Методична мета: використання  проєктних технологій на  уроках  української літератури 

Предмет:«Українська література»

Професія: 8331 «Тракторист-машиніст с\г виробництва (кат. «А1», «А2»), електрозварник ручного зварювання, водій автотранспортних засобів (кат. «С»)».

 Тема програми:  « Сучасна українська література». 

Тема. Література рідного краю. Життєвий і творчий шлях Володимира Чоса.

Мета уроку: Мета (формувати компетентності): предметні (знати про письменників рідного краю, виразно читати твори, коментувати їхній зміст, композиційні особливості, художні засоби); ключові (усвідомлювати роль читання для власного зростання впродовж життя, визначати проблеми, порушені у творі, розуміти їх актуальність; висловлювати судження про сенс людського життя); загальнокультурні (виховувати почуття шанобливого ставлення до митців свого краю як до особливо обдарованих людей, співців рідної землі).

Тип уроку: урок формування компетентностей .

Методи проведення:  бесіда, пояснення, розповідь, створення проблемних ситуацій, проєктний метод, дослідницький метод, показ презентації, самостійна робота учнів.

Міжпредметні зв’язки:

 1.Художня культура  

 2. Музика 

 3. Історія 

 4.Географія

 6. Народознавство

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності,створення ситуації успіху.

ІІ. Оголошення теми та очікуваних результатів уроку.                                                                                                ІІІ.Актуалізація опорних знань учнів.(Використання інтерактивного методу  «Мікрофон»)                                                                                                                                 1.Творчість яких письменників ми вивчаємо на уроках літератури рідного краю?                                                                                                                                  2.Яких письменників Черкащини  ви знаєте?                                                                                  3.З ким з цих письменників ви знайомі особисто?                                                                                             4.Творчість кого з  письмеників  Черкащини вам найбільше подобається?                                                                                                                                   5.Чим саме?

 ІІІ.Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.                                                1. Вступне слово вчителя.

Багата  і  щедра  письменницькими  талантами   наша  Україна.  Плідно розвивається її красне слово, виплекане обдарованими людьми... Прихильною виявилась доля і до нашого краю.                                                             І чи не найбільшої величини зірка засвітилась у нас на Городищині з появою письменника, журналіста, краєзнавця  Володимира Чоса. Сьогодні урок літератури ми присвятимо його пам'яті. Зробимо загальний огляд життєвого шляху, його письменницького набутку, визначимо авторську позицію. Спробуємо відчути співзвучність думок письменника з нашим часом. Можливо, пробудимо в душах наших ще одну краплинку любові до рідного краю, гордості за талановитих земляків.                                                                                                                   2. Обмін необхідною інформацією про життєвий і творчий шлях  Володимира Чоса.                                                                                                     Робота в «домашнiх групах». Учнi повторюють та обговорюють                                                                      завдання та відповіді на них по творчості  Володимира Чоса.
Викладач. На попередньому уроці літератури рідного краю  клас був поділений у «домашні»  групи, кожна група отримала завдання:                               1-а група. Написати коротку біографію Володимира Чоса.                                        2-а група. Назви книг  В.Чоса та їх роки виходу у світ.                                                                                                                                                                  3-а група. Відзнаки та нагороди.                                                                                                                   4-а група. Зробити  аналіз творів В.Чоса  (дослідження  тематики, ідеї).  Робота з презентацією «Життєвий і творчий шлях В.Чоса»

Інформації груп                                                                     Коротка біографія   Володимира Чоса (1 група).                                       

Чос Володимир Григорович народився 28 червня 1971 року. Жив у м.Городище Черкаської області. Тяжка недуга з дитинства прикувала Володю до ліжка, і лише в ті нечасті години, коли в батька була вільна хвилина і була змога, він виносив сина з кімнати на подвір’я, а вже пізніше — садив у автомашину і десь віз. Але це було так нечасто, бо над батьками тяжіла проблема заробити копійку і на проживання всієї сім’ї, і на ліки для сина. Володя стійко переносив неабиякі складнощі свого життя. З юних літ він поринув у журналістику і, маючи хист до письменства, дописував до газет. До своєї городищенської районки, до обласних, до республіканських видань. Його, прикутого до постелі, відзначала надзвичайна оперативність, вміння знайти новину і швиденько її запропонувати газетам. Не дивно, що коли восени 1998 року почало організовуватись нове обласне видання — газета «Нова Доба», Володя Чос із перших номерів став активним її дописувачем.   Чос всерйоз зайнявся краєзнавством, з головою поринув у дослідження минувшини свого рідного Городища і не тільки його.

 Працював заввідділом районної газети «Вісник Городищини» та власним кореспондентом обласної газети «Нова Доба», публікувався у всеукраїнських виданнях. Автор книг: «Реальна власність» (2000), «Історія християнства в Україні» (2007, 2013), «Городище: велика історія маленького міста» (2011), «Городищина козацька» (2011), «Храм Спаса-Преображення м. Городище» (2012), «Казки для дорослих» (2013), «Зорі над Вільшанкою» (2013), «Георгій Береговий – космічний син України» (2014), «Мліїв – село козацької слави» (2015), «Мої прекрасні земляки» (2016), «Петропавлівка від минулого до сьогодення» (2016), «Орловець – історія і люди» (2016). Лауреат премії ім.С.С.Гулака-Артемовського та премії ім.П.П.Чубинського. Почесний громадянин м.Городище. Член Національної Спілки журналістів України та Національної Спілки краєзнавців України. Мешкав у м.Городище Черкаської області. Пішов з життя 27 грудня 2020 року.

Він був цікавим співрозмовником, справжнім майстром слова, допитливим краєзнавцем і видатним журналістом. Таким він і залишиться в моїй пам’яті назавжди, як і в пам’яті численних друзів і творчих товаришів.

Назви книг  В.Чоса та їх роки виходу у світ (2 група)

•                  Чос В. Г. Реальна власність: Збірка гуморесок. — Черкаси: «Відлуння-плюс», 2000.
•                  Чос В. Г. Історія Християнства в Україні. — Сміла: «Блискавиця», 2007.
•                  Чос В. Г. Городище: велика історія маленького міста. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2011.
•                  Чос В. Г. Городищина козацька. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2011.
•                  Чос В. Г. Храм Спаса-Преображення м. Городище. — Сміла: Візитка-Плюс, 2012.
•                  Чос В. Г. Казки для дорослих: Оповідання і нариси. — Корсунь-Шевченківський: Корсунський видавничий дім «Всесвіт», 2013.
•                  Чос В. Г. Зорі над Вільшанкою: Краєзнавче видання. — Корсунь-Шевченківський: Корсунський видавничий дім «Всесвіт», 2013.
•                  Чос В. Г. Історія Християнства в Україні. (Видання друге, доповнене). — Корсунь-Шевченківський: Корсунський видавничий дім «Всесвіт», 2013.
•                  Чос В. Г. Георгій Береговий — космічний син України. — Корсунь-Шевченківський: Корсунський видавничий дім «Всесвіт», 2014.
•                  Чос В. Г. Мліїв — село козацької слави. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2015.
•                  Чос В. Г. Мої прекрасні земляки. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2016.
•                  Чос В. Г. Петропавлівка від минулого до сьогодення. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2016.
•                  Чос В. Г. Орловець — історія і люди. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2016.
•                  Чос В. Г. Диво з бантиком. Гумор — Корсунь-Шевченківський: ПП І.Майдаченко, 2017.
•                  Чос В. Г. Городище — рідне місто. — Черкаси: ПП Ю.Чабаненко, 2017.
•                  Чос В. Г. Стародавня Черкащина. — Городище: ПП "Редакція газети «Вісник Городищини», 2018.
•                  Чос В. Г. Самвидав Черкащини. — Корсунь-Шевченківський: Видавець І. В. Майдаченко, 2019.
•                  Чос В. Г. Невідома Городищина. — Городище: ПП "Редакція газети «Вісник Городищини», 2019.
•                  Чос В. Г. Братство свічкарів. — Корсунь-Шевченківський: Видавець І. В. Майдаченко, 2019.

Відзнаки та нагороди (3 група ).  

•                  Лауреат районної премії ім. С. С. Гулака-Артемовського (2003);
•                  Переможець програми-конкурсу з підтримки регіональної та місцевої журналістики в Україні (2004);
•                  Почесний громадянин міста Городище (2006);
•                  Переможець конкурсу з розвитку етнічної толерантності «Ми — одна країна» (2008);
•                  Нагороджений Почесним знаком Національної спілки журналістів України (2010);
•                  Нагороджений Орденом «Козацька звитяга» III ст. (відзнака Міжнародної Асоціації «Козацтво») (2011);
•                  Нагороджений Архієрейською Благословенною Грамотою за активну участь у житті Спасо-Преображенської парафії м. Городище Черкаської області (2012);
•                  Лауреат премії ім. Павла Чубинського (2014);
•                  Нагороджений Орденом Покрови Пресвятої Богородиці (відзнака Міжнародної Асоціації «Козацтво») (2015);
•                  Нагороджений Почесною відзнакою Черкаської облдержадміністрації «Холодний Яр» (2016);
•                  Нагороджений відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України» (2016).[5]
•                  Відзначений обласною персональною стипендією у галузі культури за 2017, 2018, 2019 і 2020 роки.
•                  Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. Михайла Максимовича (2017). 
•                  В серії «Краєзнавець року» Черкаська обласна бібліотека для юнацтва ім. Василя Симоненка випустила бібліографічний довідник «Літописець рідного міста Володимир Чос» (2017).
•                  Лауреат обласної журналістської премії «Прометей» (2018, 2019).
•                  Нагороджений Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ст (нагорода УПЦ КП) (2018).
•                  Почесний краєзнавець України (2020).

3. Театральна педагогіка. Інсценізація автобіографії В.Чоса.                               Звати мене Володимир Чос. Явився у цей химерний світ 28 червня 1971 року (нині ця дата всенародно відзначається, як День Конституції). Місцем народження були Черкаси, хоча зростав і тепер живу у місті-герої Городищі. А про обласний центр згадую, як про далеку історичну батьківщину.   Навчався добре, але не дуже охоче - більше любив повчати інших. За гумористику взявся 1986 року (тоді якраз рвонув Чорнобиль). Досі не знаю, хто на кого більше вплинув, але якийсь взаємозв'язок у цих двох подіях є. З тих пір і даю усім чосу.                                                                                          Починав сміхачити з карикатур, які друкувалися в пресі і за які отримав свої перші зароблені гроші. Відтоді зрозумів, що сміх - штука серйозна. Коли написав прем'єрні усмішки та іронічні оповідання - уже не міг зупинитися. Адже література, це така дівка, яку коли раз зачепиш, то потім захочеться ще.    Як свій внесок у святкування міленіуму, 2000 року видав гумористичну збірку "Реальна власність". Як співавтор та член редколегії працював над шістьома книгами краєзнавчої тематики. Нині працюю кореспондентом районки "Вісник Городищини" та власкором обласної газети "Нова Доба". Не даю спокою ні собі, ні людям.                                                                                                                                    4. Художній аналіз творів В.Чоса  («Робота в малих групах»)                          Зробити  аналіз творів В.Чоса  (дослідження  тематики, ідеї). 

Книга відомого журналіста, краєзнавця і письменника Володимира Чоса ”Городище: велика історія маленького міста” – перший приклад ґрунтовного дослідження минулого і сучасного нашого рідного Городища. В роботі автор використав літописи, старовинні книги, архівні матеріали, спогади більше 70 старожилів, які особисто збирав багато років. Багато безцінної інформації надали нащадки славетних родин Симиренків, Філіпченків, Балашових. Ця книга – справжня енциклопедія життя Городища. В книзі надруковано близько 100 фотознімків, більшість публікуються вперше.

Книга "Орловець - історія і люди" розповідає про велику і цікаву історію села Орловець Городищенського району Черкаської області. Прослідковується історія цього населеного пункту від найдавніших часів і до сьогодення, наскільки це дозволили скупі архівні документи, краєзнавчі розвідки, спогади місцевих жителів, старожилів. Книга об'ємна - 220 сторінок, змістовна, має прекрасну поліграфію, наповнена безліччю більше сотні цікавих фактів і старовинних фотографій. «Ця книга для мене є дуже важливою, адже з Орловця родом мої батьки, діди та прадіди, це село мого дитинства. Довго вважав, що місцеві сливи-угорки та шовковиця – найкращі ласощі у світі. Ця книга - вияв найщирішої поваги до земляків»- писав В.Чос.

Книга "Мліїв – село козацької слави" розповідає про великий історичний шлях Млієва, його славне минуле і про сьогодення. Це село з глибоким козацьким корінням, село козацького духу, село козацьких традицій. Кожне покоління мліївців примножує славу свого населеного пункту.                        . За цю книгу та інші історичні публікації Міжнародною Асоціацією «Козацтво» автор нагороджений орденом Покрови Пресвятої Богородиці.

До Дня міста вийшла друком чергова книга невтомного дослідника рідної Городищини Володимира Чоса «Зорі над Вільшанкою». Опубліковані нариси розповідають про яскраві мистецькі заходи, про талановитих людей, яких автор знає багато років, про кращі художні колективи району. Такі як ансамбль «Вільшанка», якій виповнюється 40 років, Старосільська хор-ланка, яка пропагує народну пісню вже понад 75 років, Городищенська «Школа мистецтв», яка відзначила своє 20-ліття… Наша Городищенська земля виростила своїх зірок сцени, зірок художнього слова, зірок спорту, творчих людей в усіх сферах. З ними і познайомить читачів ця книга. 
Окремий розділ – краєзнавчі розповіді про С.С. Гулака-Артемовського, Т.Г. Шевченка, родину Симиренків. Великий нарис – розповідь про минуле і сьогодення річки Вільшанка. З Вільшанкою пов’язані приємні спогади і романтичні випадки. На її честь пишуть вірші і присвячують пісні, вона спонукає до творчості, пробуджує найкращі почуття до природи, людей і всього довколишнього світу. Говорячи про Городище, ми шанобливо і поетично називаємо його містом над Вільшанкою. Книга проілюстрована кольоровими фото. 

Проєкт «Інтерв'ю з письменником»

Робота над творами В.Чоса.

І-а група працює над аналізом  твору   «Городище-найдревніше місто Черкащини»                                                                                        

«Городище-найдревніше місто Черкащини»                                              

На нашу благодатну землю здавна нападало чимало чужинців. Отож люди, щоб уберегтися від ворога, навколо своїх поселень влаштовували укріплення, які називали городищами. Не даремно в Україні аж 19 населених пунктів в одинадцяти областях мають назву Городище!

Про початок і давню долю нашого Городища нічого невідомо. Існує версія, що сформувалося у IX ст, адже, за «Повістю врем’яних літ», у 1032 році Ярослав Мудрий розпочав будівництво фортифікаційної системи на південно-східних рубежах держави. Якщо так, тоді Городище можна вважати найдревнішим містом Черкащини.
Перша писемна згадка про Городище відноситься до XVI ст. Це запис, як у 1527 році воно було спалене татарами. Поселення відродилося лише через сотню років, але розвивалося повільно.
Селяни сіяли хліб, вирощували худобу, тримали пасіки, виготовляли барвники для фарбування шкіри. Давали значні прибутки власнику – польському дворянину Станіславу Конецпольському. У 1637 році виникло повстання – місцеві селяни та нереєстрові козаки Павлюка (Павла Бута) билися з польським військом. У 1645 році, за наказом Конецпольського, у Городищі насипали захисні вали та звели дві укріплені вежі. У «Словнику географічному королівства Польського» ця споруда називалася замком. У червні 1664 року козаки Івана Сірка розбили під Городищем татарське військо. А струмок, що впадає у Вільшанку з того часу називається Татарка. Того ж року Городищенський замок, яким командував польський полковник Маховецький, витримав облогу 20 тисяч запорожців, тут Іван Сірко отримав поранення. Городище знаходилося в центрі подій національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років. Тоді вже було значним містечком. Із 1663 року у Городищі проживала одна з доньок Богдана Хмельницького. Це була Катерина – дружина гетьмана Правобережної України Павла Тетері. У 1664 році у неї гостював брат Юрій.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Городище у складі Правобережної України відійшло до Польщі. У 1741 році в містечку числилося 300 дворів. Люди скаржилися листом Переяславському єпископу, що власники піддають кріпаків тілесним покаранням, відбирають худобу, нав’язують уніатство. У 1768 році городищани стали учасниками Коліївщини. У 1776 році граф Моравський продав маєток князю Любомирському.

У 1793 році Городище стало волосним центром Черкаського повіту. У 1794 році Городище населяло близько 3700 жителів. Кількість населення зростала за рахунок вихідців із інших сіл, які знаходили тут роботу. Зокрема, працювали на добуванні граніту у кар’єрі.

Досліджуючи минуле Городищини, вже багато поколінь істориків користуються книгами Едварда Руліковського та Лаврентія Похилевича. Вони є авторами перших ґрунтовних статей про Городище та довколишні населені пункти. Едвард Руліковський доволі поетично описував тутешні краєвиди: «Місцевісць красива і приваблива. Тут багато пагорбів і долин, вкритих дубовими лісами. Городище оточене безперервною низкою пагорбів і ярів, особливо зі сторони Млієва та Орловця, а з боку Валяви – лісом. До Корсуня ж тягнеться рівнина, що плавно переходить в пагорби, на якій зеленими хвилями колосяться жита… На полях височіє багато могил, з яких пастухи дивляться за своїми чередами і табунами».

Із фоліанту Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії» вичитуємо, що «Городище – містечко при річці Вільшанці, в 20-ти верстах на південний схід від Корсуня. Жителів обох статей: православних 5493, євреїв 3000, розкольників 15 і папистів 66. Крім того в цукровому заводі живе 1186 православних, 64 папистів і 64 євреїв. В 1741 році в містечку числилося 300 дворів. Городище було вже значним містечком під час козацьких війн, але про початок і давню долю цього поселення невідомо. В останні роки піднеслося цукровим заводом, заснованим нижче Городища над річкою Вільшанкою у 1848 році купцями Яхненко і Симиренко».

В містечку зосереджувалася торгівельна діяльність й дрібна промисловість. На 1848 рік у Городищі було 850 дворів, працював винокурний, пивоварний і поташний заводи, аптека, 3 млини. Нараховувалося до 30 заїжджих будинків. При них були стайні, у кожній могли розміститися від 10 до 30 коней. У 1846 році виникла засуха, дощів не було 10 тижнів. Вільшанка пересохла, тому водяні млини не працювали.

Як і в попередні століття, значна частина чоловіків займалися чумацтвом – кіньми та волами перевозили людей і вантажі. Чумакували здебільшого селяни і однодворці. Якщо цим займалися українці – їх називали чумаками, якщо євреї – то фурманами. Доправляли вантажі до Одеси, а назад привозили різні предмети торгівлі. Або ж їхали на Дон, у Крим, до Бессарабських соляних озер. Купували сіль і рибу, а потім розвозили по базарах міст і містечок. Возили зерно на пристані Дніпра та буряки на цукрові заводи.

У 1876 році почала діяти залізнична станція Воронцово-Городище. У 1891 році землевласниками Балашовими, за ініціативи управляючого маєтку Михайла Філіпченка, почала діяти сільськогосподарська школа – відтак нині Городищенський державний аграрний коледж є одним із найстаріших навчальних закладів України сільськогосподарського профілю.

Городище – батьківщина багатьох видатних людей. Тут народився фундатор української поетичної сатири, ректор Харківського університету Петро Гулак-Артемовський (1790-1865). Його племінник Семен Гулак-Артемовський (1813-1873) став автором першої української опери «Запорожець за Дунаєм». У вересні 1843-го та двічі влітку 1859 року тут гостював Тарас Шевченко. Відвідували містечко народоволець Андрій Желябов (який невдовзі вчинив теракт проти царя), поетеса Леся Українка, історик Микола Костомаров, вчений Михайло Драгоманов, автор слів державного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський у 1870-1873 роках жив і працював у сусідньому Млієві. Хлопчаком у Городищі гостював поет Андрій Бєлий та письменник Костянтин Паустовський. У журналістських справах тут бував і писав про недолугі назви багатьох місцевих вулиць поет Василь Симоненко. Городище має справді багату історію. Тому 26 липня 2001 року Кабінет міністрів України видав Постанову № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України», куди включили і Городище.

Володимир ЧОС

Бесіда

-Коли зявилося наше місто?

- Яка історія  побудови  Городища? 

-Коли з'явилася  перша писемна згадка про Городище? (Відноситься до XVI ст.)

-Назвіть славетних земляків- видатних людей Городищини.                                                                         ІІ-а група працює над аналізом  твору «Смілива і працьовита Сміла»                                                                                        

«Смілива і працьовита Сміла»                                                                                        

Назва Сміла відома з першої половини XVII століття. Із назвою пов'язана легенда, яку записав граф Олексій Бобринський: «Якась-то дівчина провела воїнів через важкодоступне болото в тил до ворога. Вони перемогли тьму-тьмущу ворогів у кривавій битві, але дівчину не вберегли. Поховали воїни героїню над Тясмином і назвали її Смілою, а містечко Тясмин на її честь назвали Смілою».

З книги Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії» вичитуємо, що «Містечко Сміла лежить на поштовій дорозі з Києва до Черкас, розташоване на пласкому підвищенні, оточене річкою Тясмином, Ірдинським болотом і річкою Сріблянкою. Сміла вважалася містечком ще за короля Казимира, але невідомо, коли вона заснована. До залишків глибокої старовини варто зарахувати вцілілі укріплення так званого палацу. Це чотирикутне земляне укріплення з шанцями, лежить на підвищенні, над ставком. Там тепер римо-католицький цвинтар, з латинською каплицею. Про стародавність містечка свідчать також назви урочищ та поєднані з ними народними переказами про якихось княжих дітей. Юрій побудував собі дім на горі, яка досі називається Юровою. Мотрона побудувала Мотронинський монастир. А Домна насипала Смілянську греблю. Після остаточного приєднання краю до Польщі, при роздаванні земель польським вельможам, Сміла з 1772 року дісталася князям Любомирським. Вони, бажаючи забезпечити безпечне для себе перебування в Смілі під час приїздів з Польщі, побудували в містечку дерев’яний палац. Крім того все містечко оточили валом і частоколом. Але всі ці укріплення у 1768 році не захистили пануючих шляхтичів та євреїв від повстанців. Загін із 300 чоловік, під проводом самого Залізняка, заволоділи містечком і перебили шляхту і жидів. У 1773 році, після приборкання повстання, король Станіслав-Август дав Смілі привілею на магдебурзьке право та відповідний міський устрій. Невдовзі князь Ксаверій Любомирський передав Смілянщину князю Потьомкіну-Таврійському. У 1793 році Смілянщину успадкував граф Олександр Миколайович Самойлов».

Про подальший розвиток міста розповідає знаменита енциклопедія Брокгауза і Ефрона: «В подальшому Сміла перейшла у власність графів Бобринських. 15195 жителів (не враховуючи заводських робітників). 3 православні церкви, 1 католицька, 1 протестантська, каплиця, народне училище, синагога, 3 церковно-приходські школи, поштово-телеграфна контора, 4 лікарні, 2 аптеки, багато крамниць, кілька водяних млинів. Упродовж року проводяться 2 великі ярмарки, оборудки яких сягають понад 85 тис руб. Базари проходять щотижня. По своєму торгівельно-промисловому значенні Сміла перевершує інші міста. Крім ремісничих і кустарних майстерень, тут 18 великих заводських підприємств, що задіюють (у 1898 році) 1130 робітників з виробництвом на 1136840 руб. Бурякоцукровий завод мав 575 робітників, рафінадний – 375. На паровому млині працювали 24 особи, на пивоварному заводі – 9, на шкіряному – 12. Є лісопильний завод, 2 заклади з виробництва штучних мінеральних вод, каретна і екіпажна майстерні, миловарний завод, свічний, чавуноливарний, механічний, 4 дубильних та інші. У Смілі до Фастівської залізниці приєднані Уманські гілки Південно-західних доріг. (залізниця Фастів-Знам’янка пролягла через місто у 1876 році, було відкрито станцію Бобринську).

Головне завдання зразково поставленого сільського господарства Смілянської економії – вирощування буряків. Застосовується сівооборот – пар, озима пшениця, пар, буряки, ярове, пар, буряки, овес з еспарцетом, два роки еспарцет, озима пшениця, буряки і овес. Під буряки застосовуються штучні добрива: суперфосфат, кістяне борошно і чилійська селітра (крім того 2/3 парів підживлюються дефекаційною гряззю), що, разом з хорошим обробітком ґрунту, забезпечує урожай буряків до 120-150 берковців з десятини. Із 1850-х років організоване висадження хвойних дерев, а з 1880-х – і дуба, що має успіх. Заготівля лісових матеріалів господарська. Спеціальна їх обробка полягає у виготовленні ободів, спиць та обручів».

У Смілі та її околиці були виявлені залишки давніх поселень та численних курганів. Два значних древніх городища та 44 кургани вперше були досліджені у 1879-1883 роках. Ці знахідки належать до кам'яної та бронзової доби.

Бесіда

-Коли з'явилося  місто Сміла?

- Яка існує  легенда про створення Сміли? 

-Які підприємства існували у Смілі в 1898 році?

Робота за схемою

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок .

Детектор брехні

1. Рiк народження В.Чоса:
а) 1963 р;
б)1940 р;
в) 1971 р.
2. Яка з цих  збiрок належить В.Чосу?
а) «Споглядання вiчностi»;
б) «Реальна власність»;
в)«Гори говорять».
3. Перша збiрка В.Чоса вийшла у:
а) I999 р.
б) 2000 р.
в) I993 р.                                                                                                                                                 
4. Володимир Чос народився у місті:
а) Сміла;
б) Черкаси;
в) Городище.                                                                                                                                   5. Ким працював В.Чос в останні роки життя:
а) iнженером;
б) лiкарем;
в) головним редактором газети «Вісник Городищини».
6. Друга збiрка В.Чоса вийшла:
а) 2007 р;
б) 2003 р;
в) I995 р.
7. Яка назва другої збiрки В.Чоса?
а) «Історія християнства в Україні» ;
б) ) «Реальна власність»; 
в) «Народження — хлiба».                                                                                                       8. У якому місті В.Чос прожив більшу частину життя?                                                       а) Черкаси ;
б) Городище;
в) Корсунь-Шевченківський.
9. Про які населені пункти писав В.Чос?
а) Городище, Мліїв, Орловець;
6)  Черкаси, Звенигородка, Корсунь-Шевченківський;
в)  Хлистунівка, Старосілля, Калинівка.
10. Дата смерті В.Чоса:
а) 18  грудня 2020 р. ;
б) 17 листопада 2019 р. ;
в) 27 грудня 2020 р.
V.Домашнє завдання                                                                                                             1. Вивчити біографію В.Чоса.                                                                                                   2. Підготовка завдання у «домашніх» групах про письменників-земляків.

VІ.Підсумок .                                                                                                                                         «З чого починається письменник? Письменник починається з любові до людей.Письменник починається з захоплення. Письменник починається зі співчуття і страждання. Якщо той, хто взяв у руки перо, не любить інших людей, рідну землю, якщо його не чарує схід сонця і в нього не стискається від туги серце, якщо в нього не викликають співчуття болі ближнього,він ніколи не стане справжнім письменником»,- так писав  Юрій Мушкетик.  Сьогодні ми познайомилися  з  творами В.Чоса  .                              

   Простежуючи життєвий і творчий шлях письменника, який висновок ми з вами   можемо  зробити?                                                                                               Учні заповнюють «Бортові журнали»