Свято українського фольклору "Котилася торба з високого горба..."

 

ТЕМА.   КОТИЛАСЯ    ТОРБА

      З   ВИСОКОГО ГОРБА…

            СВЯТО  ДИТЯЧОГО  ФОЛЬКЛОРУ

МЕТА.  Ознайомити учнів з фольклорним матеріалом.

               Збагатити знання про казки, пісні, ігри, загадки,

               скоромовки, прислів’я та приказки.

               Розвивати уяву, мислення, мовлення, пізнавальні

               інтереси.

               Виховувати любов і повагу до рідного слова.

 

                         ХІД            СВЯТА

ВЕДУЧИЙ

Котилася торба з високого горба, а в тій торбі: казки, пісні, ігри, загадки, скоромовки, лічилки, забавлянки…

ВЕДУЧА

Сьогодні ми познайомимось зі скарбами нашого народу. Але ці скарби незвичайні. Їх не можна потримати в руках, їх можна відчути лише серцем і душею.

ВЕДУЧИЙ

«Рідна мова дорога людині, як саме життя»,- говорить народна мудрість. І це так. Адже без мови не може існувати народ та його культура.

ВЕДУЧА

Наша мова одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу.

ВЕДУЧИЙ

Мова криє в собі багато таємниць. І лише той, хто її вивчає і любить зможе відкрити та зрозуміти ці таємниці.

ВЕДУЧА

Давайте спробуємо вирушити у цікаву і незвичайну мандрівку. Вона поляже через стежки вашого щасливого дитинства. А на своєму шляху ми будемо збирати скарби, які нам подарувала наша мова.

ПЕРША  ЗУПИНКА.     КАЗКИ

УЧЕНЬ

                     Сьогодні ми Казку сюди запросили,

                     Щоб бачити казку і слухать гуртом,

                     А Казка в дорозі десь там загубилась –

                     Давайте її погукаєм гуртом!

                      КАЗКО!     КАЗКО!

(Входить хлопець з торбинкою)

• Хто ти такий? Тебе ніхто не кликав!

ХЛОПЕЦЬ

Я посланець від Казки. Вона просила передати вам ось цю торбинку. В ній є різні загублені речі з казок. Якщо ви впізнаєте їх і назвете з яких вони казок, пані Казка завітає до вас.

 

( У торбинці: ключик, колосок, яйце, рукавичка, колобок).

Входить Казка.

КАЗКА

Вітаю вас, діти!

Я – не просто казка. Я – українська народна казка. В мені закарбована мудрість народна. Впевнена в тому, що ви давно знайомі зі мною. Я кожного дня приходжу до вас перед сном, щоб ви спали спокійно. Людина не може бути щасливою, якщо не знає і не любить казок.

А ви знаєте українські народні казки? Давайте це перевіримо!

 

(Учні розповідають уривки з казок, а діти відгадують їх).

 

«Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого у них не було. От раз дожились вже до того, що не стало у них хліба – й їсти нічого. Дід і каже…»       (Колобок)

« Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок тай купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина козу пасти…»               («Коза – Дереза»)

«Отак вони живуть і хліб жують, коромислом сіно возять, оберемком воду носять. Дідова дочка пішла заміж, а бабина й досі дівує й гордує…»           («Дідова дочка й бабина дочка»)

«Ой ви, діточки, козеняточка! Відімкнітеся, відчинітеся!

Ваша мама прийшла, молочка принесла!»   («Вовк та козенята»)

«Он де наша діва, он де наша іва,

На метеному дворці, на тесаному стовбці,

Кужілочка шумить, веретенце дзвенить,

Скинемо по пір’ячку, нехай летить з нами.»      («Кривенька качечка»)

 

КАЗКА

-А чи впізнаєте ви цю казочку?!

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ   УРИВКА  З  КАЗКИ    «КОЛОСОК»

КАЗКА

Молодці, діти! Добре знаєте казки! Читайте їх і любіть. Бо недарма народ каже: «Казка вчить, як на світі жить»!

 

ДРУГА    ЗУПИНКА    СКОРОМОВКИ    Й    ЗАБАВЛЯНКИ

 

ВЕДУЧИЙ

Всі ви ще з дошкільного віку знаєте і любите скоромовки. Їх теж склав для вас український народ. Діти легко переймають їх від старших і запам’ятовують, залюбки розважаються ними.

Що ж означає слово скоромовка? Це зрозуміло з самого слова»скоромовка» - скоро мовити, тобто швидко промовляти.

Згадаємо деякі з них

(Виходять діти і промовляють скоромовки).

 

                            Коваль кував коня,

                            Кінь коваля копитом,

                            Коваль коня кнутом.

 

       Хитру сороку спіймати морока,

      А на сорок сорок – сорок морок.

 

                                                   Бурі бобри брід перебрели,

                                                   Забули бобри забрати торби.

 

Летів горобчик, сів на стовпчик,

Прибіг хлопчик, утік горобчик.

ВЕДУЧА

А тепер пригадайте, в кого є менший братик або сестричка, скільки ночей недосипала ваша мама, виховуючи маля. Ніби то дитина й нагодована і з цяцькою в руках, а щось їй не так, щось не подобається і край – плаче. Знаєте, чого воно так? Просто дитинка хоче погратися. І що ж ваші мами в цьому випадку роблять? Вони виймають із схованки в пам’яті, як з родинної скрині, давні, забуті забавлянки – одну, другу, третю… безліч.

ВЕДУЧИЙ

Забавляки – це коротенькі пісеньки, які всі чули від своїх мам і бабусь. Ці пісеньки або віршики знайомлять маля з різними тваринами і пташенятами, викликають любов до матері, потяг до рідної мови.

Ось, коли мати купає своє дитя, вона промовляє:

                         Купалися ластів’ята та в чару водиці,

                         Щоб були ми білотілі та й ще білолиці,

                         У любисточку купали, живу воду наливали,

                         Щоб здоров’я тіло мало, лиха – горенька не знало.

Коли мама гойдала дитя у колисці, співала так:

Гойда – да!

Хліба нема.

Був буханець,

Забрав горобець.

                                                       Гойда, гойда – да!

                                                      Добра в коника хода.

                                                      Поводи шовкові,

                                                      Шовкові підкови.

 

- Коли навчають дитину стояти, говорять так:

                          Оце раз, оце два, оце три, оце чотири,

                          Оце п’ять, оце шість, оце сім, оце вісім,

                          Оце дев’ять, оце млин.

                          Оце щука з Кременчука,

                          Оце карась затрепетавсь,

                          Оце заввишки – вставай з колиски!

 

Під час промовляння забавлянок мати може гратися з немовлям.

Печу, печу хлібчик дітям на обідчик.

Меншому – менший, більшому – більший.

Шусть у піч! Шусть у піч!

Саджай – виймай! Саджай – виймай!

Ріжу, ріжу, я коштую!

Гай!

 

                          Кую, кую чобіток,

                          Подай, бабо, молоток,

                          А не даси молотка –

                         Не підкую чобітка!

 

ЗУПИНКА     ТРЕТЯ      ДРАЖНИЛКИ     І    МИРИЛКИ

ВЕДУЧА

Наступна зупинка, яку ми зробимо, називається «Ти – мені, а я – тобі». Чому така назва? Бо ми поговоримо про дражнилки і мирилки.

Дражнилки мають чітку будову, римування. Дражнилка завжди має конкретного адресата. Здебільшого дражнилки виникали в процесі сварки, викликали бійку або заміняли її. Матеріалом для них служили риси зовнішності ( довгий ніс, товсті губи,, але найчастіше – вигадані явища).  Послухайте деякі з них:

 

Іван – барабан під пічкою ріс

Там заєць наніс.

На базарі не купили, лиш Івана обдурили.

 

                                                     Савка – булавка, покотив булку

                                                     Тай убив курку,

                                                     Тай наварив кашки без петрушки.

 

Іван – балабан усе в носі колупа.

Колупає колупає, бо ума зовсім не має.

 

                                                     Одарка Тимошу не давала кулішу.

                                                     Одарка і Тиміш – побилися за куліш.

 

ВЕДУЧИЙ

Всі знають, що посваритися легше, ніж помиритися. Тому й мирилок менше, ніж дражнилок, а повинно бути навпаки. Людина, яка вміє миритися, зможе гідно виходити з конфліктних ситуацій.

Послухайте мирилки, які були створені в давні часи:

 

Дві подруженьки посварилися.

Тобі – яблучко, мені – грушечка,

Не сварімося, моя душечка.

Тобі – яблучко, мені – зернятко,

Не сварімося, моє серденько.

 

                                                    Мир миром, пироги з сиром,

                                                    Вареники в маслі,

                                                    Ми дружечки красні.

                                                    Поцілуймося!

 

ЗУПИНКА   ЧЕТВЕРТА     ЛІЧИЛКИ     ТА     ІГРИ

ВЕДУЧА

Послухайте вірш і скажіть, як його ще можна назвати. Де і з якою метою його вживають.

                              Приступаємо до гри.

                              М’яч – один, а нас аж три:

                              Грав я сам і грали вдвох,

                              А тепер пограєм втрьох.

Так це лічилка.

Лічилка – це мініатюрний вірш з чітким ритмом, який використовують щоб справедливо розподілити ролі в грі.

( Діти розповідають лічилки).

 

Йшла Галинка на стежинку,

Загубила там торбинку,

А в торбинці – паляниця –

Хто з’їв, тому жмуриться.

 

                                                    Стоять коні на припоні.

                                                    Перший – мій, другий – твій,

                                                    Третього лови мерщій.

Ниточка, голочка, синя соколочка,

Щука, карась, а ти – убирайсь!

ВЕДУЧИЙ

 От і полічилися. Настала пора погратися. В давні часи в Україні діти любили забави, пустощі та ігри.

Гра – не тільки забава. Вона вчить неписаних законів життя. Під час гри навчаються дотримуватися правил, порядку, чесності.

Давайте й ми пограємо!

ГРА    «ПАНАС»

Грають хлопці і дівчата. Обирають Панаса. Йому зав’язують очі хусткою, виводять на середину, і обертаючи, питають:

                        Панасе, Панасе, на чому стоїш?

                        На камені!

                        Що продаєш?

                        Квас!

                       Лови курей, а не нас!

Діти тікають, а Панас намагається їх зловити.

 

ГРА     «ГУСИ»

Діти вибирають гуску – матір і вовка. Мати веде діток – гусей у поле, а сама йде і кличе:

                             Гуси – гусоньки, додому!

                             Задля чого?

                             Вовк за горою!

                             Що він робить?

                             Гусей скубе!

                            Яких?

                            Сірих, білих, волохатих.

                            Тікайте, гусоньки до хати!

 

ГРА   «ГОРОБЕЙКО»

Дівчата беруться за руки і співають. Під час співу дві крайні дівчинки підіймають руки і пропускають попід ними всіх інших.

                                

                                Сидить на кілочку, пряде на сорочку.

                                 Що виведе нитку – гороб’ю на свитку.

                                   Остануться кінц А в горо бейка жінка маленька:

                                   і – гороб’ю на штанці.

                                 Остануться торочки – гороб’ю на сорочки.

 

ЗУПИНКА  П’ЯТА     ПРИСЛІВ’Я , ПРИКАЗКИ  ТА ЗАГАДКИ

ВЕДУЧА

• Що таке загадка?

Загадка від слова «гадати», «думати». Це дотепне запитання або вислів, що вимагає розкриття, відгадки. Виникли загадки дуже давно. Вони бувають про тварин, явища природи, рослини, предмети побуту.

• А як побудована загадка?

Це можуть бути запитання ( Хто на собі будинок носить?), оповідання (Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка – семицвітна, а де з річки воду брала, там коромисло зламала), розмова ( Летів гусак, а проти нього зграя гусей. – Здорові були, сто гусей! – каже гусак. – Нас не сто, - кажуть гуси, - а стільки, що якби ще стільки, та ще півстільки, та чверть стільки, та ще ти один, отоді було б сто.)

• Відгадайте загадки, які прийшли до вас з бабусиної грядки:

( Діти по черзі загадують загадки).

 

За селом з’явилось море.

Синє – синє, неозоре.

То не казка і не сон –

То зацвів у полі …(льон)

                                                 Сто хустин собі напнула,

                                                 Кожушок вдягнуть забула. 

                                                                                      (Капуста)

На городі восени лежать жовті кабани,

Прив’язані за хвости, щоб не здумали втекти.   ( Гарбузи)

 

Сам червоний , сахаристий,

Жупан зелений, оксамитний.    (Кавун)

 

Нікого не засмучую,

А всіх плакати примушую.        ( Цибуля)

 

Я кругленька, червоненька,

З хвостиком тоненьким,

На городі мене рвуть

І до столу подають.                 ( Редиска)

 

Хоч зубів багато маю, та нікого не кусаю,

Сама свиням та коровам я на зуби попадаю.

                                                     ( Кукурудза)

 

ВЕДУЧИЙ

До неоціненних коштовностей українського народу належать прислів’я та приказки – короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам’яттю народу, висновками з життєвого досвіду.

Послухайте деякі з них:

( Діти промовляють прислів’я та приказки).

 

Книга – маленьке віконце, а через нього увесь світ видно.

 

Не всяк хто читає, в читанні силу знає.

 

Око бачить далеко, а розум ще далі.

 

Хто хоче більше знати, тому треба менше спати.

 

Ноги носять, руки годують.

 

Наука і труд добрі плоди дають.

 

Зробив діло – гуляй сміло.

 

Без охоти нема роботи.

 

Не родись багатий, а родись щасливий.

 

ЗУПИНКА   ШОСТА       ХОДИТЬ   СОН   КОЛО   ВІКОН

 

ВЕДУЧА

Колискова пісня… Лагідний мамин спів засіває дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до рідного краю, мови, пісні.

Під спів маминої пісні виростають майбутні поети і композитори, хлібороби і космонавти, лікарі і вчені, просто мудрі і працьовиті люди. Мелодії цих пісень виховують доброту, чуйність, милосердя.

Послухайте ці перлини українського народу:

( Діти співають колискові)

 

Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота.

Та й питає сон дрімоту:

• Де ми будем ночувати?

    Чи у лузі при березі,чи у полі при тополі,

    Чи у прибраному дворі,

    Де хатинка чепурненька, де дитина маленька?

• Тут ми будем ночувати, дитиноньку колихати.

 

                              Ой ходила журавочка на пожар

                            Та попекла собі ніжки,

                            Стало мені жаль.

                              Ой ну, люлі – люлі…

                              Ой ходила журавочка та по комишу,

                            А я свою дитиноньку та й заколишу…

 

А – а, люлі – люлі, налетіли гулі,

Сіли на воротях в червоних чоботях.

А воротця – скрип – скрип…

Моя доця спить, спить.

 

СЬОМА    ЗУПИНКА        ВЕСЕЛИНКА

 

ВЕДУЧИЙ

З давніх – давен любили діти порозважатися, посміятися, пожартувати. Багато жартів і небилиць залишив нам народ.

                                 Небилиця

Був собі Іван – сміхован, що все робив сміхом.

Кілком підперезувався, підпирався міхом,

На печі ставок мав, черпав воду саком,

Ловив рибу грабельками, качок стріляв гаком.

Цей Іван – сміхован на полиці молотив,

На припічку віяв, а під пічкою виорав

Й пшеницю посіяв!

Отакий – то наш Іван: і веселий, і чудний

 Просто   -   сміхован.

 

ВЕДУЧА

А тепер давайте пожартуємо!

 

                         Хитрий хлопець

• Мамо, дайте мені горіхів.
• Добре, візьми собі повну жменю.
• Аж повну жменю?!
• То ви, мамо, дайте самі, бо ваша жменя більша.

 

                            «Кмітливий»     Андрійко

-Андрійку!  Ти вже виправив двійку з математики? – питає учитель.

- У щоденнику виправив, а от у журналі…

 

                              Кур’єр

• А хто такий кур’єр, - хлопче? – питає вчитель.
• Той, що курями торгує, - хлопець одмовляє.

 

ВЕДУЧИЙ

От і закінчилась наша подорож. Чи сподобалась вам вона?

От така чудова, різнокольорова, весела і чарівна наша рідна – українська мова!

Любіть її, шануйте і збагачуйте!