Тарас Григорович Шевченко (матеріали ЗНО)

Тарас Шевченко (1814-1861)

 Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині.

 Дитячі роки проходять у селі Керелівка.

 Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка.

 Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва.

 Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.

 1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану.

 Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.

 Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва.

 Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.

 Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва.

 Незабаром став студентом Академії мистецтв.

 Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар».

 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну.

 В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.

 У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.

 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва.

 Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку.

 У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства.

 Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга.

 Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції.

 У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт.

 Звільнено з заслання у 1857 р.

 Навесні 1858 поет прибув до Петербурга.

 Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.

 До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.

 10 березня 1861 року Шевченко помер.

 Творчість:

балади «Причинна» (1837),

«Тополя» (1839)

«Утоплена» (1841)

вірш «Думи мої, думи мої»

поезія «До Основ’яненка»

«Тарасова ніч» (1838)

«Іван Підкова» (1839)

«Гайдамаки» (1841)

«Гамалія» (1842)

поема «Катерина»

драма «Назар Стодоля»

поема «Розрита могила» (1843)

поема «Чигрине, Чигрине» (1844)

поема «Сон» (1844)

поема-містерія «Великий льох»

поема «Кавказ»

поема «І мертвим, і живим…»

вірш «Холодний Яр»

цикл «Давидові псалми»

ЗАПОВІТ 1845

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: громадянська.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Віршовий розмір: хорей.

Тема «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

Ідея »Заповіт»: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Художні засоби «Заповіт» Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море». Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».

«Заповіт» композиція За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ…1845

Рік: 1845

Літературний рід: лірика

Жанр: послання

Вид лірики: громадянська (патріотична)

Провідний мотив: засудження української еліти, яка цурається свого народу; заклик до примирення заради відродження нації.

Епіграф: слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце».

Композиція: 5 частин - епіграф, вступ (ліричний герой закликає інтелігенцію полюбити свій народ), 3 частина (критика тогочасної еліти), 4 частина (проповідницький монолог), 5 частина (ліричний герой закликає інтелігенцію народ праведним шляхом).

Особливість назви: мертві - українські поміщики, живі — інтелігенція, ненароджені — простий народ.

Жанр: послання.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Основний пафос — моральний обов’язок людини перед своїм народом, викриття кріпосництва і лібералізму.

КАВКАЗ 1845

І. Франко назвав «Кавказ» огненною поемою.

Літературний рід: ліро-епос Жанр: сатирична поема з елементами лірики

Тема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й дворянської моралі.

Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу; заклик до об'єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога - російського царату.

Сюжет:

Експозиція: романтичне зображення величних Кавказьких гір; розповідь давньогрецького міфу про Прометея.

Зав’язка: роздуми автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких гнобителів та засудження бездіяльності людей у зв’язку з цим.

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв’язка: інтимний реквієм по загиблому другові Якову де Бальмену, вбивця якого царизм, а зовсім не горці.

Віршовий розмір: значна частина сатири написана чотиристопним ямбом

Композиційно «Кавказ» — це розгорнутий ліричний монолог, звернений послідовно до кількох умовних адресатів — до Бога, народів Кавказу, до правлячого класу, до Христа, знову до кавказців, до Якова де Бальмена.

Поема присвячена Я. П. де Бальмену (1813-1845) - офіцеру, художникові-аматору. Т. Шевченко зблизився з ним влітку 1843 р. на Полтавщині, де Я. П. де Бальмен перебував тоді у відпустці. У 1845 р. Я. П. Бальмен, який служив у діючій армії на Кавказі, загинув у бою.

Орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу).

 «Катерина» 1838 p

Тема: доля жінки-матері у тогочасному суспільстві.

Ідея: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.

Присвята: Жуковському

Катерина — образ України.

Іван — образ байстрюка.

Офіцер — негідник (в кульмінації).

Колізія: трагічна (відцурався коханий, родина, суспільство).

  Композиція: 5 розділів:

звернення до дівчат-селянок;

народження нешлюбного сина;

прощання з батьками;

поневіряння Катерини на чужині;

зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини

 Сюжет:

Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.

Зав’язка: Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.

Кульмінація: героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.

Розв’язка: епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».

 Проблематика:

любов і страждання;

батьки і діти;

моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;

честь і безвідповідальність;

крах ілюзій

СОН 1844

І. Франко: «Сон» — це, безперечно, перший в Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва».

 Підзаголовок: "Комедія"

 Літературний рід: ліро-епос

 Жанр: сатирична поема, поема-інвектива

 Провідний мотив: засудження справжньої суті російського імперського режиму.

 Головні ідеї: засудження кріпосництва та самодержавства в Росії; викриття аморальності паразитизму та вірнопідданства, заклик до людської гідності, пробудження національної свідомості.

 Епіграф: «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.»

 Композиція: поема орієнтовно розмежовується на такі частини:

пролог;

покріпачена Україна;

сибірські нетрі;

самодержавний Петербург;

прийом у царських палатах;

видіння над Невою;

вранішня столиця;

другий прийом у палатах.

Сюжет:

Експозиція: пролог, в якому Шевченко роздумує над тим, що у кожної людини своя доля; зображення соціальних й моральних гріхів, які процвітають в країні.

Зав’язка: п’яний ліричний герой лаштується до сну і врешті-решт летить до неба.

Розвиток подій: зображуються картини життя у часи, коли простий люд був покріпачений самодержавством.

Кульмінація: сатирично висміюються кати і грабіжники народу.

Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

 Поема «Сон» — перша політично-сатирична поема у творчості поета. У цьому творі автор найповніше виразив політичні вимоги покріпаченого селянства. «Сон» — нищівна сатира на деспотичний режим Миколи І. Підзаголовок поеми («Комедія») вказує на його комічно-сатиричний характер.

 «Сон» написаний від першої особи у формі розповіді.

Засоби комічного

Гумор (від лат. humоr — волога, рідина) — різновид комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах.

 Гумор не заперечує об’єкт висміювання, а лише піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Іронія( від гр. удавання) - це прихована насмішка над явщем чи особою про які говорять у позитивному чи навіть у захопленому тоні, маючи на увазі зовсім протилежне з метою насмішки над цим( явищм чи особою).

Сарказм (від грец. σαρκασμός, від грец. σαρκάζω, буквально «розривати [м'ясо]») — зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що мається на увазі. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні.

Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.

За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та нереальне несподівано постають в органічній єдності.

Сатира (від лат. sаtіrа, від sаturа — суміш, усяка всячина) — 1) особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного; 2) твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства; на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, зрадники та ін., а також явища, які не відповідають етичному та естетичному ідеалу.

Пародія (від грец. раrоdіа — пісня навиворіт, переробка на смішний лад) — 1) засіб художньої виразності, побудований на імітації манери поведінки, манери мовлення, творчої манери тощо з метою викриття того чи іншого явища, рис характеру; 2) один із жанрів фольклору та художньої літератури. Пародія завжди передбачає об’єкт висміювання, його впізнавання. На цьому будується комічний ефект пародії. Пародія може бути окремим художнім прийомом у певних епізодах, ситуаціях, а також засобом художньої типізації, створення образів, і пронизувати всі рівні тексту. Пародія завжди передбачає творче освоєння «чужого» через авторське, що надає цьому «чужому» непередбачуваного, окарикатуреного вигляду. Пародія розвінчує пародійований об’єкт і містить у собі елементи карнавалу.

Парадокс (грец. раrаdохоs — несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) — 1) засіб художньої виразності; 2) вислів, судження, ситуація, вчинок та ін., які суперечать здоровому глуздові, не відповідають усталеним нормам, традиційним уявленням. Парадокс, що завжди містить у собі елемент несподіваності, незвичайності будується на запереченні традиційного, усталеного, правильного. Через свою незвичайність парадокс висвітлює образи і явища у несподіваному ракурсі. Який нерідко допомагає виявити їхню приховану сутність.