Тема "Квіти. Створення композиції за творами Катерини Білокур( в техниці ебру)").

План-конспект заняття

Тема. Квіти. Створення композиції за творами Катерини Білокур( в техниці ебру).

Ознайомити вихованців із життям та творчістю української художниці Катерини Білокур та новою технікою «ебру»;

розвивати художньо-творчі здібності дітей, інтерес до завдань художньо-естетичного характеру, кмітливість, творчу фантазію;

формувати вміння розуміти твори живопису;

виховувати  шанобливе ставлення  до митців – вихідців із простого народу, гордість за українську художницю.

Обладнання заняття: портрет Катерини Білокур, мультимедійна презентація, репродукцій картин, альбомні листи, пензлики, стаканчики для води.

Хід заняття:
І. Організаційний момент

1.Перевірка готовності вихованців до заняття

2.Привітання

-Сьогодні до нас у клас завітала гостя, а кто вона відгадайте загадку:

Дихає, росте,

Гарно цвіте,

А ходити не може. (Квітка)

• Так, це квітка. Прошу  зібрати  всю  свою  енергію,  думки,  щоб  провести сьогодні заняття мислення,  розвитку ваших почуттів.  Сьогодні, діти, ми полинемо у чарівний світ краси - царство Квітів.
• Як людина може ввібрати у себе і подарувати іншим незрівнянну
  чарівність квітучої краси?
•        Що дає нам можливість побачити і відчути цю красу?

 Звичайно, мистецтво. Мистецтво музики, пензля, слова. Закривайте оченята: хвилину послухайте музику і намалюйте в уяві квітку, можливо, свою улюблену. І немає різниці, коли вона чарує своєю красою - весною чи влітку, восени чи взимку.

Велика  чарівна земля  України.  Ми  любимо  її неозорі степи і поля,  високі гори,  задумливі  ліси, тихі  береги  річок  та  озер. І  куди б не пішли: чи то у ліс, чи на луки, чи в поле – скрізь нас привітно зустрічають усмішки рідної землі – чарівні квіти. Їх стільки на землі, скільки зірок на небі.

Квіти – одне з найпрекрасніших творінь природи. Нехай вони супроводжують нас сьогодні і милують своєю красою і ніжністю.

Людьми створено багато символів, але квіти – найприємніший, найчарівніший з них.

-А зараз, наша квіточка  хоче дізнатися, як ви знаєте, назви квіток і приготувала для вас загадки:

1.У зеленім картузі
На одній стоїть нозі.
Коло вуха китиця
Щирим злотом світиться.
Звичка в нього є ота:
Він головку поверта
В бік, де сонце котиться,
Родичем доводиться
(Соняшник)

2. Перший раз цвіла—
Жовтою була,
Як дозріла—побіліла,
Схопилася, полетіла
Знову десь рости
Й жовто зацвісти
(Кульбаба)

3.Я найперша зацвітаю
Синім цвітом серед гаю,
Відгадайте, що за квітка,
Бо мене не стане влітку
(Пролісок)

4.Запалали в чистім полі,         
Наче галстуки червоні.
То палає в полі так
Польовий червоний...
(Мак)

5.Знають мене луг і води,
І криниці, й огороди,
І дівчина мене знає —
В косу радо заплітає.
Сніг потане — я радію,
Розвиваюсь, зеленію:
В нічку зоряну, весняну
Соловейків колихаю.
Одягаюсь білим цвітом,
Наливаюсь теплим літом.
Осінь холодом повіє —
Я шаріюсь — червонію.
Знають мене луг і води,
І криниці, й огороди,
І дівчина мене знає —
В косу пишну заплітає,
Діти, певне, мене знають,
Швидко загадку вгадають,
Бо нема тої людини,
Щоб не відала...
(Калини)

6.Наче сонце, серединка,
Пелюстків біла хустинка.
Знає бджілка і мурашка,
Що звуть квіточку ...
(Ромашка)

7.Посадила в квітнику
Квітку ніжну та струнку.
Жовті ніжні пелюстки,
Зеленесенькі листки.
В квітнику у мене зріс
Гордий красень... Це —
(Нарцис)

8.На квітник погляньте, діти,
Там козак стоїть між квітів.
Весь червоний – гордий пан.
Не козак це, а ...
(Тюльпан)

9.Ми у лісі проживаєм,
Дзвоном сонце зустрічаєм.
Маєм гарні сині очки,
Називаємось. ..
(Дзвіночки)

10.Чудова квіточка така,
Чорними брівками морга.
(Чорнобривці)

11.Всім квіткам вона княжна.

Дивовижна, запашна.

Хто не ВІРИТЬ і байдужий

Вразить того шипом …(троянда).

-Молодці! Тепер, ми разом з квіточкою, впевнені, що ви знаєте назви квітів.

Найзаповітніше, довірене лише мріям, те, що живе в душі, люди  пов’язують  із  квітами. Подивіться на дошку і разом зі мною прочитайте слова В. Симоненко.

Слів  на  описи  не трачу,  словом  не  передаси

Їх  земної,  безсловесної,  дивовижної  краси.

Люди  дивляться,  п’яніють,  в  них  кохаються  віки,

Нареченим  їх  дарують,  заплітають  у  вінки.

                                                                    В. Симоненко

Квіти  ваблять  наші  очі  дивовижною  красою,  зігрівають  наші  серця  своєю  надзвичайною  ніжністю  і  тендітністю. Квіти – неповторний дарунок природи. Їхнє безкінечне розмаїття, витончена гама барв і пахощів позитивно впливають на наші емоції і загальний психічний стан. Вирощування рослин, складання букетів і композиції створюють гарний настрій. Допомагають розвивати естетичний смак, краще розуміти світ прекрасного.

Давайте  сьогодні  на  занятті «поговоримо»  з  квітами і намалюємо їх.

ІІ.  Основна частина

1. Повідомлення  теми,  мети  і  завдань  заняття.

      Мотивація  навчальної  діяльності.

-Квіти на землі! Як їх багато! Вони є окрасою життя. Квіти нас чарують найтоншими пахощами, милують наше око багатющою гамою кольорів.(Подивіться, які гарні квіти ви підготували до нашого заняття).

Уявіть себе серед квітучого лугу, поруч ніжно-білих ромашок, принишклих дзвіночків, голубооких незабудок, серед колосся, стиглого жита. Вдихніть їх ніжний запашний аромат.  Які почуття у вас виникли?

- А от деякі люди, потрапивши в полон квітів, відчували на своїх щоках сльози. Але це були щирі сльози радості і щастя. До числа таких людей належить і Катерина Василівна Білокур (показую портрет) - видатна українська художниця.

Ще раз гляньте на дошку. Тема  нашого заняття: «Квіти. Створення композиції за творами Катерини Білокур( в техниці ебру)».

•  (педагог  читає епіграф).

2. Розповідь педагога

Педагог. Самобутня, Чудова, Неперевершена і дуже Українська. Її днем народження був день Великомучениці Катерини. Художниця, проста українська селянка, якій не дала Доля вивчитись, і яка була все життя прикута до важкої селянської праці, яка знехтувала особистим щастям в загальнолюдському розумінні, яку колись зневажали і не любили за непереборний потяг до краси і малювання…

Сьогодні ми запросили Вас на мистецькі світлини «Квітковий рай Катерини Білокур», присвячені самобутньому майстру пензля К.Білокур.(Слайд 1)

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київська область) у селянській родині. Коли їй виповнилося приблизно 6-7 років, Катерина самотужки навчилася читати. На сімейній раді вирішили Катрю до школи не віддавати, оскільки читати вона вміє. На цьому її освіта закінчилася.
Уперше вона спробувала малювати вуглиною на шматку домашнього полотна. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, на думку всіх, заняттям. (Слайд 2)

Було вжито невідкладних заходів – різки та найсуворіша заборона малювати. Відтепер дівчинці доводилося творити потайки. Удень вона працювала в полі, на городі, а увечері, попоравшись у господарстві, до ночі малювала. Пензлі виготовляла власноруч зі щетини тварин. Використовувала фарби, які виготовляла з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалося дістати й олійні фарби. Катерина малювала здебільшого квіти, іноді портрети.(Слайд 3.  Городні квіти (1952)
Ведуча. “Квітка, як і людина, – має душу! Квіти – живі істоти. Зірвана квітка – уже не квітка. Це зламана жіноча доля. Не рвіть їх! Нехай цвітуть на радість людям і сонцю”. Таку мудрість дано не кожному. Їй дано. Вона завжди була самотньою, чужою у своєму оточенні.
(Слайд 4) .У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та Київського театрального технікуму, але не мала атестата про середню освіту. Тому мусила всього досягати самотужки. І вона почала малювати ще з більшою пристрастю. Учителем для неї стала жива природа. 1934 року Катря Білокур створює “Берізку” – одну з трьох картин, що принесли їй усесвітню популярність. Через рік народжуються “Квіти за тином” – ще один прославлений шедевр. (Слайд 5. Квіти за тином (1935)
     У ботанічній подібності її квітів і рослин, фруктів, овочів, злаків, дарів рідної Богданівки помітною є мрія про ідеал. Глядачі нібито повертаються обличчям до справжньої краси – величної, святкової, не затьмареної буднями. Не дивує також і те, що квіти (городні, польові, берегові, гайові, лісові), які різняться за порою цвітіння, опиняються в її композиціях поряд – то у вінку чи букеті, то на столі, то в якомусь неозначеному просторі.
   Настає 1939 рік. Катерині Білокур виповнилося 39 років. За сільськими уявленнями, вона вже стара, і до того ж дивачка, яка “все квіточки малює”. Якось до неї посватався красень із сусіднього села Журавки. Та коли він мав ось-ось зайти до хати, у неї виникла думка: “Поїду на могилу Тараса Шевченка, у нього попитаю ради-розради”. Похапцем зібравшись, поїхала до Канева. (Слайд 6)

Ведуча. Отак і вік звікувала самотою. Її дітьми стали квіти. Але, здається, саме 1939 році часи випробувань для неї минають. Катерина створює картини: «Польові квіти», (1941«Квіти увечері»,). (Слайд 7, 8)
    У другій половині 1940 року у Полтаві влаштовано першу персональну виставку. Лише на сороковому році життя про Катерину Білокур заговорили як про самобутню мистецьку особистість. Але чорним круком прилетіла на українську землю велика трагедія – війна. За свідченням самої художниці, у полум’ї війни загинуло 11 картин, згоріли разом із Полтавським музеєм. (Слайд 9. Квіти на блакитному тлі (1942-43)

Ведуча. У роки окупації Катерина майже не малювала. Але у 1942-1943 роках вона створює одну з кращих композицій “Квіти на блакитному тлі”, яку дарує Київському музею Тараса Шевченка. Після визволення села від фашистів Катерина Білокур створює чудові твори: “Буйна”, “Декоративні квіти” (1945), “Привіт урожаю” (1946). (Слайд 10, 11. 12.

Читець. Послухайте вірш Олесі Тоцько «Квіти України»

Соняхи, жоржина,

Айстри і шипшина,
Васильки, ромашки,
Лілії, волошки,
Мальви, чорнобривці,
Звіробій, чорниці,
М’ята і калина,
Маки, горобина,
Півники, брусниця,
Грицики, суниця,
Нагідки, космеї,
Рожі, калатеї,
Примули, малина,
Рута та ожина –
Це усе рослини
Й квіти України.
Ведуча. Однією з найяскравіших за емоційною силою впливу і найвідоміших є картина “Цар-колос”. (Слайд 13)Усе в композиції підпорядковане розкриттю тематичного вузла твору – життєдайній силі хліба, колосу. Картина одразу стала знаменитою та, на жаль, не збереглася до наших днів. 1957 року на виставці в Парижі картину було викрадено. Розуміючи значення цього твору, художниця зробила варіанти картини.

Педагог. Послухайте вірш «Катерина Білокур: завивання вінка» В.Голобородько

З ранньої весни готується вити вінок:

вибере коло хати сонячну місцину,

скопає глибоченько, заскородить рівненько,

яку квітку посіє, яку пересадить,

чистенько прополе, дбайливо виполиває –

принесе мольберта,

поставить біля білої квітки

і перемалює її на полотно,

буде перша квітка на віночок.

А згодом, дивись, уже розквітли

і рожеві, і блакитні, і червоні –

тільки встигай малювати.

Від весни і до пізньої осені,

поки остання квітка не відцвіте у городчику,

перемальовує квіти на вінок дівочий,

літо вплітає квітами у вінок,

летіння літа зупиняє пензликом.

Але літо минає –

вінок недомальованим лишається,

«хай на друге літо домалюю».

Квітку до квітки, день до дня,

місяць до місяця,

рік до року –

в’є дівочий вінок,

малюванням скасувала відцвітання,

щоб було вічне літо.

У вінкові, звитому з квіток усього літа, дівчиною,

яка починає дівування кожної наступної весни,

стоїть із пензликом у руці посеред вічного літа. (Слайд 14. Фото П. Пікассо )
Ведуча. 1950-ті роки є вершиною творчості художниці. 1954 року в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини, які високо оцінив Пабло Пікассо. Світ облетіли його слова: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ!”. Через два роки Катерина Білокур отримала звання народної художниці України. (Слайд 15. Хата в Богданівці (1955)
Педагог читає вірш Ганни Чубач «Діти Катерини Білокур.

Богданівка – не Богом дане,

Не чортом прокляте село,

А та земля, де на світанні

Найбільше квітів розцвіло.

І гомонять вони, як люди,

І мова їхня – голосна.

Таких квіток ніде не буде,

Хіба що вицвітуть у снах.

Такі – не хиляться, не в’януть,

Таких морози не приб’ють.

І навіть росами тумани

Перед світанком не заллють.

На них немає ні пилинки.

Це їх не можна не любить.

Це їх самотня добра жінка

Колись навчила говорить.

Усі вони у світ широкий

Зітхають крильцями бджоли.

Лиш чорнобривчик кароокий

Ще не говорить, бо малий.

Але і він – уже сміється,

І тулить личко до листа,

І сам собі таким здається,

Як хтіли пензель і рука.

Його сестра, струнка жоржинка,

Усім розказує про те,

Що мама їхня – Катерина,

Що серце в неї – золоте.

В родинній злагоді-довірі,

Чи тепле літо, чи зима,

Гуляють квіти на подвір’ї,

А хтось казав: “Дітей нема”.

А то збираються, ідуть,

Щоб дивувать красою світ.

А їх очікують сусіди

Та бур’янець коло воріт.

Вони вертаються, бо знають:

Яким не був би інший світ,

А квітка мальви спочиває,

Коли схиляється на пліт.
(Слайд 16, 17. Богданівські яблука, Осінь (1960)
   Певно, відчуття наближення неминучого кінця навіяло мінорний настрій у картині “Осінь” (1960). Катерина Василівна немовби прощається з природою, усім прекрасним, чим наповнена її душа. Ідея картини близька й споріднена з відчуттями авторки о тій порі. 9 червня 1961 року талановитої художниці не стало. Вона померла на 61-му році життя в розквіті творчих планів і задумів. (Слайд 18. Жоржини (1957)
    На обласних, міжнародних виставках біля її полотен завжди людно. Відвідувачі наче зачаровані картинами Катерини Білокур. А в рідному селі вона працювала взимку в хаті, де від холоду вода у відрі замерзала... І ґрунтованого полотна, і необхідних фарб постійно бракувало... Але, долаючи негаразди, нестатки, вона створювала дивовижні картини, якими захоплюється світ! У Полтавській галереї мистецтв експонують чотири картини художниці: “Квіти в тумані” (1940), “Квіти увечері” (1942), “Півонії” (1946), “Пшениця, квіти, виноград” (1950-1954) (Слайд 19. 20, 21, 22)

Читець. Квіти мають душу –

Відверто сказати мушу,

Я впевнився в цьому не раз:

Всі квіточки мають душу,

За рідних вважають нас.

Кохати вони уміють

Сильніше за нас, брати!

Повірте, вони не посміють

До хати ганьбу внести.

Вони захищають садибу

Від недругів, зла, незгод,

Хто любить це Боже диво,

Той любить життя й народ.

Дарують ласкаво й щиро

Від недугів ліки вони.

Життя наше роблять щасливим

Ці діточки сонця й весни.

Всі квіти – буття окраса,

Посланці далеких світил.

Вони із прадавнього часу

Нам зводять до них мости. (Слайд 23). Автопортрет К. Білокур (1950)

Велика посмертна слава прийшла згодом. Настав час шанування: картини видатної художниці експонують у музеях України; установлено три пам’ятники Катерині Білокур на її рідній землі; картинну галерею, де експонують роботи художниці й твори українських митців, присвячені її пам’яті, відкрито в Яготині (Слайд24, 25); вулиця Катерини Білокур з’явилася у Києві; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження; створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур. (Слайд 26. Фото пам’ятника К. Білокур у Богданівці).
   У Богданівці, на площі перед школою стоїть гранітний пам’ятник. Біля підніжжя його завжди є квіти, які так любила і поетично оспівувала у своїх творах художниця.

Читець. Звучить лист-реквієм Катерині Білокур К. Приліпко 

Якби можна було написати,

У минуле листа надіслати...
Як дізналась я вперше про Вас,
Здивуванню не було межі:
Чи ж то можна отак без освіти
Досягнуть без висот висоти?
Не навчались Ви в школах приватних
І не мали дипломів крутих,
Самі фарби і пензлі складали
І картину-красу починали.
А за місяць цвіло полотно,
Устелялось барвисто й розквітло.
Перед Вами зізнатись я мушу —
Бо взяла Ваша творчість за душу.
Кожна квітка і кожен листок —
Наче в Бога надії ковток.
І схилялись, мабуть, небеса,
Заглядали в нехитрий мольберт,
Бо з’являлась на світ і цвіла
Справді Божа і райська краса.
Це не дар, це талант, що від Бога,
Нагорода й спокута за все.
Все, що зносили Ви і терпіли,
А в душі — сокровенніша Віра.
Віру в Бога, в красу і безсмертя,
Ви у квітах своїх зберегли.
Я схиляюсь і плачу відверто,
Я щаслива, що в життя Ви в моє увійшли.

І сьогодні в нашій схвильованій пам’яті історія життя і творчості Катерини Білокур – це найчистіша пісня серед пісень, які витворив наш народ упродовж багатьох віків свого волевиявлення. Воістину народна – в творчості, думках, покликанні. Стверджуванні й світовій шанобливості до її Таланту.
Сьогодні ви познайомились з  творчостю  Катерини Василівни Білокур.  Як бачимо картини художниці-чарівниці справді близькі й зрозумілі всім. Вони захоплюють, дивують, сповнюють серце любов’ю до рідної землі. Після смерті Катерини Білокур серед її картин та паперів знайшли аркуш, на якому рукою художниці було виведене: «Доля випробовує тих, хто надумав дійти якої великої мети… Але сильних духом не злякає ніщо. Вони з стиснутими вустами уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети – крок за кроком, все вперед і вперед… I тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного.

Дивлячись на приклад Катерини Білокур і ми сьогодні на занятті ми будемо:

• вчитися малювати фарбами  квіти в техніці «ЕБРУ»;
•  відчуємо себе справжніми митцями і намалюємо весняні квіти.
• Перш, ніж ми продовжемо працювати, давайте трішки відпочинемо.

3. Динамічна пауза
4. Розповідь педагога.Техніка малювання — Ебру. Фарби на воді(Слайд 27)

Навчитися малювати на водному просторі – значить зрозуміти мову того, що складає основу всього живого – води. (Слайд 28)

Ебру – це дуже просто і складно водночас. Вода – ваш вірний друг з самої першої спроби, ваше дзеркало, барометр душі. Кожен малюнок – це фотографія моменту, в якому ви є, всесвіт і вода… Почавши це ''спілкування'' з водою одного разу, з кожним кроком ви розумієте все більш глибоке пізнання світу і знаходите себе …(Слайд 29.30)

Малювання на воді Ебру має давню історію і являє собою не просто нанесення фарб на певну поверхню – це скоріше ціла філософія. Адже Ебру – це малювання, в основі якого лежать правильні природні форми, а саме коло.(Слайд 31)

 Кожна крапля, яка потрапляє у воду, розтікається в коло, яке ми можемо перетворити абсолютно в будь-яку бажану форму. Цінність мистецтва Ебру визначається не тільки результатом, а й самим процесом. Як все Східне, малювання Ебру являє собою нескінченний рух, настільки прекрасне, що не можна не захопитися.

 Існують різні версії про місце походження Ебру – Північний Китай, Південний Сибір, Туркменістан, Персія, Індія, Пакистан і навіть Стародавній Єгипет. Є підстави вважати, що це мистецтво походить від шаманів, чиї ритуали схожі на процес створення малюнків на поверхні води. Про це ж говорить мармуровий малюнок, переведений на шматок шкіри, віком близько 2500 років, знайдений в районі Алтаю. Можливо, ця техніка отримала розвиток в довколишніх районах Китаю, звідки лише через десяток століть дізналися про спосіб виготовлення паперу, а разом з ним і про мармурування. . .(Слайд 32)

Назва “Ебру” У перській мові є слова “про” (вода) і “ру” (на), відповідно “обру”, адаптоване в турецькому як “Ебру”, значить “на воді”. У світі це мистецтво називають Турецьким мармуруванням. Однак, мармурові розводи – це лише мала частина глибокого і витонченого мистецтва.

Вода – найзагадковіший і незрозумілий елемент на землі. Вона не підкоряється законам фізики, вона може лікувати і вбивати, будучи самим надійним хранителем і передавачем інформації. Та ми й самі складаємося з води на 70%. У Ебру прекрасно те, що навіть людина, абсолютно не вміє малювати, з першого разу створює щось красиве. Сама вода допомагає творити прекрасне, якщо тільки людина готова навчитися зрозуміти її мову і навчитися вільно «говорити» на ньому. Ключем до цієї мови є слова Румі:

“Слова не потрібні, щоб проникнути в таємницю. Просто будь, і ось вона “.

Зображення, створене на воді, можна переводити на папір, тканину, дерево, скло і кераміку. Так неповторний малюнок стає прикрасою інтер’єру, одягу і аксесуарів.

Ебру – це більше, ніж мистецтво. Танцюючий малюнок, тиха мелодія … Це простота води, святковість фарб, почуття художника, досконалість природи і божественна унікальність, з’єднані разом.

Техніка малювання на рідкій поверхні – ебру – переживає пору розквіту в Туреччині, де воно стало не тільки технікою декорування паперу, а й духовною практикою”. (Слайд 33-37)

Тюльпан як символ Туреччини найчастіше зображають в ебру. (Слайд 38)

Технологія традиційного Ебру

Ебру – це малюнок однією рідиною на поверхні іншої. Це можливо тільки, якщо у цих рідин різний поверхневий натяг. Тому воду, на якій буде виконуватися малюнок, необхідно загустити.

Отже, приготування розчину для Ебру(Слайд 39)
Як загусник використовується екстракт рослини гевен (лат. Astragalus). Ця гірська колючка виростає в Анатолії, Ірані, Пакистані, деяких районах на Кавказі.  Її висушують на сонці. Так виходить пелюсткова Кітрі. Для отримання потрібного нам розчину пелюстки потрібно настоювати 2 тижні. Але можна купити готовий екстракт, вже подрібнений в порошок, тоді чекати доведеться всього добу. Разом екстракту гевена можна використовувати загусники з морської червоної водорості, які використовуються в харчовій промисловості (особливо м’ясної, молочної, дитячого харчування), у виробництві косметики і в інших галузях.
Щоб розчин був однорідним, перед початком роботи його обов’язково потрібно процідити через капронову панчоху. Потім накрити газетою на 5 хв, щоб зібралися всі мікро-бульбашки повітря. Газетою накривати Кітрі слід після кожного малюнка і по закінченню роботи.

 Фарби (бойалар)
Фарби для Ебру включають в себе натуральний пігмент, воду і жовч. Вони дуже рідкі по консистенції, по суті кольорова вода. Для виготовлення фарб Ебру використовуються наступні нерозчинні пігменти:

Жовтий: сірчистих сполук природного миш’яку.
Синій: лахорскій синька, яку отримують з кореня рослини. Рецепт її виготовлення створений в пакистанському місті Лахор.
Зелений: з’єднання синього і жовтого. Якщо багато миш’яку, колір виходить ближче до фісташкового, якщо багато синьки -бліже до смарагдового.
Темно-синій: особливий сорт натуральної синьки.
Чорний: пічна сажа, зібрана вручну. Здавна сажа використовується для виготовлення чорнила. У приготуванні це найскладніша фарба. Вона погано вбирає воду через сажі, яка постійно піднімається на поверхню води. Тому її потрібно дуже довго перемішувати. Щоб полегшити цей процес, в розчин добавляють соснові голки.
Білий: карбонат свинцю (свинцеві білила) в натуральному вигляді.
Червоний: оксид заліза з листя червоної капусти.

 Пензлі (фирчалар)
Основне завдання пензликів – вбирати більше фарби та легко віддавати її у вигляді безлічі дрібних крапель. Для цього традиційно і донині в Ебру використовується волосся кінського хвоста. Ручка традиційно виготовляється з стебла троянди.

Шило (біз)
Для виконання малюнка використовується шило. Їм художник акуратно рухає фарби по поверхні Кітрі так, щоб виходили потрібні форми. Таким можна навіть писати портрети. Замість шила цілком підійдуть спиці, голки, бамбукові шпажки і т.п.

Гребінь (tarak-тарак)
Для отримання «лускатого» візерунка використовується гребінь, довжина якого відповідає довжині або ширині піддону. Цей інструмент відмінно підходить для рівномірного заповнення простору малюнком і для створення фону...(Слайд 40)

 5.Інструктаж про виконання практичної роботи

1. Повторення техніки безпеки

• Не крутіться і не заважайте іншим.
• Користуйтеся серветками або ганчірочками.
• Намагайтеся працювати охайно, не розбризкувати фарбу.

6.Самостійне виконання роботи.  (Індивідуальна робота з вихованцями, які потребують допомоги).

ІV. Заключна частина

1.Виставка дитячих робіт

2. Інтерактивна вправа «Підбери слова». Підібрати слова на першу букву, що характеризують К. Білокур (букву називає педагог).

Б – благородна, безкорисна, богиня.

І – ідеальна, інтелігентна, інтелектуальна.

Л – люб´язна, любляча, лагідна.

О – обдарована, особлива, охайна.

К – кмітлива, креативна, красива.

У – унікальна, уміла, успішна.

Р – розумна, роботяща, романтична.

3.Інтерактивна вправа «Доповни речення» (Катерина Білокур – …. (талановита художниця, народна майстриня, творча людина, самоучка, чарівниця, геніальна донька українського народу) (вправу проводить педагог).

Ведуча. Спливатимуть віки… залишиться вічність, а в ній людська любов і пам'ять про величну і земну художницю Катерину Білокур з України. (Слайд 41)
(Звертає увагу дітей на епіграф). Наш виховний захід добігає кінця. Бажаю, діти, щоб і ви йшли до своєї мети, «проспівали свою величну пісню», і тоді доля нагородить і вас.
 

Б –

І –

Л –

О –

К –

У –

Р –