Театралізований музично-поетичний вечір "Я жива... Я буду вічно жити..."

1

«Я ЖИВА… Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ…»  (До дня народження Лесі Українки)

ТЕАТРАЛІЗОВАНИЙ музично-поетичний  ВЕЧІР

МЕТА:  передати силу й глибину поетичного світу Лесі Українки, зацікавити учнів її творчістю; розвивати навички виразного читання поезій; виховувати любов до Вітчизни , до творчої  спадщини поетеси , виховувати почуття прекрасного.

 

СЛАЙД 1

Я: «Я жива… Я буду вічно жити…»  Саме під такою назвою ми з вами сьогодні проведемо театралізований музично-поетичний вечір, присвячений 150-річчю з Дня народження видатної поетеси Лесі Українки.

Звучить вірш Лесі Українки

 

СЛАЙД 2

Лунає музика

Виходить  учениця  в  ролі Лесі Українки, читає вірш «Мій шлях»:

 На шлях я вийшла ранньою весною                

 І тихий спів несмілий заспівала,

 А хто стрівався на шляху зо мною,

 Того я щирим серденьком вітала:

 «Самій не довго збитися з путі,

 Та трудно з неї збитись у гурті».

 Коли я погляд свій на небо зводжу, –

 Нових зірок на йому не шукаю,

 Я там братерство, рівність, волю гожу

 Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –

 Тих три величні золоті зорі,

 Що людям сяють безліч літ вгорі…

Чи тільки терни на шляху знайду,

 Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

 Чи до мети я певної дійду,

 Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –

 Бажаю так скінчити я свій шлях,

 Як починала: з співом на устах!

 

СЛАЙД 3    

ВЕДУЧА 1: Є в нашій літературі імена, що не потребують  ні пишних шат красномовності, ані високих означень та епітетів. Бо вони входять у свідомість кожного з нас змалечку, як голос матері, як сонячне світло, як подих рідних просторів. До них належить ім’я безсмертної поетеси, нарЕченої іменем своєї землі, – Леся Українка.

 

ВІДЕО (кохання в житті Лесі Ураїнки)

 

СЛАЙД 4                  

ВЕДУЧА 2: Ніхто не може правдивіше розповісти про Лесю Українку, ніж родичі, друзі, знайомі... Для розуміння постаті митця безцінним скарбом є  його багатогранна спадщина.

 

СЛАЙД 5

Спогад сестри:   

«Зо всіх нас Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею. ...Вдачею ж вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно, однаково обоє бували здатні страшенно скипіти, коли їх дійняли чимось особливо для них дошкульним. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно принципові люди: для любих людей чи

2

справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу собі уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити, батька чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне».

 

СЛАЙД 6

Учениця  читає вірш «Як дитиною, бувало...»:       

Як дитиною, бувало,

 Упаду собі на лихо,

 То хоч в серце біль доходив,

 Я собі вставала тихо.

 «Що, болить?» – мене питали,

 Але я не признавалась –

 Я була малою горда, –

 Щоб не плакать, я сміялась.

 А тепер, коли для мене

 Жартом злим кінчиться драма

 І от-от зірватись має

 Гостра, злобна епіграма, –

 Безпощадній зброї сміху

 Я боюся піддаватись,

 І, забувши давню гордість,

 Плачу я, щоб не сміятись.

 

СЛАЙД 7

ВЕДУЧА 1: Поміж дітьми Косачів завжди панували взаємопідтримка і взаємодопомога. А все починалося  з дитячих ігор, сповнених веселої вигадки і посильної праці. Такі інтелектуальні розваги особливо вдавалися тоді, коли до дітей Косачів приєднувались діти Старицьких та Лисенків. У такій атмосфері мужніли душа й інтелект Лесі.

 

СЛАЙД 8

Спогади найближчої подруги:

«У наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжди писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів».

 

СЛАЙД 9

ВЕДУЧА 1: Леся змалечку була обдарованою дитиною. В чотири роки вже вміла читати. Із захопленням вишивала, малювала. В домашніх театральних виставах вона і виконавець, і режисер, і декоратор. Їй легко давалися німецька й французька мови. Пізніше Леся вивчить грецьку і латинську, зможе спілкуватися англійською та італійською, глибоко зацікавиться європейською літературою, стародавньою і новою історією, перекладатиме українською мовою.

 

СЛАЙД 10

ВЕДУЧА 2: Леся змалку була здібна до музики, старанно вчилася грати на фортепіано під керівництвом Ольги Лисенко, дружини видатного композитора . Вона не лише опанувала техніку гри, а й часто виконувала власні композиції, імпровізувала.

 

ВЕДУЧА 1: Через хворобу Леся змушена була розлучитися з інструментом, а свою гіркоту вилила у вірші «До мого фортепіано».

 

СЛАЙД 10       Лунає музика

Мій давній друже! мушу я з тобою                 

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній,

Багато спогадів тоді встає!

Мій друже! Ті хвилиноньки яснії,

Я при тобі найбільше мала їх,

Твої кохані струни голоснії

Будили зграї красних мрій моїх.

Серед недолі, тяжкого туману

Були й для мене промені ясні.

Годину мала не одну кохану,

Як забувала всі жалі свої.

Хоч я не завжди щиро говорила                      

З людьми, хоч тяжкий розпач свій

Від рідних, милих, найлюбіших крила,

Та не від тебе, любий друже мій!

Від мене, друже, не таїв нічого!

Свої всі гуки ти мені віддав,

На тяжкеє страждання серця мого

Мені лагідную потіху слав!

Розстаємось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній, любий друже мій!

 

УЧИТЕЛЬ

СЛАЙД 11: хочу навести декілька цікавих фактів із життя Лесі Українки. Ви вже почули, що з 5 років Леся вчилася грати на роялі. Але тяжка хвороба прикувала її до ліжка, вона перестала грати. Та одного разу її тітка почула музику. Заглянувши до Лесиної кімнати, вона побачила, як дівчинка намагається грати ногою, яка не загіпсована.

СЛАЙД 12: на честь Лесі Українки названо астероїд, який відкрили в 1970 році.

СЛАЙД 13: Леся говорила багатьма мовами,  переклала багато творів, її освітою займалася мати Олена Пчілка та приватні вчителі.

СЛАЙД 14: псевдонім Українка з'явився в 1884 році, коли їй було 13 років. І саме під цим псевдонімом видатна поетеса увійшла в історію української літератури.

СЛАЙД 15: І.Франко називав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Чому саме так? Бо він ніде не зустрічав такої сильної жінки, яка з 9 років до 43 боролася з невилікованою хворобою.

 

СЛАЙД 16

ВЕДУА 2: Мати не лише сприяла загальній та літературній освіті Лесі, а й була першим критиком її творів, плекала юний талант, виявляючи велику вимогливість. Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, публікує в журналі вірш «Конвалія».

 

СЛАЙД 17

ВЕДУЧА 1: Серед найближчих людей, які збагачували душу і розум Лесі, був її дядько, брат Олени Пчілки – Михайло Драгоманов. З п’ятирічного віку Леся листувалася з ним. Пізніше дядько став для дівчини і консультантом з гуманітарних наук, й найавторитетнішим критиком та порадником.

 

СЛАЙД 18

ВЕДУЧА 2: Відвідуючи Михайла Петровича у Софії  1895 року, вона вивчає мови, поглиблює свою обізнаність з історії, літератури, тішиться можливістю працювати в дядьковій бібліотеці. Проте Драгоманов був смертельно хворий, помер, до речі, на руках у Лесі. Смерть любого дядька тяжко вразила її, але вона знайшла в собі сили не розгубитися і допомогти осиротілій родині. А матері написала в листі, що Михайло Петрович навчив її боротися з долею і терпіти лихо. Звучить вірш «Без надії сподіваюсь»

 

СЛАЙД 19

Учениця читає уривок із вірша «Без надії сподіваюсь»:

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!              

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

 

СЛАЙД 20

ВЕДУЧА 1: Найкраща в житті музика –  це музика кохання. ЇЇ чари торкнулися й Лесиної душі. У хвилини особливого душевного напруження писала вона про своє особисте, бо «не писати ніяк не могла».

На дорогах свого нелегкого мандрівного життя Леся Українка зустріла надзвичайну людину – Сергія Мержинського, який став її першим великим коханням.

 

ВІДЕО

 

СЛАЙД 21

ВЕДУЧА 2: В інтимній ліриці Лесі Українки є сторінки особливо щемливі й болючі. Це поетичний відгомін жорстоких ударів долі, спричинених втратою дорогої людини.

У дні смертельної недуги близького друга з-під пера поетеси з’являється лірична поезія в прозі «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами».

 

 

ВЕДУЧА 1. Для вас звучить вірш «Тиша морська».                   

В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!

Тиша в морi… педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.

 

СЛАЙД 22

ВЕДУЧА 1: Сорок два роки прожила поетеса. Це надзвичайно мало! Але якщо згадати, що тридцять з них вона «провадила війну» із сухотами, терпіла тяжкі  операції, виборювала собі рік за роком повноцінне життя, то це таки немало. Тільки оптимізм, сила духу, витривалість і природна активність, презирство до бездіяльності допомогли Лесі відвоювати той недовгий вік, та ще й так багато зробити!

 

ВЕДУЧА 1:Через хворобу вона змушена була покинути навчання у школі (дві зими вчилася з учителями), але самоосвіта, великий інтерес до науки допомогли їй стати однією з найосвіченіших жінок світу. Згадує син Миколи Лисенка.

 

ВІДЕО                 

 

СЛАЙД 23

ВЕДУЧА 2: У Києві, куди особливо часто наїжджали Косачі в 90-х роках, молодь збиралася вечорами в гуртках «Література», а потім «Плеяда». Леся ніколи не цуралася товариства, навпаки охоче брала участь у всіх молодіжних зібраннях. Там звучали й обговорювались власні твори, проводилися літературні конкурси, народжувалися видавничі проекти та інші творчі проект.

 

СЛАЙД 24

Згадує подруга:

«Коли між нами бувала Леся, то вона завжди притягала до себе увагу й займала центральне місце. У той час вона вже перенесла одну операцію, на лівій руці носила мітенку і ходила з паличкою. Поки Леся сиділа мовчки, зовнішність її не приваблювала, але досить було їй чимось запалитися, як вона робилася надзвичайно привабливою. Леся мала чудові сірі променисті очі; вони випромінювали з себе таку силу ясного розуму, що все обличчя сяяло внутрішньою красою».

 

ВЕДУЧА 1: Поетеса стає відомою на Україні. ЇЇ помітили, у її талант повірили Іван Франко, Михайло Драгоманов, Михайло Павлик. І сама вона повірила, що зможе прислужитися народові своїм огнистим словом, співом Тому в її поезії і драматичних творах так багато місця відводиться образові митця, образові слова-меча. Прослухайте вірш Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця…»

 

Учениця читає  уривок із вірша  «Слово, чому ти не твердая криця...»:

Слово, чому ти не твердая криця,                        

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

 

СЛАЙД 25

ВЕДУЧА 2:

«А тим часом, поки Леся працювала поруч з дужими у всіх цих літературних і громадських справах і писала свої хороші речі, хвороба підточувала її здоров’я.   Лікарі визнали неодмінно потрібною операцію. Ся операція була дуже небезпечна для Лесі, але Леся без вагання зважилася на неї . Почали лагодитись до від’їзду в Берлін.

 

ВЕДУЧА 1:

Леся тричі здійснила поїздки до Єгипту. Це вимагалало коштів. Тому письменниця мала учнів, вчила їх іноземних мов, перекладала торгові договори. А коли вже бралася за творчість, то працювала, як вона сама казала, несамовито.

 

СЛАЙД 26

ВЕДУЧА 2:

Праця допомагала боротися з виснаженням, високою температурою та іншими пригнітаючими інтелект симптомами. Свій шедевр  –  драму «Лісова пісня» – Леся Українка написала на Кавказі за 20 днів. Вона горіла в роботі, бо дуже затужила за рідним краєм.  Та її рятувала музика. Для вас звучить музична композиція.

 

Музична композиція «Єтюд» ( виконує учень 9 класу на акордеоні)

 

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ з драми-феєрії «Лісова пісня»

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

 

Мавка

 Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

 Лукаш

 Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хтів собі вточити соку  з берези.

Мавка

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш

 Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка

Я – Мавка лісова.

Лукаш  (не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

 А, от ти хто! Я від старих людей

про мавок чув не раз, але ще зроду

 не бачив сам.

Мавка

А бачити хотів?

Лукаш

 Чому ж би ні?.. Що ж, – ти зовсім така, як дівчина… ба ні, хутчій як панна,

 бо й руки білі, і сама тоненька,  і якось так убрана не по-наськи…

 А чом же в тебе очі не зелені?

 (Придивляється.)

 Та ні, тепер зелені… а були,

 як небо, сині… О! тепер вже сиві,

 як тая хмара… ні, здається, чорні,

 чи, може, карі… ти таки дивна!

Мавка  (усміхаючись)

 Чи гарна ж я тобі?

Лукаш (соромлячись)

 Хіба я знаю?

 Мавка  (сміючись)

 А хто ж те знає?

 Лукаш  (зовсім засоромлений)

 Ет, таке питаєш!..

 Мавка  (щиро дивуючись)

 Чому ж сього не можна запитати?

 Он бачиш, там питає дика рожа:  «Чи я хороша?»

 А ясень їй киває в верховітті:  «Найкраща в світі!»

Лукаш

 А я й не знав, що в них така розмова.

 Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка

 Німого в лісі в нас нема нічого.

 Лукаш

 Чи то ти все отак сидиш у лісі?

 Мавка

 Я зроду не виходила ще з нього.

  Лукаш

А ти давно живеш на світі?

 Мавка

 Справді,

 ніколи я не думала про те…

 (Задумується.)

 Мені здається, що жила я завжди…

Лукаш  (сміється)

 Ну, та й чудні ви

 отут у лісі! Хто ж тобі тут мати,

 чи баба, чи вже як у вас зовуть?

 Мавка

 Мені здається часом, що верба,

ота стара, сухенька, то – матуся.

 Вона мене на зиму прийняла

 і порохном м'якеньким устелила

 для мене ложе.

 Лукаш

 Там ти й зимувала?

 А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка

 Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

 Спить озеро, спить ліс і очерет.

 Верба рипіла все: «Засни, засни…»

 І снилися мені все білі сни:

Тихі, ніжні зорі

 спадали з неба – білі, непрозорі –

 і клалися в намети

Лукаш  (заслухавшись)

 Як ти говориш…

 Мавка

 Чи тобі так добре?

 Лукаш потакує головою.

 Твоя сопілка має кращу мову.

 Заграй мені, а я поколишуся.

 

ВІДЕО

 

СЛАЙД 22

ВЕДУЧА І: Сьогодні ви слухали спогади сучасників про Лесю Українку і дізналися чимало про радощі й  страждання поетеси, її життєвий і творчий шлях. 

 

ВЕДУЧА ІІ: Сьогодні звучала поезія Лесі, що розказала нам про життя серця великої Українки. У ній знаходимо близькі усім нам мотиви кохання, щирої дружби, захоплення природою.

 

ВЕДУЧА І: Водночас ми відчули, як ця тендітна жінка вміла переборювати недугу, страждання, відчай, удари долі, як гаряче відстоювала своє право на повноцінне людське життя.

 

ВЕДУЧА І: Сила духу Лесі Українки в багатьох поколінь викликала захоплення і бажання зміцнювати власний дух, гартувати волю. Емоційне, потужне слово Лесі не старіє, воно долає час і проникає в наші  душі. Прослухайте вірш «Зоря поезії».

 

Учень  читає вірш «Зоря поезії»:                         

Через тумани лихі, через великеє горе

Ти світиш мені, моя зоре.

Ти се була, що встала вогнем опівночі,

Шлях прокладала ясний через темне, бурхливеє море

І чарувала новою надією втомлені очі,

Ти се була, моя зоре!

Хто ти, мрія чи сон? я не знаю,

Тільки в тебе я вірю і віри повік не зламаю,

А як зламаю, зломлюсь тоді, певне, сама,

Бо задавить ворожая тьма.

Ти мене до життя пробудила,Ти мені очі одкрила,

Я не журюся, чи рано, чи пізно загину,

Я не журюся, що світ сей хороший покину,

Я не журюся – нехай там життя моє гасне.

Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне.

Інші будуть співці по мені,Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні та горді

Поєднаються в яснім акорді

І полинуть у ті небеса,Де сіяє одвічна краса,

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не згине зо мною.

 

ВЕДУЧА 1. І знову музика. Для вас звучить «Тірольський вальс».

 

Музична композиція «Тірольський вальс»      (у виконанні учня 9 класу)