Тексти для перевірки навичок аудіювання.

Таврійський навчально-реабілітаційний центр

                        Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

Тексти для перевірки навичок аудіювання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           

                                                             Вчитель –дефектолог:  Шахаева О.В.

 

 

 2020

 

 

 

ЩО ТАКЕ АУДІЮВАННЯ? Аудіювання – розуміння сприйнятого на слух усного мовлення. Це основне джерело отримання знань, основа спілкування, засіб здобуття інформації.

Вимоги до базового рівня  володіння аудіюванням

  • уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях спілкування;

• уміння визначати тему і мету бесіди, основний зміст;

• уміння розуміти основний зміст аудіотексту;

• уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя, учнів, короткі повідомлення, які стосуються навчально-виховної сфери спілкування.

 

Мета аудіювання – осмислення почутого повідомлення

 

 

Вимоги до навчальних матеріалів для аудіювання

Матеріальна основа - аудіотексти (композиція, структура, смислова організація

Основні характеристики: тривалість звучання. Навчання аудіювання починається з найкоротшихтекстів, які поступово збільшуються(макс. - 3хв.);

наявність у тексті нових (незнайомих) слів (до 3 %);

 спосіб пояснення слів;

 наявність чи відсутність зорових опор;

 одноразовість чи багаторазовість пред’явлення (більше двох разів слухати недоцільно; нерозуміння тексту → невдалий вибір).

 Основні вимоги до змісту: інформативність;

 цікавий зміст;

доступність за змістом та мовним складом;

короткість за тривалістю.

 

 

 

 

Гаряча квітка

 

 Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

 Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона побігла до мами й радісно сказала:

• Мамо, червона троянда зацвіла.

Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним.

З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно.

Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.

Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло. Вітер затих. Сніжинки м’яко падали на землю, а потім перестали падати.

Мама з Олею пішли в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилася сніжно – білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали крапельки роси.

• Вона гаряча, їй не страшно, - промовила Оля й радісно усміхнулася.

(141 слово)

1. Яку квітку побачила Оля в саду?

А – троянду;

Б – конвалію

2. З ким поділилася Оля своєю радістю?

А – з татом;

Б – з мамою

3. Як змінилася погода?

А – стало спекотно, бо сильно гріло сонце;

Б – стало холодно, бо пішов сніг.

4. Чи врятувалася троянда в негоду?

А – так, вона червоніла серед снігу;

Б - ні, вона відразу загинула.

Хай будуть і Соловей і Жук

 

 В саду співає Соловей. Його пісня була прекрасна. Він знав, що його пісню люблять люди, і тому з гордістю дивився на квітучий сад, на синє небо, на маленьку дівчинку, яка сиділа в садку і слухала його пісню.

Поруч із Солов’єм літав великий рогатий Жук. Він літав і гудів. Соловей перестав співати і з досадою говорить до Жука:

• Припини своє гудіння. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне, і взагалі краще було б, коли б тебе, Жука, взагалі не було.

Жук із гідністю відповів:

• Ні, Соловей, без мене, Жука, світ такий же неможливий, як і без тебе, Солов’я.
• Оце так мудрість! – засміявся Соловей. – Значить, ти також потрібен людям? Ось запитаємо у Дівчинки, вона скаже, хто потрібен людям і хто не потрібен.

Полетіли Соловей і Жук до Дівчинки, питають:

• Скажи, Дівчинко, кого треба залишити на світі – Солов’я чи Жука?
• Хай будуть і Соловей і Жук, - відповіла Дівчинка. І, подумавши, додала: - як же можна без Жука?

(155 слів)

 

1. Яка пташка співала в саду?

А – зозуля;

Б – соловей

2. Як поводився Соловей по відношенню до Жука?

А – заздрив йому;

Б – вихвалявся перед ним

3. До кого полетіли Жук  і Соловей просити поради?

А – до дівчинки;

Б – до матуся дівчинки

4. що відповіла Дівчинка?

А – Кращій за всіх соловей;

Б – Хай будуть і Соловей і Жук

Боягузка

    Валя боялася мишей, жаб, павуків, гусені. Усі її так і звали — боягузка.

Одного разу діти гралися в піску. Разом з ними був і малий Андрійко. Він ще не вмів ходити, а тільки повзав.

Раптом хтось закричав:

— Кудлай з ланцюга зірвався! Бережіться, діти!

Усі кинулися тікати. Валя побігла в садок і зачинила хвіртку. На піску лишився малий Андрійко.

Собака наближався до Андрійка. Валя вискочила з хвіртки і затулила собою Андрійка.

Великий злий собака біг прямо на Валю.

Валя кинула в нього совком і закричала:

— Йди геть!

Тут підбіг сторож і забрав собаку. Валя заплакала.

—Чому ти плачеш? — запитали діти.

—Я дуже злякалася... — сказала Валя.

За Н.Артюховою

 1.   Де гралися діти?

   а) У піску.

   б) У садку.

 2.  Якою була кличка в собаки?

   а) Рекс.  б) Кудлай.

 3.  Чому Андрійко не втік від собаки?

           а) Бо не помітив собаки.

           б) Бо не вмів ходити.

 4.  Чи справедливо діти називали Валю боягузкою?

  а) Так, бо вона всього боялася.

   б) Ні, бо вона забула про страх і затулила Андрійка від собаки.

 

Перше яблучко

       Довго не родила яблунька. Десять років росла, розвивалася, а яблук не давала. Діти не могли дочекатися, коли ж з’являться яблучка. І цвітіння дерев закінчилося, а яблунька мовчки собі росла.

       Улітку з-під листочків раптом зажовтіли три яблучка, ніби хтось їх причепив туди. Так зуміли вони заховатися під листочками, що спершу ніхто їх і не помітив.

        Скільки радості вони дали дітям! Яблучка підростали, робилися більшими. Ніхто не наважувався їх зривати, всі хотіли дочекатися, які вони будуть доспілі.

         Одного разу здійнявся сильний вітер і зірвав два яблучка. Вони самотньо лежали у траві. А одне залишилося на дереві. Діти чекали, коли ж воно доспіє.

         І ось настав час його зривати. Усі притихли, чекають і пильно стежать, як мама обережно знімає яблучко. Спочатку уважно його роздивилися, а потім мама розрізала яблучко на рівні частки і роздала всім по шматочку. Яке ж воно було соковите та солодке! Смачнішого яблука діти ще не їли!

       Рости, яблунько, принось нам радість!

                                                                             (152 слова)                   

а) три роки           

 б) десять років

а) три яблучка           

б) п’ять яблучок

3.Яблучка підростали, робилися більшими,

а) і діти зірвали їх  

б) і ніхто не наважувався їх зірвати

4.Як вчинили з останнім яблучком?

а) віддали мамі покуштувати

б) розділи на рівні частини між усіма.

 

ОСІНЬ

       Після спекотливого літа, після серпневих теплих днів нарешті настала осінь. Яка чудова пора року!

       По узліссях ще ростуть різні гриби:         червоноголові

підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, слизькі грузді і запашні рижики. На старих великих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. У мохових болотах намистин­ками розсипана по купинах червона соковита журавлина. На освітлених сонцем лісових галявинах червоніють кетяги горобини.

      Яке чисте й прозоре повітря! Далеко чути звуки, гучно линуть різні голоси. На дні лісового струмка видно кожен камінчик, кожну тоненьку травинку. По прозорому високому небу пливуть та й пливуть пухнасті білі хмарки. Ясної тихої днини літає у повітрі над землею, сідає на обличчя липуча па­вутинка.

(105 слів)                        За Іваном Соколовим-Микитовим

 

   А весна-красна              Б красуня осінь          В білосніжна зима

   А лисички і маслюки   Б підосичники і сироїжки  В боровики і підберезники

   А на річці                       Б на озері                           В на болоті

   А кетяги калини         Б кетяги   В червону журавлину

  А сіре й похмуре        Б темне й хмарне     В високе й прозоре

  А пташка                        Б листочок                        В павутинка

 

 

ХТО ЯК ДО ЗИМИ ГОТУЄТЬСЯ

      Ліс улітку був увесь зелений, а тепер берізки та клени жовті, осики червоні, а поміж ними ялиночки зеленіють.

       Налетить вітер, зірве з дерев листочки, і закружляють вони в повітрі, наче метелики. Потім тихо додолу спускаються, зем­лю нібито килимом укривають. Дерева ронять листя, трава й квіти в’януть, сохнуть, а насіння їхнє на землю осипається, щоб навесні прорости й знову зазеленіти, зацвісти.

       Тварини також до зими готуються: мандрівні птахи збира­ються у великі зграї, щоб летіти у вирій; маленькі звірята за­пасають у своїх коморах їжу, лагодять й утеплюють свої житла та самі зодягаються в теплі зимові шубки. А комахи під кору дерев у свої ж різні щілинки ховаються.

      Так усе живе — і рослини, і тварини — готується до довгої та холодної зими.   (116 слів)     

 

 А зелені                    Б жовті                     В червоні

 А це листочки          Б це сніжинки          В це павутинки

 А ростуть і цвітуть   Б в’януть і сохнуть    В зеленіють і цвітуть

А завмирають          Б утеплюють домівки  В вирушають у теплі краї

А утеплюють житло  Б запасаються їжею   В ховаються під кору дерев

А будують гнізда        Б летять у вирій          В готують запаси їжі

 

ПЕРШІ СНІЖИНКИ

  Хоч місяць цей і зветься листопадом, але дерева вже про- стягли вгору, до сірого неба, оголені віти. Тільки ялинки й сос­ни стоять зелені, та дуб не скинув свого вбрання. Листя його лише пожовкло, потемніло. І здалеку здається, що то стоїть могутній воїн, закований у бронзу. Налетить вітер, задзвенить своїм бронзовим листям могутній дуб, але не схилиться і перед грізною бурею.

      Іду тихо по парку. Тільки ледь шелестить листя, ніби сту­паю по золотому килиму під ногами, бо вночі трохи приморози­ло. Ось тихо, мов малесенький прозорий білий метелик, сіла на рукав перша сніжинка. А ось і друга, третя. Дуже гарні вони на вигляд, ці снігові зірочки. Здається, їх вирізьбив геніальний майстер. Ось затанцювало їх у повітрі більше, посипалися густіше. (116слів)                          

А зиму                           Б весну                         В осінь

А ялинки і дуби           Б сосни і клени             В ялинки і сосни

А стає червоним          Б стає бронзовим         В залишається зеленим

А з могутнім героєм   Б з могутнім воїном      В з могутнім охоронцем

А дуже тепло        Б світить яскраве сонце       В можуть бути заморозки

А яскраві вогники   Б сріблясті пушинки         В білі прозорі метелики

 

СНІГУРІ

           Нарешті настала зима, засипала землю сріблястим снігом. Тоді ж і пернаті вісники зими прилетіли. Нерозлучні снігурі зі снігом. Через це пташку і назвали снігуром.

           Посідали снігурі на засніжених деревах — ті одразу погарнішали. Скрізь — намети снігові, а на деревах — рум’яні, червоні яблука пломеніють. Звісно, ніякі це не яблука, а красені снігурі. Вони і в сад залітають, і в парк, і на годівницю сідають, якщо побачать там смачне й поживне кленове, ясенове або соняшникове насіння. Щедро підсипай корму, не лінуйся! Тоді ти зможеш побачити цих гарних пташок зблизька, поми- лувнтися їхньою чарівною красою.

          А якщо ти ґроно горобини або калини на годівницю прилніїїтусш, то навряд чи скоро відлетять червоногруді снігурі. Спостерігай тоді за ними скільки заманеться!

 

А синичок                   Б горобців                В снігурів

А із приходом осені    Б із приходом зими В із приходом весни

А нерозлучний із зимою Б нерозлучний зі снігом В нерозлучний із морозом

А мають жовті грудки  Б мають сині грудки  В мають червоні грудки

А із ягодами калини Б із рум’яними яблуками В із ягодами журавлини

А насіння квітів і трав        Б насіння ялинових шишок .

В кленове і ясенове насіння

Мурашки пообідали

       Дідусь Трохим прийшов з поля та й каже:

— Іду я, Івасику, полем, дивлюсь — біжить зайчик, до мене лапкою махає: «Зупиніться, я вашому Івасикові хлібця пере­дам!» І дає мені окраєць. «Це, — каже, — з пшеничної муки ми, зайчики, пекли».

        Беру в дідуся хліб, куштую — смачний. Зайчики пекли. З’їв і вирішив наступного дня віддячити зайчикові. Узяв цукерки, що купила мені бабуся Ганна, і — в поле. Йшов та уявляв, як зайчик братиме лапками подарунок, як смакуватиме. Знаю, що зайчики люблять моркву, але ж цукерки солодші. Бачу: рос­те заячий холодок, а зайчика під ним нема. Росте шипшина, а зайчика нема. І застав мене у полі дощик — йшов недовго, тільки покропив землю. Глянув я в небо, а там уже сонечко і веселка. Забув я про зайчика і почав рахувати кольори: синій, зелений, жовтий...

— Один, два, три, чотири... — лічив на пальцях. Розтулив долоню та й впустив цукерки.

         Глянув на землю, а ними вже ласують мурашки.

         Не знайшов зайчика — пообідали вони.

(158 слів)                                 

    А від зайчика        Б від лисички

   А тістечками          Б цукерками

    А у поле    Б у ліс

    А тому що пішов раптово дощик

    Б тому що рахував на пальцях кольори веселки

                                          ЛЕБІДЬ

        Лебедя якщо хтось і не бачив, то вже точно знає з картинок, що це білосніжний птах із гордо вигнутою стрункою шиєю, з опущеним донизу дзьобом.

       Але, виявляється, є й інший вид лебедя. У нього пряма шия і спрямований уперед дзьоб. Ці два види лебедів відрізняються не тільки зовнішністю, а й своїм голосом. Один із лебедів (з вигнутою шиєю) — шипить, другий — дзвінко трубить, немов видає переможний клич. Тому першого прозвали шипуном, а другого — кликуном.

      Лебідь — дуже сильний і хоробрий птах. Він сміливо вступає в бій не тільки з хижими птахами, але й із різними тварина­ми — лисицями, вовками й собаками. Ударами своїх здоровен­них і могутніх крил і дзьоба лебідь здатен навіть убити їх. Він майже завжди залишається переможцем.

     (115 слів)

 

А орел             Б лебідь                   В ластівка

А пряма шия і спрямований уперед дзьоб Б пряма шия й опущений донизу дзьоб Ввигнута шия і спрямований униз дзьоб

А лебідь-кликун          Б лебідь-шипун      В лебідь-крикун

А дуже голосно шипить Б дуже голосно кричить В видає переможний клич

А малі і слабкі              Б великі і могутні            В малі і сильні

А кабана                         Б лисицю                                В ведмедя

 

 

ГРАД ТА ВИНОГРАД

      Наливними ґронами серед різьбленого листя пишався Виноград, вигойдував свій рясний плід у золотому промінні сонця. Коли раптом заступила небо лиховісна чорна хмара, згубою крижаною несподівано вдарив у неї Град. «Кінець Ви­нограду, сікачем посічу його на січку!» — сичав він люто, й падала на землю збита дозріла ягода, облітав зітнулий зеле­ний листок.

         Геть непривабливий, позбавлений своєї краси та слави Ви­ноград не зрадів навіть сонцю, що скоро знову запанувало у небесній високості. Здавалось, усе втрачено, задля чого ще йому жити? І пін би, напевно, усох, якби не почув тихого шепоту з підґрунтя: «Дивак, у тебе ж лишилося найголовніше. Нема-бо у світі такого Граду, що побив би твоє коріння».

(105 слів)

А казка                         Б байка               В оповідання

2.            Чим пишався Виноград?

А зеленим листям       Б своєю красою В рясними плодами

3.            Яка мара заступила небо?

А похмура сіра хмара Б лиховісна чорна хмара В пухнаста біла хмаринка

4.            Яким став Виноград після зустрічі з Градом?

А гарним                     Б привабливим             В непривабливим

5.            Що почув Виноград із підґрунтя?

А тихий шепіт             Б дзвінкий спів                  В голосну розмову

6.            Якими були слова підтримки Винограду?

А «У тебе все є».

Б «У тебе ж нічого не залишилося».

В «У тебе ж лишилося найголовніше».

 

 

ФЛЕЙТА І ВІТЕР

          У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, і дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті.

Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку — жайворонка — і про щасливі дитячі очі. Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лавку й пішов до хати.

          Підвівся Вітер із-під куща, прилетів до флейти та й подув із усієї сили. Загула флейта, мов осіння негода під стріхою. По­дув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде. «Чому ж це так? — думав Вітер. — Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хати. Чому ж флейта не підкоряється мені — не грає?».

         (121 слово)                                           

А Співак           Б Музикант         В Композитор

А на роялі        Б на флейті          В на скрипці

А і сонце, і небо, і зірки      

Б і пташки, і дерева, і квіти  

В і комахи, і птахи, і тварини

А про зоряне небо

Б про природу рідного краю

В про сонце в блакитному небі

А мов завивання вовка в лісі

Б мов завірюха в лютий мороз

В мов осіння негода під стріхою

А не вистачало сили Б не вистачало бажання  В не вистачало майстерності

 

ЖАЙВОРОНОК І СОНЦЕ

У полі лежала сіра грудочка землі, присипана снігом. Пригріло сонечко. Розтанув сніг. Пропливала над полем хмар­ка. Розсипалась дощем. Упала на сіру грудочку землі гаряча краплина води, в якій відбилося Сонечко. Перетворилася гру­дочка землі на сіру пташку — Жайворонка.

           Злетів Жайворонок у небо. Попробував співати, а пісня вийшла поганенька. Полетів він до Сонця й просить:

Сонечко, золотеє Сонечко, навчи мене гарної пісні.

— Бери цей золотий клубочок і тягни до землі, — каже Со­нечко.

            Узяв Жайворонок золотий клубочок і полетів до землі. По­тяглася за ним тонка-тонесенька золота ниточка. Зазвучала чу­дова пісня. З того часу рано-ранесенько Жайворонок підлітає до Сонечка, і воно дає йому клубочок золота. Тягне золоту ни­точку Жайворонок над полями — і чують люди чарівну пісню. Співає блакитне небо, співає золота пшениця, співає цілий світ. Як гарно!

А на Горобця          Б на Соловейка             В на Жайворонка

А злетів у небо        Б сів відпочити             В почав кружляти

А гарна                     Б не дуже гарна            В поганенька

А до Сонечка            Б до Вітерця                 В до Хмаринки

А привітатися з ним  Б поспілкуватися з ним В попросити допомоги у навчанні співу

А книгу з порадами   Б золотий клубочок   В музичний інструмент