Тема: Народні перекази. «Прийом у запорожці». Звичаї та традиції запорозьких козаків.

Тема: Народні перекази. «Прийом у запорожці».

Звичаї та традиції запорозьких козаків.

Мета: ознайомити учнів з народними переказами; опрацювати зміст народних переказів про життя запорозьких козаків; розвивати вміння логічно й грамотно висловлювати власні думки, творчо мислити, виробляти вміння відтворювати в уяві картини історичного минулого народу України; розвивати навички виразного читання;виховувати повагу до культури рідного народу, своєї історії; почуття патріотизму і гордості за свій народ.

          ТИП уроку: комбінований.

Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього.

О. Довженко

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Перевірка домашнього завдання. Розподільчий диктант.

Польський та угорський королі, море, місто Дорогобуш, зілля, весілля, блідо-рожеве суцвіття, Карпо, старійшини, Силун, берег моря, голка, перли, Гуцульщина, підземелля, палац із білого мармуру.

2. Повторення вивченого. Доповніть речення.

- Фольклор – це…

- Легенда – це…

- Міф – це …

- Головний бог у слов’ян …(Перун)

- У міфах все діється з волі …(богів)

- Відповіддю на лист королів-загарбників («Неопалима Купина») було… (зілля, що горить і не згорає)

- Карпо, Силун – герої твору … («Як виникли Карпати»)

- Про створення сузір’я йдеться у творі …(«Про зоряний Віз»)

- На мушлі, за легендою, перетворилися …(крапельки крові)

- Я знаю таких слов’янських богів…

3. Робота з епіграфом

✵ Як ви розумієте слова Олександра Довженка? (Не можна будувати майбутнього без поваги до історії, традицій народу. Це підґрунтя, що є запорукою розвитку країни.)

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

ІV. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Слово вчителя

З давніх-давен відомо: «Дерево життя — це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок — символ минулого, другий — сучасного, а третій — майбутнього». Щоб правильно орієнтуватися у житті, щоб бути гідним нащадком своїх героїчних прадідів, треба знати минуле свого народу, історію.

У минулому українського народу було таке неповторне явище, як Запорозька Січ. Це про неї писав М. Гоголь: «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розвивається воля й козацтво на всю Україну!».

Слово "козак" означає "вільна людина “,  "шукач пригод “. У ті часи, коли Україна знемагала від татарських нападів, енергійні, сміливі люди вирушили в степ на "уходи “ (промисли). Ці люди поволі об’єднувались у ватаги, групи, які спільно полювали, а в разі потреби нападали на татар, відбиваючи в них награбоване майно.

Походили козаки з різних станів: селян, бояр, міщан. Були серед них навіть князі-магнати, яких приваблювала стихія степу з його пригодами.

Виникнення низового козацтва пов’язане з утворенням Запорозької Січі й діяльністю українського князя Дмитра Вишневецького. Від початку освоєння уходниками нових земель вони в придатних місцях будували невеличкі укріплення (засіки, січі). Так поступово виникла система укріплень, а згодом сформувався й союз козацьких поселень.

У 40-х роках ХVІ ст.. князь Дмитро Вишневецький об’єднав розпорошені козацькі ватаги й незабаром збудував на острові Хортиця укріплене земляними валами поселення, у якому розташувався козацький гарнізон, зберігалися запаси зброї, боєприпасів та продовольства. Так утворилася Запорозька Січ – центральне укріплене поселення козаків, де перебувало також військове і адміністративне управління контрольованої козаками території. Січ як укріплення кілька разів переносилася на інше місце, де діставала додаткову назву від річки, на якій вона розташовувалася. Першою з відомих Запорозьких Січей була Хортиця.

Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.

Лише після успішного навчання майбутній козак допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з’їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту горілки, опісля чого пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду.  Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ’їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися.

Враховуючи певні особливості його зовнішності, мови, поведінки, він отримував прізвисько. Звідси пішли такі дивні прізвища, які й досі носять козацькі нащадки: Перебийніс, Загубиколесо, Панібудьласка тощо. Необхідність тримати Запорозьке військо у постійній бойовій готовності, постійна небезпека були причинами того, що під загрозою смерті на Січ не можна було проводити жінок.

Основним заняттям козаків була війна: патрулювання торгових шляхів, захист українських земель від татарських навал, участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

Князь Дмитро Вишневецький у 50-х роках XVI століття побуду­вав на острові Мала Хортиця фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Вишневецького єдиною громадою в специфічних умовах сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства. Побудований Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60-70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.

Запорозька Січ — це фортеця-містечко. На території фортеці зазвичай знаходилися площа, церква, адміністративні споруди, куре­ні, комори тощо. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев’яних укріплень. Козаки жили там увесь вільний від військової діяльності час.

Січ — то була просто площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зо всіх боків омивала цей острів глибока вода Дніпра, а ще, крім того, на самім острові був викопаний глибокий рів, наповнений водою і поставлено високий, гострий частокіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що неможливо було дістатися Січі. Турки, татари не раз пробували здобувати Січ, та їм не вдавалося.

Посеред Січі стояла церква Святої Покрови. Довкола площі стояли хатки, так звані «коші», або «курені» з плетеними сітками. Ті хатки були накриті очеретом чи кінськими шкірами. У такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут або пересиджували негоду й дощі, латаючи одяг, чистячи зброю. Там вони вправлялися в їзді верхи, в стрілянині з рушниць і гармат, та ремонтували човни.

Пояснення вчителя. Народні перекази.

Перекази — це усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов’язані з конкретними історичними подіями, інформація, про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва — переказ).

Джерелом виникнення цього жанру були розповіді очевидців чи учасників історичних подій минулого, які, викликавши зацікавлення слухачів, почали передаватися з уст в уста. Історичні події з часом набували нових рис, емоційного забарвлення, доповнювалися новими фактами чи вигадками.

Як правило, у переказах відсутній надприродний елемент.

Суттєвою рисою цього жанру є те, що оповідач знаходиться зовні і не бере участі в зображуваних подіях. Часто вказується на джерело чи походження розповіді.

Тематичні групи. Найдавніші перекази стосуються часів Київської Русі, серед новітніх виділяються оповіді про національно-визвольні армії і рухи (наприклад, УПА), події Першої та Другої світових воєн.

Найчисельнішу групу становлять перекази доби козаччини, серед яких виділяють оповіді про рядових козаків, їх побут, звичаї, боротьбу з ворогами, та про козацьких ватажків — видатних історичних осіб.

Переказ «Прийом у запорожців» належить до переказів доби козаччини та національної війни 1648-1654 років. Тут центральним персонажем виступають рядові козаки, їхні побут, звичаї.

ЗАПОВІДІ КОЗАКІВ

1. ЧЕСТЬ І ДОБРЕ ІМ’Я ДЛЯ КОЗАКА ДОРОЖЧІ ЗА ЖИТТЯ.

2. ПО ТОБІ СУДЯТЬ ПРО ВСЕ КОЗАЦТВО І НАРОД ТВІЙ.

3. КОЗАКИ ВСІ РІВНІ У ПРАВАХ. ПАМ’ЯТАЙ: «НЕМАЄ НІ КНЯЗЯ, НІ РАБА, АЛЕ ВСІ РАБИ БОЖІЇ!»

4. БУДЬ ПРАЦЬОВИТИЙ, НЕ ЛЕДАРЮЙ.

5. СЛУЖИ ВІРНО СВОЄМУ НАРОДУ, А НЕ КЕРМАНИЧАМ.

6. ДОТРИМУЙ СЛОВА. СЛОВО КОЗАКА БАГАТО ВАЖИТЬ.

7. ПОВАЖАЙ СТАРШИХ, ШАНУЙ СТАРІСТЬ.

8. ТРИМАЙСЯ ВІРИ ПРЕДКІВ, ЖИВИ ЗА ЗВИЧАЯМИ СВОГО НАРОДУ.

9. ЗАГИНЬ, А ТОВАРИША ВИРУЧАЙ.

10.БЕРЕЖИ СВОЮ СІМ’Ю. СЛУЖИ ЇЙ ПРИКЛАДОМ.

6. Читання тексту переказу «Прийом у запорожці»

7. Робота над змістом переказу «прийом у запорожців»

 Тема: зображення побуту та звичаїв запорізьких козаків.

Ідея: демонстрування винахідливості українських воїнів під час вибору гідних новобранців.

Бесіда за змістом переказу «Прийом у запорожці»:

▼ Які риси характеру перевіряли запорожці в новобранців?

▼ У чому полягала перевірка? Чи змогли б ви її пройти?

▼ Чому більшість новачків провалювало випробування?

▼    А які ще випробування ви б запропонували козакам?

✵ Яке завдання давали запорожці новоприбулим юнакам, що вирішили стати запорозькими козаками? (Запорожці, по-перше, звелять йому зварити кашу.)

✵ Юнаки якої вдачі мали можливість стати козаками-запорожцями? (А ЯК же котрий… розторопний і догадливий, … ударять гопака, затягнувши на весь степ козацьку пісню, піде до куреня… уплітати тую кашу. Тоді запорожці кажуть: «Оце наш! Годі тобі бути хлопцем. Тепер ти рівний козак». І приймають у товариство)

V. ПІДСУМОК УРОУК

1. Рефлексія

Прийом «Незакінчене речення».

- Я дізнався (-лася)…

- Я прочитав (-ла)…

- Я запам’ятав (-ла)…

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

            Опрацювати та вивчити матеріал підручника – ст.19-21

Розіграти сценку (індивідуальне завдання хлопцям):

Сценка прийом у козаки

Кошовий . Гей, побратими, а хто це до нас на Січ завітав?

Писар. Та це батьку, чолов’яга в козаки проситься.

Кошовий. А ну, підійди ближче. Звідкіля ти такий?

Парубок. Та з Київської, я.

Кошовий. У Бога віруєш?

Парубок. Вірую.

Кошовий . Горілку п’єш?

Парубок. П’ю.

Кошовий. Виходить  ти вільний?

Парубок. Та вільний, хоч мав пута в подобі жінки.

Кошовий. То ти покинув жінку? Еге-еге не добре це діло, чоловіче.

Парубок. Кинув, батьку, як тільки побралися, бо вона борщ не вміє варити.

Кошовий. О, то ти справжній козак!. Запиши його писарю!

Писар. Як кличуть тебе хлопче?

Кошовий. Та не питай, а так і пиши: козак Борщ!

Писар. Вручаю тобі «Заповіді козаків»! Живи ними!