Текст "Луцька братська школа"

Серед пам’яток архітектури, якими так багата Луцька скарбниця минувшини – Старе місто, є і найменш популярна і відома, з сірими видовженими стінами, розширеними донизу, майже плоским фасадом. Але за зовнішньою суворістю, за зморшками і рубцями перебудов вгадується в споруді колишня значимість, велич минулих подій, що сягають початку XVII століття. На арену суспільної діяльності виходить Луцьке братство – своєрідна організація українського населення для боротьби проти засилля католицизму і полонізації. Час заснування братської школи в Луцьку був особливим для Волині. З 1569 року під гнітом польських феодалів, у складі Речі Посполитої, опинились майже всі українські землі. Велику роль у цій справі відіграли православні церковні братства.                                                                                     Початок заснування перших братств припадає на XV століття, а вже в кінці XVI століття вони поширюються в багатьох містах Галичини, Холмщини, Підляшшя. Близько 1617 року виникло братство в Луцьку, що був адміністративним і культурним ценром Волині. Братство починає свою просвітительську діяльність на противагу єзуїтському колегіуму, що існує в місті. В інтересах боротьби з спільною для всіх католицькою загрозою міщани Луцька пішли на об’єднання з духовенством та шляхтою, однак не були настільки сильними, щоб утриматись на керівних позиціях в братстві.               Маючи перед собою  приклад організації  братствами шкіл в Галичині (у Львові) і в Білорусії, Луцьке братство незабаром після свого заснування створило школу вищого типу, а в 1620 році спорудило для неї мурований будинок.                                                                                                                                                                                      Проте польська влада  всіляко перешкоджала  відкриттю цих шкіл. Так, дізнавшись,що  Луцьке братство споруджує будинок школи, король  Сигизмунд III наказав місцевим урядникам під загрозою великого штрафу  і суворого покарання припинити будівництво.                                                                                                  Луцьке братство і його школа кілька разів піддавались збройним нападам з боку учителів і студентів Луцької єзуїтської школи і уніатів. У 1627 році єзуїтські вихованці, увірвавшись до братської  школи, били дітей, виривали в них з рук і нищили підручники. Про один з таких випадків свідчить скарга, подана в 1634 році Луцьким братством.                                                                                                   У рукописному збірнику Луцької школи вписані, датовані 1624 роком, два документи, що регламентували характер і структуру цього закладу : «Прав школи греко – словянської Луцької артикули» і «Порядок шкільний» (стаття 20) визначає зміст навчання: «Спершу навчаються складати букви; потім навчаються граматики, притому навчаються церковного порядку, читання, співу. Також привчають щодня,щоб діти один одного питали по – грецьки, а відповідали по – слов’янськи, і також  щоб питали по – словянськи, а відповідали б простою мовою». 1627 року в Луцькій школі почали вивчати українську мову. Крім того, навіть вищі науки – риторика, діалектика – були предметами вивчення в школі. «Руською мовою написано діалектику й риторику та інші філософські твори, які належать школі» (стаття 20). Оволодівши мовами (в пізніші часи навіть латинською і польською мовами), учні переходили до вивчення «семи вільних наук» - граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики.                                                                       Про високий рівень викладання  в Луцькій братській школі свідчить і те, що її учні (спудеї) і вчителі (дидискали) не лише декламували, а й складали вірші тодішньою українською мовою. Так, у виданному 1628 року в звязку із смертю священника братської церкви Івана Василевича збірнику «Лямент» вміщено «Трен нищих спудеєв школи братськоє Луцькоє» за підписом Григора Симоновича, шкільного «пенітарха».  Іван Карпович, автор «Елегії», вміщеної  у тому ж збірнику, і луцький міщанин Степан Полумеркович – автор віршів з приводу похорону Василини Яцківни – також були, мабудь, повязані з братською школою.                                                                                                                              Отже, за змістом і рівнем освіти братські школи , в тому числі і Луцька, були середніми навчальними закладами, які давали досить високу на той час загальну освіту і не поступались школам Західної Європи.                                                        Що ж до організації навчання і розпорядку шкільного життя, то братські школи стояли навіть вище від західноєвропейських. Це видно з таких даних. І ректор школи , і вчителі (дидискали) вибирались на загальних зборах братства. Переважно ректором школи був ігумен братського монастиря. Луцький шкільний статут передбачав тісне співробітництво школи з батьками. Віддаючи дитину в школу, батько або опікун повинен був насамперед ознайомитися з статутом, щоб знати, «яким чином навчатимуть йог осина» і як він має «всіма засобами сприяти дітям у науці» (стаття 1). Запис учнів мав відбуватися в присутності батьків, учителя і одного – двох свідків. Прийнятий у школу повинен був за статутом проживати у батьків, близьких родичів або людей, відомих школі. «Учитель і братія… повинні нагадувати батькам про їхніх синів, а господарям про ввірених їм… дітей, щоб діти вдома діяли відповідно до порядку навчання шкільного» (стаття 18). Діти – сироти і бідніші проживали в гуртожитку і були на утриманні братства.              До школи діти приходили на 9 годину ранку, а в зимові дні – у визначений учителем час. Учитель мусив дбати щоб всі учні відвідували школу, виявляти причини пропусків, а тих, які без поважних причин пропускали заняття, виключати (статті 7, 17).                                                                                                   В XVI і на початку XVII століття ще не було правильного з нашої точки зору поділу дітей на класи. У статті 3 статуту Луцької братської школи зазначається, що діти в школі мають бути поділені на три групи: «одні , які вчитимуться розпізнавати букви і складати; другі, які вчитимуться читати і вивчатимуть напамять різні уроки; треті привчатимуться пояснювати читане, міркувати й розуміти».                                                                                                                                            Відповідно до демократичного характеру братських шкіл в статуті підкреслювалось, що головною ознакою розрізнення учнів були знання і матеріальна  забезпеченість учнів, багатство в цьому відношенні не відігравало ніякої ролі. «Багаті перед убогими в школі нічим не можуть бути вищі, як тільки наукою, тілесно ж рівні всі. Хто більше знатиме, повинен сидіти вище, хоч би і дуже був бідний, а хто менше знатиме, повинен сидіти на нижчому місті» (статті 3,4).                                                                                                                Разом з навчанням в Луцькій братській школі відводилось належне місце й моральному вихованню молоді. У статті 14 статуту вказується , якими рисами повинен оволодіти учень, навчаючись у школі. Він повинен бути слухняним, виявляти покірність і повагу до старших. Для досягнення поставленої мети школа користувалася відповідними методами і прийомами. В першу чергу вчитель повинен був здійснювати розяснювальну роботу шляхом бесід з учнями, особливо кожної суботи (стаття 14), використовувати вправи, заохочення і покарання.                                                                                                                Вчителями Луцької школи в різні часи були  ченці братського монастиря – Єлисей Ілковський (керівник школи в 1628 році), Павло Босинський (бакаляр в 1634 році), ігумен Августин Славинський (викладач риторики, філософії і математики в середині XVII століття), можливо, також Зосим Согникевич, художник Йов Кондзелевич.                                                                                                  Вчитель мав бути взірцем моральної поведінки. «Дидаскал або вчитель цієї школи мав бути благочестивий, розсудливий, смиренно – мудрий, лагідний, стриманий, не п’яниця, не гнівливий, не заздрісний, не сміхотворець, не лихослов, не чародій, не басносказатель, не посібник єресей, але прихильник благочестія, в усьому являючи собою взірець добрих діл» (стаття 1). Братська школа в Луцьку була своєрідним осередком культури на Волині. Вона мала свою бібліотеку, сприяла розповсюдженню друкованих книг. При школі діяв учнівський театр, шкільна хорова капела вважалась кращою на Волині, недаремно єзуїти старались переманити до себе окремих хористів. Братська школа підтримувала тісний культурний зв'язок з школами інших міст. З Луцькою школою в тій чи іншій мірі були зв’язані такі видатні діячі минулого, як Іов Борецький, Данило Братковський, Йон Кондзелевич. З цього освітнього кола, що ґрунтувалось навколо братської школи, походять автори ряду визначних літературних пам’яток  XVII століття, коли Луцьке братство не могло вже протистояти унії, в ньому поселились монахи  - уніати – василіани.                                                                                                                                                 Проходять біля будинку наші  сучасники. Не  всякий зверне увагу на цю будову. А як і зверне, то що  йому оповість про минуле охоронна  таблиця? Що тут був колись монастир василіанів? А братство? Його школа? Що нам нагадає про мужню боротьбу наших предків за свою культуру?                                  Ми, нащадки, маємо усвідомити, що Луцька братська школа була однією з перших українських середніх шкіл на Волині (у 1578 – 1579 рр. засновану Острозьку школу). Братські школи, в тому числі і Луцька, відкрили новий етап у розвитку народної освіти, сприяли поширенню шкільництва, що утримувалось широкими колами трудового населення міст і сіл. Педагогічні погляди, що їх пропагували братства, практика навчально – виховної роботи  були для свого часу прогресивними та залишаються яскравим прикладом культурно – освітнього розвитку краю.