ТЕКСТИ ДЛЯ ДИКТАНТІВ з української мови професійно зорієнтовані(кухар, кондитер).

ТЕКСТИ ДЛЯ ДИКТАНТІВ

Вареники

Серед розмаїття традиційних українських смаколиків особливе місце займають вареники. За деякими даними, вони з’явились в Україні на основі турецької страви дюшвара.

Перша назва українських вареників − вараники. Ці вироби з тіста з начинкою з м’яса, овочів, фруктів та ягід також популярні в інших слов’янських країнах.

Вушка та манти − це також різновид виробів з тіста. Подібні до них страви є і в китайській кухні. А італійці називають свої вироби з тіста з начинкою − равіолі. Щодо традиційних українських вареників, то готують їх за давніми рецептами, які мало чим відрізняються від сучасних.

Найпопулярнішими вважають вареники з картоплею, сиром, вишнею, чорницями та іншими ягодами. Та є у кулінарному доробку українських пращурів доволі дивні поєднання, як-то вареники з начинкою із папороті або редьки. А на Полтавщині та півдні Чернігівщини начинку для вареників готують з борошна.

Неймовірний факт про вареники: у камені вареник увічнили у канадському Глендоні. На центральній площі міста височіє пам’ятник варенику, який вважається офіційним символом міста! Кулінарне диво з каменю заввишки у 9 метрів важить майже три тони. Не дивно, що канадці у такий спосіб виразили свою любов до українських вареників. Не забуваймо, що у країні кленового листа проживає найчисленніша у світі українська діаспора.

190 слів         Ігор Лильо

Французька кухня

Французи вважають кулінарію творчістю, а кухарів – поетами у своїй справі. У  житті французів значення кухні дуже велике. На їх думку, кулінар не заслуговує доброго слова, якщо не використовує готову рецептуру лише як основу.

Французька кухня характеризується надзвичайно великою різноманітністю страв. Із перших страв переважають бульйони і пюреподібні супи. Дуже поширені супи-креми, заправлені льєзоном із яєць і вершкового масла.

Найбільше французи люблять другі м’ясні страви, використовуючи для них всі види м’яса. Це в першу чергу обсмажені на грилі або на плиті біфштекси з картоплею, смаженою в жирі, рагу з яловичини, телятини або баранини під гострим соусом.

Десертні страви можуть бути як гарячими, так і холодними. Гарячі – це солодкі омлети, оладки, налисники, шарлотка, а холодні – креми, желе, компоти, морозиво.

Із напоїв французи полюбляють фруктові соки, мінеральні води. Французька кухня відома своєю економністю.

134 слова    З кн. «Технологія приготування їжі»

Пампухи з рожею

Іранська (перська) кухня ну аж ніяк не схожа на кухню галицьку та й на українську кухню загалом. Дуже гострі, багато рубаної баранини, купа екзотичних фруктів, овочів та приправ, які не доходили навіть до багатого заморськими товарами Львова, не дозволяють говорити про якусь особливу схожість. Утім є одна страва, рецепт якої у Львові і в Тегерані є ідентичним до найменших дрібниць. Це пампухи з варенням із рожі (троянд). Що цікаво, в обох культурах пампухи з’явилися набагато раніше, ніж їх поява записана в європейській історії. Прусський кухар, який нібито вигадав для свого кайзера так звані «берлінери» (вони ж пампухи, чи круглі пончики), ще не народився, коли в Галичині та Ірані вже готували ці круглі смаколики. Сучасниця, відома львівська куховарка Надія Кошель записала рецепт у своїх бабусь.

126 слів         Ігор Лильо

Вареники — українська національна страва

Вареники — одна з найпоширеніших страв з вареного тіста з начинкою. Остання могла бути пісною чи скоромною — залежно від християнського календаря. Як начинку використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варені й товчені сухофрукти, варену квасолю, горохове пюре, пшоняну чи гречану кашу й навіть борошно. Борошняна начинка була типовою для Полтавщини та Південної Чернігівщини. Для цього підсмажували сало, доки воно не перетворювалось на суху жовту шкварку, і у киплячий смалець, розмішуючи, додавали борошно. До вареників із сиром, фруктами чи ягодами додавали сметану або ряжанку. Запивали їх холодним свіжим або кислим молоком.

Тісто для вареників робили з пшеничного, житнього, гречаного борошна. Прісне тісто замішували на сироватці з яйцем, давали йому відстоятись і, розкачавши в руках качалку діаметром два чи три сантиметри, різали її на дрібні шматки. Кожен шматок обвалювали в муці і розкачували варяниці, які потім начиняли. Варили вареники у крутому окропі, потім виймали лозяним ополоником, складали в макітру та заливали засмажкою з олії або сала з цибулею.

У повсякденному меню українського селянина вареники зустрічалися нечасто, вони були окрасою недільного й святкового столу.

178 слів              За Л. Ф. Артюхом

Українська кухня

Кулінарія – одне з найдавніших мистецтв світу. У кухні кожного народу знайшли своє відображення особливі, лише йому притаманні смаки.

Українська кухня формувалася на основі народних традицій, і в її асортименті є безліч смачних і здорових страв. Український борщ з пампушками, голубці, капусняк знані в усьому світі. А вареники, оспівані в піснях, стали кулінарним символом України. Славиться наша земля і різними видами печива: паски, пляцки, струдлі, медівники, пінники, сметанники, рогалики – усього не перелічити! Вони ваблять духмяним ароматом, оригінальністю форми і, звичайно ж, вишуканим смаком.

Українці завжди ставилися до їжі з превеликою пошаною. Кажуть, що звичайний кухонний стіл – це долоня, на якій Бог простягає нам свої дари. Споконвіків у багатьох сім’ях є не загублений у роках звичай: від покоління до покоління передавати родинні, перевірені часом рецепти. Ця традиція має символічний зміст: разом із простими словами переходить до нас любов предків, повага до роду. Смаколики, які готують за старовинними рецептами, – це вже не просто їжа, це страви-обереги. А господиня, готуючи такі страви, гордо каже: «Так кутю робила моя бабуся, а паску пекла мама!»

 169 слів                                                                  За  Народним календарем

Мамині страви

Смачно готує мати. Як вона ворожить над борщем! Встає ще вдосвіта, чистить і промиває буряки, шаткує їх; нарізає картоплі; січе ножем капусту. Всього потроху добавляє в горщик —і помідор кине, і петрушки всипле, і цибулину, і стручок перцю, і листок лаврового листя. А м'ясо кладе з кісткою, кістка щоб була з мозком. Ех, і борщ же тоді виходить такий, що поки дочекаєшся обіду, то ладен власний язик проковтнути. Любить мати варити і всілякі капусняки — з грибами й без грибів, з кашею і без каші, а про різні юшки й говорити не доводиться. Особливо любить вона готувати юшку з риби — тато приносить йоржів та окунів, чистить сам на тертушці, а мати доводить усе до пуття …

А іноді — коли матері захочеться зробити для всіх приємну несподіванку —зготує вона качку. Начинить обтертими яблуками, зашиє, покладе на сковороду, смажить, поливаючи салом, що витоплюється з неї. Цілий день тоді в хаті пахне припеченим солодом розімлілих яблук, цілий день тоді батько ходить добріший, ніж будь-коли, усміхнений не на лиці, а зсередини. Звичайно, перш ніж їсти качку, на неї треба добре надивитись, треба натішитись, намилуватись, а потім уже їсти, повільно пережовуючи, смакуючи кожною волокниною, обсмоктуючи не тільки кісточки, а й власні пальці.

196 слова       За Євгеном Гуцалом

Хліб — усьому голова

Хліб — це саме життя, його обожнюють і звеличують, навколо нього зосереджується все існування людини, йому підпорядковуються час і простір. Тому й культура наших пращурів була хліборобською. До хліба українці віддавна ставилися з особливим пошанівком: крихітка хліба від паляниці не може бути зметена зі столу під ноги разом із сміттям.

Хліб — усьому голова. У цьому прислів’ї відображено великий досвід і важливе життєве правило, осмислення ролі хліба в бутті українців і ставлення до нього кожного з-поміж наших співвітчизників. Хліб. Ось він — свіжий, м’який, запашний — лежить на вишитому рушнику. Від нього йде запах золотий ниви, жаркого сонця, чується пісня жайворонка.

Хліб відігравав величезну роль, по суті, у всіх обрядах українців, використовувався як ритуальна страва під час багатьох свят. Наприклад, під час обряду сватання батьки молодят обмінювалися хлібом, а під час запросин дарували випечені з пшеничного тіста шишки. А на весілля випікали коровай і благословляли ним подружжя.

Так, хліб — це справедливість і добробут, праця й пісня. Однак найголовнішим є те, що хліб уособлює смерть і воскресіння, бо зернина вмирає, щоб воскреснути й подарувати людині десятки інших зернин. Людина ж, споживши хліб, вирощуватиме в душі добрі почуття, а в розумі — хвалебні думки.

187 слів                                                     За П. Мовчаном

Святвечір

З давніх-давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці. Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до сонця, викресала «новий огонь». Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.

Через кілька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.

Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готувати дванадцять святвечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше — старша дочка.

В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.

185 слів        За О. Воропаєм

Смачного!

           У вас сімейне свято. Донька виходить заміж  або в сина день народження. А можливо, до вас завітали несподівані гості. Або ж просто сімейна вечеря з приводу якоїсь важливої дати чи події в одного з членів родини. Господині хочеться сяйнути своїм хистом, кулінарною майстерністю, створити атмосферу затишку, тепла, радості.

           У кожної жінки щодо цього є свої таємниці – родинні, засвоєні з власного досвіду,  взяті зі старовинних або оригінальних сучасних кулінарних книжок. Хоч би там як, а все це – своєрідна наука: скласти правильно меню, смачно все приготувати,  оригінально сервувати стіл,  радо прийняти й розважити гостей. Щирістю, гостинністю завжди славився український народ.

            І кухня національна з давніх-давен відзначалася різноманітністю, високими смаковими якостями, калорійністю. За народним звичаєм більшість страв української кухні готується комбінованими способами, тобто з використанням різних продуктів, застосуванням усіляких способів  кулінарної обробки. Наприклад, до складу українського й київського борщів входить 20 найменувань продуктів, селянського, полтавського та зеленого українського – 18, чернігівського - 16. До речі, процес готування борщу включає не тільки варіння, але й підсмажування, тушкування. М’ясні та рибні страви до того, як опинитися на столі в апетитному вигляді, також проходять складну теплову обробку: смаження або варіння, тушкування або запікання. Полюбляють українці страви у фаршированому і нашпигованому вигляді. Ми звикли до прислів’я: «Чим хата багата, тим і рада». Воно наче попереджає, щоб суворо не судили господиню гості, котрі завітали несподівано. Але ж, як правило, хата українська завжди щедра, і гостина неодмінно вдається на славу. Господиня радо частує національними стравами як гостей у свято, так і родину  в будень.

 197 слів

Хороші гості за столом

          Сервірування столу – то справжня наука, адже недарма в народі кажуть: «вміли приготувати…».

           Насамперед, треба розставити стільці довкола столу так, щоб сусіди не заважали один одному. Для урочистої вечері стіл покривають, як правило, білою скатертиною, для звичайної можна й будь-якого кольору. Але слід враховувати одну деталь: якщо посуд надто строкатий, то скатертину бажано постелити однотонну. Можна накривати й індивідуальними маленькими серветками, на яких мають поміститися прибори.

           Прибори, звичайно, бездоганно чисті й акуратні. Весь посуд ставиться на одній лінії, причому так, аби кожна річ була під рукою: ту, яка потрібна пізніше, кладуть далі, так зручніше брати. На мілку тарілку ставите глибоку, праворуч – ніж лезом до тарілки, ліворуч – виделка гострими кінцями догори, перед тарілкою -  ложка ввігнутим боком вниз. Ножі можуть знадобитися різні, але кладуть їх не більше трьох пар.

           Серветки повинні бути ліворуч від прибора, позаду і праворуч келихи, чарки, склянки.  Якщо напої різні, то й чарки бажано поставити різні, причому, щоб вони не заважали брати ложку чи виделку. Масло ставиться на стіл із спеціальним ножем, сіль і гірчиця – з ложечками. Коли ж страви не сервіруються порціями, до них також подають виделки, ложечки, совочки.

           Посуд і прибори розставлені.  Тепер кладете ( на кінець столу) порізаний хліб, подаєте холодні закуски, бажано красиво їх згрупувати за кольором, незвично оформити, адже  за враженням від холодних закусок оцінюють весь стіл. Для цього добирається й відповідний посуд, причому,  не рекомендується занадто завантажувати його стравою.

            Не забудьте поставити на стіл квіти, бажано невеликі, у маленьких вазочках: вони не повинні закривати ні страв, ні гостей.          200 слів