Яга, Лінь, Антипко. Обіцяємо. Обіцяємо. Обіцяємо.

 Звучить мелодія, всі, взявшись за руки, у хороводі виконують пісню „Ой, хто, хто Миколая любить”.

   Ангел. Нам пора, отче. В багатьох ще селах і містах чемні діти чекають нас в гості.

Миколай. Так, діти. Нам пора. Залишайтеся і надалі чемними, ввічливими, дружніми і співчутливими… Раненько загляньте під подушку – там обов’язково буде для вас подарунок від мене. (Відходить трохи). Будьте здорові! До наступної зими!

Усі актори: –    І нам пора.Всього вам, дітки, найкращого!Гарних подарунків!Будьте чемними! До наступної зими!