Тема бібліографічний портрет «Олена Степанів – перша українська жінка-офіцер: від боротьби за права жінок до захисту Батьківщини»

 

План

Вступ

Розділ I. Життєпис Олени Степанів, який сформував її світогляд.

Розділ II. Боротьба за права жінок та участь у військових подіях.

Розділ III. Значення постаті Олени Степанів для формування національної свідомості в контексті вивчення історичного минулого.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Епіграф

«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...

 От де, люде, наша слава, Слава України! »

 Т.Г.Шевченко

   Актуальність теми. Обов’язком для кожної людини є знати історію своєї держави. Знати її правдиве обличчя,а не користуватися наративами чи фейками. Розуміти причинно - наслідкові зв’язки ,які формувалися від витоків до сьогодення через політичні суперечки, реформи,культурні надбання. Історію творять пересічні люди. Однією з таких  особистостей є Олена Степанів(Дашкевич). Перша в історії України жінка - офіцерка на військовій службі,жінка з вченим ступенем , педагогиня, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. У роки незалежності України до її діяльності зріс науковий інтерес.

   Мета і завдання праці. Виходячи з актуальності теми, спираючись на джерельну базу ставлю собі за мету: комплексно дослідження життя та діяльності Олени Степанів як видатної української громадської та військової діячки, з метою висвітлення її внеску в національно-визвольну боротьбу України та розвиток жіночого руху.

   Метою продиктовані основні завдання, які необхідно розв’язати у процесі дослідження даної проблеми:

• Відтворити повну біографію Олени Степанів.
• Дослідити формування її світогляду через вплив родини та оточення, наукову та педагогічну спадщину.

• Проаналізувати участь Олени Степанів у Першій світовій війні та її роль в Українських Січових Стрільцях, громадських та жіночих організаціях, період Української революції 1917-1921 років.
• Проаналізувати її погляди на роль жінки в суспільстві та її боротьбу за жіночі права.

• Оцінити її внесок у військову справу та значення для українського війська,як першої жінки-офіцера в українській армії (а можливо, й однієї з перших у світі).

Об’єктом дослідження є життєвий та бойовий шлях Олени Степанів - першої української жінка - офіцерки у контексті  формування державницької ідеї.

Предмет дослідження – особливості, закономірності та специфіка впливу особистості Олени Степанів  на громадсько-політичне життя українського суспільства.

Методологічною основою дослідження є використані методи аналізу та синтезу, порівняльний, історико - хронологічний методи розгляду досліджуваного матеріалу.Принципи наукового пізнання: об’єктивності, історизму, взаємозв’язку внутрішніх та зовнішніх чинників у розвитку історичних подій. Теоретичною основою наукового вивчення проблеми є теорія пізнання.

Теоретичне значення праці полягає у комплексному учнівському дослідженні даної теми за допомогою опрацьованих матеріалів, які є бібліотечних фондах та у вільному інформаційному просторі.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання матеріалів у роботі учнівського самоврядування,тематичних заходів з метою популяризації історії України.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю та завданнями і охоплюють період життя Олени Степанів 1892-1963рр.

 Структура даного дослідження, визначена метою та завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (5) та додатків( фото колаж ) .

 Розділ I. Життєпис Олени Степанів, який сформував її світогляд.

   Одна з перших у світі жінок - офіцерок Олена Степанів (Олена-Марія)народилася 7 грудня 1892 у селі Вишнівчик Львівської області. Родина діячки була багатодітною. Олена – наймолодша дитина у сім’ї. Батько Іван був парохом на парафії УГКЦ,а також  ініціював створення хати - читальні товариства «Просвіта» у селі.

   Олена Степанів з малечку була допитливою дівчинкою. Її цікавило навчання. Батьки підтримували доньку у її прагненнях до нових знань. Саме тому навчатися до Львова послали доньку, а старшого сина. Хоча на початку ХХ століття, існували стереотипи ,що жінки – це дружини, матері, господині. І у цьому переліку немає місця особистих амбіцій,політиці,кар’єрі… Олена свою можливість змінити життя,а в решті і історію України,використала.

   У десятирічному віці Олена Степанів склала вступний іспит у Першій дівочій школі ім. Шевченка у Львові153. Навчалася добре, виявляла зацікавлення до Львова і міського життя. Підтримувала і родинні зв’язки. Відомо, що вона часто відвідувала редакцію гумористично-сатиричного журналу «Комар», де працював редактором брат матері Іван Кунцевич. Тут спостерігала за роботою маляра-карикатуриста Яківа Струхманчука. У школі віддавала перевагу спорту, танцям, літературі, мистецтву. Відвідувала малі вечорниці, які відбувалися у домі «Руської бесіди».

   Протягом 1910-1911років вона  навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. Разом з ровесницями бігала до домівки «Сокола - батька» на пополудневі години руханки, які вів професор Бобровський.«Сокіл» був її першою сходинкою ,що сформував її світогляд. Згодом стала членом пластової організації, яка вела військову підготовку. Саме «Пласт» наповнив її життя глибинним змістом і це був вибір на все життя: іти на допомогу потребуючому, слабшому, пропонувати руку дружби, навчати місійності, обов'язковості, пунктуальності, сумлінності в роботі; чесності, людської та національної гідності; бути спритнім і мужнім оборонником ,бути патріотом. Олена, як членкиня Пласту - разом з тими, в кого є потреба рятувати світ, хто знає, що в горнилі війни можна втілити ідею творіння української військової сили і надію на визволення України.

   Навесні 1912 року стає членом Повітової Січі. Восени цього ж року вступила на філософський факультет Львівського університету. Дівчина певна того, що жіноцтво теж може стати поряд з чоловіками для здобуття незалежності. студіювала історію та географію. У студентські роки брала активну участь у діяльності товариства «Сокіл»,а згодом очолила його першу жіночу чоту в місті Львові. Це стало для Олени Степанів важливою школою лідерства. Вона навчилася організовувати людей, мотивувати їх та вести за собою. Ці якості проявилися згодом у її військовій діяльності та громадській роботі.

   На одному зі студентських зібрань Степанів познайомилася з Романом Дашкевичем (майбутній полковник армії УНР). Вони планували весілля, але розпочалася Перша світова війна. Коханий пішов на фронт, а Олена, разом з однодумцями, організувала медсестринське відділення і пішла в армію. У 1920 році пара  одружилася.

   У 1919–1921роках навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер - василіянок та Львівському таємному українському університеті.

   В період з 1945 -1949 років працювала на посаді доцентки Львівського університету.20 грудня 1949 року радянська влада арештувала її і відправила у концтабори. Лише у 1956 році її звільнили за станом здоров’я. Повернулася до Львова. Померла у 1963 році. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

   Участь у таких організаціях, як «Пласт» та «Сокіл», сприяла формуванню в Олени Степанів глибокого патріотизму та національної свідомості. Товариство «Пласт» виховувало молодь у дусі любові до Батьківщини, готовності до самопожертви та служіння суспільству. «Сокіл» робив  акцент на фізичному та духовному розвитку, пропагував ідеї національної єдності та готовності до захисту рідної землі. Саме в цих організаціях Олена Степанів отримала перші навички військової підготовки, що згодом стало в нагоді під час Першої світової війни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Боротьба за права жінок та участь у військових подіях.

   Період напередодні початку Першої світової війни Олена Степанів – перша українська жінка-офіцер називала «часом розбудження і скристалізування військової думки». Це був своєрідний перелом у свідомості представників низки українських організацій Галичини,які фактично започаткували стрілецький рух. Українські жінки заснували спеціальний «Фонд на потреби України». Згодом він отримав нову назву «Невгасаючий фонд України». Важливим аргументом було те,що кошти мали накопичуватися. Їх використання призначалося на критичний час,коли український народ опиниться востаннє перед фатальним питанням: бути чи не бути?

   Для Олени Степанів це був час підготовки до активної громадської та військової діяльності. Участь у громадських організаціях стала для неї своєрідною «школою життя», де вона отримала необхідні знання, навички та досвід для подальшої активної діяльності. Саме тут сформувався її світогляд як патріотки, борця за права жінок та лідера. На мою суб’єктивну думку,погляди Олени Степанів були такими,щоб її називати феміністкою. Оскільки,вона усвідомлювала проблему гендерної нерівності та необхідність боротьби за права жінок, виступала за рівний доступ жінок до освіти, можливості працювати та громадської діяльності, в тому числі вступу на військову службу. Її приклад, як жінки – борчині надихав жінок на активну участь у громадському житті та боротьбу за свої права. Її однодумцями були: Софія Галечко, Ганна Дмитерко, Ірена (Олена) Кузь, Ольга Підвисоцька.

   1914 рік. Перша світова війна…Було правило,що захист держави лежить на плечах суто чоловіків,а Олена Степанів марила військовими буднями. Вона бачила себе тільки на фронті. Жінок в тих часах до війська не брали. Та все ж одягла стрілецький однострій, волосся сховала під шапку «мазепинку» й подалась у фотоательє зробити світлину для стрілецького посвідчення. Фотограф зрозумів, що жінка видає себе за чоловіка й, запідозривши у ній шпигунку, викликав поліцію. Лише дивом, завдяки В.Старосольському й комісару поліції, який знав її ще із студентських акцій вдалося уникнути арешту й можливого етапу в концтабір Талергоф замість від’їзду на фронт. А далі звернення до бойової управи, звинувачення керівництва управи в дискримінації аж врешті досягла свого. Та вже перед відправленням потяга командант Українських Січових Стрільців  Михайло Галущинський висадив її з потяга. Згодом Олена Степанів згадувала: «Огорнув мене жаль, біль і обурення. Я не була припадковим гостем серед стрільців. У стрілецьку роботу вложила я до вибуху війни також частину своєї праці. Як смів хтось, зовсім новий серед стрілецького життя, боронити мені сповняти мій обов’язок згинути за вибране діло?». Вона стверджувала,що війна не знає поділу на статі. Вже від початку військової служби про неї писали українська, австрійська і московитська преса, її фото тиражували в листівках, про неї складали пісні, її ставили в приклад стрільцям як зразок лицарства й мужности.

   Станом на 1914 рік Олена Степанів ввійшла до складу Комітету об'єднаних стрілецьких товариств (м. Львів), виїхала на фронт як командирка жіночої чоти Українських Січових Стрільців. Таким чином вона стала першою жінкою-офіцером Українських Січових Стрільців. Олена брала участь у Карпатській воєнній кампанії. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку. Наприкінці травня 1915 р. отримала звання хорунжого (молодшого лейтенанта).29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. У Квітні 1917 року повернулася до Галичини. Отримала одну з вищих війських нагород імперії Габсбургів – медаль "За хоробрість" та військовий Хрест Карла.

   Належала до організаторів Листопадового повстання 1918 року, брала активну участь в польсько-українській війні протягом 1918—1919років. В березні 1919 р. ,після боїв, за Львів Олена Степанів отримала звання лейтенанта Української Галицької Армії і була командиром взводу. Вона була однієї з перших жінок, яку удостоїли такого звання. Попри важкості післявоєнних років, у 1919–1921 роках Олена навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. З 1922 року викладала у Львівській гімназії та Львівському таємному українському університеті. З 1945 до арешту 1949 року працювала на посаді доцента Львівського університету.

   20 грудня 1949 року радянська влада арештувала її і відправила у концтабори. А коли потрапила в полон, то про неї заговорив хіба увесь світ, бо досі ще не чувано про жінку-офіцера в полоні. Коли ж у 1917 через Фінляндію та Швецію поверталася з полону додому, то на кожній станції жінки брали в облогу потяг щоби лише її сфотографували. Повернулася до Львова, де і завершила своє земне життя у 1963 році.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Значення постаті Олени Степанів для формування національної свідомості в контексті вивчення історичного минулого.

   Олена Степанів, хорунжа Українських Січових Стрільців, чотарка Української Галицької Армії, історичка, географиня, громадська діячка, мати історика Ярослава Дашкевича. Постать Олени Степанів (Степанівни) стала культовою не лише для України. Її першою з жінок зарахували на військову службу у званні офіцера. Мало хто знає про те, що вона мала надзвичайну вроду, була моделлю для спортивного підручника, а марки із її зображенням продавались по всій Європі.

   Про Олену Степанів складали пісні, а вороги боялися й охороняли її з особливою пильністю. Олена пройшла найтяжчі бої австрійсько-російського фронту та 10 років провела в мордовських таборах. Ця жінка розгромлювала не тільки ворогів, а й усі стереотипи про «слабку стать». На формування засад громадсько-політичної діяльності Олени Степанів напередодні Першої світової війни вплинуло багато чинників,які сформували її світогляд в контексті родинного середовища, семінарійного та університетського життя. Великий вплив на студентку справили лекції С. Рудницького, М. Грушевського, С.Томашівського . Від 1911 року вона брала активну участь у гімназійному, а згодом і у студентському русі у Львові. Займалася самоосвітою, поглиблюючи свої знання з історії українського народу, літератури, економіки, соціології. В університеті вступила до «Академічної громади», «Просвітнього гуртка», «Студенського союзу» ім. Драгоманова». І з виникненням у Львові «Пласту» залучається до роботи у цій організації.

   Олена Степанів невтомно працювала на науковій ниві. Протягом 1919—1921років навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію німецькою «Розподіл і розвиток суспільства в старій Русі до половини XIIIст.», після чого повернулася до Львова. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Член Наукового товариства імені Шевченка (ініціювала створення його Географічної комісії), товариства «Рідна школа»,співпрацювала з «Пластом» і Українською Військовою Організацією. З 1939 року працювала в установах АН УРСР. З 194 5—1949роках — на посаді доцентки Львівського університету. Після закінчення Другої світової війни працювала старшою науковою співробітницею і завідувачкою сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковою співробітницею Природничого музею АН УРСР (1948—1949 роки). Вона авторка близько 75 праць, в тому числі спогадів «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів» (1943 р.), «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.) тощо.

   Олена Степанів –національна героїня, вчена, педагог, членкиня Наукового товариства імені Шевченка у Львові. На її честь названі вулиці у містах: Києві, Львові, Стрию, Болехові, Надвірній, Славську, Ходорові. Її імененем названа  Львівська українська гуманітарна гімназія з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови.

   7 грудня 2012 року, в день 120-річчя від народження, жінки Прикарпаття ініціювали встановлення в Івано-Франківську пам'ятника першій жінці-офіцерові Українських Січових Стрільців Олені Степанів-Дашкевич.20 грудня 2012 року в дворику географічного факультету ЛНУ ім. І.Франка у Львові урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю Олені Степанів. Щорічно пластовий 2 курінь імені Олени Степанів відвідує могилу своєї патронеси. «Відзнаку ім. Олени Степанівни» з 2015 року вручає міський голова Львова. Відзнака передбачена для жінок, які самовідданою працею зробили значний внесок у розвиток освіти, науки, культури та громадської сфери м. Львова. Виготовлено відзнаку за проектом художника Івана Турецького.

 

 

 

Висновки

   Наше дослідження дозволяє стверджувати, що вивчення громадсько-політичної,військової,науково – педагогічної діяльності Олени Степанів(Дашкевич) є відображенням історії кінця XIX – першої половини XX ст. у Галичині. Вона поринула з головою у події Першої світової війни, виникнення та діяльності Українських Січових Стрільцях, громадських та жіночих організаціях, періоду Української революції 1917-1921 років.

   Олена Степанів,як особистість почала формувався у родинному середовищі сім’ї греко-католицького священика. Згодом вона прокачує свої навики у вчительській семінарії у Львові, на філософському факультеті Львівського університету. Великий вплив на студентку справили лекції С. Рудницького, М. Грушевського, С.Томашівського, Е. Ромера та ін. Починаючи з 1911 року брала активну участь у гімназійному, а згодом студентському русі у Львові. Активно займалася самоосвітою, поглиблюючи свої знання з історії українського народу,літератури, економіки, соціології та ін. Із виникненням у Львові «Пласту» залучається до роботи у цій організації.

   Її вважали активісткою феміністичного руху, який відстоював громадянські позиції жінок в Галичині, формував певне прогресивне гендерне середовище. До нього належали: Олена Степанів,Софія Галечко, Ганна Дмитерко, Ірена (Олена) Кузь, Ольга Підвисоцька. Роки Першої світової війни змінили більшість гендерних стереотипів, які склалися у галицькому суспільстві, постало питання щодо посилення ролі жінок в суспільно-політичній і військовій сфері діяльності. В університеті О. Степанів вступила до Українського студентського союзу, «Академічної громади», «Просвітнього кружка», «Студенського союзу» ім. Драгоманова. В період навчання в університеті бере участь у жіночих зібраннях,виступає за участь жінок у політичному житті, їх працю у випадку війни; у «Жіночому комітеті» збирає кошти на потреби України.

   Період з 1912–1913 років її діяльність стартує як виразник засад національного військового будівництва. Олена Степанів популяризує

військові думки у жіночому середовищі,як потребу військової підготовки молоді на початку XX ст. у середовищах галицької молоді у гімназійних та університетських пластових і освітніх гуртках, що привело до виникнення первинних структур. Організацією січових стрільців на території Галичини займалася стрілецька секція Січового Союзу, яка до Першої світової війни охоплювала 96 стрілецьких товариств. У рамках «Січові Стрільці II» було створено окремий жіночий підрозділ, до якого увійшла О. Степанів.

   Від жовтня 1914 року на російсько-австрійському фронті перебувало 9

сотень УСС, об’єднаних у два курені – Г. Коссака і С. Шухевича. В кінці

1914 і на початку 1915 років в ході карпатських походів стрільці зазнали значних втрат і їх було реорганізовано у 6 сотень. У січні 1915 року стрілецьке

об’єднання було заповнено новобранцями і відновлено до 8 сотень.

За виявлену мужність у бою під Комарником Олену Степанів нагороджено

медаллю «За хоробрість». Однак у ході битви під Болеховим у травні 1915 року

вона потрапила у російський полон. Перебуваючи у російському полоні в Туркестані діячка бере участь у громадсько-політичній роботі в середовищах полонених. Повернення О. Степанів з російського полону до Львова через

скандинавські країни стало демонстрацією українського національного руху і

нескореності. На Заході про О. Степанів почали говорити як про українську

національну героїню.

   У час революційних змін 1918–1921 рр. О. Степанів продовжувала брати активну участь у національно-визвольних змаганнях, перебуваючи на вістрі політичних подій. У період міжвоєнної Польщі О. Степанів відходить від політичної роботи, її пріоритетом стає педагогічна та наукова діяльність. У цей час нею були вироблені засади вивчення географії України, історичного краєзнавства. У період німецької окупації вона створює монографію «Сучасний», в якій опирається на нові статистичні джерела, застосовуючи сучасні наукові методи аналізу,де розглядає міський простір у контексті українських чинників. Працюючи в системі Академії Наук УРСР вона не змогла до кінця розкрити свій науковий потенціал у зв’язку з існуванням радянських схем та ідеологем в науці.

   Отже, дитячі та юнацькі роки Олени Степанів, її родинне оточення, освіта та активна участь у громадських організаціях стали визначальними у формуванні її світогляду як патріотки, борця за права жінок та людини, готової до захисту своєї Батьківщини. Цей період заклав міцний фундамент для її подальшої діяльності, яка зробила її однією з найвидатніших жінок в історії України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.Олена Степанів . Інформаційні матеріали ресурсу https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

2.Кобельська О.Жінки у національно-визвольній боротьбі українського народу(XX століття) //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія /За газ. ред. проф. М.М. Алексієвеця. –Вип.3. – Тернопіль. – 2002. – 213с.

3. Кобельська О.Жінки у національно-визвольній боротьбі українського народу(XX століття) //Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія /За газ. ред. проф. М.М. Алексієвеця. –Вип.4. – Тернопіль. – 2002. – 216 с.

4.Лазарович М.Українські січові стрільці у боротьбі за волю України: моногр. Ічня: ПП «Формат»,2018. – 766с.:іл..

5. Лазарович М.Легіон Українських січових стрільців:формування,ідея,боротьба. Тернопіль: ,2005,592с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Фото колаж