Текстовий опис екскурсії «Дунайська військова флотилія: історичний шлях та приклад мужності для нащадків» за основними розділами музею Дунайської флотилії

Текстовий опис оглядової екскурсії

«Дунайська військова флотилія:

історичний шлях та приклад мужності для нащадків»  

за  основними розділами музею

Дунайської  флотилії

(екскурсовод зустрічає групу на Шкільній площі перед входом в будівлю)

Доброго дня,  дорогі друзі! 

    Мене звати Ганна. Я – екскурсовод, член ради гуртківців Ізмаїльського  міського Палацу  дітей  та юнацтва.  Наше місто Ізмаїл розташовано на березі Дунаю. Саме тут 22 червня 1941 року  моряки Дунайської флотилії та бійці прикордонного загону, захищаючи рідні кордони, вступили у першій бій.

     Я запрошую вас до музею  Дунайської  флотилії  Палацу дітей та юнацтва м. Ізмаїл, який було створено більш ніж 40 років тому,  на  оглядову екскурсію  «Дунайська військова флотилія:  історичний шлях та приклад мужності для нащадків»   за  основними розділами музею.

(екскурсовод запрошує групу до вестибюля Палацу,

пропонує пройти до роздягальні, а потім безпосередньо до музею)

        Профіль нашого музею – військово-історичний.  Мета музею: збереження пам’яті про героїчні подвиги моряків Дунайської флотилії, виховання молоді готової до  захисту державного кордону, незалежності та територіальної цілісності нашої країни; залучення  до науково-дослідницької, пошукової, краєзнавчої діяльності  та  волонтерського руху. 

         Перший розділ музею  - «Бойовий шлях Дунайської флотилії»

Дунайська флотилія була сформована у червні 1940 року під командуванням контр-адмірала Абрамова Миколи Йосиповича, а у листопаді 1941  її кораблі було передано Азовській військовій флотилії і Керченській військово-морській базі. З квітня 1944 року Дунайська військова флотилія знов  продовжила свій бойовий шлях, який пройшов через Україну, Чехословаччину, Югославію, Болгарію, Румунію та Австрію.  З 1941 по 1945 роки Дунайська флотилія висадила 21 десант (більше 27 тисяч бійців), перевезла понад мільйон військових, цивільних осіб, більше 1,5 тисячі танків,  5 тисяч одиниць зброї, пройшла з боями більше 2 тисяч кілометрів  по військовому кордону річки Дунай. 

       Розділ «Флагман веде бій» розповідає про перші місяці війни. На стенді ми бачимо фотографії моряків-дунайців, які першими зустріли ворога.  Ви тільки уявіть собі, літній ранок на Дунаї у неділю 22 червня 1941 року:

Дунай широкий і глибокий,

Води невпинна течія,

Синіють верби на два боки

І мріє пісня солов’я. (з вірша Михайла Василюка)

О 04.15. ранку почався артилерійський обстріл з боку румунського берега. Моторист Долбня в своїх спогадах так описує перші хвилини війни: «Мы стояли на участке Рени… Я находился на верхней палубе….услышал глухие взрывы и  увидел, как стал рушится вокзал… начали разрываться снаряды в спящем городе и на пограничной заставе…»   Вже через 5 хвилин надійшла команда контр-адмірала Абрамова відкрити вогонь у відповідь. Це було дуже відповідальне рішення. Командувач особисто, без наказу з Москви, кинув у бій цілу флотилію, що дало змогу утримувати кордон на ділянці  Джуржулєшти-Вілково.  А 24  і 25 червня 1941 року кораблі флотилії успішно висадили перші  десанти на Дунаї і сприяли обороні захоплених на румунському березі плацдармів майже місяць (до 19 липня). Бойова активність флотилії зірвала численні спроби супротивника форсувати Дунай. З листа моряка - дунайця Шиліна В.О. написаного в ніч  на 28 червня 1941 року, який ми бачимо у вітрині, ми можемо дізнатися про мужність  бійця, він пише: «Нахожусь на передовой линии. Не волнуйтесь, как и все патриоты своей Родины, готов защищать границу до последней капли крови своей…». На стенді ми бачимо телеграму від наркома військово-морського флоту  СРСР Н. Г. Кузнєцова, яка датована 16 липнем 1941 року, цитую: «Дунайськая военная флотилия действовала храбро и решительно. Полностью выполнила поставленные перед нею задачи, показав прекрасные образцы боевой работы. Уверен, что славные дунайцы и впредь будут бить врага так же, как они били его на Дунае»

          Зверніть увагу на  фото в правому верхньому куті – це флагман дунайської флотилії  монітор "Ударний" (командир Прохоров Іван Олександрович).  З початку війни монітор знаходився на передовій позиції оборони. Останній свій бій він провів 20 вересня 1941 року  у Ягорлицькій затоці неподалік села Іванівка. Монітор "Ударний" прикривав евакуацію поранених і отримав від ворога декілька прямих попадань у борт. До останнього моряки - дунайці не здавалися, з монітора строчив кулемет. У шлюпку, що залишилася, навантажили поранених. Зі 130 членів екіпажу залишилося тільки 27 бійців, загинув і командир Прохоров. Через багато років після війни монітор було знайдено пошуковцями,  які склали про нього пісню:

Как воин «Ударный» здесь насмерть стоял,

Молчал лишь у пушки убитый,

Упал командир, не покинув штурвал,

«Машинное» бомбой пробито…

Отчаянно в гневе строчил пулемёт,

Стволы обгоревших орудий…

Срывая стервятников чёрный налёт,

Сдавался металл, а не люди…

         У листопаді 1941 Дунайська військова флотилія розформована, а її кораблі передані Азовській військовій флотилії і Керченській військово-морській базі. Саме цьому періоду присвячений розділ «Азовці йдуть на подвиг».  Під час боїв флотилія брала участь у Керченсько-Феодосійській десантній операції, евакуювала залишки Кримського фронту з Керченського півострова в травні 1942 р., сприяла переправі військ 56-ої армії через Дон. Морська піхота флотилії довгий час відбивала атаки противника обороняючись на Таманськом півострові. Під час Керченсько-ельтігенськой десантної операції кораблі флотилії висадили десант 56-ої армії на північний схід від Керчі; у січні 1944 р. були висаджені 3 тактичних десанти на побережжі Криму. З листопада 1943 по квітень 1944 року флотилія виконувала завдання по постачанню військ Окремої Приморської армії на Керченському плацдармі, здійснюючи щоденні перевезення під вогнем ворога через Керченську протоку. Ми пишаємось тим, що серед експонатів музею є книга «Азовці у боях за Крим», автором  якої є Терентій Пантелейович Пєрєкрєст, командир канонірського човна «Дон» Дунайської флотилії. Він подарував книгу юним краєзнавцям у 1994 році з особистим підписом та словами вдячності за збереження пам’яті про подвиги моряків-дунайців. Ще одна книга вийшла у 2004 році, у передмові якої вказано, що основою для книги став рукопис наданий з архіву  саме нашого музею. Це рукопис історії Дунайської флотилії складений ветеранами ще наприкінці 70-их років минулого століття.

            Наступний розділ – «Безсмертя капітана». Говорячи про мужність і самовідданість моряків - дунайців, неможливо  не згадати про подвиг капітана Калініна. Дмитро Семенович Калінін у  квітні 1940 року  був направлений до Дунайської військової флотилії у складі служби спостереження та зв’язку. У 1943 році було прийнято рішення висадити відволікаючий десант на Таманському півострові у складі 3-ьох груп. Керівником десанту було призначено капітана Калініна. Щоб фашисти повірили, що це дійсно регулярні війська, а не розвідувальна група, десантники мали при собі всі особисті документи. Загальна кількість учасників операції налічувала 35 бійців, але тільки шестеро з них повернулися живими, склавши схему укріплень супротивника.  В ході операції біля села Варварівка Анапского району в ніч  на 1 травня 1943 року під час бою з німецьким піхотним полком загинула велика частина групи. Моряки відкрили шквальний вогонь, трималися мужньо до останнього, відволікаючи на себе основні сили противника, виконавши завдання командування. Калінін, важко поранений, самостійно знищив десятки ворожих солдатів, витративши залишки боєзапасу. Притиснувши до грудей пораненої рукою останню гранату, підпустив гітлерівців  впритул, він здоровою рукою рвонув чеку гранати і зробив крок уперед.  Після визволення Варварівки піхотинці знайшли могилу капітана. Вороги настільки були вражені його подвигом, що поховали його з військовими почестями. Після війни в Берліні знайшли документ, який зафіксував цей бій. У документі значилося: "Командир полку вишикував нас перед останками морського офіцера. Поруч лежали десятки вбитих німецьких солдатів.  – Я визнаю високу військову доблесть цього офіцера,  – сказав полковник –  ... Користуючись правами, наданими мені, наказую поховати з відданням високих почестей ". Таких випадків було лише одиниці в роки війни.  12 серпня 1941 року  Дмитро Семенович писав у листі дружині: «Помни и передай детям, что если я сложу свою голову, то не зря, и тот, кто лишит меня существования, потеряет в десять раз больше…».  Саме так він і загинув. Йому було присвоєно звання Героя посмертно.

       Наступний розділ – «Невловимий монітор»  розповідає  про  легендарний монітор «Железняков».  22 червня 1941 року, патрулюючи державний кордон на Дунаї, монітор, командиром якого був капітан-лейтенант Марінушкін Олександр Семенович, потрапив під артилерійський обстріл противника. Під час першого бою, який тривав майже весь день,  було знищено  артилерійську батарею та збито ворожий літак.  Незважаючи на оточення, «Железнякову» вдалося вирватися і вийти у відкрите море. У серпні 1941 року монітор брав участь у обороні Миколаєва, Херсона і Очакова,  у жовтні-листопаді 1941 року –   обороняв Керч, у липні 1942 року захищав Ростов-на-Дону і Азов, а у серпні 1942 року –  гирла Кубані і Темрюка. Цього ж місяця монітор зробив прорив з Азовського моря в Поті, прорвавшись через Керченську протоку, яка контролювалася німцями: корабель зійшов з фарватеру, приховано підійшов впритул до ворожого берега і під вогнем батарей противника пройшов  по мінних полях. 30 серпня 1944 року монітор «Железняков» повернувся до Ізмаїлу, брав участь у звільненні Румунії, Болгарії, Югославії. За час війни монітор пройшов близько  40000 км. На бойовому рахунку він має 13 знищених артилерійських і мінометних батарей противника, 4 батальйони піхоти, 2 склади боєприпасів.  На монітор «Железняков» німецькими військами було скинуто 827 авіабомб, а під час проходження Керченської протоки по ньому було випущено більше трьохсот снарядів. З п’яти  моніторів Дунайської флотилії, які були на початку війни, уцілів лише він один.  У вітрині  знаходяться збірники віршів, дарунки і листи моряка-дунайца  Кузнєцова А.Г. Він   писав у вітальному вірші з нагоди 45-річчя визволення Ізмаїлу:

« Я вас приветствую, друзья,

На бреге мирного Дуная,

Где много лет тому назад

Сражались мы, не отступая».

Моряки-ветерани «железняковці» були частими гостями нашого музею. У вітрині серед експонатів книга доньки першого капітану монітору «Монітор «Железняков». Дві долі.» з дарчим підписом.

          Розділ  «Морські піхотинці ДуФ»  присвячений бійцям 369-ого  батальону  морської піхоти та 83-ій  бригаді морських піхотинців , які пройшли  шлях від Білгород-Дністровська  до Відня. В період бойових дій на Дунаї, особовий склад був задіяний у 36 десантних операцій, брав участь у звільненні Румунії,  Болгарії, Чехословаччини та Австрії.  У вітринах ми  можемо побачити особисті речі піхотинців Дунайської флотилії: мандоліну, праску і флягі радянського зразка цих часів.

          Наступний розділ «Розвідники ДуФ» присвячений  розвідникам Олексію Чхеїдзе та Віктору Калганову. Олексій Олександрович (Отар Асланович) Чхеїдзе – автор книги «Записки дунайського розвідника» (у вітрині з підписом автора) – молодий розвідник Дунайської флотилії, який пройшов шлях від Одеси до Відня. Після Перемоги випадковим вибухом міни він був важко поранений і контужений, втратив обидві руки, зір, а потім і слух. Але моряк не здався. Перебуваючи в інтернаті для тяжкохворих, він організував зі школярів  загін «Пошук», зібрав матеріали про своїх однополчан і  у 1982 році написав книгу про них.

       Калганов Віктор Андрійович у вересні 1944 року, виконуючи обов'язки командира загону Розвідувального відділу Штабу Дунайської флотилії, успішно провів шість розвідувальних операцій з висадкою розвідників у ворожий тил, які змогли визначити близько п'ятдесяти вогневих позицій противника. У боях за Бєлград, пройшов  зі своїм загоном на напівглісері у ворожому тилу понад 40 км., захопив три «язика», під мінометним вогнем знайшов прохід для бронекатерів. Першим зі всіх частин і з'єднань Дунайської флотилії увійшов до міста Бєлград. У період підготовки операції по звільненню Будапешта загоном розвідників була здобута карта мінних полів на Дунаї,  що допомогло запобігти  підриванню кораблів Дунайської флотилії. Внизу вітрини ми бачимо  губну гармошку розвідників, артилерійські снаряди, кулеметні  стрічки часів Другої світових війни,.

          Розповідь про морських піхотинців продовжує розділ «Жіночі долі  ДуФ». Придивіться до фото в правому нижньому куті стенду – це  Євдокія Миколаївна Завалій, єдина жінка, яка була командиром  взводу морської піхоти в роки Другої світової війни, гвардії полковник. У 1943 році вона була зарахована до 83 бригади морської піхоти командиром взводу.  У ході Будапештської наступальної операції Євдокія Завалій зі своїм взводом, пройшовши  міською каналізацією з кисневими подушками, захопили бункер німецького командування. У числі полонених опинився генерал, для якого цей полон виявився ганьбою, тому що командиром десантників виявилася дівчина. Ось уривок з її спогадів: "Загін висадився з катерів Дунайської флотилії, прорвав ворожу оборону і закріпився на околиці Будапешта. Далі просуватися не вдавалося. Ретельно обстеживши всі закутки, звернули увагу на каналізаційний люк. А що, якби скористатися ним? Відкрився підземний канал, кінця краю не видко… " У 2007 році про дивовижну воєнну долю цієї жінки був знятий документальний фільм "Євдоким і Євдокія".  Сама Євдокія Михайлівна про жіночі долі на війні висловлювалась так: "...Вижити на війні можна, навіть жінці. До людських втрат звикнути неможливо. Головне – не втратити пам’яті про минуле, не зрадити її. На цьому тримається світ".

         Зверніть увагу ще на фотографію жінки – це Катерина Іларіонівна Дьоміна  (Михайлова). Вона була санінструктором  369-го окремого батальйону морської піхоти і старшим санінструктором зведеної роти Берегового загону супроводу Дунайської військової флотилії; одна з небагатьох жінок, що служили в розвідці морської піхоти.  4 грудня 1944 року старший санінструктор  роти Берегового загону супроводу Дунайської військової флотилії головний старшина Михайлова К. у десантній операції по захвату порту Прах і фортеці Ілок (Югославія), будучи пораненою, стоячи по горло в крижаній воді, продовжувала надавати медичну допомогу бійцям і, врятовуючи  їх життя, з автомата винищила 5 ворожих солдатів. Поранену,  ослаблу від втрати крові і запалення легенів, майже в безнадійному стані Михайлову переправили до шпиталю. Після одужання вона знов повернулася до військової частини. У складі 369-го батальйону морської піхоти Катерина билася за Імперський міст у Відні. Тут вона відсвяткувала Перемогу 9 травня 1945 року. Всі «дунайці» пишалися своєю Катюшою, маленькою тендітною на вигляд дівчиною, яка з медичної сумкою пройшла Європою бойовий шлях Дунайської флотилії. До звання Героя Радянського Союзу старшина Михайлова представлялася в серпні і грудні 1944 року, але удостоєна цього звання лише  5 травня 1990 року з нагоди 55-річчя Перемоги.  Катерина Іларіонівна  неодноразово була в нашому музеї, зустрічалася з юними краєзнавцями, які записали її спогади про часи війни.

      Окремий розділ  «Юнги  Дунайської флотилії». На стенді фотографії ще зовсім юних бійців: Ігоря Пахомова, Василя Борисова,  Юрія Соколова, Олексія Семенова, Володі Дмитрюка, Миколи Кириченко, Паши Руденко та ін. У 1943 році Павло служив  на 423-бронекатері. Під час штурму Керчі фашистським снарядом пробило борт корабля. До машинного відділення хлинула вода. І поки мотористи латали пробоїну, юнга маневрував кораблем, щоб вивести катер із зони обстрілу. Таким чином, він  врятував весь екіпаж від неминучий смерті. Микола Сердюков згадує,  як рятували людей з пароплава «Севастополь». Він підняв на борт пораненого солдата,  який утримував  маленьку дитину. У вітрині  музею – форменка юнги тих часів.

        Особливі слова подяки бійці завжди висловлювали морякам-тральщикам. Саме їм присвячено розділ «Морські орачі». Тільки уявіть, що на Дунаї було закладено 3168 мін,  –   їх потрібно було знайти й знешкодити. Бойове тралення на Дунаї тривало ще кілька років після війни: треба було розчищати фарватери від численних мін, поставлених англійською та американською авіацією, а ще і німцями під час відступу;  піднімати з дна затонулі судна і відновлювати судноплавство на Дунаї.

      Свій бойовий шлях Дунайська флотилія під командуванням адмірала Холостякова завершила в Австрії, де у Відні приймала участь у параді Перемоги.  Морякам Дунайської флотилії присвячено багато пам’ятників, які встановлено на всьому її бойовому шляху. У кожного є своя історія. Я розповім вам сьогодні тільки про один з них, який було відкрито 30 липня 1967 року. В Ізмаїлі на алеї до  морвокзалу на проспекті Суворова  височіє   на постаменті бронекатер-134. Але не можна, говорячи про пам'ятник, не розповісти про славну історію самого бронекатера.  Адже на п'єдестал поставили оригінал судна, що має свою унікальну бойову історію. Втім, до його появи на світ вже був один бронекатер-134. Це старший брат нинішнього БКА-134.  Командував першим БКА-134 в гіркі і важкі дні 1941 року лейтенант Павлов - сміливий, вольовий командир. 11 липня екіпажу бронекатера-134 випало серйозне випробування, яке стало для судна останнім. Під ураганним вогнем противника лейтенант Павлов загинув разом з бронекатером. І хоч славне судно загинуло,  його подвиг увібрав  новий бронекатер-134. Бойовим хрещенням для екіпажу бронекатера стала участь у Керченській десантній операції.  Битви на Дунаї - ще більш славна сторінка бойового життя  корабля та його командира Володимира Гусятникова.  Він бере участь у операції з форсування Дністровського лиману, в числі перших проривається на Дунай, висаджуючи десант у Вілково та Тульчі.  Попереду були Ізмаїл та Рені,  далі – Болгарія і Словенія. Але особливо прославив себе катер Гусятникова в запеклих боях за Будапешт.  У березні 1945 року бронекатр-134 брав участь у прориві і висадці десанту в районі Естергемского мосту. Це була остання бойова операція БКА-134. Всього ж за час бойової служби їх було 19, при цьому не було втрачено жодної людини з команди. Сьогодні славетний корабель  застиг на приколі в Ізмаїлі як символ мужності моряків-дунайців.

Вздыбленный на каменной волне,
Он застыл на площади у порта, 
Как напоминанье о войне, 
Бронекатер сто тридцать четвертый.

         Історія Дунайської флотилії невід’ємно пов’язана з історією Ізмаїльського прикордонного загону, який і сьогодні несе службу по захисту нашої держави. Загін було сформовано у серпні 1940 року, у червні-липні 1941 разом з моряками-дунайцями вони зустріли ворога на кордоні, 25 серпня 1944 року повернулися до Ізмаїлу. Сьогодні морська охорона Державної прикордонної служби продовжує славні традиції «дунайців». Саме тому, було вирішено доповнити експозицію музею. У 2016 році відкрився новий розділ: «Безпека кордону – могутність держави». Матеріали розділу розповідають про історичний шлях Ізмаїльського прикордонного загону, його командирів в різні роки, прикордонників-учасників АТО.

        Ми пишаємось тим, що з 2003 по 2006 роки командиром загону був Момот Ігор Федорович. Він був надійним другом нашого Палацу та частим гостем музею ЧДуФ.  Ігор Момот загинув у зоні АТО 11 липня 2014 року в результаті ракетної атаки біля Зеленопілля. 12 липня 2014 року Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв йому звання Героя України. У Ізмаїлі, пам'яті  Ігоря Момота, названа вулиця, відкрита меморіальна дошка, а також, його ім’я на борту судна нашого пароплавства. Найважливішими експонатами є грамоти та подяки за особистим підписом Момота І.Ф., посвідчення та нагрудний знак «Відмінник прикордонних військ», фотографія спуску на воду теплоходу Українського Дунайського пароплавства «Ігор Момот».

       Створення розділу «Нащадки козацької слави» ініціювали гуртківці-краєзнавці. У 2017 році члени Ради музею  з 20  по 29 липня взяли участь у першому Всеукраїнському вишколі «Джура-Прикордонник», який проходив на базі центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби імені генерал-майора Ігоря Момота.   Фотографії, особисті речі, подяки першого в історії незалежної України вишколу «Джура-Прикордонник» поповнили фонди музею.

        Останній розділ присвячено Пойді Інні Костянтинівні, засновнику та беззмінному керівнику музею ЧДуФ.  Інна Костянтинівна  пішла із життя  31 травня 2016 року. Серед експонатів фотографії,   численні нагороди, особисті речі:  годинник від Київського міського голови на честь святкування 60-річчя Перемоги, нагорода за перемогу у Всеукраїнському конкурсі майстерності педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів «Джерело творчості» у номінації «Керівник гуртка-2008»; Книга Пам’яті, в якій зібрані відгуки її випускників, ветеранів, краєзнавців, педагогів та відвідувачів музею ЧДуФ з 1977 року по 2016 рік. Тетяна Березовська, кандидат історичних наук, випускниця Інни Костянтинівни пише: «Нам свого часу пощастило зустріти Інну Костянтинівну, яка прищепила нам любов до історії, виховала почуття патріотизму і навчила бути милосердними. Ми завжди будемо їй вдячними за все!». Таких відгуків зі словами вдячності у музеї більше тисячі.

         Музей Дунайської флотилії сьогодні – це живий організм. Учні, студенти, педагоги, науковці користуються матеріалами та архівними документами, пишуть наукові роботи для участі в МАН, курсові та дипломні і навіть дисертації. На базі музею проходять зустрічі, бесіди, наукові конференції; щороку проводиться більш ніж 50 екскурсій для учнів, студентів, воїнів-прикордонників, гостей Палацу. Тільки за останні п’ять років робота краєзнавців була відмічена більш ніж 100 нагородами установ різного рівня. А зараз мені цікаво, що ви запам’ятали та що найбільше вразило вас під час екскурсії.

(екскурсовод пропонує невеличку вікторину

за матеріалами екскурсії: див. ДОДАТОК)

Хочу на прощання прочитати вам ось такі рядки:

З кордонів починається країна,

Земля Вітчизни – з рідних берегів,

З пісень – свята любов до України,

Майбутнє – тільки з пам’яті часів.

       Сьогодні ви були учасниками  оглядової  екскурсії, але кожний розділ має ще свою цікаву розповідь. Запрошую вас на окремі екскурсії  за розділами експозиції. Контактну інформацію шукайте на нашому сайті http://xt.od.ua/,  а зараз пропоную залишити власні враження у нашій книзі відгуків.

ДОДАТОК

Питання вікторини за матеріалами екскурсії

1.  Що вас найбільше вразило під час екскурсії?

2.  Коли була вперше створена Дунайська військова флотилія?

3.  Яку назву мав флагман Дунайської флотилії у 1941 році?

4.  Хто був командуючим Дунайської флотилії у 1941 році?

5.  Яку назву мав «невловимий монітор» Дунайської флотилії?

6.  Яке прізвище єдиної жінки – командиру взводу морських піхотинців?

7.  Як прізвище санітарного інструктора, якому звання Герою було присвоєно лише у 1990 році?

8. Хто засновник музею Дунайської флотилії?

9. Хто з командирів Ізмаїльського прикордонного загону має звання Герою України?

10. Як називається розділ музею відкритий тільки у 2017 році?