Тексти для переказів з української мови професійно зорієнтовані(кухар, кондитер). .

ПЕРЕКАЗИ

Переказ — це вид роботи з розвитку зв'язного мовлення, який передбачає передачу в усній чи письмовій формі прочитаного або прослуханого тексту. Значення переказу в навчальному процесі надзвичайно важливе: робота над ним сприяє оволодінню такими видами мовленнєвої діяльності, як слухання і читання; виробляє навички побудови самостійного висловлювання. Переказ — ефективний засіб розвитку пам'яті, мислення і мовлення.

За обсягом виділяють перекази стислі й докладні.

Завдання докладного переказу — відтворити якнайповніше зміст вихідного тексту. Цей вид переказу здійснює детальну, розгорнуту, послідовну, близьку до тексту передачу змісту почутого, побаченого чи прочитаного з якнайповнішим використанням лексичних і стилістичних засобів.

 

Хліб в українській обрядовості

Здавна народ України славився своєю гостинністю, бо «веселий гість – дому радість». Споконвіку на столі, застеленому барвистим вишитим рушником, лежав хліб, а поруч нього – сіль.

Хліб – один з найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. При цьому його ужиткова функція відходить на другий план, а головною стає символічність. Усі види весільного печива виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя і злагоди в сім`ї. Чільне значення мав хліб у родильній та поховальній обрядовості, у проведенні календарних і трудових свят. Традиції, пов`язані з хлібом, який уособлює повагу до праці, кращі моральні засади, продовжують жити і сьогодні.

В Україні існує багато видів обрядового хлібу. Сюди слід віднести верч – весільний обрядовий хліб. Ним обмінювалися на весіллі родини: молодий привозив верч до тещі, а молода – для свекрухи. Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виробляли з плетінки втроє чи вчетверо, а потім молода дивилась на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Жайворонки – печиво, що випікали на свято Сорока святих. Їх пекли сорок штук, їли протягом дня, причому обов`язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору «пташок» та промовляли нехитрі заклики. За повір`ям, ці дії прискорювали повернення птахів із вирію, тобто наближали початок весни. Це обрядове печиво символізувало весну, зустріч із рідною землею, гостинність, відродження природи.

Коровай – обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов`янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть із глибокої давнини. Коровай як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним з найважливіших символів – атрибутів свята врожаю й майбутнього достатку.

  До найважливіших весняних обрядових хлібів належить пасха, яку готували до Великодня. Пасху обов`язково святили в церкві разом з писанками, крашанками та іншими стравами святкового столу. Пасху, писанки й крашанки наділяли магічними властивостями та приписували їм цілющу силу. Пасха мала символічне значення Бога, єднання людей із вищим розумом, слугувала обереговим знаком перед силами зла. Весільний коровай, пасхальне печиво, святочні пироги вважаються символами астральної тріади: місяця, сонця і зорі або місяця, сонця і Господа. Про це свідчать весільні пісні, щедрівки, колядки, веснянки. До речі, ідучи на весілля, люди несли господарю два хліби (символи сонця і місяця), а господині несли по мисці білого борошна (просліджується подвійна символіка – ясність білого борошна, округлість миски).

Особливою стравою українського народу були пиріжки. Готували пиріжки з різноманітною начинкою: м`ясом, рибою, грибами, сиром, горохом, капустою, маком, яблуками. Особливо популярними були пиріжки з калиною. Це символічна страва, що пов`язана з культом місяця і формою нагадує півмісяць. Свою символіку мали пироги з маком - подвійний символ місяця й зірок, що знаменував ріст і плодючість.

Хліб в Україні в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров`я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі.

(за Л. Кожуховською)

Завдання:

• Написати докладний переказ тексту.

 

Система раціонального харчування

За своєю суттю людина – продукт космосу. І всі обмінні процеси в її організмі, як і усіх живих організмів, так або інакше підпорядковані календарю - добовим ритмам та всіляким раптовим змінам у середовищі довкілля. Щонайменше відхилення від них викликає додаткову напругу та перевантаження в діяльності окремих організмів та обмінних процесах у цілому. У живих організмах дикої природи весь комплекс обмінних процесів довільно підпорядковується астрофізичним та геофізичним змінам.

Людина, створивши окреме суспільне середовище, зобов`язана підтримувати  й контролювати необхідну взаємозалежність кодексом власних законів, звичаїв і правил, бо будь-яке порушення усталеного принципу неминуче стає причиною хвороби. Звідси укладання з давніх-давен різних режимів та норм харчування, які б узгоджувались з певними циклічними змінами в природі: добовими, місячними, сонячними, зодіакальними: визначення періодів пісних та скоромних днів тощо.

Пращурам було відомо, що одна та й сама страва в різний час доби та в різні пори року по-різному застосовується організмом. А значить по-різному впливає на його життєдіяльність. Різний вплив має кожна окрема страва й на ті чи інші функції організму та певні органи. За словами великого грецького природознавця і мислителя, реформатора античної медицини лікаря Гіппократа, будь-яка їжа має бути ліками для людини, а ліки – їжею.

У наш час це твердження не лише не втратило своєї ваги, а й набуло ще більшого значення. Принцип здорового харчування стає ледь не головною проблемою сьогодення. Однак харчовий режим сучасної людини, здебільшого, дещо хаотичний, а раціон збіднений на біологічно активні речовини. Як наслідок –порушення сну, постійна нервозність, загальна захворюваність.

Нехтування законами природи ніколи не минає безслідно. Режим харчування багато в чому зумовлюється також територіально-кліматичними умовами середовища буття, релігійними правилами та родом занять людини. А відмінність у харчуванні окремих осіб, родів та народів – генетична особливість організму, що успадковувалась від покоління до покоління. Тож у кожній окремій родині (роді, народі) з роками складається певна система раціонального харчування, що стає однією з гілок дерева національної кухні.

В українців основними заняттями споконвіку були хліборобство та скотарство. Звідси й увесь уклад життя. Біла українська хата потопала в зелені садів. А фрукти й овочі здавна є основою в харчуванні українців. Крім того щонайменше три тисячі років тому наші предки вже вирощували пшеницю, ячмінь, просо.

До складу їжі наших предків  також входили молоко, м`ясо  та риба. З яких джерел черпали вони знання – невідомо.. Але що ті знання істинно глибокі – безперечно. Саме на ґрунті давніх знань законів світобуття створено природний календар харчування, систему, що у вигляді традиційної звичаєвості та обрядовості передається від покоління до покоління впродовж віків.

Із прийняттям християнства систему цю було дещо змінено та одягнено в нові шати. Однак суть мало в чому змінилася. Так, у річному режимі харчування релігійні пости добре узгоджувалися з гармонійною циклічністю зміни енергетичних полів Сонячної системи й Галактики.

(за М. Ткачем)

Завдання:

• Написати докладний переказ тексту.
• Викласти свої роздуми з приводу дотримання принципу здорового харчування.

 

 

Обрядова їжа

Народна обрядова їжа – святкова, ритуальна, церемоніальна – не лише засіб задоволення життєвої потреби людини, а й важлива форма соціального спілкування, традиційна суспільна цінність, що несе на собі символічне навантаження.

Умовно поділивши обрядовий цикл свят на дві групи – сімейні й календарні, розглянемо їжу  як їх незмінний атрибут. Так у сімейних обрядах найбільш значимими є ті, що пов`язані з народженням дитини (родини, хрестини), весіллям і похоронами.

У родинах харчова атрибутика грала особливу роль при відвідуванні породіллі. За традицією це могли робити лише жінки. З собою вони несли хліб або хлібні вироби, яйця, мед, узвар або фрукти з узвару, тим самим допомагаючи слабкій після пологів жінці калорійними продуктами. Подібний звичай громадської взаємодопомоги існував в Україні і в інших урочистих випадках: на весіллі молодим підносили не лише дарунки, а й хліб, борошно, зерно або крупу. Ці продукти здавна сприймались людьми як ті, що мають магічну силу.

У весільній обрядовості хліб, як ми знаємо, був одним з найголовніших атрибутів. Із хлібом ходили старости, хлібом благословляли молодих на подружнє життя, зустрічали й проводжали наречених, ходили до сватів тощо.

Виразною особливістю українського весільного обряду було виготовлення спеціального хлібу – короваю. Ареал поширення короваю охоплює майже всю територію України (крім деяких районів Закарпаття та Середньої Наддністрянщини, де функцію короваю відігравали весільні калачі). Значення короваю в українському весіллі було настільки великим, що молодий, якому за певних причин (через бідність, сирітство) не випікали короваю, одержував прізвисько «Безкоровайний».

Коровай, як правило, виготовляли  у обох молодих і ділили під час дарування. Коровай мав глибокий символічний зміст єднання молодих у сім`ю, єднання двох родин, продовження роду, плодючість, перехід молодих до вищої соціальної групи тощо. Усе, що стосувалось короваю, набувало й магічного значення. Коровайницями не мали права бути вдовиці або розведені – лише особа щасливої подружньої долі допускалась до діжі. Коровайну діжу і піч величали піснями, водою з-під помитих коровайницею рук умивали всіх присутніх на коровайному обряді, потім урочисто виливали цю воду під плодюче дерево.

Характерним весільним печивом були також шишки, якими обдаровували коровайниць, гостей, весільну челядь, молодь, яку не частували короваєм. У деяких районах роль шишок  виконували перепілки, зозульки, гуски, качки. Їли й інше печиво – верч на Поліссі, лежень на Правобережжі, дивень на Півдні тощо.

Глибоко символічного змісту набувало у весіллі хлібне зерно, яким «посівали» молодого, випроваджуючи його з батьківського дому до шлюбу й молодих по шлюбі. У деяких районах до жита чи пшениці додавали овес, горіхи, які становлять в один ряд у символіці продовження роду.

За Л. Артюх

Завдання:

• Написати докладний переказ тексту.

 

Гарячі чаї

До гарячих напоїв належить чай, чайні напої, кава, кавові напої, какао, шоколад.

Чай - напій, який відомий у всьому світі. Він освіжає, втамовує спрагу, викликає почуття  бадьорості й позитивно впливає на організм людини: стимулює діяльність серця, збуджує центральну нервову систему, поліпшує кровообіг, зміцнює капіляри, знімає м`язову і нервову втому, розширює судини й стимулює функцію нирок, підвищує розумову активність.

Батьківщина чаю – Китай. Китайською мовою слово «тцай-йе» означає «молодий листочок». Справді, чай – це і є листя чайного куща. Кращий сорт чаю одержують з молоденьких листочків, що ще не зовсім розпустилися і вкриті білими волосками, їх називають «пек-хо» - або «білий пух». Чим тонше і ніжніше листя, тим вищі сорти чаю з  нього дістають.

Чайне листя містить понад 300 хімічних сполук. На якість, аромат, міцність,  колір чайного настою впливають сполуки, які розчинні в гарячій воді. Такими речовинами є танін, кофеїн, офірні олії, вітаміни тощо. Більше як 30% розчинних речовин переходять у настій. Чай, багатший на ці речовини, дає цінніший настій. Під час охолодження ці речовини випадають в осад. Дубильні речовини – чайний танін і катехіни – надають чайному настою червоно-коричневого кольору, приємного міцного, терпкого, в’яжучого смаку. Катехіни мають властивості вітаміну Р, який зміцнює стінки кровоносних судин, має бактерицидні властивості. Ефірні олії розчиняються у воді і при охолоджені заварки чаю спливають на її поверхню, утворюючи «маслянисті плями». Кофеїн збуджує серцево-судинну систему, поліпшує кровообіг та  дихання, підвищує розумову активність, стимулює функцію нирок, знімає нервову і м`язову втому.

За вмістом та якістю білків чайне листя не поступається перед бобовими культурами. Особливо багаті на білки зелені чаї.

Найбагатший ефірними оліями, танінами і кофеїном індійський чай. Він дає терпкий настій з в`яжучим смаком. Цейлонський чай відрізняється терпкістю, тонким ароматом і кольором. Китайський чай – м`який і ароматний. Грузинський і азербайджанський чай за своїми властивостями близький до китайського.

За способом обробки відомі такі різновиди чаю: байхові, пресовані, ароматизовані. Для кожного типу характерна відповідна технологія приготування.

 

Завдання:

• Написати докладний переказ тексту.
• Доповнити текст правилами заварювання чаю.

 

 

Контрольний докладний переказ із творчим завданням

Українські національні страви

Ми із задоволенням смакуємо гамбургери, піцу і солодкі французькі макаруни. Та погодьтеся, що любов до борщу і вареників – просто у крові українця. Чому нам до вподоби саме це, а не інше? Та яка історія формування нашої традиційної кухні? Спробуємо розібратись, зрозумівши головні особливості українських національних страв.

Народна кухня — це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література чи мистецтво. Тому цим здобутком треба пишатися і не забувати. Рецепти страв, які використовували українки тисячі років тому, дійшли до сучасників майже у незміненому вигляді.

Улюбленою стравою українського населення був червоний борщ, компонентами якого були капуста, буряк, морква, петрушка, пізніше – картопля. У святкові чи недільні дні борщ варили на м’ясній юшці. Заможні селяни їли борщ, забілений сметаною. У період посту борщ готували з рибою або грибами, попередньо злегка підсмаженими на олії. Інший різновид борщу, так званий «зелений», або щавлевий. Готували його навесні з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка. Зелений борщ заправляли круто звареним посіченим яйцем і сметаною. Ще одним з популярних рідких овочевих страв був – капусняк. Для його приготування використовували квашену капусту, картоплю, заправляли пшоном. Особливо смачним був капусняк, звареній на м’ясній юшці з жирної свинини, але вживали його в основному заможні селяни.

Типовою для українців стравою були вареники, але готували їх досить рідко, здебільшого на свята або в неділю, що пояснювалося важким матеріальним становищем більшості селян. Вареники обов’язково готували з начинкою, яку защипували у тонкій варениці. Начинка могла бути пісною чи скромною – залежно від пори року та релігійних заборон.

Значне місце в харчуванні наших предків здавна займала й риба, серед якої слід назвати коропа, ляща, осетра, сома, вугра, лина, піскаря, щуку. Вживалась в їжу також ікра риб. Карасі в сметані або з медом, лящі з хріном і яблуками, фарширована щука, лини з капустою, два різновиди юшки – щерба та щучина вважаються найпопулярнішими рибними стравами українців.

З городніх овочів використовували: капусту, буряки, редьку, моркву, огірки, гарбузи. Як приправу до страв використовували місцеві пряно-смакові рослини — хрін, цибулю, часник, кріп, щебрушку, кмин, м'яту, а також привезені з інших країн — перець і корицю.

  Серед солодких страв нам були відомі: кутя з медом, кутя з маком і горіхами, рис з медом і корицею, кутя з ізюмом і горіхами, узвар із слив та вишень. З малини й журавлини варили узварець.

Україна має надзвичайно багату кулінарну спадщину. Українські традиції харчування є дуже різноманітні та  цікаві. Деякі страви української кухні, наприклад борщ і вареники, ввійшли в меню міжнародної кухні. (391 слово)

Завдання:                                                                

• Напишіть докладний переказ тексту.

• Доповніть текст розповіддю «Моя улюблена національна страва».

 

Контрольний  переказ

Страви, за якими іноземці впізнають українську кухню

Усім відомо, що кожна країна має свою національну кухню. Українська кухня також зарекомендувала себе чи не в усьому світі. Вона проста, але разом з тим, надзвичайно смачна, поживна і щедра. Які ж національні страви нашої кухні припали до душі, чи радше, до шлунка, гостям з-за кордону? Українські ресторатори виділяють декілька страв, які користуються найбільшим попитом серед іноземців.

На першому місці, звичайно, український борщ. Згідно тверджень етнографів, перші згадування про борщ в Україні датуються ще п’ятнадцятим століттям. А до смаку іноземцям наш борщ припав перш за все тим, що він абсолютно відрізняється від усіх європейський перших страв. Як відомо, за кордоном супи переважно перетирають на так звані крем-супи. Вони готуються значно швидше і тут не приділяється увага поетапному готуванню інгредієнтів. Саме тому український борщ є певним культурним шоком для іноземців.

А який же борщ без сала! Здавна наша держава асоціювалася з салом. Ще за часів Запорізької Січі, козаки дражнили своїх найбільш потужніших ворогів «бусурманів» салом, у релігії яких – ісламі, цей продукт вважається забороненим, нечистим. Зараз же сало, яке подається у різних варіаціях, викликає у гостей нашої країни виключно захоплення. Чого лише вартує перемелене сало з додаванням часнику, копчене сало, шкварки і ноу-хау нашого часу – сало в шоколаді.

Хрумка квашенина з бочечки – чудове доповнення до сала. Наші господині взагалі не тямлять себе без квашення та маринування огірків, які для іноземців є справжнім делікатесом.

Особливо полюбляють іноземці нашу домашню ковбасу. Не дивно, адже на тлі м’ясного багатства, яке пропонується на прилавках магазинів, жодна з фірмових ковбас не зрівняється з домашньою. Вона смачна і в запеченому вигляді, і в сиро-в’яленому, і в копченому, і приготованому на грилі. Секрет її простий – вона натуральна і … приготована з любов’ю.

А наші українські вареники у топі серед вподобань заморських гостей. Кожна господиня може похизуватися власним рецептом приготування вареників, причому – з найрізноманітнішими начинками – сиром, картоплею, грибами, фаршем, гречкою. Зазвичай до вареників додають шкварок і сметани – страва ця далеко не дієтична, однак, надзвичайно смачна.

Голубці – ця страва європейського походження дуже міцно еволюціонувалася в українську кухню. Наші підприємливі ресторатори позиціонують голубці, як суші-роли для українських самураїв – козаків. Голубці зі сметаною, які для нас уже стали буденною стравою, для іноземців – просто вершина смаку.

Тож, якщо ви чекаєте гостей з-за кордону і міркуєте над тим, що б такого незвичного приготувати, аби справити на них враження, порада проста – не забивайте собі голову і приготуйте вищевказані страви. Не варто зважати на те, що вони для нас звичні і часом буденні. Насправді – весь смак у простоті. Тому готуймо, дивуймо і піднімаймо кулінарний авторитет своєї країни ще вище. (412 слів)

 

 

Стислий переказ має коротко передати зміст тексту. Робота над ним вимагає уміння відбирати в тексті головне й суттєве. Він привчає  висловлюватися лаконічно й чітко, уникаючи багатослів'я. Формування уміння складати стислий переказ готує учнів до різних видів фіксації прочитаного, почутого — складання тез, конспектів та ін.

Стислий переказ тексту

Гастрономічна карта України

Якщо ви прихильник гастрономічного туризму, тоді подорожі Україною вам точно будуть до смаку, бо українці – привітний і гостинний народ, який вміє нагодувати так, щоб щедрий стіл запам'ятався, змусив повернутися або спонукав гостей приготувати національні страви у себе вдома.

У північних областях України готують ситно, смачно і ґрунтовно. Ці краї славляться урожаєм картоплі, і це позначилося на особливостях місцевої кухні. Одна з улюблених страв – це оладки з тертої картоплі – деруни, або драники. У Чернігівській області із задоволенням пригощають печенею – це страва в горщиках, до її складу входять картопля, квашена капуста і м'ясо. А на солодке – пиріжки з калиною, адже Чернігівщина багата на ягоди. Ще один рецепт печені в горщиках, яку готують на Сумщині, оригінальний тим, що з картоплею закладається і м'ясо, і печінка. Усе це готується з болгарським перцем, сметаною і сиром.

Полікультурна столиця України багата ресторанами на різний смак. Тут можна спробувати меню багатьох країн світу. Але ми згадаємо старовинний рецепт котлет по-київськи: коли всередину смаженого у фритюрі курячого філе кладуть шматочок вершкового масла, сир, зелень, обмазують яйцем і панірують. Котлетка виходить на подив соковитою і смачною.

Південь України, де Дніпро впадає в Чорне море, – це край рибалок, які знають, як приготувати свій улов. І тому південь України радує різноманітністю рибних страв.

В Одесі готують биточки зі свіжих бичків. Тісто змішується з подрібненою рибою, і все це смажиться на олії. У Миколаївській області консервують рибу по-домашньому, додаючи томат, і варять юшку з томатним соком або томатною пастою і зі сметаною. Південь України славиться і своїми овочами. Баклажани по-херсонськи – гостра страва. Її готують, обсмажуючи синенькі в маслі, із солодким і гірким перцем і яблучним оцтом.

В центральні області варто вирушити, щоб спробувати традиційні страви України, завдяки яким наша кухня є впізнаваною у світі. Черкаська область – борщ і пампушки з часником. Ще одна улюблена страва центральної України – вареники. Готують їх з різними начинками: картоплею, грибами, м'ясом, печінкою, капустою. А з особливих м'ясних страв можна назвати крученики – невеликі м'ясні рулетики з начинкою з фаршу, паштету, чорносливу з горіхами. Вираз «полтавська галушка» настільки прижився в побуті, що так стали називати не тільки коронну страву цього регіону, але і жителів Полтавщини.

На сході України поїсти люблять добре і ситно, і це не дивно, адже східна Україна – край шахтарів. А справжнім чоловікам, які займаються фізичною працею, треба добре підкріпити свої сили обідом. На Донбасі знають близько п’ятдесяти рецептів окрошки. А до окрошки можна спробувати рульку – задню частину свинячої ноги, яку натирають сіллю і спеціями, а потім запікають в тісті. У справжній слобожанський борщ, який готують на Харківщині, кладуть квасолю і м’ясні фрикадельки. А на друге – гречаники: м’ясні тефтелі з гречкою.

На Західній Україні історично склався багатющий пласт кулінарних традицій. Щось прийшло від поляків, щось від угорців, лемків, і, звичайно, від господарів гір – гуцулів... Тут ви зможете спробувати страви, про існування яких, ймовірно, навіть не здогадувалися. На Прикарпатті до столу подають бануш - густа каша з кукурудзяної крупи, приправлена сметаною, подають гарячим з обсмаженим беконом і бринзою. Карпати – це край білих грибів і тут майстерно вміють варити смачну грибну юшку зі сметаною. У Чернівецькій області варто спробувати домашню бринзу та традиційну кукурудзяну кашу — мамалигу. На Закарпатті дуже популярна страва бограч, яка прийшла до нас з угорської кухні. Береться гуляш, приправляється коренями та карпатськими травами і все це вариться у казанку. Чудові віденські рулети – струдлі добре готують у Львові. Вони можуть бути як солоні (із сиром, беконом), так і солодкі (із сиром, яблуками). А галицький сирник – симфонія кулінарного мистецтва. Приготування сирної маси, яка викладається на пісочне тісто – це цілий ритуал. Потім сирник повинен деньок відстоятися в холодильнику... Так що краще не намагайтеся готувати, а сходіть в одне із затишних кафе Львова і посмакуйте сирник з чашкою ароматної кави...

Українські страви багаті і різноманітні, кожен охочий зможе знайти для себе щось неповторне. В цьому випадку доречним буде висловлення: «Краще один раз спробувати, ніж сто разів почути». Обирайте свій «смачний» маршрут і рушайте до нових гастрономічних відкриттів! (637 слів)

 

                               Чоловік з ароматом кави

          Про Юрія Кульчицького в Україні нині відомо небагато. Українець за походженням, він виконував роль військового аташе та перекладача у Відні. Згодом Кульчицький опинився в австрійській дипломатичній місії в Стамбулі й відіграв важливу роль у легендарній Віденській битві 1683 року, яка фактично зупинила турецький наступ на цивілізовану Європу.

          У Відні Кульчицький дістав неформальний статус  героя. Як нагороду, крім будинку від магістрату й медалі від короля, рятівник отримав триста мішків кави. Каву залишили в обозі турки, щоправда, австрійці вважали ці зернята кормом для верблюдів. «Полонені» верблюди кавові зерна їсти навідріз відмовлялися. Якби не вроджена підприємливість Кульчицького, кава могла б так і залишитися прикрасою якогось етнографічного музею австрійської столиці.

          Проте Юрій Кульчицький не розгубився – відкрив кав’ярню спочатку тільки для власних приятелів, утаємничених у смак Сходу. Віденцям кава засмакувала. Не останню роль у цьому відіграла колоритна постать рятівника Відня, який засолодив гіркий напій. Кульчицький, перебравшись у турецький одяг,  особисто частував своїх гостей, пом’якшуючи смак кави медом, цукром, а згодом молоком з вершками. За переказом, саме експериментатор Кульчицький і винайшов напій, що згодом дістав італійську назву «капу- чино».

           Невдовзі «на каву» до Кульчицького почала заходити місцева аристократія. До кави подавали й круасани, за легендою, винайдені сусідом-булочником, намовленим до цього Кульчицьким. Тоді круасани мали й символічний підтекст: у такий спосіб ласуни споживали імітацію турецького півмісяця. Зазвичай відвідувачі вмочували їх у каву, що згодом стало навіть певною віденською традицією.

          У Європі, як і в Туреччині, кав’ярні приваблювали всі  верстви населення: політиків, комерсантів, творців і звичайних людей. У кав’ярнях виникали нові форми соціальної взаємодії. Купці, фінансисти, страховики в пошуках місця для обговорення спільної справи шукали альтернативу звичайним на той час зібранням. У кав’ярнях художники й письменники, які зазвичай працювали на самоті, мали можливість поспілкуватись один з одним і з іншими цікавими для них людьми.

         Триста трофейних мішків із кавою продали. Цей бізнес не розвиватися не міг, адже кавовий герой не лише заслужив почесне австрійське громадянство, а й на все життя був звільнений від сплати податків.

          Кульчицький помер у розквіті слави в 1692 році. Героя-кавовара поховали під кафедральним собором Святого Стефана, одного з найбільших у Відні.

          У 1862 році іменем Юрія Кульчицького назвали віденську вулицю, а згодом установили й пам’ятник простому «шляхтичу із Самбора». Європейські кавовари, зокрема фірма «Якобз», певний час мали у своєму асортименті «каву Кульчицького». Тож на Заході «скромний» галицький герой і його добрі справи більш знані, аніж удома. Планується навіть зняти фільм про Віденську битву за участю американського актора Мела Гібсона, який грав би короля Яна Собеського. Подвиг бравого галицького розвідника, захопленого кавою, також має бути екранізовано.

 

ПЕРЕКАЗ ТЕКСТУ НА ПРОФЕСІЙНУ ТЕМУ ІЗ ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ (УСНО)

Кухар - одна з найдавніших і вічно сучасна професія. Добрий кухар цінується у всі часи і у всіх народів. Про кухарів, їх мистецтво складають прислів’я і приказки, розповідають легенди. 

Кажуть, що справжній кухар - то унікальне поєднання багатьох талантів. Фантазія, вміння поєднувати продукти, створювати нові страви і прикрашати їх цінувалися завжди. 

Кухар повинен знати технологію приготування усіх видів страв та кулінарних виробів, особливості приготування національних, фірмових страв та страв іноземних кухонь; правила оформлення та подачі порційних страв та страв на замовлення; правила складання бенкетного меню; приготування різних видів тіста та виробів з нього; основи, значення та технологію приготування дієтичного та дитячого харчування; ознаки доброякісності харчових продуктів; умови, строки зберігання та реалізації сирої та готової продукції, напівфабрикатів; санітарно-гігієнічні правила утримання продуктів,  кухні, службових приміщень; правила особистої гігієни; правила використання та призначення обладнання, виробничого інвентарю, інструментів вимірювальних приладів, посуду, тари; дотримуватись правил охорони праці, внутрішнього розпорядку і вимог пожежної безпеки. 

У кухаря обов'язково повинні бути естетичний смак, уява, творчі завдатки. Він повинен мати хороший загальний інтелект, добре розвинені дотик та нюх, координацію рухів рук, високі показники концентрації, переключення, стійкості та об'єму уваги, добре розвинену довготривалу пам’ять. 

Незважаючи на те, що кухар на підприємствах громадського харчування користується встановленими рецептами страв, він може вносити до них зміни в залежності від якості сировини і контингенту споживачів. Кожен ресторан пишається своїми кухарями-професіоналами, як найбільшим скарбом. Адже смак та естетичний вигляд страви - то справа рук кухаря.

Послуги харчування є найважливішою складовою потребою будь-якої людини. Професія кухаря важка, але одночасно цікава, вона приносить людині велике моральне задоволення. Вона дає можливість займатися індивідуальною трудовою діяльністю на підприємствах, ресторанах, кафе.

А ще в народі кажуть: «Щоб кухар з голоду помер, то цього ще й на світі не було!»

 Бесіда за змістом прочитаного.                                                

Орієнтовні питання бесіди.

1.    Яку назву можна дібрати до тексту? (учні пропонують назви тексту, обираємо найвлучнішу).

2.    Які таланти поєднує справжній кухар?

3.    Якими знаннями повинен володіти кухар?

4.    Чи дозволяється кухареві змінювати рецептуру страв?

5.    Якими якостями повинен бути наділений справжній майстер кухарської справи?

6.    Особливості професії «Кухаря»?

7.    Що кажуть у народі про кухарів?

8.    Як ви розумієте значення словосполучень: естетичний вигляд страви, технологія приготування страв?

 Мовний аналіз тексту. Робота зі словничками.

- В тексті зустрічається чимало слів, значення яких вам можуть бути маловідоме. Це може привести до неповного розуміння змісту почутого тексту. Тому я вам підготувала словнички з тлумаченням таких слів та словосполучень. (Читання тлумачення слів «ланцюжком»).

Словничок

Порційна страва – оформлення страви для кожного в індивідуальному     посуді.

Банкетне меню – меню, складене спеціально для якоїсь урочистої події.

Контингент – сукупність людей, що становлять подібну з певного погляду групу; склад осіб певної категорії.

Інтелект – це загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, яка об'єднує всі пізнавальні здібності індивіда: відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення, уява.

Відчуття́ – психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. 

Сприйняття́ – психічно пізнавальний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття.

Переключення уваги – полягає в довільному перенесенні її спрямованості з одного об'єкта на інший.

Стійкість уваги – виявляється у тривалості й зосередженості на об’єкті.

Об'єм уваги – можливість охопити низ­ку об'єктів одночасно. 

Координація рухів – це інваріантна послідовність окремих рухів, операцій під впливом зовнішніх подій (поява нових предметів, уміння помітити свою руку), які пов'язують одну операцію з іншою. Дитина оволодіває рухами, їх точністю, координує різні його моторні компоненти.

Концентрація – зосередження, скупчення, насичення, об'єднання.

Завдання:

• Усно перекажіть переказ, доповнюючи розповідь про особливості роботи кухара.