Текстова презентація "Храми Київської Русі"

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

Храми

Київської Русі

 

 

 

 

 

 

 

Архітектура Київської Русі

   Яскравою сторінкою культурного розвитку Київської Русі виступає архітектурне будівництво. При спорудженні житла й оборонних будівель слов’яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спирались на традиції, що сягали сивої давнини. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм слугували дерево й глина. До прийняття християнства кам’яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводились. Виняток становили хіба що кам’яні язичницькі святилища Прикарпаття, які зводилися аж до кінця XII ст.

   З X ст. в Київській Русі розпочинається новий етап у розвитку монументального кам’яного зодчества, яке стає складовою європейської архітектурної традиції. Маючи власне уявлення про красу, давньоукраїнські майстри, зокрема київські майстри, створювали нові типи споруд, що вражали рівнем розвитку будівельної техніки, витонченим смаком та живописністю композицій. Будували з каменю та цегли, використовуючи методи змішаної кладки та утопленого ряду.

    Головним структурним елементом храму був його центральний купол. Зсередини тут малювали образ Христа-Пантократора, тобто Вседержителя. Це був найвищий рівень храму, оскільки за часів Київської Русі дзвіниці не зводилися. Типова храмова споруда мала один, три (Десятинна церква) або п’ять (Софіївський собор у Києві) нефів відповідно до кількості вівтарів у храмі.

Софіївський собор у Києві

    Столичний град зберіг у собі найбільший спадок тих давніх часів. Звичайно, найвідомішою пам’яткою є Софійський собор, який збудували за часів Ярослава Мудрого. Головний храм тогочасної Східної Європи зараз має статус об’єкта світової спадщини ЮНЕСКО. Історики довели, що храм заклав ще Володимир Великий у 1011 році, а закінчив його син Ярослав у 1037 році. Після монгольської навали храм частково залишався в руїнах. Київські митрополити старалися підтримувати храм в адекватному стані, однак велика реставрація відбулася аж за часів Івана Мазепи.

    Внутрішній простір культових споруд оздоблювали мармуровими колонами, капітелями, монументальними мозаїчними панно та фресками. Для полегшення будівлі та поліпшення її акустики робили голосники – порожнину в товщі стіни, в яку закладали глечики. Вікон у стінах давньоукраїнських храмів було небагато. Напівтемне приміщення освітлювалось промінням з-під центрального купола та свічками.

    За Ярослава Мудрого відкривається наступна сторінка зодчества. З 1037 р. розпочинається будівництво в Києві "града великого". До його ансамблю входили Софіївський собор, Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі.

Золоті ворота

                                 

Георгіївський та Ірининський монастирі

 

   Місто Ярослава мало площу 80 га, що в 10 разів перевищувало київський дитинець, "град Кия". На відміну від попереднього часу, місто мало вже не лінійну забудову, а радіально-порядкову, за якою вулиці сходилися до західної та східної брам, а головна магістраль прямувала від Золотих воріт до "міста Володимира". Київ було укріплено дерево-земляними стінами, що досягли висоти 14 м. Так будували оборонні споруди і в інших містах Давньоруської держави.

    Із 70-х років X ст. розпочинається наступний стильовий етап зодчества, який характеризується відмовою від грандіозних форм. У будівельній техніці активно використовуються місцеві будівельні матеріали та архітектурні традиції. Храми стають меншими за розмірами, але строкатими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності і краси.

    Найпоширенішим типом церков стала три-п’яти купольна храмова будівля. Це Спасо-Преображенський (1036) і Борисо-Глібський (1128) собори в Чернігові, Кирилівська (1146) і Василевська (1183) церкви у Києві, Успенська церква (1078) Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113) та багато інших.

 

 

Спасо-Преображенський і Борисо-Глібський собори в Чернігові

 

Кирилівська  і Василевська  церкви у Києві

     З 20 – 40 рр. XII ст. остаточно оформлюються місцеві архітектурні школи, з-поміж яких виділяються київська, переяславська, чернігівська, галицька.    Характерною особливістю цього етапу стало поєднання візантійських елементів, частка яких відчутно зменшується, і романського стилю, що виявився в техніці споруд, особливостях архітектурних форм, декорі.    

     Досить сильними виявилися такі тенденції в галицькій архітектурній школі, завдяки чому західноукраїнське середньовічне будівництво досягло стильової цілісності. У старовинному Галичі, що розбудувався за князювання Ярослава Осмомисла, знайдено залишки фундаментів майже 30 церковних будівель, але збереглися тільки романського типу церква Пантелеймона, збудована близько 1200 р. під Галичем.

    З кінця XII ст. посилюються народні традиції в архітектурному будівництві. Ця тенденція з усією силою виявилася пізніше, у формуванні національного ренесансного та барокового зодчества. Вагомішими для розвитку архітектури стають смаки та потреби міського населення. Інтенсивно розвивається будівельна техніка. Замість мурування стін стала використовуватись малоформатна цегла-плінфа, яка за форматом була близько до романських і готичних типів споруд, та брущата цегла.

     В містах створюються торговельні і ремісничі посади. Князівські резиденції починають витіснятися на околиці, а в центрі замість князівських дворів зводяться ратуші та церкви. Дещо змінюється призначення храмів, які відтепер мають не лише культове значення, а й слугують окрасою міста. Активно розбудовуються столиці удільних князівств, які копіювали Київ та Чернігів: Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ та ін.  

 

     Михайлівський Золотоверхий собор. Визначна пам’ятка архітектури Київської Русі стала жертвою радянської влади. Михайлівський Золотоверхий монастир разом із величним собором існував з 1108 року аж по 1936, коли його підірвали комуністи. Збудував його онук Ярослава Мудрого Святополк Ізяславич. У 17 столітті він набув форм українського бароко. Відбудували його тільки у 2000 році. Так собор виглядав на фотографії 1875 року.

Михайлівський Золотоверхий у наші дні
 

     Києво-Печерська лавра Одну із головних святинь православних християн, духовний центр українського народу, теж не обійшла сумна доля війни – головний храм лаври зруйнували у 1942 році. Історики по сьогодні шукають винних, чи то радянські війська, чи Вермахт – невідомо. Але храм відновили тільки у 2000 році. Збудували Успенський собор Києво-Печерської лаври 1078 року за часів сина Ярослава Мудрого Святослава Ярославича. Монастир на тому місці існував весь час, аж по сьогодні. Зараз – це одна з основних святинь православних християн.

 

  З тих часів до сьогодні дійшли ще 2 пам'ятки Київської Русі, які розташовані на території лаври – церква Спаса на Берестові та Троїцька Надбрамна церква. Всі вони були значно перебудовані і набули свого сучасного вигляду у 18 столітті.

Церква Спаса на Берестові

Троїцька Надбрамна церква

Видубицький монастир

    Ще однією окрасою Києва є Видубицький монастир. Його історія починається з 1070-х років, коли був побудований Михайлівський храм, який є найстарішим на території монастиря. Він також неодноразово перебудовувався і поставав з руїн, а сьогоднішнього виду набув після 1760 року.

    Перебуваючи в складі візантійської православної співдружності, Русь намагалась не лише бути схожою на Візантію, а й перевершити її. Від часу введення християнства Київ посідав місце духовного і навіть сакрального центру. Для давніх русичів, хоч би де вони проживали, Київ означав те саме, що для греків Константинополь, а для європейських народів – Рим.

   Естетичні засади київської мистецько-архітектурної та літературної шкіл відчутно вплинули на культурний розвиток усіх давньоруських земель. Монголо-татарська навала перервала яскравий період культурного розвитку, на деякий час загальмувала духовний розвиток країни. Були знищені витвори давньоруських зодчих і художників, літописців, у вогні пожеж загинули величезні матеріальні та духовні цінності нашого народу. Культурна спадщина IX – XIII ст. стала тією плідною основою, на якій склалася національна культурна традиція в добу пізнього Середньовіччя.