Тема уроку: «ХОРОБРІ СЕРЦЯ»

Урок мужності,

 

 

 

 

ВИХОВАТЕЛЬ    ГПД

 

Тема уроку: «ХОРОБРІ СЕРЦЯ»

Мета уроку:формувати в учнів сучасну національну ідентичність на кращих прикладах мужності і звитяги, виявлених нинішніми захисниками Батьківщини, на героїці сучасної боротьби за незалежність і цілісність держави; виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого.

1. Вчитель вмикає відео «Я тобі приказую жити», присвячене воїнам АТО

Звучить музика.

А земля вся покрита солдатами,

і немає дороги назад.

Наші діти ростуть під гарматами,

і сприймають слово "війна".

А поля наші кров'ю покроплені,

свіжою кров'ю хлопчат.

І людські добра промені

змогли навік замовчать.

Соловей не співає вже, знаєте?

Не співає й душа - кричить.

Ви за що... За що нас вбиваєте?

Скажіть, вам самим не болить?

Вам ось тут не пече пеклом чортовим?

Не пече? Ну скажіть, не пече?

А мене розриває до чортиків!

Розриває не тільки мене...

2. - Україна…Це край смутку і краси, край, де найбільше люблять волю і найменше мали її.

Довгим і тернистим був шлях до омріяної волі. Згадаємо історію нашого народу. Голодомор 1932-1933 рр., Друга світова війна, яка залишила глибокі рани на землі України, війна в Афганістані, яка забрала життя 2378 українських солдат.

З давніх-давен з Україною, як з державою рахувалися у світі, але й про її поневолення мріяло багато країн. Віками благодатні землі України загарбували і поневолювали ті, кому дуже хотілося панувати над нашим роботящим народом на цій землі. Її не раз завойовували польські пани, російські царі, литовські князі, турки та татари. Але волелюбний український народ боровся і не здавався.

3. - Сьогодні на нашу землю знову прийшло страшне горе: війна, розруха, голод, ненависть, сльози. Сьогоднішні події не залишають байдужими жодного свідомого українця. Що ж сталося з нашою країною?

 

 

 

Учні зачитують складені про Україну героїчні казки

 

Казка про дівчину-Україну

Жила собі на світі дівчина. Гарна, чарівна, розумна, вродлива. Звали її Україною. Україну всі любили, бо вона поміж усіх була доброю, чемною, шанувала своїх батьків,сестер, братів. Та головне, чим пишалася Україна – це була її незалежність.

Але не всім братам та сестрам це подобалось. І ось старша сестра вирішила вкрасти у неї найдорожче – незалежність. Та Україна не злякалась. Вона покликала своїх лицарів-козаків на допомогу. І стали вони одним могутнім крилом, і захистили свою рідну сестру.

Розквітла Україна та стала ще вродливішою, багатшою, ніжною та неповторною в одній великій дружній родині.

 

 

Казка про Україну

Було у матері-неньки небагато й немало діточок: синьоокий Крим, красуня Одеса, квітучий Київ, чорнобрива Полтава, скромний Львів та багато інших. Усіх діток любила, пестила, голубила мати, ночей не досипала.

Але страшні часи настали для матінки - України.

Одного разу зла тітка Росія вирішила вкрасти дітей у сестри та примусити служити їй. Першою вона забрала Крим. Заплакала, затужила Україна, але не відступилася. І тут почалася війна. Росія пішла на схід, захотіла відібрати вже Луганськ, Донецьк.

Згуртувалися усі дітки навколо матінки - України та давай захищати своїх рідних братів, і всі разом здобули перемогу.

 

 

Україна – моя країна

Жила на світі щаслива матуся – Україна та мала багато діточок. Виросли вони, змужніли, розквітли. Усі жили в мирі і злагоді. Та недовго тривав мир.

Злий і заздрісний народ напав на Україну – неньку. Він хотів закувати її в кайдани. Але діти України пішли боронити свою матір. Вони і досі борються за її незалежність і за те, щоб їх не відібрали від матусі.

Це побачив Бог, спустився на землю, щоб об’єднати і примирити народи. Він сказав: «Земля для всіх одна, а на землі потрібен мир, любов і злагода поміж усіма людьми».

Полегшено зітхнула матінка – Україна: на землю прийшов довгожданний мир.

 

 

Казка про Україну

Жила-була на світі дівчина. І звали її Україною. Дівчина була така чарівна, що й ніхто під зорями, ні під сонцем такої ще не бачив. І привітна, як сонце ласкаве, і розкішна, мов калина, і щедра, як осінь багряна, і палка, як зима рум’яна. Але ця врода викликала не втіху, не радість, а заздрість інших. А добре слово дівчини і співчутливе серце пробуджували хижість та загребущість.

І приходили на Україну усілякі вороги лихотворні – і мучили її, і терзали, і калічили. А Україна заплаче дрібненько, западе в землю глибоченько і знову відродиться, і знову буяє й красується, як вишня в садочку.

 

 

4. - На жаль, так сталося в Україні, що на сході проходить непроголошена війна. Ми повинні захищати сьогодні нашу єдність держави, її територію та кордони, її незалежність, щоб ми мали свою Батьківщину.

Ми повинні допомагати своїм воїнам, які гинуть від кулі ворога, захищаючи нас і нашу Україну. Мужні, відважні, хоробрі, безстрашні. Це вони, воїни АТО, залишили свої домівки, своїх дружин, дітей, матерів. Взяли в руки автомати і пішли захищати нашу рідну землю. Пішли, щоб ми з вами могли спати спокійно, щоб ми училися в школах, щоб дзвенів знову і знову щасливий дитячий сміх, щоб матері ніколи-ніколи не втрачали своїх дітей, щоб снаряди не руйнували будинків, шкіл, а на спортивних майданчиках не гинули діти.

5. - Хто ж вони, мужні герої?

Це наші батьки, брати, сестри, навіть діди, які так палко люблять свою Батьківщину, що заради щастя інших не шкодують свого життя, ідуть у бій і на смерть.

-Як можна назвати таких бійців? Це дійсно справжні патріоти, які свято вірять у щасливе майбутнє України.

- Кого з таких героїв ви знаєте? (Розповідь дітей про героїв АТО)

1) Павло Чорний з Миколаєва, десантник 79-ї аеромобільної бригади став героєм. Одного разу вночі під час бою з сепаратистами ДНР йому осколком пошкодило праве око. Закривши рукою витікаюче око, він продовжував стріляти по ворогу. А потім пробрався до підбитого автомобіля, в якому були поранені чотири його товариші. Чорний самостійно витягнув звідти поранених бійців і супроводжував їх всю дорогу до шпиталю. Свідомість він втратив тільки там. 20-го червня Президент вручив Павлу орден за мужність ІІІ ступеня. Зараз у нього замість правого ока стоїть тимчасовий протез, а новий, більш якісний, йому поставлять у Франції.

2) Вірменин Артем Нікогосян, легендарний лікар – хірург.  Приїхав з Сибіру в Україну. «Я знав, що в Україні я потрібен більше, чим в Росії», - говорив сам Нікогосян.

Він організував бригаду швидкої допомоги з трьох чоловік: медсестра Олена, водій Ілля і він. Німецьким реанімобілем регулярно виїжджає в найбільш гарячі точки АТО, рятуючи тяжко поранених українських солдатів.

3) Тетяна Ричкова, 35-літня тендітна жителька Дніпропетровська, збирає гроші для армії, а потім самостійно розвозить продукти, ліки, одяг бійцям АТО.

Продала власну дачу і за 6 тисяч доларів забезпечила всім необхідним 300 бійців. Тепер самостійно на власному старенькому автомобілі передає допомогу в зону АТО.

4) Тарас Синюк, підполковник, командир першого аеромобільного батальйону 95-ї аеромобільної бригади. Родом з Коломиї, що в Івано-Франківській області.

Коли його підрозділ потрапив у засідку, ціною свого життя врятував своїх підлеглих бійців. Синюку посмертно присвоєно звання Героя України.

6. Прошу встати і вшанувати загиблих героїв хвилиною мовчання. (Метроном).

 

 Ми завжди будемо пам’ятати борців за єдність та незалежність України.

Ми гордимося нашими бійцями, бажаємо їм терпіння, мужності, здоров’я і щоб вони якнайскоріше поверталися живими і здоровими до своїх родин.

Прошу запалити свічки і помолитися за наших бійців.

Діти запалюють свічки,, звучить молитва за солдата.

(3 учнів підходять до ікони Божої Матері, інші в одязі ангелів зі свічками стоять поряд)

Господи , храни солдата ,

Бо у кожного є мати

В когось дітки і дружина ,

В когось молода дівчина !

 

Господи ! Храни солдата !!!

Від куль, від дула автомата,

Нехай повернеться живим

На зло всім ворогам лихим.

Господи, храни солдата!

 

Хай ангели твої літають !

І хлопців наших захищають

Від куль ховають їх крильми ,

За них молитись будем ми !

Господи .... Спаси і сохрани

 

7. - Зараз, як ніколи, наша армія потребує допомоги від нас, і не тільки матеріальної, а й моральної.

Воїни повинні знати, що ми їх любимо, про них пам’ятаємо, підтримуємо і допомагаємо. Крім збору теплих речей, грошей, медикаментів на підтримку солдатів, ми  написали їм листи і намалювали малюнки.

 

Послухайте листи від дітей нашого класу, які западають у саму душу, від яких перехоплює подих.

Діти зачитують уривки листів солдатам та показують малюнки, які будуть передані в зону АТО.

Назаренко Олексій у своєму листі пише:

«…Мій прадід Іван у 1941-1945 роках захищав нашу державу від німецьких фашистів. Він завжди говорив своїм дітям і онукам, що Батьківщина – це найдорожче, що є у нас.

Я теж,,як і ти, солдате, люблю нашу Україну!..»

«Любий солдате, - пише Лусь Кирило,- Я пишаюся твоєю мужністю та силою духу. Дякую, що ти даруєш мир в моєму домі. Тримайся та повертайся додому живим.

Я обіцяю гарно вчитися, займатися спортом, щоб ти теж пишався мною...»

«…Ми віримо, що ви, сміливі і хоробрі, з гарячими серцями і сильною волею духу, не дозволите ворогу роз’єднати нашу країну, віддати нашу рідну землю».

 

«Я знаю, солдате,  що тобі в зоні АТО важко. Я знаю, що там кожен день гинуть наші солдати. Якби тебе там не було, то зараз би у нашому місті була б війна і їздили танки, рвались снаряди, а, можливо, й мене уже б не було  … » - написала ПОЛІНА

«… Я думаю про тебе, солдате, кожну хвилиночку, кожну дниночку. Молюся щовечора, щоб мир прийшов на нашу землю,  щоб ти повернувся живим і здоровим »- пише СОФІЯ

 

А це лист дівчинки-переселенки зі Сходу.

«Здрастуй, солдате! Пише тобі дівчинка 10 років з міста Вишневе. Але справжня моя домівка в місті, яке заполонили загарбники. У Вишневому мені дуже подобається. Тут живуть дуже добрі, чуйні люди. Але я так сильно сумую за домівкою, рідними, друзями. Як би не було добре мені на новому місці , але все одно часточка моєї душі залишилась там. Завдяки тобі, солдате, я знаходжусь у місці, де не літають бойові літаки, не стріляють з гармат і т.д.,бо ти міцно укріпив рубежі, щоб мені, іншим дітям, людям похилого віку спокійно спалось ночами. Ти хоробро відбиваєш атаки ворога! Мені дуже сумно від того, що тобі там дуже холодно, не завжди є час поїсти і поспати, і це - жахливо. Я маю надію, що мій лист, який написаний з любов’ю і подякою до тебе, хоч трішки зігріє твоє серце і додасть наснаги до перемоги!»

 

 

8. - Ми гордимося нашими бійцями і бажаємо їм терпіння, мужності, здоров’я, а головне – щоб вони якнайскоріше повернулися живими і здоровими до своїх родин.

Звучить пісня «Повертайся живим» у виконанні С. Тарабарової

9. Наших захисників підтримують зараз і композитори, і співаки, і поети, які пишуть вірші й пісні про сьогоднішні події.

Учні нашого класу теж спробували написати вірші. Ось деякі з них

 

Діти зачитують власні вірші.

1. Україна – це моя країна!

У неї мова солов’їна,

Барвисті квіти у саду –

Туди я з мамою іду.

Іду, тремчу, боюсь дивитись –

На рідну землю оглядітись,

Бо мирне сонце хмара вкрила –

Страждає Україна мила.

Та мир і спокій завжди буде,

Тут роботящі живуть люди,

Тут люблять неньку-Батьківщину

Свою рідненьку Україну!

 

2. Я вірний син свого народу,

Бо козацького я роду.

Рідний край я свій кохаю,

Свою землю прославляю.

Україна – моя ненька, моя Батьківщина,

Чорне море, гай зелений, лани та Карпати

Буду славну Україну я в віршах вітати!

 

3. Україна – це степи і гори,

Україна – це Чорне море.

Україна – це край багатий,

Україна – це мама й тато.

За Україну я помолюся,

Щоб мир на землю нашу вернувся.

Нехай не гинуть наші солдати,

Нехай не плаче старенька мати.

Хай сонце мирне на небі світить,

Нехай зростають щасливі діти.

 

4.Моя рідна Україно!

Я люблю твої поля

І глибокі дивні ріки,

І блакитні небеса.

Нехай сяє над тобою

Мирне небо назавжди,

Хай щасливі будуть люди

І не треба нам війни!

 

5. Найкраща в світі є країна

Ласкаво зветься Україна.

Її люблю я і шаную

Одну єдиную такую.

Я народилась в Україні

На Богом даній нам землі.

І мову нашу солов’їну

Ми пронесем через віки.

Нехай живе вона щасливо,

Нехай єднає всіх людей.

І звідусіль лунають співи,

І миру - мир на кожен день!

Софія

6. Моя квітуча рідна Україно!

Я так тебе чарівную люблю.

Ти у світі для мене єдина.

За тебе Господа молю!

Ти сьогодні розтерзана війнами,

Гинуть кращі твої сини.

Але вірю я, Україно,

Що воскреснеш із попелу ти.

Полетиш до сонця лелекою,

Відбудуєш втрачений рай.

Будуть разом простори смерекові

І спекотний шахтарський край.

Я – українка і цим я пишаюсь!

Живи, Україно, живи для краси.

Я серцем маленьким своїм присягаюсь

В любові і вірності на всі часи!

 

Добра, гарна Україна,

Наша щира Батьківщина.

Всі нас знають й поважають

І як тільки завітають,

В Україні жить бажають.

Її мова неповторна,

Краєвиди - серцю рідні.

Збережімо Україну!

Її мову, казку, пісню,

Її звичаї чудові,

Її дух козацький, вільний!

Софія КАЧАЛКІНА

 

10. – Давайте кожного дня молитися за Україну. Щоб уже, нарешті, настав мир і спокій, щоб більше не проливалася кров синів України.

Любіть і бережіть Україну, бережіть себе.

• Слава Україні!
• Героям слава!

Усі разом виконують пісню «Молитва за Україну»