«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».

«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».

Сценарій літературно-музичної композиції

 

 

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка під вишитим рушником, квіти, свічка. Ілюстрована книжкова виставка під назвою «Велет народного духу», під портретом слова: …Живи, поете, в бронзі і граніті, Живи, поете, в пам’яті людській, Живи в піснях, живи у «Заповіті», У слові праведнім, у славі віковій. /Звучить стишена мелодія чумацької пісні, або народної сумної. На фоні мелодії звучать слова з прологу С. Васильченка «В бур’янах»/

 

1.Ведуча. Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

 

2 ведучий: Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чимось замислений, його все цікавило.

 

Сценка Тарас із матір’ю

.

1 ведучий: Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона в науку, п’яниця – диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу , куди привела його кріпацька доля.

 

Читець:

Ти взяла мене маленького за руку

 І хлопця в школу повела

До п’яного дьяка в науку…

- Учися, серденько, колись,

- З нас будуть люде,

- ти казала.

 2 ведучий: Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати…

 

Читець:

Там матір добрую мою

Ще молодою - у могилу

 Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми (а ми були малі і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми.

Мов мишенята…

 

1. ведучий: Щоб якось упоратись із сім’єю, батько Тараса одружився знову – узяв удову з трьома дітьми. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець був менше на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько. Осиротівши, Тарас пішов у найми.

 

Виходить хлопчик – малий Тарас, читає вірша

Тарас: Мені тринадцятий минало.

 

Сценка тара із Оксаною

/Під час останніх слів Тараса на сцену виходить дівчинка – Оксана Коваленко – тихенько підходить до хлопчика/

Оксана: Чом же ти плачеш? Ох, дурненький, Тарасе , бач, як малий плаче. Давай я сльози тобі витру. /Витирає йому сльози/

Тарас: Оксано! Оксаночко! /Посміхнувся/

Оксана: Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш , найкраще від усіх ти читаєш, ще й, кажуть малюєш ти.

От виростеш і будеш малярем, еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас: Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний. Ні, я не ледащо! Я буду таким малярем!

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питоньки хочуть! Побігли їх швидше напоїмо! /Діти схопилися за руки й побігли/

2 ведучий: У вільний від роботи час Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра, який погоджується навчити хлопчика малювати. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга і Тарас стає козачком у свого пана.

.1  ведучий: У Петербурзі Т. Шевченко зустрінеться з малярем-художником І. М. Сошенком. Ця зустріч круто змінила його долю. Сошенко знайомить його з байкарем Є. П. Гребінкою, художником К. П. Брюловим, поетом В. А. Жуковським. Вони побачили великі здібності художника Шевченка і викупили його з кріпацтва.

 2 ведучий: 22 квітня 1838 року Енгельгардт підписав офіційний документ, який засвідчили В. Жуковський, К. Брюлов та М. Вієльгорський. У відпускній записці, зокрема говориться:

 

Читець: «Я, нижчепідписаний, звільнений від служби гвардії полковник Павло Василів син Енгельгардт відпустив назавжди на волю кріпосну мою людину Тараса Григорового сина Шевченка, що дістався мені в спадщину від покійного батька мого дійсного таємничого радника Василя Васильовича Енгельгарда, записаного по ревізії Київської губернії, Звенигородського повіту, в селі Кирилівці, до котрої людини мені, Енгельгарду і спадкоємцям моїм в дальшому справи немає і нічого претендувати, а вільний він, Шевченко, обрати собі рід життя, який побажаєм».

 

1 ведучий: Шевченко виправдав наміри своїх визволителів. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного художника». Тарас малює портрети, картини та ілюстрації до своїх творів.

2 ведучий: 25-річний юнак, викуплений з кріпацтва, збагнув правду свого народу, як не збагнув ніхто до нього. Спершу він розкриває сторінки забутої козацької слави, колишньої слави тієї України, яка

 

Читець: …обідрано сирото.

Понад Дніпром плаче

Тяжко, важко сиротині,

А ніхто не бачить….

Тільки ворог, що сміється…

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, -

Слава не поляже;

 Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

 

1 ведучий: Рання романтика Шевченка розкриває красу і велич подвигу, він хоче сколихнути інерцію дрімоти, що скувала народ. Він буквально видирає з рук не дуже кмітливого цензора бунтарську поему «Гайдамаки» і наче заряд динаміту посилає її в Україну.

 2 ведучий: Україну Тарас покинув ще 15-річним хлопцем. За 14 років поневірянь і науки між чужими людьми найлегше було забути рідну мову. А він тим часом творить для України найвеличнішу книгу – «Кобзар», що народилась з тих вражень і страждань , які малий Тарас збагнув своїм рано стривоженим серцем і розвиненим розумом.

 

Текст читається під супровід мелодії пісні «Думи мої, думи мої…»/

1 ведучий: 29-річний поет і художник повертається в Україну, про яку марив ночами, про яку писав: «А Україна навіки, навіки заснула…» і яку прагнув пробудити своїми думками, словами і пекучими сльозами… Він не їде, а лине на Україну, бо ніколи не зводив з неї очей… Він хоче пройти слідами козацької слави, хоче побачити дорогі руїни… Суботів, Чигирин, Хортицю…

 2 ведучий: В три печальні літа «на нашій, на своїй землі» поет розучився плакати і сміятись. Про друкування його творів не могло й бути мови.

 

Читець “Минають дні, минають ночі»

 

1 ведучий: Йому здавалось, що його покидають останні сили. Тоді поряд із «Заповітом» з’являється його огненне послання сучасним і майбутнім поколінням української інтелігенції – тим, що поснули у затишку.

 

Читець: Схаменіться! будьте люди,

 

2 ведучий: За участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка заарештовують. Під час арешту знаходять у нього страшний зошит «Три літа», який є сатирою на всю самодержавну систему. Колишній кріпак в країні споконвічного деспотизму пише «Сон» у залах Академії мистецтв, та ще й майже навпроти царського палацу.

1ведучий: В казематі Петропавловськом фортеці поет не чекав милості. Він не виправдовувався, а розумів, що це кінець його надіям працювати для рідного народу – перед ним темний шлях неволі… Україна приходить до нього в снах – білим маревом весняного цвітіння.

 

Читець: Садок вишневий коло хати,

 

2  ведучий: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу Шевченку виповнилося 47 років, але поет був уже важко хворий. Привітати його прийшли друзі; було багато надіслано телеграм. 10 березня перестало битися серце великого поета. Тіло Т. Г. Шевченка було перевезено в Канів, і похований він на Чернечій горі, як того й бажав.

1 ведучий: Шевченко не встиг побачити останнє видання «Кобзаря», останнє в його житті, але встиг одержати звання академіка-графіка, встиг написати п’єсу «Назар Стодоля», яка і сьогодні йде на сценах театрів України.

 

Читець: Я збудувати хати не встиг,

Я сам собі – самісінький, мов перст.

 А смерть косою відчиняє двері,

На смерті рушники навхрест

Й весільна хустка блудниці Лікери.

І дум нема – лишилася одна

Єдина – що не витекла сльоза,

Що правда ізо мною не скона,

Навіки повінчавшись із тобою.

 Що ти в покорі не зігнеш колін,

Мій змучений, мій праведний народ,

Воскреснеш ти, прозрієш ти,

Коли моя зоря впаде на тихі води.

 

Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий»

 

2 ведучий: І ще жив би ти Тарас, коли б не голодував в дитинстві, коли б не тратив здоров’я у тюрмах, коли б так не страждав і тужив за ненькою – Україною.

 1 ведучий: Ми не забули тебе, Тарасе, Черпаєм правду в твоєму слові. І вберегли ми для внуків наших Вкраїнську пісню, вкраїнську мову.