Тема доповіді: «Методи і прийоми розвитку мотиваційної сфери учнів».

Методи і прийоми розвитку мотиваційної сфери учнів.

Мотивація до навчання – одна із головніших умов реалізації навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально – пізнавальній діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно – політичного, трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах. Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвиток та формування конкуренто – спроможного випускника, запобігання формалізму в оцінки результатів труда учнів та вчителів. 

Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально – пізнавальній діяльності. Формування мотивації – це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами, єдність слова, діла та активної життєвої позиції.

Для того, щоб побудувати науково обґрунтовану «педагогіку мотивації» необхідно ураховувати наукові досягнення сучасної психології мотивації. Мотивація навчання складається із багатьох аспектів, які змінюються й вступають в нові співвідношення (суспільні ідеали, сенс навчання для учня, його мотиви, цілі, емоції, інтереси, рівень навчальних досягнень, когнітивні можливості). Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або негативного відношення до навчання, а утворення складних структур мотиваційної сфери. Ці окремі структури мотиваційної сфери (й складні, діалектичні відношення між ними) повинні стати об’єктом управління з боку вчителя. На сучасному рівні психологічної науки педагог не має право констатувати те, що учень не хоче вчитися, необхідно з’ясувати причину небажання учня вчитися, які аспекти мотиваційної сфери у нього не сформовані і які психолого –педагогічні засоби впливу педагог повинен використовувати щоб сформувати у учня мотивацію до навчально – пізнавальній діяльності.

Формування мотивації навчання неможливо здійснити без урахування вікових особливостей учнів й їх індивідуальних психологічних характеристик. Це означає, що педагог повинен організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб вирішувалися завдання розвитку мотиваційної сфери на певному віковому етапі та підготовки учнів до наступного етапу розвитку особистості. У зв’язку з розкриттям резервів вікового розвитку мотивації здійснюється особистісно–орієнтований підхід до навчання.

Створення розвивального простору, в якому організація навчально–пізнавальній, науково-дослідницькій діяльності учнів здійснюється з урахуванням психологічних настанов щодо формування мотиваційної сфери можлива за умови плідної співпраці педагогів зі спеціалістами психологічної служби.

Мотиваційна сфера особистості – сукупність мотиваційних утворень, які є у людини: диспозиції (мотиви), потреби, мета, інтереси.

Мотиваційну сферу характеризують за: широтою, гнучкістю та ієрархізованістю.

Широта мотиваційної сфери – якісне різноманіття мотиваційних факторів. Чим більше у людини мотивів, потреб, інтересів і задач, тим більше розвиненою є її мотиваційна сфера. Крім того, мотиваційну сферу як підструктуру особистості (за В.І. Ковальовим) складають не стільки актуальні потреби й мотиви, скільки стійкі латентні мотиваційні утворення (спрямованість особистості, інтереси, мотиваційні установки, бажання), які багато авторів називають потенційними мотивами.

Гнучкість мотиваційної сфери – різноманітність засобів, за допомогою яких може бути задоволена одна й та сама потреба.

Ієрархізованість мотиваційної сфери – це відтворення у свідомості людини значущості тієї чи іншої потреби, мотиваційної установки, інших мотиваційних диспозицій, у відповідності з чим одні мають домінуюче значення при формуванні мотиву, інші – підлегле, другорядне; одні використовуються частіше, інші – рідше (А. Н. Леонтьєв.).

Пізнавальні мотиви

• широкі пізнавальні (на оволодіння новими знаннями);
• навчально-пізнавальні (на засвоєння способів добування знань, прийомів самостійного придбання знань;
• самоосвіти (на придбання додаткових знань, самовдосконалення).

Соціальні мотиви

• широкі соціальні мотиви (обов'язок, відповідальність, розуміння соціальної значимості);
• вузькі (зайняти певні соціальні позиції, нішу, отримати схвалення);
• на майбутнє;
• співробітництва (орієнтовані на різні способи взаємодії з оточуючими).

Якості мотивів навчання

Фактори, що сприяють формуванню внутрішньої мотивації навчальної діяльності:

1. Позитивний емоційний настрій.
2. Вивчення мотиваційної сфери учнів, її кореляція.
3. Ситуація успіху.
4. Наявність свободи вибору.
5. Сформованість загально навчальних умінь і навичок.
6. Диференціація, індивідуалізація опора на типологічні особливостей учнів.
7. Використання різноманітних прийомів і методів інноваційних технологій метод-проектів, дослідницько-пошукових, ТРИЗ та інші.
8. Організація ігрової діяльності та колективної діяльності на уроках.
9. Формування мотивації на кожному етапі уроку:

Початок уроку

Етап викликання вихідної мотивації (наукова мотивація: зв'язок з майбутніми і попередніми знаннями) (побутова мотивація де в житті застосовується дане знання).

Середина уроку

Етап підкріплення і посилення мотивації виникла (усвідомлення і розуміння, якими способами він діє, вміє їх оцінювати, порівнювати, отримувати задоволення від процесу навчання).

Кінець уроку

Етап завершення роботи (мотивації перспективи, кінцевого результату, засвоєння знань і умінь).

Вимоги, яких необхідно дотримуватися при формуванні внутрішньої мотивації учнів:

• По можливості уникати нагороди, призи за правильне виконання завдання, обмежуватися лише оцінюванням і похвалою.
• Якомога менше використовувати на уроках ситуації змагань. Краще привчити дитину до аналізу і порівнянню своїх власних результатів. Ситуація змагання може переключити на ігрові види діяльності.
• Намагатися не називати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною щодо визначення мети та завдань буде більш ефективна.
• Необхідно пам'ятати, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є самим останнім і найменш ефективним прийомом, який викликає негативні емоції і негативно впливає на ставлення дитини до навчання.
• Уникати тимчасові обмеження там, де це можливо, оскільки це не лише пригнічує розвиток творчості, а й заважає розвитку внутрішньої мотивації.
• Слідкуйте за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали оптимальний рівень складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу ускладнюючи його.
• Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому його свободу.
• Підбирати навчальні завдання з елементами новизни, і непередбачене, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час їх виконання.
• Не допустити щоб інші стимули, замість тих, які не стосуються навчальних, ставали основними.

Загальні підходи до вивчення й формування мотивації учнів.

• Головним завданням навчання дітей у школі – контроль за їх психічним розвитком з метою корекції виявлених відхилень.
• При вивченні психологічних особливостей конкретної дитини необхідно порівнювати його не з іншими дітьми, а з ним самим, його попередніми результати, оцінювати його індивідуальний вклад в ті чи інші результати спільної роботи учнів.
• Вивчення та формування мотиваційної сфери повинно здійснювати з оптимістичною гіпотезою з визначенням оптимальної зони розвитку й царини, де учень проявляє інтерес й досягає певних успіхів.
• При відсутність позитивної мотивації до навчання необхідно з’ясувати причини (невміння навчатися, не сформованість уміння цілепокладання, самоорганізації, самоаналізу тощо).
• При вивченні мотивації необхідно виявити стан пізнавальної сфери учня (уміння вчитися, ревінь навченості, здібність вчитися й навчатися), мотиваційної сфери (прагнення вчитися, мотиви), вольова та емоційна сфери (які емоції, почуття виникають в ході навчання, переживання в процесі навчання, який соціальний статус має учень у групі).
• Характеристика про учня повинна бути сформульована з позиції позитивних сторін й можливостей учня.
• В ході вивчення мотивації навчання учнів вчителю необхідно спиратися на досягнення психологічної науки, бути психологічно грамотним.

Причини низького рівня знань у школі

Небажання вчитися спричинено сукупністю причин, їх на дві групи: зовнішні та внутрішні.

 До зовнішніх причин належать:

• Зниження цінності освіти у суспільстві (уже нікого не дивує той факт, що при першій же можливості учитель міняє професію);
• Нестабільність існуючої освітньої системи;
• Недосконалість організації навчального процесу (несформованість в учнів навичок навчальної діяльності, прогалини у знаннях, відсутність індивідуального підходу, нецікаві уроки);
• Негативний вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина).

До внутрішніх належать:

• Послаблення здоровя школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту родин та екології. З дітей, що народилися 1994 року, здоровими визнані лише 15%;
• Низький розвиток інтелекту 9діти перестали читати);
• Відсутність мотивації до навчання;
• Слабкий розвиток вольової сфери школярів.

Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.

Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.

Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні  неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

По відношенню до навчання можна виділити такі типи невстигаючих учнів:

• Учні з гарним розвитком розумової діяльності, але з негативним ставленням до навчання.
• Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності, що поєднується з позитивним ставленням до навчання.
• Учні з недостатнім розвитком розумової діяльності та негативним ставленням до навчання.

Найскладніша група – учні третього типу. У таких дітей формується демонстративність – риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні, вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом, хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та „випадаючи” з процесу навчання, така дитина не може успішно навчатися. Тут треба формувати позитивну самооцінку на основі посильного матеріалу.

Стимули навчання.

• Новизна навчального матеріалу. Нове, абсолютно не пов’язане з тим, що уже знайоме дітям, є незрозумілим і не викличе пізнавальної активності. Тому новизна повинна завжди спиратися на вітагенний (життєвий) досвід учнів.
• Незвичайність подачі.
• Практична значущість нових знань для життя, спілкування, кар’єри, престижу.
• Суперечливість матеріалу. Суперечливість завжди порушує передбачуваний порядок та пробуджує прагнення зрозуміти ситуацію та відновити гармонію. Можна використати протиріччя між науковими та побутовими поясненнями явища, між життєвим досвідом дітей те теоретичними знаннями тощо.
• Оцінка. Вона повинна бути справедливою, доцільною, доречною. Хоча водночас не стихають суперечки про те, чи потрібна вона і наскільки точно відтворює успіхи та невдачі школярів. Проте без зворотного зв’язку не може бути ефективної діяльності. Десь у глибині душі більшість дітей прагне навчатися добре. Ніхто не протестує проти добрих оцінок, їх не оскаржують. Невисока ж, але об’єктивна оцінка може примусити дитину краще вивчити навчальний матеріал. Неадекватна оцінка створює відчуття лицемірства, несправедливості і призводить до негативних результатів.
• Створення ситуації успіху. Давно доведено, що в основі творчого активного самопочуття будь-якої людини лежить віра у власні сили. Утвердження цієї віри неможливе без набуття досвіду досягнення та переживання успіху. Для учнів з низьким рівнем знань треба підбирати посильні завдання, завдання, для виконання яких не потрібний той навчальний матеріал, з якого він має негативні оцінки.
• Використання ігрових моментів, конкурсів, змагань. Гра  доступна, вона знімає розумову втому, підвищує оптимістичний настрій. Конкурси та змагання дозволяють проявити себе, встановити дружні стосунки.
• Робота в парах або в групах. Діти обговорюють, зіставляють і звіряють,  оцінюють та коригують, співвідносять свої  досягнення з  успіхами інших, дають самооцінку своїм діям. Відбувається соціалізація учня. Виступ від імені групи є відповідальним та почесним,  дозволяє учневі самореалізуватися. У невстигаючого учня виникає  інформаційний запит, загострюється потреба у знаннях.
• Гумористичні відступи. Доречний жарт, веселе оповідання, невеликий  розіграш – все це сприяє розрядженню обстановки, стимулює подальшу роботу. Якщо вчитель жартує, значить, він передбачає  наявність високого інтелекту у тих, до кого він звертається, а отже, у такий спосіб він виявляє повагу до учнів, підкріплюючи їхню самоповагу.
• Чергування різних видів діяльності (більш напружених розумових дій та короткочасних розслаблень, та ж фізкультхвилинка, наприклад).
• Поважне ставлення до особи учня, визнання його ділових та особистих якостей. Довіра до учнів, надання педагогічно виправданої свободи.