Тема: «ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ». Матеріали до виховної роботи.

Матеріали для використання у навчально-виховній роботі вчителів історії

на тему

«ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ»

Виконав : Дійков М.І., викладач історії,

ДНЗ «Мелітопольське ВПУ»

Мелітополь, 2022 р.

ЗМІСТ

ВСТУП _____________________________________________________  3

РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ СВІТІ____ 6

РОЗДІЛ ІІ. ВОЛОНТЕРСТВО В УКРАЇНІ _______________________9

  2.1. Історичні умови та розвиток волонтерського   руху в Україні__9

  2.2. Рух волонтерів під час Революції Гідності___________________11

  2.3. Значення волонтерської діяльності для Збройних   сил

 України в проведені Антитерористичної операції на сході країни _____________________________________________________________13

ВИСНОВКИ _________________________________________________20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕ__________________________22

3

ВСТУП

    В сьогоденні, стан в якому перебуває Україна, кидає виклик всьому
громадянському суспільству на дієздатність та загальнонаціональну  консолідацію. Громадянський сектор який представлений волонтерським рухом наразі відіграє досить важливу роль в даному процесі. Кризовий стан в державі досить часто приводить до виникнення нових ідей, активізації певних не надто помітних неприбуткових організацій, а також вихід на поверхню усіх латентних проблем, які вже довгий час крились глибоко в соціальній структурі, несформованого українського суспільства. В результаті волонтерський рух в Україні  пробудив націю та став індикатором кардинальних трансформацій в соціальній структурі українського суспільства. Ситуація, яка склалася в період до і після Революції Гідності є занадто важкою для подальшого поступу України в Європейське і Світове співтовариство як з економічної, військової, так і політичної точок зору. Варто нагадати, що Президент-злочинець В. Янукович утік із держави. За ним покинули країну Міністр Оборони України, Голова СБУ, Голова РНБО України, ряд міністрів, які також «прихопили» з собою значну частину золотовалютних резервів країни. Стало зрозуміло, що Збройні сили України, практично зруйновані владою Януковича, перебувають у жалюгідному стані, внутрішні війська і міліція деморалізовані. Чинити опір агресору і сепаратистам мали змогу лічені підрозділи. Армія залишилася практично небоєздатною, незабезпеченою з усіх точок зору. Це добре розуміла Росія, яка окупувала Крим без «єдиного пострілу». Саме тому, в реаліях соціальної нестабільності українського суспільства потреба в добровольчій праці загострилася. Для її розв’язання зусиль і фінансових вкладень держави стало замало, тому держава та її організації потребують допомоги населення,  здатного на безкорисну працю. Так сталося і в Україні, коли захищати державу від російської агресії разом зі Збройними силами України і Нацгвардією України стали добровольчі батальйони. Проблематикою волонтерського руху займались такі відомі науковці, як Дж. Девіс Сміт, М. Харріс, К. Рочестер, Р. Хедлі, С. Елліс,

4

К. Кемпбел та ін.. Крім того, волонтерство як соціальний феномен вивчали такі вітчизняні науковці, як Р. Вайнола, А. Капська, Н. Комарова, О. Безпалько, О. Карпенко, І. Звєрєва та ін.. В основі класичних підходів до дослідження проблематики добровільної діяльності лежать ідеї альтруїзму (О. Конт, І. Кант, Г.Гегель, П. Сорокін, Д. Майерс, В. Єфроімсон), лібералізму (Дж. Бентам, Г. Спенсер, Ф. Хайєк), марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін), християнських релігійних цінностей (А. Сміт, М. Вебер, А. де Токвіль). На сучасному етапі проблематика добровільної діяльності досліджується в межах трьох підходів: соцієтального (Р.Корнюєл, Ф.Хайек), економічного (Л. Саламон) і трудового (К. Бідерман, Л. Кудринська). Однак, зазначені дослідження ґрунтуються переважно на узагальненнях досвіду практичної реалізації волонтерських проектів у галузі соціальної роботи з їх детальним, часто поетапним, описом. Тому оцінюючи рівень розробленості проблематики щодо волонтерської діяльності і волонтерського руху в Україні, варто вказати на відсутність комплексних досліджень щодо волонтерського руху, волонтерської діяльності під час проведення антитерористичної операції на Сході України. Відомості про такий вид діяльності фрагментарно розпорошено, переважно в Інтернет-виданнях. Науковцям України ще знадобиться значна кількість часу щоб систематизувати усі відомості про волонтерський рух в Україні, особливо  під час проведення АТО.

   Метою даної роботи є вивчення історії та практики волонтерської діяльності як різновиду благодійної діяльності в нашій країні, а особливо під час проведення антитерористичної операції на Сході України.

   Методами дослідження є: загальнонаукові методи сходження від абстрактного до конкретного, порівняльного аналізу та синтезу; загальнонаукові принципи об’єктивності, системності, єдності історичного і логічного; методи якісного аналізу (змістовна інтерпретація даних) та статистичного аналізу (пошук статистичної закономірності), соціальне моделювання. Аналіз документів був

5

використаний для вивчення нормативно-правової бази та уставних документів щодо волонтерської діяльності, а біографічний метод - для виявлення емпіричних показників предмету дослідження.

6

РОЗДІЛ І

ВИНИКНЕННЯ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ СВІТІ.

   Як суспільний рух волонтерство виникло на Заході, а першими волонтерами були саме самаритяни, які надавали допомогу усім, хто її потребував. Але в 2019 році людство буде відзначати 160-річчя виникнення волонтерського руху, бо на сучасному етапі світового історичного процесу його початком прийнято вважати 1859-й, коли швейцарський підприємець і громадський діяч Жан Анрі Дюнан, вражений страшними наслідками однієї з найкривавіших битв австро-італо-французської війни (під Сольферіно на полі бою лишилися вмирати більше 9 тисяч скалічених солдат), фактично ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста – організації, що на добровільних засадах надавала би першу медичну допомогу пораненим. Пізніше Дюнан став першим лауреатом Нобелевської премії миру. Принципами, які він започаткував в цій організації, почали користуватись активні громадяни в багатьох країнах світу, і цей рух поступово охоплював різні види діяльності: допомога бідним, важкохворим, сиротам, навчання грамоті, боротьба з пияцтвом. В ХІХ столітті особливо розвивається благодійницька діяльність, яка ставить собі ту ж мету. Отже, волонтерство (від фр. volontaire (доброволець)→ лат. voluntarius → лат. Voluntas  (вільневолевиявлення) → лат. volō (бажання, намір)) - це добровільна безкорисна суспільно корисна діяльність. Може здійснюватись і окремими людьми, і організаціями. У 1920-ті роки у Франції біля Вердена був організований перший волонтерський загін за участі французької та німецької молоді. 152 волонтери відновлювали зруйновані Першою світовою війною ферми, не отримуючи за свою працю кошти. При цьому зацікавлена сторона забезпечувала добровільних працівників житлом, харчуванням, медичним страхуванням – цей принцип організації волонтерського руху зберігся і в наш час. З цього й почала свою діяльність Міжнародна громадська служба, яку заснував П’єр Сересоль у 1920 році як гуманітарний рух. Принцип її – «Не говорити, а діяти». Розквіт

7

волонтерського руху в США припадає на 1930-ті роки, в цей час у ньому взяло участь близько 3-х мільйонів молоді. Президентом Ф. Рузвельтом була створена волонтерська організація Civilian Conservation Corps для зниження рівня безробіття. Наступний розквіт волонтерства в США починаться з 1961 року, коли Президент Д. Кеннеді створив організацію «Служба миру». У 1970 році в Ізраїлі була створена національна цивільна служба для того, щоб забезпечувати можливість волонтерського служіння для релігійних єврейських дівчат, які згідно з законом не повинні проходити військову службу. У Європі з 1980-х років волонтерські загони широко розповсюджують екологічні проекти. В США, починаючи з 1993 року, при Президенті Б. Клінтоні, волонтерських рух досяг найбільших розмахів. Оскільки Президент фінансував волонтерські служби, до 1996 року волонтерів стало уже 35 тисяч. В Парижі 14 вересня 1990 року на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна декларація волонтерів. В ній визначаються цілі, значення, принципи руху. Сьогодні волонтерські організації існують у 80 країнах світу. Генеральна Асамблея ООН проголосила 2001 рік Міжнародним роком волонтерів. Основними цілями проведення його були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога  та сприяння їй, популяризація, створення мережі поширення та обміну інформації про неї. Умовою виконання поставлених завдань є співпраця таких секторів суспільства, як громадські організації, держава, приватні особи.  Сьогодні волонтерів більш ніж зі 100 країн світу об’єднано в глобальний світовий рух, який стає все більш впливовим. Так, в США кількість волонтерів складає близько 60% серед жінок, які присвячують волонтерській діяльності в середньому 3,4 год. на тиждень, та близько 50% серед чоловіків (3,6 год. на тиждень). Громадяни Канади працюють волонтерами в середньому 191 год. на рік, що є еквівалентом 578 000
робочим місцям з повною зайнятістю. У Франції в акціях волонтерських
організацій приймають участь 19% дорослого населення (з них 60%
 

8

регулярно), віддаючи волонтерській діяльності більше 20 год. на місяць.
Кожен третій громадянин ФРН (22 млн осіб) є волонтером та присвячує
праці в волонтерських асоціаціях, проектах і групах взаємодопомоги більше
15 год. на місяць. На жаль сьогодні в Україні волонтерством вже пішло на спад із-за недоцільної політики держави та малої підтримки.

РОЗДІЛ ІІ                                                                                                                      9

ВОЛОНТЕРСТВО В УКРАЇНІ.

2.1. Історичні умови розвитоку волонтерського   руху в Україні ( до початку ХХІ ст.)

   В Україні волонтерство також має свої корені. В цілому немає  точної дати утворення волонтерського руху з допомоги армії в цілому в Україні, як і точної дати формування їх у волонтерські організації. Як пише дослідниця історії Галичини Адріана Огорчак, «українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн». Усім відомі імена Костянтина Островського, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, які не тільки були відомими політичними діячами, але й меценатами і благодійниками. Підґрунтям для розвитку волонтерства стали милосердя, благодійність, альтруїзм, гуманізм, небайдужість до сторонніх проблем, які були здавна притаманні українцям. Точних відомостей стосовно започаткування волонтерського руху задля допомоги військовим теж немає. На думку вітчизняного науковця Н. В. Заверико, історія волонтерства в Україні нараховує понад 100 років. Першими вітчизняними волонтерами можна вважати представників Червоного Хреста, які організовували добровільний запис у сестри милосердя для роботи в шпиталях та лікарнях для бідних. За деякими даними,  зберігалася розписка від 21 січня 1919 року щодо пожертви селянами другій сотні Окремого куріння Січових стрільців м. Нового  Буга: 38 хлібів, 12 кусків сала, 11 карбованців і 60 копійок. У радянський період, де панував дух братства, спільноти, волонтерство набуло риси почесної повинності, згадаймо хоча б славнозвісні «суботники» або ж «недільники». Частенько можна було почути фразу: «добровільно-примусово». Сутнісний зміст явища добровільництва було змінено, а добра воля окремої людини була підмінена волею спільноти, держави, влади, які ставилися вище за окрему особистість.

10

Мабуть, саме тому дуже важко відновити престиж і статус волонтерської праці в сучасних умовах. Звісно, майже 27 років незалежності України – чималий термін. Однак, матеріальні проблеми, засилля світогляду «моя хата з краю», надмірна прагматичність пересічного українця не дають явищу «волонтерства» зацвісти у повну силу. У своїй  суті поняття «волонтерство» прийшло до нас разом зі словами «громадянське суспільство» та «демократія», «громадські організації». Волонтерство – це фундамент громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити громадські організації й благодійність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади та бізнесу. У незалежній Україні розвиток волонтерського руху датується початком 90-х років XX ст., коли було створено службу під назвою «Телефон Довіри», де працювали волонтери (доброчинний Телефон Довіри в Одесі). З 1992 року в Україні починає активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді (зараз центрів соціальних слуб для сім’ї, дітей та молоді). Головна мета їхньої діяльності – реалізація державної молодіжної політики та завдань, окреслених у Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15.12.1992, № 2859) і Законі Україні «Про сприяння становленню та соціальному розвитку молоді в Україні» (05.02.1993, № 2998-ХІІ). Саме створення центрів соціальних служб для молоді (нині – центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді) спричинило активний розвиток волонтерського руху. У цей період активно здійснювалася підготовка волонтерів до реалізації різних вузькоспеціалізованих програм, а саме: робота з безпритульними, соціально-педагогічна підтримка дітей та молоді з особливими потребами, консультування у службі «Телефон Довіри», просвітницька профілактична діяльність з найгостріших проблем – наркозалежності, ВІЛ/СНІДу, тютюнопаління та зловживання алкоголем тощо. Поряд з державними організаціями, які залучають до діяльності волонтерів, починають створюватися громадські організації, метою діяльності яких є об’єднання та координація зусиль у справі сприяння розвитку волонтерського руху в Україні та захисту

11

законних інтересів своїх членів. Однією з перших таких організацій був Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», заснований на початку 1995 року та юридично зареєстрований 1998 року (зареєстровано Міністерством юстиції України 16 грудня 1998 року, рішення № 1104). На західний манер волонтерство в Україні почали називати на початку 90-х років ХХ століття, а офіційно його було визнано постановою Кабінету Міністрів від 10 грудня 2003 року № 1895, якою також затверджено Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг, а також Законом України від 19 квітня 2011 року за № 3236-VI «Про волонтерську діяльність». Особливість волонтерського руху в Україні полягає в тому, що найчисельнішою його групою є учнівська і студентська молодь. Діяльність здійснювали спочатку окремі волонтери, які об’єднувалися в групи. З часом з’явилися лідери, що об’єднали ці роз’єднані групи і почали працювати під централізованим керівництвом, а це  посилило вплив на державний апарат та ефективність допомоги. Єдиний потужний сплеск волонтерської активності в Україні відбувся під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 р.. За даними організаційного комітету «ЄВРО-2012 Україна», при потребі приблизно у 5,5 тис. волонтерів від бажаючих стати волонтерами УЄФА надійшло майже 24 тис. заявок, з яких більшість (90 %) були з України та Польщі.

2.2.  Рух волонтерів під час Євромайдану та Революції Гідності.

    Волонтерство в Україні набуло масового характеру під час Евромайдана. Теплі речі, шини, бензин для коктейлів Молотова, продукти і ліки для протестувальників передавали громадяни, які в силу якихось обставин самі не могли стояти на Майдані. Досить швидко з'явилися люди, через яких допомога почала проходити централізовано. Людина акумулював у себе в пункті/палатці/приміщенні допомогу від громадян і далі роздавав нужденним. Після трагічних подій в лютому 2014 р., коли силовий розгін Евромайдана призвів до сотень убитих і постраждалих, волонтери з Майдану перемістилися в

12

лікарні, де продовжили збирати допомогу – в основному ліки і кошти для лікування за кордоном. Волонтери та громадські активісти, які понад три місяці  забезпечували життєдіяльність столичного Євромайдану, почали висвітлювати  деталі своєї роботи. Серед тих, хто присвятив себе боротьбі з режимом - лікарі, підприємці, науковці, студенти, які на час революції залишили свої робочі місця чи покинули навчання та стали простими волонтерами. Приведемо розповідь одного з волонтерів: «Зараз, з майдану девіденти збирає нова влада та політичні сили. Ми ж піару не прагнемо, а просто хочемо подякувати колегам, які стояли з нами, пакуючи ліки, харчі та амуніцію на Київ чи допомагаючи пораненим майданівцям», - каже координатор зі збору медикаментів у Львові та член Комітету підприємців Львівщини Лілія Бойко. «Почали підприємці з відправки студентів на Київ: купували їм квитки на автобуси та потяги. Коли ж 19 лютого у столиці з’явилися перші поранені, люди масово почали зносити ліки у пункт відправки, що тоді діяв у Віденській Кав’ярні. Активісти постійно контактували з майданівськими медиками і знали, які саме ліки і в якій кількості відправляти до Києва. Медикаментів  несли настільки багато, що за перші півдня ними завалили половину приміщення Віденської Кав’ярні. А впродовж наступних чотирьох днів люди повністю зібрали необхідну кількість ліків для потреб Євромайдану. Ліки не було де зберігати, відтак волонтери попросили допомоги в настоятеля гарнізонного храму Петра і Павла отця Суса, аби  налагодити  у храмі процес збору, фасування та відправки медпрепаратів.» Після того, як бої у Києві завершилися,   активісти-волонтери налагодили постачання медикаментів вже в місцеві лікарні, куди почали привозити на лікування травмованих євромайданівців. Так, 150 поранених прийняв Львів, ще 20 людей з важкими травмами відправили  на лікування за кордон. «І хоча приймаюча сторона брала всі витрати на себе, кожному хворому із зібраних людьми коштів додатково давали в дорогу по 500 євро. Постраждалим активістам,  які виписувалися з наших лікарень видавали на руки по 3 тисячі гривень», - зазначає Лілія Бойко.  Громадські активісти налагодили процес відправки до Києва харчів, одягу та

13

захисної амуніції. Так, один з координаторів Євромайдану у Львові – Андрій Салюк казав: «За понад три місяці  революційних подій  зі Львова вдалося відправити до Києва 42 фури з  провізією.  Всі автомобілі  були відіслані коштами, які збирав і жертвував Комітет підприємців Львівщини…» - резюмує Олег Салюк.  

2.3. Значення волонтерської діяльності для Збройних   сил України в проведені Антитерористичної операції на сході країни.

   2014 рік позначився суттєвим зростанням кількості громадян України, залучених до благочинної та волонтерської діяльності. Так, за даними соціологічного дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва»спільно з КМІС, 32,5 % українців лише протягом травня-вересня 2014 р. мали досвід переказів коштів на рахунки української армії. Ще 23 % громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти саме через ці громадські інституції. 9% громадян приймали участь у магазинних акціях, купивши товари за списками для потреб армії та передавши їх волонтерам. Особисто допомагали вимушеним переселенцям речами та грошима 7 % українських громадян. Безпосереднім збором коштів, ліків, речей та доставкою їх в зону проведення АТО займались 3%. Згідно із даними дослідження «Волонтерський рух в Україні», підготовленого GfK Ukraine на замовлення ООН в Україні, громадяни
України надають великого значення волонтерському руху в розвитку суспільних процесів: 62% визнають роль волонтерів у змінах останнього року; 85% вважають, що волонтерський рух допомагає зміцненню миру; 81% схильні вважати волонтерський рух обов’язковою складовою громадянського суспільства. Експерти вказують, що майже 1/4 українців (23%) мали досвід волонтерства, із них 9 % почали займатись волонтерством протягом останнього року. Основним напрямком діяльності волонтерів у 2014 р. Стала допомога українській армії та пораненим – цим займались 70% волонтерів. До подій, що сталися в Україні у 2014 р., найбільш актуальними напрямками діяльності волонтерів були допомога

14

соціально незахищеним групам населення. Респонденти дослідження «Волонтерський рух в Україні» відповіли й на запитання щодо власної участі в благодійній діяльності. Так, 74 % з них жертвували кошти на різні цілі коли-небудь у житті, з яких 25 % зробили благодійні внески протягом останніх 12-ти місяців. Їх суми пожертв різняться та складають від кількох гривень до 283 тис. грн на рік. Найбільш охоче громадяни України жертвували на допомогу українській армії, пораненим та хворим дітям. У 2014 р. кількість таких громадян
збільшилась (63 %), тоді як раніше в середньому пожертви здійснювали
49% з них. Результати соціологічних досліджень також свідчать про те, що
український волонтерський рух у 2014 р. за масштабом поширення став
безпрецедентним виявом громадської самоорганізації. Зростання активності волонтерського руху було обумовлене двома основними факторами: внутрішньополітичною кризою, що призвела до розбалансування системи державного управління, дефіциту якісних управлінських рішень, браку ресурсних можливостей та зовнішньою агресією, яка поглибила дисбаланс між здатністю держави ефективно виконувати свої функції та забезпеченням основних потреб громадян. Кризові процеси в країні та зовнішні впливи поставили під загрозу існування України як національної держави, що було сприйнято громадянами як
особистий виклик, загрозу їх самоідентифікації. За таких обставин патріотично налаштовані люди взяли на себе відповідальність за розвиток поточної ситуації, пов’язаної із подіями на євромайданах країни та військовими діями  на її теренах. При цьому волонтерська діяльність набула усіх ознак найбільш дієвої форми
самоорганізації населення. Умови функціонування волонтерського руху під час євромайданів та військових дій були різними, в залежності від ролі держави у цих процесах. Протистояння представників громадянського суспільства із бюрократичною системою під час Революції Гідності віднесло більшість громадських об’єднань (у тому числі безпекового спрямування) до опозиційного табору. Згодом, військова агресія ззовні об’єднала зусилля громадянського
 

15

суспільства і держави у боротьбі з нею. Окрім того, волонтерська робота на
євромайданах була для більшості її виконавців першим досвідом та
стихійним проявом небайдужого ставлення до перебігу подій. Подальший
розвиток волонтерського руху, пов’язаний із військовими діями, був більш
структурований та потужний, тому що спирався на раніше здобуті
напрацювання. Представники волонтерських об’єднань на євромайданах здійснювали, як акумуляцію ресурсів з подальшою передачею їх на потреби
життєдіяльності наметових містечок (продовольство, медикаменти, побутові
речі тощо), так і особисто виконували роботу соціального, просвітницького,
медичного, інформаційного направлення. Багато тисяч українських патріотів
фактично виконували волонтерську роботу, не входячи до організованих
осередків: надавали притулок протестувальникам, забезпечували їх
продуктами харчування, здійснювали інші функції волонтерів. Характерною особливістю розвитку волонтерського руху в цей період стало залучення соціальних мереж до підтримки та поширення громадянських ініціатив, які здебільшого функціонували у форматі «неформальних волонтерських груп». Інформаційні технології допомогли створити нову якість комунікації між однодумцями, пришвидшили термін виведення волонтерських проектів на рівень їх практичної реалізації. Видається неможливим визначити реальний кількісний склад учасників волонтерського руху через постійне його поповнення, небажання афішувати свою діяльність та напівлегальність частини волонтерських організацій. Проте саме такі гнучкі форми волонтерської діяльності виявилися найбільш продуктивними. Обхід бюрократичних процедур за умов екстраординарних обставин призводив до економії часу, що позитивно вплинуло на якість волонтерських послуг. Роль волонтерів у підтримці української армії, коли розпочалася російська агресія, важко переоцінити. У 2014 році Збройним силам України не вистачало людей, ресурсів, спроможностей. Під час відомого засідання РНБО 28 лютого 2014 року тодішній міністр оборони Ігор Тенюх визнавав, що у стані бойової готовності усього 5 тисяч

16

військовослужбовців, а шоломами та бронежилетами забезпечено усього 4% українських військових. Події пов’язані із сепаратистськими рухами на Півдні та Сході України позначилися на конструкції волонтерської діяльності та умовах її здійснення: зміщено акцент з допомоги цивільному населенню та постачання всього необхідного для проведення АТО. Найбільш ефективний внесок до посилення обороноздатності держави волонтерський рух зробив
саме на початку військових дій у Донецькій та Луганських областях, коли
забезпечення державою силових підрозділів здійснювалося повільно, не
вистачало елементарних систем захисту, обмундирування та продовольства.
За лічені місяці волонтерські ініціативи перетворилися в потужні організації,
діяльність яких була спрямована на забезпечення майже всього спектру
потреб, як силових структур, так і громадян, що постраждали від військових
дій. Вирішальну роль у цьому процесі відіграли два фактори: патріотичний
підйом у суспільстві, що призвів до появи безпрецедентної кількості
волонтерів й благодійників; менеджерські якості керівників волонтерських
організацій. Серед найбільш помітних організацій необхідно виділити волонтерське об’єднання «Народний тил», що включає «Колеса народного тилу» (постачання машин до АТО), «Медичний народний тил» (постачання ліків до АТО), Help Army, «Крила Феніксу», «Армія SOS», «Народний проект»,
Волонтерська сотня. Зауважимо, що перелік прикладів ефективної самоорганізації волонтерів набагато ширший й включає тисячі, як організаційних утворень, так і людей, які одноосібно займаються волонтерською діяльністю. З багатьох напрямків роботи волонтерів, спрямованої на протидію зовнішньої агресії та її наслідків, можна виділити чотири основні, якими вони опікуються найбільше: збір та доставка в зону проведення АТО необхідних ресурсів; надання медичної допомоги постраждалим в ході її проведення; допомога вимушеним переселенцям; пошук зниклих безвісті тазвільнення полонених. Отже, найбільш поширений вид волонтерської діяльності під час військових дій – це  забезпечення українських військових в зоні проведення АТО необхідними ресурсами. Заклик

17

щодо їх збору сформованими у соціальних мережах волонтерськими групами був підтриманий небайдужими людьми в Україні та за її межами. Відчутну підтримку волонтерському руху надає українська діаспора, представники якої пересилають до України грошові перекази, медичні препарати, приціли, господарські товари тощо. У багатьох країнах, де українці складають згуртовані діаспорні осередки, місцевими волонтерськими організаціями проводяться чисельні громадські акції на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України. Одним з успішних методів волонтерської допомоги силовим структурам є надання адресної допомоги їх окремим підрозділам. Але представники волонтерства мають практику надання допомоги особисто підрозділам. Волонтери це пояснюють наявністю випадків, коли ресурси не доходять до адресата.  Дуже потужно у волонтерському русі представлений медичний напрямок. Так, волонтери-медики були задіяні під час збору медикаменів на потреби учасників громадського протистояння під час проведення євромайданів та силових структур у зоні проведення АТО. При цьому вони створювали власні та входили до добровольчих батальйонів, надавали медичну допомогу у прифронтових лікарнях та забезпечували їх необхідним обладнанням. І саме волонтери-медики до налагодження стабільної роботи медичних служб під час бойових дій здійснювали їхні функції. Події 2014 року в Україні стали для її громадян важким психологічним випробуванням. Організована на Євромайдані психологічна служба трансформувалася у Психологічну кризову службу, підрозділи якої займаються допомогою пораненим, сім’ям загиблих, переселенцям. Окремі групи волонтерів-психологів постійно перебувають в зоні проведення АТО, де вони проводять психологічні тренінги з українськими військовими та займаються реабілітацією постраждалих під час військових дій. Необхідно також відзначити вагомий внесок українських громадян, які у волонтерській роботі використовують комп’ютерні технології. Так, під час проведення євромайданів вони створювали сайти, які забезпечували інформаційну підтримку їх учасників, допомагали координувати спільні протестні дії. Події на Сході України перепрофілювали

18

діяльність ІТ-волонтерів, які почали займатися розробкою електронних планшетів для армійських підрозділів. Волонтери у зоні проведення АТО були чи не єдиною активною групою, яку могли сприймати тимчасово контролюючі українські території сили. Насамперед це стосувалося місцевих волонтерів. Так, пастор церкви «Добра вість» П. Дудник разом із командою волонтерів вивіз із Слов’янська майже 3 тис. чол. Створений на базі фонду Р. Ахметова «Розвиток України» гуманітарний штаб «Допоможемо» у взаємодії з міжнародними організаціями, обласними державними адміністраціями, волонтерськими та громадськими організаціями є найбільшим приватним агрегатором благодійної допомоги жителям Донецької та Луганської областей, які постраждали в ході військових дій. Основними видами діяльності цієї громадської структури є евакуація людей з окупованих територій, доставка у звільнені міста та в зону АТО гуманітарної допомоги, розселення постраждалих в санаторіях, таборах в місцях, вільних від проведення військових дій, адресна допомога. Слід визнати, що волонтерський рух на окупованих територіях України перебуває у важких умовах. Представники квазідержавних утворень ДНР і ЛНР не визнають діяльність неконтрольованих ними громадських об’єднань, що змушує волонтерів або співпрацювати із «новою владою», або вести підпільну діяльність. Так, волонтери Донецька, які були вимушені діяти анонімно, влітку 2014 р. забезпечували продовольством, медикаментами та засобами гігієни гуртожитки, в яких проживали біженці з небезпечних районів міста, організовували пункти безкоштовного харчування для тих громадян, що опинилися на межі виживання. Втім, складна ситуація із забезпеченням ресурсами міста та фізична небезпека для волонтерів і представників благодійних організацій звели їхню діяльність до мінімуму. Водночас, створеній в Донецьку ініціативній групі волонтерів «Відповідальні громадяни» вдається здійснювати благодійні проекти, спираючись в основному на ресурси міжнародних місій «Лікарі без кордонів» та «Червоний хрест», а також на кошти заможних донеччан-переселенців. «Відповідальні громадяни» впродовж останнього часу отримували посилки від волонтерів з

19

Харкова, Одеси, Києва і Маріуполя. На їхні карткові рахунки грошові перекази здійснюються з України, Європи, Росії. Разом з тим, місцеві активісти констатують відсутність пропозицій з боку української влади щодо використання потенціалу волонтерських організацій на окупованих українських територіях. Розвиток волонтерського руху в окремих регіонах України має свої характерні особливості. Так, харківські волонтери створили колективну мережу активістів, в якій працюють до десяти волонтерських груп – Help Army. Кожна група веде свій напрямок діяльності в регіоні: допомога силовим структурам, медичним установам, біженцям, пораненим та їх рідним. Водночас, для забезпечення силових структур необхідними матеріальними ресурсами місцеві бізнесмени створили фонд «Мир та порядок», який став координувати діяльність волонтерів та обласноївлади.Запропоновані Фондом волонтери стали радниками голови харківської облдержадміністрації та опікуються проблемами армії, біженців, поранених. Таким чином бізнес взяв на себе відповідальність та створив своєрідний діалоговий майданчик для волонтерських організацій та владних структур. У жовтні 2014 при Міністерстві оборони була створена Рада волонтерів під керівництвом Давида Арахамії. Її завданнями стали речове забезпечення армії, ремонт техніки, закупівля приладів та військова медицина. Раді було доручено розпоряджатися бюджетними коштами (в тому числі із надходжень з SMS на номер «565») на суму 60 млн. гривень. В листопаді 2014
близько 30 волонтерських груп об'єдналися в громадську організацію «Асоціація народних волонтерів України». За її даними, вона має кілька комітетів, від яких делегуються по 2 особи в Раду волонтерів при Міноборони, а троє членів її координаційної ради призначені заступниками міністра. Асоціація звітує про низку досягнень у галузях організації, підготовки та забезпечення
військових формувань винагородження.

20

ВИСНОВКИ

   Сьогодні волонтерів більш ніж зі 100 країн світу об’єднано вглобальний світовий рух, який стає все більш впливовим. Так, в США кількість волонтерів складає близько 60% серед жінок, якіприсвячують волонтерській діяльності в середньому 3,4 год. на тиждень, та близько 50% серед чоловіків (3,6 год. на тиждень). Громадяни Канади працюють волонтерами в середньому 191 год. на рік, що є еквівалентом 578 000 робочим місцям з повною зайнятістю. У Франції в акціях волонтерськихорганізацій приймають участь 19% дорослого населення (з них 60 %регулярно), віддаючи волонтерській діяльності більше 20 год. на місяць. Кожен третій громадянин ФРН (22 млн осіб) є волонтером та присвячує
праці в волонтерських асоціаціях, проектах і групах взаємодопомоги більше
15 год. на місяць. В Південній Кореї вартість послуг волонтерства
перевищує $ 2 млрд на рік. Досвід роботи волонтером мають 26 % громадян
Японії, 48 % з них впевнені у тому, що волонтерська праця дуже корисна
для особистого зростання та суспільства в цілому. 72 % волонтерів Ірландії
вважають, що вони виконують те, що ніколи не може бути зроблено
оплачуванимиробітниками. Загалом кожного року волонтерською діяльністю охопленопонади  100 млн осіб дорослого населення планети. Разом із відновленням традицій благодійності як невід’ємна її складова у незалежній Україні починає активно розвиватися волонтерський рух. Це благодійна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без  заробітної платні, просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства загалом, гуманістична діяльність, яка спрямована на соціальну допомогу певним верствам населення, розвиток добробуту та процвітання суспільства. У 2014 р. волонтерський рух в Україні за масштабом поширення став показовим виявом громадської самоорганізації. За умов розбалансування системи державного управління, браку ресурсних можливостей тазовнішньої агресії волонтерські організації виконують функції держави із забезпечення силових структур та постраждалих громадян в ході збройного протистояння.

     Вирішальну роль у цьому процесі відіграє патріотичний
підйом в українському суспільстві, що призвів до появи безпрецедентної
кількості волонтерів й жертводавців. Прийняття системного законодавства, спрямованого на врегулюванняблагодійної та волонтерської діяльності, безумовно, створює умови длярозвитку якісно нового рівня цієї діяльності та

21

взаємодії волонтерів, взаємодії з органами державної влади. Однак  волонтерство і благодійництво є дещо різними видами суспільної діяльності. Адже благодійництво не передбачає особистої безпосередньої участі у суспільно важливій роботі (не потрібно чергувати в притулку, розвозити нужденним харчі і ліки, готувати їжу). Благодійники, як правило, обмежуються фінансовою допомогою, а також нерідко розраховують на різні пільги з боку держави (що частенько і отримують). У волонтерів інші погляди. Це в першу чергу – особиста безпосередня участь у вирішенні певної суспільно важливої проблеми. Також визначальним є принцип добровільності, адже волонтер діє за покликом душі, з почуття потреби реалізувати свою громадянську позицію (саме такі люди формують суспільну свідомість). Діяльність волонтерів безкорислива, неприбуткова. Вони не отримують ні зарплати, ні жодної матеріальної вигоди, все роблять безкоштовно. І єдина їх нагорода – визнання громади, що може трансформуватись в обрання на різні державні посади чи висування на нагородження медалями та орденами. І нарешті, волонтерська робота носить суспільно важливий характер, тобто спрямовується на вирішення проблеми, що турбує багатьох громадян і з певних причин не може повністю вирішитись зусиллями держави. Недостатній рівень соціального захисту військовослужбовців, як свідчить закордонний і вітчизняний досвід, негативно позначається на якісному складі війська, знижує мотивацію, породжує невдоволення тощо. У цьому зв’язку визначено ключові напрями діяльності органів державної влади у сфері посилення соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь в АТО. До них віднесено: створення єдиного реєстру учасників АТО, що дозволитьзабезпечити їм та їхнім сім’ям належний рівень соціального захисту та гарантій; побудова ефективної моделігрошового забезпечення військовослужбовців;створення дієвого механізму забезпечення житлом військовослужбовців таїх сімей; підвищення ефективностііснуючої системи пільг та компенсацій для учасників АТО та членів їхніх сімей;удосконалення механізму вирішення соціальних проблем в умовах військового навчання, несення бойової та допоміжної служби; створення системи психологічної та фізіологічної реабілітації; забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• Бесчaтний В. М. Громадські об’єднання в Україні [Електронний ресурс] / В. М. Бесчaтний. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16330826/ pravo/volonterskiy_ruh_ukrayini. – Заголовок з екрану. 2. Волонтерство: порaдник для оргaнізaторa волонтерського руху [Текст] / укл. Лях Т. Л., aвт. кол.: О. В. Безпaлько, Н. В. Зaверіко, І. Д. Звєрєвa, Н. В. Зимовець тa ін. – К.: ВГЦ «Волонтер», 2001. – 176 с. 3. Вaйнaлохa, Р. Х. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку [Текст] / Р. Х. Вaйнолa, A. Й. Кaпськa, Н. М. Комaровa. – К.: Aкaдемпрес, 2002. – 467с. 4.
• Лях Т. Л. Волонтерство як суспільний феномен / Т. Л. Лях // Проблеми педагогічних технологій: зб. наук. пр. / Волинський державний університет імені Лесі Українки. – Луцьк: Волинський академічний дім, 2004. – Вип. 3–4. – С. 139–14О. Бардін. Волонтери // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.119 ISBN 978-966-611-818-2.
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
• Лях Т. Л., Хижняк О. В. (2012). Участь молоді у волонтерстві як важлива складова суспільної активності // Участь молоді в суспільному житті: досвід, можливості, бар'єри: щорічна доповідь Президенту України, Верховній Раді України, кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2011 року). С. 77-83.
• Лях Тетяна Леонідівна (2012) Проблеми нормативно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні // Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка «Вісник» (104). — С. 194—195.