театралізоване свято "Хто ми без рідної мови"

Тема: Хто ми без рідної мови?!

 Театралізоване свято до Міжнародного дня рідної мови.

Мета:  

• Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.
•  Розширювати знання про красу і багатство української мови.
•  Формувати почуття національної гідності, виховувати любов до рідної мови, рідного краю, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: декорації судової зали, мікрофони, диски з записами пісень, жовті та блакитні повітряні кульки, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня – душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша – солов’їна».

 

 

Хід свята

Звучить пісня «Журавель»

 

( На сцену виходять хлопець і дівчина )

 

Українка:  Якось засяють шляхи золоті

  За небокраї, в безмежні долини.

  В душу впаде, наче вперше в житті:

  Ти народився на Україні.

 

Українець: Аж задихнеться душа молода.

   Комір тужавий рвонеш в нетерпінні.

   Груди наповнить польоту жага:

   Ти народився на Україні!

 

Українка:  На небесах, де з води та з роси –

   Скіфські вітрища, тугі та полинні,

  Гостро напишуть козацькі списи:

  Ти народився на Україні!

 

Українець: Через віки, крізь немеркнучий день

   Зрине в ридаючі далі чаїні

   Піснею кращою поміж пісень:

   Ти народився на Україні!

 

Українка: Скільки було і потуги й журби,

  Скільки шабель одзвеніло в борінні,

  Щоби сьогодні одкрилось тобі:

  Ти народився на Україні!

 

Ведуча: Українська мова. Важкий шлях подолала вона разом з нашим народом до                     відродження та утвердження серед світової спільноти. А шлях цей лежав                     крізь століття неволі, крізь буремні роки боротьби.

 

Українець: Князі литовські, польське панство,

  Хижий язичник Тамерлан

  Здирали з тебе, центр слов’янства,

  Останні свиту чи жупан.

  Сонячнолика Україно,

  Прабатьківська купіль – земля,

  Ти ще не з посагом дівчина,

  Та вже не кволе немовля.

  Як покритка з розбитим серцем,

  Покуту – хрест тяжкий несла.

  Не згинула у смертнім герці

  Й пісенність мови зберегла.

  Ти ще немовби птах-підранок,

  Та вже випростуєш крило.

  Невільницькі гояться рани,

  Бо сонце вольниці зійшло.

 

Ведуча: Але, мабуть, найтяжчим випробуванням для нашої мови виявилось ХХ столі-                     ття. І сьогодні, у ХХІ ст., судять слово.

 

Сценка

Секретар: Встати! Суд іде…

 

( На сцену виходять персонажі: суддя, прокурор, адвокат, свідки прокурора, свідки адвоката, підсудний – Слово Іван Іванович, мати підсудного – Мова ).

 

Суддя:       Страшні слова, коли вони мовчать,

  Коли вони зненацька причаїлись,

  Коли не знаєш, з чого їх почать,

  Бо всі слова були уже чиїмись.

   Хтось ними плакав, мучився, болів,

   Із них почав і ними ж і завершив.

   Людей мільярди, і мільярди слів,

   А ти їх маєш вимовити вперше.

 

 Шановні присутні, сьогодні ми зібралися, щоб осудить чи виправдати Слово.

 ( Показує на підсудного ).

 

Секретар: Слово І. І. народився в с. Літературному в Україні. Точна дата народження                             невідома. Звинувачується  у зраді рідної матері і пропаганді російської                             культури на території України.

  Слово надається Прокурору.

 

Прокурор: Це було у ту годину,

  Коли Бог створив людину.

  Зажурилася людина:

• Милий Боже, я загину.

  Бог сказав їй: − Нарікаєш

  Ти дарма, бо мову маєш.

  Попередить зразу мушу:

  Втратиш мову – втратиш душу,

  Силу втратиш, і тебе

  Навіть курка загребе.

 Перед вами сидить Слово І. І., якому здається, що українська мова – недовговічна. Мине небагато часу, і вона зникне, її замінить російська мова. Він говорить суржиком. Ми не можемо поблажливо ставитися до таких людей у суспільстві. І ось він тут, на лаві підсудних, а поряд з ним сидить його мати – Мова, яку він зрадив.

 

Мати: Де ти, слово моє,

   За яким і минула, й майбутня дорога?

   Де освячені Богом рядки?

   Що ведуть до зоріння святого?

    Чи прогнівилось небо,

    Чи зла доля шле

    На Вкраїну покору?

   Було б краще, коли б я не чула,

   Було б краще, коли б я не бачила,

   Як з неї тягнуть душу-свічу

   Й виривають язик на додачу.

 

Слово І. І.: Непрестижна рідна мова,

  Як селючка мати.

  Соромно її любити

  Ще й про неї дбати.

   От якби нам за ту мову

   По рублю давали,

   Тоді б вона й без закону

   Державною стала.

  От тоді б ми язиками,

  Неначе ціпами,

  Молотили б по-свойому

  Й не цурались мами.

   А так, що нам рідна мати.

   Стара та горбата,

   Як не можуть нам за неї

   І по рублю дати.

 

Прокурор ( звертається до підсудного ):

   Говорите, вам не потрібна мова –

   Була б у магазині ковбаса?

   Упевнені: це акція чергова

   І ліберально-чуйні словеса?

    

    Можливо, так. Сліпому вже не бачить,

    Не чуть глухому – тиша в нім навік…

    Біля кургану скіфські баби плачуть:

    До чого вже здрібнився чоловік!

 

1-й свідок: Чепуху ви говорите! Вот я отдам сына в русскую школу.

  

  Прошу ослобонить синка,

  Бо не совсем здоровый,

  От изученья язика –

  Української мови.

   Зачем ця мова для  сынка,

   Звиніть не понімаєм.

   Для поступленья в інститут?

   Роботи на заводі?

   Вона йому ні там, ні тут

   Не надобна сьогодні.

 

2-й свідок: – Хто ми в світі без рідного слова? –

  Запитаю, щоб чулось навкруг.

  Ой болить і пече мене знову

  Глухота перекошених душ.

  –  Ну і що? – хтось промовить зухвало, – 

  Слово хліба чи сала додасть?..

  Дух живий проміняти на сало –

  Чи не гріх це важкий, не напасть?

  Братнє слово мені не байдуже –

  Хай у серці кубелечко в’є.

  Та усе ж мені хочеться дуже,

  Щоб стозвуко звучало й моє.

  Рідне слово… Ні, вітер огуди

  Не затулить нам злякано рот.

  Ми без нього такі собі – люди,

  А із ним – український народ.

 

3-ій свідок: Хто там ще за мову, що за голоса?

  А по мне, била би в доме колбаса.

  І щоб хата скраю, і щоб самогон –

  Ой, лунала б пєсня – ото всех сторон!

    Ми пойдьом всє хором в саму свєтлу жизнь!

    Заклеймім позором націоналізм.

    І спайом, как Сталінт научіл нас пєть:

    Гаркнем: «Україну з України геть!»

 

4-й свідок: Грати словом – долею грати,

  Різні в нього бувають майстри.

  Можна слово привчити на бровах стояти,

  Чи кататись плескавчиком із гори…

  Схочеш – буде тобі од води тихіше

  Й мелодійне таке на слух.

  Сам незчуєшся, як заколише,

  Як приспить поволі твій дух…

  Слово, слово моє пречисте,

  Кинь мене на свої ножі!

  За пекучу безжальність мого наговору –

  Не повстанеш на мене хіба?

  Вік вичавлювать буду із тебе покору,

  Слово, вичави з мене раба!..

 

Суддя: Слово надається адвокату.

 

Адвокат:    Певна річ, що я люблю просто до загину

  Рідну мову та пісні, матір Україну.

  Певна річ, бажав би я рідної просвіти.

  І народові в добрі, не в убозтві жити.

  Певна річ, –  оце усе. Тільки ось де лихо –

  Кажуть нам: не ворушись, а сиди лиш тихо.

  Ні, хоч дуже я люблю Україну-неньку,

  Та сидітиму собі краще потихеньку.

 

 Таким чином, я стверджую, що підсудний просто злякався і опинився під впливом ворожих українській мові осіб. Ось мати засвідчить.

 

Мати:         Син поїхав з дому та й прожив у місті

  Більше, як півроку, днів, напевне, двісті.

  Він в село вертається, зі мною вітається:

  – Здрастє, мама родная!

  Как здесь поживаєтся?

  Я його погладжую по рудому чубчику.

  – Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?

  А синок відказує, –  ви, маманя, тьомная,

  В нашом положеніє разница огромная.

  Я живу у городе, ви всьо врємя в полі.

  Как тут-здесь розтумкаєш, что-чєво і штолі?

 

5-й свідок: Говорити скаліченою мовою – це все одно, що грати на розстроєній   

          скрипці.

  

  Це просто… Так, як крила розпростерти,

  Змахнути ними – і лети, лети…

  Як важко… Так, як душу розпинати,

  Єдине Слово з тисяч віднайти!

    Одне-єдине… Саме те, що треба,

    Щоб мислі заіскрився діамант,

    Душа у злеті, щоб сягнула неба,

    Бо осягнути істину – талант.

  Болить воно, аж кров’ю обкипіло,

  Пече, бо стільки в ньому гіркоти…

  Величне слово – то життя мірило.

  Не кожен може бути з ним на «ти».

 

Підсудний: Дурні хахли! Што значіть проста мужва? Нікакого понятія нєту! А вот у

  мєня в галавє завсєгда такий водевіль. Што только мерсі, потому –

           образованний чоловік!

 

Прокурор: Ближче до справи!

 

Підсудний: Одно дєло, влюбився я по вухі в Проню Прокопівну. Она-то мєня і                              погубіла. Не мог же я с нею обчаться по-мужицьки!? Ах, какая была                                           любов!

 

Адвокат: Тепер ви бачите, підсудний був під впливом високих почуттів. Ми не вправі                      засуджувати його за це.

 

Прокурор:  Не пасує їсти хліб Вкраїни

    І не знати мову солов’їну,

    Бо не личить воду пить з криниці

    І не знати мовоньки землиці.

    Якщо хочеш жити на Вкраїні,

    Не цурайся мови, побратиме.

 

Суддя: Підсудний, ви розкаюєтесь?

 

Підсудний: Стих на украинском языке

  Я не пою, и не в угоду моде.

  Я растерял, как воду из горсти,

  Тот клад, что сохранил в неволе прадед, -

  Не знаю язика, сказать по правде.

  Простите, люде, ох простите.

    Прости мене, прапрадіде-козаче,

    Прости мене, мій споконвічний краю,

    За те, що на російській мові плачу

    Про те, що мови рідної не знаю.

 

Суддя: Підсудний Слово Іван Іванович винний. Але, оскільки він визнав свою вину, я призначаю йому умовне покарання.  Протягом року він буде під наглядом педагогів і вивчить українську мову. Підсудному даю пораду:

  Не приловчися словом спекульнути,

  Щоб взяти слави ще один щабель.

  Бо рідна мова – не дрібні закупки,

  Не підмінити чорним голубе.

    Як той п’ятак, не здумай позичати,

    Нема ціни святині дорогій.

    Байдужості нам мова не пробачить,

    Усе життя вертатимеш борги.

 

Суддя: На цьому оголошую засідання закритим.

 

 

( На сцені учні в національному одязі )

 

Українка: Крізь зболений час і духовні руїни

  Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

  У душу Вкраїни.

  Якого ж ми будемо племені-роду,

  Якщо наша мова буде згасать?

  Чи будемо з вами тоді ми народом,

  Як стихне вона в голосах?

 

( Звучить пісня «Ми – українці» )

 

1-й учень:   Мово, веселим струмочком біжи

   І об’єднай всі джерельця малі.

   Про Україну усім розкажи –

   Дивний, чарівний куточок Землі.

 

2-й учень:   Мово, струмочки в ріку об’єднай,

   Дужим потоком течи серед квіт.

   І на Землі зазвучи, заспівай,

   Щоб прислухався до тебе весь світ!

 

3-й учень:   Мово прекрасна моя, не мовчи!

   Не загубись поміж іншими ти,

   А соловейком весняно звучи,

   Сміло, крилата, у світі лети!

 

4-й учень:   Сил набирайся і гордо злітай,

   Благословляю тебе на політ!

   Мово чарівна, звучи і співай,

   Щоб прислухався до тебе весь світ!

  

( Звучить пісня