Форми роботи з учнями на уроках історії, які сприяють їх соціалізації

Про матеріал
Дана робота спрямова показати важливість викоритання різних форм роботи на уроках історії для соціалізації учнів.
Перегляд файлу

1

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………...4

1. Поняття про соціалізацію особистості. Основні етапи та механізми соціалізації …………………………………………………………….........5

2.Соціалізація   дітей в сучасному освітньому просторі............................7

3.Урок — основна форма організації навчання…………………………10

4. Форми роботи з учнями на уроках історії, які сприяють їх

Соціалізація………………………………………………………………..15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни.

     У формуванні означених важливих якостей,  розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище - все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

     Дитина – це сонце, навколо якого мають обертатися всі засоби навчання. Учитель повинен створювати лиш атмосферу, в якій дитина має можливість висловлюватись (Амонашвілі).  Особливістю сучасності є те, що людина, щоб реалізуватися в суспільстві, повинна вчитися практично все своє життя. Якість сучасної освіти, тобто відповідність вимогам суспільства, визначається не стільки кількістю того, що дитина знає і чого вона навчилася в школі, скільки вміннями здобувати нові знання та використовувати їх у нових умовах, а також соіалізуватися і адаптуватися у нових реаліях сучасного життя. Наш час – це час суттєвих змін у науці, техніці, інформаційному середовищі, освіті. Історична свідомість означає компетентність, яка корисна для орієнтації в змінах нашого життя й нашої суспільної дійсності. Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський.

Мета:  показати  важливість викоритання різних форм роботи на уроках історії для соціалізації учнів.

Завдання:

- дати визначення поняття "соціалізація" та розкрити основні механізми та етапи цього процесу;

- проаналізувати  процес соціалізації   дітей в сучасному освітньому просторі;

- сформувати уявлення про урок, як основну форму організації навчання;

- показати форми роботи з учнями на уроках історії, які сприяють їх соціалізація

1. Поняття про соціалізацію особистості. Основні етапи та механізми соціалізації особистості

    Соціалізація –це процес формування і розвитку особистості, що відбувається під впливом виховної і навчальної діяльності.

 Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Сама під час вивчення історії дитина може вивчати та порівнювати, як же формувалися закони суспільства і як люди їх приймали.

 Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні. [1,с.33]

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.

      Т.Парсонс і С.Бейлз застосовували поняття, введені З.Фрейдом до теорії соціальної дії і соціальних систем. Вони визначають імітацію як процес, за допомогою якого засвоюються специфічні елементи культури, особливі знання, уміння, обряди і т.д. На їхню думку, імітація не припускає ніякого тривалого відношення з “моделлю”. Ідентифікація ж для них означає внутрішнє освоєння цінностей людьми і являє собою процес соціального навчання. Ступінь ідентифікації визначається характером прихильності до “іншого”. Оскільки найбільш сильні прихильності в родині, тому вона вважається основною формою соціалізації. У соціології звернена увага на той факт, що цінність родини як соціального інституту довгий час недостатньо враховувалася. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього індивіда намагалися деякою мірою зняти з родини, переклавши на школу, трудовий колектив, громадські організації. Приниження ролі родини принесло великі втрати, в основному морального порядку, але які згодом обернулися великими втратами в трудовому і суспільно-соціальному житті.

     Соціалізація особистості припускає, що об'єктом дослідження є не одна чи декілька, а весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній єдності і взаємодії. Вони охоплюють усю сукупність рис свідомості і поведінки: знання, переконаність, працьовитість, культуру, вихованість, прагнення жити за законами краси, фізичну підготовку, і т.д. [2,с.101]

 

 

Основні етапи соціалізації особистості

    Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя.

   Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна поведінки і прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

    Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда і їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки. [4,с.332]

2.Соціалізація   дітей в сучасному освітньому просторі

     В педагогічній науці школа розглядається як спеціально створений державний заклад, головним завданням якого є соціальне виховання дітей та молоді. В соціальній педагогіці існують два підходи щодо визначення ролі та функцій сучасної школи. Перший підхід характеризує школу як соціальну інституцію, яка виконує такі функції: культурно-освітню, регулятивно-виховну, комунікативну, організаційно-управлінську, соціально-інтегративну, суспільно-політичну.

Сучасна загальноосвітня школа як інститут соціального виховання становить собою:

- освітньо-виховний заклад, що реалізує функції виховання через освіту учнів;

- організацію (загальношкільну та мережу первинних), що здійснює вплив на школярів у процесі життєдіяльності у позанавчальний час;

- соціально-психологічну групу, вплив якої на учнів відбувається під час неформального спілкування та вільної життєдіяльності, що не організується педагогами. [5,с.150]

     Згідно іншого підходу, школа виступає одним із мікрофакторів соціалізації особистості, уніфікуючи її розвиток, визначаючи не лише майбутні професійні можливості молодого покоління, але й їхні особистісні характеристики. У шкільній життєдіяльності проявляються усі складники соціалізації: стихійна соціалізація, відносно спрямована соціалізація, виховання та самозміна, саморозвиток особистості.

    Стихійна соціалізація стає можливою завдяки відкритості даного закладу, що проявляється через постійний обмін інформації з навколишнім середовищем. Передбачаючи негативні наслідки та реагуючи на прояви стихійної соціалізації, школа організує діяльність щодо створення додаткових підтримувальних або контрумов для формування у дітей образу світу з певними позитивними характеристиками за допомогою усіх доступних школі засобів.

    У сучасних умовах школа виконує нові соціально-педагогічні функції: соціально-виховну, охорони та зміцнення здоров’я учнів у процесі навчання, соціально-педагогічної підтримки сім’ї, соціально-психологічної допомоги дітям та їх батькам, захисту прав дітей; соціально-педагогічної допомоги у життєвому та професійному самовизначенні школярів; соціально-культурній адаптації тощо (М.В.Шакурова).

    У рамках шкільної життєдіяльності активно відбувається самозміна учня – процес та результат усвідомлених, цілеспрямованих зусиль людини, спрямованих на те, щоб стати іншим. Шкільна життєдіяльність по відношенню до самозміни особистості може характеризуватися як: та, що підтримує позитивні самозміни; та, що гальмує самозміни; та, що провокує деструктивні форми самозміни. [7,с.136]

      Сьогодні школа розглядається як відкрита соціальна система, яка включає:

- розширення соціальних контактів школи із сім’єю;

- взаємодію школи із закладами додаткової освіти, культури, іншими соціальними інститутами;

- інтеграцію зусиль педагогів з широким колом громадськості;

- проведення уроків, позаурочних занять за межами школи: у майстернях, лабораторіях, на свіжому повітрі тощо.

       Реалії сучасного життя обумовлюють становлення моделі соціально активної школи, яка не лише надає освітні послуги, а й сприяє розвитку громади, організує співпрацю батьків, школи та громадськості у вирішенні соціальних проблем не лише дітей та молоді, а й членів усього пришкільного соціуму. Така школа організовує соціально-педагогічну роботу на принципах партнерства, поваги, інтеграції ресурсів соціуму.

      Необхідність виконання школою зовсім нових соціально-педагогічних функцій, що обумовлені необхідністю впливу на соціокультурну ситуацію, потребую розвитку соціально- психологічної служби, в складі не лише психолога, а й соціального педагога, серед професійних завдань якого виокремлюються: формування гуманістичних стосунків між вихованцями, учнями й педагогами; охорона та захист прав та інтересів дітей; вивчення особливостей особистості учня та соціальної ситуації розвитку та умов його життєдіяльності; вияв інтересів, потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків; створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній  діяльності; організація та координація різних видів позашкільної  діяльності; попередження конфліктів в учнівському середовищі; допомога старшокласників у професійному самовизначенні; орієнтація учнів на здоровий спосіб життя; профілактика правопорушень серед учнівської молоді, робота з учнями «групи ризику»; посередницька діяльність між учнями та адміністрацією; організація взаємодії школи та сім’ї у вихованні дітей, підлітків та старшокласників.

      Таким чином соціально-педагогічна місія школи як традиційного соціального

інституту і агента соціалізації полягає у забезпеченні прав дитини, формуванні у неї необхідного адаптаційного потенціалу, створенні відповідних умов для її самореалізації, а також мінімізація негативних впливів соціуму на особистість шляхом використання сприятливих факторів соціального оточення. [8,с.7]

3. Урок — основна форма організації навчання

       Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.Урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури учителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його кругозору та ерудиції. В.Сухомлинський. Кожний окремо взятий урок - це ланка в ланцюжку. Він являє собою цілу процесуальну систему, яка складається з компонентів -етапів.

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

— є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

— кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

— на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;

— є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

— спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:

1) урок засвоєння нових знань;

2) урок формування вмінь і навичок;

3) урок застосування знань, умінь і навичок;

4) урок узагальнення і систематизації знань;

5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою). [13,с.8]

В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.

Спираючись на знання сутності процесу навчання, його загальних методів і розглянутих вище основних елементів переважної більшості типів уроків, неважко визначити структуру кожного типу уроку.

Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного; узагальнення та систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь І навичок; повідомлення учням теми, мети І завдань уроку й мотивація навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, Інструкцією, завданням); творче перенесення знань І навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь І навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку І мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем І з допомогою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, мети І завдань уроку та мотивація навчання школярів; відтворення та узагальнення понять І засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень І відповідних Ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: повідомлення теми, мети І завдання уроку, мотивація навчання школярів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань І ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах; збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз І оцінка; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка раніше засвоєних знань; повідомлення теми, мети І завдань уроку та мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та Індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог — організаційних, дидактичних, психологічних, етичних, гігієнічних. [13,с.10]

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору змісту навчального матеріалу до уроків, оскільки й досі бракує досконалих підручників з багатьох навчальних дисциплін.

4. Форми роботи з учнями на уроках історії, які сприяють їх соціалізації

Перед учителем історії сьогодні стоїть завдання не тільки збагатити учнів знаннями, а й виховати в них повагу до історичного минулого і сучасного, прищепити інтерес до його вивчення, показати можливість застосування цих знань на практиці, здатність до формування в учнів активної громадянської позиції, тобто, соціалізація учнів.

    На своїх уроках, на різних його етапах, використовую елементи різноманітних форм та видів педагогічних технологій.

Що ж таке педагогічна технологія? Термін “технологія” походить від двох грецьких слів : techne – мистецтво, майстерність, та logija – наука. Отже, технологія – це наука про майстерність.

«Інновація» походить від лат. іnovatis (in - в, novus - новий) , і в перекладі означає “оновлення, новинка, зміни”. Українською мовою «інновація» перекладається саме як"нововведення".

Школу робить школою учитель! Художник учиться змішувати фарби і наносити мазки на полотно. Музикант розучує етюди. Журналіст і письменник освоює прийоми письмового мовлення. Справжній учитель теж змішує фарби, розучує етюди, освоює прийоми. І тільки інший учитель знає ,скільки праці перероблено, поки ноти, ритми, мелодії не злились в музику уроку! В сучасних умовах найбільшої переваги, для соціалізації учнів, набувають ІНТЕРАКТИВНІ НАВЧАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ. Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «interact», де «inter» — взаємний і «асt;» — діяти. Таким чином, інтерактивний — здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Роль інтерактивних методів навчання “панацея, що вирішує всі проблеми учбового процесу” суттєве доповнення до системи методів навчання інструмент, що дозволяє значно урізноманітнити достатньо однотипну форму пізнання оточуючої дійсності, якісно інший підхід до організації освітньої діяльності. [9,с.9]

За допомогою інтерактивних технологій діти вчаться: доводити свою точку зору, слухати іншу людину, формувати власну думку, аргументувати і дискутувати, розвивати навички самостійної роботи.

Кредо інтерактивного навчання: скажи мені – і я забуду; покажи мені – і я запам’ятаю; дай зробити – і я зрозумію. Китайська притча:" Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу і чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я самовдосконалююсь".

За умов парної роботи всі учні отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись, соціалізуватися. Робота в парах дає час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу

Робота в малих групах. Особливе місце в моїй роботі займає метод навчання групами, який, як я переконалася, дає можливість кожному висловити власну думку під час обговорення проблеми у невеликій групі, вчити слухати і розуміти думку товаришів, захищати свою власну точку зору в суперечці з іншими групами. Робота в малих групах дозволяє набути навичок, які необхідні для спілкування та співпраці. Після того як учитель об’єднав учнів у малі групи і вони отримали завдання, кожна група за короткий час (3-5 хв.) повинна виконати це завдання та оголосити результати роботи своєї групи. Пропонуються правила роботи в малих групах, які допоможуть учням організувати свою роботу:

Спікер (керівник групи): •Зачитує завдання групи; •Організовує порядок виконання; •Пропонує учасникам групи висловитись по черзі; •Заохочує групу до роботи; •За згодою групи визначає доповідача. Секретар: •Веде коротко і розбірливо записи результатів роботи своєї групи; •Як член групи має бути готовим висловити думку групи при підведенні підсумків, або допомогти доповідачеві. Спостерігач (тайм-скіпер): •Слідкує за часом; •Заохочуе групу до роботи.

Метод « ПРЕС» Чотири пари працюють одночасно. Перед кожною стоїть завдання відповідати на поставлене запитання виключно за поданим кліше: 1-ша пара — «Я вважаю, що ...» 2-га пара — «... тому, що ...» 3-тя пара — «..., наприклад, ...» 4-та пара — «Таким чином, ...» Отже, міркування набуває такого вигляду: — «Я вважаю, що ...» ,«... тому, що ...» ,«..., наприклад, ...» ,«Таким чином, ...»

Прості запитання (фактичні) – вимагають знання фактичного матеріалу, тобто орієнтовані на роботу пам’яті. Уточнюючі запитання – «наскільки я зрозумів….», «чи правильно я Вас зрозумів, що…» Інтерпретуючі запитання (пояснюючі) – підштовхуючи учнів до інтерпретації, ми навчаємо їх навичок усвідомлення причин різних вчинків чи думок (чому?) Оцінювальні запитання (порівняння) – необхідно використати, коли ви чуєте, що хтось із учнів висловлює сусіду по парті своє незадоволення чи задоволення від того, що відбулося на уроці. Творчі запитання (прогноз) – «Як ви думаєте, що відбудеться далі…?» Практичні запитання – «Як ми можемо…?» «Як би ви вчинили ..?»

Прийом «ФіШБОУН» Проблема Причина Причина Факти Факти Висновок Схеми (діаграми) «фішбоун» були придумані професором Кауро Ішикава, тому часто називаються діаграми Ішикава. Варіанти На верхніх кісточках – причини, а на нижніх – факти або наслідки. На верхніх кісточках головні факти теми, а на нижніх – самостійна оцінка їх значення. Завжди: у голові – тема або проблемне питання, на хвості – висновок.

ІНСЕРТ Це етап знайомства з новою інформацією. Інсерт – з анлійської insert – «вставка, вклейка», «вставляти, вносити». Інсерт – це прийом такого маркування тексту, коли учні значками помічають те, що відоме, що заперечує їхні уявлення, що є цікавим і несподіваним, а також те, про що хочеться дізнатися більш детально. V (усвідомити нові знання) + (позначити нові судження) - (виправити неправильні судження) ? (привертає увагу до теми) Я це знав Це для мене зовсім нове Це заперечує те, що я знав Я хочу знати про це більше І- interactive (интерактивная) N — noting (познавательная) S — system for (система) E — effective (для эффективного) R — reading and (чтения и) T — thinking (размышления)

РАФТ (Роль Адресат Форма Тема) Виберіть для себе Роль і в цій ролі напишіть або зобразіть для когось, тобто для Адресата в будь - якій Формі, наприклад, у формі короткого оповідання на Тему, наприклад, «Образ князя Ігоря».

« Лист» « Ти мені - я тобі». Учні повинні написати «цільового листа» історичному діячу, в якому підтримати його або , навпаки , засудити , допомогти порадою , висловити своє ставлення до його вчинків. Робота в групах. Групи отримують завдання опрацювати текст та підготувати запитання за змістом . Учні обмінюються запитаннями, отримують вичерпні відповіді, самі виставляють оцінки членам групи опонентів.

Кейс-метод. Це обговорення учнями ситуацій, побудованих, як правило, на реальних подіях, що вимагає від них проведення аналізу і прийняття рішень (знаходження розв'язку). «Турнір» Учень викликає до себе іншого учня, ставить якесь запитання . Якщо відповідь правильна , цей учень викликає наступного і запитання ставиться йому.

Прийом СЕНКАН 1 рядок -1 іменник (тема) 2 рядок - 2 прикметники (розкривають тему) 3 рядок – 3 дієслова ( описують дію) 4 рядок - речення (ставлення до теми) 5 рядок - 1 слово-резюме (синонім теми). Мета та застосування: розвивати образне асоціативне мислення, здатність до узагальнення художніх явищ; виражати власне ставлення до певної інформації; навчити учнів зосереджувати увагу на деталях.

Метод «Вільне письмо» Методика «Гронування» Етапи гронування: Написати центральне слово (словосполучення чи фразу) посередині аркуша, на слайді, на дошці). Записати слова, фрази, які спадають на думку учням з обраної теми. Записати стільки ідей, скільки дозволить час, або доти, доки вони не будуть вичерпані. Коли всі ідеї записані, встановити, там, де це можливо, зв’язки між поняттями.

Ментальні карти( «Карти розуму» або «Інтелект – карти») Для створення карти потрібні листки паперу формату А4 чи А3. При створенні карти краще використовувати кольорові олівці або фломастери. Спочатку необхідно виділити тему, проблему чи предмет для відображення в центрі карти. Від центрального відображення проводяться лінії (гілочки) до основних ідей,які розкривають значення центрального зображення чи слова. Лінії від слів, які розкривають головну ідею, повинні бути тоншими. Необхідно широко використовувати малюнки для забезпечення кращого розкриття думок.

І наостанок… Якщо ти хочеш, щоб твоїм предметом щиро зацікавились діти, подумай над тим, як зробити його привабливим, незвичайним для сприйняття, схожим на гру. І не йми віри в те, що гра лише для маленьких. Навчаючи - грайся, граючи - вчись! «Не буде вогника у Вас – Вам ніколи не запалити його в інших». В.О.Сухомлинський . [14]

Таким чином, використання новітніх освітніх технологій є необхідною ланкою у роботі творчого вчителя у процесі підвищення якості сучасного уроку історії та соціалазації учнів. Побудована таким чином робота дозволяє сформувати в учнів дослідницькі вміння і навички, сприяє розвитку учнівських життєтворчих компетенцій .

 

 

 

ВИСНОВКИ.

   Отже,  під час опрацювання даної теми, ми дійшли таких висновків:

1. Нестандартні форми уроку, дозволяють формувати власну позицію, мистецтво аргументації учнів, розвиває навички оцінки соціальної ситуації і прийняття відповідальності за власну поведінку.

 2. Використання ІКТ в процесі вивчення предмета активізує пізнавальну діяльність учнів і перетворює інформацію в знання, дозволяючи застосовувати їх на практиці.

        Позакласна робота щодо соціалізації особистості є продовженням  урочної діяльності.

   Серед різноманітних форм позакласної роботи можна виділити: години спілкування, участь у загальношкільних акціях, конкурсах, а також роботу гуртка «Історичне краєзнавство». Організовуючи роботу гуртка, треба робити ставку на особисту участь школярів у колективній діяльності.

     Для того щоб процес соціалізації учнів проходив успішніше, треба практикувати цілеспрямовані тренінги, практикуми з культури спілкування, як на уроках, так і на класних годинах.

     Соціалізація - це становлення особистості, яка проявляється в справах, спілкуванні, самосвідомості.

Важливим показником результативності роботи вчителя  є успішна соціалізація  учнів, їх участь в олімпіадах, конкурсах, загальношкільних заходах, формуванні поваги до історичного минулога, самосвідомості.

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Боришевський М.Й. Психологічні механізми розвитку особистості // Педагогіка і психологія. - 1996.- № 3. — С. 26-33.

2. Василенко І.В. Організація системи соціального виховання учнів // Педагогіка і психологія. – 1996. - № 2. – С. 98-102.

 3. Варзацька Л., Дворецька Л. Методика інтегрованого уроку // Дивослово. – 2004. – № 3. – С. 31-50.

4. Выготский Л.С. Проблема возраста // Собр. соч. в 6-ти томах. – М.: Педагогика, 1983. – Т.4. - 332 с.

5. Жерносек І.П. Деякі ціннісні орієнтації учнівської молоді // Нова пед. думка. – 2002. - №3-4. – С. 148-152.

6. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебник для ВУЗов. – М.: Логос, 1999. – 384 с.

7. Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. – К.: Рад. школа, 1983. – 136 с.

8. Концепція розвитку загальної середньої освіти // Освіта України. – 2000. – №18. – С. 2-7.

9. Крутенко О. В. Використання інтерактивних стратегій на уроці // Зарубіжна література в школі. – 2005. – №21. – С. 7-10.

10. Лавриненко Н. Соціалізація молоді: перспективи сім’ї та школи // Директор школи. - 2003.- № 39. - С. 3-6.

11. Пометун О.І. Молодь обирає дію: соціальне проектування – новий підхід до виховання молоді // Метод проектів: традиції, перспективи, життєві результати: Практико зорієнтований зб. – К.: Вид. «Департамент», 2003. – С. 327-333.

12. Постовий В.Г. Тенденції виховання дітей і молоді в сучасній українській сім’ї // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2003. - №3. – С. 20-26.

13. Пометун О. Яким має бути інтерактивний урок: Умови ефективного навчання// Завуч. – 2005. – №31 вкл. – С. 6-10.

14. https://dorobok.edu.vn.ua/article/view/654 Соціалізація учнів на уроках історії

15.  https://tpl.uzhgorod.ua/files/metod/Kopchalyuk2.pdf  Соціальні аспекти розвитку особистості на уроках історії

 

 

 

 

docx
Додано
20 лютого
Переглядів
409
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку