Таємниці шекспірівських сонетів

Ковальська С.В.

Вчитель зарубіжної літератури

Королівської ЗОШ І-ІІ ступенів

Борщівського району

Тернопільської обл.

Таємниці шекспірівських сонетів. Поетизація людини та краси її почуттів, оспівування кохання і дружби

                       Сонети — це ключ, котрим Шекспір    відкрив своє серце.

                                                              Вільям Вордсворт

     Мета: ознайомити учнів із часом створення соне­тів, композицією збірки, проаналізувати тематику, провідні образи і своєрідність поетики шекспірів­ських сонетів, розкрити особливості ренесансного сприйняття кохання; виховувати в учнів ставлення до кохання як до великої цінності людського жит­тя; розвивати навички наукового дослідження, ана­лізу поезій та виразного читання.

   Обладнання: грамзаписи пісень на сонети Шекспіра у виконанні А. Пугачової (сонет 90 — платівка «Зеркало»), С. Нікітіна (сонет 90 — платівка «Си­ний цвет»), тріо «Меридіан» (сонет 102), репродук­ції художників Н. Хілліарда «Юнак серед трояндо­вих кущів», І. Олівера «Портрет Річарда Секвілла» (Див.: Всеобщая история искусства. Искусство Воз­рождения / Под ред. Ю. Д. Колчинского, Е. И. Ротен- берга.— М.: Искусство, 1962.— Т. 3; П. Лелі «Портрет Цецілії Крофт»// А. Е. Кроль. Английская живопись XVI—XIX вв. в Эрмитаже.— Л.: Изд-во Государственного Эрмитажа, 1961.7-

   Тип уроку: навчальна рольова гра «Наукова кон­ференція».

ЗМІСТ РОБОТИ

     І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Ведучий 1 :Напевне, у світовому письменстві немає жодного митця, котрий міг би зрівнятися з Шекспіром за кі­лькістю таємниць у житті та творчості. Незначна кількість і розрізненість відомостей про Шекспіра, відсутність автографів його творів, білі плями в біо­графії спричинили появу так званого «шекспірівського питання». Цікаво, що за часів життя драматур­га та й пізніше, упродовж XVII ст., ні його сучасники, ні близькі за часом нащадки не виявля­ли сумніву, що актор Шекспір є автором п’єс, котрі набули величезної популярності. Питання виникло пізніше, у XVIII столітті, й актуалізувалося в XIX та XX століттях.

Ведучий 2: За версією шукачів «справжнього Шекспіра», ав­тором драм був не актор театру «Глобус», а якась інша особа, що нібито, прагнучи зберегти інкогніто, уклала договір із посереднім актором Шекспіром, котрий і підписував своїм іменем чужі твори, видаю­чи їх за власні. Існувала версія, що малоосвічений провінціал не міг піднестися до вершин творчості — такі шедеври могли народитися лише під пером ви­сокоосвічених аристократів, представників англій­ської еліти, яким, за тогочасними уявленнями, не личило «бавитися» літературою.

   Серед претендентів на авторство називають філо­софа Бекона, лорда Ротленда, графа Пембрука, гра­фа Дарбі, графа Оксфорда, драматурга Марло і на­віть саму королеву Єлизавету. Загалом цей список  кладає майже ЗО осіб, серед яких є й групи авторів. Суперечки тривають і досі, на сьогодні нараховуєть­ся понад 60 різних версій у вирішенні «шекспірівського питання».

    Ведуча 1 Але поважні вчені —вважають, що антишекспірівська теорія цілком неприйнятна нау­кою.     Проте, на думку дослідників, міцне підґрунтя має інша гіпотеза, що не всі п’єси, котрі входять до «Шекспірового канону», належать тільки йому, вірогідно, деякі написані у співавторстві. Так, наприклад, вважають, що авторство  таких драм, як «Гамлет», «Макбет», «Ко­роль Лір», «Отелло», «Дванадцята ніч» або «Багато галасу даремно» звичайно, не викликає сумнівів авторства . Але яка реальна частка авторської участі Шекспіра у  інших п’єсах невідомо

Ведучий 2  Та, на жаль, ця загадка так і не отримає своєї остаточної відповіді. Проте з цілковитою впевне­ністю можна стверджувати, що навіть гіпотетичне співавторство не може суттєво похитнути позиції ве­ликого драматурга, так само, як не применшує його таланту використання запозичених сюжетів, пере­робка вже існуючих творів. Зіставлення першодже­рел і шекспірівських п’єс свідчить про те, що це не плагіат, а цілком оригінальні, глибокі й високо­художні творіння.

  Ведуча 1  Талант Шекспіра воістину вражає, розмах його особистості надзвичайний; спеціальні дослідження літературознавців засвідчили, щ§ цей ренесансний геній був обізнаний із греко-римською міфологією, добре знав Святе Письмо, твори письменників різ­них часів: Гомера, Плавта, Овідія, Сенеки, Монтеня, Рабле. Лінгвістичні спостереження над творами Шекспіра дають підстави стверджувати, що він володів кількома мовами: латиною, французькою, італійською і, можливо, грецькою. Нас, жителів XXI століття, вражають його глибокі знання з анг­лійської історії, права, військової та морської спра­ви, медицини, ботаніки, риторики тощо.

     До багатьох питань, які породжує творчість вели­кого англійця, долучаються ще й загадки шекспі­рівських сонетів.

Ведуча 2    

    Літературну дискусію відкриємо монологом Гамлета, що став вершиною світового письменства

                                                            (Бути чи не бути?...)

                                                  Надаємо слово літературознавцям

Літературознавець 1                   

                                                      Таємниця перша: Загадка «W. Н.»

                                                  Надгробків царських мармурові плити

Переживе потужний мій рядок,

І образ твій, немов із міді литий,

У вічність перейде...

                                                              В. Шекспір. Сонет 55

   Як стверджують учені, Шекспір, напевне, почав писати сонети у ранній період своєї творчості, десь на початку 1590-х років. На думку біографів поета, тоді він був частим гостем двору графа Саутгемпто­на, котрому присвятив свої поеми «Венера і Адоніс» (1592 р.) та «Лукреція» (1593 р.). У цьому розкіш­ному аристократичному палаці панувала атмосфера

поклоніння майстрам Ренесансу: тут чарували око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, лунала музика італійських композиторів, звуча­ли сонети великого флорентійця Петрарки. Можливо, ця творча аура й вплинула на те, що в душі драматурга-початківця Шекспіра виникло бажання випробу­вати себе в жанрі сонета — цієї витонченої і примх­ливої форми, у 14-ти рядках якої може вміститися увесь Всесвіт.              . ...»

   Літературознавець 2  Імовірно, на вибір жанру вплинула літературна традиція Англії XVI ст. — загальне захоплення со­нетом.

   90-ті роки XVI ст. — апогей розвитку сонета в англійській літературі, що яскраво підтверджує такий факт: за 5 років (від 1592 до 1597) в Англії було надруковано дві тисячі соне­тів, а отже, написано значно більше. Сонет перестає бути лише шляхетним гостем у придворних аристок­ратичних салонах, він приходить до широкого зага­лу зі сцени мандрівних театрів, до нього добирають музику — і сонет нерідко звучить як улюблена піс­ня серед простолюду.

    Шекспірівська зацікавленість сонетом знайшла відбиток у його драматургії раннього періоду. Поет був противником тих віршувальників, котрі створю­вали штучні, манірні писання, де лили сльози  дами. Шекспір згадує недолугих ремісників, які пишуть «кульгаві сонети», себто створені без належної май­стерності й дотримання поетичного канону.

      Літературознавець 3  Шекспір сміливо порушував канони. Його ліричний герой живе в ре­          альному світі, і світ цей проступає в сонетах у деталях звичних, але саме тому переконливих.

Основним змістом сонетів є розповідь поета про кохання і дружбу. Сонети утворюють сюжетний цикл, хоча кожен із них завершений твір, важливий сам по собі, але в сукупності вони вибудовують певний сюжет про розвиток відносин між поетом, другом і «смаглявою леді»    Структура збірника визначалася, напевне, без учас­ті автора. Вірші розміщені без певної логічної послі­довності, проте шекспірознавці спромоглися визна­чити тематичні вузли збірки. Традиційно всі сонети Шекспіра поділяються на три групи:

1.                   — сонети, присвячені другові: 1 — 126.
2.                 — сонети, присвячені коханій: 127 — 152,

Ш        — закінчення — радість і краса кохання: 153—154

       Поетом володіють дві сильні пристрасті — дружба і кохання, найдорожчі йому люди — друг і «смаглява леді. Кохана поета — жінка не ідеальної краси, але саме таку неідеальну жінку він кохає. Любовна пристрасть поета нездоланна, проте болісна.

                               Прослухайте 130 сонет  (Її очей до сонця не рівняли…)

              Літературознавець 4 Його героїня легковажна й нещира, мучить поета своєю непостійністю та примхливістю. Кохання стає причиню внутрішньої дисгармонії, розла­ду між розумом і почуттями поета. А до всього кохана, звабивши друга, примушує поета страждати від зради найдорожчих людей. Але заради друга поет ладен поступитися коханням. І образ друга, і образ коха­ної жінки постають у сонетах у світлі поетового сприйняття і ставлення до них, тому на першому місті стоїть образ ліричного героя. У ньому віддзеркалюється складний і багатий духовний світ самого автора.

                                      Вашій увазі 141 сонет (Мій зір тебе не любить, далебі….)

      Звер­нувшись до строгої форми сонета, Шекспір вийшов за межі традиційних тем і поетичних норм. У сонетах автор передає свої роздуми про людину, поезію, життя, утверджує перевагу духовного багатства над матеріаль­ними благами, засуджує несправедливість, вади сучасного йому світу.

Ці протиріччя прослідковуємо у  Сонеті 66

(Читання сонету 66) (Я кличу смерть – дивитися набридло…)

        Але поки що поет висловлювався про сонети ін­ших, а свої не поспішав виносити на суд читача. Літературознавці визначили, що час написання шекспірівських сонетів — 1592—1598 роки, та цілком імовірно, що деякі вірші з’явилися раніше або пізні­ше. Сонети створювалися для найближчого оточен­ня поета й тому довго не друкувалися. Проте захоп­лені відгуки про них поширювалися серед освіченої публіки ще до публікації: у 1598 році Френсіс Мерез у «Скарбниці розуму» писав: «Ніжні сонети солод­козвучного й медоточивого Шекспіра відомі в колі його особистих друзів».

  Літературознавець 5   Перші два вірші були опубліковуй 1599 року без згоди автора. Таким же піратським був і вихід збірки сонетів 1609 року. Її видавець Томас Торн у присвяті зазначав: «Тому єдиному, кому завдячують своєю появою нижчеподані сонети, містеру W. H., усіля­кого щастя й вічного життя, обіцяного йому нашим безсмертним поетом, бажає доброзичливець, який зважився видати їх у світ. Tомас  Торн»

    Досі вчені по-різному трактують цю присвяту. За однією версією, W. Н.— той, на честь кого написані сонети, за іншою — це особа, завдяки якій вида­вець Торн зміг їх надрукувати. Називаються різні кандидатури на роль невідомого: William Herbert — граф Пемброк. Є навіть думка, нібито ініціали розшифрову­ються як William himself — «Вільям собі», це озна­чає, що в сонетах Шекспір оспівав себе, що прослуховується у сонеті 121. Пропонуємо його вашій увазі

Читання 121 сонету (Ліпш бути злим, ніж виглядать на злого…)

Ведуча 1 Читачеві важко за одне прослуховування осягнути усю глибину шекспірівської творчості.

             Ми залишаємо відкритим фінал наших читань, адже Шекспір буде актуальним сотні років і кожен читач буде сприймати його сонети по-своєму. Хтось віднайде там трагізм буття, хтось портрет вірного товариша, а комусь приглянеться ота смаглява леді, що мала таке чільне місце у житті митця.

     До нових зустрічей!