Тема : Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст

                  Тема : Українські землі у складі  Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.-1

Мета і проблемне завдання: отож,ми закінчили вивчення 1 теми. Проведемо контроль ваших знань

Актуалізація опорних знань виконання ТО

Вивчення нового матеріалу

• Виконання ТО
• По &6 складемо 12 тестів
• Обмін зошитами, виконання цих тестів
• З &6 випишемо всі дати на стрічку часу

 

 

• З &6 випишемо всіх діячів на стікери у бланку
• Виконати завдання с.52
• Почнемо переглядати мультфільм «Енеїда»

 

Підбиття підсумків уроку

Домашня робота

Переглянути в Ютуб 3 відео про декабристів та 3 про масонів. Заповнити 2 кластера по ним

 

Інтенсив 10

Тема : Українські землі у складі  Австрійської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.-2

Мета і проблемне завдання: Сьогодні маємо розглянути суспільно-політичне життя українців під владою Австрійської імперії

Мікрофон- як ви думаєте,чи на багато воно буде відрізнятися від життя у Російській імперії?

Актуалізація опорних знань перевірка кластерів у бланку

Вивчення нового матеріалу

Адміністративно- територіальний устрій

• Клаптикова імперія Габсбургів
• Першим до складу імперії увійшло до Закарпаття, і його поділили на жупи (комітати)
• Після розпаду Речі Посполитої до імперії увійшла Галичина, яку стали називати королівством Галичини та Ладомерії
• Коронний край на чолі з губернатором
• Вищим органом влади був Сейм, але збирали його лише 1 раз
• Останньою українською територію, що увійшла до складу імперії, стала відвойована у Османської імперії Буковина

Виконаємо роботу з контурною картою- розфарбуємо ці землі

 

Національне та соціальне становище

• Накреслимо графік
• Самоназва- русини
• Фактично всі- греко-католики
• Попрацюємо з народною казкою
• Зробимо висновок про взаємовідносини 2 релігійних груп у Західній Україні

 

Преподобный шершень.

Был в одной помещичьей усадьбе управляющий-немец, праздников русских не признавал и завсегда заставлял мужиков работать. Приходит к нему однажды староста и говорит: — Завтра у нас праздник, работать нельзя. — Какой там праздник выдумал? — Да святого Николы, батюшка! — А где он? Покажь мне его! Староста принес образ. — Ну, это доска! - говорит немец. — Мне она ничего не сделает. И сам буду работать, и вы не ленитесь. Вот мужики и придумали немца проучить. Опять приходит к нему староста: — У нас, батюшка, завтра праздник. — Какой праздник? — Да преподобного шершня! — А где он? Покажь! Староста привел его к старому дуплу, где шершни водились: — Вот он! Немец стал заглядывать в щели, а шершни так и гудят! — Ишь, - говорит немец, - как песни то распевает! Али водочки хлебнул? Ну, да я его не боюсь, все-таки прикажу работать. Пока немец так рассуждал, шершни вылетели, и давай его жалить. — Ай-ай-ай! - закричал во всю мочь немец. — Право слово - не велю работать, и сам не стану. Пускай мужики хоть всю неделю гуляют.

• Українці, поляки, євреї, угорці,румуни
• Кожна країна проводить активну асиміляцію

 

Політика австрійців щодо українців

• По матеріалу підручника с.56-57, заповнимо таблицю «Позитивне і негативне в політиці австрійців»

+	-

Боротьба проти національного гноблення

• Перегляд відео «Опришки»
• Прочитаємо на картках цікаві міфи про опришків

 

Прочитаємо казку про Довбуша. На їх основи напишемо сонечко «Олекса Довбуш»

 

Олекса Довбуш народився в селі Печеніжині Коломийського повіту 1700 року. Народився в сім’ї селянина, який був ковалем і майстром на будівництві церков. Розказують, що Олекса Довбуш не ходив своїми ногами до шести років. Він народився калікою. А в шість років, сидівши на призьбі, він побачив, як душиться у ворині ^* телятко. Побачивши це, він доліз до того телятка і врятував його. З того часу почав Олекса ходити.

І тоді почав він освоювати свою першу професію — пастухував. Є така легенда. Коли він пас вівці, то побачив чорта. А всі пастухи мали з собою рушниці. Побачивши чорта, він вистрелив у нього. Тоді з неба злетів ангел і сказав:

— Ти проживеш недовге життя, але залишишся в пам’яті людей. І помреш ти від ярої пшениці і свого волосу.

Другу професію Олекса Довбуш освоював з батьком, працював ковалем. І третю професію він мав — будував церкви. Він будував церкву в Космачі. І йому сподобалася гарна дівчина, гуцулочка Марічка.

А перед тим, як звінчатися, обов’язково треба було сповідатися в церкві. І до тієї церкви приходить Олекса Довбуш з Марічкою сповідатися.

А пан Яблонський, на честь якого названо селище Яблунів, приїхав із своїм сином на ту Службу. І його син набирає собі для розваги дівчат, бо він був пан. І сподобалася йому Марічка. Він наказує своїм воякам, щоб Марічку схопили і привезли до його оселі. Олексі це не сподобалося і він молодого пана вбив прямо перед церквою з одного удару.

Люди, які це бачили, повтікали в гори, щоб не попасти в тюрму. І Олекса втік у гори. Ще тоді, коли він був пастухом, Олекса бачив, як пани знущалися над селянами. І він сказав: «Я не буду ґаздувати, а вони не будуть панувати».

Є ще така легенда. Коли Олекса втік у гори, він зустрів старого опришка, загін якого було розбито панами. Опришок той уже помирав. І сказав він Олексі:

— Ти файний хлопець, ти зможеш зібрати загін, я бачу по тобі.

І Олекса зібрав загін. Він випробовував хлопців по-всякому. Наприклад, зрубували дерево і воно падало між двома скалами, і по цьому дереву треба було пройти. Хто не пройшов, той у його загін не проходив. А ще таке випробування було: казали класти руку на пеньок і бартку ^* забивали в пеньок попри самі пальці, так, що іноді відрубували нігті, у кого були довгі. Забрав руку — в загін не приймуть.

Зібравши таким чином загін, Олекса Довбуш почав бити панів і грабувати їх добро. Відібрані в панів золото й худобу віддавали бідним. Само собою, панам це не подобалося, і вони шукали різні способи, щоб знищити Довбуша.

Пани схопили Марічку і завезли у Коломию, знаючи, що Довбуш обов’язково прийде її визволяти. І вони схоплять його. І Довбуш поїхав визволяти Марічку. Поїхав без своїх хлопців, навіть хлопцям не сказав. Але хлопці, дізнавшись про те, поїхали навздогін. А Довбуша було схоплено і вже його вели на шибеницю. Але над’їхали хлопці і врятували і Марічку, і Олексу.

Після цього батьки примусили Марічку вийти заміж за багатого гуцула Дзві́нчука. Але Олекса далі до неї ходив, бо в них була дуже сильна любов. Олекса любив Марічку і Марічка любила його.

А крім панів були ще й гуцули, які не любили Олексу Довбуша. Це були брати Мочернаки, які оба́ давали по шапці грошей за голову Олекси Довбуша. Але Олекса Довбуш з ними розправився, зразу з обома.

А ще був такий Дідушко, який теж давав шапку грошей за голову Довбуша. Одного разу Довбуш приїхав до оселі Дідушка. Був обід, якраз доїли корови. Довбуш хотів переговорити з Дідушком і послав до нього свого опришка. А Дідушко побив того опришка. Той Дідушко був такий здоровий, що до нього було трудно підібрати противника.

Розгніваний Довбуш заходить до нього на подвір’я, зв’язує його і його сина шнурком, піднімає їх одною рукою і танцює гуцульський танець «Аркан». Після того було порубано бартками і Дідушка, і його сина. А надоєне молоко було вилито в річку. З того часу називається річка Білий Черемош.

Є ще докази того, що сестра і мати Олекси переховувалися в селищі Яремче. Коли Олекса приїжджав до свої матері і сестри, він кожного разу хотів купатися у водоспаді. Ставав на пагорбі і свистав у пальці. Тоді пани вискакували з водоспаду і ховалися по кущах. Бо приїхав Олекса. А коли Олекса з хлопцями з водоспаду виходили, пани поверталися до водоспаду.

Одного разу з загону опришків утік найкращий друг Олекси. І забрав той опришок з собою половину награбованого опришками золота. Довбуш не вірив, що може бути така зрада, і через три роки найшов він його в одній із старих церквів. Побачивши його, Олекса викликав його надвір і став з ним говорити. Микола зрозумів, що розмова буде серйозна і Довбуш його вб’є.

Довбуш спитав:

— Чому ти втік від мене? І де мої гроші?

Микола повів рукою направо і показав, що збоку будується нова церква. За ті гроші. Олекса йому сказав, що тут не всі гроші. На це Микола йому відповів, що решта грошей у Львові, де за них виливається дзвін. І ще сказав Микола, що він був покараний за те, що кинув забагато золота в метал, з якого виливався дзвін.

І Олекса Довбуш, піднявши невеличкого Миколу обома руками і поцілувавши його в чоло, відпустив його на всі чотири сторони.

Пани шукали різні можливості, щоб знищити Довбуша. І вони вирішили використати Дзвінчука. Дзвінчук був дуже багатий і хотів бути ще багатшим. Довбуш ходив до Марічки тоді, коли Дзвінчук працював у лісі. А в ліс він ходив на тиждень, на два. І пани підкупили Дзвінчука.

Дзвінчук зробив кулю, яка була набита ярою пшеницею. І Довбушів волос був у тій кулі. І перед тою кулею було проведено дванадцять богослужінь.

Дзвінчук сховався на горищі. Прийшов Довбуш, а Марічка його в хату не пускає. Вона знає, що тут є зрада, і не хоче його пустити. А Довбуш був хлопець бравий. Він подумав: «Як це Марічка не пускає мене в хату?» Він виламав двері. Довбуш зайшов, а Дзвінчук у нього стрілив. У пісні як співається?

Як поцілив у праве плече, А з лівого кровця тече.

Тут розповідають по-різному. Одні кажуть, що Марічка відвела його в ліс і втекла з ним. Він дав їй багато золота, і вона виїхала в Польщу, де прожила сто років.

А інші розказують, що Довбуш свиснув у свої білі пальці, як співається в пісні, хлопці прибігли і питаються в нього:

— Що зробити? Чи цю хату спалити, чи Дзвінчука вбити? Чи її вбити? А він сказав:

— Ні, я її не вб’ю, бо я її дуже люблю. А Дзвінчука лишіть, його народ проклене. І хату не паліть. Нехай він жиє в цій хаті.

А в пісні співається, що він просить хлопців занести його в Чорногору. Але це не було можливе, бо була зрада. Пани були тут як тут, вояки вже були. Вони просто віднесли його в ліс і накрили гіллям. І він їм наказав, щоби вони розійшлися по хатах, сховали бартки, сховали пістолі, бо вони без нього нічого не зможуть зробити.

І він там помер. Три дні він там мертвий лежав. А пани найшли чоловіка і заплатили йому багато грошей, аби він пішов і подивився, чи він дійсно мертвий. І тоді його було відвезено в Коломию. В Коломиї тіло Довбуша було розчленовано на дванадцять частин. І ті частини були розвішані в цих місцевостях, щоб налякати опришків.

А дехто каже, що тіло Довбуша не найшли, а найшли тіло іншої люди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічне становище

• Значне економічне відставання
• Країна повністю аграрна
• Обезземелення селян
• Масовий вивіз с/г товарів за кордон
• Виноградарство, садівництво, землеробство
• Тваринництво
• Лісообробка
• Мисливство
• Тяжка панщина
• Натуральні податки
• Промисловість у застої
• Мануфактурний рівень намагаються виправити 2 парові машини
• Попит на промислові товари поповнювався з імперії

 

Розвиток міст і торгівлі

• Аграрно-ремісничий характер
• У найбільшому місті –Львові- живе 70 тис. Чол.
• Рідко де є право самоврядування
• Центр культури- Чернівці
• Потроху пожвавлюється торгівля
• Ярмарки і базари

 

Початок національного відродження

• Робота з презентацією
• Заповнення кластеру у бланку
• Творча хвилинка- розробимо проект титулки «Русалки Дністрової»
• З &8 випишемо всіх діячів на стікери та всі дати на стрічку часу

 

Революція 1848-49 рр.

• Перегляд відео
• Робота з ілюстраціями- у бланку підпишіть по черзі малюнки

• За & 9 заповнимо таблицю

«Політичні організації Західної України»

 

Назва	Дата	Діячі	Діяльність
ГРР
РС
СЗ у Празі

Підбиття підсумків уроку

Домашня робота  Прочитати &9 . Принести тканину і голку з нитками

Міф №1 Назва

Чому «опришки»? Назва співзвучна зі словами «опріч» (в стороні), «оприск» (скеля), «оприскливий» (нестриманий). Є менш поетична, зате більш ймовірна версія.

Таміла Висіцька в книзі «Опришки: легенди і дійсність» пише, що до 19 століття документація в цьому регіоні велася латинською мовою. В документах Речі Посполитої часто траплялося слово «oppressor» – порушник, гнобитель. Можливо, цей канцеляризм потрапив в народну мову і закріпився в ній.

 

Міф №2 Національний склад

Побутує думка, що опришками були винятково представники українських етнічних груп – бойків, лемків, гуцулів. Насправді приєднатися до них міг будь-який авантюрист.

Відомий опришок Григір Пинтя [Пинтя Хоробрий] був за походженням румуном. До початку бандитської кар’єри він служив в австрійському гарнізоні.

В одному з архівів земського суду Австрії знайдено оголошення 1837 року про розшук карпатських бандитів Мойши Янкеля Райзнера, Сруля Мендель Шора, Герша Мендона і Берля Леві. Дата збігається з черговою хвилею активності опришків. В деяких легендах йдеться про співпрацю опришків з циганами, але конкретних свідчень цього не знайдено.

 

Міф №3 Мотивація

Опришки ніколи не страждали від дефіциту кадрів, але приплив нових людей стимулювала не одна лише жага народу до справедливості. Опришництво було найпростішим способом втекти від феодального гніту і непогано заробити. «Віджате» у поляків, євреїв та австрійців майно ділилося між членами банд.

В 70-х роках 18 століття чоловіче населення Гуцульщини масово йшло в опришки в тому числі для того, щоб ухилитися від загальної військової повинності. Австрійський журналіст Мартін Поллак в книзі «До Галичини» писав, що наближення драгунів до села змушувало гуцулів бігти в гори і непролазні карпатські хащі. Не впіймали – пощастило, можна спокійно повертатися додому, щойно рекрутери підуть.

Якщо гуцула все ж забирали в армію, він дезертирував за першої нагоди. Повертатися додому не можна було. Захистом і сім’єю ставала банда.

 

Міф №4 Справедливість і милосердя

В романах і поемах опришки грабували лише багатих, а вбивали за необхідності, не чіпаючи жінок і дітей. Якби ж то…

Влітку 1704 року на Косів напали опришки Григора Пинті. В день нападу орендар Гдаль Мошкович галасливо справляв в місті одруження сина Лейби. Опришки влаштували тут справжнє «Червоне весілля»: нареченому відрубали руку і голову, дружині і синові одного з гостей відтяли голову, кількох дітей з родин багатих орендарів зарубали.

В Центральному історичному архіві Львова зберігається протокол зі списком награбованого: «В будинку Гдаля взято перлин… шнурів дванадцять, за які отримані золотих тисячі двісті… коралів шнурів два, на яких було дукатів чотири, в кожному дукаті по два червоних золотих, вартістю золотих тридцять п’ять; корони одна золота, інша срібна, отримано за них золотих дев’яносто; піховки срібні дві вартістю золотих тридцять чотири… Синові гдалевому Лейбі взято з шухляди ложок срібних вартістю золотих тридцять два, кубків срібних два вартістю золотих п’ятдесять п’ять, два шнура коралів з перлами, між якими була золота штучка, обцяцькована рубінами, вартістю золотих двісті двадцять; жупан з камки [іранська шовкова тканина з кольоровими візерунками] вартістю золотих вісімнадцять».

 

Міф №5 Олекса Довбуш

Про найвідомішу особистість руху опришків існує зовсім мало достовірних фактів. Він народився у Печеніжині, мав брата Івана та дружину, в першій половині 18 століття займався розбоєм. В хроніках постраждалих сіл Карпат, Буковини і Поділля детально перелічені його жертви: пограбовані торговці, вбиті польські поміщики, зґвалтовані боярські дочки.

Під час походу на Борщів [зараз – Тернопільська область] Олекса Довбуш напав на садибу польського магната Костянтина Злотницького, відомого садистським ставленням до селян. Довбуш довго катував пана, перед тим як вбити. У слідчих матеріалах офіційно зафіксована фраза Довбуша: «…Не за грошима твоїми я прийшов-сми суди, а по твою душу – щоби ти людей бірше не мучив. І не проси, і не витрачай слів даремно – все одно помреш в лютих муках». Після смерті магната опришки нічого не взяли з його дому.

Довбуша вбив в 1745 році космацький гуцул Степан Дзвінчук. Олекса частенько заходив до дружини Дзвінчука. Коли зганьблений чоловік дізнався про це, сам відлив срібну кулю і освятив її у 12 священиків на 12 службах. Але це вже легенда.