Технології соціальної адаптації

Технології соціальної адаптації

Соціальну адаптацію визначають як процес активного освоєння особистістю або групою нового для неї соціального середовища.

Виділяють дві форми соціальної адаптації:1) активна, коли сама людина намагається впливати на середовище з метою його зміни й включення в цю змінену середу через зміну якихось цінностей, форм взаємодії і діяльності;2) пасивна, коли суб'єкт не прагне змінювати соціальне середовище, а поступово включається в ту середу, в якій він опинився.

Як процес, соціальна адаптація, включає чотири ступені адаптованості особистості до нового соціального середовища:– початкова стадія – стадія, коли індивід знає, як він повинен поводити себе в новому середовищі, але в своїй свідомості поки не визнає його цінностей і може навіть щось відкидати;– друга ступінь або стадія – це стадія терпимості, коли індивід і нове середовище проявляють взаємну терпимість до систем цінностей і зразків поведінки один одного;– третя стадія – акомодація або визнання і прийняття індивідом основних систем цінностей нового середовища при одночасному визнанні деяких цінностей індивіда його новим середовищем;– четверга стадія – це асиміляція, тобто повний збіг систем цінностей індивіда і середовища.

Рівні соціальної адаптації1) товариство (макросередовище) – адаптація особистості і соціальних шарів до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного і культурного розвитку суспільства;2) соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини або, навпаки, нестиковка інтересів людини з соціальною групою (виробничий колектив, сім'я, навчальний колектив і под.);3) сам індивід (особистісна адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції і її самооцінки з позиції інших індивідуумів.

Існують і такі механізми соціально-психологічної адаптації особистості, як:– когнітивний, який включає всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уяву і т. д.;– емоційний, що включає різні моральні почуття і емоційні стани: неспокій, занепокоєння, співчуття, осуд, тривогу і т. д.;– практичний, поведінковий, що пропонує певну спрямовану діяльність людини в соціальній практиці.

Залежно від характеру і змісту соціальних чи особистісних проблем, в які залучаються люди, як за власним бажанням, так і поза ним, і змісту завдань, які необхідно вирішити, застосовуються такі основні види соціальної адаптації: Соціально-медична, що включає в себе відновну і реконструктивну терапію, відновлення або формування у людини нових навичок повноцінного життя і допомогу з організації побуту і ведення домашнього господарства. Соціально-психологічна адаптація призначена для підвищення рівня психічного та психологічного здоров'я суб'єкта, оптимізації внутрішньогрупових зв'язків і відносин, виявлення потенційних можливостей особистості та організації психологічної корекції, підтримки та допомоги. Соціально-педагогічна – спрямована на вирішення таких завдань, як подолання стану "педагогічної занедбаності" (додаткові чи індивідуальні заняття, організація спеціалізованих класів), організація та здійснення педагогічної допомоги при різних порушеннях здібності людини до отримання освіти (організація освітнього процесу в лікарнях і місцях ув'язнення, навчання інвалідів та дітей з нестандартними інтелектуальними здібностями і т.п.). При цьому, передбачається певна робота по створенню адекватних умов, форм і методів навчання, а також відповідних методик і програм. Професійна і трудова адаптація дозволяє формувати нові або відновлювати втрачені людиною трудові та професійні навички і врешті решт працевлаштувати її, пристосувавши режим і умови праці до нових потреб і можливостей. Соціально-середовищна – спрямована на відновлення у людини почуття соціальної значущості всередині нового для неї соціального середовища. Цей вид включає в себе знайомство людини з основними характеристиками середовища, в якому вона опинилася, допомогу в організації нового середовища життєдіяльності та відновлення звичних моделей поведінки і діяльності з організації власного повсякденного життя.

Виявлення та вирішення соціальних проблем різного рівня організації передбачає і діяльність, спрямовану на попередження проблемних ситуацій і життєвих труднощів, їх передбачення. Йдеться про діяльність з соціальної профілактики. Соціальна профілактика – це свідома, цілеспрямована, соціально організована діяльність щодо запобігання можливих соціальних, психолого-педагогічних, правових та інших проблем і досягнення бажаного результату.

Соціальна профілактика грунтується на ряді принципів:– системність, що передбачає виявлення комплексу причин соціальної проблеми, створення максимальної кількості умов для врегулювання виникаючих проблем і використання в профілактичній роботі всієї сукупності доступних форм і методик роботи;– превентивність, що означає попереджувальний характер зроблених дій;– оптимальність, яка передбачає об'єктивне виявлення ступеня актуальності тієї чи іншої проблеми для клієнта;– активізацію власних сил людини, що означає суб'єктний характер участі клієнта в профілактичних заходах.

Рівнями соціальної профілактики є:1. Загальносоціальний рівень (загальна профілактика). Передбачає діяльність держави, суспільства, їх інститутів, спрямовану на вирішення суперечностей у галузі економіки, соціального життя, у морально- духовній сфері і т.п. Вона здійснюється різними органами державної влади і управління, громадськими формуваннями, для яких функція попередження злочинності не є головною або професійною. Спільними є заходи, не призначені виключно для профілактики якоїсь соціальної проблеми, але об'єктивно сприяють її попередженню або скороченню (підвищення освітнього, культурного рівня особистості, вдосконалення виховної роботи).2. Спеціальний рівень (соціально-педагогічна профілактика) полягає в цілеспрямованому впливі на негативні фактори, пов'язані з окремими видами відхилень або проблем. Усунення або нейтралізація причин цих відхилень здійснюється в процесі діяльності відповідних суб'єктів, для яких профілактична функція є професійною. Спеціальні заходи – це заходи, спрямовані на вирішення певної задачі, наприклад профілактики бездоглядності серед неповнолітніх.3. Індивідуальний рівень (індивідуальна профілактика) являє собою профілактичну діяльність щодо конкретних осіб, поведінка яких має риси відхилення або проблемності.

В якості першочергових об'єктів соціальної профілактики виступають наступні соціальні групи і об'єднання:– особи з фізичними і психічними відхиленнями та порушеннями (інваліди, люди важко або хронічно хворі, люди, які отримали серйозні поранення або травми);– деякі вікові групи (діти, підлітки, особи похилого віку);– група "соціального ризику", тобто люди, чиє соціальне і майнове становище з тих чи інших критеріїв і причин не має стабільності, і яким практично неможливо поодинці подолати труднощі, що виникли в їх житті, здатні в результаті привести до втрати ними соціальної значущості, особистісної цілісності, морального стану, біологічної загибелі;– особи соціально невлаштовані (бездомні, безробітні, біженці);– особи, що знаходяться з тих чи інших причин в залежності від держави (пацієнти лікарняних стаціонарів, будинків-інтернатів, притулків, дитячих будинків та ув'язнені).– сформовані соціальні групи (підприємці і фермери).

Розглядаючи соціальну профілактику як свідому і соціально організовану діяльність, можна виділити послідовний ряд її основних стадій:1. Стадія попередження, основним завданням якої є вжиття заходів, що формують у людини соціально прийнятну систему цінностей, потреб і уявлень. Це дозволить їй уникати таких форм поведінки і діяльності, які можуть ускладнити процес життєдіяльності самої людини і її найближчого оточення. Так, виховуючи дитину в гуманістичному напрямку, батьки закладають основу для формування у неї в майбутньому широкого та повноцінного кола спілкування, можливостей легко сходитися з людьми і вибудовувати ефективну систему взаємодії з ними.2. Стадія запобігання, що спрямована на вжиття своєчасних і ефективних заходів недопущення виникнення ситуації, яка загрожує ускладненням процесу життєдіяльності суб'єкта. Так, навчаючи дитину правилам поведінки на дорозі, батьки, школа і суспільство отримують можливість значно знизити ризик потрапляння її в дорожньо - транспортну пригоду.3. Стадія покарання – використовуючи соціально прийнятні способи, блокувати форми діяльності та поведінки суб'єкта, які можуть призвести до виникнення негативних наслідків як для нього і його найближчого оточення, так і для суспільства в цілому. Саме на вирішення цього завдання спрямована існуюча в будь-якому суспільстві система законодавчих, моральних, педагогічних, адміністративних та інших санкцій, що карають за вчинення певних дій або що не допускають їх повторення.